Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №320/661/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року справа №320/661/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві сформувати подання про повернення ОСОБА_1 суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 30 032,00 грн, сплаченого згідно з квитанцією № 0.03611421903.1 від 26.04.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 13 січня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем вперше придбано квартиру, у зв`язку з чим відповідно до вимог чинного законодавства він звільнений від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна. Однак під час придбання квартири позивач сплатив такий збір у розмірі 30 032,00 грн, після чого звернувся до відповідача із заявою про його повернення. Відповідач відмовив у формуванні подання про повернення коштів, посилаючись на те, що подані позивачем документи не підтверджують факт придбання ним житла вперше.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на правомірність прийнятого рішення та відсутність підстав для формування подання про повернення коштів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступне.

26 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та відповідним продавцем укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу квартири за погодженням сторін продаж квартири здійснено за ціною 3 003 200,00 грн.

Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київської області Собко І.О.

Під час укладення договору купівлі-продажу квартири позивачем сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, а саме 30 032,00 грн, що підтверджується квитанцією № 0.03611421903.1 від 26.04.2024.

Після сплати зазначеного збору позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про повернення сплаченої суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 29.05.2024 №2600-0603-8/108697 позивачу відмовлено у формуванні подання про повернення коштів.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові засади справляння збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №400/97-ВР).

Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону №400/97-ВР платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до абзацу другого пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Таким чином, законодавством прямо встановлено виняток із загального правила щодо сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування особами, які придбавають нерухоме майно, для громадян, які придбавають житло вперше.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону №400/97-ВР об`єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Відповідно до статті 3 Закону №400/97-ВР збір на обов`язкове державне пенсійне страхування платники збору, визначені пунктами 6, 7 і 9 статті 1 цього Закону, сплачують до Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій відповідно до Закону №400/97-ВР врегульовано Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок №1740).

Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку №1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 15-2 Порядку №1740 встановлено, що особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду.

Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).

Отже, нормативне регулювання пов`язує право громадянина на звільнення від сплати збору не з фактом подання відповідної заяви чи конкретного набору документів як самостійною підставою виникнення права, а з фактичною обставиною придбання житла вперше. Документи, визначені пунктом 15-2 Порядку №1740, є засобами підтвердження такої обставини.

Як встановлено судом, позивач на підтвердження придбання квартири вперше надав документи, які містять інформацію про відсутність у нього раніше набутого права власності на житло, а також документи щодо невикористання житлових чеків для приватизації.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Зазначена інформаційна довідка сформована з урахуванням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та його невід`ємної архівної складової.

Крім того, позивачем надано документи АТ «Ощадбанк» щодо невикористання житлових чеків для приватизації, а також відповідну довідку з місця проживання, яка підтверджує невикористання позивачем права на приватизацію державного житлового фонду.

Таким чином, позивач надав докази, які в сукупності підтверджують відсутність у нього раніше набутого права власності на житло та невикористання ним житлових чеків для приватизації.

При цьому суд враховує, що позивачем придбано саме квартиру, тобто об`єкт житла, щодо придбання якого законодавством передбачено відповідну пільгу.

Відповідно до пункту 15-3 Порядку №1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документів про сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, крім випадків, передбачених пунктом 15-2 цього Порядку.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з відповідної операції.

Разом з тим, з огляду на особливості нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, на практиці кошти можуть бути сплачені особою, яка за законом не є платником такого збору.

У такому випадку сплачена сума набуває статусу коштів, помилково зарахованих до бюджету, та підлягає поверненню у встановленому законодавством порядку.

Судом встановлено, що позивач сплатив 30 032,00 грн збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири, хоча за наявності встановлених законом умов він звільнений від сплати такого збору.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, визначено наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787, яким затверджено Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (далі - Порядок №787). Порядок №787 є чинним у відповідній частині регулювання процедури повернення бюджетних коштів.

Відповідно до пункту 5 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таке подання подається до відповідного органу Казначейства та має містити, зокрема, обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника, його реєстраційний номер облікової картки платника податків, суму платежу, що підлягає поверненню, а також дату і номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум платежів, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року №21-2, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.

Отже, саме орган, який здійснює контроль за справлянням відповідного платежу, має вчинити необхідні дії для повернення коштів, помилково зарахованих до бюджету.

Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету» контроль за справлянням надходжень за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна» покладено на Пенсійний фонд України.

Відтак, саме Пенсійний фонд України є органом, який контролює справляння відповідного доходу бюджету, а тому саме на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України покладається обов`язок щодо формування та подання до органу Державної казначейської служби України подання про повернення коштів, помилково зарахованих до бюджету.

Підпунктом 7 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, передбачено, що Казначейство України здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету.

Таким чином, без відповідного подання органу, що контролює справляння відповідного платежу, орган Казначейства не має правової підстави для здійснення повернення коштів платнику.

Суд звертає увагу, що предметом цього спору є не безпосереднє стягнення з відповідача на користь позивача 30 032,00 грн, а правомірність відмови відповідача у формуванні та поданні до органу Казначейства документа, необхідного для повернення помилково сплаченого платежу.

Тому належним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання його сформувати і подати відповідне подання.

Посилання відповідача на відсутність достатніх підстав для встановлення факту придбання позивачем житла вперше суд вважає необґрунтованими.

Як уже встановлено судом, позивачем надано документи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, документи АТ «Ощадбанк» щодо невикористання житлових чеків, а також інші документи, які підтверджують обставини, необхідні для застосування передбаченої законом пільги.

Саме по собі посилання суб`єкта владних повноважень на недостатність доказів без наведення конкретних обставин, які спростовують подані позивачем документи, не може вважатися належним обґрунтуванням відмови.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, у цій справі саме відповідач повинен довести правомірність своєї відмови.

Водночас відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що позивач раніше набував право власності на житло або використовував житлові чеки для приватизації житла.

Суд також враховує, що відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.

З наданих позивачем доказів у їх сукупності судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що придбана 26.04.2024 квартира не є першим придбаним позивачем житлом.

При цьому суд відхиляє можливі посилання відповідача на те, що подані позивачем документи не відповідають певному внутрішньому порядку чи не дають можливості провести додаткову перевірку.

Порядок №1740 не може тлумачитися таким чином, щоб особа, яка фактично має право на звільнення від сплати збору, була позбавлена цього права виключно з огляду на організаційні або процедурні труднощі державного органу.

Відповідно до принципу належного врядування державні органи повинні діяти послідовно, своєчасно та добросовісно, а негативні наслідки недосконалості організації діяльності державного органу не можуть покладатися на особу, яка діє добросовісно.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу «належного врядування» у діяльності державних органів. Зокрема, у рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії», «Пінкова та Піне проти Чеської Республіки», «Гаші проти Хорватії», «Трго проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що державні органи, які не виконують або неналежно виконують свої обов`язки, не повинні отримувати вигоду від власних неправомірних дій або бездіяльності, а ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а не на відповідну особу.

Наведений підхід узгоджується і з практикою Верховного Суду у спорах щодо повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій придбання нерухомого майна особами, які придбавають житло вперше.

Так, у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №819/1249/17 суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для повернення особі сплаченого збору у разі встановлення факту придбання житла вперше.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №819/1730/17, від 14.02.2018 у справі №826/23087/15, від 31.01.2018 у справі №819/1667/17, від 30.01.2018 у справі №819/1498/17, від 14.11.2019 у справі №819/442/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд також враховує, що відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, доступ до якого у випадках та порядку, визначених законодавством, може бути отриманий уповноваженими особами.

Відповідно до частини третьої статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» інформація про зареєстровані речові права та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.

Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначається законодавством, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 у відповідній редакції, а також постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Отже, відповідач не був позбавлений можливості перевірити відомості щодо зареєстрованих за позивачем речових прав на нерухоме майно у встановленому законом порядку.

За таких обставин посилання відповідача на неможливість встановлення факту придбання житла вперше не може бути достатньою правовою підставою для відмови у формуванні подання про повернення помилково сплаченого збору.

Суд також не погоджується з можливим посиланням відповідача на те, що документи, передбачені пунктом 15-2 Порядку №1740, повинні були подаватися позивачем виключно під час посвідчення договору купівлі-продажу.

Пункт 15-2 Порядку №1740 регулює питання підтвердження права особи на звільнення від сплати збору під час придбання житла. Натомість після фактичної сплати коштів особою, яка не була платником збору, виникають правовідносини щодо повернення помилково зарахованих до бюджету коштів, які регулюються Порядком №787.

Порядок №787 не встановлює обов`язку особи для повернення помилково сплаченого збору повторно подавати до органу Пенсійного фонду документи саме в тому порядку, в якому вони могли подаватися нотаріусу при посвідченні договору.

Тому сам по собі факт сплати позивачем збору під час придбання квартири не свідчить про відсутність у нього права на звільнення від сплати цього збору.

Навпаки, встановлення факту першого придбання житла після сплати збору є підставою для застосування передбаченого законом механізму повернення помилково зарахованих до бюджету коштів.

Відтак, суд доходить висновку, що позивачем доведено факт придбання житла вперше, а отже, відповідно до пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР він не був платником збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з відповідної операції.

Сплачена ним сума у розмірі 30 032,00 грн є коштами, помилково зарахованими до бюджету, та підлягає поверненню у встановленому законодавством порядку.

Відмова Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 29.05.2024 №2600-0603-8/108697 у формуванні подання про повернення позивачу сплаченого збору є протиправною.

Разом із тим суд враховує, що відповідно до законодавства повернення коштів здійснюється не безпосередньо Пенсійним фондом України, а органом Казначейства на підставі подання органу, що контролює справляння відповідного платежу.

Тому для ефективного поновлення порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення позивачу 30 032,00 грн.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень та про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у разі, якщо суд приймає рішення на користь позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, і якщо для прийняття рішення на користь такого позивача виконані всі умови, визначені законом, та прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень - це можливість обирати у межах, визначених законом, один із декількох варіантів управлінського рішення, кожен з яких є правомірним.

Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 від 11 березня 1980 року щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень визначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найбільш прийнятним.

Разом з тим дискреційні повноваження не можуть бути реалізовані всупереч закону, а їх здійснення має відповідати принципам верховенства права, законності, обґрунтованості, пропорційності та належного врядування.

Методичними рекомендаціями з розроблення проектів нормативно-правових актів, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 27 листопада 2009 року №1395/5, також передбачено, що дискреційні повноваження не можуть розумітися як можливість органу влади діяти довільно.

У цій справі всі юридично значимі обставини для вирішення питання про повернення коштів встановлені, позивач надав належні документи, а законодавство передбачає конкретний порядок дій відповідача.

Відтак, у відповідача відсутнє право на власний розсуд вирішувати питання про те, чи формувати подання за наявності встановлених законом умов.

Зобов`язання відповідача сформувати та подати відповідне подання не є втручанням суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, а є способом відновлення порушеного права позивача.

Суд також бере до уваги, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач зазначає, що є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій, та у зв`язку з цим просить врахувати положення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

За змістом статті 22 Закону №3551-XII особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений статтею 12 Закону №3551-XII.

Отже, вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору особи, яка має статус учасника бойових дій, суд має враховувати предмет та підстави позову, а також перевіряти, чи пов`язана справа із захистом прав такої особи.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №9901/311/19.

У цій справі позовні вимоги стосуються визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо формування подання для повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна та зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії.

Разом із тим предмет спору у цій справі безпосередньо не стосується реалізації позивачем прав чи пільг, пов`язаних із його статусом учасника бойових дій або соціальним захистом ветерана війни.

Сам по собі факт наявності у позивача статусу учасника бойових дій не є достатньою підставою для звільнення від сплати судового збору за будь-яким позовом незалежно від його предмета.

Оскільки спір у цій справі стосується повернення збору, сплаченого при придбанні житла, а не захисту прав позивача, передбачених статтями 12, 22 Закону №3551-XII, суд доходить висновку, що положення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Водночас суд враховує, що позов містить одну вимогу немайнового характеру, яка полягає у визнанні протиправною відмови та зобов`язанні відповідача вчинити дії як спосіб усунення наслідків такої протиправності.

При визначенні кількості вимог немайнового характеру суд враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування іншого способу захисту порушеного права, зокрема зобов`язання вчинити певні дії, є однією вимогою немайнового характеру.

Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 14.03.2017 у справі №21-3944а16 та підтримано Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах від 05.02.2019 у справі №826/25739/15, від 11.12.2018 у справі №810/108/16, від 06.12.2018 у справі №826/16066/16 та інших судових рішеннях.

Таким чином, заявлені позовні вимоги не є двома самостійними вимогами немайнового характеру, за кожну з яких підлягав би сплаті судовий збір.

З огляду на те, що позивачем судовий збір фактично не сплачувався, питання його повернення не вирішується.

Разом з тим відповідно до статті 139 КАС України у разі задоволення позову особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки позивачем не понесено витрат зі сплати судового збору, підстави для стягнення судового збору з відповідача на його користь відсутні.

За таких обставин судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, викладену у листі від 29.05.2024 №2600-0603-8/108697, щодо формування подання про повернення ОСОБА_1 суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 30 032 (тридцять тисяч тридцять дві) грн 00 коп., сплаченого згідно з квитанцією №0.03611421903.1 від 26.04.2024.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 30 032 (тридцять тисяч тридцять дві) грн 00 коп., сплаченого згідно з квитанцією №0.03611421903.1 від 26.04.2024.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.