Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №320/32117/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м.Київ № 320/32117/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 02 вересня 2016 року державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаспаряна Рафаеля Гагіковича про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 696 368,70 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_2;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 06 вересня 2016 року державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаспаряна Рафаеля Гагіковича у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору № НОМЕР_2, виданої 02.09.2016.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає про те, що виконавче провадження НОМЕР_3 було відкрито 30.05.2016, однак постанова про стягнення виконавчого збору винесена лише 02.09.2016, одночасно із закінченням виконавчого провадження, тобто з пропуском установленого законом строку. Також позивач вказує, що виконавче провадження НОМЕР_4 відкрито 06.09.2016, хоча відповідна постанова мала бути винесена не пізніше наступного робочого дня після закінчення основного виконавчого провадження, тобто 05.09.2016. Крім того, позивач зазначає, що до початку примусового виконання ним було добровільно сплачено 703 500,00 грн, у зв`язку з чим залишок заборгованості становив 6 130 435,87 грн. На його думку, виконавчий збір мав визначатися саме від цієї суми та становити 613 043,59 грн, а не 696 368,74 грн. Також позивач посилається на те, що державним виконавцем фактично не здійснювалися заходи примусового виконання рішення та не стягувалася сума за виконавчим листом, а тому, на його думку, правові та фактичні підстави для стягнення виконавчого збору були відсутні. З огляду на наведене позивач вважає оскаржувані постанови такими, що прийняті не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені законом, у зв`язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

30.05.2016 державним виконавцем відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва від 06.04.2016 у справі № 752/10226/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у загальному розмірі 6 963 687,04 грн. Зазначений виконавчий лист видано на виконання заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18.12.2015.

01.06.2016 між сторонами виконавчого провадження укладено мирову угоду. На момент її укладення боржником частково сплачено заборгованість у розмірі 703 500,00 грн. Відтак загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 становила 6 130 435,87 грн.

02.06.2016 сторони виконавчого провадження звернулися до державного виконавця із заявою про укладення мирової угоди та її направлення до суду для визнання. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.08.2016 у справі № 752/10226/15-ц заяву державного виконавця задоволено та визнано мирову угоду від 01.06.2016.

02.09.2016 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV - у зв`язку з визнанням судом мирової угоди між стягувачем та боржником у процесі виконання.

Того ж дня, 02.09.2016, державним виконавцем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 696 368,74 грн.

На виконання зазначеної постанови 06.09.2016 державним виконавцем відкрито виконавче провадження НОМЕР_4. Вказане виконавче провадження перебуває на виконанні, а постанови від 02.09.2016 про стягнення виконавчого збору та від 06.09.2016 про відкриття виконавчого провадження є предметом оскарження у цій справі.

У подальшому щодо позивача здійснювалися інші виконавчі провадження.

15.10.2020 було відкрито виконавче провадження НОМЕР_5 з виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/6127/19.

15.09.2021 це виконавче провадження завершено шляхом повернення виконавчого листа стягувачу за його заявою.

Того ж дня державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від нестягнутого залишку заборгованості - 664 890,31 грн, а 20.09.2021 відкрито виконавче провадження НОМЕР_6 з її виконання.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02.12.2021 заочне рішення цього суду від 26.02.2020 у справі № 752/6127/19 було скасовано. Водночас постанова від 15.09.2021 про стягнення виконавчого збору, як зазначає позивач, продовжувала виконуватися у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_7.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.2023 у справі № 752/6127/19 вирішено питання щодо виконання ОСОБА_1 зобов`язань за мировою угодою від 01.06.2016 та стягнення на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики. На виконання цього рішення 06.02.2024 видано відповідний виконавчий лист.

24.06.2025 приватним виконавцем Дуткою І.В. відкрито виконавче провадження НОМЕР_8 з виконання зазначеного виконавчого листа. У цьому провадженні також винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди приватного виконавця у розмірі 600 830,97 грн, що становить 10 відсотків від суми стягнення за виконавчим документом.

За інформацією приватного виконавця, станом на 04.03.2026 у виконавчому провадженні НОМЕР_8 залишок заборгованості з урахуванням основної винагороди приватного виконавця становив 6 546 076,74 грн. У межах цього провадження фактично стягнуто 64 642,02 грн, з яких 58 584,57 грн перераховано стягувачу, 5 865,45 грн - як основну винагороду приватного виконавця та 192,00 грн - на погашення мінімальних витрат виконавчого провадження.

З огляду на викладені обставини позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправними та скасувати постанову державного виконавця від 02.09.2016 про стягнення виконавчого збору та постанову від 06.09.2016 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; своєчасно.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Предметом спору у цій справі є правомірність постанови державного виконавця від 02 вересня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 696 368,70 грн у виконавчому провадженні НОМЕР_3 та постанови від 06 вересня 2016 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4 з виконання зазначеної постанови.

Спірні постанови прийняті у вересні 2016 року.

На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження».

Верховний Суд у постанові від 01 травня 2026 року у справі №320/6164/23 спеціально наголосив на тому, що до правовідносин щодо виконавчого збору, який був визначений у 2016 році в межах виконавчого провадження, застосовуються положення Закону №606-XIV, чинні на момент виникнення відповідних правовідносин. При цьому втрата чинності цим Законом у подальшому не впливає на юридичну силу постанов, прийнятих на його підставі.

За частиною першою статті 28 Закону №606-XIV у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений для самостійного виконання, з боржника стягувався виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

При цьому закон прямо встановлював, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання.

Отже, законодавець пов`язував виникнення обов`язку зі сплати виконавчого збору не з фактичним надходженням коштів стягувачу, а з невиконанням боржником майнового рішення у встановлений строк для самостійного виконання.

Як установлено судом, постановою державного виконавця від 30 травня 2016 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року у справі №752/10226/15-ц.

За цим судовим рішенням з ОСОБА_1 підлягало стягненню на користь ОСОБА_2 6 963 687,04 грн.

У постанові про відкриття виконавчого провадження боржнику було надано строк для самостійного виконання рішення.

Як зазначено самим позивачем, відповідний строк закінчився 06 червня 2016 року, а рішення у повному обсязі до цієї дати виконано не було.

Таким чином, на момент закінчення строку для добровільного виконання існувала передбачена частиною першою статті 28 Закону №606-XIV юридична підстава для стягнення виконавчого збору.

При цьому подальше укладення сторонами виконавчого провадження мирової угоди 01 червня 2016 року та її подальше затвердження судом 22 серпня 2016 року не змінює того факту, що на момент закінчення встановленого державним виконавцем строку для самостійного виконання рішення воно не було виконано у повному обсязі.

Мирова угода врегулювала подальший порядок виконання зобов`язань між стягувачем та боржником, однак її укладення та затвердження судом відбулося після виникнення передбаченої законом підстави для стягнення виконавчого збору.

Отже, затвердження мирової угоди не має зворотної дії щодо вже виниклого обов`язку зі сплати виконавчого збору та саме по собі не анулює юридичного факту невиконання боржником рішення у встановлений для добровільного виконання строк.

Відповідно, доводи позивача про те, що у зв`язку із затвердженням мирової угоди у державного виконавця не виникло права на стягнення виконавчого збору, ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи цього платежу.

Позивач посилається на те, що строк для добровільного виконання рішення сплив 06 червня 2016 року, а тому постанова про стягнення виконавчого збору мала бути винесена вже 07 червня 2016 року, тоді як фактично її винесено 02 вересня 2016 року.

Однак, суд не погоджується з таким доводом та зазначає таке.

Частина перша статті 28 Закону №606-XIV встановлювала матеріальну підставу для стягнення виконавчого збору - невиконання рішення майнового характеру у строк для самостійного виконання.

Водночас позивачем не наведено норми Закону №606-XIV, яка б передбачала, що пропуск державним виконавцем строку вчинення відповідної процесуальної дії автоматично припиняє вже виникле право держави на стягнення виконавчого збору.

При цьому, строк здійснення виконавчої дії не може бути ототожнений зі строком існування матеріального обов`язку боржника зі сплати виконавчого збору.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, коли недотримання державним виконавцем процесуального строку автоматично звільняло б боржника від платежу, який закон прямо встановлював як наслідок невиконання ним судового рішення у добровільний строк.

Такий наслідок законом №606-XIV не встановлювався.

Більше того, Верховний Суд у постанові від 01 травня 2026 року у справі №320/6164/23, аналізуючи правовідносини щодо виконавчого збору, нарахованого у 2016 році за правилами Закону №606-XIV, виходив із того, що право на виконавчий збір виникає у зв`язку з невиконанням рішення у строк для самостійного виконання, а його розмір визначається законом, чинним на момент виникнення відповідних правовідносин.

Отже, факт винесення постанови 02 вересня 2016 року, а не 07 червня 2016 року, не свідчить про відсутність у державного виконавця матеріально-правової підстави для визначення та стягнення виконавчого збору.

Окремим доводом позивача є посилання на неправильне визначення розміру виконавчого збору.

Позивач вважає, що після часткового виконання рішення та укладення мирової угоди сума виконавчого збору мала визначатися від суми 6 130 435,87 грн, що становить 613 043,59 грн, а не від первісної суми стягнення 6 963 687,04 грн.

Водночас, як уже зазначалося, відповідно до частини першої статті 28 Закону №606-XIV виконавчий збір визначався у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

Саме така правова конструкція «суми, що підлягає стягненню» була застосована законодавцем у редакції Закону №606-XIV, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

У цій справі виконавчий документ передбачав стягнення 6 963 687,04 грн.

Десять відсотків від цієї суми становить: 6 963 687,04 грн х 10 % = 696 368,70 грн.

Таким чином, визначена державним виконавцем сума виконавчого збору 696 368,70 грн відповідає встановленому законом розміру.

При цьому сума 6 130 435,87 грн виникла вже у межах домовленостей сторін щодо подальшого виконання мирової угоди та не є тією сумою, яка була визначена первісним виконавчим документом як сума стягнення.

Затвердження мирової угоди не означає автоматичного перерахунку виконавчого збору, право на який уже виникло внаслідок невиконання первісного судового рішення у встановлений строк.

Цей висновок відповідає сучасній практиці Верховного Суду.

У постанові від 01 травня 2026 року у справі №320/6164/23 Верховний Суд прямо зазначив, що за правилами Закону №606-XIV виконавчий збір визначається у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає стягненню, а не від суми, яка фактично була стягнута в ході виконавчого провадження.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 27 липня 2023 року у справі №500/3394/22, у якій Суд зазначив, що Закон №606-XIV не ставив можливість стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання або фактичного стягнення коштів.

Тому довід позивача про необхідність обчислення збору від суми, визначеної сторонами у мировій угоді, є необґрунтованим.

Позивач також зазначає, що у виконавчому провадженні НОМЕР_3 державним виконавцем фактично не було здійснено примусового стягнення коштів, а тому, на його думку, відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

Цей довід також не може бути прийнятий судом.

Як прямо передбачала частина перша статті 28 Закону №606-XIV, виконавчий збір стягувався незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання.

Отже, законодавець не пов`язував виникнення обов`язку зі сплати виконавчого збору з фактичним результатом виконання рішення.

Правова позиція Верховного Суду з цього питання є послідовною.

Зокрема, у постанові від 27 травня 2021 року у справі №640/18626/20 Верховний Суд виходив із того, що за правилами Закону №606-XIV нестягнута сума виконавчого збору продовжує підлягати стягненню в окремому виконавчому провадженні.

У постанові від 01 травня 2026 року у справі №320/6164/23 Верховний Суд знову наголосив, що за статтею 28 Закону №606-XIV виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, а постанова про стягнення збору, прийнята у 2016 році, є самостійним виконавчим документом.

Таким чином, відсутність фактичного надходження коштів на користь стягувача не свідчить про відсутність підстав для винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

У цьому випадку законодавче значення має не результат подальшого стягнення, а встановлений факт невиконання боржником рішення у визначений для добровільного виконання строк.

Суд також відхиляє доводи позивача про те, що припинення виконавчого провадження НОМЕР_3 у зв`язку із затвердженням мирової угоди виключало можливість подальшого стягнення виконавчого збору.

Дійсно, відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягало закінченню у разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

Саме з цієї підстави 02 вересня 2016 року виконавче провадження НОМЕР_3 було закінчено.

Однак закінчення основного виконавчого провадження не означало припинення правових наслідків, які вже настали у зв`язку з невиконанням боржником рішення у добровільний строк.

Навпаки, частина шоста статті 28 Закону №606-XIV спеціально передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження, зокрема на підставі пункту 2 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після закінчення такого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Отже, сам закон передбачав можливість і необхідність подальшого виконання постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення основного виконавчого провадження.

Тому посилання позивача на факт закінчення ВП НОМЕР_3 не спростовує законності постанови про стягнення виконавчого збору.

Судом також встановлено, що постанову про стягнення виконавчого збору від 02 вересня 2016 року було оформлено як окремий виконавчий документ, а 05 вересня 2016 року її подано для примусового виконання. 06 вересня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4.

Позивач посилається на те, що відповідно до частини шостої статті 28 Закону №606-XIV окреме виконавче провадження мало бути відкрито не пізніше 05 вересня 2016 року, а тому постанова від 06 вересня 2016 року є незаконною.

Суд погоджується з тим, що наведена норма передбачала обов`язок державного виконавця вчинити відповідну процесуальну дію не пізніше наступного робочого дня після закінчення основного виконавчого провадження.

Водночас недотримання зазначеного строку не свідчить про припинення юридичної сили постанови про стягнення виконавчого збору і не створює підстав для звільнення боржника від його сплати.

Як уже зазначалося, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом.

Верховний Суд у постанові від 01 травня 2026 року у справі №320/6164/23 наголосив, що постанова про стягнення виконавчого збору, прийнята у 2016 році на підставі статті 28 Закону №606-XIV, набуває статусу самостійного виконавчого документа, а у разі закінчення основного виконавчого провадження та наявності чинної постанови про стягнення збору її подальше виконання здійснюється в окремому виконавчому провадженні. Верховний Суд також виходив із того, що процесуальні недоліки щодо моменту відкриття окремого провадження самі по собі не припиняють обов`язку боржника зі сплати вже визначеного виконавчого збору.

У цій справі постанова від 02 вересня 2016 року на момент відкриття ВП НОМЕР_4 була чинною, не скасованою та містила конкретний обов`язок ОСОБА_1 сплатити 696 368,70 грн виконавчого збору.

Відповідно, державний виконавець мав правову підставу для її примусового виконання.

Факт того, що постанова про відкриття окремого виконавчого провадження винесена 06 вересня, а не 05 вересня 2016 року, не означає відсутності самого виконавчого документа, не припиняє його юридичної сили та не може бути підставою для скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

Інше тлумачення фактично означало б звільнення боржника від виконання чинного виконавчого документа виключно внаслідок несвоєчасного вчинення державним виконавцем процесуальної дії, тоді як такого правового наслідку Закон №606-XIV не встановлював.

Особливе значення для вирішення цієї справи має те, що постанова від 02 вересня 2016 року не є лише внутрішнім процесуальним документом виконавчого провадження.

Вона є індивідуальним правозастосовним актом, яким визначено конкретний грошовий обов`язок боржника перед державою.

Верховний Суд у постанові від 01 травня 2026 року у справі №320/6164/23 прямо зазначив, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийняті за правилами Закону №606-XIV, є самостійними виконавчими документами та зберігають юридичну силу після втрати чинності Законом №606-XIV. Зміна законодавчого регулювання не має наслідком автоматичного скасування раніше прийнятого індивідуального акта.

Тому обставина, що Закон №606-XIV у подальшому втратив чинність, не впливає на правомірність постанови від 02 вересня 2016 року.

Її законність має оцінюватися за законодавством, чинним на момент її прийняття.

Саме за таким підходом Верховний Суд вирішує аналогічні спори щодо постанов про стягнення виконавчого збору, винесених у 2016 році.

Суд також враховує, що після прийняття спірної постанови її виконання не було припинено.

У листі органу державної виконавчої служби від 12 серпня 2025 року підтверджено, що на виконанні перебуває виконавче провадження НОМЕР_4 з примусового виконання постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору від 02 вересня 2016 року у сумі 696 368,70 грн.

Таким чином, станом на момент звернення до суду спірна постанова залишалася чинним виконавчим документом та не була скасована в установленому законом порядку.

Суд також дослідив наведені позивачем обставини щодо подальшого виконання судових рішень у справах №752/6127/19, виконавчого провадження НОМЕР_5, постанови про стягнення виконавчого збору від 15 вересня 2021 року та подальшого виконання рішення приватним виконавцем.

Такі обставини не спростовують правомірності оскаржуваної постанови від 02 вересня 2016 року.

Інші виконавчі провадження виникли на підставі інших виконавчих документів та в інший час.

Зокрема, виконавче провадження НОМЕР_5 було відкрито у 2020 році на підставі виконавчого листа у справі №752/6127/19, а у 2021 році в його межах була прийнята окрема постанова про стягнення виконавчого збору.

Отже, наявність у подальшому інших виконавчих проваджень та інших постанов про стягнення виконавчого збору не означає припинення або недійсності постанови від 02 вересня 2016 року, оскільки остання стосується іншого виконавчого документа та іншого виконавчого провадження.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Правові висновки Верховного Суду у справах №640/18626/20, №500/3394/22 та, особливо, №320/6164/23 узгоджуються між собою у частині того, що за правилами Закону №606-XIV виконавчий збір у розмірі 10 відсотків визначався від суми, що підлягала стягненню, не залежав від фактичного результату примусового виконання, а винесена постанова про його стягнення набувала статусу самостійного виконавчого документа.

Відтак суд доходить висновку, що оскаржувана постанова від 02 вересня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 696 368,70 грн прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством, чинним на момент її прийняття, а наведені позивачем доводи не свідчать про її протиправність.

Так само відсутні достатні правові підстави для визнання протиправною та скасування постанови від 06 вересня 2016 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4, оскільки на момент її прийняття існував чинний виконавчий документ - постанова від 02 вересня 2016 року про стягнення виконавчого збору, яка не була скасована чи визнана протиправною.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи той факт, що судом у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодуванню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову, -відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Лисенко В.І.