Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №320/12093/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року справа №320/12093/25

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №104650018188 від 14.10.2024 про відмову у переході на пенсію по віку відповідно до Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 з 08.10.2024 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 в органах податкової служби з 22.07.1991 по 15.05.2013, з визначенням розміру пенсії відповідно до наданою із заявою довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Головним управлінням ДПС у Київській області за №108/10-36-10-02-17 від 24.09.2024.

Позов мотивовано протиправністю відмови відповідача у переведенні з пенсії віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з відсутністю для цього правових підстав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачі подали до суду відзиви, у яких просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд звертає увагу відповідача на те що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.10.2022 № 968240118545 про відмову в перерахунку пенсії було отримано позивачем 24.12.2022, відповідно шестимісячний строк звернення до суду порушено не було.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджено копією паспорту серії НОМЕР_1 виданим Макарівським РВ ГУ МВС України в Київській області.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 27 жовтня 1986 року Позивачка з 22.07.1991 працювала у Державній податковій службі у відділі по оподаткуванню підприємств і організацій на посаді економіста по обліку тимчасово на час відпустки по вагітності і родах.

- з 14.10.1991 - на посаді державного податкового інспектора в відділі по оподаткуванню підприємств, установ і організацій;

- з 30.04.1992 - на посаді старшого податкового інспектора;

- з 01.02.1994 - на посаді начальника валютної інспекції;

02.11.1994 ОСОБА_1 присвоєно персональне звання інспектора податкової служби ІІ рангу.

30.05.1994 позивачка прийняла присягу державного службовця.

- з 01.10.1994 - працювала на посаді інспектора податкової служби І рангу (присвоєно персональне звання);

- з 20.11.1996 - на посаді начальника відділу валютного контролю у Державній податковій адміністрації в Макарівському районі;

з 16.10.1997 - на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора сектору валютного контролю;

- з 01.04.1998 - на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора сектору по контролю у сфері ЗЕД та оподаткування нерезидентів відділу документальних перевірок юридичних осіб;

- з 16.01.2002 - на посаді головного державного ревізора-інспектора групи по контролю у сфері ЗЕД відділу податкового аудиту та валютного контролю;

- з 18.10.2004 - на посаді заступника начальника відділу податкового аудиту та валютного контролю;

29.10.2004 позивачці присвоєно спеціальне звання радника податкової служби ІІІ рангу;

01.09.2008 позивачці присвоєно спеціальне звання радника податкової служби І рангу;

- з 19.06.2012 - працювала на посаді начальника відділу податкового контролю ДПІ у Макарівському районі Київської області ДПС.

15.05.2013 - звільнена з органів ДПС за угодою сторін.

08.10.2024 позивачка звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії як державному службовцю відповідно до Закону України № 889 від 10.12.2015 «Про державну службу» (далі - Закон № 889), водночас що отримала відмову.

Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 14.10.2024 №104650018188 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки згідно трудової книжки посади, на яких працював позивач, не відносяться до категорії посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України. Також зазначено, що згідно трудової книжки станом на 01.05.2016 позивачка не перебувала на державній службі.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Як слідує з оскаржуваного рішення, підставою для відмови позивачу у переході з пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про державну службу» є те, що позивач працював на посадах, що не відносяться до категорії посад державних службовців.

Відповідно до ч.1 ст. 25 ЗУ «Про державну службу» (закон втратив чинність на підставі Закону N 889-VIII від 10.12.2015) (далі Закон №3723-XII) основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Згідно ст. 1 Закону №3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-XII (далі - Закон №509-XII).

Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону №509-XII правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Частина сьома статті 15 Закону №509-XII визначає, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації.

Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Відповідно до ч. 8 ст. 15 Закону №509-XII посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Частина 4 ст. 15 Закону №509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).

Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Згідно ст. 6 Закону №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Із аналізу вказаних норм слідує, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Згідно з абз. 2 п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283 (чинного до набрання законної сили Законом №889-VIII, далі - Порядок №283) до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Зважаючи на те, що як Законом №889-VIII, так і нормами раніше чинних Законів №3723-XII, №509-ХІІ та Порядку №283 було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів, враховуючи те, що позивачка з 22.07.1991 року безперервно працювала в органах державної податкової служби, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), а також те, що одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, то періоди роботи (служби) позивача з 22.07.1991 по 15.05.2013 на посадах податкової служби підлягають до зарахування до стажу державної служби.

З приводу посилань відповідача на те, що обійманні позивачем посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, оскільки йому як посадовій особі контролюючих органів присвоювались спеціальні звання, а не ранги державної служби, суд зазначає таке.

Згідно з п. 344.1 ст. 344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 ПК України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання:

головний державний радник податкової та митної справи;

державний радник податкової та митної справи I рангу;

державний радник податкової та митної справи II рангу;

державний радник податкової та митної справи III рангу;

радник податкової та митної справи I рангу;

радник податкової та митної справи II рангу;

радник податкової та митної справи III рангу;

інспектор податкової та митної справи I рангу;

інспектор податкової та митної справи II рангу;

інспектор податкової та митної справи III рангу;

інспектор податкової та митної справи IV рангу;

молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839, що був чинним до 16.10.2020 року (далі -Порядок №839).

Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців. Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

Згідно пункту 4 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 року №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Виходячи з викладеного, посадові особи контролюючих органів, у даному випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Тобто, спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 року у справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку №283.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема, порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначаються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (надалі - Закон від 10.12.2015 № 889-VIII).

Відповідно до ст. 90 Закону від 10.12.2015 № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п. 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 10.12.2015 № 889-VIII, з набранням чинності вказаного Закону втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (надалі - Закон від 16.12.1993 № 3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 10.12.2015 № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом аймають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 10.12.2015 № 889-VIII).

Відповідно до пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 10.12.2015 № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 822/524/18 та постановах Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі № 560/2398/19, від 01.12.2020 року у справі №466/6057/17.

Судом встановлено, що позивачка має відповідний стаж на посаді державної служби понад 20 років на момент звернення до відповідача їй виповнилося 60 років 7 місяців та станом на 01.05.2016 року вона працювала на посадах, віднесених до посад державних службовців (понад 10 років), а отже наявні правові підстави для призначення пенсії за віком згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII.

Відповідно до п. 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 року № 622, пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позивач має право на переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 08.10.2024, а отже, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що у даній справі спірне рішення прийнято відповідачем-2, у зв`язку з чим заявлені як похідні вимоги до ГУ ПФУ у Київській області є необґрунтованими.

За наведених підстав суд зазначає, що похідна вимога позивача підлягає задоволенню але у належний спосіб шляхом зобов`язання відповідача-2 перевести ОСОБА_1 з 08.10.2024 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 в органах податкової служби з 22.07.1991 по 15.05.2013, з визначенням розміру пенсії відповідно до наданою із заявою довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Головним управлінням ДПС у Київській області за №108/10-36-10-02-17 від 24.09.2024.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац 2 частина 2 статті 77 КАС України).

Відповідачами належними та достатніми доказами не обґрунтовано правомірність спірного рішення та своїх дій. Позивач та його представник своїми доводами, поданими суду доказами довів протиправність спірного рішення.

Згідно частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Решта доводів сторін судом враховано та останні не впливають на висновки суду і наданню оцінки.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи ч. 3 ст. 139 КАС України, позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №104650018188 від 14.10.2024 про відмову у переході на пенсію по віку відповідно до Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з 08.10.2024 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 в органах податкової служби з 22.07.1991 по 15.05.2013, з визначенням розміру пенсії відповідно до наданою із заявою довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Головним управлінням ДПС у Київській області за №108/10-36-10-02-17 від 24.09.2024.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.