Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №280/7765/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Справа № 280/7765/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ); Управління 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_4 ) ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.07.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач-1), Управління 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - відповідач-2) в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання;

- зобов`язати відповідача-2 повторно розглянути рапорт позивача від 13.04.2026 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання з урахуванням висновків суду;

- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання;

- зобов`язати відповідача-1 звільнити позивача з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання;

- судові витрати стягнути з відповідачів.

Ухвалою суду від 31.07.2026 відкрито провадження у справі №280/7765/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження).

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№42696 від 28.07.2026). Зокрема зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. Дружині позивача, ОСОБА_2 , з 21.09.2020 встановлено третю групу інвалідності безстроково внаслідок онкозахворювання: злоякісне новоутворення верхнього внутрішнього квадранта молочної залози. У зв`язку із наявністю у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання позивач звернувся до відповідача-1 із рапортом про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII), однак отримав відмову відповідача-2, яка обґрунтована відсутністю медичного висновку, який підтверджує потребу в догляді за ОСОБА_2 . Зауважено, що абзац 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII поєднує дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як: 1) необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або 2) наявність у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів. Тобто, в першій підставі визначено, що інвалідність дружини/чоловіка III групи обов`язково повинна бути встановлена внаслідок саме онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів. У той же час, згідно другої підстави, інвалідність дружини/чоловіка ІІІ групи може бути встановлена внаслідок інших захворювань, не визначених у першій підставі, однак обов`язковою умовою є те, що така особа повинна мати одне із таких супутніх захворювань: онкологічне захворювання, психічний розлад, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми. Позивач звернувся до відповідача-1 з рапортом про звільнення з військової служби саме на підставі наявності у його дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання. Зазначена підстава для звільнення не вимагає подання документів, які підтверджують необхідність здійснення догляду. На думку позивача відповідач-2, посилаючись на неподання позивачем документів про потребу у догляді його дружини, підміняє одну підставу звільнення, передбачену підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, іншою, які є самостійними, а тому позиція відповідачів є безпідставною та такою, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України. Вважаючи, що відповідачами протиправно відмовлено позивачу у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення відповідача-1 проти заявлених позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№44249 від 04.08.2026) де, окрім іншого, вказано, що абзацом 3 підпункту 1 пункту 225 Розділу ХІІ Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення №1153/2008) унормовано, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, а також командувачами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України. Згідно матеріалів справи позивач має військове звання "старший лейтенант медичної служби", натомість відповідач-1 не приймає рішення щодо звільнення з військової служби офіцерів. Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України № 230 від 31.03.2025, Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України ( НОМЕР_6 бригада оперативного призначення) входить до складу оперативно-тактичного з`єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Таким чином, Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України не є суб`єктом владних повноважень, уповноваженим приймати рішення про звільнення позивача з військової служби, а відтак не може вважатися належним відповідачем за вимогами про визнання протиправною відмови у звільненні та зобов`язання здійснити таке звільнення. Водночас вказано, що подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з військової служби породжує обов`язок безпосереднього командира (начальника) прийняти та належним чином опрацювати такий рапорт, перевірити наявність документів, що підтверджують підстави звільнення, сформувати відповідні матеріали та забезпечити їх направлення за командою до уповноваженої посадової особи, яка відповідно до вимог законодавства має повноваження приймати рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби. Водночас остаточне рішення про звільнення приймається виключно тією посадовою особою, якій Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 надано відповідні повноваження. На підставі вищенаведеного представник відповідача-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позиція відповідача-2 щодо заявлених позовних вимог відображена у відзиві на позовну заяву (вх.№44525 від 05.08.2026). Окрім іншого вказано, що згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. Натомість до рапорту від 13.04.2026 про звільнення з військової служби не додано медичний документ, який підтверджує потребу в догляді за ОСОБА_2 . Таким чином, позивачем не додано необхідні документи, які б підтверджували підставу для звільнення з військової служби, зазначену в абзаці 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ. На підставі вищезазначеного, клопотання № 10/29/2/1/3-7921-2026 від 18.06.2026 про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), не підлягає задоволенню. Зауважено, що позивач помилково виходить із того, що чинна редакція статті 26 виключає необхідність підтвердження потреби у догляді. Незалежно від того, яку саме альтернативну конструкцію абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ вважає застосовною позивач, відповідач був зобов`язаний перевірити наявність та документальне підтвердження всіх юридично значущих фактів, що утворюють відповідну підставу звільнення. Крім того зазначено, що посилання позивача на Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджену наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170), є безпідставним та нерелевантним, оскільки зазначений нормативно-правовий акт регулює діяльність органів військового управління Збройних Сил України та сам по собі не визначає порядок прийняття рішень посадовими особами Національної гвардії України. З огляду на викладене представник відповідача-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_4 ).

Не погодившись із доводами відповідача-2, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача подала до суду відповідь на відзив (вх.№45665 від 11.08.2026), у якій, зокрема, зазначено, що відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, відповідач-2 посилається на відсутність документів на підтвердження наявності у його дружини потреби у догляді. Натомість, позивач згідно із наданих документів до рапорту від 13.04.2026 обґрунтовує право на звільнення з військової служби саме у зв`язку з наявністю у його дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання. При цьому, обставини, що ОСОБА_2 є дружиною позивача, є особою з інвалідністю ІІІ групи та має онкозахворювання, відповідачами не заперечуються. Зауважено, що наявність у дружини позивача з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності. Водночас відзначено, що твердження відповідача-2 про непоширення вимог Інструкції №170 на військовослужбовців Національної гвардії України є безпідставними, оскільки безпосередньо з назви Інструкції №170 висновується, що остання прийнята на виконання та з метою забезпечення реалізації Положення №1153/2008, а Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, яка перебуває у підпорядкуванні відповідача-2, обґрунтовує нормами Інструкції №170 свою правову позицію. На підставі наведеного представник позивача просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

13.08.2026 до суду представником відповідача-2 подано заперечення на відповідь на відзив (вх.№46275), у яких, зокрема, зазначено, що відповідачем-2 не заперечується факту наявності у дружини позивача III групи інвалідності та онкологічного захворювання як таких. Водночас при розгляді питання про звільнення відповідач-2 був зобов`язаний встановити наявність усіх обставин, необхідних для реалізації позивачем права на звільнення за заявленою сімейною обставиною та перевірити їх належне документальне підтвердження. Натомість до рапорту позивача не було додано медичного документа, який би підтверджував необхідність здійснення догляду за його дружиною, у зв`язку з чим відповідач-2 не мав документально підтверджених підстав для висновку про наявність відповідної обставини. Таким чином, навіть за умови застосування до спірних правовідносин другої альтернативної конструкції абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, сам по собі факт встановлення дружині позивача III групи інвалідності та наявності онкологічного захворювання не усуває необхідності належного документального підтвердження юридично значущих обставин, на які позивач посилається як на підставу для звільнення. Отже, у цій справі наявність у дружини позивача III групи інвалідності та онкологічного захворювання сама по собі не може підміняти встановлення фактичної необхідності здійснення за нею догляду. Саме необхідність здійснення догляду, як юридично значуща обставина, має бути встановлена щодо конкретної особи та підтверджена належними доказами. Відсутність такого підтвердження не може бути компенсована самим лише фактом наявності у дружини позивача відповідного захворювання та групи інвалідності. Водночас вказано, що поширення Положення №1153/2008 на військовослужбовців Національної гвардії України не означає автоматичного поширення на Національну гвардію України відомчої Інструкції №170, прийнятої Міністерством оборони України для організації виконання зазначеного Положення. У зв`язку із вищенаведеним представник відповідача-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 02.06.2024 призваний до Збройних Сил України під час мобілізації, що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_7 від 06.04.2011 (а.с.13 зворотній бік - 15).

Згідно з Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 05.09.2024 №263 позивача з 05.09.2024 зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с.15 зворотній бік).

Відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 18.09.2024 №278 позивач вважається таким, що приступив до виконання обов`язків молодшого лейтенанта з 18.09.2024 за посадою ординатора операційно-перев`язувального відділення медичної роти (а.с.16).

Згідно із свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_8 від 19.05.2012 між позивачем та громадянкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 укладено шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_4 (а.с.16).

Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №650724 від 21.09.2020 ОСОБА_2 безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання (а.с.24).

Згідно із Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/5603/В основний діагноз ОСОБА_2 С50.2- Злоякісне новоутворення верхнього внутрішнього квадранта грудної залози (а.с.22-23).

13.04.2026 позивач звернувся до відповідача-1 із рапортом про звільнення його з військової служби у запас Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII. У якості додатків до зазначеного рапорту позивачем було надано наступні документи: Нотаріально завірену копію свідоцтва про шлюб; Нотаріально завірену копію карти фізичної особи - платника податків на ім`я ОСОБА_2 ; Нотаріально завірену копію паспорту на ім`я ОСОБА_2 ; Нотаріально завірену копію карти фізичної особи - платника податків на ім`я ОСОБА_1 ; Нотаріально завірену копію паспорту на ім`я ОСОБА_1 ; Завірену копію рекомендації, які є частиною індивідуально програми реабілітації особи з інвалідністю № 24425/5603/I/; Завірену копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Нотаріально завірену копію довідки МСЕК серія 12ААБ № 650724 від 21.09.2020 на ім`я ОСОБА_2 ; Завірену копію консультаційного висновку спеціалісту КНП «ЗОКЛ» ЗОР від 13.04.2026; Завірену копію виписки з медичної карти стаціонарного хворого№ 4108 злоякісне новоутворення. Амб. Карта № 36789 (а.с.19-28).

У відповідь на адвокатський запит представника позивача відповідачем-1 листом №10/29/12-Г-500-Аз від 18.05.2026 повідомлено, що рапорт щодо звільнення з військової служби через сімейні обставини, розглянутий та реалізується. Водночас вказано, що ОСОБА_1 буде включено до планового наказу командира військової частини (по особовому складу) (а.с.35).

Листом №10/2/1-16293-2026 від 26.06.2026 відповідачем-2, окрім іншого, повідомлено відповідачу-1, що до рапорту від 13.04.2026 про звільнення з військової служби не додано медичний документ, який підтверджує потребу в догляді за ОСОБА_2 . Таким чином, до рапорту від 13.04.2026 не додано необхідні документи, які б підтверджували підставу для звільнення з військової служби, зазначену в абзаці 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ. На підставі вищевикладеного клопотання №10/29/2/1/3-7921-2026 від 18.06.2026 про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ не підлягає задоволенню (а.с.36).

У відповідь на адвокатський запит представника позивача відповідачем-1 листом №10/29/12-Г-831-Аз від 18.07.2026 повідомлено, що листом №10/2/1-16293-2026 від 26.06.2026 відповідачем-2 надано відповідь та повідомлено, що клопотання №10/29/2/1/3-7921-2026 від 18.06.2026 про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ не підлягає задоволенню (а.с.35 зворотній бік).

Позивач не погоджуючись з діями відповідачів щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачами докази, суд приходить до наступних висновків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статі 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України» Про військовий обов`язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - ІНФОРМАЦІЯ_5).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду даної адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (надалі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ, застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

За положеннями частини п`ятої статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють ІНФОРМАЦІЯ_5 за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

За змістом пункту 6 статті 2 Закону № 2232-XII розрізняють наступні види військової служби:

- строкова військова служба;

- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

- військова служба за контрактом осіб рядового складу;

- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);

- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

- військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

- військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час дії воєнного стану:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я:

на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);

з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану:

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;

виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати;

утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати;

необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;

якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).

Так, з аналізу положень абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ слідує, що законодавець поєднав сполучником «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як:

необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або

наявність у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Тобто в першій підставі визначено, що інвалідність дружини/чоловіка III групи обов`язково повинна бути встановлена внаслідок саме онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів.

Водночас, згідно з другою підставою, яка є самостійною, інвалідність дружини/чоловіка ІІІ групи може бути встановлена внаслідок інших захворювань, не визначених у першій підставі, однак обов`язково умовою є те, що така особа повинна мати одне із таких супутніх захворювань: онкологічне захворювання, психічний розлад, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми

Верховний Суд у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23 зазначив, що підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов`язані) з такою підставою як: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24.04.2024 у справі №140/12873/23, від 30.05.2024 у справі №280/6079/23.

Крім того, згідно з пунктом 12.11. розділу XІІ Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

У свою чергу відповідно до підпункту 24 пункту 5 додатку 19 до Інструкції № 170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема у разі необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів:

- копія свідоцтва про шлюб;

- один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

- документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) захворювання та/або причину інвалідності.

Сторонами не заперечується, що до рапорту про звільнення з військової служби від 13.04.2026 позивачем було надано наступні документи: Нотаріально завірену копію свідоцтва про шлюб; Нотаріально завірену копію карти фізичної особи - платника податків на ім`я ОСОБА_2 ; Нотаріально завірену копію паспорту на ім`я ОСОБА_2 ; Нотаріально завірену копію карти фізичної особи - платника податків на ім`я ОСОБА_1 ; Нотаріально завірену копію паспорту на ім`я ОСОБА_1 . Завірену копію рекомендації, які є частиною індивідуально програми реабілітації особи з інвалідністю № 24425/5603/I/; Завірену копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Нотаріально завірену копію довідки МСЕК серія 12ААБ № 650724 від 21.09.2020 на ім`я ОСОБА_2 ; Завірену копію консультаційного висновку спеціалісту КНП «ЗОКЛ» ЗОР від 13.04.2026; Завірену копію виписки з медичної карти стаціонарного хворого№ 4108 злоякісне новоутворення. Амб. Карта № 36789.

Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №650724 від 21.09.2020 ОСОБА_2 безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання.

Згідно із Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/5603/В основний діагноз ОСОБА_2 С50.2- Злоякісне новоутворення верхнього внутрішнього квадранта грудної залози.

Водночас, відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого№ 4108 злоякісне новоутворення. Амб. Карта № 36789 ОСОБА_2 встановлено заключний діагноз: Рак правої молочної залози.

Таким чином, позивачем подано всі необхідні документи, визначені Інструкцією №170, для прийняття відповідачем рішення про звільнення його з військової служби у зв`язку з наявністю дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.

При цьому, сама Інструкція №170, яка визначає порядок документального підтвердження відповідної підстави для звільнення, не передбачає обов`язкового подання окремого документа про необхідність здійснення постійного стороннього догляду у випадку реалізації саме другої самостійної підстави, передбаченої абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Отже, посилання відповідача-2 на необхідність надання медичного документу, який підтверджує потребу в догляді за дружиною як безумовної передумови звільнення позивача є безпідставним, оскільки така вимога не випливає ані зі змісту абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, ані з підпункту 24 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 у частині другої самостійної підстави для звільнення.

При цьому, суд не заперечує, що медичний документ, який підтверджує потребу в догляді може мати доказове значення у випадку, коли військовослужбовець реалізує саме першу із передбачених абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ підстав - тобто коли підставою звільнення є необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком). Проте, поширення такої вимоги на другу самостійну підставу, пов`язану з самим фактом наявності у дружини (чоловіка) з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, суперечить буквальному змісту закону.

Разом із тим суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із статтею 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Таке Положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (надалі - Положення №1317).

Відповідно до пункту 27 Положення №1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема: для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для ІІ групи - стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для III групи інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Таким чином, лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту

На підставі наведеного, у сукупності, суд дійшов висновку, що наявність у позивача дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, і додатково не вимагає доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності.

Таким чином, на момент розгляду рапорту від 13.04.2026 відповідач-2 мав у своєму розпорядженні документи, які в сукупності підтверджували всі юридично значущі обставини, необхідні для реалізації позивачем права на звільнення з військової служби за другою самостійною підставою, передбаченою абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Суд наголошує, що відповідач-2, розглядаючи рапорт військовослужбовця, не наділений повноваженнями довільно визначати додаткові критерії для підтвердження законодавчо встановленої підстави звільнення. Його обов`язком є перевірка наявності саме тих юридичних фактів та документів, які передбачені законом і відповідними підзаконними нормативними актами.

Відтак, відмова відповідача-2 з мотивів ненадання позивачем документа, який підтверджує необхідність здійснення постійного стороннього догляду за дружиною, не відповідає змісту абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки така вимога фактично висунута до позивача понад встановлені законом умови реалізації права на звільнення.

Разом із тим, суд критично оцінює доводи відповідача-2 про те, що Інструкція №170 не може бути врахована при вирішенні спірних правовідносин з огляду на те, що позивач проходить військову службу у Національній гвардії України.

Суд зазначає, що наведений відповідачем-2 аргумент ґрунтується на ототожненні двох різних за своїм змістом обставин: поширення на відповідну категорію військовослужбовців сфери дії нормативно-правового акта та можливості використання положень такого акта для встановлення змісту й порядку реалізації відповідних правовідносин.

При цьому суд погоджується з тим, що відповідно до пункту 1.1 Інструкції №170 нею визначено механізм реалізації та порядок організації виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту. Отже, Інструкція №170 не є нормативно-правовим актом, який безпосередньо встановлює особливості проходження військової служби саме у Національній гвардії України.

Разом із тим із зазначеної обставини не випливає автоматично висновок, що положення Інструкції №170 не можуть бути враховані судом як джерело тлумачення механізму реалізації відповідних положень Положення №1153/2008, зокрема щодо порядку оформлення та документального супроводу кадрових процедур, якщо відповідні питання безпосередньо врегульовані Положенням №1153/2008, або випливають із його положень.

У цій справі позивач посилається на Інструкцію №170 не як на нормативно-правовий акт, який самостійно встановлює для військовослужбовців Національної гвардії України нові права чи обов`язки, а для обґрунтування змісту та порядку реалізації передбаченого Положенням №1153/2008 права на звільнення з військової служби.

Отже, сам по собі факт прийняття Інструкції №170 Міністерством оборони України та визначення в її пункті 1.1 сфери її організаційного застосування не є достатньою правовою підставою для відхилення посилань позивача на її положення без дослідження змісту конкретних норм Положення №1153/2008, на реалізацію яких такі положення Інструкції спрямовані.

Водночас суд виходить із того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому визначальним для вирішення цього спору є не саме по собі посилання позивача на Інструкцію №170, а встановлення того, чи передбачений обов`язок щодо подання відповідних документів безпосередньо Положенням №1153/2008, іншим нормативно-правовим актом, що поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України, або чи мав відповідач належну нормативну підставу вимагати такі документи.

Таким чином, доводи відповідача-2 про те, що сам факт незастосування Інструкції №170 до військовослужбовців Національної гвардії України автоматично виключає можливість посилання на її положення при вирішенні цього спору, є передчасними. Питання правомірності посилання позивача на конкретні положення Інструкції №170 має вирішуватися судом з урахуванням змісту відповідних норм Положення №1153/2008 та інших нормативно-правових актів, які регулюють проходження військової служби у Національній гвардії України.

За наведеного вище, у сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем документально підтверджено та доведено наявність усіх юридично значущих обставин, передбачених абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, для звільнення його з військової служби під час дії воєнного стану.

Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у вищенаведених постановах, встановлених обставин під час розгляду даної справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідачем-2 протиправно відмовлено позивачу у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби відповідно до положень підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Водночас, суд бере до уваги, що відповідно до підпункту 2 пункту 225 розділу ХІІ Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами здійснюється командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Оскільки позивач проходить військову службу у військовому званні «старший лейтенант», а Військова частина НОМЕР_2 Національній гвардії України входить до складу оперативно-тактичного з`єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », безпосереднє прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби не належить до повноважень Військової частини НОМЕР_2 Національній гвардії України.

Зважаючи на відсутність у відповідача-1 повноважень на вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог заявлених до відповідача-1.

Водночас, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на встановлену протиправність відмови відповідача-2 у звільненні позивача з військової служби суд з метою належного захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне зобов`язати відповідача-2 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ через сімейні обставинами у зв`язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Оскільки позивачем, в силу положень Закону України «Про судовий збір», судовий збір не сплачувався, то відповідно розподіл судових витрат в цій частині не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 143, 241-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ); Управління 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_4 ) ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Управління 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_4 ) ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), оформлене листом №10/2/1-16293-2026 від 26.06.2026 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби відповідно до положень підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Управління 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_4 ) ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ через сімейні обставинами у зв`язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 29.09.2026.

Суддя І.В.Садовий