Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №260/2651/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 вересня 2026 року м. Ужгород№ 260/2651/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної прикордонної служби НОМЕР_2 прикордонного загону Міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Чоп (Тиса)» про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної прикордонної служби НОМЕР_2 прикордонного загону Міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Чоп(Тиса)» (далі - відповідач), яким просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Чоп(Тиса)» від 21.02.2026 про відмову у перетині державного кордону України ОСОБА_1 .

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , яка має тяжке захворювання та, відповідно до медичної довідки ЛКК від 17.02.2026 року, потребує постійного стороннього догляду. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я дружини позивач разом із нею та малолітньою дитиною мав намір виїхати до Словацької Республіки для проходження дружиною обстеження та подальшого лікування.

21 лютого 2026 року під час перетину державного кордону через пункт пропуску «Чоп (Тиса)» позивач надав документи, що, на його думку, підтверджували наявність підстав для виїзду за кордон, однак працівники Державної прикордонної служби висловили сумніви щодо оформлення та достовірності медичної довідки ЛКК, зокрема через технічну помилку у прізвищі дружини, а також щодо підписів і печаток.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення про відмову у перетині державного кордону є протиправним, оскільки воно не містить конкретної та мотивованої причини відмови, а сумніви посадових осіб щодо медичних документів не були підтверджені належними доказами. З наведених підстав позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було залишено даний позов без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків шляхом надання суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даною позовною заявою, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та надати докази поважності причин пропуску такого строку.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху позивачем надано суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даною позовною заявою, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та надати докази поважності причин пропуску такого строку.

Відтак, недоліки позову усунуті в строк та спосіб встановлений судом.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

25 травня 2026 року представником відповідача, через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», подано до суду відзиві на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає та вважає їх безпідставними й необґрунтованими. Відповідач посилається на те, що в умовах воєнного стану право громадян чоловічої статі віком від 23 до 60 років на виїзд за межі України є обмеженим, а перетин державного кордону можливий за наявності передбачених законодавством документів. Зокрема, для виїзду у супроводі особи, яка потребує постійного догляду, необхідними є документи, що підтверджують родинні зв`язки, висновок ЛКК про потребу в постійному сторонньому догляді та, у відповідних випадках, акт встановлення факту здійснення догляду.

Відповідач вказує, що 21.02.2026 року, під час перевірки документів ОСОБА_1 , у прикордонного наряду виникли сумніви щодо дійсності висновку ЛКК №1201 від 17 лютого 2026 року, зокрема через помилку у прізвищі дружини, відсутність печаток членів комісії та відсутність інших медичних документів, що підтверджують захворювання. За результатами співбесіди, перевірки документів та огляду місця події зазначені документи були вилучені, а щодо можливих ознак кримінальних правопорушень направлено відповідне повідомлення до правоохоронних органів. У зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, інших документів, які б надавали позивачу право на перетин державного кордону, уповноваженою службовою особою було прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону. Відповідач вважає, що при цьому службові особи НОМЕР_2 прикордонного загону діяли в межах наданих законом повноважень та у встановлений законодавством спосіб, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

Позивач скористався своїм правом, та 28 травня 2026 року подав до суду відповідь на відзив.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що доводи відповідача є необґрунтованими та не спростовують обставин, викладених у позовній заяві, а сумніви щодо достовірності медичного висновку ЛКК ґрунтуються лише на припущеннях і суб`єктивних оцінках посадових осіб. Позивач наголошує, що надав усі необхідні документи для перетину державного кордону, а недоліки в оформленні медичного документа, допущені медичним закладом, не можуть ставитися йому в провину. Також позивач заперечує доводи щодо пропуску строку звернення до суду, вказуючи, що рішення прийнято 21.02.2026, а позов подано 22.04.2026, а тому встановлені строки не пропущено, у зв`язку з чим просить задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України.

Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (далі – дружина), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 18.09.2021 року, виданим Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). У шлюбі сторони мають дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_2 , а дружини – АДРЕСА_3 . Фактично сім`я проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

17.02.2026 року дружині позивача КНП «Клініка «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області видано медичний висновок ЛКК №1201, відповідно до якого вона потребує постійного стороннього догляду.

Також 06.02.2026 року ОСОБА_2 було встановлено діагноз гострого тубулоінтерстиціального нефриту, у зв`язку з чим вона потребувала лікування та постійного стороннього догляду, а в період з 09.03.2026 по 13.03.2026 перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні загальної хірургії КНП «Клініка «Сімейний лікар» Широківської сільської ради.

З метою проходження ОСОБА_2 обстеження та подальшого лікування за кордоном позивачем було організовано її прийом у клініці «TopDoktor» у м. Братислава, Словацька Республіка, на 11.03.2026 року.

21 лютого 2026 року позивач, разом із дружиною, малолітньою дитиною та собакою прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Чоп (Тиса)» для перетину державного кордону України.

Під час прикордонного контролю позивач надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , виданий 19.12.2019 органом 2301, військово-обліковий документ, свідоцтво про шлюб, медичний висновок ЛКК №1201 від 17.02.2026, довідку форми №080-4/о щодо ОСОБА_2 , а також інші документи, які, за твердженням позивача, підтверджували мету поїздки та необхідність супроводу дружини.

Згідно з відзивом відповідача, на момент перетину кордону позивач мав відстрочку від призову на військову службу на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Під час перевірки документів у працівників Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо дійсності медичного висновку ЛКК №1201 від 17.02.2026. Як зазначено відповідачем у відзиві, під час співбесіди з позивачем було встановлено, що останній нібито не орієнтувався у порядку видачі медичних документів, нервував та плутався у відповідях, а також було звернуто увагу на відсутність інших медичних документів, печаток членів комісії та на помилку у прізвищі дружини в медичному висновку. За результатами зазначених обставин було направлено повідомлення про можливі ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 358 та 336 Кримінального кодексу України. Надалі слідчо-оперативною групою Національної поліції України було відібрано пояснення у прикордонних нарядів та позивача, а відповідні документи вилучено за актом огляду місця події.

21 лютого 2026 року уповноваженою службовою особою міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Чоп (Тиса)» Маріною Тхір прийнято рішення «Про відмову у перетині державного кордону України» щодо ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить визнати рішення про відмову у перетині державного кордону України протиправним та скасувати його.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Постановою від 27.01.1995 №57 Кабінет Міністрів України затвердив Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - Правила №57), за приписами пункту 1 якого такі визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону.

За пунктом 2-6 Правил №57, яким ці Правила були доповнені згідно з постановою Кабінету Міністрів України №383 від 29.03.2022; із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №399 від 01.04.2022; і які діяли на час виникненя спірних правовідносин, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення (частина п`ята статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

За статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану, відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Президент України Указом №64/2022 (затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-IX) (далі - Указ №64/2022) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (згодом строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено й цей режим діє дотепер).

За змістом пункту 3 Указу №64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Одночасно з введенням воєнного стану Президент України Указом від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ №65/2022), затверджений Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановив оголосити і провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації згодом теж неодноразово продовжено).

Згідно з пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України доручено визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.

Позицію Верховного Суду з приводу спірних правовідносин, яка викладена зокрема, у постановах від 17.07.2023 у справі №380/7792/22, від 31.08.2023 у справі №380/572/23, від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 26.10.2023 у справах №260/17/23, №260/3428/22, від 14.02.2024 у справі №380/18153/22, від 28.02.2024 у справі №240/29892/22, стисло можна окреслити так:

- в умовах воєнного стану право вільно залишати територію України, гарантоване статтею 33 Конституції України, може бути обмежене;

- згідно з Указом №64/2022 (пункт 3) дозволено (встановлено) можливість обмежувати (на період воєнного стану) конституційне право вільно залишати територію України;

- обмеження на виїзд з України для громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації (віком від 18 до 60 років), зумовлені правовим режимом воєнного стану та конституційним обов`язком захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 64 Основного Закону України);

- Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, але не регулює питань, які стосуються порядку здійснення права громадян України на перетин державного кордону України;

- право громадян України на відстрочку від призову під час мобілізації з підстави, передбаченої, зокрема, в абзаці другому частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не передбачає (на цій підставі) права на виїзд за межі України в умовах дії воєнного стану;

- приписи пункту 2-6 Правил №57 (у редакції, яка діє з 02.04.2022) обмежують право громадян України, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (мають право на відстрочку) з підстави, передбаченої, зокрема, в абзаці другому частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на перетин державного кордону (на виїзд з України) під час дії воєнного стану.

Варто відзначити, що позивач в адміністративному позові підставою для перетину державного кордону визначає абзац другий пункту 2-1 Правил №57, згідно з яким у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таку дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки та інвалідність. При цьому позивач стверджує, що надав відповідачу документи, передбачені пунктом 2-1 Правил №57, зокрема паспорт громадянина України для виїзду за кордон, паспорт громадянина України для виїзду за кордон дружини, свідоцтво про шлюб та документи, що підтверджують необхідність лікування дружини.

За приписами пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є дружиною позивача, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі. Згідно з медичним висновком лікарсько-консультативної комісії №1201 від 17.02.2026 ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного догляду.

Разом з тим, суд зауважує, що згідно із частиною сьомою статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Так, відповідно до пункту 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно із пунктом 57 Порядку №560, для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації (пункт пунктом 58 Порядку №560).

Нормами пункту 60 Порядку №560 визначено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Беручи до уваги правову позицію, якої дотримується Верховний Суд у спорах цієї категорії, у вимірі обставин цієї справи суд зауважує, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на яку має право позивач відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах дії воєнного стану не є підставою для зняття обмежень на виїзд з України, які передбачені у пункті 2-6 Правил №57, та запровадження яких продиктоване необхідністю мобілізації у зв`язку зі збройною агресією російської федерації.

Аналогічна правова позиція, зокрема викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №380/16591/22.

Отже, суд доходить висновку, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на яку має право позивач відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах дії воєнного стану не є підставою для зняття обмежень на виїзд з України.

Щодо доводів позивача про те, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не було вказано конкретних підстав відмови у перетині державного кордону, то суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось вище, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України №1710-VI від 05.11.2009 «Про прикордонний контроль».

Частиною 1 ст.14 вказаного Закону передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч.2 ст.14 наведеного Закону).

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №967 від 14.12.2020 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України.

Дана форма не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених ст 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», а отже посадові особи прикордонної служби не зобов`язані у своєму рішенні зазначати такі підстави.

Також суд звертає увагу, що перелік підстав, передбачених ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», не є вичерпним, а передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил №57.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, його форма відповідає затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №967 від 14.12.2020.

При цьому, посадовою особою відповідача зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких позивача тимчасово обмежений у праві виїзду за кордон.

Крім того, відповідно до статті 15 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР) під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.

Отже, в умовах воєнного стану можливий відступ від пункту 2 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, що не включені до Конвенції та першого Протоколу до неї (яким передбачено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну).

Згідно зі статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII від 19.10.1973) під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов`язань за цим Пактом тільки в такій мірі, у якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов`язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії соціального походження. Це положення не може бути підставою для якихось відступів від статей 6, 7, 8 (пункти 1 і 2), 11, 15, 16 і 18.

Таким чином, під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, тобто під час воєнного стану, держави-учасниці Міжнародного пакту про громадянські і політичні права можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов`язань за статтею 12 Пакту (пункт 2 якої передбачає право кожної людини покидати будь-яку країну, включаючи свою власну).

Крім того, суд зазначає, що спірне рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 27.09.2023 у справі №380/16876/22, від 26.10.2023 у справі №260/3428/22.

Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином у зв`язку з встановленням обставин відсутності порушення з боку відповідача прав та законних інтересів позивача, суд приходить до переконання, що право особи порушено не було та, як наслідок, про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної прикордонної служби НОМЕР_2 прикордонного загону Міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Чоп (Тиса)» про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець