Суд: Закарпатський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 28 вересня 2026 р.
Справа: №260/510/26
Суддя: Іванчулинець Д.В.
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
29 вересня 2026 року м. Ужгород№ 260/510/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинець Д.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника – адвоката Гринюк Ганни Василівни (далі – представник позивача) звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), яким просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 оформлене протоколом №673 від 16 грудня 2025 року в частині відмови ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період;
2) зобов`язати комісію з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині судового рішення від 17 червня 2025 року по справі №309/395/25.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Хустського районного суду від 03.04.2025 року та додатковим рішенням від 17.06.2025 року у справі №309/395/25 визначено місце проживання малолітнього сина позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із позивачем, ОСОБА_1 , батьком, за його самостійним утриманням та вихованням. Позивач вказує, що мати дитини у березні 2024 року залишила сім`ю та виїхала на постійне проживання до м. москви, у зв`язку з чим саме він фактично здійснює виховання та утримання сина. На підставі вищевказаного, позивачу раніше було надано відстрочку від призову до 04.12.2025 року на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Після звернення із документами для продовження відстрочки комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 , оформленого протоколом №673 від 16.12.2025 року, прийнято рішення про відмову у її наданні з посиланням на неподання документів, визначених додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України №560.
Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки, на його думку, наявні у нього документи підтверджують передбачену пунктом 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII підставу для відстрочки - самостійне виховання та утримання дитини за рішенням суду. Зазначає, що рішення Хустського районного суду набрали законної сили, не оскаржені та не скасовані, а законодавство не вимагає додаткового встановлення факту утримання дитини, на чому, як стверджує позивач, безпідставно наполягає відповідач. У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення комісії про відмову у наданні відстрочки та зобов`язати комісію повторно розглянути його заяву з урахуванням висновків Хустського районного суду.
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року було залишено даний позов без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків шляхом уточнення заявлених позовних вимог, або склад відповідачів, до яких ці вимоги звернуті.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
20 березня 2026 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві зазначає, що відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560, надання відстрочки здійснюється за наявності документів, що підтверджують відповідну підставу для її отримання. Зокрема, пунктом 58 Порядку №560 передбачено подання військовозобов`язаним заяви та підтвердних документів, перелік яких визначено додатком 5 до цього Порядку, а комісія при їх розгляді оцінює законність підстав для надання відстрочки та за результатами приймає відповідне рішення.
Щодо позивача відповідач вказує, що для отримання відстрочки за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII Переліком документів, визначеним додатком 5 до Порядку №560, передбачено, зокрема, рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. На думку відповідача, позивач такого документа не подав, а надані ним рішення Хустського районного суду про визначення місця проживання дитини з батьком не відповідають вимогам Переліку та не підтверджують у встановленій формі факт самостійного виховання і утримання дитини. У зв`язку з відсутністю належного документа комісія протоколом №73 від 16.12.2025 відмовила у наданні відстрочки, що, за твердженням відповідача, є правомірним та відповідає межам його повноважень. З огляду на це ІНФОРМАЦІЯ_6 вважає вимоги про скасування рішення комісії та повторний розгляд заяви необґрунтованими і просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 .
21 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся через центр надання адміністративних послуг Хустської міської ради до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особа, яка самостійно виховує та утримує дитину. До заяви позивачем додано, зокрема, рішення Хустського районного суду від 03.04.2025 та додаткове рішення від 17.06.2025 у справі №309/395/25, якими визначено місце проживання його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком, на його самостійному утриманні та вихованні.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів комісією з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову при ІНФОРМАЦІЯ_7 прийнято рішення, оформлене протоколом №73 від 16.12.2025, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Причиною відмови зазначено відсутність у поданих позивачем документах документа, передбаченого додатком 5 до Порядку №560, який підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини, а саме рішення суду про встановлення такого факту.
Позивач вважаючи рішення відповідача протиправним, звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону №3543-XII мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно ч. 5 ст. 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 №560 (далі - Порядок №560).
Відповідно до п. п. 57-58 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.
Згідно п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Перелік документів, що подаються військовозобов`язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлений Додатком 5 до Порядку №560, зокрема для п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII:
- свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджено, що відмова відповідача мотивована саме відсутністю документу, що підтверджує факт самостійного виховання дитини.
Судом встановлено, що рішенням від 03.04.2025 року та додатковим рішенням від 17.06.2025 року Хустського районного суду Закарпатської області у справі №309/395/25 визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_2 з батьком - ОСОБА_1 за адресою, зазначеною у рішенні суду.
Рішенням суду від 03.04.2025 року Хустський районний суд Закарпатської області також встановив, що батько проживає разом із сином, самостійно забезпечує його належними умовами проживання, харчуванням, лікуванням, навчанням та розвитком, а мати фактично самоусунулася від участі у вихованні та утриманні дитини. Суд дійшов висновку про те, що батько понад рік самостійно утримує та виховує сина.
Додатковим рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 17.06.2025 року у справі №309/395/25 визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_2 з батьком – ОСОБА_1 за відповідною адресою на його самостійному утриманні та вихованні.
Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються повторно при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційне значення мають саме встановлені судом фактичні обставини, а не їх повторна оцінка.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивач наданими до заяви документами підтвердив, що він самостійно виховує дитину – ОСОБА_2 .
Отже, рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи те, що позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_1 було надано всі необхідні документи для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки, з урахуванням рішення суду.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, враховуючи те, що відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії– задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 оформлене протоколом №673 від 16 грудня 2025 року в частині відмови ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період;
3. Зобов`язати комісію з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки, з урахуванням висновків суду від 17 червня 2025 року по справі №309/395/25 та за наслідками її розгляду прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у цьому рішенні.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець
Оригінал: reyestr.court.gov.ua