Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №240/26612/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/26612/26

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Житомирській області № 000/7297/24-03 від 06.04.2026 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 54413,21 грн;

- зобов`язати відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення з неї відомостей про наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та про застосування штрафних санкцій і нарахування пені у розмірі 54413,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 08.06.2015 вона має встановлений безстроково статус особи з інвалідністю третьої групи та одночасно отримує пенсію, призначену у зв`язку із цим статусом, а з 12.10.2020 додатково набула статусу пенсіонера за віком і отримує пенсію за віком, що підтверджується відомостями Електронного кабінету Міністерства соціальної політики України. На переконання позивача, за наявності одночасно двох підстав, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), а саме статусу особи з інвалідністю та статусу пенсіонера за віком і фактичного отримання відповідних виплат, вона починаючи з 08.06.2015 є звільненою від обов`язку самостійно нараховувати та сплачувати за себе єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а тому застосування до неї штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (несвоєчасну сплату) такого внеску суперечить наведеній нормі закону, принципу законодавчого визначення умов і порядку сплати єдиного внеску, закріпленому статтею 5 Закону № 2464-VI, та статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позивач також вказує, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем в автоматизованому режимі без належної індивідуальної перевірки дійсного стану її зобов`язань, зокрема без урахування наявного в неї статусу особи з інвалідністю та пенсіонера за віком, а також без урахування факту повного фактичного погашення заборгованості з єдиного внеску, що відбулося 25.03.2026, коли постановою головного державного виконавця Янської Ю.М. у виконавчому провадженні № 80551060 виконавче провадження закінчено у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення, за яким залишок непогашеної суми становив 0,00 грн. Позивач звертає увагу, що оскаржуване рішення датоване 06.04.2026, тобто прийняте лише через дванадцять днів після підтвердженого державною виконавчою службою факту погашення боргу, що, на її думку, свідчить про формальний, автоматизований і невмотивований характер прийнятого рішення. Крім того, позивач наполягає, що дії відповідача суперечать підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, згідно з яким посадові особи контролюючих органів зобов`язані діяти виключно у межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Окремо позивач зазначає, що текст оскаржуваного рішення № 000/7297/24-03 від 06.04.2026 їй безпосередньо вручений не був; відповідач стверджує, що надіслав його засобами поштового зв`язку, однак це рішення позивачем отримано не було і фактично залишається у відповідача. Про існування та зміст оскаржуваного рішення позивачу стало відомо лише 11.05.2026 з відомостей, відображених у розділі "Стан розрахунків з бюджетом" Електронного кабінету платника податків за кодом операції "3НЦ". Позивач також вказує на те, що після звернення 18-22.05.2026 зі скаргами в порядку адміністративного оскарження до Головного управління ДПС у Житомирській області та Державної податкової служби України, а також після часткового задоволення її скарги рішенням начальника Головного управління ДПС у Житомирській області від 22.05.2026 № 5090/06-30-24-03 про скасування помилкових нарахувань єдиного внеску за січень - червень 2014 року на суму 2535,90 грн, в Електронному кабінеті платника 14.06.2026 було відображено операцію з кодом "ЗОЛ", якою нарахування пені за оскаржуваним рішенням було повністю виключено з обліку, у зв`язку з чим на той момент, за твердженням позивача, відсутній був сам предмет для звернення до суду. Однак 29.06.2026, після прийняття Державною податковою службою України рішення від 10.06.2026 № 15231/6/99-00-06-02-01-06 про залишення скарги позивача без розгляду у зв`язку з пропуском строку на її подання, в Електронному кабінеті платника відображено операцію з кодом "ЗРУ", якою нарахування пені в сумі 54413,21 грн було відновлено в повному обсязі з посиланням на зазначене рішення Державної податкової служби України. Скаргу позивача від 05.07.2026 з приводу повторного (відновленого) нарахування пені Головне управління ДПС у Житомирській області своєю відповіддю від 22.07.2026 № 20284/6/06-30-24-03 залишило без задоволення, що і зумовило звернення позивача до суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.08.2026 указану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що за даними автоматизованих інформаційно-комунікаційних систем ДПС України, користувачами яких є територіальні органи ДПС, позивач перебувала на обліку як фізична особа - підприємець з 22.01.2013 по 27.02.2019, у тому числі протягом 2014 року - з 01.01.2014 по 30.06.2014 на загальній системі оподаткування, а з 01.07.2014 по 31.12.2014 - на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок, друга група), а з 10.02.2021 позивач повторно зареєстрована як фізична особа - підприємець і станом на 13.08.2026 перебуває на обліку на загальній системі оподаткування. Відповідач зазначає, що відповідно до інтегрованої картки платника за кодом платежу 71040000 станом на 01.01.2019 обліковувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 20511,49 грн, з якої 6539,09 грн було самостійно сплачено позивачем протягом 2019 року, а решта боргу в розмірі 13972,40 грн погашена 19.03.2026 відповідно до платіжного доручення № 288720173, тобто в примусовому порядку на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4752-33У від 04.11.2025. Відповідач наполягає, що незалежно від обраної фізичною особою - підприємцем системи оподаткування, закон покладає на такого платника обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а несвоєчасна сплата узгодженої суми недоїмки відповідно до частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI тягне за собою нарахування пені з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу та застосування штрафу в розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум, а відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону № 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів і нарахованої пені не застосовується. Розрахунок фінансових санкцій, за твердженням відповідача, здійснено на підставі підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449), за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції, на підставі даних інформаційно-телекомунікаційної системи.

Відповідач також визнає, що первісно рішення від 06.04.2026 № 000/7297/24-03 було прийнято на загальну суму 57218,74 грн та надіслано на адресу платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак у подальшому було встановлено, що при його прийнятті не було враховано те, що протягом січня - червня 2014 року позивач перебувала на обліку як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування, а не на спрощеній, у зв`язку з чим нарахування єдиного внеску за цей період помилково здійснене за ознаками платника на спрощеній системі оподаткування, а тому рішенням начальника Головного управління ДПС у Житомирській області від 22.05.2026 № 5090/06-30-24-03 квартальні нарахування єдиного внеску за січень - березень та квітень - червень 2014 року на загальну суму 2535,90 грн скасовано. З урахуванням наведеного за твердженням відповідача, станом на 13.08.2026 за інтегрованою карткою платника (код платежу 71040000) обліковується заборгованість зі штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 22.01.2013 по 28.11.2019, нарахована рішенням від 06.04.2026 № 000/7297/24-03, у розмірі 54413,21 грн, яку відповідач вважає правомірно нарахованою та такою, що підлягає стягненню.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

08.06.2015 ОСОБА_1 набула статусу особи з інвалідністю третьої групи та почала отримувати пенсію.

12.10.2020 позивач набула статусу пенсіонера за віком та продовжила отримувати пенсію.

04.11.2025 Головне управління ДПС у Житомирській області винесло вимогу про сплату боргу з єдиного внеску № Ф-4752-33 У на суму 13972,41 грн, яку стягнуто в межах виконавчого провадження.

25.03.2026 постановою головного державного виконавця Янської Ю.М. виконавче провадження № 80551060 закінчено у зв`язку з повним фактичним виконанням.

06.04.2026 Головне управління ДПС у Житомирській області прийняло рішення № 000/7297/24-03 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальну суму 54413,21 грн.

ОСОБА_1 звернулася зі скаргами до Головного управління ДПС у Житомирській області та Державної податкової служби України в порядку адміністративного оскарження.

22.05.2026 начальник Головного управління ДПС у Житомирській області прийняв рішення № 5090/06-30-24-03 про скасування щоквартальних нарахувань з єдиного внеску за січень - червень 2014 року на суму 2535,90 грн.

10.06.2026 Державна податкова служба України рішенням № 15231/6/99-00-06-02-01-06 залишила скаргу без розгляду через пропуск строку.

05.07.2026 ОСОБА_1 подала скаргу на повторне протиправненарахування пені шляхом її поновлення в інтегрованій картці платника.

22.07.2026 Головне управління ДПС у Житомирській області надало відповідь № 20284/6/06-30-24-03, якою відмовило в задоволенні скарги.

Вважаючи рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені протиправним, позивач звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, а також повноваження органу, що здійснює його збір та веде облік, визначаються Законом № 2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена у випадках, передбачених цим Законом, органом доходів і зборів або платником єдиного внеску, у тому числі сума єдиного внеску, донарахована органом доходів і зборів або платником за результатами звірення.

Отже, законодавець розглядає недоїмку не як самостійне майнове зобов`язання, що виникає з волі контролюючого органу, а як об`єктивний наслідок невиконання платником свого нормативно встановленого обов`язку своєчасної сплати, розмір якого визначається на підставі первинних облікових даних, а не встановлюється дискреційно.

Статтею 3 Закону № 2464-VI закріплено принципи, на яких здійснюються збір та облік єдиного внеску, серед яких законодавче визначення умов і порядку його сплати, обов`язковість сплати єдиного внеску, законодавче визначення розміру єдиного внеску, прозорість та публічність діяльності органу, що здійснює його збір та веде облік, захист прав та законних інтересів застрахованих осіб, а також відповідальність платників єдиного внеску за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Наведене формулювання, за яким платниками визнаються фізичні особи - підприємці "у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування", а не "виключно ті, які обрали спрощену систему оподаткування", однозначно свідчить про те, що коло платників єдиного внеску за цим пунктом охоплює фізичних осіб - підприємців незалежно від обраної ними системи оподаткування, включаючи як спрощену, так і загальну систему, а вказівка на спрощену систему має лише уточнювальний, а не обмежувальний характер.

Частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що застосування передбаченої нею пільги обумовлене одночасною наявністю двох юридичних фактів: по-перше, набуттям фізичною особою - підприємцем одного зі спеціальних статусів (пенсіонера за віком, особи з інвалідністю або особи, яка досягла відповідного пенсійного віку), і по-друге, фактичним отриманням такою особою відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги.

Оскільки норма сформульована як звільнення "від сплати", тобто від виконання обов`язку, що виникає та підлягає виконанню на регулярній основі за відповідні звітні періоди, а не як анулювання чи прощення раніше сформованих грошових зобов`язань, звільнення від сплати єдиного внеску за самою своєю правовою природою може стосуватися лише тих періодів нарахування, які настають після виникнення у платника обох зазначених юридичних фактів у їх сукупності, та не може поширюватися на правовідносини, які виникли та вже породили відповідне грошове зобов`язання до настання цих юридичних фактів.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI на платника єдиного внеску покладено обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Порядок визначення бази нарахування єдиного внеску встановлено статтею 7 цього Закону, а розмір єдиного внеску та порядок його сплати - статтями 8 і 9 Закону № 2464-VI.

Приписами статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування, кошти, що надходять від його сплати та застосування фінансових санкцій, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України чи бюджетів інших рівнів і використовуватися на цілі, не пов`язані із загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, а порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, у частині адміністрування - Податковим кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Саме з огляду на це положення до спірних правовідносин у частині адміністрування єдиного внеску застосовні відповідні норми Податкового кодексу України, зокрема підпункт 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 цього Кодексу, згідно з яким посадові особи контролюючих органів зобов`язані діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом та іншими законами України, що є конкретизацією загальної конституційної вимоги статті 19 Конституції України стосовно посадових осіб, які здійснюють адміністрування єдиного внеску.

Повноваження контролюючого органу у правовідносинах, пов`язаних зі збором та обліком єдиного внеску, визначені статтями 12 та 14 Закону № 2464-VI.

Відповідно до статті 12 цього Закону одним із завдань органу, що здійснює адміністрування єдиного внеску, є забезпечення збору та ведення обліку страхових коштів, а стаття 14 Закону № 2464-VI покладає на податкові органи обов`язок здійснювати контроль за додержанням платниками єдиного внеску вимог цього Закону, у тому числі щодо своєчасності та повноти сплати внеску, і надає їм право проводити перевірки, отримувати необхідні пояснення, довідки та відомості з питань, що виникають під час такого контролю.

Наведені норми є тим джерелом повноважень, реалізовуючи які, відповідач як територіальний орган державної податкової служби вправі був виявляти факти несвоєчасної сплати єдиного внеску та вживати передбачені законом заходи реагування, включаючи нарахування пені і застосування штрафних санкцій за статтею 25 Закону № 2464-VI, а також надсилання платнику вимоги про сплату недоїмки в порядку частини четвертої цієї статті.

Саме на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4752-33У від 04.11.2025, надісланої позивачу відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, і було розпочато примусове стягнення недоїмки, яке завершилося її повним погашенням 19.03.2026 та закриттям виконавчого провадження 25.03.2026, а тому вказана вимога та подальше рішення про застосування фінансових санкцій є послідовними, логічно й нормативно пов`язаними між собою етапами єдиної процедури примусового виконання платником свого публічно-правового обов`язку, а не окремими, не пов`язаними між собою актами.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Наведена норма, хоча безпосередньо і не стосується підстав звільнення, передбачених частиною четвертою статті 4 цього Закону, проте відображає загальний законодавчий підхід, згідно з яким сформоване грошове зобов`язання зі сплати єдиного внеску існує як об`єктивна правова даність, чинність якої не залежить від зміни особистих обставин платника, а може бути припинена лише на підставах, прямо визначених законом.

Заходи впливу та стягнення за порушення законодавства про єдиний внесок встановлені статтею 25 Закону № 2464-VI.

Відповідно до частин другої і третьої цієї статті у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені, а суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VI передбачено, що орган доходів і зборів надсилає платнику єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки, яка є виконавчим документом, а платник зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.

Згідно з частиною десятою статті 25 Закону № 2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу, а відповідно до пункту 2 частини одинадцятої цієї статті за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску податковий орган застосовує до платника штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Частиною тринадцятою статті 25 Закону № 2464-VI встановлено, що нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, і триває до дня його фактичної сплати (перерахування) включно, а відповідно до частини чотирнадцятої цієї статті рішення про нарахування пені та застосування штрафів приймається посадовою особою податкового органу і протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску, який має право оскаржити таке рішення протягом десяти календарних днів до податкового органу вищого рівня або до суду.

Системний аналіз наведених приписів свідчить про те, що пеня і штраф не є самостійними, відірваними від недоїмки санкціями, а є похідними, акцесорними наслідками саме факту прострочення сплати конкретної суми недоїмки, розмір яких прямо, у визначеній законом пропорції, залежить від суми простроченого платежу та тривалості періоду прострочення, обчислюваного по кожному дню окремо аж до дня фактичного погашення заборгованості.

Істотного значення для вирішення цього спору набуває частина шістнадцята статті 25 Закону № 2464-VI, якою прямо встановлено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Ця норма є спеціальною по відношенню до загальних положень про строки давності, відомих іншим галузям публічного права, і свідчить про свідомий вибір законодавця не обмежувати часовими рамками право контролюючого органу нараховувати та стягувати фінансові санкції за прострочення сплати єдиного внеску, яким би тривалим це прострочення не було, а також не пов`язувати втрату цього права зі спливом будь-якого періоду з моменту виникнення недоїмки чи з моменту зміни особистих обставин платника, включаючи набуття ним у подальшому статусу, який за інших умов міг би бути підставою для звільнення від сплати внеску на майбутнє.

Порядок реалізації наведених законодавчих приписів на рівні підзаконного регулювання визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).

Підпунктом 2 пункту 2 розділу VII цієї Інструкції передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили таке порушення до 01.01.2015, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум, а на платників, які допустили таке порушення починаючи з 01.01.2015, - штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за формою згідно з додатком 12 до Інструкції, розрахунок якого здійснюється на підставі даних інформаційно-телекомунікаційної системи контролюючого органу.

Тим же підпунктом визначено, що при застосуванні зазначених штрафів приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за такі періоди, за умови, що недоїмка за кожен такий період повністю сплачена (погашена).

Наведене підзаконне регулювання, таким чином, прямо передбачає, що рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за своєю природою є підсумковим документом, який контролюючий орган складає саме після (а не до чи одночасно з) повного фактичного погашення платником простроченої недоїмки, оскільки лише після такого погашення стає остаточно визначеним весь період прострочення і, відповідно, може бути остаточно обчислена сума пені за кожен день такого прострочення.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа - підприємець з 22.01.2013 по 27.02.2019, і саме протягом цього періоду в неї виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску, яка, за даними інтегрованої картки платника за кодом платежу 71040000, станом на 01.01.2019 становила 20511,49 грн.

Указані обставини сторонами не заперечуються.

Позивач у позовній заяві не оспорює ні факту здійснення нею підприємницької діяльності у 2013-2019 роках, ні факту існування недоїмки в наведеному розмірі, ні власного обов`язку її погасити, а її правова позиція побудована виключно на твердженні про те, що починаючи з 08.06.2015, коли позивач набула статусу особи з інвалідністю та почала отримувати відповідну пенсію, застосування до неї будь-яких фінансових санкцій за несплату єдиного внеску стало неправомірним.

Суд не може погодитися з таким тлумаченням частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI з огляду на таке.

Як установлено судом при аналізі нормативного регулювання, недоїмка є об`єктивним наслідком невиконання платником обов`язку своєчасної сплати єдиного внеску за конкретні звітні періоди, а звільнення, передбачене частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, за своєю правовою природою є звільненням від виконання обов`язку на майбутнє, тобто починаючи з того звітного періоду, у якому в платника одночасно наявні обидва юридичні факти - відповідний статус та фактичне отримання пенсії чи соціальної допомоги.

Позивач набула статусу особи з інвалідністю 08.06.2015, тобто вже після того, як значна частина заборгованості з єдиного внеску, яка обліковувалася станом на 01.01.2019, вже виникла та підлягала сплаті.

Наведене свідчить про те, що предметом обліку контролюючого органу протягом усього періоду розгляду цієї справи були нарахування єдиного внеску за звітні періоди 2013-2014 років, тобто за періоди, що передували набуттю позивачем 08.06.2015 статусу особи з інвалідністю, тобто передували виникненню в неї будь-яких підстав для застосування пільги, передбаченої частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI.

Суд звертає увагу на те, що сума недоїмки, яка обліковувалася станом на 01.01.2019 (20511,49 грн), надалі не зростала за рахунок нових, самостійних нарахувань за звітні періоди 2015-2019 років, а погашалася двома послідовними платежами: у розмірі 6539,09 грн, сплаченому позивачем самостійно протягом 2019 року, та у розмірі 13972,40 грн, сплаченому 19.03.2026 в примусовому порядку на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4752-33У від 04.11.2025.

Сума цих двох платежів у повному обсязі точно відповідає розміру заборгованості, зафіксованому станом на 01.01.2019. Ця обставина, на переконання суду, підтверджує, що недоїмка, яка стала підставою для нарахування оскаржуваних штрафних санкцій та пені, сформувалася й була остаточно визначена саме до 01.01.2019, тобто в період, коли позивач ще не мала статусу особи з інвалідністю (до 08.06.2015) або хоча й мала такий статус, але, як випливає з наведених вище відомостей про 2014 рік та відсутності в матеріалах справи будь-яких відомостей про самостійні нові нарахування за 2015-2018 роки, спірна заборгованість не поповнювалася новими сумами, нарахованими за період після набуття позивачем спеціального статусу.

Позивач же, обстоюючи свою позицію, не наводить жодних доводів і не подає жодних доказів на підтвердження того, що частина оскаржуваної суми штрафних санкцій чи пені нарахована саме на суми недоїмки, що виникли за звітні періоди після 08.06.2015, обмежуючись загальним твердженням про те, що з цієї дати вона була повністю звільнена від будь-яких зобов`язань зі сплати єдиного внеску.

За таких обставин суд доходить висновку, що подальше (після 08.06.2015 та тим більше після 12.10.2020) набуття позивачем спеціального статусу, який за наявності другої обов`язкової умови - фактичного отримання пенсії чи соціальної допомоги - міг би бути підставою для звільнення від сплати єдиного внеску за майбутні звітні періоди, жодним чином не впливає на правову долю недоїмки, що виникла та була остаточно сформована до настання цих юридичних фактів, а також не може бути підставою для звільнення позивача від передбачених статтею 25 Закону № 2464-VI фінансових санкцій за прострочення сплати такої недоїмки.

Обов`язок сплатити своєчасно не сплачену суму єдиного внеску та похідний від нього обов`язок сплатити пеню і штраф за прострочення виникли та існували в силу закону з моменту закінчення відповідного строку сплати кожного конкретного платежу за звітні періоди 2013-2014 років, і жодна норма Закону № 2464-VI не передбачає, що ці вже виниклі обов`язки припиняються чи анулюються внаслідок того, що боржник у подальшому набуває статусу, який за інших обставин дозволив би йому не нараховувати єдиний внесок на майбутнє.

Протилежне тлумачення суперечило б як буквальному змісту частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, яка говорить про звільнення "від сплати", а не про списання чи анулювання вже існуючого боргу, так і системному зв`язку цієї норми з частиною шістнадцятою статті 25 цього ж Закону, яка прямо унеможливлює втрату контролюючим органом права на нарахування та стягнення недоїмки, штрафів і пені внаслідок спливу часу, включаючи ситуації, коли протягом такого часу відбулася зміна особистого статусу платника.

Суд не залишає поза увагою посилання позивача на постанову Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 805/2195/17-а, однак дослідивши зміст сформульованого в цій постанові правового висновку, доходить висновку про його неспроможність підтвердити позицію позивача в цій справі.

Зазначена постанова Верховного Суду стосувалася питання про те, чи поширюється передбачена частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI пільга на фізичну особу - підприємця, якій пенсія за віком призначена на пільгових умовах, зокрема відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і Верховний Суд дійшов висновку, що вказана норма не містить жодних обмежень чи умов щодо способу (підстави) набуття фізичною особою - підприємцем статусу пенсіонера за віком, а тому наявність у платника пільгової, а не загальної підстави для призначення пенсії за віком не позбавляє його права на передбачену законом пільгу зі сплати єдиного внеску.

Предметом правового аналізу в наведеній справі, таким чином, було коло осіб, які підпадають під поняття "пенсіонер за віком" для цілей застосування частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, а не питання про темпоральну (часову) дію цієї пільги стосовно грошових зобов`язань, що виникли до набуття платником відповідного статусу. Позивач, вважаючи цю постанову Верховного Суду релевантною правовою підставою для задоволення її позову, не враховує, що правовідносини, які були предметом розгляду Верховного Суду в справі № 805/2195/17-а, і правовідносини, що є предметом розгляду в цій справі, істотно відрізняються за колом обставин, що підлягають установленню, а тому сформульований у зазначеній постанові висновок не може бути застосований до спірних правовідносин без урахування цієї істотної відмінності.

Оцінюючи довід позивача про те, що оскаржуване рішення прийнято в автоматизованому режимі без належної індивідуальної перевірки її зобов`язань, суд враховує, що відповідно до підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції № 449 розрахунок штрафних санкцій та пені дійсно здійснюється на підставі даних інформаційно-телекомунікаційної системи контролюючого органу, однак сама по собі автоматизована (програмна) форма обчислення розміру фінансових санкцій не є законодавчо забороненою чи такою, що свідчить про протиправність рішення, оскільки заповнення форми рішення відповідно до додатка 12 до Інструкції № 449 на підставі об`єктивних облікових даних про суми та дати нарахувань і сплат є звичайним, передбаченим підзаконним актом порядком адміністрування, а не ознакою свавільності.

Важливим для оцінки цього доводу є те, що після подання позивачем скарг у порядку адміністративного оскарження відповідач не обмежився формальним відхиленням цих скарг, а виявив і рішенням від 22.05.2026 № 5090/06-30-24-03 усунув допущену під час первісного розрахунку помилку, пов`язану з неправильним визначенням системи оподаткування позивача за січень - червень 2014 року, зменшивши загальну суму фінансових санкцій з 57218,74 грн до суми, що на дату розгляду справи, за твердженням відповідача, становить 54413,21 грн. Наведене свідчить не про свавільність чи формальність прийняття оскаржуваного рішення, а, навпаки, про наявність та реальне функціонування механізму контролю за правильністю нарахувань, який був належним чином задіяний за зверненням позивача ще до звернення останньої до суду з цим позовом.

Суд також враховує, що позивач у позовній заяві, посилаючись на суму штрафних санкцій та пені саме в розмірі 54413,21 грн, тобто в розмірі, що вже враховує наведене коригування, фактично не заперечує та не ставить під сумнів правильність арифметичного розрахунку цієї суми як такої, обмежуючи предмет спору виключно питанням про наявність у відповідача правових підстав для нарахування будь-яких санкцій, пов`язаних із заборгованістю, що існувала до набуття нею спеціального статусу.

За таких обставин, з огляду на принцип диспозитивності адміністративного судочинства, закріплений частиною першою статті 9 КАС України, згідно з яким розгляд і вирішення справ в адміністративному судочинстві здійснюються на підставі принципу змагальності сторін у межах заявлених ними вимог і на підставі наданих ними доказів, суд не вбачає підстав для самостійного, не ініційованого жодною зі сторін, перерахунку чи оскарження арифметичної точності складових суми 54413,21 грн, оскільки такий перерахунок виходив би за межі позовних вимог та наведеного позивачем обґрунтування.

Щодо доводу позивача про те, що оскаржуване рішення датоване лише через дванадцять днів після закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним погашенням недоїмки, суд зазначає, що ця обставина не свідчить про протиправність оскаржуваного рішення, а, навпаки, повністю узгоджується з наведеним вище підзаконним регулюванням.

Як установлено судом при аналізі підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції № 449, рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені приймається на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки за умови її повного погашення, тобто законодавець прямо пов`язує момент прийняття такого рішення саме з фактом остаточного погашення недоїмки, оскільки лише після такого погашення можливо остаточно визначити загальний період прострочення та, відповідно, остаточну суму пені.

Той факт, що недоїмка в розмірі 13972,40 грн була погашена в примусовому порядку 19.03.2026, виконавче провадження закінчено 25.03.2026, а оскаржуване рішення прийнято 06.04.2026, тобто в межах строку, необхідного для оброблення інформації про завершення примусового стягнення та формування підсумкового розрахунку, свідчить про звичайний, передбачений законодавством порядок дій контролюючого органу, а не про будь-яку протиправну послідовність чи мету.

Оцінюючи довід позивача про невручення їй тексту оскаржуваного рішення, суд враховує, що відповідач стверджує про направлення цього рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, тоді як позивач заперечує факт його отримання.

Разом із тим суд зазначає, що ця обставина, хоча й має значення для визначення моменту, з якого в позивача виникло право на оскарження рішення, і, відповідно, для обчислення передбаченого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, не впливає на матеріально-правову оцінку самого оскаржуваного рішення по суті.

Судом установлено, що позивач достеменно та детально дізналася про зміст, номер, дату та суму оскаржуваного рішення не пізніше 11.05.2026, коли відповідні відомості було відображено в Електронному кабінеті платника податків, що підтверджується як самою позовною заявою, так і фактом звернення позивача зі скаргами в порядку адміністративного оскарження, у яких вона детально виклала свої заперечення проти оскаржуваного рішення.

Отже, з якого б моменту не обчислювати початок перебігу строку звернення до суду - з 06.04.2026 (дати прийняття рішення) чи з 11.05.2026 (дати, коли позивачу достеменно стало відомо про його зміст), позовна заява, подана 01.08.2026, подана в межах встановленого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, а тому і сама позивач, і суд виходять з того, що право позивача на судовий захист реалізоване своєчасно та не було обмежене будь-якою тривалістю поштового обігу чи неотриманням поштового відправлення.

Суд також надає оцінку встановленій у справі послідовності облікових записів в інтегрованій картці платника, а саме відображенню 14.06.2026 операції з кодом "ЗОЛ", якою нарахування пені за оскаржуваним рішенням тимчасово виключалося з обліку, та подальшому відображенню 29.06.2026 операції з кодом "ЗРУ", якою це нарахування було відновлено з посиланням на рішення Державної податкової служби України від 10.06.2026 № 15231/6/99-00-06-02-01-06.

Суд зазначає, що наведені облікові операції є відображенням внутрішньої процедури супроводження стану розгляду скарги позивача в порядку адміністративного оскарження, а не самостійними індивідуальними актами, що породжують, змінюють чи припиняють права та обов`язки позивача.

Правовою підставою для обліку спірної заборгованості протягом усього періоду залишалося виключно рішення від 06.04.2026 № 000/7297/24-03, у редакції, скоригованій рішенням від 22.05.2026 № 5090/06-30-24-03, тоді як тимчасове виключення відповідних сум з активного обліку на період розгляду скарги вищим податковим органом, з подальшим їх відновленням після залишення цієї скарги без розгляду, є звичайною адміністративною практикою, спрямованою на недопущення примусового стягнення оскаржуваної суми до завершення процедури адміністративного оскарження, а не самостійним порушенням прав позивача.

Обставина залишення Державною податковою службою України скарги позивача без розгляду у зв`язку з пропуском строку на її подання не є предметом розгляду в цій справі, позаяк позивач не оскаржує рішення від 10.06.2026 № 15231/6/99-00-06-02-01-06, а тому суд не надає йому окремої правової оцінки, обмежуючись висновком про те, що саме по собі відновлення обліку раніше нарахованої суми не є новим, самостійним нарахуванням, здійсненим у 2026 році поза межами оскаржуваного рішення.

Надаючи оцінку доводу позивача про порушення відповідачем підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, суд зазначає, що ця норма покладає на посадових осіб контролюючих органів загальний обов`язок діяти в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України та іншими законами, і за своїм змістом є законодавчою конкретизацією вже проаналізованого судом конституційного припису статті 19 Конституції України.

З огляду на те, що судом установлено відповідність оскаржуваного рішення вимогам Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 як щодо підстав його прийняття, так і щодо визначеного законом порядку обчислення штрафних санкцій та пені, окремого самостійного порушення підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, не охопленого вже наданою оцінкою відповідності рішення Закону № 2464-VI, суд не встановлює.

Суд вважає за необхідне окремо зазначити, що встановлені в цій справі обставини не дають підстав для висновку про те, що позивач була і залишається позбавленою права на застосування пільги, передбаченої частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI як такої.

Навпаки, з наведених у позовній заяві та не спростованих відповідачем відомостей про набуття позивачем 08.06.2015 статусу особи з інвалідністю, а 12.10.2020 - статусу пенсіонера за віком, та фактичне отримання нею відповідно до закону пенсійних виплат, вбачається, що починаючи із зазначених дат і на майбутнє, зокрема стосовно її повторної реєстрації як фізичної особи - підприємця з 10.02.2021, позивач за наявності визначених законом умов дійсно має право не нараховувати та не сплачувати за себе єдиний внесок відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI.

Однак це право, яке не є предметом спору в цій справі і не заперечується відповідачем, не може бути ототожнене з правом на звільнення від фінансових санкцій за прострочення сплати недоїмки, що виникла та була остаточно сформована до набуття позивачем відповідного спеціального статусу, оскільки, як зазначено вище, звільнення від сплати єдиного внеску та відповідальність за прострочення сплати вже існуючої недоїмки є різними за правовою природою інститутами, які регулюються різними нормами Закону № 2464-VI і не можуть підмінювати один одного.

Повертаючись до розподілу обов`язку доказування, визначеного статтею 77 КАС України, суд зазначає, що відповідач на виконання покладеного на нього частиною другою цієї статті обов`язку надав суду послідовні пояснення щодо джерела виникнення недоїмки, її розміру станом на визначену дату, механізму подальшого часткового та повного погашення, а також підстав і порядку обчислення штрафних санкцій і пені, підтвердивши це посиланням на дані інтегрованої картки платника, вимогу про сплату боргу, платіжне доручення про погашення заборгованості, постанову про закінчення виконавчого провадження та рішення про виправлення виявленої помилки в розрахунку.

Це пояснення є внутрішньо узгодженим, послідовним у часі та таким, що не має очевидних суперечностей, які ставили б під сумнів вірогідність викладених у ньому обставин.

Натомість позивач, на якій відповідно до частини першої статті 77 КАС України лежить обов`язок довести обставини, на яких вона обґрунтовує свої позовні вимоги, не подала жодних доказів на спростування наведеного відповідачем факту виникнення недоїмки саме в період, що передував набуттю нею спеціального статусу, обмежившись виключно правовою аргументацією про темпоральну дію пільги, передбаченої частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, яку суд визнав помилковою.

За таких обставин суд доходить висновку, що в цій справі відповідач довів правомірність оскаржуваного рішення, тоді як позивач не довела тих обставин, якими вона обґрунтовує протилежне, тому суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення. З огляду на похідний (акцесорний) характер позовної вимоги про зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника шляхом виключення з неї відомостей про заборгованість та застосовані штрафні санкції і пеню, яка може бути задоволена лише за умови визнання протиправним та скасування рішення, на підставі якого обліковується відповідна заборгованість, і з огляду на відмову в задоволенні основної вимоги, суд не вбачає підстав і для задоволення цієї похідної вимоги.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених нею судових витрат зі сплати судового збору відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 9, 72, 73, 77, 90, 122, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, ЄДРПОУ 44096781) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 28 вересня 2026 р.

28.09.26