Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №240/23867/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/23867/26

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії з надання відстрочок ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 178 від 09.06.2026, яким позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на зазначеній підставі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він та ОСОБА_2 є рідними братами, тобто членами сім`ї другого ступеня споріднення у розумінні податкового законодавства, на яке зроблено посилання у профільному законі. Позивач вказав, що ОСОБА_2 є дитиною з інвалідністю віком до 18 років, стан здоров`я якої за медичними документами є вкрай тяжким, оскільки останній має встановлений клінічний діагноз, що включає атиповий аутизм у поєднанні з помірною розумовою відсталістю, розлад експресивно-рецептивного мовлення, гіперкінетичний розлад з дефіцитом уваги та ауто- і гетероагресією, а також супутні розлади, у зв`язку з чим рішенням лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_2 повторно визначено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" та констатовано, зокрема, надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду і фактичну нездатність до самообслуговування. Позивач також послався на те, що мати обох братів померла ще в 2023 році, а батько - ОСОБА_3 - сам має встановлену третю групу інвалідності та, за відомостями поданої ним постанови лікарсько-консультативної комісії, під час загострення наявних у нього хронічних захворювань потребує стороннього догляду, допомоги в побуті та супроводу, а тому на переконання позивача, не може у повному обсязі самостійно здійснювати догляд за сином - ОСОБА_2 . Позивач наголосив, що саме він фактично, безперервно та в повному обсязі здійснює постійний догляд за братом, що підтверджується актом обстеження сім`ї, складеним уповноваженим органом соціального захисту населення, та що це неодноразово визнавалося й самим відповідачем, який у попередні періоди багаторазово перевіряв наявність відповідних підстав і оформлював позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації саме на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", в тому числі відстрочку, строк дії якої за відомостями військово-облікового документа в застосунку "Резерв+" був визначений до завершення мобілізації. Позивач зазначив, що після 04.05.2026 автоматичного продовження відстрочки не відбулося, у зв`язку з чим він повторно звернувся із заявою та повним пакетом документів до комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак протоколом № 178 від 09.06.2026 йому було відмовлено з мотивів недоведеності підстав для надання права на відстрочку. Позивач вважає таку відмову протиправною та необґрунтованою, прийнятою без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання балансу між несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, а також такою, що суперечить попередній послідовній практиці самого відповідача. Окремо позивач вказав на те, що виконавчий комітет Житомирської міської ради у видачі йому акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за формою додатка 8 до відповідного порядку відмовив з мотивів відсутності в брата позивача групи інвалідності I чи II, що, на думку позивача, є проявом надмірного формалізму, оскільки ОСОБА_2 є дитиною, а не повнолітньою особою.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі. Вказав, що частиною сьомою статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки покладена саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а порядок надання такої відстрочки та вичерпний перелік документів, якими мають підтверджуватися відповідні підстави, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. Відповідач наголосив, що під час розгляду заяви позивача від 29.05.2026 комісією було встановлено, що поданими документами та відомостями державних реєстрів не підтверджено наявність у ОСОБА_2 інвалідності саме I або II групи, що у неповнолітнього ОСОБА_2 є член сім`ї першого ступеня споріднення - батько, а надані стосовно останнього документи не підтверджують, що він сам потребує саме постійного догляду, а не догляду виключно в періоди загострення хронічного захворювання, а також що позивачем не подано акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за формою додатка 8 до Порядку № 560. Відповідач вважає, що за відсутності сукупності визначених законом умов комісія не мала права на власний розсуд надавати позивачу відстрочку, оскільки це виходило б за межі її повноважень та суперечило б вимогам частини другої статті 19 Конституції України, а обов`язок доведення наявності підстав для надання відстрочки покладається саме на особу, яка на таку відстрочку претендує. Відповідач також заперечив проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи його неспівмірним складності справи, необґрунтованим та недоведеним належними доказами.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, а також викладені сторонами доводи в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд встановив таке.

Предметом судового розгляду у цій справі є перевірка законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, оформлене протоколом від 09.06.2026 № 178, яким військовозобов`язаному відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Кореспондуючою цьому положенню є норма статті 65 Конституції України, згідно з якою захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України, а громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Одночасно суд враховує, що стаття 3 Конституції України визначає людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 51 Конституції України встановлено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, при цьому батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, є Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 цього Закону призов громадян на військову службу під час мобілізації здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади, при цьому порядок проведення такого призову, включаючи порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та її оформлення визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, на рівні закону законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження щодо врегулювання процедурних, організаційних питань надання відстрочки, тоді як самі підстави для її надання, тобто юридичні факти, з якими закон пов`язує виникнення відповідного права, встановлені виключно у статті 23 Закону № 3543-XII, а підзаконний акт, яким запроваджено процедуру реалізації цього права, не може ні розширювати, ні звужувати перелік і юридичний зміст таких підстав, оскільки це суперечило б ієрархії нормативно-правових актів та вимогам статті 19 Конституції України.

Частиною першою статті 23 Закону № 3543-XII встановлено деталізований перелік категорій військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наявністю права на відстрочку, передбаченого пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, згідно з яким не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані - члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею, не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; у разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення ця норма поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.

Наведена норма за її буквальним і системним тлумаченням встановлює не одну, а декілька юридично значущих умов, які повинні існувати одночасно, у сукупності, для виникнення в військовозобов`язаного права на відстрочку саме на цій підставі.

Такими умовами є, по-перше, належність особи, яка звертається за відстрочкою, до кола членів сім`ї другого (а за визначених обставин - третього) ступеня споріднення особи, за якою здійснюється догляд; по-друге, наявність у особи, за якою здійснюється догляд, інвалідності саме I або II групи; по-третє, зайнятість військовозобов`язаного постійним, тобто безперервним і повним за обсягом, доглядом за такою особою; по-четверте, відсутність у особи з інвалідністю I або II групи членів сім`ї першого ступеня споріднення або, за їх наявності, підтверджена у визначений законом спосіб обставина, що такі члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Відсутність хоча б однієї з наведених умов виключає виникнення права на відстрочку за цією підставою, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості часткового чи умовного застосування пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII і не наділяє комісію дискрецією надавати відстрочку за відсутності документального підтвердження кожної з умов.

Поняття ступенів споріднення для цілей застосування наведеної норми розкривається через підпункт 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені, а членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Отже, законодавець, встановлюючи підстави для відстрочки, диференціює обсяг гарантій залежно від близькості родинного зв`язку між військовозобов`язаним та особою, яка потребує догляду, надаючи пріоритет саме батькам, подружжю та дітям як членам сім`ї першого ступеня споріднення, на яких первинно покладається обов`язок утримання та піклування - що прямо кореспондує вже згаданій статті 51 Конституції України, - і лише в разі об`єктивної неможливості реалізації догляду такими особами поширює відповідне право на більш віддалених родичів, зокрема рідних братів і сестер як членів сім`ї другого ступеня споріднення.

Визначальне значення для вирішення цього спору має з`ясування правового змісту поняття "особа з інвалідністю I або II групи", яке вжите законодавцем у пункті 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Аналіз законодавства України про соціальний захист осіб з інвалідністю дає підстави для висновку про те, що встановлення групи інвалідності - першої, другої чи третьої - є особливою процедурою, яка за чинним правовим регулюванням застосовується виключно до осіб, які досягли повноліття, тобто вісімнадцятирічного віку. Групи інвалідності встановлювалисямедико-соціальними експертними комісіями, а після реформування системи оцінки функціональних можливостей особи - експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, і саме така експертна команда, за відомостями наявного в матеріалах справи витягу № 1470/25/507/P від 08.10.2025, встановила батьку позивача третю групу інвалідності.

Натомість для осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, законодавством запроваджено інший, самостійний правовий інститут - категорію "дитина з інвалідністю" (раніше - "дитина-інвалід"), яка на відміну від груп інвалідності дорослих осіб не поділяється на групи, а встановлюється лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917 "Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям" (далі - Постанова № 917).

Постановою № 917 затверджено Положення про лікарсько-консультативну комісію та Порядок встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, якими визначено механізм проведення медико-соціальної експертизи дітей, що не досягли повноліття, з метою встановлення ступеня обмеження їх життєдіяльності.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку лікарсько-консультативні комісії визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та встановлюють дитині категорію "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А", причому категорія підгрупи А встановлюється особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров`я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.

Із системного аналізу наведеного регулювання вбачається, що категорія "дитина з інвалідністю", в тому числі підгрупи А, і групи інвалідності I, II чи III є різними за своєю правовою природою інститутами: вони встановлюються різними органами (відповідно лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я та медико-соціальними експертними комісіями або експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи), за різними процедурами та на підставі різних критеріїв оцінки, а перехід від категорії "дитина з інвалідністю" до групи інвалідності відбувається не автоматично, а виключно після досягнення особою повноліття та проведення щодо неї нової, самостійної експертизи для визначення групи (підгрупи) інвалідності вже як дорослої особи.

Отже, ототожнення цих двох понять не має правових підстав, а вживання законодавцем у пункті 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII термінологічного словосполучення "інвалідність I або II групи" вказує на застосування цієї норми саме до осіб, яким групи інвалідності встановлено в порядку, передбаченому для повнолітніх осіб.

Наведений висновок додатково підтверджується системним аналізом усього переліку підстав, встановлених частиною першою статті 23 Закону № 3543-XII, з якого вбачається, що законодавець, маючи намір поширити гарантію відстрочки на осіб, які здійснюють виховання чи догляд саме за дитиною з інвалідністю віком до 18 років, зробив це, використовуючи безпосередньо термінологічне словосполучення "дитина з інвалідністю віком до 18 років", однак коло суб`єктів, на яких поширюється ця конкретна підстава, законодавець обмежив виключно жінками та чоловіками, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями такої дитини, тобто особами, які в силу закону або факту усиновлення (встановлення опіки чи піклування) несуть первинний обов`язок з виховання і утримання дитини.

Натомість підстава, передбачена пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, стосується виключно осіб з інвалідністю I або II групи та поширюється на членів сім`ї другого, а за їх відсутності - третього ступеня споріднення, тобто на значно ширше коло родичів, ніж коло суб`єктів, які мають право на відстрочку у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю.

Така диференціація не є випадковою: законодавець свідомо не поширив право на відстрочку за пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII на братів, сестер, бабусь, дідусів чи інших родичів, які здійснюють фактичний догляд за неповнолітньою дитиною з інвалідністю, залишивши коло суб`єктів такого піклування (з точки зору відповідної пільги з військового обов`язку) обмеженим батьками та особами, які їх замінюють у встановленому законом порядку опіки, піклування чи прийомного виховання.

Право на відстрочку, передбачене пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, реалізується в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України на виконання делегованих йому частиною п`ятою статті 22 цього Закону повноважень.

Відповідно до частини восьмої статті 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а відповідно до частини дев`ятої цієї статті відстрочка може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують наявність у військовозобов`язаного права на відстрочку.

Статус та повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), пунктом 1 якого встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Саме на територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, з урахуванням абзацу дев`ятого пункту 11 Положення № 154 щодо завдань і функцій таких центрів, покладено функцію оформлення для військовозобов`язаних відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та перевірки підстав її надання, що здійснюється відповідною комісією, утвореною при такому центрі.

Безпосередній порядок надання відстрочки визначений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" (далі - Порядок № 560), яка встановлює процедуру подання заяв, склад і повноваження комісії, строки та наслідки розгляду заяв, перелік документів, що підтверджують право на відстрочку за кожною з підстав статті 23 Закону № 3543-XII, а також порядок оформлення відмови у наданні відстрочки та її оскарження.

Відповідно до пункту 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки військовозобов`язані особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, за переліком, визначеним додатком 5 до цього Порядку.

Пунктом 58-1 Порядку № 560 передбачено, що військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за членами сім`ї другого ступеня споріднення, які є особами з інвалідністю I або II групи, зазначеними у пункті 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, зазначають у заяві про відсутність членів сім`ї першого ступеня споріднення особи, за якою вони здійснюють догляд.

Додатком 5 до Порядку № 560 визначено вичерпний перелік документів, які подаються військовозобов`язаним для підтвердження наявності підстав для відстрочки за кожним окремим пунктом статті 23 Закону № 3543-XII.

Щодо підстави, передбаченої пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, пунктом 14 додатка 5 до Порядку № 560 встановлено, що військовозобов`язаний, зайнятий постійним доглядом за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I чи II групи, подає документи, що підтверджують родинні зв`язки другого ступеня споріднення, а також один із документів, що підтверджує неможливість членів сім`ї першого ступеня споріднення здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I чи II групи, а саме: довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я саме про потребу члена сім`ї першого ступеня споріднення в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, а також документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Окремо цим же пунктом додатка 5 до Порядку № 560 визначено перелік документів, що подаються для особи, за якою здійснюється догляд, і які повинні підтверджувати саме інвалідність цієї особи: довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" або "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідку для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Суд звертає особливу увагу на те, що остання з наведених вимог додатка 5 до Порядку № 560 - щодо посвідчення про призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" - прямо і недвозначно обумовлена вимогою про те, щоб у відповідному посвідченні була зазначена саме група та причина інвалідності.

Наведене застереження, за його буквальним змістом, поширюється на обидва згадані у цій частині додатка 5 до Порядку № 560 різновиди посвідчень, включно з посвідченням, що видається відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", який регулює виплату допомоги двом різним категоріям осіб - особам з інвалідністю з дитинства, тобто повнолітнім особам, яким групу інвалідності встановлено у зв`язку із захворюванням, що виникло в дитячому віці, та дітям з інвалідністю, тобто безпосередньо неповнолітнім особам.

Оскільки, як установлено судом вище, посвідчення, що видається дитині з інвалідністю, за чинним порядком встановлення інвалідності дітям не містить зазначення про групу інвалідності - позаяк групи інвалідності дітям не встановлюються, - обумовлена додатком 5 до Порядку № 560 вимога про зазначення в посвідченні групи інвалідності є такою, що об`єктивно не може бути виконана щодо дитини з інвалідністю, і відповідно посвідчення, видане саме дитині з інвалідністю (а не особі з інвалідністю з дитинства, яка досягла повноліття), не є документом, що підтверджує наявність передбаченої пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII умови про інвалідність I або II групи особи, за якою здійснюється догляд.

Такий висновок суду узгоджується з наведеним вище системним тлумаченням пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII і не суперечить йому, а навпаки - підтверджує послідовність підзаконного регулювання щодо застосування цієї норми виключно до дорослих осіб з встановленою групою інвалідності.

Пунктом 61 Порядку № 560 встановлено окрему процедуру отримання акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за особами, зазначеними, зокрема, у пункті 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, які не отримують компенсації (допомоги, надбавки) на догляд за ними.

Відповідно до цього пункту такі військовозобов`язані звертаються із заявою довільної форми на ім`я керівника виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті ради за адресою задекларованого чи зареєстрованого місця проживання особи, за якою здійснюється догляд. Районні, міські державні адміністрації (військові адміністрації), виконавчі органи відповідних рад для розгляду таких заяв утворюють постійно діючу комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду у складі не менше п`яти осіб, до якої можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій. Ця комісія розглядає заяву протягом десяти календарних днів, у процесі розгляду відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється догляд, для встановлення факту здійснення такого догляду, перевіряє відомості щодо наявності чи відсутності інших осіб, які здійснюють постійний догляд за такою особою, і за результатами роботи складає та надає військовозобов`язаному акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за формою додатка 8 до Порядку № 560.

Такий акт за своєю правовою природою є самостійним, спеціально призначеним для цілей застосування статті 23 Закону № 3543-XII документом, який видається окремою, спеціально уповноваженою на це комісією за результатами перевірки саме факту здійснення постійного догляду за особою, яка відповідає визначеним законом умовам (зокрема, має інвалідність I або II групи), і не може підмінятися документами іншої правової природи, виданими в рамках інших процедур, зокрема процедур надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі, які регулюються законодавством про соціальні послуги і переслідують інші цілі та застосовують інші критерії оцінки потреби особи в допомозі.

Пунктом 60 Порядку № 560 встановлено, що комісія районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів, та на підставі розгляду отриманих документів ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, яке оформляється протоколом; у разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови, а заявник повідомляється про прийняте рішення, яке може бути оскаржене у судовому порядку.

Абзацом тринадцятим пункту 60 Порядку № 560 передбачено, що відстрочка, надана відповідно до пунктів 57-58-1 цього Порядку, у разі продовження строку проведення мобілізації продовжується шляхом автоматичної зміни дати про закінчення відстрочки засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (військовозобов`язаним СБУ та розвідувальних органів - видачі нової довідки за формою згідно з додатком 6) за наявності законних підстав на відстрочку (відповідно до раніше поданих військовозобов`язаним документів для оформлення відстрочки або відомостей, отриманих за допомогою застосування електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та іншими державними реєстрами або базами (банками) даних) на строк, установлений Указом Президента України про продовження строку проведення мобілізації, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави для відстрочки.

Наведений механізм не є безумовним і не звільняє комісію від обов`язку перевірки законності підстав для відстрочки при кожному новому зверненні військовозобов`язаного, зокрема у випадку, якщо автоматичне продовження з будь-яких причин не відбулося й особа звертається із новою заявою.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 затверджено форму первинної облікової документації № 080-4/о - висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, - яка є спеціально призначеним документом для підтвердження саме такої потреби.

Системний аналіз цього наказу у взаємозв`язку з пунктом 14 додатка 5 до Порядку № 560 свідчить про те, що законодавець розрізняє, з одного боку, документи, які підтверджують саму по собі наявність у особи інвалідності (групи інвалідності), і, з іншого боку, документи, які підтверджують саме потребу особи в постійному сторонньому догляді, і саме останній різновид документів вимагається для підтвердження того, що член сім`ї першого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи сам потребує постійного догляду в розумінні пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII; висновок лікарсько-консультативної комісії, який лише констатує потребу особи в сторонньому догляді виключно в періоди загострення хронічного захворювання, за своїм змістом не є тотожним висновку про потребу особи в постійному сторонньому догляді, оскільки поняття "постійний" передбачає безперервність, тривалість і регулярність такої потреби, а не її періодичне, ситуативне виникнення.

Судом встановлено та не заперечується жодною зі сторін, що ОСОБА_1 , 1996 (за матеріалами справи) року народження, та ОСОБА_2 є рідними братами, що підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_1 , виданим повторно 29.05.2002 міським відділом реєстрації актів громадянського стану Житомирського обласного управління юстиції, та свідоцтвом про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , виданим 01.08.2011 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції.

Отже, позивач і ОСОБА_2 є членами сім`ї другого ступеня споріднення у розумінні підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а перша з передбачених пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII умов - належність позивача до кола суб`єктів цієї норми за критерієм ступеня споріднення - є доведеною і відповідачем не оспорюється.

Судом також встановлено, що мати позивача та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 02.01.2023 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а тому серед членів сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 на момент прийняття оскаржуваного рішення залишався лише батько - ОСОБА_3 .

Щодо стану здоров`я та правового статусу ОСОБА_2 судом встановлено, що останній, за відомостями характеристики, виданої 15.05.2024 Житомирською спеціалізованою школою Житомирської обласної ради, навчається за індивідуальною формою навчання (педагогічний патронаж) за модифікованими програмами для дітей з порушенням інтелектуального розвитку помірного ступеня, при цьому мовлення в нього майже відсутнє, увага нестійка й розпорошена, навички самообслуговування перебувають на стадії формування, а сам він потребує сторонньої допомоги, постійної уваги, контролю та допомоги з боку дорослих.

Відповідно до виписки з медичної карти амбулаторного хворого, виданої комунальним некомерційним підприємством "Обласний медичний спеціалізований центр" Житомирської обласної ради, клінічний діагноз ОСОБА_2 включає атиповий аутизм, поєднаний з помірною розумовою відсталістю та розладом експресивно-рецептивного мовлення, гіперкінетичний розлад з дефіцитом уваги, ауто- та гетероагресію, а також супутні розлади.

Рішенням лікарсько-консультативної комісії від 31.07.2024, як зазначено у графі 8 виписки з медичної карти, у зв`язку з вираженою втратою життєдіяльності, здоров`я та надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, фактичною нездатністю до самообслуговування, на підставі Постанови № 917 ОСОБА_2 повторно визначено медичні покази для визнання статусу категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" строком до 18 років, що додатково підтверджується медичним висновком № 371 від 31.07.2024 (дійсним до 16.06.2029), індивідуальною програмою реабілітації дитини-інваліда № 371 від 31.07.2024 та посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 13.03.2025 управлінням соціального захисту населення Богунського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради.

Оцінюючи наведені докази у взаємозв`язку з нормами законодавства, проаналізованими у розділі I цього рішення, суд визнає повністю доведеним і таким, що не викликає жодного сумніву, факт наявності у ОСОБА_2 тяжкого, комплексного захворювання, яке об`єктивно зумовлює його високу залежність від сторонньої допомоги, підтверджену встановленням йому найбільш тяжкої з передбачених для дітей категорій - "дитина з інвалідністю підгрупи А".

Водночас, оцінюючи ці самі докази з точки зору відповідності другій з передбачених пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII умов - наявності у особи, за якою здійснюється догляд, інвалідності саме I або II групи, - суд змушений констатувати, що жоден із досліджених документів, включно з медичним висновком № 371, індивідуальною програмою реабілітації та посвідченням серії НОМЕР_3 , не містить і об`єктивно не може містити відомостей про встановлення ОСОБА_2 групи інвалідності I чи II, оскільки групи інвалідності дітям, які не досягли вісімнадцятирічного віку, за чинним законодавством не встановлюються в принципі, а встановлюється лише категорія "дитина з інвалідністю" (в даному разі - підгрупи А), що є самостійним, відмінним від групи інвалідності правовим станом особи.

За таких обставин висновок комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , викладений у відзиві на позовну заяву, про те, що поданими позивачем документами та відомостями державних реєстрів не підтверджено наявність у ОСОБА_2 інвалідності саме I або II групи, за результатами незалежної оцінки судом усієї сукупності наявних у справі доказів визнається таким, що відповідає дійсним обставинам справи та є правильним по суті, попри те, що фактична тяжкість стану здоров`я ОСОБА_2 , як і сумлінність і послідовність позивача у зборі та поданні наявних у нього медичних і соціальних документів, жодним чином не піддаються сумніву з боку суду.

Суд окремо звертає увагу на те, що посвідчення серії НОМЕР_3 , на яке активно посилається позивач як на один із альтернативних документів, передбачених пунктом 14 додатка 5 до Порядку № 560, за своїм змістом підтверджує статус ОСОБА_2 саме як дитини з інвалідністю, а не як особи з інвалідністю I або II групи, а тому з урахуванням висновку суду, викладеного у розділі I цього рішення, щодо необхідності зазначення в такому посвідченні групи інвалідності, це посвідчення не є документом, що підтверджує наявність у ОСОБА_2 інвалідності I або II групи в розумінні пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, а підтверджує лише інший, не тотожний цій умові правовий статус.

Щодо доводів позивача про те, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_2 у попередні періоди неодноразово перевіряла наявність законних підстав та оформлювала йому відстрочку від призову саме на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, у тому числі відстрочку строком до завершення мобілізації за відомостями військово-облікового документа, сформованого 28.02.2026 у застосунку "Резерв+", суд зазначає таке. Судом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, зокрема довідкою № 9824, копією протоколу № 97 від 12.06.2025, а також роздруківками військово-облікового документа позивача, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно неодноразово приймала рішення про надання позивачу відстрочки на зазначеній підставі.

Проте наведена обставина, на переконання суду, сама собою не може розглядатися як самостійна, достатня підстава для визнання протиправним оскаржуваного рішення, ухваленого за результатами розгляду нової заяви позивача від 29.05.2026, оскільки, як установлено судом вище, автоматичне продовження відстрочки та повторне (в тому числі помилкове) її надання за попередні періоди не породжує безумовного, незалежного від фактичної наявності законних підстав права на подальше отримання цієї пільги, а кожне звернення військовозобов`язаного з новою заявою, так само як і кожне продовження строку мобілізації, вимагає від комісії самостійної, повної перевірки додержання усіх передбачених законом умов на момент прийняття нового рішення; попередня, хай і послідовна практика суб`єкта владних повноважень, якщо вона не відповідає вимогам закону, не породжує в останнього обов`язку і надалі відтворювати таку практику, а адміністративний орган зберігає право (і обов`язок) виправити раніше допущену помилку в застосуванні закону, особливо з огляду на значний публічний інтерес у неухильному дотриманні встановленого законом порядку комплектування Збройних Сил України в умовах воєнного стану.

Переходячи до аналізу обставин, пов`язаних із третьою та четвертою умовами застосування пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, суд встановив, що батько позивача та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - є особою з третьою групою інвалідності, встановленою на підставі загального захворювання, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 1470/25/507/P від 08.10.2025 та пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 від 29.10.2025.

Відповідно до витягу з постанови лікарсько-консультативної комісії № 155/17 від 03.02.2026 ОСОБА_3 має ряд хронічних захворювань, зокрема анкілозуючий спондиліт з ураженням хребта, і за станом здоров`я потребує постійного медикаментозного лікування, а під час загострення наявних хронічних захворювань - стороннього догляду та допомоги в побуті й супроводу.

Оцінюючи ці докази у взаємозв`язку з нормами пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та пункту 14 додатка 5 до Порядку № 560, суд зазначає таке. По-перше, сама по собі обставина наявності в батька позивача третьої, а не першої чи другої групи інвалідності не є тотожною умові про те, що член сім`ї першого ступеня споріднення "сам потребує постійного догляду", оскільки закон формулює цю умову не через групу інвалідності члена сім`ї першого ступеня споріднення, а через самостійний, окремий критерій - висновок медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи саме про потребу цієї особи в постійному догляді, який не є автоматичним наслідком встановлення будь-якої, в тому числі третьої, групи інвалідності. По-друге, і це є вирішальним для оцінки судом цієї умови, наданий позивачем витяг з постанови лікарсько-консультативної комісії № 155/17 від 03.02.2026 за своїм змістом підтверджує потребу ОСОБА_3 у сторонньому догляді та допомозі виключно в періоди загострення наявних у нього хронічних захворювань, тобто періодично, ситуативно, а не постійно, безперервно, як цього вимагає буквальний зміст пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та кореспондуюча йому вимога пункту 14 додатка 5 до Порядку № 560 про висновок лікарсько-консультативної комісії саме "про потребу члена сім`ї першого ступеня споріднення в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ".

Судом ураховано, що зазначена форма затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 як форма первинної облікової документації № 080-4/о - висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, - і саме документ такого змісту та форми (або рівнозначний за змістом висновок медико-соціальної експертної комісії чи рішення експертної команди) є належним і допустимим доказом на підтвердження цієї умови;

У свою чергу наданий позивачем витяг з постанови лікарсько-консультативної комісії № 155/17 від 03.02.2026 таким документом за своїм змістом не є, оскільки констатує лише періодичну, зумовлену загостренням хронічного захворювання потребу в сторонньому догляді, а не потребу в постійному догляді як таку.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що на момент прийняття оскаржуваного рішення позивачем не було подано комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 належного і допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що батько ОСОБА_2 , будучи членом сім`ї першого ступеня споріднення, сам потребує саме постійного, а не періодичного догляду, а отже, і четверта з передбачених пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII умов (відсутність членів сім`ї першого ступеня споріднення або підтверджена належним чином їх власна потреба в постійному догляді) не може вважатися доведеною.

Цей висновок суду є самостійною, окремою від висновку щодо групи інвалідності ОСОБА_2 підставою, яка також виключає задоволення позовних вимог, оскільки, як зазначено у розділі I цього рішення, наведені в пункті 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII умови є кумулятивними і недоведеність хоча б однієї з них унеможливлює виникнення права на відстрочку.

Судом також досліджено обставини, пов`язані з неподанням позивачем акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за формою додатка 8 до Порядку № 560.

Судом встановлено, що рішенням заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Житомирської міської ради Олега Смаля № 25/C-11464/14 від 05.01.2026 позивачу відмовлено у видачі такого акта з посиланням на те, що подана позивачем заява не містить довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією або витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що підтверджує наявність у ОСОБА_2 інвалідності I чи II групи, у зв`язку з чим, за висновком виконавчого комітету, відсутні підстави для складення акта про встановлення факту здійснення постійного догляду.

Позивач кваліфікує це рішення як прояв надмірного формалізму, пов`язаного з тим, що ОСОБА_2 є дитиною, а не повнолітньою особою з установленою групою інвалідності.

Оцінюючи цей довід позивача, суд не може з ним погодитися, оскільки, як установлено вище, акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за формою додатка 8 до Порядку № 560 за своїм призначенням покликаний підтверджувати факт здійснення постійного догляду саме за особою з інвалідністю I або II групи в розумінні пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, а відповідна комісія виконавчого органу міської ради, встановивши відсутність у поданих документах підтвердження наявності в особи, за якою здійснюється догляд, саме групи інвалідності I чи II, не мала правових підстав для складення акта, зміст якого суперечив би дійсному правовому статусу ОСОБА_2 .

Відмова у видачі акта в такому разі є не проявом формалізму, а послідовним, логічно обумовленим наслідком того самого об`єктивного факту, який встановлений і судом у цьому рішенні, - відсутності в дитини з інвалідністю групи інвалідності I чи II як самостійної, окремої від категорії "дитина з інвалідністю" правової підстави.

Наданий натомість позивачу акт обстеження сім`ї № 196 від 25.08.2025, складений відповідальними особами управління соціального захисту населення Богунського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, хоча й підтверджує реальний, добросовісний і якісний характер догляду, який позивач здійснює за братом, за своєю правовою природою є документом іншого правового інституту - інституту надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі, що регулюється законодавством про соціальні послуги, ґрунтується на оцінці комплексного ступеня індивідуальних потреб особи за бальною системою, а не на встановленні групи інвалідності, і не може підміняти собою акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за формою додатка 8 до Порядку № 560, спеціально призначений саме для цілей застосування статті 23 Закону № 3543-XII.

Надаючи оцінку доводам позивача про порушення відповідачем критеріїв правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості, добросовісності та пропорційності оскаржуваного рішення, суд зазначає, що, за результатами дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_2 під час розгляду заяви позивача від 29.05.2026 вивчила подані ним документи, здійснила перевірку відомостей за допомогою Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, і за результатами такої перевірки встановила конкретні, підтверджені матеріалами справи недоліки поданого пакета документів, а саме відсутність підтвердження групи інвалідності ОСОБА_2 , відсутність належного підтвердження постійної потреби батька в сторонньому догляді та відсутність акта за формою додатка 8 до Порядку № 560.

Отже, оскаржуване рішення не може вважатися прийнятим свавільно, без урахування обставин справи, а обґрунтування, наведене відповідачем у відзиві на позовну заяву, суд оцінює як таке, що деталізує та розкриває мотиви, покладені комісією в основу протоколу № 178 від 09.06.2026, копія якого міститься серед доданих відповідачем до відзиву доказів, а не як довільно сформульоване і додане вже після прийняття рішення обґрунтування, покликане заднім числом виправдати невмотивовану відмову.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що усвідомлює складність життєвої ситуації, в якій опинилися позивач та його сім`я, зважаючи на тяжкість стану здоров`я ОСОБА_2 , смерть матері братів та наявні проблеми зі здоров`ям їхнього батька, а також те, що саме позивач, за наявними у справі доказами, реально та сумлінно піклується про свого брата. Водночас суд, здійснюючи правосуддя, зобов`язаний керуватися виключно нормами чинного законодавства України в тому вигляді, в якому вони встановлені компетентним органом - Верховною Радою України та, в межах наданих їй повноважень, Кабінетом Міністрів України, - і не наділений повноваженням підміняти законодавця та поширювати передбачену пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII підставу для відстрочки на правовідносини, які прямо цією нормою, за її буквальним та системним тлумаченням, не охоплюються.

Питання про доцільність розширення кола підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на випадки здійснення повнолітніми особами постійного догляду за неповнолітніми братами чи сестрами, які мають статус дитини з інвалідністю, за відсутності можливості здійснення такого догляду батьками, є питанням, вирішення якого віднесено до дискреції законодавця, а не суду.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації суд зазначає, що ця вимога є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом № 178 від 09.06.2026, а оскільки судом не встановлено підстав для визнання цього рішення протиправним, похідна вимога також не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при відмові в позові судові витрати, понесені позивачем, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень не присуджуються, а тому судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом цієї справи, у тому числі сплачений ним судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, компенсації за рахунок відповідача не підлягають і покладаються на позивача. За таких обставин суд не вбачає за необхідне надавати окрему оцінку доводам відповідача щодо співмірності заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу складності справи, оскільки саме питання розподілу цих витрат між сторонами внаслідок повної відмови в позові не постає.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 28 вересня 2026 р.

28.09.26