Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №240/23540/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/23540/26

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 31.05.2026 № 2191, яким начальника групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та здійснити виплату начальнику групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_1 щомісячної премії за травень 2026 року у повному обсязі;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 внести до службової картки начальника групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 відомості про скасування дисциплінарного стягнення у вигляді догани, накладеного пунктом 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 31.05.2026 № 2191 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що пунктом 5 спірного наказу № 2191 на нього накладено дисциплінарне стягнення за порушення вимог статей 11, 14, 16, 30, 35, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме за невиконання розпорядження старшого начальника, на підставі рапорту заступника командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальника відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 № 5001 від 21.05.2026. Позивач вважає накладене стягнення незаконним та необґрунтованим, оскільки, на його переконання, дисциплінарного проступку він не вчиняв. Посилається на те, що документ, зазначений у спірному наказі як підстава його прийняття - рапорт № 5001 від 21.05.2026 - в матеріалах справи відсутній, натомість наявний рапорт підполковника ОСОБА_2 , зареєстрований за іншим номером - № Н (вн.) 5001-2543 від 21.05.2026, що, на думку позивача, ставить під сумнів достовірність відомостей, покладених в основу спірного наказу, та факт з`ясування командиром саме тих обставин, які викладені у цьому рапорті. Позивач також зазначає, що ні цей рапорт, ні сам спірний наказ не містять відомостей, які б давали змогу встановити, ким саме, коли та в якій формі було віддано розпорядження, у чому полягав його зміст та в чому конкретно полягало його невиконання, а відповідач не надав суду відомостей про зміст резолюції, накладеної командиром на відповідний рапорт. Крім того, позивач указує, що ще до видання спірного наказу, а саме 23.05.2026, він подав на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт № 7937/р, у якому повідомив про фактичне виконання 21.05.2026 групою психологічного супроводу та відновлення заходів психологічного супроводу та відновлення і заперечив факти невиконання поставлених завдань, однак доводи цього рапорту в оскаржуваному наказі жодним чином не оцінені та не спростовані. Позивач також звертає увагу на те, що службове розслідування за фактом, викладеним у рапорті підполковника ОСОБА_2 , не призначалося і не проводилося, а тому за відсутності його матеріалів, фактичні підстави притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності можуть встановлюватися виключно зі змісту наявних у справі документів, які, за твердженням позивача, є недостатніми та суперечливими. Унаслідок застосування спірного наказу розмір його щомісячної премії за травень 2026 року був зменшений із 17814,50 грн до 16033,05 грн, тобто на 1781,45 грн, що відповідає передбаченому нормативно-правовими актами зменшенню на 10 відсотків у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення у вигляді догани, а вимоги про перерахунок та виплату премії у повному обсязі, а також про внесення до службової картки відомостей про скасування дисциплінарного стягнення, є похідними від вимоги про скасування пункту 5 спірного наказу № 2191 та підлягають задоволенню у разі задоволення основної вимоги.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2026 указану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечив, вважаючи оскаржуваний наказ законним та обґрунтованим. Відповідач виклав власну версію фактичних обставин, за якою близько 09 год. 00 хв. 21.05.2026 заступник командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальник відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_2 усно розпорядився про розгортання цього ж дня в н.п. Промінь Миколаївської області пункту психологічної допомоги військової частини НОМЕР_1 з особистою доповіддю позивача про виконання завдання не пізніше 19 год. 00 хв. того самого дня, проте за твердженням відповідача, ні уточнення розпорядження, ні доповіді про його виконання чи невиконання від позивача у визначений час не надійшло, у зв`язку з чим підполковник ОСОБА_2 о 23 год. 04 хв. 21.05.2026 подав відповідний рапорт командирові військової частини. Відповідач визнав наявність розбіжності між номером рапорту, зазначеним у спірному наказі ("№ 5001"), та фактичним номером рапорту ("№ Н (вн.) 5001-2543"), однак назвав це "механічною помилкою", яка нібито не впливає на висновки спірного наказу та не може бути самостійною підставою для його скасування. Відповідач також послався на приписи статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до якої проведення службового розслідування є правом, а не обов`язком командира, із посиланням на постанови Верховного Суду від 22.05.2025 у справі № 380/9844/23 та від 13.06.2018 у справі № 822/2446/17. Крім того, відповідач висловив позицію, за якою саме звернення позивача до суду з відповідними доводами, на думку відповідача, доводить вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

У відповіді на відзив позивач вказав, що жодного розпорядження щодо розгортання пункту психологічної допомоги 21.05.2026 йому не доводилося, а фактично таке розпорядження з визначенням населеного пункту Промінь Миколаївської області було віддано підполковником ОСОБА_2 ще 17.05.2026 зі строком виконання до 19 год. 00 хв. 25.05.2026, тобто заходи станом на 21.05.2026 виконувалися на виконання раніше поставленого й ще не простроченого завдання. Позивач також звернув увагу на те, що відповідно до пункту 2.1 Положення про пункти психологічної допомоги у Збройних Силах України, на яке посилається сам відповідач, рішення про розгортання таких пунктів приймається командиром військової частини шляхом видання наказу, тобто в письмовій формі, а відповідний наказ відповідачем до матеріалів справи не долучено.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач повторно виклав раніше наведені обставини, додатково зазначивши, що подання позивачем рапорту від 23.05.2026 "із запізненням на дві доби" додатково свідчить про несвоєчасне виконання ним розпорядження та про намагання уникнути відповідальності, водночас конкретних заперечень щодо викладеної позивачем версії про розпорядження від 17.05.2026 зі строком виконання до 25.05.2026, а також щодо відсутності письмового наказу про розгортання пункту психологічної допомоги, відповідач не навів.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

Командир військової частини НОМЕР_1 31.05.2026 видав наказ № 2191, пунктом 5 якого капітана ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення вимог статутів внутрішньої служби Збройних Сил України та невиконання розпорядження старшого начальника.

Підставою для видання такого наказу став рапорт посадової особи військової частини, в якому зафіксовано факт невиконання військовослужбовцем поставленого завдання

Вважаючи зазначений пункт наказу командира військової частини протиправним, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та наведеним сторонами доказам у їх сукупності, здійснюючи аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, а держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на військовій службі.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантується право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом, а статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За приписами пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а відповідно до частини другої статті 5 цього Кодексу в поєднанні із загальними засадами ефективного судового захисту суд, скасовуючи протиправний індивідуальний акт, вправі також визначити спосіб відновлення порушеного права, зокрема шляхом покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення наслідків протиправного рішення. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правове регулювання проходження громадянами України військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", статтею 2 якого визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній з обороною України.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення військовослужбовців включає посадовий оклад, оклад за військовим званням, а також щомісячні (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 зазначено, що під належною працівникові заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких особа має право відповідно до умов трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, а зазначені підходи за аналогією поширюються й на оцінку правової природи складових грошового забезпечення осіб, які проходять публічну, зокрема військову, службу.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців, їх взаємовідносини та правила внутрішнього порядку у військовій частині визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - СВС ЗСУ).

Відповідно до статті 3 СВС ЗСУ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб, пов`язаній із захистом України, а порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 26 СВС ЗСУ передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно з законом, а статтею 28 СВС ЗСУ встановлено принцип єдиноначальності, який полягає, зокрема, у наділенні командира (начальника) правом одноособово приймати рішення, віддавати накази та забезпечувати їх виконання, керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Статтею 11 СВС ЗСУ визначено основні обов`язки військовослужбовців, зокрема сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) та додержуватися військової дисципліни.

Частиною першою статті 14 СВС ЗСУ встановлено, що з питань службового та особистого характеру військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до статті 16 СВС ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, які визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, і встановлюються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За змістом статей 30 та 31 СВС ЗСУ начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання, підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою; найближчий до підлеглого прямий начальник є його безпосереднім начальником.

Статтями 35 та 36 СВС ЗСУ передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, можуть віддаватися одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку, при цьому наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Згідно зі статтею 37 СВС ЗСУ військовослужбовець після отримання наказу відповідає "Слухаюсь" і виконує його, має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ, зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін та доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові про виконання або невиконання наказу, вказавши причини невиконання чи несвоєчасного (неповного) виконання, а якщо військовослужбовець розуміє, що неспроможний виконати наказ своєчасно, він зобов`язаний доповісти про це негайно.

Статтями 72 та 73 СВС ЗСУ визначено, що заступник командира бригади (полку, окремого батальйону) з морально-психологічного забезпечення відповідає за безпосередню організацію і проведення відповідних заходів, підпорядковується командирові та є прямим начальником усього особового складу відповідної військової частини, а також, серед іншого, зобов`язаний планувати, організовувати і контролювати проведення в підрозділах заходів з морально-психологічного супроводу повсякденної діяльності особового складу.

Сутність військової дисципліни, права командирів щодо застосування дисциплінарних стягнень та порядок їх накладення визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - ДС ЗСУ).

Відповідно до статей 1-3 ДС ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством, яка ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку та особистій відповідальності кожного за додержання Конституції, законів України та вимог статутів.

Статтею 4 ДС ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України та накази командирів.

Частиною третьою статті 5 ДС ЗСУ встановлено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника, а статтею 6 ДС ЗСУ визначено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу, при цьому наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк, а відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

За змістом статті 45 ДС ЗСУ в разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків або порушення військової дисципліни командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Види дисциплінарних стягнень визначені статтею 48 ДС ЗСУ, серед яких і догана (пункт "б"), а стаття 54 ДС ЗСУ визначає обсяг дисциплінарної влади командирів окремих військових частин щодо накладення таких стягнень.

Статтею 83 ДС ЗСУ встановлено, що на військовослужбовця можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають його військовому званню та дисциплінарній владі командира.

Відповідно до статті 84 ДС ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Статтею 86 ДС ЗСУ передбачено, що в разі встановлення вини військовослужбовця командир приймає рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення з урахуванням характеру та обставин вчиненого правопорушення, його наслідків, попередньої поведінки військовослужбовця, тривалості військової служби та рівня знань щодо порядку її проходження.

Строки накладення дисциплінарного стягнення визначені статтею 87 ДС ЗСУ, а право військовослужбовця, який вважає, що не вчинив правопорушення, оскаржити накладене стягнення до старшого командира або до суду протягом місяця з часу його накладення закріплене статтею 88 ДС ЗСУ.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям визначено Інструкцією про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 1 розділу XVI Порядку № 260 передбачено право командирів військових частин щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби, а пунктом 3 цього розділу визначено, що виплата премії здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків.

Пунктом 4 розділу XVI Порядку № 260 встановлено, що в разі накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення "догана", оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини, щомісячна премія виплачується в розмірі 90 відсотків від установленого розміру, за календарний місяць, у якому таке стягнення накладено.

Порядок організації діяльності пунктів психологічної допомоги визначено Положенням про пункти психологічної допомоги у Збройних Силах України, затвердженим наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.07.2020 № 99 (далі - Наказ № 99).

Пунктом 2.1 розділу 2 цього Положення передбачено, що рішення щодо розгортання, організації та контролю роботи пунктів психологічної допомоги приймаються командирами військових частин шляхом видання відповідного наказу, тобто в письмовій формі, а пунктом 2.2 розділу 2 визначено, що за безпосередню організацію та проведення психологічної роботи на такому пункті відповідає заступник командира військової частини з морально-психологічного забезпечення, який керує його розгортанням та роботою.

На виконання зазначеного Наказу № 99 командиром військової частини НОМЕР_1 02.01.2026 затверджено Положення про групу психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 , яке є локальним нормативним актом, що конкретизує функції відповідного структурного підрозділу, в якому проходить службу позивач, не змінюючи при цьому визначеного наказом № 99 порядку прийняття рішень про розгортання пунктів психологічної допомоги.

Суд також враховує посилання відповідача на статті 10-12 Закону України "Про державну таємницю", Порядок організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939, та наказ Служби безпеки України від 23.12.2020 № 383, якими відповідач обґрунтовує неможливість розкриття суду відомостей про факт та обставини передислокації військової частини.

Разом із тим ці норми регулюють порядок поводження з відомостями, що становлять державну таємницю, і стосуються виключно інформації про пересування (передислокацію) військової частини як такої, а тому не поширюються на внутрішні службові документи індивідуального характеру - письмовий наказ про розгортання пункту психологічної допомоги в конкретному населеному пункті (за наявності такого наказу) та резолюцію командира на рапорті підполковника ОСОБА_2 , подання яких відповідачем ці норми жодним чином не обмежують.

Судом установлено, що позивач із 30.04.2025 обіймає посаду начальника групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 , а підполковник ОСОБА_2 з 20.06.2025 обіймає посаду заступника командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальника відділення психологічної підтримки персоналу цієї ж військової частини, що підтверджується відповідними наказами по особовому складу та по стройовій частині і не оспорюється жодною зі сторін.

Із наведеного суд доходить висновку, що на час подій, які є предметом цього спору, підполковник ОСОБА_2 посідав щодо позивача положення прямого начальника у функціональному підпорядкуванні за напрямом психологічної підтримки особового складу в розумінні статей 30, 31, 72 СВС ЗСУ, а тому сама по собі наявність у нього права давати позивачу розпорядження в межах відповідної сфери службової діяльності не викликає в суду сумнівів і позивачем по суті не заперечується.

Судом також установлено, що спірний наказ № 2191 виданий 31.05.2026, тобто в межах десятиденного строку, обчислюваного від дня, коли підполковник ОСОБА_2 подав свій рапорт (21.05.2026), встановленого статтею 87 ДС ЗСУ, а із позовом до суду позивач звернувся 23.06.2026, тобто в межах місячного строку, передбаченого статтею 88 ДС ЗСУ для оскарження накладеного дисциплінарного стягнення.

За таких обставин суд не вбачає підстав для сумніву щодо дотримання позивачем встановленого законом строку звернення до суду, а також не вбачає порушення відповідачем строку видання спірного наказу, а тому ці обставини не потребують подальшої оцінки та не є предметом спору між сторонами.

Переходячи до суті спору, суд зазначає, що предметом судового контролю в цій справі є не абстрактна оцінка додержання позивачем військової дисципліни впродовж проходження ним служби взагалі, а перевірка того, чи існували на момент прийняття пункту 5 спірного наказу № 2191 належні, допустимі й достатні докази, які встановлювали б конкретний факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що поставлений йому в вину, та підтверджували б обґрунтованість застосування до нього дисциплінарного стягнення.

Водночас суд враховує, що вибір командиром конкретного виду дисциплінарного стягнення в межах, визначених статтями 48 і 54 ДС ЗСУ, та його розміру є дискреційним повноваженням, у здійснення якого суд, за загальним правилом, не втручається.

Однак це не поширюється на перевірку самого факту існування події дисциплінарного проступку та вини особи в його вчиненні, оскільки встановлення цих обставин є питанням законності рішення суб`єкта владних повноважень, що підлягає повній та безсторонній судовій перевірці незалежно від суворості обраного стягнення, а позивач у цій справі оскаржує наказ саме з підстав недоведеності самого факту проступку, а не через невідповідність обраного виду стягнення.

Аналізуючи текст пункту 5 спірного наказу № 2191, суд встановив, що єдиним документом, прямо зазначеним у ньому як фактична підстава притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, є "рапорт заступника командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальника відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , № 5001 від 21.05.2026".

Водночас із наданих сторонами матеріалів справи вбачається, що рапорту саме під таким номером не існує - наявний лише рапорт цього ж підполковника, зареєстрований за номером "№ Н (вн.) 5001-2543" від того самого числа, зміст якого суд детально дослідить нижче.

Відповідач сам визнав цю розбіжність, кваліфікувавши її як "механічну помилку" і стверджуючи, що фактично в основу наказу було покладено саме рапорт № 5001-2543.

Суд не може погодитися з категоричним твердженням відповідача про те, що зазначена розбіжність є суто технічною і взагалі позбавлена правового значення. Індивідуальний акт владного суб`єкта, яким особу притягнуто до юридичної відповідальності, повинен з достатньою точністю відображати документ, що став фактичною підставою його прийняття, оскільки саме це дає змогу як особі, стосовно якої прийнято рішення, так і суду при подальшому судовому контролі, встановити коло обставин, які підлягали з`ясуванню командиром, і перевірити, чи відповідають вони дійсності.

У цій справі невідповідність номера документа сама по собі, з огляду на визнання відповідачем і відсутність спору щодо особи автора рапорту та дати його складення, не є достатньою для висновку про протиправність наказу, однак вона є симптоматичною ознакою відсутності належної уважності та ретельності, з якою готувався спірний наказ, і в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, про які йтиметься далі, посилює обґрунтовані сумніви щодо достовірності викладених у ньому відомостей.

Особливої уваги в цьому контексті заслуговує те, що ні в спірному наказі, ні у відзиві, ні в запереченні відповідач жодного разу не навів змісту резолюції, яку командир військової частини НОМЕР_1 наклав на рапорт підполковника ОСОБА_2 (незалежно від того, під яким номером цей рапорт розглядався), хоча саме зміст такої резолюції, за загальним правилом діловодства, безпосередньо відображає, які обставини командир вважав встановленими, які доручення він давав і на підставі чого саме приймалося подальше рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Позивач прямо поставив це питання ще в позовній заяві, вказавши на принципове значення з`ясування того, на який саме рапорт була накладена резолюція командира і які вказівки та висновки вона містила.

Відповідач, попри це, у відзиві та в запереченні на відповідь на відзив жодним чином не спростував цей довід і не надав суду ні тексту резолюції, ні пояснень щодо причин її ненадання.

З огляду на покладений частиною другою статті 77 КАС України на відповідача обов`язок доведення правомірності свого рішення, таку бездіяльність відповідача суд оцінює не на його користь, оскільки саме відповідач мав реальну процесуальну й фактичну можливість надати цей доказ, проте цього не зробив.

Досліджуючи зміст рапорту № 5001-2543 від 21.05.2026, суд встановлює, що він містить лише загальне твердження про те, що "21.05.2026 начальник групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_1 не виконав усного розпорядження, не забезпечив належну організацію та проведення заходів психологічної підтримки", без зазначення того, ким конкретно, коли, у якій формі та з яким саме змістом було віддано це усне розпорядження, коли і в якій формі його було доведено до відома позивача, у чому саме полягала неналежна організація заходів психологічної підтримки і які саме службові обов`язки, визначені за посадою позивача відповідно до статті 16 СВС ЗСУ, ним були порушені.

Аналогічним чином і сам текст пункту 5 спірного наказу № 2191 обмежується формальним посиланням на статті 11, 14, 16, 30, 35, 37 СВС ЗСУ та кваліфікацією діяння як "невиконання розпорядження старшого начальника" без наведення жодних конкретних обставин цього діяння.

Суд звертає увагу на те, що застосування дисциплінарної відповідальності за порушення саме статей 30, 35 і 37 СВС ЗСУ, які регулюють порядок віддання наказів (розпоряджень) та порядок доповіді про їх виконання, з об`єктивної необхідності передбачає встановлення такого мінімального кола фактів, як існування конкретного наказу (розпорядження), його точний зміст, особа, яка його віддала, форма та момент доведення його до відома підлеглого і встановлений строк доповіді про виконання, оскільки без встановлення цих обставин неможливо перевірити ні саму наявність порушення, ні його межі.

Із самого тексту рапорту № 5001-2543 та пункту 5 спірного наказу № 2191 жодна з цих обставин з достатньою конкретністю не вбачається, що позбавляє суд можливості зіставити описану в цих документах поведінку позивача з диспозицією порушених норм СВС ЗСУ і оцінити обґрунтованість висновку про наявність в його діях складу дисциплінарного проступку.

Суд також не залишає поза увагою, що перелік порушених норм, зазначений у рапорті № 5001-2543 (статті 11, 14, 16, 37 СВС ЗСУ), не повністю збігається з переліком, наведеним у пункті 5 спірного наказу № 2191 (статті 11, 14, 16, 30, 35, 37 СВС ЗСУ), до якого додатково включено статті 30 і 35, що регулюють право начальника віддавати накази та порядок їх віддання в порядку підпорядкованості. Ця розбіжність додатково свідчить про те, що зміст спірного наказу в частині правової кваліфікації діяння позивача не був послідовно виведений із того єдиного документа, який у ньому зазначений як підстава його прийняття, а це в сукупності з відсутністю резолюції командира не дає змоги суду встановити дійсний перелік обставин, з`ясованих і оцінених відповідачем на момент прийняття спірного рішення.

Окремо суд звертає увагу на посилання у спірному наказі на порушення позивачем статті 14 СВС ЗСУ, яка регулює порядок звернення військовослужбовця з питань службового та особистого характеру до свого безпосереднього, а в разі неможливості вирішення - до наступного прямого начальника. Ні зміст рапорту № 5001-2543, ні відзив, ні заперечення відповідача не містять жодного опису дій позивача, які б стосувалися порядку звернення із службовими чи особистими питаннями до начальників, а вся фактична фабула, викладена відповідачем, стосується виключно стверджуваного факту невиконання розпорядження про розгортання пункту психологічної допомоги та ненадання доповіді про це підполковнику ОСОБА_2 .

Відсутність будь-якого логічного зв`язку між посиланням на статтю 14 СВС ЗСУ та описаною поведінкою позивача є ще одним свідченням того, що перелік порушених норм у спірному наказі визначався формально, без індивідуалізованого зіставлення диспозиції кожної із зазначених статей з конкретними встановленими фактами, що прямо суперечить вимозі обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, закріпленій частиною другою статті 2 КАС України.

Ключове значення для вирішення цієї справи має оцінка судом двох взаємовиключних версій обставин, що стосуються самого факту, змісту та строку виконання розпорядження, невиконання якого поставлено позивачу в вину.

Відповідач послідовно стверджує, що близько 09 год. 00 хв. 21.05.2026 підполковник ОСОБА_2 усно розпорядився про розгортання цього ж дня пункту психологічної допомоги в н.п. Промінь Миколаївської області з особистою доповіддю позивача про виконання завдання не пізніше 19 год. 00 хв. того самого дня. Позивач, своєю чергою, стверджує, що жодного розпорядження щодо розгортання зазначеного пункту 21.05.2026 йому доведено не було, а фактично відповідне розпорядження з визначенням населеного пункту Промінь Миколаївської області було віддано підполковником ОСОБА_2 ще 17.05.2026 зі строком виконання до 19 год. 00 хв. 25.05.2026, і саме на виконання цього раніше поставленого й ще не простроченого завдання група психологічного супроводу та відновлення здійснювала відповідні організаційні заходи станом на 21.05.2026.

Суд враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача покладається обов`язок довести існування, зміст і строк виконання того розпорядження, невиконання якого стало підставою притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Проте на підтвердження власної версії про усне розпорядження, віддане саме 21.05.2026 саме з таким змістом і саме з таким строком доповіді, відповідач не надав жодного доказу, крім власних тверджень, викладених у відзиві та запереченні, а також рапорту підполковника ОСОБА_2 , який, як установлено вище, не містить конкретизації змісту, часу та форми доведення розпорядження до позивача. Жодних інших підтверджень - письмового наказу, витягу з журналу вихідних розпоряджень, повідомлень технічними засобами зв`язку, пояснень інших осіб, які б могли підтвердити факт та зміст усного розпорядження, - відповідачем до матеріалів справи не долучено.

При цьому суд надає особливого значення посиланню самого відповідача на пункт 2.1 розділу 2 Наказу № 99, яким прямо передбачено, що рішення щодо розгортання пунктів психологічної допомоги приймаються командирами військових частин шляхом видання відповідного наказу, тобто у письмовій формі. Відповідач, обґрунтовуючи фактичну підставу спірного рішення посиланням саме на цю норму, водночас будує всю свою доказову позицію виключно на усному розпорядженні заступника командира бригади з психологічної підтримки персоналу, а не на письмовому наказі командира військової частини, який згідно з наведеною нормою мав би існувати як первинна підстава розгортання пункту психологічної допомоги в конкретному населеному пункті в конкретну дату. Таке письмове рішення відповідачем до матеріалів справи не подано і в жодному з процесуальних документів навіть не згадується, що суд оцінює як суттєву прогалину доказової бази відповідача, яка не дає змоги встановити ні факт прийняття такого рішення, ні його дату, ні визначені ним строки, а отже, не дає змоги перевірити, яке саме завдання - те, що визначене відповідачем (21-21 травня), чи те, на яке посилається позивач (17-25 травня), - розгорталося групою психологічного супроводу та відновлення станом на 21.05.2026.

Суд також враховує специфіку обставин, у яких органи управління Збройних Сил України здійснюють свою діяльність в умовах збройної агресії, коли оперативна необхідність може зумовлювати доведення розпоряджень в усній формі навіть у випадках, коли підзаконний акт передбачає письмову форму рішення.

Суд не виключає, що за конкретних обставин бойової обстановки командир може бути вимушений діяти оперативно та доводити накази усно. Однак навіть за таких умов достовірність факту віддання усного розпорядження, його точного змісту та строку виконання має піддаватися перевірці за допомогою інших наявних засобів фіксації - записів у журналах бойових (чергових) розпоряджень, повідомлень засобами зв`язку, показань інших осіб, присутніх при відданні розпорядження, тощо, а не ґрунтуватися виключно на констатації цього факту в рапорті особи, яка одночасно є ініціатором притягнення позивача до відповідальності.

Жодних таких додаткових засобів підтвердження відповідач суду не надав, а тому посилання на специфіку воєнного стану саме по собі не усуває встановленої судом недостатності доказової бази.

Не залишається поза увагою суду і те, що в запереченні на відповідь на відзив, поданому вже після того, як позивач детально виклав альтернативну версію обставин з конкретним зазначенням дати (17.05.2026) та строку виконання (25.05.2026) розпорядження про розгортання пункту психологічної допомоги, відповідач жодним чином не спростував ці конкретні твердження, обмежившись дослівним відтворенням раніше викладеної в відзиві версії подій та додатковим посиланням на нібито "запізнення на дві доби" рапорту позивача.

Таку процесуальну поведінку відповідача, який мав реальну можливість надати документи, що спростовували б доводи позивача про більш раннє розпорядження (зокрема, письмовий наказ про розгортання пункту, якщо він видавався, або відомості про відсутність будь-яких доручень позивачу 17.05.2026), однак цього не зробив, суд оцінює як таку, що не відповідає стандарту спростування доводів протилежної сторони, який покладається на суб`єкта владних повноважень з огляду на встановлений законом розподіл обов`язку доказування, і як таку, що залишає викладену позивачем версію обставин фактично неспростованою на цьому процесуальному етапі.

Суд також надає оцінку доводам відповідача, за якими сам факт подання позивачем 23.05.2026 рапорту № 7937/р нібито "достатньо чітко підтверджує", що 21.05.2026 позивач не доповів підполковнику ОСОБА_2 про виконання чи невиконання отриманого розпорядження.

Дослідивши зміст рапорту № 7937/р, суд встановив, що у ньому позивач повідомляє про фактичне виконання групою психологічного супроводу та відновлення заходів психологічного супроводу та відновлення, у тому числі щодо розгортання відповідного пункту, і заперечує допущення фактів невиконання поставлених завдань, однак жодного згадування про зміст, дату чи строк виконання розпорядження, віддане саме 21.05.2026, а також про факт доповіді чи недоповіді підполковнику ОСОБА_2 саме в цей день цей документ не містить.

За таких обставин висновок відповідача про те, що вказаний рапорт нібито підтверджує факт неналежного звітування позивача перед підполковником ОСОБА_2 саме 21.05.2026, є не результатом аналізу змісту цього документа, а довільним припущенням відповідача, яке не ґрунтується на конкретних відомостях, що в ньому містяться, а тому не може розглядатися судом як належний доказ на підтвердження версії відповідача.

Не може суд погодитися і з доводом відповідача, викладеним у відзиві, за яким подання позивачем рапорту від 23.05.2026 "з запізненням на дві доби" нібито "переконливо свідчить про невчасне виконання позивачем наказу і про його намагання уникнути відповідальності".

Цей рапорт був поданий на ім`я командира військової частини, а не безпосередньо підполковнику ОСОБА_2 , і, як убачається з його змісту та обставин його подання, був ініційований позивачем саме у зв`язку з тим, що йому стало відомо про подання підполковником ОСОБА_2 рапорту з клопотанням про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, тобто виконував функцію пояснень позивача щодо обставин, які стали предметом дисциплінарного провадження, а не функцію звітування про виконання розпорядження в порядку статті 37 СВС ЗСУ, строк подання якого відповідачем жодним належним доказом не підтверджений.

За таких обставин сама лише часова відстань між 21 та 23.05.2026 не може розглядатися як самостійний доказ на підтвердження вини позивача у вчиненні поставленого йому в вину дисциплінарного проступку, а тим більше - як доказ "намагання уникнути відповідальності", оскільки подібний висновок є суто оціночним припущенням відповідача, не підкріпленим жодними об`єктивними даними.

Суд також надає оцінку доводу відзиву, за яким сам факт звернення позивача до суду з викладеними в позові доводами "лише ще раз доводить про вчинення позивачем дисциплінарного проступку". Цей довід суд визнає таким, що суперечить основоположним засадам адміністративного судочинства та не може братися до уваги при вирішенні спору по суті. Право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України та безпосередньо статтею 88 ДС ЗСУ, яка прямо передбачає право військовослужбовця, який вважає, що не вчинив правопорушення, звернутися до суду, є конституційно гарантованою можливістю перевірки законності рішення суб`єкта владних повноважень, а не формою визнання своєї вини. Ототожнення факту звернення особи до суду з підтвердженням обґрунтованості оскаржуваного нею рішення суб`єкта владних повноважень не тільки позбавлене будь-якого юридичного підґрунтя, а й суперечить самій суті судового контролю за рішеннями владних суб`єктів, оскільки за такою логікою будь-яке звернення до суду апріорі підтверджувало б правомірність оскаржуваного рішення, що є абсурдним висновком. Відповідно, наведений довід відповідача не може розглядатися судом як доказ на підтвердження правомірності спірного наказу і не звільняє відповідача від виконання покладеного на нього процесуального обов`язку доказування.

Оцінюючи довід відповідача щодо необов`язковості проведення службового розслідування, суд погоджується з тим, що за змістом статті 84 ДС ЗСУ таке розслідування дійсно є правом, а не обов`язком командира, а відсутність його проведення сама по собі не робить прийняте рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності протиправним. Цей висновок узгоджується з висновками щодо застосування норм права, викладеними у постановах Верховного Суду, на які посилається відповідач, і які згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України підлягають врахуванню судом. Водночас суд звертає увагу на те, що саме за відсутності службового розслідування, яке за наявності могло б містити додаткові матеріали на підтвердження обставин проступку - пояснення свідків, зібрані документи, письмовий виклад установлених причин та умов правопорушення, - значення й доказова достатність тих документів, які фактично стали підставою прийняття рішення, істотно зростають, оскільки саме вони є єдиним джерелом, з якого можуть бути встановлені дійсні обставини справи. У цій справі такими документами є рапорт № 5001-2543 та рапорт позивача № 7937/р, зміст яких, як установлено судом вище, не дає змоги з достатньою конкретністю встановити ні зміст, ні час, ні форму розпорядження, невиконання якого поставлено позивачу в вину. Отже, необов`язковість службового розслідування не звільняє відповідача від обов`язку довести обставини проступку іншими належними доказами, а встановлена недостатність наявних матеріалів не може компенсуватися посиланням на дискреційний характер рішення про проведення розслідування.

Оцінюючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідач не довів належними, допустимими та достатніми доказами ані точного змісту розпорядження, невиконання якого поставлено позивачу в вину, ані дати й часу його доведення до позивача, ані встановленого строку його виконання, ані самого факту його невиконання позивачем, а надана відповідачем версія подій, за якою таке розпорядження було віддано саме 21.05.2026 з негайним строком виконання того ж дня, залишилася фактично неспростованою, але й не доведеною належним чином, в умовах, коли позивач послідовно, детально і з наведенням альтернативних дати та строку заперечував саме ці обставини.

З огляду на встановлений частиною другою статті 77 КАС України розподіл обов`язку доказування, за яким усі сумніви щодо доведеності обставин, покладених в основу рішення суб`єкта владних повноважень, тлумачаться на користь приватної особи, а не суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що фактична підстава притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за пунктом 5 спірного наказу № 2191 у цій справі не знайшла свого підтвердження.

Ураховуючи наведене в сукупності, суд доходить висновку, що пункт 5 спірного наказу № 2191 не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, оскільки прийнятий без повного, всебічного та належно задокументованого з`ясування обставин, що мають значення для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, без оцінки поданих позивачем пояснень (рапорту № 7937/р) та без наведення мотивів їх відхилення, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Переходячи до оцінки похідних позовних вимог, суд враховує, що відповідно до пунктів 57-59 спірного наказу № 2191 накладене на позивача дисциплінарне стягнення безпосередньо було покладено в основу зменшення розміру його щомісячної премії за травень 2026 року, а також мало бути внесене до його службової картки.

Із наданої військовою частиною НОМЕР_1 16.06.2026 інформаційної довідки про нараховане позивачу грошове забезпечення вбачається, що розмір його щомісячної премії за кожен місяць у період з січня по квітень 2026 року становив 17814,50 грн, тоді як за травень 2026 року, після накладення оскаржуваного дисциплінарного стягнення, цей розмір було зменшено до 16033,05 грн, тобто на 1781,45 грн, що арифметично точно відповідає передбаченому пунктом 4 розділу XVI Порядку № 260 зменшенню розміру премії до 90 відсотків у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення "догана".

Суд зазначає, що зазначена в позовній заяві ціна позову в розмірі 1782,00 грн є заокругленою і практично відповідає точній різниці 1781,45 грн, установленій на підставі наданої довідки, що не впливає на суть спору, оскільки позивач просить не про стягнення конкретної грошової суми, а про зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату премії за травень 2026 року в повному обсязі.

Оскільки правовою підставою зменшення розміру щомісячної премії позивача за травень 2026 року відповідно до пункту 58 спірного наказу № 2191 та пункту 4 розділу XVI Порядку № 260 було саме накладення дисциплінарного стягнення пунктом 5 цього наказу, а суд дійшов висновку про протиправність зазначеного пункту та його скасування, правова підстава для виплати позивачу премії за травень 2026 року в зменшеному розмірі відпадає, а отже позивач має право на відновлення свого права на отримання цієї складової грошового забезпечення в повному обсязі, яке відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є гарантованою складовою грошового забезпечення військовослужбовця. За таких обставин вимога про зобов`язання відповідача провести перерахунок та здійснити виплату позивачу щомісячної премії за травень 2026 року в повному обсязі є похідною від вимоги про скасування пункту 5 спірного наказу № 2191, ґрунтується на наведених нормах права та встановлених судом обставинах справи, а тому підлягає задоволенню як спосіб ефективного відновлення порушеного права позивача в розумінні частини другої статті 5 КАС України.

Аналогічним є висновок суду і щодо вимоги про зобов`язання відповідача внести до службової картки позивача відомості про скасування дисциплінарного стягнення у вигляді догани. Оскільки відповідно до пункту 57 спірного наказу № 2191 на командирів підрозділів покладався обов`язок забезпечити занесення накладеного на позивача дисциплінарного стягнення до його службової картки, а зазначене стягнення визнається судом протиправним та скасовується, подальше зберігання в службовій картці позивача відомостей про скасоване дисциплінарне стягнення суперечило б принципу достовірності службового обліку військовослужбовців та могло б потягнути негативні наслідки для позивача при подальшій оцінці його службової діяльності, преміюванні, просуванні по службі та застосуванні заходів заохочення, на що позивач обґрунтовано вказував уже в позовній заяві. Тому ця вимога також є похідною від визнання протиправним та скасування пункту 5 спірного наказу № 2191 і підлягає задоволенню як необхідний спосіб повного відновлення порушеного права позивача та усунення негативних наслідків протиправного рішення відповідача.

З огляду на те, що судом позов задоволено в повному обсязі, відповідно до частини першої статті 139 КАС України вся фактично сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 132, 139, 242, 243, 245, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 31.05.2026 № 2191 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", яким начальника групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та здійснити виплату начальнику групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_1 щомісячної премії за травень 2026 року у повному обсязі.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 внести до службової картки начальника групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 відомості про скасування дисциплінарного стягнення у вигляді догани, накладеного пунктом 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 31.05.2026 № 2191 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності".

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн (однієї тисячі трьохсот тридцяти однієї гривні 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 28 вересня 2026 р.

28.09.26