Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №240/22416/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/22416/26

категорія 112010204

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиплати в повному розмірі нарахованих та облікованих страхових виплат в сумі 318989,88 грн за період з 04.11.2022 по 31.10.2025;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Житомирській області стягнути та виплатити нарахованих та облікованих страхових виплат в сумі 318989,88 грн за період з 04.11.2022 по 31.10.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи з 19.03.2025. Заявник звернувся 26.03.2026 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про виплату страхових виплат за минулий період з 04.11.2022 по 31.10.2025 у розмірі 318989,88 грн. У відповідь на це звернення орган пенсійного фонду повідомив листом від 12.05.2027 про те, що виплата коштів здійснюється з місяця звернення починаючи з 01.11.2025. Нарахування за минулий період зафіксовано на загальну суму 318989,88 грн, проте їх фактична виплата відкладена до внесення відповідних змін до порядку. Позивач вважає таку бездіяльність пенсійного органу протиправною та такою, що порушує його права на отримання належних страхових виплат. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду для захисту своїх законних інтересів та прав.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Відзив від відповідача на адресу суду в строки, передбачені статтею 162 КАС України, не надходив.

Частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 набув статусу внутрішньо переміщеної особи, про що 19.03.2025 отримав відповідну довідку.

26.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою щодо виплати страхових виплат за період з 04.11.2022 по 31.10.2025 на загальну суму 318989,88 грн.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 12.05.2027 повідомило заявника про те, що виплата щомісячних страхових виплат йому була поновлена з 01.11.2025. Водночас орган пенсійного фонду зазначив, що сума заборгованості за минулий період з 04.11.2022 по 31.10.2025 на суму 318989,88 грн облікована, але її виплата буде можлива лише після внесення змін до чинного порядку щодо визначення механізму виплати страхових виплат за минулий період.

Вважаючи бездіяльність пенсійного органу щодо невиплати нарахованих коштів протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Статтею 41 Закону № 1105-XIV детально регламентовано строки здійснення страхових виплат.

Частиною 1 цієї статті страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на страхові виплати у зв`язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням (частина 4).

За змістом частин 7-8 цієї статті якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги. Страхові виплати за поточний місяць здійснюються протягом місяця з дня настання страхового випадку, а за бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їхні поточні рахунки в банку.

На виконання певних положень Закону № 1105-XIV Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та постанову від 11.02.2025 № 299 " Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Відповідач у своїй відмові застосував пункт 8 Порядку виплати пенсій та здійснення страхових виплат особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих територіях, або виїхали з них та проживають на підконтрольній території, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299.

Цією нормою передбачено, що поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України:

після проходження фізичної ідентифікації протягом року з дати припинення виплати;

за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис” (“Дія ID”), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) та страхові виплати, виплату яких припинено до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299 “Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, у зв`язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, поновлюються за заявами про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до органів Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис” (“Дія ID”), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Під час поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною першою статті 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та частиною четвертою статті 41 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Відповідач у листі зазначив, що під час поновлення виплати виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною 4 статті 41 Закону № 1105-XIV, але вказав, що виплата визначеної суми заборгованості буде можлива лише після внесення змін до вказаного Порядку щодо визначення механізму виплати страхових виплат за минулий період.

Також відповідач посилається на пункт 15 Порядку, затвердженого Постановою № 365, якою передбачено, що орган, який здійснює соціальні виплати, призначає (відновлює) соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд наголошує на фундаментальному принципі ієрархії нормативно-правових актів у правовій системі України.

Закони України мають вищу юридичну силу щодо підзаконних нормативно-правових актів, якими є постанови Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений повноваженнями приймати нормативні акти виключно на виконання Конституції та законів України.

Підзаконний акт не може змінювати, обмежувати, звужувати чи скасовувати права особи, які прямо передбачені законом. Якщо норма закону чітко встановлює обов`язок державного органу здійснити виплату за минулий час і встановлює умови такої виплати, відсутність у підзаконному акті урядового рівня процедурного механізму не є легітимною підставою для зупинення дії закону та позбавлення особи її майнового права.

Відповідно до загальновизнаних принципів права, у разі колізії між нормами закону та нормами підзаконного акта застосуванню підлягають норми закону як акта вищої юридичної сили.

Таким чином, посилання відповідача на недосконалість Порядку або очікування внесення до нього змін є юридично неспроможним, оскільки стаття 41 Закону № 1105-XIV є нормою, яка підлягає безумовному застосуванню.

Жодних змін до Закону № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з страхових виплат не приймалось, тому встановлення Урядом механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку виконання приписів закону та здійснення такої виплати, та не може позбавляти права особи на отримання належних сум.

Окрему увагу суд звертає на статус позивача як внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з довідкою від 19.03.2025 № 1826-5003634578 позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" встановлює додаткові гарантії захисту прав цієї вразливої категорії громадян. Внутрішньо переміщені особи - це громадяни, які були змушені залишити своє місце проживання внаслідок збройного конфлікту, тимчасової окупації та інших надзвичайних обставин. Держава несе позитивний обов`язок щодо створення умов для їх інтеграції, забезпечення їх соціальними виплатами за новим місцем проживання.

Призупинення, замороження або відмова у виплаті заборгованості зі страхових виплат внутрішньо переміщеним особам з процедурних мотивів становить непропорційне втручання у їхні майнові права та ставить їх у надзвичайно скрутне матеріальне становище, враховуючи втрату ними житла та звичного середовища існування на тимчасово окупованих територіях або в зонах бойових дій.

Відмова відповідача у виплаті коштів, які є для позивача джерелом існування, прямо суперечить меті соціального страхування та принципам захисту прав внутрішньо переміщених осіб.

Суд встановив, що, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з Луганської області, що підтверджується довідкою від 19.03.2025. Позивач 26.03.2026 звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з проханням виплатити йому страхові виплати за минулий період з 04.11.2022 по 31.10.2025 у розмірі 318989,88 гривень.

Відповідач розглянув звернення позивача та надав відповідь листом від 12.05.2026, в якому не заперечує право позивача на отримання цих страхових виплат і не заперечує факт наявності заборгованості. Більше того, відповідач офіційно визнав, що сума виплат, які не виплачені за минулий період з 04.11.2022 по 31.10.2025, вже нарахована та облікована в загальній сумі 318989,88 гривень. Також відповідач повідомив, що поточну виплату страхових коштів позивачу відновлено та розпочато з 01.11.2025 шляхом зарахування на банківський рахунок. Єдиною перешкодою для виплати нарахованої суми боргу відповідач визначив відсутність механізму виплати страхових виплат за минулий період у чинній редакції Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 299. Відповідач прямо зазначив, що виплата буде можлива лише після внесення змін до вказаного Порядку.

Оцінюючи такі дії відповідача, суд вважає їх проявом протиправної бездіяльності, яка грубо порушує законні права позивача. Як уже було детально проаналізовано судом, стаття 41 Закону № 1105-XIV імперативно вимагає виплати страхових виплат за минулий час. Закон не ставить виконання цього обов`язку в залежність від наявності чи відсутності спеціальних постанов Кабінету Міністрів України або наявності в них певних алгоритмів і механізмів.

Нарахувавши суму заборгованості у розмірі 318989,88 гривень, суб`єкт владних повноважень визнав майнові вимоги позивача. Відповідно, у позивача виникло правомірне очікування на негайне отримання цих коштів. Утримання цих коштів на рахунках пенсійного органу під приводом очікування гіпотетичних змін до підзаконних актів є формою свавілля. Органи державної влади повинні застосовувати чинне законодавство таким чином, щоб забезпечити реальне та ефективне відновлення порушених прав, а не уникати виконання закону шляхом посилання на власну нормативну неспроможність.

Крім того, суд звертає увагу, що тримання нарахованих, але не виплачених соціальних коштів у стані невизначеності протягом тривалого часу знецінює їх в умовах інфляційних процесів, що завдає додаткової шкоди особі. Держава в особі пенсійного органу не може поводитися пасивно, коли закон прямо вимагає активних дій щодо здійснення соціального забезпечення. Бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області полягає саме у відсутності волевиявлення щодо фактичного перерахування облікованих коштів на рахунок позивача в банківській установі.

Відповідачем не враховано принцип верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави, як й не враховано, що положення Закону, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні та, відповідно, є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх рішеннях, право особи, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань, що спростовує доводи апелянта, що на виплату нарахованої пенсії відсутні бюджетні асигнування.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області стягнути та виплатити нараховані та обліковані страхові виплати, суд зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Спосіб захисту порушеного права повинен бути ефективним і забезпечувати реальне поновлення прав особи, запобігаючи необхідності повторних звернень до суду.

У цьому контексті суд враховує положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективний засіб захисту означає, що суд не повинен обмежуватися лише констатацією порушення, а має вжити всіх передбачених законом заходів для усунення наслідків цього порушення і примусу суб`єкта владних повноважень до виконання його обов`язків.

Оскільки судом встановлено, що сума боргу у розмірі 318989,88 гривень вже розрахована та облікована самим відповідачем за період з 04.11.2022 по 31.10.2025, спору щодо розміру цієї заборгованості між сторонами немає.

Єдиним логічним, законним та ефективним способом захисту прав позивача у даному випадку є покладення на відповідача прямого обов`язку здійснити фактичну виплату цих коштів.

Варто зазначити, що у тексті прохальної частини позову допущено технічну описку щодо кінцевої дати періоду заборгованості, де вказано 31.10.2022, тоді як з тексту позовної заяви, суті спору та відповіді відповідача беззаперечно слідує, що заборгованість виникла за період з 04.11.2022 по 31.10.2025. Суд, керуючись принципом верховенства права та діючи з метою повного захисту прав особи, вважає за необхідне задовольнити вимоги, вказавши правильний період, за який відповідачем обліковано заборгованість.

Системний аналіз викладених норм матеріального та процесуального права, оцінка фактичних обставин справи у їх сукупності дозволяють суду дійти непохитного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі нарахованих та облікованих страхових виплат за період з 04.11.2022 по 31.10.2025 у сумі 318989,88 гривень.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити виплату ОСОБА_1 нарахованих та облікованих страхових виплат за період з 04.11.2022 по 31.10.2025 у загальній сумі 318989,88 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 28 вересня 2026 р.

28.09.26