Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №160/17670/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа №160/17670/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

23.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , у якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України, правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_2 Міністерства оборони України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 06.01.2024 по 24.06.2024 без урахування посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.06.2024 по 09.12.2024 без урахування посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за сукупний період з 06.01.2024 по 09.12.2024, включаючи всі основні, щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення, у тому числі матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік (якщо така підлягала виплаті у спірний період), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 з 06.01.2024 по 24.06.2024, а з 25.06.2024 по 09.12.2024 - у військовій частині НОМЕР_2 . При цьому посадовий оклад та оклад за військовим званням йому обчислювалися із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 грн, у зв`язку з чим грошове забезпечення було нараховане не в повному розмірі. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 30 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/17670/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 09.07.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що грошове забезпечення нараховувалось у відповідності до норм чинного законодавства.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 у період з 06 січня 2024 р. по 24 червня 2024 р. у військовому званні молодший сержант та у період з 25 червня 2024 р. по 09 грудня 2024 р. проходив військову службу безпосередньо у Військовій частині НОМЕР_2 у військовому званні молодший сержант, що підтверджується данними військового квитка Серія НОМЕР_5 .

Відповідно до Директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 08.05.2024 № Д-321/52/дск Військова частина НОМЕР_2 є правонаступником Військової частини НОМЕР_4 . Зазначена обставина підтверджена листом командира Військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 від 05.06.2026 № 960/1182/н, адресованим безпосередньо Позивачу у відповідь на його звернення від 25.05.2026. Таким чином, усі права та обов`язки Військової частини НОМЕР_4 перед Позивачем перейшли до Військової частини НОМЕР_2 як її правонаступника.

Упродовж періоду з 06 січня 2024 р. по 24 червня 2024 р. та з 25 червня 2024 р. по 09 грудня 2024 р. при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача, відповідачем застосовувалась розрахункова величина 1 762,00 грн. Склад нарахованого грошового забезпечення підтверджено Довідкою в/ч НОМЕР_2 (лист від 15.05.2026 № 960/1334/н), довідками Військової частини НОМЕР_2 від 10.06.2026 (№ 960/446/ФЕС та № 960/444/ФЕС).

09.05.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення.

15.05.2026 відповідач Військова частина НОМЕР_2 надав лист-відповідь в якому повідомив, що грошове забезпечення розраховувалось відповідно до норм Постанови КМУ № 704 з урахуванням базового місяця - 01 березня 2018 року.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 цього Закону визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, законодавець безпосередньо визначив складові грошового забезпечення військовослужбовців, водночас повноваження щодо встановлення його розмірів делегував Кабінету Міністрів України.

На виконання зазначених законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 2 постанови №704 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається, зокрема, з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

При цьому пунктом 4 постанови №704 у редакції, чинній у спірний період, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Зазначена редакція пункту 4 постанови №704 запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року.

Таким чином, у період, який є предметом спору у цій справі, тобто з 06.01.2024 по 09.12.2024, пункт 4 постанови №704 передбачав саме фіксовану розрахункову величину 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24, правовідносини у якій за своїм змістом є безпосередньо релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

У зазначеній справі Верховний Суд розглядав спір щодо правомірності обчислення грошового забезпечення діючого військовослужбовця із застосуванням розрахункової величини, встановленої постановою №481, та дійшов висновку, що з 20.05.2023 пункт 4 постанови №704 передбачає сталу розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.

При цьому Верховний Суд у справі №420/5584/24 зазначив, що відповідач, застосовуючи чинний на відповідний період нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, діяв відповідно до законодавства та не допускав порушення прав та інтересів позивача. Верховний Суд також наголосив, що визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII делеговано Кабінету Міністрів України.

Зазначена правова позиція є особливо релевантною для цієї справи, оскільки позивач також є діючим військовослужбовцем, а предметом спору є не пенсійне забезпечення чи оформлення довідки для перерахунку пенсії, а безпосередньо правильність нарахування та виплати йому грошового забезпечення за період проходження військової служби у 2024 році.

Водночас суд враховує і постанову Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24, якою переглянуто рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо законності постанови Кабінету Міністрів України №481.

У цій справі Верховний Суд прямо зазначив, що спір стосувався встановлення Кабінетом Міністрів України базової фіксованої величини для розрахунку посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями діючих військовослужбовців.

Верховний Суд дійшов висновку, що частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Кабінету Міністрів України, у тому числі щодо встановлення базової величини, яка використовується для розрахунку посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями. Суд окремо зазначив, що саме Уряду належить повноваження встановлювати умови, порядок та розміри складових грошового забезпечення військовослужбовців. Верховний Суд також визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Кабінет Міністрів України не уповноважений встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, у тому числі у фіксованому розмірі. За результатами касаційного перегляду Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови №481 та про зобов`язання скасувати відповідні положення цієї постанови. Постанова набрала законної сили з дати її ухвалення та є остаточною.

Таким чином, станом на час розгляду цієї справи відсутні правові підстави вважати, що встановлення Кабінетом Міністрів України фіксованої розрахункової величини 1762 грн для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців здійснено поза межами наданих Уряду повноважень.

Суд звертає увагу, що наведений висновок Верховного Суду у справі №320/29450/24 має істотне значення для правильного вирішення цього спору, оскільки Верховний Суд у цій справі безпосередньо розмежував правовідносини щодо грошового забезпечення діючих військовослужбовців та правовідносини щодо пенсійного забезпечення звільнених з військової служби осіб. При цьому Суд прямо зазначив, що висновки, сформовані у справах №826/6453/18, №826/3858/18 та №440/6017/21, не можуть бути механічно застосовані до спору щодо грошового забезпечення діючого військовослужбовця, оскільки зазначені справи стосувалися інших правовідносин, зокрема пенсійного забезпечення.

Отже, посилання позивача на Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині встановлення з 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн саме по собі не створює підстав для застосування цього показника при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

Такий висновок обумовлений тим, що у спірний період спеціальним нормативно-правовим регулюванням, а саме пунктом 4 постанови №704 у редакції постанови №481, було прямо встановлено іншу розрахункову величину — 1762 грн.

При цьому суд не здійснює оцінку економічної доцільності встановленого Кабінетом Міністрів України розміру розрахункової величини, оскільки предметом судового контролю у цій справі є питання відповідності дій відповідача вимогам чинного законодавства, а не визначення судом іншого розміру грошового забезпечення.

Суд також враховує положення частини першої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлені судом обставини свідчать, що відповідач при нарахуванні позивачу грошового забезпечення застосував саме ту розрахункову величину, яка була прямо передбачена чинним на відповідний період пунктом 4 постанови №704.

Більше того, зазначена обставина підтверджується безпосередньо документами, наданими відповідачем, а саме довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 15.05.2026 №960/1334/н та довідками від 10.06.2026 №960/446/ФЕС і №960/444/ФЕС.

Отже, відповідач не обирав довільно розрахункову величину та не відступав від установленого нормативного регулювання, а здійснював нарахування грошового забезпечення відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин нормативно-правового акта.

За таких обставин доводи позивача про протиправність дій Військової частини НОМЕР_2 щодо застосування розрахункової величини 1762 грн є необґрунтованими.

Суд також відхиляє доводи позивача про необхідність здійснення перерахунку всіх основних, щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, у тому числі матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги щодо зміни базової розрахункової величини.

Оскільки суд не встановив протиправності застосування відповідачем розрахункової величини 1762 грн, відсутні правові підстави і для здійснення похідного перерахунку інших складових грошового забезпечення позивача.

Водночас сам по собі факт того, що внаслідок застосування передбаченої пунктом 4 постанови №704 розрахункової величини розмір окремих складових грошового забезпечення позивача виявився меншим, ніж був би у разі застосування прожиткового мінімуму 3028 грн, не свідчить про протиправність дій відповідача, оскільки такий розрахунок здійснено відповідно до нормативного регулювання, чинного у спірний період.

Відтак суд вважає, що Військова частина НОМЕР_2 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 06.01.2024 по 24.06.2024 та з 25.06.2024 по 09.12.2024 діяла відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для визнання її дій протиправними відсутні.

Оскільки вимога про здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за сукупний період з 06.01.2024 по 09.12.2024 є похідною від вимог про визнання протиправними дій відповідача, вона також не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно достатті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищевикладеного суд робить висновок, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові суб`єкта владних повноважень судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, покладаються на суб`єкта владних повноважень. Інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову суб`єкта, який не є суб`єктом владних повноважень, не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук