Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №160/23805/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа №160/23805/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі справу за позовом адвоката Різника Сергія Григоровича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

07.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Різника Сергія Григоровича (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – відповідач 2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 3) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо постановлення з 18.05.2023 на військовий облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову на військову службу ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_6 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 10 квітня 2026 року № 1539 в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправки до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.

Позовні вимоги обґрунтовано таким.

Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.11.2009 позивача засуджено за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України до 10 років позбавлення волі. Покарання позивач відбував у державній установі «Синельниківська виправна колонія (№ 94)», звідки звільнений 09.02.2016 по відбуттю строку покарання.

У паспорті громадянина України позивача серії НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 проставлено штамп « ІНФОРМАЦІЯ_8 ». Інформація про відбування позивачем покарання за вчинення тяжкого злочину наявна також у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг». На думку представника позивача, зазначені обставини свідчать про обізнаність ІНФОРМАЦІЯ_9 як про наявність підстав для виключення позивача з військового обліку, так і про фактичне виключення позивача з військового обліку за п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Разом з тим, як стало відомо з листа ІНФОРМАЦІЯ_10 від 03.06.2026 № 5771, з 18.05.2023 позивач перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 .

09.04.2026 позивача було затримано співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_10 , доставлено до приміщення цього центру та взято на військовий облік. 10.04.2026 позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією та був визнаний придатним до військової служби. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 10.04.2026 № 1539 позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

Представник позивача вважає, що після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов`язаною, на неї не поширюється законодавство про військовий обов`язок і військову службу, а рішення про виключення з військового обліку є остаточним, тобто така особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно. Заяви про взяття на військовий облік позивач не подавав, обов`язку самостійно оновлювати персональні дані для виключених з військового обліку осіб законодавством не встановлено, а уточнення даних у застосунку «Резерв+» не означає постановки на військовий облік. Оскільки позивач був виключений з військового обліку, повторному взяттю на такий облік він не підлягає, а тому дії відповідачів щодо взяття його на військовий облік та призову на військову службу, а також наказ про призов є протиправними.

З посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Кодексу адміністративного судочинства України та практику Європейського суду з прав людини щодо права на ефективний засіб юридичного захисту представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 07.08.2026 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову шляхом заборони командиру Військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії, спрямовані на переміщення (переведення, направлення, командирування) позивача до інших військових частин.

Ухвалою суду від 12.08.2026 позовну заяву залишено без руху з підстав, пов`язаних із дотриманням строку звернення до суду.

18.08.2026 на виконання вимог ухвали суду від 12.08.2026 представником позивача подано письмові пояснення та заяву про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_10 від 10.04.2026 № 1539.

Ухвалою суду від 24.08.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), визнано поважними причини пропуску та поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду, витребувано у позивача електронний військово-обліковий документ, сформований у застосунку «Резерв+», зобов`язано відповідачів протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву та всі наявні докази, а також витребувано у кожного з відповідачів документи, що стосуються взяття позивача на військовий облік, його призову на військову службу та проходження ним військової служби.

26.08.2026 представником позивача виконано вимоги ухвали суду від 24.08.2026 та надано суду розширені дані з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо позивача, сформовані 26.08.2026.

16.09.2026 ІНФОРМАЦІЯ_4 через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Позивачем подано відповідь на відзив, у якій він не погоджується з доводами відповідача 2 та просить задовольнити позов.

ІНФОРМАЦІЯ_3 та Військова частина НОМЕР_1 відзивів на позовну заяву та витребуваних судом документів не надали.

Суд зазначає, що ухвалою від 24.08.2026 відповідачам встановлено строк для подання відзиву – протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі, тобто до 08.09.2026 включно.

При розгляді справи суд не враховує наданий ІНФОРМАЦІЯ_4 відзив, оскільки такий відзив подано 16.09.2026, тобто поза межами встановленого судом строку, без заяви про поновлення пропущеного процесуального строку. З огляду на це суд не надає оцінки і відповіді позивача на такий відзив.

Відповідно до положень частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з листом Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на адвокатський запит від 21.05.2026 № 210526/1, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відбував покарання в державній установі «Синельниківська виправна колонія (№ 94)» за вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.11.2009 за ч. 2 ст. 121 КК України до 10 років позбавлення волі. Звільнений 09.02.2016 по відбуттю строку покарання.

У паспорті громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 на сторінці «Особливі відмітки» наявний штамп ІНФОРМАЦІЯ_7 з написом « ІНФОРМАЦІЯ_8 », датований 19 червня 2003 року.

Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_10 від 03.06.2026 № 5771, наданого на адвокатський запит представника позивача, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 : 1) з 18.05.2023 знаходився на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_11 ; 2) 09.04.2026 був взятий на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_12 згідно з мобілізаційними заходами; 3) 10.04.2026 пройшов військово-лікарську комісію та був визнаний придатним до військової служби; 4) 10.04.2026 був призваний на військову службу по мобілізації та направлений до військової частини НОМЕР_1 . Інформація щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку відсутня.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 10.04.2026 № 1539 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» солдата ОСОБА_1 , 1978 року народження, ВОС 999097, РНОКПП НОМЕР_3 , відповідно до поіменного списку № 3903 від 10.04.2026 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з розширеними даними з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованими 05.07.2026 та 26.08.2026, щодо ОСОБА_1 зазначено: категорія обліку – не військовозобов`язаний; підстава зняття/виключення – абз. 3 п. 2 ч. 5 ст. 37 (мобілізація), які призвані чи прийняті на військову службу; ТЦК та СП – ІНФОРМАЦІЯ_13 ; номер протоколу ВЛК 2026-0410-0035-1187-7, дата ВЛК 10.04.2026, постанова ВЛК – придатний; у розділі «Правопорушення» містяться відомості про кримінальну справу за ч. 2 ст. 121 КК України з датою завершення 09.02.2016, а також про адміністративну справу за ст. 210-1 КУпАП, розпочату 13.08.2025.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та триває до цього часу.

24 лютого 2022 року з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ затверджений Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі – Указ № 69/2022).

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII) мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники – особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники – особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці – особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини п`ятої статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, зокрема, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.

Відповідно до пункту 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII.

Абзацом третім пункту 79 Порядку № 1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни України: які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку.

Статтею 37 Закону № 2232-XII в редакції, чинній до 18.05.2024, було передбачено, що виключенню з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (пункт 6 частини шостої).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX (далі – Закон № 3633-IX), який набрав чинності 18.05.2024, статтю 37 Закону № 2232-XII викладено в новій редакції.

Так, відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII у чинній редакції виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України – у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України – у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Отже, з 18 травня 2024 року підстава «були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» виключена з переліку підстав, згідно з якими здійснюється виключення з військового обліку.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які мають судимість за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи мають судимість за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засудженими службовими особами, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

Згідно з пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі – Порядок № 560), на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема, особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_9 щодо постановлення позивача з 18.05.2023 на військовий облік суд зазначає таке.

Позовні вимоги у цій частині ґрунтуються на твердженні представника позивача про те, що позивача було виключено з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII як особу, засуджену до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.

Водночас жодного рішення (наказу, запису у військово-обліковому документі тощо) про виключення позивача з військового обліку саме з цієї підстави до матеріалів справи не надано.

Штамп « ІНФОРМАЦІЯ_8 » у паспорті громадянина України позивача, на який посилається представник позивача, проставлено ІНФОРМАЦІЯ_7 19 червня 2003 року, тобто більше ніж за шість років до постановлення вироку Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.11.2009. Отже, зазначений штамп жодним чином не може підтверджувати виключення позивача з військового обліку у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, яке на час його проставлення ще не мало місця.

Наявність у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про засудження позивача за ч. 2 ст. 121 КК України свідчить лише про внесення до Реєстру відповідних даних і не є доказом прийняття уповноваженим органом рішення про виключення позивача з військового обліку. Натомість згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_10 від 03.06.2026 № 5771 за даними Реєстру позивач з 18.05.2023 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 , а інформація щодо виключення позивача з військового обліку відсутня.

Таким чином, твердження представника позивача про виключення позивача з військового обліку як раніше засудженого до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину належними та допустимими доказами не підтверджено.

Крім того, суд зауважує, що навіть за умови, що позивач раніше підлягав виключенню з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній до 17.05.2024), з 18.05.2024 зазначена підстава для виключення з військового обліку відпала.

З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (крім засуджених за злочини, визначені частиною другою статті 4 Закону № 2232-XII), не можуть вважатися такими, що не підлягають військовому обліку, та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою вони виключалися (підлягали виключенню) з військового обліку.

Позивач засуджений за ч. 2 ст. 121 КК України, тобто за злочин, який не належить до переліку злочинів, судимість за які відповідно до частини другої статті 4 Закону № 2232-XII перешкоджає комплектуванню Збройних Сил України, та не належить до злочинів проти основ національної безпеки України.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Отже, судовому захисту підлягає право, яке є порушеним на час звернення до суду, а обраний позивачем спосіб захисту повинен призводити до відновлення такого права.

Оскільки позивач не підпадає під жодну з підстав виключення з військового обліку, визначених чинною з 18.05.2024 частиною шостою статті 37 Закону № 2232-XII, його перебування на військовому обліку військовозобов`язаних відповідає вимогам чинного законодавства. За таких обставин визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_9 щодо перебування позивача на військовому обліку з 18.05.2023 не може призвести до відновлення будь-якого права позивача, оскільки станом на час взяття його на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_4 (09.04.2026) та призову на військову службу (10.04.2026) позивач в силу закону підлягав військовому обліку як військовозобов`язаний.

Посилання представника позивача на те, що заяви про взяття на військовий облік позивач не подавав, а уточнення даних у застосунку «Резерв+» не є постановкою на військовий облік, наведених висновків суду не спростовують, оскільки обов`язок громадянина перебувати на військовому обліку та повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо взяття громадян на військовий облік визначені законом і не залежать від волевиявлення громадянина.

Суд також відхиляє доводи позивача про порушення принципу незворотності дії закону в часі. Застосування до позивача частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII у редакції Закону № 3633-IX не є зворотною дією закону, оскільки взяття позивача на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_4 та його призов на військову службу під час мобілізації відбулися у квітні 2026 року, тобто після набрання чинності Законом № 3633-IX, і стосуються правового статусу позивача, який існує після 18.05.2024. Законодавство не встановлює, що особа, яка раніше підлягала виключенню з військового обліку з підстави, яка надалі скасована законом, безстроково зберігає такий статус. Крім того, спірні правовідносини не пов`язані з притягненням позивача до юридичної відповідальності.

З огляду на викладене позовна вимога про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_9 щодо постановлення позивача з 18.05.2023 на військовий облік задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_10 щодо призову позивача на військову службу та визнання протиправним і скасування наказу від 10.04.2026 № 1539 суд зазначає таке.

Порядок призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Законом № 2232-XII, Законом № 3543-XII та Порядком № 560.

Як встановлено судом, 09.04.2026 позивача взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_14 , 10.04.2026 за результатами медичного огляду військово-лікарською комісією (протокол № 2026-0410-0035-1187-7) позивача визнано придатним до військової служби, після чого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 від 10.04.2026 № 1539 позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

Єдиною підставою протиправності призову та наказу від 10.04.2026 № 1539 представник позивача визначає відсутність у позивача статусу військовозобов`язаного у зв`язку з його виключенням з військового обліку як раніше засудженого за вчинення тяжкого злочину.

Проте, як установлено судом вище, факт виключення позивача з військового обліку з цієї підстави не доведений, а з 18.05.2024 засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину не є підставою для виключення з військового обліку. Особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім засуджених за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, відповідно до пункту 4 Порядку № 560 можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Інших доводів щодо протиправності призову, зокрема щодо непридатності до військової служби за станом здоров`я, наявності права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації чи порушення процедури призову, позовна заява не містить, а доказів наявності таких обставин до матеріалів справи не надано.

Спірний наказ прийнято уповноваженою посадовою особою – начальником ІНФОРМАЦІЯ_10 , щодо особи, яка перебувала на військовому обліку у цьому центрі та була визнана військово-лікарською комісією придатною до військової служби, тобто на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

Отже, підстав для визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_10 щодо призову позивача на військову службу, а також для визнання протиправним та скасування наказу від 10.04.2026 № 1539 у частині, що стосується позивача, суд не вбачає.

Позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про призов позивача на військову службу. Оскільки у задоволенні основної позовної вимоги відмовлено, а інших підстав для звільнення позивача з військової служби, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII, представником позивача не наведено, похідна позовна вимога також задоволенню не підлягає.

Приписами частин першої та другої статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із положень частин першої і другої статті 77 КАС України у поєднанні з приписами частини четвертої статті 9, абзацу другого частини другої статті 77, частин третьої і четвертої статті 242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування «поза будь-яким розумним сумнівом» (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування «баланс вірогідностей» (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності. Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя – з`ясуванню об`єктивної істини у справі.

Вказане узгоджується з правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19, де зазначено, що визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача – суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених у цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах цієї адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 139 КАС України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають та залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 162, 241-246, 250, 262, 263 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову адвоката Різника Сергія Григоровича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун