Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №160/9271/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокуСправа №160/9271/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пп.1 п.3 протоколу вих. №240 від 13.02.2026р. та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

07.04.2026р. (згідно відомостей Укрпошти) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:

- визнати протиправним та скасувати пп.1 п.3 протоколу вих. №240 від 13.02.2026 засідання комісії з перевірки законності та наявності підстав виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби у бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з урахуванням висновків суду виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби у бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень відповідно до вимог п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби з Збройних Силах під час воєнного стану».

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , був призваний на військову службу під час мобілізації та 25.02.2022 року був зарахований до списків особового складу в/ч НОМЕР_2 , у період з 10.03.2023 по 17.07.2023 (8 днів) брав участь у бойових діях, випадки притягнення до відповідальності відсутні (відкрите кримінальне провадження за ч.5 ст.407 КК України №620234170020002147 від 20.04.2024р. - самовільне залишення військової частини - було закрите ухвалою суду від 02.09.2025р.), отримав поранення (ВТ, Акубаротравму) під час безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини згідно довідки від 27.10.2023р. №140, одноразову грошову винагороду у розмірі 1 мільйон гривень у в/ч НОМЕР_2 він не отримував, тому вважає, що він повністю відповідає вимогам, зазначеним у абзацах 2,4 п.4 Постанови №153, оскільки був призваний на військову службу в умовах воєнного стану, отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, станом на 13.02.2025р. проходив військову службу і не притягувався до будь-якого виду відповідальності, а отже, має право на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби у бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень. На переконання позивача, інформація про відкриття кримінального провадження стосовно нього, не може бути доказом притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки відкриття кримінального провадження є одною із стадій кримінального провадження відповідно до п.14 ст.3 КПК України та станом на 17.02.2026р. згідно до витягу із ІАС «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» відомості про притягнення його до кримінальної відповідальності відсутні, тому просив визнати протиправним та скасувати п.п.1 п.3 оспорюваного протоколу №240 від 13.02.2026р., яким з наведених підстав (притягнення позивача до кримінальної відповідальності) позивачеві у виплаті вищенаведеної одноразової грошової винагороди було відмовлено.

Ухвалою суду від 01.05.2026р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, а також зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності прийняття оспорюваного рішення, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом з копією адміністративного позову була отримана відповідачем у системі Електронний суд у його електронному кабінеті, а саме: адміністративний позов з додатками отримано - 14.04.2026р. (у робочий день та час), ухвала суду про відкриття провадження отримано – 02.05.2026р. (у робочий день та час), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18,251 Кодексу адміністративного судочинства України про що свідчать довідки про доставку електронних листів, наявних в матеріалах справи.

На виконання вимог згаданої вище ухвали суду, 05.05.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що абз.2 п.4 Постанови №153 передбачена виплата одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень військовослужбовцям, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, строком, що за сукупністю становить не менше 6 місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, при цьому, відсутність хоча б однієї з вказаних умов, виключає можливість виплати зазначеної винагороди. В той же час, згідно абз.5 п.4 Постанови №153 у разі коли такі військовослужбовці притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, строк дії за які не закінчився, така винагорода не виплачується. З метою реалізації постанови №153 та на виконання окремого доручення Міністра оборони України за №5601/уд від 26.09.2025р. відповідачем були здійснені запити стосовно військовослужбовців, у тому числі, і позивача до військової частини НОМЕР_2 з приводу надання інформації про підтвердження відсутності (наявності) у нього випадків притягнення до відповідальності, у відповідь на які листом №691/89/ВихЗПІ від 20.01.2026р. в/ч НОМЕР_2 надала довідку від 17.01.2026р. №691/1358, у якій було зазначено, що випадки притягнення до кримінальної відповідальності позивача обліковано. За викладеного, представник відповідача зазначив, що в/ч НОМЕР_1 не могла сумніватися в даних, викладених у згаданій довідці, у зв`язку із чим вбачається, що позивач не відповідає вимогам п.4 Постанови №153, оскільки обліковано притягнення до кримінальної відповідальності позивача про що зазначено у довідці від 17.01.2026р. №691/1358, тому вважає, що військова частина НОМЕР_1 щодо позивача діяла виключно у правовому полі, сумлінно дотримуючись вимог законодавства, протиправних дій відносно позивача не вчиняла, а відтак, у задоволенні позову позивача до військової частини НОМЕР_1 слід відмовити повністю.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 28.09.2026р. через перебування судді Конєвої С.О. у черговій щорічній відпустці, завантаженість суду справами військовослужбовців, що, як наслідок, унеможливлювало розгляд адміністративних справ у зазначений період, у відповідності до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України, строк розгляду даної справи було продовжено до 28.09.2026р.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 28.09.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач у справі – громадянин України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , 25.02.2022 був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період та зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується копією паспорту позивача серії НОМЕР_3 від 16.10.2013р., копією військового квитка позивача серії НОМЕР_4 від 09.10.2017р. та копією витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 25.02.2022 за №38, наявних у справі.

Станом на момент призову позивача (25.02.2022) на військову службу під час мобілізації в особливий період (у період дії воєнного стану) позивачу виповнилося повних 24 роки.

За відомостями, які містяться у копії Довідці в/ч НОМЕР_2 від 27.10.2023р. №140 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), за формою Додатку №5 до Положення №402, встановлено, що позивач 17 липня 2023 року одержав: ВТ Акубаротравму, за обставин: безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме: виконання бойових завдань у складі підрозділу в/ч НОМЕР_2 в районі АДРЕСА_1 ).

Також 17.01.2026р. в/ч НОМЕР_2 було видана Довідка за №691/1358 ( з метою виконання вимог постанови КМУ №153) про те, що позивач дійсно у період з 10.07.2023 по 17.07.2023 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, перебуваючи в н.п. Новоселівське Коломийчиської сільської територіальної громади Сватівського району Луганської області. Всього брав безпосередню участь в бойових діях 8 (вісім) днів.

Окрім того, зазначена довідка містить і відомості про те, що випадки притягнення до кримінальної відповідальності стосовно позивача обліковано, а саме: з 27.12.2023р. по 25.08.2025 позивач самовільно залишив місце служби у зв`язку з чим на підставі ч.5 ст.407 КК України було відкрито кримінальне провадження №620234170020002147 від 20.04.2024р.

20.01.2026р. в/ч НОМЕР_2 також була видана Довідка за №691/1568 про те, що старший солдат ОСОБА_1 (позивач у справі) стрілець-снайпер автомобільного відділення аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти аеромобільного батальйону в/ч НОМЕР_2 відповідно до вимог постанови КМУ №153 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження військової служби в бойових умовах у розмірі 1 мільйон гривень або розмірі пропорційному часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 мільйона гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях (сумарно обчислених) у в/ч НОМЕР_2 не отримував.

13.02.2026р. за результатами розгляду вищенаведених копій документів відповідною комісією в/ч НОМЕР_1 було прийняте рішення, оформлене протоколом №240 за пунктом 1 розділу 3 якого комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 (позивач у справі) не відповідає вимогам п.4 постанови КМУ №153, оскільки останній притягувався до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України, що підтверджується копією Витягу із протоколу вих. №240, наявного у справі.

Позивач, вважаючи п.1 розділу 3 протоколу вих.№240 від 13.02.2026р. про відмову у виплаті йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою КМУ №153 від 11.02.2025р., протиправним, з метою захисту свого порушеного права, звернувся з даним позовом про його скасування.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову частково, виходячи з наступного.

За приписами статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває й до теперішнього часу.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч.1, ч.3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII)).

За правилами ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова КМУ №153).

Дана Постанова КМУ № 153 набрала чинності з 13.02.2025р.

У відповідності до вимог п.4 Постанови КМУ №153, зі змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ № 387 від 01.04.2025, № 942 від 30.07.2025 установлено, що:

- громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень (абзац другий п.4 цієї постанови);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) – абзац 3 п.4 постанови;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі (абзац 4 п.4 постанови);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується (абзац 5 п.4 постанови).

Таким чином, із аналізу абзаців 2, 3, 4 та 5 пункту 4 Постанови КМУ № 153, як в редакції Постанови КМУ № 387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції Постанови КМУ № 942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), слідує, що ними встановлено 6 (шість) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою № 153 (13 лютого 2025 року): до 25 років;

3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64;

4. (абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою № 153 (13 лютого 2025 року); (абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою № 153 (13 лютого 2025 року) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

5. Фактичне проходження військової служби таким військовослужбовцем на дату набрання чинності цією постановою КМУ №153 (13.02.2025р.);

6. Відсутність фактів притягнення до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності щодо осіб, які перелічені у абзаці другому та третьому п.4 постанови КМУ №153 (ці умови згідно абзацу 5 п.4, не розповсюджується на осіб, зазначених у абзаці 4 п.4 цієї постанови КМУ №153, а саме: щодо осіб, які отримали поранення, травму, контузію, каліцтво).

Так, як встановлено судом зі змісту оспорюваного рішення, оформленого п.1 розділу 3 протоколу за вих. №240 від 13.02.2026р., комісією відповідача зроблені висновки про те, що позивач не відповідає вимогам п.4 Постанови КМУ № 153 з підстав притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України (самовільне залишення місця служби) №620234170020002147 від 20.04.2024.

Разом з тим, такі висновки відповідача суперечать приписам абз. 5 п.4 Постанови КМУ №153 з огляду на таке.

Як уже зазначалося вище, згідно абзацу 5 п.4 Постанови КМУ №153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Тобто, така умова для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 1 мільйон гривень згідно до п.4 Постанови КМУ №153, як відсутність фактів притягнення до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності, передбачена для військовослужбовців, які зазначені у абзацах 2 та 3 пункту 4 цієї постанови.

В той же час, обираючи для відмови у виплаті позивачеві вищенаведеної одноразової грошової винагороди, лише абзац 2 та 5 пункту 4 постанови КМУ №153 ( щодо притягнення до кримінальної відповідальності), відповідачем безпідставно залишено було поза увагою те, що підставою для такої виплати позивачеві одноразової грошової винагороди, у тому числі була, і Довідка про обставини отримання травми (поранення, контузії, каліцтва) від 27.10.2023 №140 за змістом якої видно, що позивач 17.07.2023р. у ході безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини одержав травма – ВТ Акубаротравму.

Вказаним обставинам у оспорюваному рішенні, оформленому протоколом вих. №240 від 13.02.2026р. щодо отриманої позивачем травми (поранення, контузії, каліцтва) комісією відповідача жодної правової оцінки не надано.

Слід зазначити, що зазначення у розділі 2 оспорюваного рішення про наявність лише такої Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 27.10.2023р. №140 про отримання позивачем травми у ході безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, не свідчить про надання їй відповідної правової оцінки комісією відповідача, оскільки таких посилань зміст оспорюваного рішення не містить.

В той же час, суд зазначає, що абзацом 4 п.4 Постанови КМУ №153 передбачено, що така одноразова грошова винагорода виплачується військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі, незалежно від того чи притягувався такий військовослужбовець до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності, з огляду на те, що абз. 5 п.4 цієї постанови передбачає таку заборону лише для осіб, які наведені у абзаці другому та третьому пункту 4 наведеної постанови.

Тобто, із аналізу наведених приписів абз.4 та абз.5 пункту 4 Постанови КМУ №153 слідує, що у разі отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва), одержаного під час захисту Вітчизни, що підтверджено відповідною Довідкою про обставини травми, (незалежно від того чи притягувався він до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності), така одноразова грошова винагорода у розмірі один мільйон гривень згідно до п.4 Постанови КМУ №153, виплачується такому військовослужбовцю у повному обсязі.

Так, як встановлено судом із матеріалів справи, позивач 17.07.2023р. отримав травму під час захисту Вітчизни – ВТ, Акубаротравму (тобто до 13.02.2025р. дати набрання чинності постановою КМУ №153), що підтверджено Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 27.10.2023р. №140, брав участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців (8 днів), що підтверджено Довідкою від 17.01.2026р. №691/1358.

А отже, із наведених встановлених обставин, слід зробити висновок, що позивач підпадає під дію саме абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ №153.

Відтак, вказані наведені обставини та приписи абзацу 4 п.4 Постанови КМУ №153 (отримання позивачем травми 17.07.2023р. під час безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини згідно Довідки від 27.10.2023р. №140) при прийнятті оспорюваного рішення комісією відповідача були залишені поза увагою (проігноровані) безпідставно.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що при перевірці законності та наявності підстав для виплати одноразової грошової винагороди комісія відповідача має застосовувати відповідні абзаци (2,3,4,5) до пункту 4 Постанови КМУ №153 індивідуально щодо кожного військовослужбовця та наводити вмотивовані обґрунтування у разі відмови у виплаті такої винагороди з посиланням на конкретний відповідний абзац пункту 4 згаданого нормативно-правового акту, чого оспорюване рішення, не містить.

Відтак, оспорюване рішення відповідача у оспорюваній частині, оформлене у п.1 розділу 3 протоколу вих. №240 від 13.02.2026р., критеріям вмотивованості та обґрунтованості не відповідає.

Також зі змісту ухвали Шевченківського районного суду м. Харкова від 02.09.2025р. у справі №638/16387/25 видно, що у кримінальному провадженні №62024170020002147 від 02.04.2024р. за ознаками кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України (самовільне залишення місця служби) позивача було звільнено від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрите, дана ухвала суду набрала законної сили 10.09.2025р., про що свідчить копія відповідної ухвали, наявна у справі.

У даному контексті суд зазначає, що згідно до вимог ст.62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Проте, жодних доказів притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України за вироком суду з урахуванням вимог ст.62 Конституції України станом на момент прийняття оспорюваного рішення (13.02.2026р.) відповідачем суду не надано.

За таких обставин та враховуючи відсутність доказів притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України за вироком суду з урахуванням вимог ст.62 Конституції України станом на момент прийняття оспорюваного рішення, оформленого протоколом вих. №240 – 13.02.2026р., суд констатує, що висновки комісії відповідача про те, що позивач не відповідає вимогам п.4 Постанови КМУ №153 саме через притягнення його до кримінальної відповідальності, викладені у оспорюваному рішенні, суперечать ст.62 Конституції України, тому є протиправними та незаконними.

Відповідно, аналізуючи наведені вище встановлені обставини та приписи чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що п. 1 розділу 3 оспорюваного рішення відповідача, оформленого протоколом вих. №240 від 13.02.2026р., прийняте без дотримання абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ №153, ст.62 Конституції України, у зв`язку із чим підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи – ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, правомірність п.1 розділу 3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом вих. №240 від 13.02.2026р. про те, що позивач не відповідає вимогам п.4 Постанови КМУ №153 через притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу норм наведеного чинного законодавства належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем не доведена.

Ну можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи представника відповідача, викладені у відзиві на позов, з приводу того, що на підтвердження притягнення позивача в/ч НОМЕР_2 була надана довідка від 17.01.2026р. №691/1358, тому в/ч НОМЕР_1 не могла сумніватися у викладеній у ній інформації, з огляду на те, що належним доказом притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України може бути лише вирок суду, який набрав законної сили, щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності за приписами ст.62 Конституції України, а відтак, вказана довідка в/ч НОМЕР_2 не є належним доказом у розумінні ст.73 КАС України.

При цьому, слід зазначити, що зміст наведеної довідки спростований інформацією із інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» МВС України за №ФОВМ-005611189, за змістом яких вбачається, що відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності станом на 17.02.2026р. відсутні, що підтверджується відповідним Витягом, наявним у справі.

Відтак, слід зробити висновок, що на момент прийняття оспорюваного рішення – 13.02.2026р. комісією відповідача не було перевірено наявність відомостей про притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України у встановленому порядку (шляхом звернення до компетентних органом із відповідним запитом), відповідно, висновки комісії відповідача про притягнення позивача до кримінальної відповідальності без наявності вироку суду, який набрав законної сили, є неспроможними, безпідставними та зробленими всупереч вимог ст.62 Конституції України.

У даному контексті суд зазначає, що такі дії відповідача по ухиленню від виконання вимог абзацу 2 та абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ №153 підривають довіру до проходження військової служби у інших громадян України в цілому, особливо у віці 18-25 років.

Всі інші аргументи представника відповідача, наведені у відзиві на позов, уважно вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем п.1 розділу 3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом вих. №240 від 13.02.2026р. про невідповідність позивача вимогам п.4 Постанови КМУ №153 через притягнення до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України, суд приходить до висновку, що вказане рішення відповідача у оспорюваній частині є протиправним, необґрунтованим, а дії є вчиненими без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку із чим відповідачем були порушені права та інтереси позивача у наведеній частині, які підлягають судового захисту шляхом визнання п.1 розділу 3 протоколу вих. №240 від 13.02.2026р. у оспорюваній частині протиправним та його скасування.

Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача з урахуванням висновків суду виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби у бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень відповідно до вимог п.4 Постанови КМУ №153, то у цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача лише за умови, що:

- позивач виконав усі вимоги закону для отримання відповідного рішення;

- орган влади не має дискреції, тобто не має права обирати між кількома варіантами поведінки.

Якщо ж для вирішення питання орган влади повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості, усунути розбіжності або використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Така правова позиція є усталеною і узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі № 21-484а13, та у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 520/12333/21, від 09 травня 2024 року у справі № 580/3690/23, від 08 грудня 2025 року у справі № 420/13975/24.

Так, як уже зазначалося судом вище, право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою КМУ 3153, мають військовослужбовці, які відповідають наступним критеріям, а саме:

- особа-військовослужбовець належить до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України;

- до набрання чинності цією постановою згадані особи у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану;

- проходять військову службу, тобто є діючими військовослужбовцями на дату набрання чинності Постанови № 153 (13.02.2025);

- брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій);

- строк участі в бойових діях в сукупності становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою (13.02.2025), або

- строк менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025) у зв`язку із наявністю у них, зокрема, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни;

- відсутності факту притягнення до кримінальної, адміністративної або дисциплінарної відповідальності.

При цьому, Дорученням № 5601/уд від 29.09.2025 встановлено, що документи, оформлені військовою частиною для здійснення виплат, передбачених Постановою, попередньо, тобто до моменту видання наказу для здійснення виплати та фактичної виплати Винагороди та Допомоги, перевіряються шляхом здійснення перевірок законності нарахування Винагороди чи Допомоги командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Разом з тим, зі змісту оспорюваного рішення, оформленого протоколом вих. №240 від 13.02.2026р. (є предметом спору у цій справі) вбачається, що позивачеві відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої п.4 Постанови КМУ №153 лише з підстав одного критерію, а саме: притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України.

Тобто, із встановлених вище судом обставин слідує, що за вище наведеними всіма шістьма критеріями, перевірка документів про виплату спірної винагороди, відповідачем не проводилась.

А відтак, у даному конкретному випадку, суд позбавлений можливості надати правову оцінку діям відповідача та перевірити правомірність та вмотивованість прийнятого відповідачем рішення або вчинення дій у цій частині.

Враховуючи наведене та те, що відповідач не проводив перевірку наявності у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди всіх умов, визначених за критеріями, переліченими у абзацах 2, 3 та 4 п. 4 Постанови КМУ № 153 (окрім перевірки за абз.5 п.4 цієї постанови), тому суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно здійснити перевірку наявності підстав для виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 (один) мільйон гривень, передбаченої Постановою КМУ №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах України, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та прийняти вмотивоване рішення з цього питання, з урахуванням правових висновків суду, викладених в цьому судовому рішенні.

При цьому, суд зазначає, що при повторному здійсненні перевірки наявності підстав для виплати позивачеві одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень, передбаченої Постановою КМУ №153, відповідачеві належить перевірити наявність у позивача права на отримання спірної винагороди за всіма критеріями, переліченими у абзацах 2, 3 та 4 пункту 4 Постанови КМУ №153.

Зокрема, у даному випадку, при перевірці таких обставин слід перевірити (із витребуванням відповідних документів у військової частини НОМЕР_2 ) чи проходив військову службу позивач, тобто, чи був діючим військовослужбовцем на дату набрання чинності Постанови № 153 (13.02.2025), виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано позивачем жодними іншими доказами, у період з 27.12.2023р. по 25.08.2025р. позивач самовільно залишив місце служби, у зв`язку із чим було відкрите кримінальне провадження №620234170020002147 від 20.04.2024р., про що свідчить зміст копії довідки в/ч НОМЕР_2 від 17.01.2026р. №691/1358 та ухвали Шевченківського районного суду м. Харкова від 02.09.2025р. у справі №638/16387/25.

Тобто, із наведеної інформації слідує, що станом на 13.02.2025р. (дату набрання чинності Постановою КМУ №153) позивач військову службу фактично не проходив (не був діючим військовослужбовцем), перебував у стані самовільного залишення місця служби та до 19.08.2025р. проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби (ухвала Шевченківського районного суду м. Харкова від 02.09.2025р. у справі №638/16387/25).

Зазначені обставини мають бути враховані комісією відповідача при повторному вирішенні спірного питання щодо виплати позивачеві згаданої вище одноразової грошової винагороди.

Окрім того, комісією відповідача мають бути враховані і приписи ч. 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у редакції, чинній станом на 27.12.2023р. (на момент залишення позивачем місця служби), якими було передбачено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Таким чином, із аналізу вказаних приписів, можна зробити висновок, що на момент самовільного залишення місця служби позивачем (27.12.2023р. по 25.08.2025р., тобто, СЗЧ позивача тривало 1 рік 6 місяців), військова служба на час залишення військової частини військовослужбовцем призупиняється, відповідно, така особа не є діючим військовослужбовцем до моменту повернення до військової частини.

Як свідчать матеріали справи, повернення позивача до військової частини мало місце 25.08.2025р. (згідно довідки від 17.01.2026р. №691/1358).

Аналіз наведених обставин свідчить про те, що у період з 27.12.2023 по 25.08.2025р. (тобто і станом на 13.02.2025р.) позивач не був діючим військовослужбовцем, відповідно, на нього не розповсюджувалися у цей період пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців згідно до вимог ч.2 ст.24 наведеного Закону, чинного на момент СЗЧ позивача.

Відтак, комісія відповідача має встановити обставини призупинення військової служби позивача шляхом надіслання запитів до в/ч НОМЕР_2 про надання відповідних наказів командира в/ч НОМЕР_2 , здійснити аналіз відповідних наказів, встановити період перебування позивача у СЗЧ та за результатами аналізу наданих документів визначитися чи проходив позивач військову службу (був діючим військовослужбовцем) станом на дату набрання чинності Постановою КМУ №153 (13.02.2025р.), що є, одною із обов`язкових умов, передбачених абз.2 п.4 Постанови КМУ №153, для виплати спірної винагороди та за результатами такої перевірки прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні у цій справі.

А відповідно, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача виплатити позивачеві спірну одноразову грошову винагороду без дотримання вказаної вищеописаної судом процедури перевірки вищенаведених документів за всіма наведеними критеріями, що віднесено виключно до дискреційних повноважень відповідача, і адміністративний суд не може їх підміняти, позивачеві слід відмовити.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача, підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, позивач є звільненим від сплати судового збору за п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», оскільки спір у даній справі стосується грошового забезпечення позивача (виплати одноразової грошової винагороди), відтак, жодних судових витрат по сплаті судового збору позивач не поніс, що виключає можливість їх розподілу у порядку, визначеному ч.3 ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 134, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пп.1 п.3 протоколу вих. №240 від 13.02.2026р. та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 розділу 3 протоколу вих. №240 від 13.02.2026р. засідання комісії з перевірки законності та наявності підстав виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби у бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 в частині висновків про невідповідність ОСОБА_1 вимогам пункту 4 Постанови КМУ №153 через притягнення до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) повторно здійснити перевірку наявності підстав для виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 )одноразової грошової винагороди у розмірі 1 (один) мільйон гривень, передбаченої Постановою КМУ №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах України, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та прийняти вмотивоване рішення з цього питання, з урахуванням правових висновків суду, викладених в цьому судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва