Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №160/4510/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокуСправа №160/4510/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.02.2026р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 і просить:

- визнати бездіяльність відповідача, яка полягає у невнесенні відомостей щодо виключення позивача з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів протиправною;

- зобов`язати уповноважених осіб відповідача, внести відомості про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо позивача, відповідно до запису у Тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 виданому 25.02.2008 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, 15.03.2006р. він був виключений з військового обліку за ст.86а Наказу МОУ №2/94 №207/99 протокол №4 про що 19.02.2008р. було здійснено відповідну відмітку у його військово-обліковому документі – Тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 , виданому 25.02.2008р. Незважаючи на наведене, 08.10.2025р. він довідався, що перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ). З метою внесення інформації до реєстру «Оберіг» про виключення з військового обліку за наведеними даними, він звернувся із заявою до вказаного органу 19.11.2025р., проте, відповідь на його адресу не надходила. Позивач вважає, що не внесення інформації до реєстру «Оберіг» про виключення його з військового обліку є необґрунтованою, протиправною бездіяльністю відповідача, оскільки на час винесення постанови ВЛК від 15.03.2006р. така постанова не підлягала затвердженню штатною ВЛК, абз.5 п.3.8 глави 3 розділу ІІ Положення №402 у редакції, чинній з 04.05.2024р., не має зворотної дії в часі згідно до вимог ст.58 Конституції України. За викладеного, позивач вважає, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не внесення до реєстру «Оберіг» відомостей про виключення позивача з військового обліку за його заявою, що є обов`язком відповідача, порушує його право в частині забезпечення виконання законодавства з питань військового обліку і військової служби, а саме: не завершення процедури виключення його з військового обліку шляхом внесення таких відомостей до реєстру «Оберіг», у зв`язку із чим відновлення такого права слід здійснювати без покладення на нього обов`язку дотримуватися тих норм права, яких не існувало на час порушення такого права, на переконання позивача, така бездіяльність відповідача створює невизначеність щодо його військово-облікового статусу та може призвести до неправомірних дій щодо нього, зокрема, спроби мобілізації.

Ухвалою суду від 12.03.2026р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, та запропоновано, зокрема, відповідачеві – протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали суду надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 26.02.2026р. (адміністративний позов з додатками), 13.03.2026р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

Станом на момент розгляду даної справи 28.09.2026р. відповідачем – ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ) відзиву на позов у встановлений судом строк не надано про причини його не надання суд не повідомлено.

У відповідності до вимог ч.6 ст.162, ч.2 ст.175 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи наведене, ненадання відповідачем відзиву на позов та витребуваних судом документів у встановлений судом строк без поважних причин, строки вирішення спору, встановлені ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу без відзиву на позов за наявними у справі матеріалами згідно до вимог ч.6 ст.162 та ч.2 ст.175 наведеного Кодексу.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 28.09.2026р. через велику завантаженість суду адміністративними справами військовозобов`язаних та військовослужбовців, перебування судді Конєвої С.О. у щорічних чергових відпустках, що об`єктивно унеможливлювало здійснення адміністративного судочинства у даний період, розгляд даної справи було продовжено відповідно до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 28.09.2026р.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 28.09.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач у справі - ОСОБА_1 – громадянин України зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 14.02.2017р. про що свідчить зміст копії паспорта позивача серії НОМЕР_2 від 09.07.2004р. та відповідь на запит суду №2442126 від 10.03.2026р. з Єдиного демографічного реєстру, наявних у справі.

За відомостями, які містяться у копії Тимчасового посвідчення позивача № НОМЕР_1 виданого Орджонікідзевським військовим комісаром ОСОБА_2 від 25.02.2008р., наявні відмітки про те, що позивач виключений з військового обліку за ст.86а Наказу МОУ №2/94, №207/99 протокол №4 від 15.03.2006 року.

Відповідно, позивач вважає, про що зазначив і у позові, що він з 15.03.2006р. виключений з військового обліку за ст.86а Наказу МОУ №2/94, №207/99 протокол №4 від 15.03.2006 року та саме з 15.03.2006р. не має статусу військовозобов`язаного.

У подальшому, 07.01.2026р. позивачем у мобільному застосунку Резерв+ було сформовано електронний військово-обліковий документ (далі – еВОД) зі змісту якого видно, що позивач у справі – ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), дані уточнені 07.01.2026р., що підтверджується змістом еВОД позивача, копія якого наявна у справі.

19.11.2025р. позивач сформував заяву про внесення відомостей до реєстру «Оберіг» про виключення його з військового обліку відповідно до запису у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 , яку скерував до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ), що підтверджено змістом копії наведеної заяви та копією фіскального чеку № 134 від 21.11.2025р. за №6548200045030.

У відповідь на згадану вище заяву вказаним органом ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) листом від 02.12.2025р. за №1/4677 позивача було повідомлено, що для вирішення даного питання, порушеного у зверненні позивачеві слід прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить зміст наведеного листа, наявного у справі.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо невнесення відомостей про виключення його з військового обліку відповідно до запису тимчасовому посвідченні №956633 від 25.02.2008р. до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів протиправною, звернувся з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також, цим же Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У відповідності до вимог ст.22 Закону №3543-ХІІ встановлено, що громадяни (військовослужбовці) мають обов`язок з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, зокрема, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Частиною п`ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).

На виконання частини п`ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Таким чином, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію бази даних, які до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Приписами п.79 Порядку №1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які, зокрема, визнані непридатними до військової служби.

Таким чином, із аналізу наведеного законодавства, можна зробити висновок, що саме до повноважень відповідача – РТЦК та СП належить виключення з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів, стосовно осіб, які визнані непридатними до військової служби, а також і внесення відповідачем до відповідного реєстру «Оберіг» таких відомостей про виключення з військового обліку.

Відтак, саме посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому військовозобов`язаний перебуває на військовому обліку, наділені повноваженнями виключати військовозобов`язаних з військового обліку, які визнані непридатного до військової служби та вносити наведені вище дані до електронної системи (реєстру) «Оберіг», які у подальшому відображаються у мобільному застосунку військовозобов`язаного «Резерв+».

Так, як свідчать матеріали справи, зокрема, зміст копії Тимчасового посвідчення позивача (замість військового квитка) за № НОМЕР_1 , виданого Орджонікідзевським військовим комісаром ОСОБА_2 від 25.02.2008р., позивач був виключений з військового обліку за ст.86а Наказу МОУ №2/94, №207/99 протокол №4 від 15.02.2006 року.

В той же час, згідно інформації, яка наявна у ЕВОД позивача, сформованому у мобільному застосунку «Резерв+» станом на 07.01.2026р. видно, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ).

Зі змісту заяви позивача про виключення його з військового обліку та внесення цих відомостей до реєстру «Оберіг» відповідно до запису у його тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 , а також копії фіскального чеку №134 від 21.11.2025р. (відправлення за №6548200045030) судом встановлено, що позивачем вона була скерована на адресу саме ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також і відповідь на вказану заяву позивачеві було надано листом від 02.12.2025р. за №1/4677 саме начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ).

Тобто, із наведених встановлених обставин слідує, що позивач до відповідача у даній справі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) із вказаного питання (виключення з військового обліку) не звертався, відповідно, останній прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах не порушував, відтак, суд приходить до висновку, що на момент подання даного позову до суду (23.02.2026р.) ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву позивача від 19.11.2025р. не розглядав, жодного рішення щодо прав та інтересів позивача не приймав (таких доказів позивачем суду не надано), що свідчить про відсутність порушеного права позивача у даних правовідносинах саме з боку відповідача у даній справі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ).

У цьому контексті суд зазначає, що якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову (апеляційної скарги).

Наведені правові висновки узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19.03.2019р. у справі №826/16994/15 та від 21.12.2019р. у справі №812/120/17 та є релевантними до правовідносин у даній справі в силу ч.5 ст.242 КАС України.

Враховуючи наведене та те, що судом не встановлено, а позивачем не доведено належними доказами порушення права позивача у спірних правовідносинах саме відповідачем у справі – ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо не внесення відомостей про виключення позивача з військового обліку до реєстру «Оберіг» відповідно до запису у його тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 , що свідчить про відсутність порушеного права позивача з боку відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому з урахуванням наведених правових висновків, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні даного адміністративного позову позивачеві слід відмовити.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи – ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Разом з тим, з урахуванням встановлених судом обставин з приводу того, що позивачем мотивована заява про внесення відомостей про виключення його з військового обліку відповідно до запису у його тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 у відповідності до п.1 ч.2 ст. 9 Закону №1951-УІІІ, п.4 Порядку №559 саме до відповідача у даній справі – ІНФОРМАЦІЯ_5 не подавалась, а заява від 19.11.2025р. була ним скерована та розглянута іншим ІНФОРМАЦІЯ_2 – « ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 )», відтак, протиправна бездіяльність саме відповідача у цій справі ( ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_2 ) у спірних правовідносинах жодними належними, достатніми та допустимими доказами позивачем не доведена.

Судом критично надається оцінка аргументам позивача з приводу того, що відділи РТЦК та СП є структурними підрозділами ІНФОРМАЦІЯ_6 , тому ІНФОРМАЦІЯ_4 не є самостійним суб`єктом владних повноважень, у зв`язку із чим слід залучати в якості відповідача саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , з огляду на те, що такі твердження позивача є помилковими, оскільки відокремленим підрозділам ТЦК та СП державою делеговані повноваження на прийняття рішень, які мають вплив на права та інтереси громадян, а відтак, такі відокремлені підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 можуть виступати самостійно у якості відповідачів як суб`єкти владних повноважень при розгляді адміністративних справ у порядку адміністративного судочинства у відповідності до вимог ч.3 ст.46 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.55 Конституції України.

При цьому, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються, аргументи позивача про направлення на адресу саме відповідача заяви щодо внесення до реєстру «Оберіг» відомостей про виключення його з військового обліку відповідно до запису у його тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 від 19.11.2025р. згідно поштового відправлення №65448200045030 за фіскальним чеком №134 від 21.11.2025р., оскільки вказане поштове відправлення було скероване позивачем до « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а не до відповідача у даній справі, тому такі докази не є належними у розумінні ст.73 КАС України, у зв`язку із чим не можуть бути прийняті судом до уваги.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивач до відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_5 із відповідною мотивованою заявою у порядку, встановленому п.2 ч.1 ст.9 закону №1951-УІІІ, п. 4 Порядку №559 про внесення відомостей до реєстру «Оберіг» про виключення його з військового обліку не звертався, відтак, суд вважає, що протиправна бездіяльність у даному спорі на момент подання даного позову до суду – 23.02.2026р. саме з боку ІНФОРМАЦІЯ_5 (відповідача у цій справі), судом не встановлена, а позивачем жодними доказами не підтверджена.

Також у спірних правовідносинах судом враховується і те, що без подання позивачем мотивованої заяви до відповідача – саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 , суд позбавлений можливості перевірити правомірність дій чи бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах та не може підміняти територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, як орган ведення Реєстру, щодо перевірки наведених у заяві та в доданих до неї документах відомостей та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Таким чином, з урахуванням того, що позивач із заявою про внесення відомостей до реєстру «Оберіг» про виключення його з військового обліку від 19.11.2025р. саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 не звертався, що, в свою чергу, виключає можливість порушення прав та інтересів позивача останнім у даних спірних правовідносинах на момент подання даного позову до суду (23.02.2026р.), тобто, відсутність саме з боку відповідача у справі ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) порушеного права позивача.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2023 у справі №990/131/22 наголосила на тому, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №826/16994/15).

З огляду на викладене та враховуючи те, що судом вище у спірних правовідносинах встановлено відсутність порушеного права позивача, що, в свою чергу, виключає можливість його захисту та відновлення у судовому порядку.

Відтак, на момент звернення до суду, а також і на момент винесення судового рішення у даній справі, позивачем не доведено наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу саме з боку відповідача у справі, який би підлягав судовому захисту, тому у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити.

Інші аргументи позивача, уважно вивчені судом, однак не заслуговують на увагу суду, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах за критеріями, визначеними у ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що з урахуванням того, що позивач не звертався саме до відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_2 ) із мотивованою заявою про внесення до реєстру «Оберіг» відомостей про виключення його з військового обліку згідно до запису у його тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 , а відповідно, відповідач і не міг вчинити жодної протиправної бездіяльності у спірних правовідносинах, тому у адміністративного суду не має жодних правових підстав робити висновок про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв не межах повноважень та у не спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не підтверджено та не доведено жодними доказами, порушення відповідачем прав та інтересів позивача у даних правовідносинах на момент звернення до суду з цим позовом (23.02.2026р.), оскільки позивач із мотивованою заявою саме до відповідача у порядку, встановленому п.2 ч.1 ст.9 Закону №1951-УІІІ, п.4 Порядку №559, не звертався, а тому обґрунтовані правові підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною у даних правовідносинах у цій справі у адміністративного суду відсутні.

За таких обставин, з урахуванням того, що суд не знайшов обґрунтованих правових підстав для задоволення основної позовної вимоги (визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невнесення до відповідного Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку), тому і у задоволенні позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, які носять похідний характер від основної вимоги, позивачеві також слід відмовити.

Окрім того, судом враховується і правова позиція ЄСПЛ, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Приймаючи до уваги все вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, тому у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн. сплаченого згідно квитанції ID:3597-5585-9723-7463 від 21.02.2026р. не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача – суб`єкта владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 138, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва