Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №949/2038/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 949/2038/24

провадження № 51-2234км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

у режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 на вирок Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 січня 2026 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2026 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024181110000001 від 01 січня 2024 року, стосовно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця c. Івачків Здолбунівського р-ну Рівненської обл., жителя АДРЕСА_1 ,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 січня 2026 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Цим же вироком обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, вирішено питання початку строку відбування покарання.

Згідно з вироком ОСОБА_8 , будучи військовозобов`язаним, придатним до військової служби за станом здоров`я та не маючи правових підстав для відстрочки від призову на військову службу, під час дії Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», з метою ухилитися від призову за мобілізацією, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, о 8 год 22 грудня 2023 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 за повісткою, отриманою 21 грудня 2023 року, для відправлення у команді № НОМЕР_1 за спеціальністю ВОС №790037А, але відмовився відбувати в складі зазначеної команди, чим порушив вимоги статті 65 Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію».

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2026 року вирок Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 січня 2026 року залишено без змін.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 січня 2026 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2026 року скасувати і закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за відсутністю в його діях складу передбаченого статтею 336 КК кримінального правопорушення.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам, які підтверджують наявність у ОСОБА_8 особистих релігійних переконань, несумісних із виконанням військового обов`язку.

Захисник стверджує, що ОСОБА_8 , будучи членом релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, мав підстави для сумлінної відмови від проходження військової служби у порядку, передбаченому частиною 4 статті 35 Конституції України та статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки така відмова ґрунтувалася на його щирих релігійних переконаннях, несумісних із виконанням будь-якої військової служби, включно зі службою без зброї.

При цьому ОСОБА_8 звертався на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою від 22 грудня 2023 року, в якій пояснив, що він не може проходити військову службу з міркувань несумісних з нею релігійних переконань, але готовий проходити альтернативну (невійськову) службу; та заявою до голови Дубровицької міської ради Рівненської області від 21 грудня 2023 року, в якій пояснив, що його релігійні переконання несумісні із проходженням військової служби та звернувся з проханням надати йому можливість проходження альтернативної (невійськової) служби.

За таких обставин висновки судів про ухилення ОСОБА_8 від мобілізації є необґрунтованими.

Захисник указує й на те, що така позиція національних судів не узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово визнавав, що віровчення Свідків Єгови забороняє проходження будь-якої військової служби.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_9 у судовому засіданні просив задовольнити касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній.

Засуджений ОСОБА_8 , його захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу ОСОБА_9 у повному обсязі.

Прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги захисника про те, що наявність релігійних переконань у ОСОБА_8 виключає кримінальну відповідальність за статтею 336 КК з огляду на таке.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_8 , будучи військовозобов`язаним та придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, прибув 22 грудня 2023 року на 08 год, відповідно до повістки від 21 грудня 2023 року, яку отримав засвідчивши це своїм підписом, до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , для відправлення у команді № НОМЕР_1 за спеціальністю ВОС №790037А, але відмовився відбувати в складі зазначеної команди.

ОСОБА_8 свою відмову мотивував тим, він є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні вже більше 16 років та з 04 липня 2009 року він є вірянином даної церкви, тому не може проходити військову службу, а згідний проходити альтернативну службу, про що він постійно заявляв усно та писав відповідні заяви у компетентні органи.

Відхиляючи аргументи ОСОБА_8 щодо неможливості проходження військової служби у зв`язку з релігійними переконаннями та його готовність проходити альтернативну службу, якої йому, однак, не пропонували, незважаючи на те, що раніше він звертався до РТЦК та СП з відповідною заявою про заміну йому військової служби на альтернативну (невійськову), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, із посиланням на норми Конституції України та профільне національне законодавство, положення Конвенції з прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі - Пакт), практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) та Верховного Суду зазначив, що ОСОБА_8 був призваний не на строкову військову службу, яку можливо замінити на альтернативну (невійськову) службу, а на військову службу в Збройних Силах України під час мобілізації на особливий період у зв`язку з оголошенням в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану та загальної мобілізації, можливості заміни якої на альтернативну закон не передбачає. Водночас, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за певних умов.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій вважали, що непереборного конфлікту між релігійними переконаннями ОСОБА_8 та передбаченим статтею 65 Конституції України обов`язком захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України не існує, а фактичні та юридичні підстави для сумлінної відмови від військової служби у нього відсутні.

Питання, аналогічні тим, які порушені стороною захисту в касаційній скарзі і послідовно обстоювались нею у ході судового провадження в судах попередніх інстанцій, були предметом розгляду та оцінки об`єднаної палатиКасаційного кримінального суду Верховного Суду, яка у постанові від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24, провадження № 51-603 кмо25) сформулювала висновок щодо правозастосування, згідно якого законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК. Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.

Як зазначила об`єднана палата, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Частина 2 статті 35 Конституції України, частина 3 статті 18 Пакту і частина 2 статті 9 Конвенціїдопускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети). Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.

Об`єднаною палатою було враховано, що положення статті 18 Пакту не допускають відступу за будь-яких обставин. Відступ від зобов`язань, передбачених статтею 9 Конвенції, допускається відповідно до її статті 15, однак з 04 квітня 2024 року заявлений раніше Україною відступ від зобов`язань за цією статтею було відкликано. Таким чином, ці положення міжнародних договорів діють у повному обсязі.

Законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.

Також у постанові об`єднаної палати зазначено, що неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава. Адже українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhesagainst Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03), об`єднана палата, однак вважала, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішується по кримінальному провадженню.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

За таких обставин законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.

Щодо пропорційності такого обмеження об`єднана палата визнала, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент, при цьому відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією, їх необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.

Водночас, об`єднана палата вважала, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погодилася з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку об`єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

З огляду на вищенаведене об`єднана палата констатувала, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і така відмова зумовлює відповідальність за статтею 336 КК, а обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Крім того, неодноразово з питань, які порушені у цій касаційній скарзі колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду передавали кримінальні провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду (зокрема, ухвала колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2026 року (справа № 459/2030/24, провадження № 51-2079 км25) ухвала колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2026 року(справа № 689/2280/23, провадження № 51-1706 км25). Однак ухвалами Великої Палати Верховного Суду матеріали провадження повертались на розгляд відповідної судової палати Касаційного кримінального суду, зокрема, в ухвалі від 29 квітня 2026 року(справа № 689/2280/23, провадження № 13-27кс26) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що об`єднана палата у постанові від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24) дійшла висновку, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях, а такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК. Вказане рішення об`єднана палата ухвалила системно проаналізувавши зміст законодавства України щодо можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях.

З урахуванням викладеного вище висновку об`єднаної палати, є правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що призов на військову служби ОСОБА_8 під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним, а його дії є ухиленням від призову на військову службу під час мобілізації в розумінні статті 336 КК.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в межах, визначених статтею 404 КПК, у порядку, встановленому статтею 405 цього Кодексу, належним чином розглянув доводи, викладені у апеляційній скарзі захисника, які аналогічні доводам його касаційної скарги, дав на них вичерпні відповіді та вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши переконливі аргументи, які ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.

Отже, за результатами касаційного розгляду колегією суддів не встановлено підстав до задоволення касаційної скарги захисника.

Крім того, слід зазначити, що положеннями статті 50 КК передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими особами.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

За правилами статті 75 КК в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, вмотивувавши належним чином своє рішення.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і апеляційний суд, обираючи ОСОБА_8 покарання, врахували його особу, відсутність обставин, які пом`якшують чи обтяжують його та дійшов переконання про необхідність призначити покарання в межах санкції, передбаченої статтею 336 КК в мінімальному розмірі, але з реальним відбуттям покарання, без застосування положень статті 75 КК.

Відповідно до вимог частини 2 статті 433 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Колегія суддів зважає на те, що відповідно до встановлених судом обставин ОСОБА_8 прибув 22 грудня 2023 року на 08 год, відповідно до повістки від 21 грудня 2023 року, проте відмовився відбувати в складі зазначеної команди при цьому звертався на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою від 22 грудня 2023 року та заявою до голови Дубровицької міської ради Рівненської області від 21 грудня 2023 року, в яких пояснював, що він не може проходити військову службу з міркувань несумісних з нею релігійних переконань, але готовий проходити альтернативну (невійськову) службу.

Також колегія суддів зважає на інформацію, яка міститься в довідці релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» від 13 грудня 2023 № 10049 про те, що з 04 липня 2009 року ОСОБА_8 є присвяченим охрещеним служителем релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_8 вчинив вперше, кримінальне правопорушення є нетяжким злочином. Також колегія суддів враховує, що вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 січня 2026 року був обраний ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою та його було взято під варту негайно в залі суду.

Враховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засудженого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, колегія суддів вважає, що обставини цього конкретного кримінального провадження, які підлягають врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставами для висновку про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням ОСОБА_8 відповідно до положень статті 75 КК від відбування покарання з випробуванням, тому вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають зміні в цій частині на підставі частини 2 статті 433 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 січня 2026 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2026 року стосовно ОСОБА_8 в порядку частини 2 статті 433 КПК в частині призначеного покарання змінити.

На підставі статті 75 КК звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.

Відповідно до частини 1 та пункту 2 частини 3 статті 76 КК покласти на ОСОБА_8 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Звільнити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти з установи виконання покарань.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3