Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №138/266/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 138/266/25

провадження № 51-4629 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

перекладача ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29 липня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2025 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та громадянина Республіки Вірменія,

який мешкає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області вироком від 29 липня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2025 року, засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з позбавленням права займатись підприємницькою діяльністю, пов`язаною із міжнародними перевезеннями, та іншою діяльністю, що стосується переміщення осіб через державний кордон України, на строк 3 роки, з конфіскацією майна.

За змістом судових рішень ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_7 , бувши мешканцем прикордонного регіону, володіючи інформацією про способи та порядок здійснення охорони державного кордону України, усвідомлюючи існування обмежень щодо виїзду за кордон громадян України чоловічої статі призовного віку на період воєнного стану, діючи з корисливих мотивів з метою особистого збагачення, організував незаконне переправлення громадян України через державний кордон України на територію Республіки Молдова.

Так, 25 жовтня 2024 року ОСОБА_7 за допомогою мобільного терміналу узгодив із ОСОБА_9 умови, час і місце незаконного переправлення його та ОСОБА_10 через державний кордон України на територію Республіки Молдова поза офіційними пунктами пропуску за грошову винагороду у розмірі 5 000 євро з кожної людини та 250 євро за надання плавзасобу (надувного човна).

26 жовтня 2024 року приблизно о 16:30 ОСОБА_7 , з метою особистого збагачення, реалізуючи умисел, направлений на організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, перебуваючи поряд з ТЦ «Мегамол» на вул. 600-річчя, 17-Е у м. Вінниці, зустрівся із ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які діяли під контролем працівників правоохоронних органів у ході спеціального слідчого експерименту, та під час руху до м. Могилів-Подільського Вінницької області в автомобілі «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_1 , надав ОСОБА_9 та ОСОБА_10 інструкції щодо подальших дій та заселив їх до готелю «Смарагд» на вул. Київській, 35/1 у м. Могилів-Подільському Вінницької області.

Відповідно до отриманих вказівок ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у готелі чекали приїзду ОСОБА_7 , який у подальшому, згідно з попередньою домовленістю, повинен був їх забрати та доставити до берега річки Дністер, де за допомогою надувного човна мав незаконно переправити їх на територію Республіки Молдова.

Реалізуючи свій злочинний намір, 27 жовтня 2024 року приблизно о 19:45 ОСОБА_7 прибув до готелю «Смарагд» та повідомив ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про те, що для здійснення їх незаконного переправлення через державний кордон України вони повинні дати йому частину грошових коштів наперед. Цього ж вечора, приблизно о 20:20 ОСОБА_9 , перебуваючи з ОСОБА_7 біля цього готелю, на вимогу останнього передав йому грошові кошти в сумі 3 000 євро, після чого ОСОБА_7 був затриманий працівниками правоохоронного органу.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що:

- суд першої інстанції:

- не надав оцінки істотним суперечностям у визначенні дати, часу та особи, яка передавала кошти, в показаннях свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ;

- не забезпечив відкриття стороні захисту всіх матеріалів кримінального провадження (відеозапису НСРД з передачі грошей, даних GPS-навігації), переглянув частину матеріалів НСРД ймовірно поза судовим засіданням, що призвело до порушення ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), принципів змагальності та безпосередності;

- не взяв до уваги доводи сторони захисту про відсутність реального наміру організувати незаконний перетин кордону та спрямованість його умислу на шахрайське заволодіння грошовими коштами, що призвело до неправильної кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 332 КК;

- суд апеляційної інстанції:

- грубо порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК та безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів;

- суди:

- не зважили на доводи сторони захисту про суворість призначеного покарання;

- ухвалили рішення, які не відповідають вимогам КПК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Крім того, захисник просив звернути увагу на те, що в судах вони заявляли про необхідність надання ОСОБА_7 перекладача з вірменської мови.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити без зміни оскаржувані судове рішення.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПКвизначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу;переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Відтак викладені в касаційній скарзі захисника доводи щодо суперечностей у показаннях свідків, у процесуальних документах, неповноти судового розгляду не є предметом перевірки в касаційному порядку в розумінні ст. 438 КПК.

У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 покликається також на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, що, на його думку, призвело до безпідставного засудження ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 332 КК.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їхню оцінку за критеріями, визначеними у зазначеній статті, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Оцінка доказів здійснюється судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК, правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, врахувавши, зокрема:

- показання:

- обвинуваченого ОСОБА_7 , який не визнав свою вину та пояснив, що він займався перевезенням людей (таксі). Оголошення про здійснення ним перевезень були на сайті ОLX. Навесні 2024 року йому зателефонував чоловік на ім`я ОСОБА_11 і попросив перевезти його з Києва до Молдови за плату. Через тиждень йому зателефонував ОСОБА_9 і сказав що він від ОСОБА_12 , почав розмову про поїздку до Молдови нелегально. Потім в «Телеграмі» з ним зв`язався сам ОСОБА_13 і сказав, що людину треба переправити до м. Могилів-Подільського, на що він погодився зробити це за 7000-8000 грн. Згодом хотів фіктивно допомогти ОСОБА_9 з переправленням за кордон, аби шахрайським шляхом заволодіти його коштами, намагався неодноразово взяти у нього кошти наперед;

- свідка ОСОБА_9 про те, що він познайомився з ОСОБА_7 у жовтні-листопаді 2024 року через месенджер «Телеграм», після чого зустрілись у м. Вінниця на вул. Космонавтів, де спілкувались про незаконний перетин державного кордону. Обвинувачений повідомляв, що можливі різні варіанти переправи за 5000 доларів США чи євро. Вдруге зустрілись біля «Мегамолу» у м. Вінниця. ОСОБА_7 йому порадив чоловік на ім`я ОСОБА_14 , який за допомогою обвинуваченого вже перетнув державний кордон. До правоохоронців звернувся одразу ще до спілкування з обвинуваченим. З ним у справі був знайомий ОСОБА_11 , який також діяв під контролем правоохоронців. З ОСОБА_15 познайомився, коли працював баристою. Обвинувачений спочатку казав, що розрахунок за їх переправлення буде за кордоном, потім - на березі біля човна. Перетин кордону мав відбуватись на гумовому човні, який бачив в автомобілі ОСОБА_7 . До човна мав бути прив`язаний мотузок, за який обвинувачений мав потягти човен назад. Обвинувачений казав, що знатиме маршрут руху прикордонників і вони зможуть безперешкодно перепливати. Він інструктував їх про те, як вони мають поводитись у Молдові. Обвинувачений був постійно зі своєю дружиною, віз їх з Вінниці якимись селами, щоб оминути блокпости, заселив їх у готель в центрі міста, купував їм їжу. У них з ОСОБА_15 постійно були або звуко-, або відеозаписуючі засоби та трекери. Дружина обвинуваченого також розповідала про те, що вони раніше переправляли осіб через кордон;

- свідка ОСОБА_10 про те, що він працює оперуповноваженим НОМЕР_2 прикордонного загону з березня 2024 року. 26 жовтня 2024 року він був задіяний у цій справі. ОСОБА_9 через якогось ОСОБА_14 дізнався, що ОСОБА_7 переправляє осіб через кордон. Гроші на операцію видали ОСОБА_9 . З ОСОБА_7 і його дружиною зустрічались у м. Вінниці і через м. Гнівань їхали до м. Могилів-Подільського, де вони їх заселили до готелю «Смарагд», за який заплатив ОСОБА_7 . Останній з дружиною показував їм різні відеозаписи місцевості перетину, гумовий човен в автомобілі, відео людини, яку вже переправив. З ОСОБА_7 переписувався і зідзвонювався ОСОБА_9 . Переправа мала бути в с. Суботівка, де річка Дністер звужується, навпроти с. Тетереука (Молдова). До поліції він стосовно ОСОБА_7 не звертався. ОСОБА_9 на початку операції з документування ОСОБА_7 була підготовлена легенда щодо їх знайомства, хоча насправді до операції вони не були знайомі;

- свідка ОСОБА_16 про те, що вона 26 жовтня 2024 року була на зміні в готелі «Смарагд», цього дня приблизно о 20 год ОСОБА_7 заселив двох чоловіків. До цього з ОСОБА_7 як клієнтом вони вже перетинались;

- свідка ОСОБА_17 про те, що 27 жовтня 2024 року ОСОБА_7 розрахувався за двомісний номер і взяв ключі для себе одного. Потім він зустрічався в ресторані з двома хлопцями віком 24-30 років, чи були вони постояльцями готелю, їй невідомо;

- відомості, що містяться у:

- протоколі від 21 жовтня 2024 року про хід проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи, згідно з яким зафіксовано телефонні розмови між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , що відбулися 18 та 24 жовтня 2024 року;

- протоколі від 22 жовтня 2024 року пред`явлення особи для впізнання, згідно з яким ОСОБА_9 упізнав ОСОБА_7 на фото;

- протоколі від 25 жовтня 2024 року про виготовлення, утворення несправжніх (імітаційних) засобів для проведення НСРД- 8 550 євро для подальшої їх передачі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ;

- протоколах від 26-27 жовтня 2024 року видачі ОСОБА_10 несправжніх (імітаційних) грошових коштів - 5 000 євро, огляду особи перед отриманням коштів та після - з виявленням отриманих імітаційних коштів;

- протоколах від 26-27 жовтня 2024 року видачі ОСОБА_9 несправжніх (імітаційних) грошових коштів - 3 550 євро та справжніх - 1 700 євро, огляду особи перед отриманням коштів та після - з виявленням частини отриманих імітаційних коштів - 2 250 євро;

- протоколі від 28 жовтня 2024 року про результати проведення контролю за вчиненням злочину;

- протоколах від 28 жовтня 2024 року обшуків автомобіля «Opel Zafira», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_7 , та за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з якими під час проведення обшуку було виявлено та вилучено: 3 мобільні телефони: «Айфон 15 Pro Max» із сім-картою НОМЕР_3 ; «Айфон 15 Pro Max» із сім-картою НОМЕР_4 ; «JSN -L22» із сім-картою НОМЕР_5 ; гумовий човен, 2 весла, ножний насос;

- протоколі від 30 жовтня 2024 року огляду речових доказів - грошових коштів (справжніх та імітаційних), виданих ОСОБА_9 у ході здійснення контролю за вчиненням злочину;

- протоколі від 15 листопада 2024 року про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію відеозапису (відеоспостереження з готелю «Смарагд» за 26-27 жовтня 2024 року);

- протоколі від 16 грудня 2024 року НСРД - зняття інформації з електронних інформаційних систем;

- протоколі від 06 січня 2025 року НСРД - спостереження за річчю;

- протоколах від 06 січня 2025 року НСРД - візуального спостереження за особами - ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ;

- протоколах від 06 січня 2025 року НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи - телефонних розмов між ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та іншими особами;

- протоколах від 16 січня 2024 (2025) року огляду інформаційного вмісту вилучених мобільних телефонів та відеозаписів з камер відеоспостереження з готелю «Смарагд».

Також суд здійснив одночасний допит свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , за результатом якого встановив, що після розмови з ОСОБА_7 . ОСОБА_9 звернувся до свого знайомого з ОСОБА_18 , який раніше залучав його в якості понятого в іншій справі, та повідомив останньому про злочинну діяльність ОСОБА_7 ОСОБА_9 і ОСОБА_10 познайомились у поліції після написання ОСОБА_9 заяви про кримінальне правопорушення, ОСОБА_10 у цій справі охороняв ОСОБА_9 , як прикордонник, ОСОБА_9 під час першого допиту в суді переповів легендовану історію щодо обставин знайомства з ОСОБА_10 .

Тож дослідивши зібрані у справі докази та здійснивши їх аналіз, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК, й, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння та його винуватість доведена поза розумним сумнівом.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Як установлено з матеріалів кримінального провадження та технічних носіїв звукозапису судових засідань, під час судового розгляду в суді першої інстанції учасникам судового провадження, в тому числі й стороні захисту, було забезпечено право на відстоювання своєї позиції.

Зокрема, суд розглянув клопотання сторони захисту про визнання доказів недопустимими та, відхиляючи його, навів детальне обґрунтування свого висновку. При цьому з огляду на відсутність на електронному носії інформації фрагменту запису розмов між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , який описаний в протоколі НСРД № 32т/55/101-2025 від 06.01.2025, суд не взяв до уваги даний протокол уцій частині.

Також суд перевірив доводи сторони захисту про провокацію злочину та із наведенням достатнього обґрунтування свого висновку відхилив їх за безпідставністю.

Суд першої інстанції розглянув і клопотання обвинуваченого про залучення перекладача та, проаналізувавши наявні матеріали, відмовив у його задоволенні (ухвала від 21 травня 2025 року).

При цьому суд зважив на те, що ОСОБА_7 :

- був повідомлений про права та, будучи забезпечений захисником, не заявляв клопотання про залучення перекладача ні в ході досудового розслідування, ні в ході судового розгляду в процесі дослідження доказів та допиту свідків, оскільки він тривалий час проживає з дружиною та дитиною в Україні на підставі посвідки про тимчасове проживання, розуміє українську мову;

- під час досудового розслідування спілкувався як зі свідками, так і з іншими учасниками кримінального провадження, які розмовляли українською мовою, більш того, надав слідчому під час досудового розслідування заяву про відсутність необхідності залучення перекладача.

Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог статті 337 КПК, в межах пред`явленого обвинувачення, та діям ОСОБА_7 дано правильну юридичну оцінку. Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 3 ст. 332 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а його вирок містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, в ньому викладені дані про спосіб і мотив вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, наведені докази на підтвердження встановлених судом обставин, тобто вирок відповідає вимогам статей 368, 370, 373, 374 КПК.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах пред`явленого обвинувачення.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, а саме реєстру матеріалів досудового розслідування, 23 січня 2025 року стороні захисту в порядку ст. 290 КПК було відкрито матеріали досудового розслідування та складено відповідний протокол. Матеріали провадження не містять відомостей про те, що на стадії доступу до матеріалів досудового розслідування сторона захисту порушувала питання про ненадання їй для ознайомлення будь-яких інших документів, зокрема і щодо відеозапису НСРД з передачі грошей, даних GPS-навігації, вилучених з автомобіля ОСОБА_7 .

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують чи пом`якшують покарання, дані про його особу, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, не працює, перебуває у шлюбі з жінкою, яка має малолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно, а також його процесуальну поведінку в ході судового провадження, тобто дотримався вимог статей 50, 65-67 КК.

Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

Так, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , доводи якої фактично є аналогічними до доводів, викладених у його касаційній скарзі, з дотриманням вимог 404, 405, 407, 412-414 КПК проаналізував їх, дав на них відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом і врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_7 , і не знайшов підстав для зміни вироку, як про це просив захисник.

Також прослуховуванням звукозапису судового засідання від 03 листопада 2025 року встановлено, що суд апеляційної інстанції проаналізував доводи захисника ОСОБА_6 про необхідність повторного дослідження доказів, та, з`ясувавши позиції сторін кримінального провадження, не знайшов для цього обґрунтованих підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про те, що суд першої інстанції безпосередньо дослідив докази в судових засіданнях за участю сторін кримінального провадження, забезпечив останнім право на відстоювання своєї позиції, зокрема, можливість задавати допитуваним особам запитання, врахував їхні клопотання щодо наданих стороною обвинувачення доказів та надав їм відповідну правову оцінку з детальним викладенням мотивів прийнятого рішення.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Доводи про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 .

У касаційній скарзі захисник стверджує про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 через відсутність у нього умислу на організацію незаконного перетину кордону. На погляд захисника, дії його підзахисного мають бути кваліфіковані за ст. 190 КК.

Ці доводи захисника були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які, відхиляючи їх, зазначили про таке.

Так, кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 332 КК настає за незаконне переправлення осіб через державний кордон України, зокрема, вчинене організованою групою або з корисливих мотивів.

З об`єктивної сторони це кримінальне правопорушення може проявлятися у чотирьох формах: 1) незаконне переправлення осіб через державний кордон України, 2) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, 3) керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України, 4) сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Із суб`єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом.

Незаконне переправлення осіб через державний кордон України - це дії особи, які полягають у забезпеченні перетинання (перевезення, переведення) державного кордону України іншими особами.

При цьому організація такого незаконного переправлення - це дії особи щодо розробки планів, визначення місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створення організованої групи, її фінансування, озброєння тощо.

Для наявності у діях організатора незаконного переправлення осіб через кордон закінченого складу злочину не є обов`язковим факт перетину кордону особою, яка, згідно з планом, мала перетнути кордон, оскільки відповідальність для організатора настає вже за сам факт організації, керівництва та сприяння порадами, засобами тощо.

Під корисливим мотивом треба розуміти випадки, коли винний, здійснюючи незаконне переправлення через державний кордон України, мав на меті одержати у зв`язку з цим протиправні матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди.

Щодо кримінальної відповідальності за ст. 190 КК, то положення закону про кримінальну відповідальність визначають шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, де обман і зловживання довірою передбачені у ст. 190 КК як самостійні (альтернативні) способи вчинення шахрайства.

У свою чергу обман у намірах полягає у тому, що під час отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання винна особа ще в момент заволодіння цим майном має на меті його привласнити, не виконуючи зобов`язання.

Для правильної кваліфікації кримінального правопорушення у цьому провадженні важливим є встановлення умислу засудженого, чи був він спрямований на об`єкт посягання - грошові кошти (чуже майно) шляхом шахрайства чи на отримання грошових коштів за незаконне переправлення особи через державний кордон України.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходячи із сукупності всіх обставин справи, а саме: показань обвинуваченого, свідків, даних протоколів за результатами НСРД, установив, що ОСОБА_7 :

- детально повідомив ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про спосіб перетину державного кордону через річку човном, вартість послуги та розрахунок;

- інструктував щодо речей, які необхідно з собою взяти, подальших дій після перетину (способів легалізації в Молдові, отримання там відповідних документів, варіантів проживання під час легалізації);

- демонстрував ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відеозапис з місцем перетину державного кордону, з наданням вказівок щодо його здійснення, способів уникнення викриття правоохоронними органами;

- у присутності ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обговорював із напарником спосіб доставки територією Молдови, показував їм надувний човен, за допомогою якого планував їхнє переправлення;

- зустрів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у м. Вінниці, доставив їх до м. Могилів-Подільського в обхід блокпостів, поселив їх до готелю.

Ураховуючи наведене, суди дійшли висновку про наявність в ОСОБА_7 умислу на отримання грошових коштів саме за організацію незаконного переправлення особи через державний кордон України, а не шахрайське заволодіння коштами.

За встановлених судами обставин у цій справі колегія суддів погоджується з висновками судів про правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 332 КК, а відтак доводи захисника є необґрунтованими.

Доводи захисника про те, що суд першої інстанції не забезпечив відкриття стороні захисту всіх матеріалів кримінального провадження (відеозапису НСРД з передачі грошей, даних GPS-навігації) та переглянув, на думку захисника, частину матеріалів НСРД поза судовим засіданням Суд відхиляє за необґрунтованістю.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

З огляду на зазначену норму суд першої інстанції не мав обов`язку щодо відкриття сторонам матеріалів кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з викладеними у судових рішеннях висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу, уважає їх достатньо обґрунтованими та переконливими. При цьому доводи захисника про дослідженнясудом деяких доказів поза судовим засіданням Суд розцінює як надумані, оскільки за результатом перевірки не знайшли свого підтвердження.

Беззаперечних доводів, які би ставили під сумнів законність судових рішень, умотивованість їхніх висновків щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК, та порушення права останнього на захист захисник у касаційній скарзі не навів.

Разом із тим, заявляючи про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання, захисник не зазначив, яке саме покарання, на його думку, буде справедливим, належним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення останнім нових кримінальних правопорушень.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29 липня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3