Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №686/18522/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 686/18522/25

провадження № 51-930 км 26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року та за спільною касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 і засудженого на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 листопада 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Хмельницького,

громадянина України, який проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області вироком від 19 листопада 2025 року, залишеним без зміни ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року, засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді штрафу в розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ), що становить 170 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

17 травня 2025 року приблизно о 23 год ОСОБА_7 в порушення вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем «Suzuki Grand Vitara», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на автодорозі 0-231702 автошляху М-30 сполученням «Стрий-Ізварине» в напрямку с. Розсоша Хмельницького району Хмельницької області.

Під час руху на заокругленій проїзній частині вказаної автодороги ОСОБА_7 порушив п. 12.1 ПДР, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху, втратив контроль над управлінням та здійснив виїзд транспортного засобу на праве ґрунтове узбіччя, в результаті чого продовжив неконтрольований рух полем та допустив перекидання автомобіля на дах.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажири його автомобіля: ОСОБА_8 - отримав тяжкі тілесні ушкодження, ОСОБА_9 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Допущені ОСОБА_7 порушення вимог пунктів 2.9 «а», 12.1 ПДР знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Прокурор, не погодившись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:

- безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 69 КК та можливість призначення йому більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції частини статті інкримінованого кримінального правопорушення;

- надавши перевагу обставинам, що характеризують особу ОСОБА_7 (позитивні характеристики, стан здоров`я, відсутність судимостей, волонтерська діяльність тощо), не в повній мірі врахував високу суспільну небезпеку інкримінованого кримінального правопорушення;

- не зважив на характер, спосіб та наслідки вчиненого ОСОБА_7 злочину, а також на суспільну значущість охоронюваних кримінальним законом благ - безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я оточуючих;

- безпідставно погодився з наявністю такої обставини, що пом`якшує покарання, - психічного захворювання у ОСОБА_7 з 2023 року, не взявши до уваги того, що засуджений, знаючи про свою хворобу, свідомо вживав алкогольні напої, після чого сів за кермо транспортного засобу, взявши із собою двох пасажирів, які в результаті ДТП отримали тілесні ушкодженні різного ступеня тяжкості;

- всупереч вимогам ст. 69 КК та ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не навів належних і достатніх мотивів того, у чому саме полягає винятковість обставин, що впливають на оцінку тяжкості злочину, а також не надав повної відповіді на всі доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання.

У спільній касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 та засуджений, не погодившись із судовими рішеннями через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просять їх змінити, пом`якшити призначене ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до 1 року.

Свої вимоги захисник та засуджений обґрунтовують тим, що суди:

- взявши до уваги характер, спосіб, суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, а також значну кількість обставин, що пом`якшують покарання, позицію потерпілих, пропозицію органу пробації та дані про його особу, безпідставно не знайшли підстав для призначення йому додаткового покарання в мінімальному розмірі на строк 1 рік;

- призначаючи додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 5 років, не врахували того, що у ОСОБА_7 є потреба в транспортному засобі, оскільки він має незадовільний стан здоров`я та потребує довготривалого лікування, займається підприємницькою діяльністю, яка пов`язана з використанням автомобіля, здійснює догляд за батьком-ветераном війни, учасником бойових дій.

На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 , потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 подали письмові заперечення, в яких, наводячи відповідні обґрунтування, просять залишити скаргу без задоволення. Крім того, у своїх запереченнях потерпілі підтримали доводи касаційної скарги сторони захисту, просили її задовольнити.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав доводи своєї касаційної скарги, просив її задовольнити та заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.

Засуджений та його захисник підтримали доводи своєї касаційної скарги, просили її задовольнити та заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286-1 КК в касаційному порядку не оспорюються.

Доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі

В касаційних скаргах прокурор покликається, зокрема, на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собоюневідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, а саме на безпідставне застосування положення ст. 69 КК та м`якість призначеного ОСОБА_7 покарання, сторона захисту - на суворість призначеного засудженому додаткового покарання.

Колегія суддів не погоджується з цими доводами касаційних скарг прокурора та сторони захисту з огляду на таке.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

За змістом ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна зі встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. В поєднанні з обставинами (обставиною), яка пом`якшує покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування ст. 69 КК. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 413, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, положень ст. 69 КК.

Відповідно до ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість (ст. 414 КПК).

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 5 до 8 років.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_7 ,урахував:

- характер, спосіб, ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення;

- наявність обставин, які пом`якшують покарання - повного визнання ОСОБА_7 своєї вини, щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, усунення заподіяної шкоди, надання допомоги потерпілим безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, примирення з потерпілими,та відсутність обставин, що його обтяжують;

- позицію потерпілих та висновок органу пробації про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства;

- дані про особу обвинуваченого: ОСОБА_7 раніше не судимий, до відповідальності за порушення ПДР не притягувався, характеризується виключно позитивно, має ІІІ групу інвалідності та незадовільний стан здоров`я, працює, є фізичною особою-підприємцем, має міцні соціальні зв`язки, допомагає батькові-ветерану війни, відшкодував витрати, які понесла держава на лікування потерпілих, та процесуальні витрати у справі на залучення експертів для проведення судових експертиз, з початку повномасштабного вторгнення рф є активним «донатором» та перерахував значні кошти на підтримку Збройних Сил України (як до вчинення кримінального правопорушення, так і після).

При цьому суд, взявши до уваги вищезазначене, зокрема, наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, дійшов висновку про можливість призначити ОСОБА_7 основного покарання із застосуванням положення ст. 69 КК та перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 286-1 КК, а саме - у виді штрафу в розмірі десяти тисяч НМДГ, що складає 170 000 грн.

Водночас місцевий суд, зваживши на те, що ОСОБА_7 допустив грубе порушення правил безпеки руху, дійшов висновку про необхідність призначити обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 5 років.

Прокурор та сторона захисту на вирок суду першої інстанції подали апеляційні скарги.

Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, у відповідності до вимог статей 370, 404, 405, 407, 412-414, 419 КПК, належним чином перевірив доводи зазначених апеляційних скарг, які фактично за своїм змістом є аналогічні до доводів їхніх касаційних скарг, дав на них вичерпні відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції за результатом апеляційного розгляду дійшов висновків про те, що:

- суд першої інстанції, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, обставини, які пом`якшують покарання, дані, що характеризують його особу, а також думку потерпілих, мав обґрунтовані підстави для застосування положень ст. 69 КК при призначенні обвинуваченому основного покарання;

- активні дії обвинуваченого, пов`язані з відшкодуванням шкоди потерпілим, усунення наслідків ДТП, що сталася з вини ОСОБА_7 , сплата судових витрат, пов`язаних з кримінальним провадженням, поведінка обвинуваченого після ДТП, відомості, які позитивно характеризують його особу як соціально корисну для суспільства, безумовно свідчать про щире каяття обвинуваченого ОСОБА_7 ;

- зроблені обвинуваченим висновки за наслідками вчиненого кримінального правопорушення свідчать про те, що наведені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дають підстави для призначення ОСОБА_7 із застосуванням положень ст. 69 КК більш м`якого виду покарання, не передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК, у виді штрафу;

- розмір штрафу, визначений судом обвинуваченому у виді основного покарання, є необхідним, доцільним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідає принципу індивідуалізації покарання та його меті, визначеної в ст. 50 КК;

- додаткове покарання у виді позбавлення ОСОБА_7 права керування транспортним засобом на 5 років призначено місцевим судом у межах санкції ч. 2 ст. 286-1 КК з урахуванням характеру та обставин вчиненого кримінального правопорушення, його підвищеної суспільної небезпечності, а також наслідків, що настали в результаті ДТП;

- стан здоров`я ОСОБА_7 , необхідність його тривалого лікування, обмеження здатності до пересування, догляду за батьком ОСОБА_10 та здійснення підприємницької діяльності не можуть бути підставою для скорочення строку додаткового покарання, оскільки такі обставини не усувають небезпеку керування транспортним засобом особою, яка допустила грубе порушення правил дорожнього руху, та нівелюють превентивну мету призначеного покарання.

Колегія суддів касаційного суду вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій достатньо аргументованими, а призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК із застосуванням ст. 69 КК - справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їхніх висновків з питання правильності призначеного ОСОБА_7 як основного, так і додаткового покарання, справедливості обраного йому заходу примусу прокурор, захисник та засуджений в касаційних скаргах не зазначили.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу прокурора та спільну касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 і засудженого залишити без задоволення, а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 листопада 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2026 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3