Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №191/1444/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 191/1444/25

провадження № 51-1385 км 26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2026 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Дніпропетровська (Дніпра),

громадянина України, який зареєстрований

за адресою:

АДРЕСА_1 , та проживає за адресою:

АДРЕСА_2 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області вироком від 23 грудня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2026 року, засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

10 лютого 2025 року о 00:07 ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем «OPEL ASTRA», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на автошляху сполученням «Синельникове - Дніпро» в межах Синельниківського району Дніпропетровської області.

Під час руху на вказаній автодорозі зі сторони м. Синельникове в напрямку с. Георгіївка ОСОБА_7 порушив вимоги пунктів 12.3, 12.6 «г» Правил дорожнього руху (далі - ПДР), допустив виїзд свого транспортного засобу за межі проїзної частини зустрічної смуги з подальшим наїздом на нерухому перешкоду - дерево.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир його автомобіля ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Допущені ОСОБА_7 порушення вимог пунктів 12.3, 12.6 «г» ПДР знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник ОСОБА_6 , не погодившись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 внаслідок суворості, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що:

- суд апеляційної інстанції в порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК здійснив апеляційний розгляд 26 березня 2026 року за відсутності потерпілого, який не був належним чином повідомлений про дату, час, місце розгляду справи та явка якого була визнана в судове засідання обов`язковою;

- в матеріалах кримінального провадження відсутні технічні носії фіксації судового провадження в судах першої та апеляційної інстанцій;

суди:

- призначаючи ОСОБА_7 покарання, належним чином не зважили на конкретні обставини вчиненого його підзахисним кримінального правопорушення, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та дані про особу винного, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину;

- безпідставно не застосували положення ст. 69 КК, яке дає можливість призначити ОСОБА_7 покарання у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав доводи касаційної скарги, просив призначити новий апеляційний розгляд.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286-1 КК у касаційному порядку захисником не оспорюються.

У поданій касаційній скарзі захисник посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи про проведення судового розгляду в суді апеляційної інстанції за відсутності потерпілого

Захисник у касаційній скарзі посилається на істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, яке полягає у здійсненні апеляційного розгляду 26 березня 2026 року без участі потерпілого ОСОБА_8 , який не був належним чином повідомлений про дату, час, місце розгляду справи та явка якого була визнана в судове засідання обв`язковою.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо, зокрема, судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (п. 5 ч. 2 даної статті).

Участь у кримінальному провадженні потерпілого пов`язана з реалізацією наданих йому прав і виконанням покладених на нього обов`язків. Мета участі потерпілого у кримінальному провадженні пов`язана з необхідністю відновити порушені права або компенсувати завдану злочином шкоду (або одночасно перше і друге).

При цьому, якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з`ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду (ст. 325 КПК).

Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції повідомляв потерпілого ОСОБА_8 про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги захисника, зокрема, і на 26 березня 2026 року, шляхом надіслання поштової повістки та смс-повідомлення. Крім того, відповідно до журналу судового засідання від 11 березня 2026 року, суд апеляційної інстанції не визнавав явку потерпілого в судове засідання 26 березня 2026 року обов`язковою. Однак у судове засідання ОСОБА_8 не з`явився та не повідомив про поважні причини свого неприбуття.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що питання про порушення прав учасника кримінального провадження може вирішуватися лише за ініціативою носія цього права.

Втім, згідно з матеріалами кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_8 зі скаргами щодо скасування судових рішень стосовно ОСОБА_7 через порушення його права на доступ до правосуддя до суду касаційної інстанції не звертався.

З огляду на зазначене колегія суддів відхиляє доводи захисника в цій частині.

Доводи щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження технічних носіїв фіксації судового провадження в судах першої та апеляційної інстанцій

У касаційній скарзі захисник зазначає про відсутність у матеріалах кримінального провадження технічних носіїв фіксації судового провадження в судах першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів не погоджується з цими доводами касаційної скарги захисника з огляду на таке.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо не виконано вимоги про фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження в суді першої або апеляційної інстанції.

Технічний запис судового засідання є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи. Порядок зберігання технічного запису судового засідання визначається, зокрема, Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення), затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 та Інструкцією щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 06 червня 2022 року № 156 (далі - Інструкція).

Так, до матеріалів справи в паперовій формі приєднується паперовий примірник протоколу (журналу) судового засідання з посиланням на відеозапис судового засідання. Відеозапис судового засідання автоматично зберігається у централізованому файловому сховищі (пункти 51-55 Положення).

Згідно з пунктами 2, 4 розділу ІІІ Інструкції, після завершення фіксування та збереження технічного запису судового засідання в протоколі (журналі) цього засідання засобами підсистеми відеоконференцзв`язку автоматично формується вебпосилання на технічний запис, збережений в централізованому файловому сховищі. Підписаний протокол (журнал) судового засідання, який містить вебпосилання на технічний запис судового засідання у централізованому файловому сховищі, переноситься разом з кваліфікованим електронним підписом до автоматизованої системи діловодства суду та обліковується за відповідною судовою справою.

Тобто, за змістом Положення та Інструкції, технічним записом судового засідання, який приєднується до матеріалів справи, фактично є журнал судового засідання з унікальним посиланням на цей запис у централізованому файловому сховищі.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, технічна фіксація перебігу кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 як у Синельниківському міськрайонному суді Дніпропетровської області, так і у Дніпровському апеляційному суді здійснювалася за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua. У всіх журналах судових засідань наявні унікальні посилання на ці технічні записи у централізованому файловому сховищі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів уважає, що віддалене місцезнаходження (в централізованому файловому сховищі) носіїв інформації із записами судового засідання в судах першої та апеляційної інстанцій від паперового примірника матеріалів справи не може свідчити про те, що такі носії відсутні в матеріалах провадження.

Доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі

Захисник у касаційній скарзі вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, безпідставне незастосування положення ст. 69 КК.

Колегія суддів не погоджується і з цими доводами сторони захисту з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість (ст. 414 КПК).

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання й пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Водночас колегія суддів касаційного суду зважає на необхідність дотримання принципів індивідуалізації, співмірностіта справедливості визначеного засудженому заходу примусу, що в даному кримінальному провадженні було реалізовано.

Так, санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 3 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 3 до 5 років.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки щодо виду й міри покарання ОСОБА_7 , урахував:

- ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення;

- наявність обставини, яка пом`якшує покарання - щирого каяття, та відсутність обставини, що його обтяжує;

- дані про особу обвинуваченого: ОСОБА_7 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на спеціальних обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Водночас місцевий суд не знайшов підстав для застосування положення ст. 75 КК, з урахуванням того, що звільнення особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з порушенням правил безпеки дорожнього руху особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння,від відбування покарання з випробуванням не допускається.

Захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із цим вироком у частині незастосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК, подав апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду, дотримуючись вимог статей 370, 404, 405, 407, 412-414, 419 КПК, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, навівши в ухвалі відповідне обґрунтування.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що:

- більшість обставин, на які посилався захисник, слугували підставою для призначення ОСОБА_7 покарання в мінімальному розмірі, передбаченому ч. 1 ст. 286-1 КК;

- матеріали кримінального провадження не містять даних щодо активного сприяння ОСОБА_7 розкриттю злочину;

- зазначені захисником відомості, зокрема, те, що його підзахисний має постійне місце проживання та реєстрації, міцні соціальні зв`язки, працює, позитивно характеризується за місцем роботи, на його утриманні перебуває непрацездатна дружина, яка потребує постійного догляду, допомагає Збройним Силам України, не намагався втекти з місця події, а також те, що потерпілий ухилився від спілкування, фактично відмовився від відшкодування завданих йому збитків, з огляду на обставини справи та суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 діяння, не можуть бути підставами для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК;

- захисником не наведено обставин, що можуть істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, а тому підстави для застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 69 КК відсутні;

- призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Колегія суддів касаційного суду вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій достатньо аргументованими, а призначене ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286-1 КК покарання - справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Також це покарання, на думку Суду, не буде становити надмірний тягар для засудженого, відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів, умотивованість їхніх висновків з питання відсутності підстав для застосування положень ст. 69 КК, правильності призначеного ОСОБА_7 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не зазначив.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3