Окрема думка від 28 вересня 2026 р. у справі №457/532/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Окрема думка

головуючого судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

ОСОБА_1

справа № 457/532/25

провадження № 51-4557 км 25

24 вересня 2026 року колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі головуючої судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було розглянуто у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12025141140000081 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6 , на ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року.

Як видно зі змісту касаційної скарги, захисник, не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій засудженої ОСОБА_4 , посилався на необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо законності вироку суду першої інстанції у частині конфіскації майна (мобільного телефона марки «iPhone 13» та сім-карти оператора мобільного зв`язку «Київстар») малолітньої ОСОБА_6 , яка є третьою особою у кримінальному провадженні.

За результатами касаційного розгляду касаційну скаргу захисника було залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

З висновками колегії суддів щодо відсутності підстав для скасування або зміни рішень судів попередніх інстанцій у частині конфіскації належного малолітній ОСОБА_6 мобільного телефона марки «iPhone 13» погоджуюся.

Однак стосовно доводів касаційної скарги захисника про необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо законності вироку суду першої інстанції у частині конфіскації належної малолітній ОСОБА_6 сім-карти оператора мобільного зв`язку «Київстар», уважаю за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, серед іншого, зазначається рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.

Положеннями ч. 1 ст. 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з приписами ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Разом з цим п. 1 наведеної норми процесуального закону визначено, що гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначене майно повертається власнику (законному володільцю).

Системний аналіз наведених норм процесуального закону свідчить про те, що:

- матеріальні об`єкти (майно), які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення є речовими доказами у справі;

- суд, ухвалюючи рішення по суті справи, має вирішити долю речових доказів;

- майно, яке було знаряддям кримінального провадження та в подальшому у встановленому законом порядку визнане речовим доказом, підлягає конфіскації, крім випадків, передбачених КПК України.

Як видно матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування слідчий, керуючись положеннями статей 40, 94, 98, 100, 110 КПК України, виніс постанову від 20 березня 2025 року, якою визнав вилучений у малолітньої ОСОБА_6 належний їй мобільний телефон марки «iPhone 13» речовим доказом та передав його у кімнату зберігання ВП № 2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області.

При цьому відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування, будь-яких інших постанов про визнання предметів речовими доказами та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування винесено не було.

У подальшому ухвалою слідчого судді від 21 березня 2025 року було задоволено клопотання слідчого та згідно з приписами статей 170-172 КПК України накладено арешт на вилучене у малолітньої потерпілої ОСОБА_6 належне їй майно, а саме мобільний телефон марки «iPhone 13» із встановленою сім-картою оператора мобільного зв`язку «Київстар».

Відповідно до змісту рішення слідчий суддя, серед іншого, зазначив, що вказане майно (мобільний телефон та сім карта) є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі сліди кримінального правопорушення та інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється в ході кримінального провадження, а тому воно підпадає під ознаки речей, визначених у ст. 98 КПК України.

Суд першої інстанції у порядку спрощеного провадження, розглянув справу та ухвалив обвинувальний вирок стосовно обвинуваченої ОСОБА_4 .

При цьому, як видно з резолютивної частини вироку, суд спочатку скасував арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 21 березня 2025 року, на належне малолітній ОСОБА_6 майно, а саме: мобільний телефон марки «iPhone 13» та сім-карту оператора мобільного зв`язку «Київстар», після чого, вирішуючи долю речових доказів згідно з положеннями п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, ухвалив конфіскувати зазначене майно.

Однак уважаю за необхідне звернути увагу на те, що під час досудового розслідування речовим доказом було визнано лише мобільний телефон марки «iPhone 13» (постанова слідчого від 20 березня 2025 року), а тому після скасування наведеної вище ухвали слідчого судді, якою майно ОСОБА_6 було піддано заходам забезпечення кримінального провадження (накладено арешт), належна їй сім-карта оператора мобільного зв`язку «Київстар» (яка не була визнана речовим доказом) не підлягала конфіскації на підставі положень, передбачених статтями 98, 100 КПК України та, як наслідок, мала бути повернута законному володільцю.

Таким чином, на моє переконання, доводи захисника про те, що згадана сім-карта не підпадає під критерії конфіскації, у цілому є обґрунтованими, а тому подану адвокатом ОСОБА_5 в інтересах малолітньої ОСОБА_6 касаційну скаргу необхідно було задовольнити частково, вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції змінити та:

- виключити із зазначених судових рішень посилання на конфіскацію сім-карти оператора мобільного зв`язку «Київстар» з абонентським номером НОМЕР_1 , яка на праві власності належить малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- повернути малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,сім-карту оператора мобільного зв`язку «Київстар» з абонентським номером НОМЕР_1 , яка належить їй на праві власності.

Суддя ОСОБА_1