Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №214/2001/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 214/2001/23

провадження № 51-2875км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

виправданого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 та прокурора ОСОБА_10 на вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 12 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року укримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянина України,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад інкримінованого кримінального правопорушення.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 15 квітня 2026 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 24 грудня 2022 року о 16:20, керуючи технічно справним автомобілем «Audi Q5» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ,належить ТОВ «АвентусЛізинг», здійснював рух у крайній лівій смузі для руху з увімкненим ближнім світлом фар у темний час доби при увімкненому міському освітленні по сухому асфальтобетонному покриттю проїзної частини пр. Гагаріна у Саксаганському районі м. Кривого Рогу зі сторони вул. Галенко у бік проспекту Миру з дорожньою розміткою 1.3, 1.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), яка має по три смуги для руху в кожному напрямку. В цей час пішохід ОСОБА_11 перетинав проїзну частину просп. Гагаріна біля будинку №10 зліва направо у невстановленому для цього місці.

Водій ОСОБА_7 , маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохода на проїзній частині та зменшити швидкість керованого ним автомобіля або зупинитись, щоб дати йому дорогу та таким чином безумовно міг уникнути настання дорожньо-транспортної пригоди, а також її наслідків в будь-якому вигляді, проявив неуважність до змін дорожньої обстановки та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.

В момент коли пішохід перетнув дорожню розмітку 1.3 ПДР, водій ОСОБА_7 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , внаслідок чого останній загинув на місці.

Своїми діями водій ОСОБА_7 грубо порушив вимоги пунктів 12.3, 1.5, 1.7, 2.3 ПДР:

- «1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.»;

-- «1.7. Водії зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи...»

-«2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.».

Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.12.3 ПДР знаходиться у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пішохід ОСОБА_11 отримав комплекс тілесних ушкоджень, які в сукупності відносяться до тяжких, які небезпечні для життя в момент спричинення.

Пішохід ОСОБА_11 знаходився в стані сильного алкогольного сп`яніння, маючи в крові етиловий спирт у концентрації 3.17 проміле.

Смерть ОСОБА_11 наступила 24.12.2022 року від тілесних ушкоджень, які входять до комплексу: «Сполучена тупа травма тіла», яка супроводжувалася множинними переломами кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів з рясною внутрішньою кровотечею, та ускладнилася розвитком шоку, що підтверджується результатами судово-медичної експертизи трупа та даними додаткових методів дослідження.

Такі дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги та заперечення на касаційні скарги

Представник потерпілої та прокурор у касаційних скаргах просять скасувати оскаржувані судові рішення у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і призначити новий в суді першої інстанції. Вважають, що висновки судів про недопустимість та неналежність досліджених доказів у кримінальному провадженні є помилковими і як наслідок виправдання ОСОБА_7 є безпідставним.

Касатори вказують, що апеляційний суд в порушення приписів ст. 419 КПК не дав належної оцінки доводам апеляційних скарг представника потерпілої та сторони обвинувачення щодо необґрунтованого визнання місцевим судом недопустимими та неналежними фактичних даних ряду доказів.

Так, представник потерпілої наголошував, що визнаючи фактичні дані протоколу слідчого експерименту від 03 лютого 2023 року за участю ОСОБА_7 недопустимими доказами, суд безпідставно послався на нероз`яснення останньому під час цієї слідчої дії положень ст. 63 Конституції України, однак потерпіла сторона наголошувала, що таке право «не свідчити проти себе» стосується показань, а не слідчого експерименту. Необґрунтованим в цій частині є твердження місцевого суду про те, що свідчення від ОСОБА_7 були отримані з порушенням п. 4 ч. 2 ст. 87 КПК. Крім того поза увагою апеляційного суду залишився факт підпису ОСОБА_7 в протоколі слідчого експерименту, що йому роз`яснено права підозрюваного, передбачені ст. 42 КПК, які дублюються із ст. 63 Конституції України.

Поряд з цим прокурор вказує, що апеляційний суд оцінюючи доводи апеляційної скарги не врахував, що вказана слідча дія проводилася в присутності двох професійних захисників адвокатів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , залучених ОСОБА_7 , які підписали протокол без жодних зауважень щодо примусу чи порушення права на захист.

Крім того суд не врахував висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладені у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3590/17, згідно з якими, отримані під час слідчого експерименту відомості є самостійним джерелом доказів, оцінка якого здійснюється за правилами ст. 104, 240 КПК. Таким чином з урахуванням обставин цієї слідчої дії ОСОБА_7 брав участь у відтворенні обстановки добровільно та в присутності адвокатів, а тому посилання суду на ст. 23 КПК щодо неможливості використання показань наданих слідчому є недоречним та призвело до штучного звуження доказової бази обвинувачення.

Також касаційні скарги містять посилання на те, що не отримали належної перевірки доводи апелянтів щодо безпідставного визнання фактичних даних протоколу слідчого експерименту за участю понятих від 03 лютого 2023 року неналежними доказами, оскільки на думку суду першої інстанції при проведенні цієї слідчої дії була порушена методика проведення слідчого експерименту. При цьому апеляційний суд залишив поза увагою відсутність в рішенні суду посилання на конкретну методику, яка було порушена слідчим.

На думку прокурора чинний КПК не містить і не може містити імперативних технологічних інструкцій для кожної слідчої дії окремо. Приписи ч. 1 ст. 240 КПК визначають, що метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, що і було зроблено слідчим.

Крім того не отримали належної перевірки доводи апелянтів щодо необґрунтованого визнання фактичних даних протоколу зняття показів з технічних приладів від 29 грудня 2022 року неналежним доказом, оскільки на думку суду не було встановлено походження вказаного відеозапису та електронного носія інформації (CD-R диск) «Alerus» об`ємом 700мв з відеозаписом «video-2023-ОІ -25 14-18-58.mp4 на якому зафіксовані події ДТП. Разом з тим такі висновки є безпідставними, оскільки вказаний відеозапис було вилучено у ТОВ «ВБ Груп» гральний клуб "TRAFFIC", на підставі постанови слідчого від 28 грудня 2022, протокол підписаний представником компанії ОСОБА_14 , на вилученому відеозаписі зафіксовано момент ДТП, відеокамера, яка здійснювала відеозапис була встановлена на фасад будівлі, що знаходиться у м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 4А. та здійснювала відеофіксацію проїжджої частини. Таким чином ствердження апеляційного суду про те, що невстановлено, які саме події знімала вказана відеокамера, є помилковими.

Отже, враховуючи, що фактичні дані зазначених вище джерел доказів були визнані недопустимими та неналежними, місцевий суд визнав недопустимими і фактичні дані висновку судового експерта від 16 лютого 2023 року №КСЕ-19/121/23/2511, згідно з яким встановлено причинний зв`язок із порушенням ПДР водієм ОСОБА_7 та настанням смерті потерпілого ОСОБА_11 . При цьому суд вказав, що цей висновок ґрунтується на вихідних даних протоколів слідчих дій, які є суперечливими. Однак, такі висновки судів є безпідставними, оскільки висновки експерта вказують на конкретні порушення ПДР допущені водієм, які стали причиною ДТП.

Також касатори зазначають, що судовий розгляд кримінального провадження суд апеляційної інстанції здійснив без участі потерпілого ОСОБА_15 , який не був належним чином повідомлений, що є істотним порушенням прав потерпілого.

До суду касаційної інстанції надійшли заперечення захисника ОСОБА_6 на касаційні скарги представника потерпілого та прокурора, в яких він не погоджується з наведеними в них доводами та просить Суд їх відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі здійснив аналіз доказів сторони обвинувачення та дійшов умотивованого рішення про визнання фактичних даних слідчих дій та висновку експерта недопустимими та неналежними доказами. Стверджує, що висновок місцевого суду про недоведеність в діях ОСОБА_7 наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК є обґрунтованим. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам ст. 370 КПК. Апеляційний суд в повному обсязі перевірив доводи представника потерпілої та прокурора, які є аналогічними доводам касаційних скарг і тим самим дотримався приписів ст. 419 цього Кодексу.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

Прокурор підтримала доводи касаційних скарг і просила їх задовольнити.

Захисник та виправданий ОСОБА_7 заперечували проти задоволення касаційних скарг та просили їх відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, думку захисника та виправданого, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, викладені в касаційних скаргах та запереченнях на них, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадженнята достовірності доказів, оскільки таким правом наділений апеляційний суд, щодо судових рішень суду першої інстанції.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За приписами ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду під час оцінки доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом.

У достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що в його достовірності взагалі немає сумнівів, а означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.

За правилами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази в кримінальному провадженні, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Свій висновок про недоведеність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 286 КК, суд зробив на підставі аналізу фактичних даних, які містяться в протоколах слідчих дій і висновку експерта, що є основними доказами сторони обвинувачення.

Апеляційний суд, діючи в межах своїх повноважень, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами представників публічного обвинувачення та представника потерпілої, дійшов обґрунтованого висновку, що викладені в них доводи про безпідставне виправдання ОСОБА_7 є необґрунтованими, а виправдувальний вирок - законним і вмотивованим.

Зокрема, апеляційний суд, перевіривши обґрунтованість доводів апелянтів щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону й неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 , та у своєму рішенні навів докладні мотиви спростування цих доводів. Водночас суд зазначив, що, виправдовуючи обвинуваченого, місцевий суд зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення.

Оцінюючи правомірність ухвали суду апеляційної інстанції з точки зору дотримання процесуального закону, на законності якої наголошують прокурор і представник потерпілої в касаційних скаргах, колегія суддів уважає, що постановлена ухвала містить детальні мотиви прийнятого рішення і повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Водночас у ній суд дав оцінку доводам апеляційних скарг щодо визнання місцевим судом окремих доказів сторони обвинувачення недопустимими та неналежними.

Одним з обов`язкових елементів об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, є причинний зв`язок між допущеними порушеннями правил безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками, які настали.

За сформованим обвинуваченням, яке орган досудового розслідування вважає доведеним, ОСОБА_7 , маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішоходана проїзній частині, проявив неуважність до змін дорожньої обстановки та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходу, хоча безумовно міг уникнути настання ДТП та її наслідків.

Тобто, за обвинуваченням, ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода, оскільки об`єктивно міг завчасно його виявити.

Питання щодо технічної можливості водія уникнути ДТП та встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями і наслідками події можуть бути визначені експертом, який володіє спеціальними знаннями, на підставі комплексу встановлених досудовим слідством обставин ДТП, вихідних даних, які містяться у фактичних даних протоколу огляду місця події, слідчих експериментів, показаннях очевидців, учасників пригоди (свідків), відеоматеріалах, на яких зафіксовані певні факти та обставини пригоди, тощо.

У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав недопустимими фактичні дані висновку експерта, оскільки поміж іншого він ґрунтується на даних слідчого експерименту (проведеного за участю понятих), достовірність яких суд обґрунтовано поставив під сумнів.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що слідчий у ході слідчого експерименту не змоделював усіх можливих обставин ДТП, зокрема темпу пішохода, не визначив швидкості його руху, не провів щосекундного розсунення-зсунення пішохода та автомобіля до місця наїзду, не зафіксував належним чином траєкторії руху пішохода, не встановив параметрів статиста, не забезпечив відтворення умов освітлення. Автомобіль ОСОБА_7 , за змістом протоколу, був просто відсунутий назад, що і стало підставою для висновку про те, що видимість пішохода до місця зіткнення з ним становить 59,8 м. За таких обставин суди дійшли висновку, що фактичні дані протоколу слідчого експерименту не відображають конкретної дорожньої обстановки під час пригоди, зокрема дані про відстань 59,8 м., а отже не можуть бути покладені в основу висновку про наявність у водія технічної можливості уникнути наїзду.

Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що такі порушення в ході слідчого експерименту унеможливлюють встановлення ключових для експертного дослідження параметрів, а саме точного моменту виникнення небезпеки для руху, відстані від транспортного засобу до пішохода в момент його виявлення, фактичної траєкторії руху пішохода. Тобто суд умотивовано вказали, що вихідні дані, взяті за основу експертного висновку, зокрема відстань, на якій водій побачив пішохода, є сумнівними, з урахуванням відеозапису місця ДТП, де зафіксовано, що в момент ДТП була темна пора доби і назустріч ОСОБА_7 рухався автомобіль з увімкненими фарами, який міг створити перешкоду для видимості. Оскільки інші будь-які вихідні дані в матеріалах кримінального провадження відсутні, використання фактичних даних зазначеного вище висновку експерта є неможливим.

Суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що в апеляційних скаргах висловлено лише незгоду з таким висновком суду, однак не наведено переконливого спростування конкретно встановлених судом порушень, чому відсутність перелічених вище даних не має значення для оцінки достовірності результатів експертизи.

Отже, суди, враховуючи, що всі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 286 КК.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, на фактичні дані протоколу слідчого експерименту, з якого убачається, що слідча дія фіксувалася телефоном, однак будь-яких фотографій до протоколу не додано. Із цієї слідчої дії не вбачається, що вона проведена в умовах, наближених до ДТП.

Хоча і заслуговують на увагу доводи касаційних скарг про передчасне визнання неналежними доказами фактичних даних протоколу слідчого експерименту за участю виправданого, однак, на переконання колегії суддів, це не впливає на висновок суду про недоведеність наявності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки фактичні дані вказаної слідчої дії не містять інформацію, яка безумовно розкриває обставини ДТП.

Крім того, відеозапис із місця ДТП сам собою не може бути доказом винуватості ОСОБА_7 , оскільки, як вже наголошувалося, у справах про порушення правил дорожнього руху, що призвели до настання певних наслідків, має бути встановлено причинно-наслідковий зв`язок, який можливо визначити на підставі сукупності вихідних даних.

Доводи касаційних скарг про те, що судовий розгляд кримінального провадження суд апеляційної інстанції здійснив без участі потерпілого ОСОБА_15 , який не був належним чином повідомлений, що є істотним порушенням прав потерпілого, суд не бере до уваги, оскільки ОСОБА_15 є самостійним учасником кримінального провадження і будь-яких заяв або клопотань про його обов`язкову участь у розгляді справи апеляційним судом від нього не надходило. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що потерпілий ОСОБА_15 не подавав касаційної скарги, у якій би стверджував про порушення апеляційним судом його права бути присутнім під час розгляду кримінального провадження.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто провели судовий розгляд на основі змагальності (ст. 22 КК).

У кожному разі Суд, залишаючись об`єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення. З огляду на ці вимоги закону суди під час розгляду кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що місцевий та апеляційний суди в цілому забезпечили справедливий судовий розгляд кримінального провадження, оскаржувані судові рішення є належно умотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, приймаючи рішення.

Доводи, наведені прокурором та представником потерпілої у касаційних скаргах, не спростовують правильності висновків, викладених у вироку місцевого суду та в ухвалі апеляційного суду, і не містять вагомих аргументів, які би дозволили Верховному Суду дійти переконання, що рішення були прийняті з істотними порушеннями норм кримінального процесуального закону та було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставою для скасування вироку місцевого суду, ухвали суду апеляційної інстанції, за результатами перевірки кримінального провадження не встановлено.

Інші доводи касаційних скарг, що стосуються переоцінки фактичних обставин подій, повноти дослідження доказів та їх достовірності, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду згідно з положеннями ч. 1

ст. 433 КПК.

Враховуючи викладене, підстав для задоволення касаційних скарг представника потерпілої та прокурора колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 12 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 та прокурора ОСОБА_10 - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3