Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №334/6474/19 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 334/6474/19

провадження № 51-357 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2025 року у кримінальному провадженні № 12019080000000211 за обвинуваченням:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя ОСОБА_10 , громадянина США, раніше не судимого

та

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що в силу ст. 89 КК України, не має судимості,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 146 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року:

ОСОБА_9 засуджено:

- за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

- за ч. 2 ст. 189 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу;

ОСОБА_8 засуджено:

- за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

- за ч. 2 ст. 189 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_9 та ОСОБА_8 за попередньою змовою групою осіб вчинили вимагання передачі чужого права на майно з погрозою насильства над потерпілим, а також незаконне позбавлення волі, вчинене з корисливих мотивів за попередньою змовою за детально наведених у вироку обставин.

Зокрема, у квітні 2018 року ОСОБА_9 передав ОСОБА_11 гроші в сумі 3000 доларів США для придбання двох автомобілів, уклавши усну угоду про повернення цієї суми без обговорення строків повернення боргу, за умов часткової виплати від отримання прибутку з експлуатації цих автомобілів.

Дотримуючись цієї угоди, ОСОБА_11 протягом червня-грудня 2018 року виплатив ОСОБА_9 частинами борг на загальну суму 3000 доларів США.

Однак у ОСОБА_9 виник умисел на особисте збагачення шляхом вимагання у ОСОБА_11 коштів у розмірі 10 000 доларів США, для чого він звернувся до ОСОБА_8 та повідомив йому про свій план.

24 травня 2019 року ОСОБА_9 за попередньою змовою з ОСОБА_8 біля СТО по вул. Електрозаводській, 51 у м. Запоріжжі, маючи умисел на незаконне збагачення шляхом вимагання передачі чужого майна, з корисливих мотивів, пред`явили ОСОБА_11 вимогу передачі грошових коштів у сумі 10 000 доларів США або передачі вказаних автомобілів шляхом переоформлення права власності на ОСОБА_9 , висловлюючи при цьому погрози застосування фізичного насильства, небезпечного для життя та здоров`я, на що потерпілий погодився, сприймаючи погрози як реальні.

Того ж дня обвинувачені привезли потерпілого до місця проживання ОСОБА_9 у с. Володимирівське, де, погрожуючи застосуванням насильства, продовжили висувати вимоги про передачу коштів або автомобілів.

Сприймаючи погрози як реальні, ОСОБА_11 передав їм свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, після чого ОСОБА_9 та ОСОБА_8 із застосуванням фізичної сили посадили потерпілого до свого автомобіля, привезли до сервісного центру МВС України з метою подальшого переоформлення та відчуження транспортних засобів. Оскільки у потерпілого не було при собі документів, укладання угоди не відбулося, ОСОБА_11 відпустили, проте він не повідомив правоохоронні органи про незаконні дії стосовно нього, оскільки побоювався за своє життя та здоров`я.

13 червня 2019 року ОСОБА_9 поблизу с. Володимирівське Запорізької області із застосування фізичної сили, шляхом обмеження руху керованого ОСОБА_11 автомобіля, демонстрації предмету схожого на пістолет, посадив ОСОБА_11 до салону свого автомобіля, наніс йому цим предметом кілька ударів, спричинивши легкі тілесні ушкодження. Скориставшись тим, що потерпілий наляканий та сприймає погрози реально, ОСОБА_9 спільно з ОСОБА_8 , продовжуючи погрожувати застосуванням насильства та висуваючи вимоги переоформити транспортні засоби на ОСОБА_9 , привезли потерпілого до місця проживання ОСОБА_9 , де він знаходився до моменту приїзду працівників поліції, які забрали потерпілого до відділу поліції, проте останній про незаконні дії щодо нього не повідомив.

Надалі 20 червня 2019 року ОСОБА_9 за попередньою змовою з ОСОБА_8 зупинили автомобіль, де знаходився ОСОБА_11 , застосовуючи фізичну силу, витягнули потерпілого з автомобіля проти його волі, ОСОБА_9 наніс потерпілому удар в обличчя, чим спричинив легкі тілесні ушкодження. Подавивши таким чином волю потерпілого, обвинувачені посадили його до свого автомобіля та, скориставшись його наляканим станом, повезли до нотаріальної контори у м. Запоріжжя, де з метою переоформлення транспортних засобів звернулися до нотаріуса, однак були затримані працівниками поліції.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_9 посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зазначає, що досудове розслідування проведено неуповноваженими особами; обшук у нотаріуса проведено незаконно без ухвали слідчого судді; протоколи за результатами НСРД не містять відомостей про застосування спеціальних технічних засобів, первинний носій інформації, з якого перенесено аудіозапис розмов, технічні характеристики цього носія, а також безпосередніх дій, які відбувалися під час НСРД; протоколи складені не тією особою, яка проводила НСРД. Також вважає недопустимим доказом протокол затримання, оскільки він не підписаний всіма учасниками та не містить додатку до протоколу - відеозапису цієї процесуальної дії.

Стверджує, що в діях потерпілого наявна провокація злочину.

Вказує на фальсифікацію аудіозаписів зустрічей, зафіксованих під час проведення НСРД, та безпідставну відмову суду в задоволенні клопотання про проведення фоноскопічної експертизи.

Також захисник посилається на неналежну якість запису судового засідання в суді першої інстанції, що не дало можливості встановити зміст показань потерпілого та свідків у суді, клопотання про повторний допит не було задоволено, що унеможливило стороні захисту відстоювати свою позицію.

Крім того, у порушення ст. 54 КПК України (в редакції до 08 серпня 2021 року), судом не було забезпечено конфіденційну зустріч при відмові обвинуваченого від захисника, що, на думку касатора, позбавило ОСОБА_9 права на захист.

Захисник вважає судові рішення невмотивованими і такими, що не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_8 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про недопустимість доказів, оскільки в матеріалах відсутні документи, що підтверджують законність НСРД та первинні носії інформації, на яких зафіксовано результати їх проведення.

Також вказує на те, що аудіозапис показань потерпілого в суді є непридатним для прослуховування, що перешкодило встановленню змісту показань і позбавило захисників, які вступили у справу пізніше, можливості здійснювати ефективний захист.

Звертає увагу на неправильне застосування судом ст. 72 КК України, оскільки ОСОБА_8 не було зараховано у строк відбування покарання тримання його під вартою з 20 по 22 червня 2019 року та перебування під домашнім арештом з 22 червня 2019 року по 03 вересня 2020 року.

На ці доводи апеляційний суд відповідей не дав, а тому ухвала суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від прокурора надійшло заперечення на касаційні скарги, які він вважає безпідставними та просить залишити судові рішення без зміни.

Захисник ОСОБА_12 не надав пояснень щодо касаційної скарги.

Захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_8 підтримали скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити з наведених у скарзі мотивів.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарг та вважав судові рішення законними і обґрунтованими.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скаргах, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК України.

Відповідно до ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним та обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як зазначено в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляцію визнано необґрунтованою. Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту подала апеляційні скарги на вирок місцевого суду, у яких, зокрема, вказувалося на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту досудового слідства і судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та наводилися доводи стосовно істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які свідчать про недопустимість доказів.

При перевірці цих доводів суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що усі досліджені в суді докази є допустимими, оскільки отримані з дотриманням порядку, встановленому КПК України. Також суд погодився з висновком районного суду про доведеність того, що в діях обвинувачених є склад інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

Зокрема, при перевірці доказів на їх допустимість суд зазначив, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. А згідно п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу до таких керівників відноситься, у тому числі, начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції. За таких обставин апеляційний суд зробив висновок, що начальник відділу слідчого управління ГУНП в Запорізькій області, як керівник структурного підрозділу органу досудового розслідування, мав право організації та проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадження, а тому не можна стверджувати про недопустимість усіх зібраних у цьому провадженні доказів.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком, а тому доводи касаційних скарг в цій частині суд відхиляє.

Також апеляційний суд навів обґрунтовані мотиви на спростування доводів сторони захисту про недопустимість як доказів матеріалів проведених у справі негласних слідчих (розшукових) дій внаслідок того, що протоколи за результатами НСРД не містять відомостей про застосування спеціальних технічних засобів, первинних носіїв інформації, з яких перенесено аудіозапис розмов, технічних характеристик цього носія.

Суд зазначив, що відповідно до пунктів 4.5.1, 4.5.6 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом голови СБУ від 12 серпня 2005 року, до державної таємниці належать відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки - устаткування, апаратури, приладів, пристроїв, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності. Тому суд визнав безпідставними твердження апеляційних скарг про те, що відсутність вказаних даних може вважатися підставою для визнання доказів недопустимими. Крім того, апеляційний суд обґрунтовано послався на практику касаційного суду щодо визнання електронного документа допустимим доказом.

Такі висновки апеляційного суду повністю узгоджуються з позицією суду касаційної інстанції, викладеної в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к).

У касаційній скарзі наводяться доводи щодо недопустимості, як доказу, протоколів затримання ОСОБА_9 та проникнення до кабінету нотаріуса. Ці доводи є аналогічними доводам апеляційної скарги сторони захисту, на які суд дав умотивовані відповіді.

Зокрема, апеляційний суд вказав, що відповідно до ч. 5 ст. 208 КПК України протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Протокол затримання ОСОБА_9 містить підпис особи, яка його склала, а також інформацію про те, що ОСОБА_9 від підпису відмовився, що було зафіксовано у присутності понятих та засвідчено їх підписами. Також під час затримання ОСОБА_9 були роз`яснені його права. Що стосується відсутності в матеріалах провадження відеозапису затримання, та суд послався на те, що здійснення відеозапису під час вчинення цієї процесуальної дії не є обов`язковим.

Також апеляційний суд встановив, що з показів самого нотаріуса вбачається, що підозрюваних осіб було затримано в коридорі та приймальні, які є місцем загального доступу, а не в самому кабінеті. Безпосередньо у кабінеті нотаріуса жодних процесуальних дій не відбувалося та жодних документів у нього не вилучалося, а тому суд правильно вказав на відсутність необхідності отримання попереднього дозволу суду або особи на проникнення до приміщення та обшук.

Наведені висновки апеляційного суду колегія суддів вважає переконливими.

Також не знайшло свого підтвердження посилання захисника на порушення права на захист ОСОБА_9 .

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що з самого початку захист підозрюваного здійснювала захисник ОСОБА_13 . Подальша заміна її на адвоката ОСОБА_14 відбулася на підставі договору про надання правової допомоги від 28 серпня 2020 року, яка прибула в судове засідання 03 вересня 2020 року. Обвинувачений ОСОБА_9 жодних клопотань щодо необхідності явки адвоката ОСОБА_13 не заявляв, у подальшому користувався послугами захисника ОСОБА_14 .

Надалі, 14 червня 2022 року в судовому засіданні ОСОБА_9 відмовився від послуг цього захисника, пославшись на відсутність коштів на сплату послуг, та заявив клопотання про призначення йому безоплатного захисника, що було задоволено судом. Від послуг цього захисника ОСОБА_9 у його присутності відмовився в судовому засіданні 27 липня 2022 року, заявивши, що його інтереси буде представляти захисник ОСОБА_15 . При цьому суд з`ясував, чи мали захисник і обвинувачений можливість поспілкуватися між собою, що вони підтвердили.

Таким чином, захист ОСОБА_9 весь час здійснювали професійні адвокати, яких він міг обирати самостійно та змінювати. Жодних скарг на неналежний чи неефективний захист від обвинуваченого не надходило. Крім того, у касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 не наводить, як саме відсутність конфіденційної зустрічі при відмові від захисника позбавила обвинуваченого можливості належним чином захищатися від пред`явленого обвинувачення чи істотним чином вплинула на реалізацію ним свого права на захист.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає ці доводи касаційних скарг безпідставними.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу на те, що на виконання вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи і обґрунтувати кожен із них, при цьому суд має навести правове обґрунтування своєї позиції, яке не може бути суперечливим та ставити під сумнів прийняте рішення.

До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.

Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Отже, суд повинен встановити всі фактичні обставини, перевірити їх доказами та надати відповідь, чи доводять фактичні обставини певну подію, винуватість особи та чи відповідають встановлені обставини кваліфікації пред`явленого обвинувачення.

В апеляційних скаргах сторона захисту оспорювала фактичні обставини справи, висловлювала твердження про неповноту судового розгляду і не погоджувалася з оцінкою доказів, наведеною судом першої інстанції.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, установлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Цих вимог суд апеляційної інстанції не дотримався. Зокрема, в ухвалі суд послався на докази, які стосувалися подій 20 червня 2019 року, проаналізував їх частково. В той же час судом було проігноровано, що у вироку наведено перебіг подій з 24 травня по 20 червня 2019 року, які мають бути підтверджені відповідними доказами. Апеляційний суд продублював докази, які наведені у вироку суду першої інстанції, однак не зазначив, які саме події цими доказами підтверджено чи спростовано, не надав відповідей на доводи апеляційних скарг про непідтвердження доказами певних обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими.

Слід звернути увагу, що в основу ухвали апеляційного суду покладені покази потерпілого ОСОБА_11 . В апеляційних скаргах висловлювалися заперечення щодо цих показань і були заявлені клопотання про допит потерпілого в судовому засіданні. В обґрунтування цього клопотання сторона захисту посилалася на неякісний звукозапис судового засідання суду першої інстанції, що позбавляє можливості захисників, які вступили у справу пізніше, встановити точні пояснення ОСОБА_11 , висловити на них свої заперечення та підготувати обґрунтовані доводи на спростування цих показів.

Враховуючи ту обставину, що вказані показання були покладені в основу вироку в повному обсязі і фактичні обставини перебігу подій суд встановив переважно з них, то, враховуючи принцип змагальності, суд мав надати сторонам можливість перевірити ці показання. Проте, апеляційний суд зазначив, що посилання в апеляційних скаргах на неякісний звукозапис судового засідання не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. У той же час цей суд погодився із тим, що існують недоліки в якості звуку цього судового засідання.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про повторний допит потерпілого, апеляційний суд продублював наведені у вироку показання без їх дослідження та перевірки. Суд, у тому числі, переписав з вироку показання потерпілого щодо погроз йому пістолетом, хоча жодного доказу на підтвердження цього досліджено не було. А тому застосована цим судом процедура не відповідає вимогам процесуального закону.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що стороною захисту у цьому кримінальному провадженні висувалися доводи, що протокол за результатами проведення НСРД від 25 липня 2019 року є неповним фіксуванням розмов учасників, а відтворений фрагментарно. Внаслідок чого захисниками були заявлені клопотання про проведення відповідних експертиз, у задоволенні чого суд першої інстанції відмовив. Апеляційні скарги також містять твердження про фрагментарність фіксування розмов у цьому протоколі, на що сторона захисту вказувала як на неповноту судового розгляду та наголошувала про відсутність у протоколі запису частини розмов, які виправдовують обвинувачених. Наведені обставини також підлягали перевірці судом апеляційної інстанції, однак суд обмежився формулюванням, що зміст протоколу є цільним і логічним та в ньому відображено зміст розмов, які представляють оперативний інтерес по справі.

Отже, апеляційний суд при перегляді вироку місцевого суду не перевірив належним чином усіх доводів апеляційних скарг, не дав на них умотивованої відповіді, погодившись із висновками суду першої інстанції без належного обґрунтування, не зазначив, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші, чим допустив порушення вимог ст. 419 КПК України. За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені судом порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до положень ст. 412 КПК України є істотними, що у відповідності з вимогами п. 1 ч.1 ст. 438 цього Кодексу є підставою для скасування судового рішення. Тому доводи захисників про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону в цій частині є слушними, натомість підстав для скасування вироку суду першої інстанції, як про це просять касатори, немає.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення апеляційного суду.

З цих підстав суд ухвалив:

Касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2025 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3