Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №572/1190/15-к — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 572/1190/15

провадження № 51-4578км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 ,

у режимі відеоконференції: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

засуджених: ОСОБА_14 , ОСОБА_15

(у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників засуджених - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 ,ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та засуджених ОСОБА_17 і ОСОБА_18 на вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 січня 2026 року в кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_19 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Житомира,

раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 Кримінального кодексу України (далі ? КК);

ОСОБА_20 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

уродженця м. Ігарки Красноярського краю

Російської Федерації,

раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК;

ОСОБА_17 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

уродженця м. Сахаліну Російської Федерації,

раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК;

ОСОБА_21 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 ,

уродженця м. Житомира,

раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК;

ОСОБА_22 ,

ІНФОРМАЦІЯ_5 ,

уродженця м. Житомира,

раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК;

ОСОБА_14 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Коростишева Житомирської області,

раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК;

ОСОБА_15 ,

ІНФОРМАЦІЯ_6 ,

уродженця с. Більківці Коростишівського району Житомирської області,

раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258КК;

ОСОБА_23 ,

ІНФОРМАЦІЯ_7 ,

уродженця м. Коростишева Житомирської області,

раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК;

ОСОБА_24 ,

ІНФОРМАЦІЯ_8 ,

уродженця с. Користь Корецького району Рівненської області,

раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК;

ОСОБА_25 ,

ІНФОРМАЦІЯ_9 ,

уродженця с. Калинівка Васильківського району Київської області,

раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК;

ОСОБА_18 ,

ІНФОРМАЦІЯ_10 ,

уродженця м. Коростишева Житомирської області,

раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Кузнецовський міський суд Рівненської області вироком від 16 серпня 2024 року визнав винуватими та засудив:

· ОСОБА_25 за ч. 2 ст. 258 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Зарахував йому відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до КК щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання», (далі - Закону № 838-VІІІ) у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 12 до 13 серпня 2014 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалив рахувати початок строку відбування покарання з моменту фактичного затримання ОСОБА_25 на виконання вироку суду;

· ОСОБА_24 за ч. 2 ст. 258 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Ухвалив рахувати початок строку відбування покарання з моменту фактичного затримання ОСОБА_24 на виконання вироку суду;

· ОСОБА_20 за ч. 2 ст. 258 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Ухвалив рахувати початок строку відбування покарання з моменту фактичного затримання ОСОБА_20 на виконання вироку суду;

· ОСОБА_15 за ч. 2 ст. 258 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Зарахував відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання час попереднього ув`язнення ОСОБА_15 з 18 вересня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Ухвалив рахувати початок строку відбування покарання з дня набрання вироком законної сили;

· ОСОБА_23 за ч. 2 ст. 258 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Зарахував відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838-VІІІ) у строк покарання час попереднього ув`язнення ОСОБА_23 з 18 серпня до 08 вересня 2014 року включно, , з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалив рахувати початок строку відбування покарання з моменту фактичного затримання ОСОБА_23 на виконання вироку суду;

· ОСОБА_21 до покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 258 на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна і за ч. 1 ст. 263 КК на строк 3 роки.

На підставі частин 1, 3 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_21 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Зарахував відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838-VІІІ) у строк остаточного покарання час попереднього ув`язнення ОСОБА_21 з 27 липня 2016 року до 22 лютого 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалив рахувати початок строку відбування покарання з моменту фактичного затримання ОСОБА_21 на виконання вироку суду;

· ОСОБА_17 за ч. 2 ст. 258 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Ухвалив рахувати початок строку відбування покарання з моменту фактичного затримання ОСОБА_17 на виконання вироку суду;

· ОСОБА_14 до покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 258 КК на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна і за ч. 1 ст. 263 КК на строк 3 роки.

На підставі частин 1, 3 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_14 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Зарахував відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838-VІІІ) у строк остаточного покарання час попереднього ув`язнення ОСОБА_14 з 23 травня до 31 серпня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Зарахував згідно з ч. 5 ст. 72 КК у строк остаточного покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_14 з 18 вересня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Ухвалив рахувати початок строку відбування покарання з моменту набрання вироком законної сили;

· ОСОБА_18 за ч. 2 ст. 258 КК, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Ухвалив рахувати початок строку відбування ОСОБА_18 покарання з моменту його фактичного затримання на виконання вироку суду;

· ОСОБА_22 за ч. 2 ст. 258 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Ухвалив рахувати початок строку відбування ОСОБА_22 покарання з моменту його фактичного затримання на виконання вироку суду;

· ОСОБА_19 за ч. 2 ст. 258 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Ухвалив рахувати початок строку відбування ОСОБА_19 покарання з моменту його фактичного затримання на виконання вироку суду.

Також ухвалив стягнути солідарно:

зі ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_23 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 на користь ОСОБА_26 24 525,20 грн у рахунок відшкодування завданої злочином майнової шкоди та 25 000 грн у рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди.

Вирішив питання щодо запобіжного заходу та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За обставин, визнаних місцевим судом доведеними й викладених у вироку цього суду, на початку травня 2014 року ОСОБА_25 , з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, привернення уваги громадськості до власних поглядів щодо незаконного видобутку бурштину поблизу с. Олексіївка Сарненського району Рівненської області, попередньо домовився з групою інших осіб, до якої особисто залучив ОСОБА_24 , а через інших невстановлених осіб ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 та інших 100 - 150 невстановлених осіб, про вчинення із застосуванням зброї терористичного акту, керував його підготовкою та вчиненням.

Зокрема, ОСОБА_25 за попередньою змовою зі ОСОБА_24 , а через інших невстановлених осіб із ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 та іншими невстановленими 100 - 150 особами запланували здійснити виїзд у місце незаконного видобутку бурштину поблизу с. Олексіївка Сарненського району Рівненської області, забезпечивши присутність значної кількості чоловіків спортивної статури, а також екіпірованих у форму військового зразка, з демонстрацією та застосуванням вогнепальної зброї, з метою порушення громадської безпеки, залякування місцевого населення, привернення уваги громадськості до їх поглядів на незаконний видобуток бурштину і встановлення контролю над таким видобутком у власних інтересах.

У невстановлений час, проте не пізніше 08 травня 2014 року, ОСОБА_25 , перебуваючи в приміщенні Міністерства доходів і зборів України, що на вул. Львівська площа, 5 у м. Києві, виконуючи попередньо узгоджені зі співучасниками організаційні дії, бажаючи надати незаконним діям групи ознак легальності, приховуючи дійсні наміри, ініціював створення розпорядження від 08 травня 2014 року № 102 Комісії з проведення перевірки дотримання вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» у Міністерстві доходів і зборів України про створення робочої групи, забезпечивши включення до складу цієї групи себе та ОСОБА_24 . Зазначене розпорядження загалом створювало ілюзію повноважень на проведення заходів з перевірки та фіксації фактів незаконного видобутку бурштину на території Рівненської області, проте фактично не надавало таких повноважень.

Після отримання 08 травня 2014 року копії зазначеного розпорядження ОСОБА_25 , взявши із собою придатну для стрільби одноствольну казнозарядну неавтоматичну бойову багатоцільову вогнепальну зброю - багатоцільову гладкоствольну рушницю « НОМЕР_1 » із серійним номером НОМЕР_2 , 12 калібру, та одноствольну самозарядну нарізну вогнепальну зброю карабін ОП СКС із серійним номером НОМЕР_3 , калібру 7,62x39 мм, з боєприпасами до них, спільно зі ОСОБА_24 , на автомобілі «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_4 , виїхали до комплексу «Парк-готель Швейцарія», розташованого на вул. Соборній, 51 у с. Обарів Рівненського району Рівненської області, куди за попередньою домовленістю з іншими учасниками злочинної групи для узгодження подальших дій на автомобілі «Toyota Sequoia», реєстраційний номер НОМЕР_5 , разом з іншими невстановленими особами приїхав ОСОБА_20 , який взяв із собою придатну для стрільби одноствольну самозарядну нарізну вогнепальну зброю - карабін «С-МЗ ЕХР-01» із серійним номером НОМЕР_6 , калібру 7,62х39 мм, а також на автомобілях «Lexus LX», реєстраційний номер НОМЕР_7 , та «Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_8 , приїхали ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, які взяли із собою належну ОСОБА_15 придатну для стрільби одноствольну самозарядну нарізну вогнепальну зброю - карабін марки АКМС-МФ 1 (Ф-202) із серійним номером НОМЕР_9 (номер до переобладнання ФД6197), калібру 7,62x39 мм, одноствольну самозарядну нарізну багатоцільову вогнепальну зброю - карабін марки TS 9 TP із серійним номером НОМЕР_10 , калібру 9x21 мм, одноствольну казнозарядну неавтоматичну мисливську вогнепальну зброю - мисливську гладкоствольну рушницю «Remington 870» із серійним номером НОМЕР_11 , 12 калібру, пристрій (пістолет) ПМ-Т із серійним номером НОМЕР_12 , калібру 9 мм P.A. та боєприпаси до неї, належну ОСОБА_23 придатну для стрільби вогнепальну зброю - карабін «АКМС-МФ 1» (Ф-202) з серійним номером НОМЕР_13 , калібру 7,62x39 мм, пристрій (пістолет) «В» з серійним номером НОМЕР_14 , калібру 9 мм P.A. та боєприпаси до неї, належну ОСОБА_17 придатну для стрільби двоствольну казнозарядну неавтоматичну мисливську вогнепальну зброю - гладкоствольну рушницю ТОЗ-34Р із серійним номером НОМЕР_15 , 12 калібру та боєприпаси до неї.

У комплексі «Парк-готель Швейцарія» ОСОБА_25 , організовуючи вчинення злочину, довів до відома ОСОБА_24 особисто, а ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, а також інших співучасників - через невстановлених осіб місце вчинення терористичного акту: лісовий масив поблизу с. Олексіївка Сарненського району Рівненської області, та час початку злочинних дій: 09 травня 2014 року близько 06 год. Крім того, усі учасники злочинної групи домовилися про місце зустрічі на території ТзОВ «Мисливське господарство «Поліське-Сарни», що на вул. Робітничій, 3 у с. Страшеве Сарненського району Рівненської області, та час у період з 05 до 06 год 09 травня 2014 року, коли і звідки мали намір усі разом переміститися до місця видобутку бурштину поблизу с. Олексіївка Сарненського району Рівненської області для безпосереднього вчинення терористичного акту.

Після зустрічі у вказаному місці в домовлений час ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та інші невстановлені співучасники групи у кількості від 100 до 150 осіб, з метою вчинення терористичного акту, близько 07 год 09 травня 2014 року прибули зі зброєю до місця видобутку бурштину на територію 65 кварталу Ясногірського лісництва ДП «Клесівський лісгосп» неподалік с. Олексіївка Сарненського району Рівненської області на чотирьох автомобілях марки ГАЗ - 66, а також автомобілях марок «Lexus LX», реєстраційний номер НОМЕР_7 , «Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_8 , «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_4 , «Toyota Sequoia», реєстраційний номер НОМЕР_5 , та інших невстановлених транспортних засобах, чим виконали частину із загального обсягу дій, які група вважала необхідними для реалізації спільного умислу.

Прибувши до вказаної місцевості, виконавці злочину, у тому числі ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та інші невстановлені 100 - 150 осіб, з метою виконання спільного плану, погрожуючи шляхом демонстрування і застосування вогнепальної зброї, а саме: карабіну TS 9 TP із серійним номером НОМЕР_16 , калібру 9х21 мм, НОМЕР_9 (номер до переобладнання ФД6197), калібру 7,62x39 мм, пристрою (пістолета) ПМТ із серійним номером НОМЕР_12 , калібру 9 мм P.A., мисливської гладкоствольної рушниці «Remington 870» із серійним номером НОМЕР_11 , 12 калібру, карабіну ОП СКС із серійним номером НОМЕР_3 , калібру 7,62x39 мм, багатоцільової гладкоствольної рушниці «WM 1300 D» із серійним номером НОМЕР_2 , 12 калібру, карабіну АКМС-МФ 1 (Ф-202) із серійним номером НОМЕР_13 , калібру 7,62x39 мм, пристрою (пістолета) «В» із серійним номером НОМЕР_14 , калібру 9 мм P.A., мисливської гладкоствольної рушниці ТОЗ-34Р із серійним номером НОМЕР_15 , 12 калібру, карабіну «С - МЗ ЕХР-01» із серійним номером НОМЕР_6 , калібру 7,62x39 мм, карабіну «С - МК» із серійним номером Н02130981, калібру 7,62x39 мм, мисливського карабіну «T» моделі 21, № НОМЕР_17 , калібру .223, мисливського карабіну «W» моделі «M V» із серійним номером ВР041955, калібру 308 WIN, пристрою (пістолета) моделі «Ф-12Р» із серійним номером НОМЕР_18 , калібру 9 мм Р.А., а також іншої невстановленої вогнепальної зброї, забезпечивши присутність значної кількості чоловіків спортивної статури та екіпірованих у форму військового зразка, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення і привернення уваги громадськості до власних поглядів щодо незаконного видобутку бурштину, бажаючи встановити контроль над незаконним його видобутком, вчинили низку демонстративних дій стосовно населення Сарненського району Рівненської області.

Зокрема, 09 травня 2014 року, у період із 07:00 до 09:15 на території Ясногірського лісництва ДП «Клесівський лісгосп» неподалік с. Олексіївка Сарненського району Рівненської області невстановлені особи, з метою залякування населення, порушення громадської безпеки та привернення уваги громадськості до їх погляду щодо незаконного видобутку бурштину, діючи спільно зі ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та за попередньою змовою з ними, не пояснюючи причин, у присутності значної кількості жителів Сарненського району Рівненської області (від 100 до 800 осіб), вчинили терористичний акт, який виразився у застосуванні невстановленої вогнепальної та холодної зброї, заподіянні ударів руками і ногами двом особам з поміж місцевих жителів Сарненського району Рівненської області, а саме ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , чим спричинили їм фізичний біль і заподіяли тілесні ушкодження. Таким чином, було порушено громадську безпеку, продемонстровано свою перевагу у силі, створено небезпеку для життя і здоров`я місцевого населення Сарненського району Рівненської області та залякано його.

Крім того, 09 травня 2014 року близько 08:50, перебуваючи на ґрунтовій дорозі лісосмуги неподалік с. Олексіївка Сарненського району Рівненської області, особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження і яка перебувала в групі, за попередньою змовою зі ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 та іншими невстановленими особами, реалізовуючи спільний зі ОСОБА_25 злочинний умисел, разом із іншими невстановленими особами, не пояснюючи причин, за відсутності обставин необхідної оборони або крайньої необхідності, з метою залякування населення, порушення громадської безпеки та привернення уваги громадськості до їх погляду щодо незаконного видобутку бурштину, здійснили постріли з невстановлених у ході досудового слідства видів вогнепальної зброї калібру 12, 7,62 та 5,45 мм по автомобілю марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_19 , на якому рухалися місцеві жителі ОСОБА_26 , ОСОБА_29 та ОСОБА_30 у напрямку до с. Кам`яне-Случанське Сарненського району Рівненської області. В результаті пострілів автомобіль, отримавши механічні пошкодження, зупинився, а невстановлені особи, на виконання наказу ОСОБА_23 , а також за попередньою змовою з іншими встановленими та невстановленими співучасниками злочину, застосувавши фізичну силу, витягли із салону потерпілих і заподіяли їм значну кількість ударів ногами в різні частини тіла. У результаті дій особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, ОСОБА_23 та невстановлених осіб терористів ОСОБА_31 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді вогнепального наскрізного поранення ділянки правого передпліччя з ушкодженням м`яких тканин та акроміального кінця правої ключиці, забою м`яких тканин і синця верхньої губи. ОСОБА_26 отримав легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я у вигляді гематоми ділянки грудної клітки та черевної стінки зліва і легкі тілесні ушкодження у вигляді садна передньо-бокової поверхні шиї зліва, садна передньої поверхні грудної клітки, синця передньо-внутрішньої поверхні у верхній та середній третинах правого плеча, забою м`яких тканин та синця тім`яної ділянки волосистої частини голови, синця передньої поверхні середньої третини лівої гомілки. ОСОБА_29 отримав легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я у вигляді синця-гематоми лівої орбітальної ділянки, забійної рани підбрівної ділянки зліва та гематоми ділянки грудини.

Далі того ж дня близько 09:40, після того як місцеве населення Сарненського району Рівненської області масово виявило громадянську позицію щодо необхідності припинення злочинних дій терористів, ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та інші не встановлені досудовим розслідуванням особи, намагаючись уникнути відповідальності й покарання за свої дії, залишили на автомобілях місце події.

Вказані дії ОСОБА_25 за попередньою змовою зі ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами дестабілізували обстановку в Сарненському районі Рівненської області, викликали у місцевого населення почуття напруги, страху, незахищеності та занепокоєння, позбавили людей почуття безпеки (спокою), поставили в небезпеку їх життя і здоров`я, продемонстрували небезпеку настання тяжких наслідків.

Однак, продовжуючи свої злочинні дії, близько 10:45 09 травня 2014 року, перебуваючи на ґрунтовій дорозі в лісовій місцевості між ТзОВ «Мисливське господарство «Поліське-Сарни» та с. Страшеве Сарненського району Рівненської області, у присутності великого скупчення людей у кількості від 500 до 3000 осіб з поміж місцевого населення Сарненського району Рівненської області, які зібралися з метою з`ясувати мотиви вчинення терористичних актів та запобігти зникненню з місця події, ОСОБА_25 , діючи з єдиним умислом і за попередньою змовою зі ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та іншими невстановленими особами, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, знову вчинили терористичний акт за таких обставин.

Зазначеного дня о 10:52, за відсутності обставин необхідної оборони та крайньої необхідності, ОСОБА_19 умисно завдав удару рукою в обличчя ОСОБА_32 , чим порушив громадський порядок, виявив явну зневагу та цинізм до осіб, що представляли місцеву громадськість. Далі ОСОБА_23 , ОСОБА_21 і ОСОБА_17 , не маючи на те законних підстав, застосували вогнепальну зброю шляхом здійснення пострілів у повітря над значним скупченням людей, перебуваючи від них на відстані від 1 до 10 м, тим самим порушили громадську безпеку, залякали населення та створили реальну небезпеку для життя і здоров`я людей. У цей же час ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 й особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, тримаючи в руках вогнепальну зброю та активно демонструючи її населенню, висловили погрозу її застосування з метою залякати населення Сарненського району і порушити громадську безпеку.

Крім того, 09 травня 2014 року близько 10:52, перебуваючи в лісовій місцевості поблизу с. Страшеве Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_21 , маючи умисел на незаконні придбання та носіння вогнепальної зброї, за невстановлених обставин отримав одноствольну самозарядну нарізну вогнепальну зброю - карабін марки АКМС-МФ 1 (Ф-202) із серійним номером НОМЕР_9 (номер до переобладнання ФД6197), калібру 7,62x39 мм, дозвіл на зберігання якої має ОСОБА_15 . Надалі без передбаченого законом дозволу ОСОБА_21 з 10:52 до невстановленого часу 09 травня 2014 року, перебуваючи у вказаному місці, носив цю зброю.

До того ж 09 травня 2014 року близько 10:52, перебуваючи в лісовій місцевості поблизу с. Страшеве Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_14 , маючи умисел на незаконні придбання, носіння та передачу вогнепальної зброї, за невстановлених обставин отримав одноствольну самозарядну нарізну багатоцільову вогнепальну зброю - карабін марки TS 9 TP із серійним номером НОМЕР_10 , калібру 9x21 мм, дозвіл на зберігання якої має ОСОБА_15 . Далі без передбаченого законом дозволу ОСОБА_14 з 10:52 до 10:53 вказаного дня носив її та передав особі, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження.

Такими умисними діями ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 258 КК, а саме терористичний акт, тобто застосування зброї, що скоєно з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, привернення уваги громадськості до інших поглядів винного (терориста), а також погрозу вчинення зазначених дій із тією самою метою, за попередньою змовою групою осіб. Крім того, ОСОБА_21 і ОСОБА_14 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК, а саме придбання та носіння вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 27 січня 2026 року вирок суду першої інстанції змінив у частині призначеного покарання, виключивши з нього рішення про призначення обвинуваченим додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Зарахував відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838-VІІІ) у строк покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі:

· ОСОБА_15 з 18 вересня 2023 року до 27 січня 2026 року включно;

· ОСОБА_14 з 23 травня до 31 серпня 2017 року включно, з 18 вересня 2023 року до 27 січня 2026 року включно.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Вимоги та доводи, викладені в касаційних скаргах

У касаційній скарзі захисники ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просять скасувати вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції. При цьому захисник ОСОБА_9 просить закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_25 за ч. 2 ст. 258 КК у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення, а ОСОБА_10 призначити новий розгляд справи у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх скарг захисники вказують на невідповідність рішень судів попередніх інстанцій вимогам статей 94, 370 КПК.

Стверджують, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам статей 404, 419 КПК, належним чином не розглянув апеляційних скарг сторони захисту, вибірково дав відповідь на доводи в них, не дослідив повторно обставин, досліджених судом першої інстанції неповністю і з порушеннями, не сформував власних висновків щодо аналізу та оцінки доказів з точки зору їх достатності для доведеності винуватості, безпідставно відмовив у задоволенні вимог щодо закриття кримінального провадження за відсутності доказів винуватості ОСОБА_25 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК. Крім того, цей суд не навів переконливих мотивів на спростування доводів сторони захисту.

На думку касаторів, зазначеним вище суд апеляційної інстанції не дотримався принципів змагальності та рівності.

Стверджують, що поза увагою апеляційного суду залишилися доводи сторони захисту щодо порушенням підслідності під час досудового розслідування через:

· здійснення досудового розслідування неуповноваженим на це органом;

· відсутність повноважень у прокурора на визначення підслідності та невмотивованість прийнятого ним рішення;

· незаконність постанови прокурора від 10 травня 2014 року про об`єднання кримінальних проваджень в одне за № 12014180200000617, бо така не могла бути винесена цього дня, оскільки провадження об`єднані лише 12 травня 2014 року, тож постанова прокурора від 10 травня 2014 року, якою визначено підслідність об`єднаного провадження, теж є незаконною, а усі зібрані докази, як наслідок - недопустимими;

· незаконність постанов про визначення групи прокурорів від 12 квітня 2019 року та про внесення змін до складу групи від 09 березня 2023 року, оскільки у них не зазначено номерів проваджень за обвинуваченням засуджених за ч. 2 ст. 258 КК та відповідно за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 258 КК, що свідчить про незаконність дій, вчинених працівниками прокуратури, які вказані у цих постановах під час досудового розслідування та судового провадження, і зумовлює визнання недопустимими доказів, поданих ними.

Касатори наполягають на порушенні судами попередніх інстанцій положень ч. 3 ст.62 Конституції України та п. 6 ч. 2 ст. 87 КПК у редакції від 13 квітня 2012 року у зв`язку з невизнанням недопустимими доказів, отриманих внаслідок допиту ОСОБА_25 як свідка 10 і 21 травня 2014 року, оскільки у матеріалах справи міститься вимога в МВС України в м. Києві, датована 19 травня 2014 року, що свідчить про обізнаність органу досудового розслідування станом на 21 травня 2014 року про визнання допитуваної як свідка особи підозрюваною. При цьому суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про закриття провадження стосовно ОСОБА_25 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, хибно послався на висновки Верховного Суду, зроблені в ухвалі від 02 травня 2018 року у справі № 464/5860/16, і безпідставно не взяв до уваги висновків Верховного Суду України в постанові від 09 червня 2016 року у справі № 5-360кс15, що суперечить нормам КПК.

Зауважують, що суди обох інстанцій не надали належної оцінки різниці між фактичними обставинами, викладеними у повідомленні про підозру та обвинувальному акті, що не дало обвинуваченим особам розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридичної оцінки діяння за відповідною статтею КК.

Автори скарг наполягають, що апеляційний суд безпідставно проігнорував клопотання захисту про повторне дослідження доказів і не надав належної оцінки:

· неповноті судового розгляду місцевим судом у частині допиту заявлених стороною захисту свідків ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та інших, які могли підтвердити непричетність ОСОБА_25 до ініціювання створення розпорядження № 102;

· відмові суду першої інстанції у визнанні недопустимими висновків портретної експертизи від 25 липня 2014 року № 2-204, комплексної експертизи відео-, звукозапису та комп`ютерної техніки від 07 жовтня 2014 року № 2132/2133/2134 й виклику і допиту експертів у судовому засіданні.

Уважають, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вихід місцевого суду за межі обвинувачення, що полягало у кваліфікації дій ОСОБА_25 за ч. 2 ст. 258 КК, у той час як він не обвинувачувався у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 263 КК, а кваліфікуюча ознака «попередня змова групи осіб» не доведена, оскільки усі обвинувачені повідомили, що познайомилися лише під час розгляду справи у суді.

Посилаються на те, що суд не встановив наявності ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК, не довів мети його вчинення.

Крім того, на думку захисників, суди попередніх інстанцій, призначаючи покарання ОСОБА_25 , не врахували, що він 1961 року народження, є пенсіонером, позитивно характеризується, раніше не судимий, за час судового розгляду не вчинив іншого протиправного діяння і виконував покладені на нього обов`язки, має постійне місце проживання, займає активну громадянську позицію, є військовим волонтером, учасником бойових дій, має низку відзнак, що у сукупності дає підстави для застосування до нього положень ст. 69 КК.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 ,посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції та закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_18 за ч. 2 ст. 258 КК у зв`язку з відсутністю в їх діях складу цього кримінального правопорушення.

Також, просить змінити вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_21 в частині призначеного йому за ч. 1 ст. 263 КК покарання, внаслідок невідповідності ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і призначити за цією частиною статті покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК звільнити його від призначеного покарання з випробуванням із застосуванням іспитового строку 1 рік.

Цивільний позов ОСОБА_26 захисник просить залишити без розгляду, судові витрати у кримінальному провадженні віднести на рахунок держави.

На обґрунтування своєї скарги захисник ОСОБА_6 , крім доводів, які є аналогічні доводам адвокатів ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , вказує:

· на недоведеність застосування зброї його підзахисними з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, привернення уваги громадськості до їх поглядів щодо незаконного видобутку бурштину;

· відсутність доказів попередньої домовленості на скоєння таких дій;

· недоведеність того, що дії засуджених були спрямовані на привернення уваги до їх поглядів, не конкретизовано, які саме погляди вони мали, до яких хотіли привернути увагу громадськості або схилити, чи які хотіли нав`язати.

Уважає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками місцевого суду про доведеність вини засуджених, узгодженість дій останніх, їх зв`язок із групою у кількості 100-150 осіб та наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК, оскільки підзахисні не мали мети й умислу вчинити терористичний акт.

Стверджує, що апеляційний суд не дав оцінки тому, що докази, покладені в основу вироку, лише констатують факт перебування засуджених на місці події та заворушень у цій місцевості, що не утворює складу злочину, передбаченого ч. 2 ст.258 КК, а обставини подій 09 травня 2014 року у вироку спотворені й викривлені з обвинувальним ухилом.

Касатор звертає увагу на те, що пояснення ОСОБА_26 , протоколи впізнання ОСОБА_23 від 09 травня 2014 року та ОСОБА_35 від 10 травня 2014 року, протокол слідчого експерименту від 17 травня 2014 року не можуть бути взяті судом за основу обвинувального вироку, оскільки містять суперечності й викликають недовіру до правдивості обставин, на які посилається потерпілий.

Адвокат, непогоджуючись із встановленими судом фактичними обставинами, стверджує про недоведеність винуватості його підзахисних за ч. 2 ст. 258 КК, а висновки місцевого суду ґрунтуються на припущеннях.

Зауважує, що зброю засуджені застосовали з метою припинення протиправних дій місцевих жителів, що залишилося без належної уваги та оцінки судів попередніх інстанцій.

На думку скаржника, місцевий суд під час призначення покарання ОСОБА_21 за ч. 1 ст. 263 КК, не врахував належним чином, що хоча цей злочин і належить до категорії тяжких, проте не призвів до тяжких наслідків, відсутні обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_21 , який раніше не судимий, характеризується позитивно, має постійне місце проживання та роботи, взяв у руки зброю через провокацію конфлікту з боку місцевого населення і з метою захисту життя та здоров`я. Уважає, що така мета поведінки засудженого істотно знижує суспільну небезпеку злочину і пом`якшує відповідальність винної особи.

У касаційних скаргах засуджені ОСОБА_18 та ОСОБА_17 ,посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_18 майже ідентичні доводам скарги ОСОБА_17 .

На обґрунтування своїх скарг засуджені крім доводів, викладених їхнім захисником ОСОБА_6 та адвокатами ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , вказують:

· на недоведеність спеціальної мети їхніх дій, зазначеної у диспозиції ст. 258 КК, прямого умислу, визначеного ч. 2 цієї статті, характеру спільних дій, часу, місця, способу досягнення змови, її змісту, обсягу домовленостей, розподілу ролей і функцій;

· у контексті недоведеності єдиного умислу та змови, що застосування зброї певними особами не охоплюється єдиним умислом присутніх осіб і було виключно ініціативою тих, хто її застосовував, а характер подій, які відбулися 09 травня 2014 року, свідчить про наявність конфлікту між двома групами осіб, а не про заздалегідь спланований терористичний акт із визначеною метою, передбаченою ст. 258 КК; події відбувалися без вимог з їхнього боку до органів державної влади, без проголошення політичних або інших заяв чи спроб впливу на прийняття рішень органами державної влади або місцевого самоврядування;

· на відсутність аналізу, яким чином їхні дії створювали небезпеку для життя чи здоров`я людей.

Звертають увагу на однобічність судового розгляду, що полягала у неналежній оцінці показань засуджених та інших учасників.

Касатори наполягають на порушенні підслідності й недопустимості доказів, зібраних неуповноваженим органом, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги.

Уважають, що оскільки злочини, передбачені ст. 258 КК, підслідні Службі безпеки України (далі - СБУ), то з моменту внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч. 2 цієї статті за № 12014180000000340 від 29 липня 2014 року досудове розслідування мала здійснювати СБУ. При цьому постанову про визначення підслідності було винесено у супереч вимогам статей 36, 214, 216, 218 КПК й вона не відповідає висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19.

Автори скарг акцентують на порушенні місцевим судом принципу безпосередності дослідження доказів та змагальності, оскільки сторона обвинувачення передала йому всі матеріали досудового розслідування. Отже, суд отримав інформацію, яка не є доказом у розумінні ст. 84 КПК, до її дослідження, водночас він уже був обізнаний із її змістом, що ставить під сумнів його неупередженість та об`єктивність формування судового переконання, при цьому принцип безпосередності втрачає сенс.

Посилаються на незаконний склад суду першої інстанції внаслідок порушення вимог ч. 2 ст. 31 КПК (у редакції від 09 травня 2014 року) та порядку визначення складу суду для розгляду кримінального провадження. Зменшення складу суду до одноособового розгляду за наявності імперативної норми про обов`язкову колегіальність, відведення двох суддів під час визначення складу, на думку засуджених, свідчить про свідоме корегування складу суду, що ставить під сумнів легітимність правосуддя та суперечить принципу законного суду, до того ж перехід до колегіального розгляду не усуває допущених порушень, адже провадження вже було прийнято до розгляду та розпочато незаконним складом.

ОСОБА_18 й ОСОБА_17 переконані, що суди здійснили формальну кваліфікацію подій за ч. 2 ст. 258 КК, без належного встановлення та доведення обов`язкових елементів складу цього злочину.

Уважають, що неусунення судом апеляційної інстанції порушень, допущених місцевим судом, не забезпечує ефективного судового контролю за законністю вироку.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 ,посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції тапризначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування вимог скарги захисник, крім доводів, викладених вище іншими касаторами, посилаєтьсяна те, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених судом першої інстанції, і залишив поза увагою та не надав належної оцінки доводам сторони захисту, зокрема про:

· незаконність викладу місцевим судом з власної ініціативи нового обвинувачення із конкретизацією діянь, що не були зазначені та суттєво відрізняються від висунутого прокурором, чим суд перебрав на себе функцію сторони обвинувачення;

· незабезпечення місцевим судом стороні захисту права на ознайомлення з матеріалами провадження перед вступом адвокатів у справу;

· невідповідність дій суду першої інстанції вимогам ч. 3 ст. 22, частин 1, 3 ст. 26, § 3 «Процедура судового розгляду» гл. 28 КПК під час приєднання 23 томів матеріалів досудового розслідування до судової справи на підставі листа прокурора, який, на думку адвоката, було подано поза судовим розглядом, а також безпідставність використання судом цих матеріалів для доведення обвинувачення;

· проведення судового засідання без участі ОСОБА_15 через неналежний відеоконференцзв`язок у слідчому ізоляторі, унаслідок чого він не чув ходу судових засідань, чим порушено його право на захист, допит свідків;

· безпідставне позбавлення судом сторони захисту усупереч вимогам ч. 7 ст. 101 КПК права на допит експертів щодо висновків фоноскопічної експертизи за наявності обґрунтованих стороною захисту порушень і протиріч у їхніх висновках;

· неврахування під час обрахунку строку попереднього ув`язнення затримання ОСОБА_15 з 09 до 10 травня 2014 року працівниками Сарненського РВ УМВС із розрахунку день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та необґрунтоване не визнання такого затримання незаконним;

· невирішення долі речових доказів, у тому числі документів і майна, вилучених під час досудового слідства;

· безпідставну відмову удопиті заявлених захистом свідків, зокрема ОСОБА_36 , та експертів.

Посилається на невідповідність рішень судів обох інстанцій вимогам ст. 370 КПК, а ухвали апеляційного суду і ст. 419 цього Кодексу, через їх невмотивованість.

Стверджує про порушення підслідності через:

· незаконність постанов прокурора про визначення підслідності внаслідок допущених у них неточностей у датах та їх невмотивованості;

· відсутність повноважень у прокурора ОСОБА_37 на час винесення постанови;

· здійснення розслідування не СБУ.

Адвокат звертає увагу на помилкові висновки судів про описки чи технічні помилки у датах постанов прокурора про визначення підслідності й безпідставне врахування у цьому контексті витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та інших процесуальних документів, які не було досліджено у судовому засіданні.

Наполягає, що суди обох інстанцій залишили без уваги доводи сторони захисту про недопустимість доказів, покладених в основу вироку, зокрема:

· показань із чужих слів, наданих зацікавленими особами - працівниками поліції, уважає місцевий суд провів впізнання свідками обвинувачених осіб у судовому засіданні;

· даних з протоколів огляду місця події від 09 травня 2014 року та огляду карти пам`яті Transcend ЗООх, виданої ОСОБА_38 ;

· даних протоколу огляду речі від 14 травня 2014 року;

· даних протоколів огляду речей та документів від 15 травня 2014 року (4 оптичні диски, у тому числі Esperanza, Arita DVD-R), при цьому акцентує на відсутності від Сарненського РВ МВС доручень УБОЗ;

· даних протоколів огляду речі від 17 травня та 07 липня 2014 року;

· даних висновків експертів від 25 липня 2014 року № 2-204 і від 07 жовтня 2014 року № 2132/2133/2134, які є суперечливими, неповними, складеними з порушення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (у редакції від 26 грудня 2012 року), унаслідок чого необхідно було провести додаткову експертизу, у чому суд безпідставно відмовив;

· постанов про визначення групи прокурорів від 12 квітня 2019 року і про внесення змін до складу групи прокурорів від 09 березня 2023 року, винесених у порушення вимог ч. 1 ст. 37 та п. 3 ч. 5 ст. 110 КПК, у іншому провадженні № 12016180180001688 від 07 жовтня 2016 року, без зазначення номерів кримінальних проваджень, у яких обвинувачувалися засуджені, та похідних від них доказів та вчинених неуповноваженими особами процесуальних дій, що залишилось без належної оцінки судів обох інстанцій.

Захисник звертає увагу, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у клопотанні сторони захисту про дослідження письмових доказів і документів, у тому числі повідомлення про підозру, які не було досліджено в суді першої інстанції, при цьому надав їм оцінку в ухвалі.

Наполягає на невідповідності фактичних обставин, викладених у повідомленні про підозру та обвинувальному акті, зокрема щодо кваліфікуючої ознаки - попередньої змови, об`єктивної сторони тероризму, що вплинуло на розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення, тож, на думку касатора, обвинувачення здійснено в спосіб, невизначений законом, що залишилося без уваги місцевого суду та належного реагування суду апеляційної інстанції.

На переконання захисника, суд апеляційної інстанції не врахував, що місцевий суд не повинен був використовувати протоколи допиту свідків, обвинувачених, потерпілих під час розгляду справи, а прийнявши їх, мав дослідити усі без виключення, ураховуючи клопотання сторони захисту про таке дослідження, чим порушив вимоги статей 10, 22, 23, 26 КПК.

Адвокат, не погоджуючись із установленими судом фактичними обставинами, стверджує про недоведеність винуватості її підзахисного за ч. 2 ст. 258 КК, у тому числі складу і ознак злочину, передбаченого цією частиною статті КК, у свою чергу висновки місцевого суду ґрунтуються на припущеннях.

Зазначає про недоведеність мети та умислу ОСОБА_15 на вчинення правопорушення, передбаченого ст. 258 КК, його змови з іншими учасниками.

Вказує про неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, а самеч. 2 ст. 258 КК, через відсутність складу та ознак наведеного в цій нормі злочину; вважає, що є ознаки іншого правопорушення.

На думку касатора, посилання апеляційного суду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та ВС є нерелевантним.

Крім того, просить змінити запобіжний захід ОСОБА_15 на захід, не пов`язаний з триманням у місцях несвободи.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_16 ,посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених через суворість, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції та закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_22 і ОСОБА_19 за ч. 2 ст. 258 КК у зв`язку з відсутністю в їх діях складу цього кримінального правопорушення.

На обґрунтування вимог скарги захисник посилається на те, що суди помилково застосували ч. 2 ст. 258 КК і неправильно застосували статті 65, 66 цього Кодексу.

Звертає увагу, що в ході судового розгляду суди не встановили в діях ОСОБА_22 та ОСОБА_19 обов`язкових ознак терористичного акту чи доказу існування попередньої змови, тобто до початку реалізації об`єктивної сторони злочину, домовленості з особами, які вчиняли протиправні дії.

Наполягає, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги диспозиції ст. 258 КК, зміст якої вказує на те, що ОСОБА_19 і ОСОБА_22 не вчиняли цього злочину.

Касатор зауважує, що:

· у ході судового розгляду не встановлено участі його підзахисних у створенні загальної небезпеки;

· застосували вогнепальну зброю, вчинили терористичний акт і побиття потерпілих, здійснили постріли в останніх і в автомобіль невстановлені особи, а не ОСОБА_22 та ОСОБА_19 . У свою чергу суди попередніх інстанцій не змогли послатися на докази участі підзахисних у застосуванні зброї, фізичному насильстві до потерпілих або будь -якої їх активної участі;

· спільний характер дій, попередня змова ґрунтуються на припущеннях, в обвинуваченні відсутні твердження про розподіл злочинних ролей між співучасниками, підтвердження цього не знайшов і суд;

· участь тисяч очевидців, що перебували у безпосередній близькості до осіб, які здійснювали постріли, однак не отримали тілесних ушкоджень, свідчить про відсутність обов`язкової ознаки терористичного акту - створення реальної небезпеки для життя чи здоров`я людини;

· зазначені конкретні дії ОСОБА_19 можуть містити склад дрібного хуліганства.

Звертає увагу, що суди не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_19 та ОСОБА_22 спільно з іншими засудженими намагалися залишити місце події, проте тисячі агресивно налаштованих місцевих жителів завадили цьому.

Автор скарги наполягає, що суди не змогли послатися на докази, які б указували на спеціальну мету або мотив дій ОСОБА_22 чи ОСОБА_19 .

Як акцентує захисник, суди обох інстанцій не надали необхідної оцінки порушенню вимог ч. 5 ст. 36, статей 214, 216 КПК, а саме тому, що за відсутності неефективного досудового розслідування або наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійснення ним досудового розслідування в умовах воєнного стану, особа, яка не обіймає посади Генерального прокурора (особи, що виконує його обов`язки), керівника обласної прокуратури, його першого заступника та заступника, без законних для того підстав доручила здійснення досудового розслідування слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу. Тобто, заступник прокурора Сарненського району ОСОБА_39 , за умови, що слідчий слідчого відділу Сарненського РВ УМВС України в Рівненській області відповідно до вимог ст. 214 КПК вніс відомості у ЄРДР і розпочав досудове розслідування, постановою від 10 травня 2014 року (13 травня 2014 року) незаконно визначив підслідність в об`єднаному кримінальному провадженні № 12014180200000617 за СУ УМВС України в Рівненській області, при цьому без встановлення неефективності розслідування.

Захисник зазначає, що апеляційний суд, не дотримавшись приписів ст. 335 КПК, відмовився від розгляду клопотання сторони захисту про зупинення провадження стосовно ОСОБА_22 та ОСОБА_19 для проходження військової служби, при цьому головуючий висловлював упереджену думку щодо клопотання, незаконно орієнтував прокурора ініціювати питання про зміну запобіжного заходу засудженим на більш суворий у разі внесення захисниками необґрунтованих клопотань.

Крім того, стверджує, що суди попередніх інстанцій усупереч вимогам статей 65, 66 КК призначили покарання ОСОБА_19 та ОСОБА_22 , не урахувавши їх конкретної участі в подіях, осіб винних, які раніше не судимі, позитивно характеризуються, мобілізовані до сил оборони під час повномасштабного вторгнення, беруть участь у виконанні бойових завдань, мають сумлінну процесуальну поведінку, будь-яких правопорушень як до, так і після 09 квітня 2014 року не вчиняли. На думку адвоката, зазначене є підставою для застосування приписів статей 66, 69, 75 КК.

Інші доводи захисника ОСОБА_16 перекликаються з доводами попередніх касаторів.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції та закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК у зв`язку з відсутністю в його діях складу цих кримінальних правопорушень.

Уважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій незаконними.

На обґрунтування вимог скарги зазначає, що ці суди не забезпечили повторного дослідження обставин справи, не допитали свідків ОСОБА_33 та ОСОБА_34 , чим порушили принцип змагальності сторін.

Стверджує про неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 258 КК через відсутність ознак тероризму, мети як обов`язкової ознаки такого діяння, що унеможливлює віднесення будь-яких дій до терористичної діяльності.

На думку автора скарги, в матеріалах справи відсутні докази того, що дії ОСОБА_14 були спрямовані на порушення громадської безпеки чи залякування населення, що він вчиняв терористичний акт за попередньою змовою групою осіб, як відсутні й висновки експерта, які доводять наявність на змивах з обох його рук продуктів згоряння бездимного пороху, що повністю спростовує застосування ним вогнепальної зброї та вчинення терористичного акту.

Зауважує, що у вироку обвинувачення ОСОБА_14 в інкримінованих йому злочинах не сформульоване чітко, не зазначено, які саме дії він вчиняв, у який спосіб та які були наслідки.

На переконання скаржника, обвинувачення ґрунтується на припущеннях, що суперечить положенням ст. 62 Конституції України.

Касатор звертає увагу, що сторона обвинувачення не спростувала показань ОСОБА_14 , наданих під час судового засідання.

Акцентує, що порушення, допущені місцевим судом, суд апеляційної інстанції не усунув.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 ,посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції тазакрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_17 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_18 за ч. 2 ст. 258 КК у зв`язку з відсутністю в їх діях складу цього кримінального правопорушення.

Крім того, просить вирішити питання стосовно звільнення ОСОБА_17 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_18 від відбування покарання.

Адвокат уважає, хибними висновки судів попередніх інстанцій про те, що зібрані докази є допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_17 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 і ОСОБА_18 у вчиненні інкримінованого їм злочину, також вину не доведено поза розумним сумнівом, звертає увагу на вимоги ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 17 КПК, підкреслює, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь особи.

На його думку, не доведено мети вчинення терористичного акту і того, що події становили порушення громадської безпеки, і така кваліфікація не підтверджується матеріалами справи,тому дії засуджених за ч. 2 ст. 258 КК судом кваліфікував неправильно.

Зауважує, що докази, зібрані у кримінальному провадженні стосовно його підзахисних, не доводять у цілому, що кримінальне правопорушення вчинено засудженими за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Вимоги скарги захисник обґрунтовує тим, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилися такі порушення:

· здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_17 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 і ОСОБА_18 органом досудового розслідування поза межами визначених КПК повноважень, тобто без дотримання положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 5 ст. 36 КПК, при цьому стверджує, що принцип «що не заборонено, то дозволено» для органу досудового розслідування неприйнятний;

· визначення підслідності за СУ в Рівненській області, усупереч ч. 5 ст. 36, ч. 7 ст. 214, ст. 216 КПК, у тому числі через невмотивованість постанови про визначення підслідності, незважаючи на те, що кримінальне провадження за ознаками ст. 258 КК виявлено і внесено в ЄРДР 29 липня 2014 року і саме із цього дня його підзахисним інкримінується ч. 2 ст. 258 КК;

· порушення права на захист, зокрема, через відсутність статусу підозрюваних у його підзахисних з 09 травня до серпня 2014 року, внаслідок чого вони були позбавлені права відстоювати свої права; проведення досудового розслідування протягом шести місяців неуповноваженим органом, збирання цим органом доказів про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК; дії органів досудового розслідування, а саме зміна кваліфікації і висунення нового обвинувачення за іншою статтею КК.

Автор скарги посилається на неналежну правову оцінку версії сторони захисту, у тому числі щодо відсутності в діях його підзахисних складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК, та недопустимості доказів, зібраних із порушенням підслідності.

Захисник стверджує, що апеляційний суд проігнорував порушення місцевим судом вимог статей 370, 376 КПК, оскільки після виходу з нарадчої кімнати головуючий суддя проголосив лише вступну і резолютивну частини вироку, а вирок був надісланий учасникам судового розгляду лише 20 серпня 2024 року, що, на думку сторони захисту, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Наполягає на безпідставності відмови суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотань сторони захисту про повторне дослідження доказів, надання тимчасового доступу.

Інші доводи захисника ОСОБА_8 подібні до вже викладених вище доводів сторони захисту.

Позиції учасників судового провадження

Захисники та засуджені підтримали касаційні скарги.

Прокурор заперечував доводи касаційних скарг.

Від засуджених ОСОБА_22 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Іншим учасникам судового провадження належним чином повідомлено про дату, час та місце судового розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися, клопотань або заяв про відкладення розгляду кримінального провадження не подавали.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників, засуджених і прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, наведені в касаційних скаргах, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це порушують питання в касаційних скаргах захисники та засуджені.

З урахуванням приписів статей 433 і 438 КПК Суд позбавлений можливості констатувати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Натомість зазначені стороною захисту доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який погодився з рішенням місцевого суду щодо доведеності винуватості засуджених та юридичної кваліфікації їх дій.

За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Водночас положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінка доказів, як визначено ст. 94 КПК, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Згідно з положеннями ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження Суд установив, що місцевий суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, свій висновок про доведеність винуватості всіх засуджениху вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК, а ОСОБА_21 та ОСОБА_14 і за ч. 1 ст. 263 КК зробив із дотриманням вимог гл. 2 КПК. У вироку суду в повній відповідності до ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, які суд дослідив та оцінив з урахуванням положень статей 85, 86, 88, 94 цього Кодексу. Вирок суду відповідає приписам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим.При цьому в основу обвинувального вироку суд поклав докази, які беззаперечно доводять винуватість усіх засуджених у інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, в тому числі за апеляційними скаргами сторони захисту, обґрунтовано дійшов висновку, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. 370 КПК розглянув кримінальне провадження стосовно ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_18 ,винуватість яких підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Водночас суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, і зробив висновок, що доводи сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 й ОСОБА_18 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК, а ОСОБА_21 та ОСОБА_14 і за ч. 1 ст. 263 КК безпідставні, а докази, покладені місцевим судом в основу вироку, є належними, допустимими і достатніми для визнання засуджених винуватими у вчиненні вказаного.

Обґрунтовуючи винуватість засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, суди попередніх інстанцій зважили на показання потерпілих та свідків.

Перед усім слід зауважити, що суд оцінює докази як кожен окремо, так і їх сукупність. Синергетичний ефект сукупності доказів дозволяє відтворити обставини, що відбулися.

У цій справі допитано понад 50 осіб як свідків, показання яких, надані кожним окремо дають можливість реконструювати події, що відбувалися.

Варто уваги, що у суб`єктів злочину вилучено 15 одиниць різного виду вогнепальної зброї, магазини до неї, набої загальною кількістю 563 штуки різного калібру, два розкладних ножі, розкладну металеву палицю з пружиною, три бронежилети, чого вони не заперечували.

Для встановлення обставин суди, оцінюючи докази у сукупності, взяли до уваги, зокремате, що свідки ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 були очевидцями подій на місці видобутку бурштину, свідок ОСОБА_28 підтвердив застосування щодо нього зброї 09 травня 2014 року невстановленими особами з числа терористів, свідок ОСОБА_47 підтвердив наявність зброї у ОСОБА_21 , ОСОБА_48 , ОСОБА_23 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 під час вчинення терористичного акту, свідки ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_40 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 показали про використання ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_23 зброї, а саме здійснення з неї пострілів, свідок ОСОБА_49 показав, що керівниками були ОСОБА_15 та ОСОБА_23 і хтось з них давав вказівку стріляти, але не пам`ятає, хто саме. Свідки ОСОБА_40 , ОСОБА_51 , ОСОБА_41 , ОСОБА_52 , ОСОБА_47 , ОСОБА_53 та інші свідки, які були очевидцями подій в урочищі, охарактеризували суб`єктів правопорушення як окрему групу осіб. Потерпілий ОСОБА_26 показав суду про дії ОСОБА_23 зі зброєю в руках і використання вогнепальної зброї на місці видобутку бурштину ОСОБА_55 та іншими невстановленими співучасниками терористичного акту.

Засуджений ОСОБА_25 в судовому засіданні показав, що:

· зустрічався з ОСОБА_56 ;

· 09 травня 2014 року перед виїздом на місце видобутку бурштину бачив близько 300 озброєних чоловік у військовій формі;

· уважав, що 300 озброєних чоловіків залучені ОСОБА_56 з метою вирішення власних його інтересів щодо видобутку бурштину.

Після цього з відеозаписів реєстратора, на яких зафіксовані події 09 травня 2014 року, та з проведених експертиз суди встановили, що ОСОБА_18 під час подій тримав в руках зброю ОСОБА_25 , у той час як обидва заперечували знайомство та спільність дій. Водночас про незаконне вилучення будь-якими особами із володіння ОСОБА_25 його рушниці сторона захисту не повідомляє.

Тож, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_25 не відмовився від участі у спільних узгоджених діях, спрямованих на встановлення контролю над незаконним видобутком бурштину у Рівненській області, продовжив вчиняти дії спільно з іншими співучасниками для досягнення цього результату. Вказані обставини свідчать про те, що така мета охоплювалась умислом ОСОБА_25 .

Доводи щодо відсутності в діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК, були ретельно перевірені судами першої та апеляційної інстанцій.

Як слушно звернули увагу суди попередніх інстанцій, усі засуджені та частина інших невстановлених учасників групи у вечірній час 08 травня 2014 року приїхали до готелю «Парк-готель Швейцарія» у с. Обарів Рівненського району Рівненської області, при цьому взяли з собою вогнепальну зброю та боєприпаси до неї, разом виїхали звідти у ніч з 8 на 9 травня і зранку 09 травня 2014 року були в одному і тому ж місці поблизу мисливського господарства «Поліське-Сарни» у смт Страшеве, де зустрілись з іншими невстановленими співучасниками терористичного акту. Також засуджені, крім ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , не оспорювали, що були поблизу с. Олексіївка.

З відеореєстратора автомобіля встановлено розповідь ОСОБА_15 про роботу мотопомп, бажання долучитись до незаконного видобутку бурштину, участь у його видобутку, необхідність встановлювати своїх керівників для контролю за видобутком бурштину та підкорити місцеве населення, яке його видобуває, а також про умови, які необхідно встановлювати для спільного видобутку бурштину з місцевим населенням і необхідність залучення до цього процесу керівників правоохоронних органів.

Позиція ОСОБА_15 та ОСОБА_14 про те, що вони не були того дня поблизу вказаного місця, як і про відсутність злагодженості дій, спростовується відомостями, що містяться у показаннях ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 про те, що 08 травня 2014 року вони увесь час з моменту виїзду в напрямку м. Рівного до часу їх затримання перебували разом, і відеозаписами, наданими свідком ОСОБА_38 , які, відповідно до його показань, він здійснив 09 травня 2014 року, прибувши на запрошення ОСОБА_25 на місце видобутку бурштину.

Місцевий суд, із рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, із записів відеореєстратора транспортного засобу встановив, що автомобіль, у якому здійснюється фіксація, їде в колоні третім за автомобілями «Toyota Sequoia» та «Mercedes Benz», колона зупиняється, з автомобіля «Toyota Sequoia» виходять чотири особи, одна з яких ОСОБА_25 . У цей час в салоні автомобіля чути вказівки щодо дій зі зброєю. Хтось дає настанову, щоб усі трималися. Інша особа дає команду: «Стволи». Після цього ОСОБА_15 і ОСОБА_20 , тримаючи в руках вогнепальну зброю разом зі ОСОБА_25 та ще одним чоловіком, йдуть до осіб, які перегородили їм дорогу. У цей час перед автомобілем з`являються ОСОБА_57 і ОСОБА_19 , з предметом схожий на палицю в руках, ОСОБА_18 з пістолетом і ОСОБА_14 зі зброєю з прикладом. ОСОБА_18 йде в напрямку осіб, які перебувають на дорозі та зупинився, це викликало занепокоєння осіб, що перегородили дорогу. Наперед автомобіля виходить ОСОБА_23 з вогнепальною зброєю в вигляді автомата Калашникова. Особи, які перебувають на дорозі, та особи зі сторони зупиненої колони, серед яких ОСОБА_25 , ОСОБА_22 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , починають спілкуватися. ОСОБА_22 повернувся до автомобіля та дав якусь вказівку рукою і знову відійшов, тримаючи в руках вогнепальну зброю. ОСОБА_19 завдав одного удару правою рукою у ділянку голови якомусь чоловіку без видимої на те причини, від чого останній нахилився та пішов назад. Такі дії ОСОБА_19 викликали обурення серед інших осіб, вони почали наближатись до нього, проте їх зупинили постріли, які пролунали через декілька секунд. Після останніх двох пострілів люди почали пригинатись, відходити назад або бігли, без видимих на те причин пролунало ще два постріли, у кадрі з`явився ОСОБА_21 з вогнепальною зброєю в руках і стволом, спрямованим вгору у напрямку осіб, що зупинили їхню колону. Люди, які зупинили колону, продовжували відходити в напрямку від автомобіля, звідки велась зйомка. Наперед автомобіля, у напрямку за особами, що відходили, вийшли ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_17 , ОСОБА_57 , у кожного з яких в руках по одній одиниці вогнепальної зброї, а ОСОБА_14 тримав дві одиниці вогнепальної зброї: рушницю та автомат, зброя була спрямована в напрямку осіб, які відступають, у цей час пролунало ще не менше п`яти пострілів, наперед автомобіля вийшов і ОСОБА_58 , який тримав в одній руці пістолет, а у іншій - рушницю. Після цього поблизу автомобіля з`являються два працівники міліції, ОСОБА_15 їх зупиняє та підводить до ОСОБА_25 і ще однієї особи, вони починають спілкуватись між собою у присутності ОСОБА_15 . Лише після цього особи з числа тих, які зупинили автомобіль, почали наближатись до автомобілів зупиненої колони. Далі на відео зафіксовано автомобіль «Toyota Sequoia» без будь-яких видимих пошкоджень.

Заслуговує на увагу й той факт, що усі засуджені визнавали та не оспорювали здачу зброї до службового автомобіля працівників міліції на їх вимогу.

Без уваги судів обох інстанцій не залишився і зміст аналітичної довідки, отриманої у операторів телекомунікацій № 27/895 від 18 липня 2014 року, з якої вбачається, що у період з 20 квітня до 09 травня 2014 року абонентські номери, якими користувались засуджені, мали зв`язки між собою: ОСОБА_22 - 10 з`єднань з ОСОБА_15 , одне з`єднання з ОСОБА_21 ; ОСОБА_15 - 30 з`єднань з ОСОБА_21 , 10 з`єднань з ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 - 29 з`єднань з ОСОБА_14 ; ОСОБА_14 - 97 з`єднань з ОСОБА_21 , 29 з`єднань з ОСОБА_23 та 19 з`єднань з ОСОБА_15 .

Тож суди зважили на фактичні дані, що містять у протоколах: огляду місця події; додаткового огляду місця події; огляду речей; огляду речей і документів; проведення слідчих експериментів; огляду місцевості; пред`явлення особи для впізнання; пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та висновках експертів, відповідях на запити, листах; довідках та інших письмових доказах.

Суд апеляційної інстанції слушно підсумував, що події відбувалися на великій за обсягом території і тривали певний час, кожен зі свідків надав показання про обставини і факти, які безпосередньо міг бачити на місці, де він в той момент перебував. Враховуючи кількість суб`єктів злочину та кількість свідків, динамічність і зміну дій засуджених, докази у справі суд оцінював у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що вчинення особами лише окремих частин на виконання спільного плану та для досягнення єдиної мети, дає підстави для висновку, що за злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчиняли всіх без виключення дій, якими безпосередньо був вчинений злочин, але, будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями цього злочину єдиним умислом, спрямованим на його вчинення, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретне кримінально каране.

Кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченого КК.

Так, за ч. 1 ст. 263 КК передбачено відповідальність за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, тобто зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 258 КК настає за терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров`я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об`єднаннями громадян, юридичними особами, міжнародними організаціями, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою. Із кваліфікуючими ознаками - вчинення повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо такі дії призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків.

Для кваліфікації діянь особи за цією статтею обов`язковим є не тільки наявність прямого умислу,а й спеціальної мети, зокрема порушення громадської безпеки, залякування населення, що є інструментом психологічного тиску для досягнення подальших цілей злочинця чи привернення уваги громадськості до поглядів винної особи. При цьому момент закінчення злочину незалежно від того, чи вдалося особам фактично досягти своєї спеціальної мети, є сам факт вчинення дій (вчинення вибуху, підпалу, застосування зброї, створення реальної небезпеки та інше).

Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо в ньому спільно брали участь дві або більше особи, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Дії співучасників мають охоплювати своїм умислом дії інших членів групи і бути спрямовані на досягнення спеціальної мети терористичного акту, зокрема і зазначені вище - залякування населення, привернення уваги громадськості до їхніх поглядів. При цьому домовленість можлива як на стадії готування злочину, так і у процесі замаху на нього й може бути в усній або письмовій формі чи за допомогою конклюдентних дій. Особи можуть діяти як співучасники, або виконувати кожна свою роль для подолання опору діянням, які вони вчиняють.

Питання щодо кваліфікації дій засуджених за ч. 2 ст. 258 КК та доведеності їх винуватості як за цією частиною статті, так і за ч. 1 ст. 263 КК були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.

Для правильної кваліфікації кримінального правопорушення апеляційний суд слушно звернув увагу на встановлені обставини, зокрема мету здійснення терористичного акту, якою, серед іншого, стало залякування населення, привернення уваги громадськості до поглядів терористів щодо встановлення контролю над видобутком бурштину у власних інтересах.

Суди встановили, що події відбувалися на місці видобутку бурштину, що не оспорюється засудженими та підтверджується відеозаписами, наданими свідком ОСОБА_38 , показаннями свідків ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 та інших свідків, які були очевидцями подій у цьому місці. До того ж з використанням значної кількості вогнепальної зброї та групою осіб понад 100 чоловік.

Суд апеляційної інстанції слушно закцентував, що незважаючи на те, що особи, які зупинили рух їх колони, почали відступати, частина засуджених, діючи у групі з іншими співучасниками продовжувала здійснювати постріли, що вказує на мету застосування зброї - залякування населення та порушення громадської безпеки.

За результатами розгляду справи суди дійшли висновку, що залучення значної кількості озброєних чоловіків, застосування зброї, пошкодження транспортного засобу місцевих жителів, паніка серед місцевого населення Сарненського району та порушення громадської безпеки, нанесення місцевим жителям тілесних ушкоджень, у тому числі невстановленими особами за попередньою змовою зі ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_22 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 призвело до наслідків, передбачених диспозицією ст. 258 КК і вказує на те, що метою цього терористичного акту було зокрема, залякування населення, яку і бажали досягти терористи, що у свою чергу підтверджується показаннями свідків з числа жителів Сарненського району, відеозаписами, які були зроблені ОСОБА_66 .

До того ж, встановлені у кримінальному провадженні обставини у своїй сукупності беззаперечно свідчать про попередню домовленість суб`єктів правопорушення з самого початку.

Зазначеним доказам у справі суд першої інстанції дав належну правову оцінку, як кожному окремо, так і їх сукупності з точки зору належності, допустимості, достатності, достовірності та взаємозв`язку.

Під час апеляційного розгляду колегія суддів не встановила обставин, які б вказували на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, уважала наведені у вироку докази логічні та такими, що узгоджуються між собою.

Отже, з огляду на викладене вище, усі зазначені докази у справі прямо або опосередковано, однак у своїй сукупності безсумнівно доводять протиправність дій засуджених. Винуватість кожного із них у терористичному акті, тобто застосуванні зброї, що створювало небезпеку для життя чи здоров`я людини та скоєно з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, привернення уваги громадськості до інших поглядів винного (терориста), а також погрозі вчинення зазначених дій з тією самою метою, вчинених за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 258 КК), а ОСОБА_21 та ОСОБА_14 й у придбанні, носінні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 263 КК) не викликає сумнівів.

Як убачається з матеріалів справи, клопотання сторони захисту про допит свідків ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та експертів, про призначення експертизи і повторне дослідження доказівстали предметом розгляду суду апеляційної інстанції, за результатами розгляду яких цей суд постановив вмотивоване та обґрунтоване рішення.

Передусім варто звернути увагу на те, що свідок ОСОБА_67 вже був допитаний у судовому засіданні місцевим судом.

Явку свідка ОСОБА_33 у судове засідання суду першої інстанції не вдалося забезпечити у зв`язку з його виїздом за кордон.

Касаційний кримінальний суд неодноразово наголошував, що не здійснення допиту того чи іншого свідка, явку якого неможливо забезпечити протягом тривалого часу через його перебування за кордоном або невстановлення місця проживання, за умови, що наявні інші докази та відсутні достатні підстави для відкладення розгляду справи на невизначений термін для забезпечення його явки, не свідчить про неповноту судового розгляду чи порушення права на захист.

Також суди в межах повноважень розглянули клопотання про допит експертів і не визнали їх достатньо вмотивованими, зокрема, на підтвердження того, які саме положення висновку експерта підлягають роз`ясненню.

КПК не встановлює імперативного обов`язку суду щодо безумного виклику експерта в судове засідання. Право сторони захисту на допит експерта реалізується в загальному процесуальному порядку, що передбачає обов`язок заявника обґрунтувати необхідність такої процесуальної дії, а суду - оцінити підставу її проведення з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.

При цьому апеляційний суд установив, що висновки експертів відповідають вимогам ст. 102 КПК щодо змісту, викладу відповідей на запитання, поставлених відповідно до постанови слідчого про призначення експертизи, є чіткими і зрозумілими.

Посилання сторони на порушення Інструкції є загальними та формальними.

Так само вимоги процесуального закону, у тому числі ст. 332 КПК, визначають призначення експертизи судом як його право, а не обов`язок.

Суди попередніх інстанцій встановили, що висновки експертів склали сертифіковані судові експерти, яких попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Касаційний суд наголошує, що сама лише незгода сторони захисту з висновком не є безумовною підставою для допиту експерта чи призначення експертизи судом.

Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій визнали висновки експертів повними, чіткими й безсумнівними, виклик експерта є процесуально недоцільним. До того ж з огляду на те, що висновки не містять очевидних суперечностей, підстав для безумовного призначення судом експертизи не убачається.

Оскільки сторона захисту не навела даних про відсутність у експертів необхідних знань, їх упередженість або чітких, процесуально спроможних аргументів на підтвердження суперечливості висновків експертів, які б вимагали додаткових роз`яснень чи призначення експертизи судом та не могли бути з`ясовані із самого тексту документа, місцевий та апеляційний суди обґрунтовано відмовили в задоволенні заявлених клопотань.

Апеляційний суд, з урахуванням тривалості розгляду справи, вимог до меж апеляційного розгляду та того, що аналогічні вимоги авторів клопотань були предметом розгляду місцевого суду, з рішенням якого, ухваленим по суті, він погодився, обґрунтовано послався на дотримання розумного строку розгляду справи і відмовив у задоволенні клопотань.

Касаційний суд, зважаючи, що інкриміновані засудженим злочини вчинено у 2014 році, у цій справі обвинуваченими є 11 осіб, дехто з них перебуває під вартою, при цьому вирок ухвалено лише через 10 років, спираючись на положення ст. 55 Конституції України, яка визначає спрямованість суду на захист прав і свобод людини і громадянина,погоджується із прийнятим рішенням судів. При цьому Суд бере до уваги, що сторона, посилаючись на відмову судів попередніх інстанцій у задоволенні вказаних вище клопотань, не зазначає, які нові дані або ті, що не були встановлені чи досліджені судом першої інстанції, могли бути встановлені апеляційним судом.

Щодо підслідності та повноважень прокурорів

Доводи про порушення підслідності, відсутність повноважень прокурора, порушення під час визначення групи прокурорів та змін у ній також були предметом ретельного дослідження судів першої та апеляційної інстанцій. За результатами перевірки цих доводів суди встановили хронологію процесуальних дій сторони обвинувачення від внесення відомостей до ЄРДР до етапу зміни групи прокурорів під час судового розгляду справи шляхом зіставлення фактичних даних, що містяться у відповідних постановах, відомостях з ЄРДР та інших документах і дійшли висновку про відсутність порушень, допущених стороною обвинувачення під час вчинення вказаних процесуальних дій, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відомості про правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263 і ч. 4 ст. 296 КК, були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 09 травня 2014 року за № 12014180200000617, 12014180200000619, 12014180200000620, 12014180200000622 та 12014180200000626.

Відповідно до вимог статті 216 КПК (у редакції від 09 травня 2014 року, тобто на час вчинення процесуальної дії), досудове розслідування у зазначених кримінальних провадженнях віднесено до підслідності слідчих органів внутрішніх справ.

Після цього, 12 травня 2014 року, вказані провадження були об`єднані в одне під № 12014180200000617.

Постановою заступника прокурора Сарненського району про визначення підслідності від 10 (13) травня 2014 року визначено підслідність вказаного вище об`єднаного кримінального провадження за СУ УМВС України в Рівненській області. Під час вирішення цього питання порушень конвенційних чи конституційних прав особи не допущено.

13 травня 2014 року матеріали об`єднаного провадження № 12014180200000617 отримано СУ, про що свідчить відтиск штампу від 13 травня 2014 року, а також резолюція від цього ж дня.

У зв`язку із сумнівами сторони захисту в датах вчинення процесуальних дій стороною обвинувачення було надано відомості з ЄРДР про рух провадження з відображенням часу і дати їх вчинення.

За результатами дослідження вказаних відомостей суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, встановив, що дата «10» замість правильної «13» носить характер описки.

Касаційний суд убачає, що зіставлення зазначених електронних відомостей із письмовим текстом постанови, у якій вказано дату «10 травня 2014 року», підтверджує, що письмовий процесуальний документ фактично був складений та підписаний прокурором після об`єднання проваджень, тобто 13 травня 2014 року.

З огляду на викладене вище, оскільки сторона захисту мотивувала свої клопотання про визнання істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону здійснення досудового розслідування слідчим управлінням та визнання недопустимими всіх доказів зібраних його слідчими виключно фактом розбіжності у даті зазначеної постанови, місцевий суд, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав такі клопотання безпідставними. Технічні та формальні недоліки в тексті процесуального рішення прокурора не спростовують його законності по суті та не свідчать про ухвалення рішення неповноважною особою, оскільки з матеріалів кримінального провадження та досліджених місцевим судом відомостей з ЄРДР встановлено спрямованість процесуальних дій прокурора, наявність у нього відповідних дискреційних повноважень та хронологічну послідовність дій.

Також Суд погоджується із висновком апеляційного суду про те, що надані Офісом Генерального прокурора відомості про рух кримінального провадження місцевий суд урахував не як доказ обставин вчинення кримінального правопорушення, а для підтвердження або спростування факту наявності описки в документі.

Повертаючись до процесуальних дій сторони обвинувачення у справі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК (у редакції на 04 червня 2014 року, тобто час ухвалення рішення) якщо під час досудового розслідування буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов`язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.

Тож, виявивши ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК, відомості про яке внесено до ЄРДР 29 липня 2014 року за № 12014180000000340, прокурор, який здійснював нагляд за досудовим розслідуванням, своєю вмотивованою постановою об`єднав нове провадження із уже наявним № 12014180200000617. При цьому досудове розслідування у провадженні № 12014180200000617, з яким було об`єднано нове провадження уже здійснювало СУ УМВС України у Рівненській області, неефективність досудового розслідування якого встановлена не була, а зібрані у кримінальному провадженні № 12014180200000617 докази входили до предмета доказування злочину, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК. З огляду на це, здійснення подальшого досудового розслідування СУ УМВС України в Рівненській області було правомірним та обґрунтованим, що відображено у постанові прокурора про визначення підслідності.

Суд не убачає порушення конвенційних та конституційних прав осіб, відносно яких здійснювалося розслідування СУ УМВС.

Наділі, постановою від 12 квітня 2019 року у згаданому провадженні визначено групу прокурорів, у вступній частині якої зазначено провадження від 07 жовтня 2016 року за № 12016180180001688, проте зміст її мотивувальної та резолютивної частин містять № 12014180200000617 із зазначенням прізвищ осіб і кримінально-правової формули кваліфікації їх дій у цьому ж кримінальному провадженні.

Суди першої та апеляційної інстанцій проаналізували відомості, що містяться у змісті постанови та їх відповідність кримінальному провадженню що розглядається (номер провадження, дату внесення відомостей у ЄРДР) і дійшли висновку про допущення описки у цій частині.

З огляду на зазначене касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій.

До того ж суд першої інстанції під час розгляду доводів про істотність порушень вимог процесуального закону через незазначення номерів проваджень у постановах про визначення групи прокурорів від 12 квітня 2019 року та внесення змін до групи прокурорів від 09 лютого 2023 року, правильно послався на вимоги ч. 5 ст. 110 КПК щодо змісту постанови слідчого, прокурора, яка не вимагає обов`язкового зазначення номеру кримінального провадження за наявності інших необхідних даний. Тож суд не визнав відсутність таких даних у постанові як істотне порушення вимог процесуального закону.

З таким рішенням місцевого суду погодився суд апеляційної інстанції та погоджується касаційний суд.

Отже, описані вище недоліки мають характер технічних помилок і не можуть бути підставою для визнання рішення протиправним.

Касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання незаконними постанов та, як наслідок, зібраних у справі доказів недопустимими.

Доводи про те, що працівники УБОЗ у цій справі діяли поза межами повноважень є необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до наказу від 10 травня 2014 року № 900 було створено слідчо-оперативну групу, в яку також були включені працівники УБОЗ у Рівненській області. Повноваження працівників УБОЗ на виконання окремих слідчих дій підтверджуються численними дорученнями, наданими їх працівникам.

Процесуальні дії огляду зафіксовані у відповідних протоколах містять підписи учасників, носії інформації (оптичні диски) були належним чином упаковані, опечатані та досліджені, що повністю спростовує твердження сторони захисту про процесуальні порушення.

Недопустимість доказів у тому числі даних покладених у висновки експертів

Стаття 87 КПК передбачає обов`язкове визнання доказів недопустимими лише у разі, якщо вони були отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Покликання сторони захисту про недопустимість низки доказів, зокрема висновків експертів № 2-204 від 25 липня 2014 року, № 207 від 24 липня 2014 року, № 2132/2133/2134 від 07 жовтня 2014 року, протоколів огляду місця події, речі, речей і документів, впізнання, слідчих експериментів, допиту свідків та потерпілих, доказів, у тому числі, отриманих у наслідок процесуальних порушень під час отримання відеозаписів від свідка ОСОБА_68 , подальшого їх копіювання, приєднання до матеріалів кримінального провадження та їх огляду були предметом перевірки суду першої інстанції. Цей суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку і прийняв рішення про відсутність підстав уважати описані докази недопустимими.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи вирок місцевого суду встановив, що сторона захисту, ініціюючи питання про недопустимість згаданих вище висновків експертів та низки інших доказів не змогла навести обґрунтованих підстав для визнання їх недопустимими доказами, лише наводить загальні припущення щодо порушень вимог КПК при здійсненні процесуальних дій, фальсифікацію правоохоронними органами протоколів огляду місця події, інших протоколів слідчих дій, їх можливу підміну під час здійснення досудового розслідування, однак жодним чином не підтверджують свої доводи.

При цьому апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції надав належну оцінку щодо недопустимості висновків експертів, інших доказів та обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань захисників про визнання доказів недопустимими. Цей суд перевіривши матеріали кримінального провадження погодився з ухваленим місцевим судом рішенням і послався, що відмови суду у задоволенні згаданих вище клопотань є наслідком неналежного їх обґрунтування.

Ураховуючи вимоги статей 94, 433 КПК, згідно з якими оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, натомість суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій нормматеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, порушень зазначених норм, допущених судами попередніх інстанцій під час оцінки доказів Судом не встановлено та стороною, яка ініціює питання про такі порушення не надано.

Щодо розбіжностей у повідомленні про підозру та обвинувальному акті, викладі місцевим судом обвинувачення, яке не було зазначено відповідною стороною у акті

Перед усім слід зазначити, що захист підозрювана особа здійснює від обвинувачення, висунутого в обвинувальному акті. У той же час, відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

З матеріалів справи видно, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 12014180200000617 від 09 травня 2014 року повертався прокурору з підстав зазначення у формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_23 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 за ч. 2 ст. 258 КК, прізвищ осіб, матеріали стосовно яких ( ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 ) були виділені з цього провадження у зв`язку з їх розшуком. Надалі описані матеріали були об`єднанні в одне провадження стосовно усіх засуджених (11 осіб), оскільки вони стосуються декількох осіб, обвинувачених у вчиненні одного кримінального правопорушення.

Суди встановили, що розбіжності в змісті викладу повідомлення про підозру та обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема й в частині конкретизації того, з ким ОСОБА_15 чи інші учасники групи були у змові, не містять принципових відмінностей.

До того ж, місцевий суд ухвалою від 10 травня 2024 року відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_12 про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_15 .

Обґрунтовуючи своє рішення, суд, крім іншого, зазначив, що розбіжності у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та в обвинувальному акті, за умови, що такий їх виклад в обвинувальному акті дає повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відповідною кримінально-правовою нормою, не є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Така позиція узгоджується з викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 січня 2024 року (справа № 683/694/20), у якій зроблено висновок про те, що розбіжності у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та в обвинувальному акті за умови, що такий їх виклад в обвинувальному акті дає повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відповідною кримінально-правовою нормою, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Крім цього, суд апеляційної інстанції правильно закцентував, що у повідомленні про підозру має міститися лише стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, відомих на момент такого повідомлення, у той час, як в обвинувальному акті виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

З урахуванням того, що усі засуджені у судовому засіданні повідомили, що розуміють суть обвинувачення, суди не знайшли підстав стверджувати, що розбіжність про яку зазначала сторона захисту, призвела до істотного впливу на забезпечення права на справедливий суд і захист від висунутого обвинувачення.

З огляду на викладене та положення ч. 1 ст. 337 КПК, касаційний суд погоджується із висновками судів щодо відсутності істотного порушення прав засуджених у зазначеному контексті.

Доводи про незаконність викладу місцевим судом у вироку нового обвинувачення із конкретизацією діянь, що не були зазначені, чим суд перебрав на себе функцію сторони обвинувачення, також не знайшли свого підтвердження в матеріалах провадження.

У цьому провадженні формулювання суду не вийшло за межі висунутого прокурором обвинувачення, оскільки кваліфікацію чи фактичні обставини кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, роль суб`єкта), у вчиненні якого обвинувачуються особи не було змінено судом.

Водночас, сторона захисту не розкриває, у чому на її думку відмінності, який саме виклад обставин є таким, що порушує права засуджених і що впливає на суть та законність рішень.

Щодо показань свідків-працівників поліції, впізнання під час засідання і використання протоколів допиту та дослідження їх усіх

Виходячи з вимог ст. 65 КПК, працівники поліції не входять до кола осіб, які не можуть бути свідками у справі.

До того ж оцінка зацікавленості свідків (працівників поліції) не може ґрунтуватися лише на їхньому професійному статусі, без підтвердження іншими фактами, а оцінка їхніх показань здійснюється на загальних підставах.

Працівники поліції у цьому провадженні давали свідчення про обставини, які вони безпосередньо сприймали та очевидцями яких вони були особисто під час виконання обов`язків, такі докази визнані судами належними й допустимими.

Поза тим, для уточнення тих чи інших відомостей КПК не забороняє суду ставити запитання свідкам під час надання ними показань. Реалізація судом безпосередності сприйняття фактичних даних під час судового засіданняз метою всебічного, повного й неупередженого дослідження доказів, зокрема для усунення сумнівів, підтвердження чи спростування тих чи інших відомостей, у тому числі встановлення серед обвинувачених осіб тих, які вчинили правопорушення, узгоджується з вимогами ст. 95 КПК і не є слідчою дією в розумінні ст. 228 КПК.

При цьому, як убачається з матеріалів справи, стороні захисту було забезпечено можливість ставити запитання свідкам.

Суди попередніх інстанцій оцінили показання свідків у сукупності з іншими доказами.

Будь-яких доказів, які б указували на неправдивість показань свідків, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили.

Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій щодо відсутності підстав не довіряти свідкам, показання яких покладено в основу обґрунтування судових рішень.

Вимога дослідити абсолютно всі протоколи допитів здійснених під час досудового розслідування суперечить принципам процесуальної та судової економії, а також сутності принципу безпосередності. До того ж суд, дотримуючись диспозитивності, досліджує лише ті докази, які сторони винесли на його розгляд. Сам собою факт наявності протоколів допиту в матеріалах провадження не є порушенням КПК, оскільки суд обґрунтував вирок виключно тими показаннями, які свідки, потерпілі та засуджені надали безпосередньо в судовому засіданні.

Щодо порушення права на захист через неналежну якість відеоконференцзв`язку та позбавлення права захисників на ознайомлення з матеріалами справи

Так, як вбачається з матеріалів провадження, в судовому засіданні 06 жовтня 2023 року захисник ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_69 , який діяв на підставі договору про надання правничої допомоги від 03 жовтня 2023 року, заявив клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення її розгляду.

Місцевий суд ухвалив допитати в судовому засіданні свідка, який прибув до суду, мотивуючи це необхідним заходом для запобігання затягуванню процесу та забезпечення балансу інтересів усіх учасників справи, після цього відклав розгляд справи.

Надалі 13 жовтня 2023 року до суду надійшла заява захисника ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_12 , яка діяла відповідно до договору про правничу допомогу від 05 жовтня 2023 року, з проханням надати для ознайомлення матеріали кримінального провадження та відкласти розгляд справи на іншу дату.

Місцевий суд у судовому засіданні розглянув зазначене клопотання і ухвалив задовольнити його частково, допитав викликаних на цю дату свідків та відклав розгляд кримінального провадження.

Ураховуючи, що інтереси ОСОБА_15 захищав адвокат ОСОБА_6 , який брав участь у справі з її початку, був обізнаний з матеріалами провадження і присутній під час судового засідання, зокрема 06 та 13 жовтня 2023 року, право на захист ОСОБА_15 забезпечувалося безперервно. Зважаючи на вимоги до суду щодо диспозитивності, дотримання не тільки прав певної засудженої особи, а й інших осіб, залучення нових адвокатів не було для суду безумовною підставою для відкладення судового розгляду. Тож Суд не вбачає допущення судом порушень у цьому контексті.

Також касаційний суд не знаходить підтвердження доводів сторони захисту щодо порушення вимог кримінального процесуального закону внаслідок неналежної якості відеоконференцзв`язку зі слідчим ізолятором.

Згідно з ч. 5 ст. 336 КПК хід і результати процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів.

Перед відкриттям судового засідання головуючий суддя в обов`язковому порядку з`ясовує у секретаря судового засідання стан технічної можливості забезпечення відеоконференцзв`язку, зокрема наявність належного звуку та зображення. Сторони не позбавлені можливості зробити свої зауваження стосовно цього.

Технічні записи і журнали судового засідання свідчать про те, що у випадках поганого зв`язку та висловлення ОСОБА_15 або іншими учасниками процесу зауважень щодо цього у судових засіданнях суд оголошував перерву для усунення технічних несправностей або відкладав розгляд справи.

Матеріали кримінального провадження містять лише одну заяву ОСОБА_15 щодо неналежної якості зв`язку під час судового засідання від 06 жовтня 2023 року, у якій він також висловив бажання брати особисту участь у наступному судовому розгляді. У судовому засіданні 13 жовтня 2023 року суд першої інстанції, розглянувши зазначене клопотання, ухвалив відмовити в його задоволенні.

Цього ж дня, у судовому засіданні, яке проходило в режимі відеоконференції між Кузнецовським міським судом Рівненської області та Київським слідчим ізолятором, було оголошено технічну перерву для виклику медичного працівника до ОСОБА_15 . Під час перерви до установи з`явилася захисник ОСОБА_12 , після чого розгляд кримінального провадження продовжили за її участю, при цьому стороні захисту було роз`яснено, що подане адвокатом клопотання задоволено частково, а також повідомлено про право подавати клопотання про повторний допит свідків.

Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що під час допиту свідків у цьому судовому засіданні, а також у ході подальшого судового розгляду ОСОБА_15 і його захисники не були позбавлені можливості реалізовувати свої процесуальні права: вони продовжували участь у засіданні, ставили запитання свідкам та брали участь у дослідженні доказів. Заперечень від ОСОБА_15 або його захисників під час допиту свідків не надходило. Також ОСОБА_15 не був позбавлений можливості спілкуватися з адвокатом.

У зв`язку із цим Суд уважає доводи сторони захисту в цій частині необґрунтованими та такими, що не підтверджують істотність порушення судами вимог КПК.

Про негуманне поводження під час утримання в слідчому ізоляторі

Питання про стан здоров`я і негуманне поводження з ОСОБА_15 було предметом розгляду судів обох інстанцій. За результатами розгляду заяви про це місцевий суд зобов`язав Державну установу «Київський слідчий ізолятор» невідкладно забезпечити проведення повного медичного обстеження ОСОБА_15 відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з надання медичної допомоги особам узятим під варту. За наслідками розгляду звернення суду ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області (філія ЦОЗ ДКВС України в м. Києві та Київській області) надіслала повідомлення про результати медичного обстеження, згідно з яким за час перебування в установі за медичною допомогою до медичного персоналу ДУ «Київський слідчий ізолятор» ОСОБА_15 самостійно не звертався. За підсумками отриманих адвокатських запитів, повідомлень здійснено неодноразові медичні огляди ОСОБА_15 , витребувано медичні документи щодо його стану здоров`я, який оцінений як задовільний, відповідає перебігу наявних хронічних захворювань. Потребує постійного прийому гіпотензивної терапії та профілактичного, соматичного лікування в амбулаторних умовах. Стаціонарного лікування як у Київській міській частині, так і в умовах лікарняних закладів МОЗ України станом на 20 серпня 2024 року, він не потребує. У разі виявлення загострення наявних хронічних захворювань та/або необхідності надання ОСОБА_15 термінової медичної допомоги така допомога буде надана силами та засобами закладів охорони здоров`я, що засновані на комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи доводи про стан здоров`я та побиття ОСОБА_15 , які перекликаються із доводами, викладеними у касаційній скарзі, доречно звернув увагу, що як на момент надходження вказаного вище повідомлення до суду, так і під час апеляційного розгляду суд не отримав відомостей про звернення ОСОБА_15 за медичною допомогою у зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень чи фактів фіксації його побиття, як і не встановлено, що його хронічні захворювання будь-яким чином унеможливлювали або впливали на можливість його участі у судовому засіданні, зокрема у режимі відеоконференцзв`язку.

Касаційний суд зазначає, що таких відомостей суб`єкт звернення не додав і до касаційної скарги, тож доводи касатора про побиття ОСОБА_15 , його стан здоров`я, який унеможливлював його участь у судовому засіданні, у тому числі у режимі відеоконференцзв`язку, не знайшли підтвердження.

До того ж Суд уважає за необхідне відмітити, що під час розгляду справи у касаційному порядку участь ОСОБА_15 забезпечено у режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор», при цьому він чітко відповідав на поставлені головуючим суддею запитання, реагував на хід судового засідання, зауважень від нього чи його захисника стосовно перебігу засідання не надходило.

Про невідповідність дій суду першої інстанції вимогам ч. 3 ст. 22, частин 1, 3 ст. 26, § 3 «Процедура судового розгляду» гл. 28 КПК під час приєднання матеріалів досудового розслідування до судової справи

Суд апеляційної інстанції дослідив питання про долучення матеріалів справи у суді першої інстанції, при цьому встановив, що на етапі судового розгляду прокурор клопотав про приєднання матеріалів кримінального провадження № 12014180000000464 та 12016180000000145 до матеріалів судової справи. У судовому засіданні було задоволено клопотання прокурора, водночас в учасників судового розгляду з`ясовано думку щодо вирішення цього клопотання, обвинувачені та їх захисники не заперечували щодо приєднання наданих прокурором матеріалів кримінального провадження до матеріалів судової справи.

Касаційний суд зазначає, що хоча прокурор передав до суду матеріали досудового розслідування, однак суд першої інстанції використав матеріали лише в тій частині, в якій вони були безпосередньо досліджені під час судового розгляду і сторона захисту мала безперешкодну можливість висловити свою позицію щодо кожного з доказів та джерел, в яких вони містяться, а тому права обвинувачених порушені не були.

Тож ураховуючи викладене вище, істотних порушень місцевим судом із зазначеного питання суд апеляційної інстанції не встановив та не вбачає касаційний суд.

Про недопустимість доказів, отриманих внаслідок допиту ОСОБА_25 у якості свідка

Не знайшли свого підтвердження й доводи про недопустимість доказів, які на думку захисту, були зібрані у наслідок істотного порушення вимог КПК, через допит ОСОБА_25 у якості свідка, оскільки в органу досудового розслідування уже були дані про його підозру у вчиненні злочину.

З матеріалів справи видно, що місцевий та апеляційний суди дослідив питання недопустимості доказів у наслідок допиту ОСОБА_25 як свідка і визнали такі доводи безпідставними. До того ж суди встановили, що зміст протоколу додаткового допиту свідка ОСОБА_25 від 21 травня 2014 року місцевий суд не досліджував і відповідно не надавав йому оцінки.

З приводу зазначених вище доводів суд апеляційної інстанції доречно зауважив, що захисник заявляючи таке клопотання повідомив про те, що в матеріалах досудового розслідування наявна вимога в УІТ ГУ МВС України в м. Києві щодо перевірки стосовно ОСОБА_70 датована 19 травня 2014 року, однак відомостей про результати перевірки на момент допиту останнього були відсутні, а підозру йому оголошено лише 01 серпня 2014 року. Отже цей суд зробив логічний висновок про те, що оскільки допит ОСОБА_25 у якості свідка був 10 травня 2014 року, а додатковий 21 травня 2014 року і на цей час була відсутня відповідь на запит, тож до проведення допиту ОСОБА_25 , як свідка були відсутні дані про те, що він є підозрюваним у вчиненні кримінального правопорушення.

Крім цього, суд спирався на те, що захисник не повідомив, які фактичні дані, отримані під час такого допиту ОСОБА_25 , покладені в основу обвинувачення, або завдяки яким повідомленим ним обставинам отримані інші докази, що мають значення при прийнятті рішення у справі.

Ураховуючи, що ініціатором питання не розкрито, які фактичні дані були повідомлені ОСОБА_25 за вказаних обставин і використані проти нього, та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги і вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд стороною, й не вправі самостійно відшуковувати підґрунтя для скасування оскарженого судового рішення або його зміни, що вбачається із приписів ч. 2 ст. 433 та ч. 3 ст. 26 КПК, тож підстав для визнання доказів недопустимими Суд не убачає.

Щодо неврахування затримання з 09 по 10 травня 2014 року та Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII

Як установлено з матеріалів справи, апеляційний суд розглянув питання про урахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання засуджених та змінив вирок місцевого суду, зарахувавши на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до КК щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання») з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі ОСОБА_15 строк попереднього ув`язнення з 18 вересня 2023 року до 27 січня 2026 року включно, а ОСОБА_14 з 23 травня до 31 серпня 2017 року включно і з 18 вересня 2023 року до 27 січня 2026 року включно.

Касаційний суд зазначає, що зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі здійснюється виключно за умови, що таке затримання належним чином підтверджено.

У матеріалах справи відсутній офіційний протокол затримання ОСОБА_15 за період з 09 до 10 травня 2014 року. Доставлення ОСОБА_15 до Сарненського РВ УМВС 09 травня 2014 року було зумовлене необхідністю після закінчення засудженими кримінально караних дій захисту їх життя та здоров`я від агресивно налаштованих місцевих мешканців, а також добровільною здачею зброї. Оскільки кримінальне затримання у порядку ст. 208 КПК не здійснювалося, протокол не складався і особа не перебувала під вартою, підстав для зарахування цього строку у межах Закону № 838-VІІІ немає. Дії працівників міліції мали характер заходів безпеки, а не кримінально-процесуального примусу.

До того ж ОСОБА_15 не був позбавлений права оскаржити дії правоохоронців в окремому процесуальному порядку, якщо вважав, що відбулося незаконне затримання.

Даних, що ОСОБА_15 скористався таким правом, сторона захисту не надала, і в матеріалах справи вони відсутні.

Інших відомостей для перерахунку строку ув`язнення сторона захисту не надала та Суд не встановив, тож касаційний суд вважає доводи сторони з викладеного вище неспроможними.

Щодо долі речових доказів

З матеріалів справи та ухвали апеляційного суду видно, що доводи захисника про долю речових доказів розглянув суд апеляційної інстанції.

Касаційний суд зауважує, що Волинський апеляційний суд обґрунтовано послався на триваючий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_48 , виділеного в окреме провадження із цього провадження, остаточне рішення у якому станом на час ухвалення вироку у цьому провадженні не прийняте.

Тож, вимога захисту та ситуація, яка склалася, не узгоджуються із положенням ч. 2 ст. 84 КПК і може стати перешкодою для реалізації сторонами у виділеному провадженні прав, передбачених ч. 3 ст. 290 і частинами 1, 3 ст. 357 КПК.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності кримінального процесу, визначення обсягу речових доказів, які необхідно дослідити для доведення висунутого обвинувачення, належить до виключної компетенції сторони обвинувачення і перебуває за межами повноважень суду.

Оскільки вилучені документи та майно становлять джерело доказів у судовому розгляді, що триває, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про неможливість скасування арешту майна та вирішення долі речових доказів на даній стадії, оскільки це могло призвести до передчасного знищення, втрати або пошкодження доказової бази у виділеному провадженні.

З огляду на викладене, невирішення судом питання щодо долі речових доказів за таких обставин є процесуально обґрунтованим, не свідчить про допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та не порушує права учасників кримінального провадження, які не позбавлені можливості заявити відповідні клопотання в порядку ст. 174 КПК у межах триваючого судового розгляду виділеного провадження.

Щодо доводів засуджених про незаконний склад суду

Як убачається з матеріалів справи, звітів про повторний розподіл справ між суддями від 23 вересня 2021 року та звіту про автоматизоване визначення складу колегії суддів від 09 грудня 2021 року, у зв`язку зі звільненням головуючого у цій справі судді, для об`єктивного і неупередженого розподілу матеріалів кримінального провадження між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості проваджень для кожного судді, у відповідності до вимог ст. 35 КПК було проведено розподіл матеріалів провадження та визначено склад колегії суддів. Після розподілу було визначено головуючим суддею ОСОБА_71 , суддів ОСОБА_72 та ОСОБА_73 , які розглянули справу по суті та ухвалили вирок від 16 серпня 2024 року.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30:

· автоматизований розподіл судових справ між суддями (колегіями суддів) здійснюється з урахуванням спеціалізації суддів, у тому числі спеціалізації зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх;

· збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості здійснення автоматизованого розподілу судових справ, зокрема, і у разі неможливості визначення судді-доповідача з числа суддів відповідної спеціалізації (судової палати), у разі неможливості визначити склад колегії з числа суддів відповідної спеціалізації (судової палати).

Враховуючи наведене, а також те, що касатори не зазначили, які процесуальні дії були вчинені незаконним, на їх думку, складом суду та яким чином такі порушення вплинули на законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення та призвели до істотного порушення їхніх прав, Суд не встановив передбачених законом підстав для висновку про незаконність складу суду, який здійснював розгляд цього кримінального провадження в суді першої інстанції.

Крім того, посилання сторони захисту на упередженість, зацікавленість або неправомірність дій органів досудового розслідування чи суду не підтверджені жодними доказами. З огляду на те, що Суд не наділений повноваженнями самостійно відшуковувати підґрунтя для скасування судових рішень, доводи захисту є безпідставними та такими, що не підтверджені матеріалами справи.

До того ж, посилання засуджених та захисників на відсутність оцінки неправомірної поведінки місцевих жителів суперечить вимогам ч. 1 ст. 337 КПК, згідно з якою судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Відповідальність інших осіб, за наявності ознак вчинення ними кримінально караного діяння може бути предметом іншого провадження.

Не знайшли свого відгуку із вимогами закону і доводи захисника про незаконність проголошення лише резолютивної частини вироку, що на думку автора цих доводів є істотним порушенням процесуального закону та прав його підзахисного.

Так, положення ч. 15 ст. 615 КПК дозволяють суду в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Згідно з Указом Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з цього дня в Україні введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалася до сьогодні.

Із матеріалів справи видно, що місцевий суд виклав зміст вироку на понад ста сторінках.

Ураховуючи зазначене, Суд не вбачає порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених місцевим судом під час проголошення лише резолютивної частини вироку, на які посилається захисник у касаційній скарзі.

У касаційних скаргах відсутні посилання на фактичні дані, які підтверджують, що вироку був постановлений з порушенням таємниці наради суддів.

Щодо покарання

У цьому кримінальному провадженні, розглядаючи справу по суті та визначаючи вид та розмір покарання, суд першої інстанції враховував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належить до категорії особливо тяжких, відсутність обставин, що згідно зі статтями 66, 67 КК пом`якшують або обтяжує покарання кожного із засуджених, дані про їх особи, кожен із яких раніше не судимий, а обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_18 характеризуються позитивно, їх вік та соціальний статус.

Також суд взяв до уваги роль кожного із засуджених у вчиненому та поведінку як до вчинення інкримінованого правопорушення, так і після цього.

Відповідно до вимог статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, ураховуючи відсутність каяття у вчиненому, те, що наявність даних, на які посилається сторона захисту, що позитивно характеризують особу винуватого чи її вік, не усувають суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років і 6 місяців, відповідатиме тяжкості вчиненого і попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень.

При цьому Суд бере до уваги, що покарання призначене у нижній межах санкції тяжчого за видом та розміром інкримінованого засудженим правопорушення.

Ураховуючи вказане вище, колегія суддів дійшла висновку, що покарання, призначене засудженим місцевим судом, з урахуванням змін апеляційного суду, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для їх виправлення й попередження вчинення нових злочинів та відповідає вимогам статей 50, 65 КК. Підстави для застосування положень статей 69 або 75 КК до будь-кого із засуджених відсутні, оскільки таке застосування передбачає наявність певних передумов, що не виявлено у цьому провадженні, тож Суд не убачає призначене покарання явно несправедливим.

У зв`язку із викладеним у цьому рішенні Суд не убачає підстав для закриття кримінального провадження або зміни запобіжного заходу засудженим, про що ставлять у своїх скаргах їх автори.

Підсумовуючи, колегія суддів Верховного Суду встановила, що в основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, достовірність яких не викликає сумнівів. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Цим доказам суд першої інстанції дав належну правову оцінку як окремо кожному, так і у їх сукупності з точки зору належності, допустимості, достатності, достовірності та взаємозв`язку.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження стосовно кожного із засуджених, належним чином перевірив викладені в апеляційних скаргах сторони захисту доводи і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків. Водночас повторне недослідження апеляційним судом у порядку ст. 404 цього Кодексу доказів не вплинуло на правильність висновків суду.

Колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зазначила про те, що наведені у вироку докази логічні та узгоджуються між собою.

За статтею 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Відповідно до ч. 2 цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Отже з вироку місцевого суду та ухвали апеляційного видно, що сторона захисту була почута, відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи, були надані.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414, 419 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_18 за апеляційними скаргами сторін, перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав відповіді, зазначивши в ухвалі обґрунтування своїх висновків.

У суду касаційної інстанції не має підстав ставити під сумнів вказані вище висновки апеляційного суду.

У касаційних скаргах містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу Суду та не мають вирішального значення в цьому провадженні.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду. Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, а призначене судом покарання відповідає тяжкості вчинених правопорушень та особам засуджених, колегія суддів уважає за необхідне касаційні скарги захисників та засуджених залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 січня 2026 року в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_18 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників засуджених - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 ,ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та засуджених ОСОБА_17 і ОСОБА_18 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3