Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №645/1072/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 645/1072/22

провадження № 51-4787км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоОСОБА_1 ,

суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

засудженоїОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

захисника прокурораОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої

ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Севастополь, жительки м. Харкова.

на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року.

Оскаржені судові рішення

1. Оскарженим вироком, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_5 засуджено за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

2. Суд визнав доведеним, що приблизно о 17:30 01 жовтня 2022 року в квартирі АДРЕСА_1 , засуджена в ході конфлікту умисно вдарила ножем у живіт ОСОБА_8 ,заподіявши смертельних тілесних ушкоджень.

Вимоги і доводи касаційних скарг

3. Захисник, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить змінити оскаржені рішення, кваліфікувати дії засудженої за статтею 119 КК, за якою призначити покарання у вигляді обмеження волі та звільнити від його відбування на підставі статті 75 КК.

4. Він вважає, що судами не спростовані твердження засудженої про те, що вона не бажала та не припускала спричинення таких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті потерпілого, адже необережно відмахуючись ножем не бачила, де саме знаходиться потерпілий та куди саме вона могла влучити ножем. Про відсутність будь-якого умислу свідчить також і подальша поведінка, як самої засудженої, так і свідка ОСОБА_9 . Захисник зазначає, що данні, які були отримані в ході слідчого експерименту з засудженою, не суперечать висновку судово-медичної експертизи щодо обставин та механізму спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.

5. На думку захисту, призначене засудженій покарання є несправедливо суворим.

Позиції учасників касаційного розгляду

6. Під час касаційного розгляду засуджена та захисник підтримали скаргу.

7. Прокурор заперечив проти задоволення скарги, вважаючи судові рішення законними і обґрунтованими.

Оцінка Суду

8. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені сторонами доводи, Суд дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.

9. Згідно з вимогами частини 1 статті 438 КПК неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції.

10. Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційних скаргах, чи було додержано судами першої й апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.

11. При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають:

«2. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом…

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

12. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.[1]

13. Доводи касаційної скарги сторони захисту зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували, що засуджена не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити, а тому дали неправильну правову оцінку діям.

14. Суди визнали доведеними такі факти:

засуджена на кухні, ножем нарізала помідори, а потерпілий, сидячи на стільці позаду неї, почав до неї залицятися, через що між ними виникла словесна перепалка;

на фоні виниклих неприязних відносин, у засудженої раптово виник злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння смерті потерпілому;

стоячи спиною до потерпілого, засуджена, бажаючи настання будь-яких суспільно-небезпечних наслідків, не виключаючи наслідків у виді смерті, завдала один удар ножем в живіт потерпілого, спричинивши смертельного поранення.

15. На підставі цих обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що засуджена діяла з непрямим умислом на заподіяння смерті, тобто що такі дії можуть призвести до шкоди здоров`ю потерпілого, в тому числі й до загибелі людини. Водночас вони вважали, що не існувало суспільно-небезпечного посягання потерпілого на обвинувачену.

16. Суд вважає таку позицію непереконливою, адже не було надано оцінки важливим обставинам, які впливають на кваліфікацію скоєного.

17. В попередніх інстанціях засуджена послідовно стверджувала, що під час їх із ОСОБА_9 перебування у потерпілого, той неодноразово залицявся до неї. Коли ОСОБА_9 вийшов з кухні до туалету, залишивши її наодинці з потерпілим, той продовжив залицяння, і коли вона нарізала помідори, схопив її за статеві органи. Саме такий розвиток подій засуджена відтворила під час слідчого експерименту. Свідок ОСОБА_9 підтвердив, що засуджена на місці події повідомила, що потерпілий образливо висловлювався і в якийсь момент несподівано поклав руку їй на геніталії.

18. Ці відомості не спростовані будь-якими доказами, дослідженими під час судового засідання. Судами не наведено підстав, чому повідомлена засудженою версія подій, включаючи мотив, що спонукав її відмахнутися при несподіваному і нахабному вторгненні потерпілого в її інтимну сферу. Оскільки доказів, які б спростували версію засудженої про посягання потерпілого на її тілесну свободу стороною обвинувачення не було представлено, суди мали виходити з вимог частини 4 статті 17 КПК.

19. Суд нагадує, що Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами зазначає, що «насильство стосовно жінок» розуміється як порушення прав людини й форма дискримінації стосовно жінок та означає всі акти насильства стосовно жінок за гендерною ознакою, результатом яких є або може бути фізична, сексуальна, психологічна або економічна шкода чи страждання стосовно жінок, у тому числі погрози таких дій, примус або свавільне позбавлення волі, незалежно від того, чи відбувається це в публічному або приватному житті (пункт (a) статті 3).[2]

20. Відповідно до частини 1 статті 11 КК кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення. Статтею 153 КК передбачена відповідальність за вчинення будь-яких дій сексуального характеру, не пов`язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи. Судова практика визнає, що торкання до інтимних зон через одяг чи без нього всупереч волі потерпілої як об`єктивну сторону злочину, передбаченого статтею 153 КК.[3]

21. Тому висновок про те, що поведінка потерпілого не становила собою суспільно небезпечного посягання, не є обґрунтованим.

22. Таким чином, причиною, яка спонукала засуджену вдарити (відмахнутися) ножем, стало припинення сексуального насильства з боку потерпілого. У будь-якому разі суди не навели інших мотивів, які обумовили дії засудженої. Неприязні відносини, на які послалися суди, не виключають існування мотиву оборони від посягання, оскільки самі по собі є наслідком такого посягання.

23. Відповідно до частини 1 статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

24. У даній справі раптове сексуальне насильство з боку потерпілого хоча і не призвело до тяжких наслідків для засудженої, досягло рівня, який давав засудженій право оборонятися від нього і має кваліфікуватися як суспільно-небезпечне посягання в термінах статті 36 КК.

25. Суд нагадує, що відповідно до частини 2 статті 36 КК, кожен має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади для захисту від суспільно небезпечного посягання. Таким чином, законодавець забороняє враховувати таку можливість при вирішенні питання про наявність чи відсутність стану оборони, на що Суд неодноразово звертав увагу.[4]

26. Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що злочини, передбачені статтями 118 та 124 КК, є умисними,[5] а тому наявність умислу на спричинення шкоди особі, що посягає, у тому числі - умислу на її вбивство, не виключає перебування особи, що захищається, в стані оборони.

27. Суд зазначає, що відповідно до статті 36 КК застосування для захисту засобів, що не відповідають обстановці посягання, не спростовує перебування особи у стані оборони, але виключає звільнення її від відповідальності, оскільки дає підстави для притягнення до відповідальності за перевищення меж необхідності при обороні у випадках, передбачених частиною 3 статті 36 КК.

28. Суд вважає, що за встановлених обставин події спричинення удару ножем в живіт перевищувало межі, необхідні для захисту в ситуації, що склалася, і тому дії засудженої мають бути кваліфіковані за статтею 118 КК.

29. Відповідно до частини 2 статті 433 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

30. Виходячи з наведеного вище, Суд вважає за необхідне змінити кваліфікацію діяння засудженої з частини 1 статті 115 КК на статтю 118 КК та призначити їй покарання в межах санкції цього закону. Тому касаційну скаргу слід задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.

Вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року щодо ОСОБА_5 ,змінити. Перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з частини 1статті 115 КК на статтю 118 КК і призначити їй за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти в зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Касаційну скаргу захисника задовольнити частково

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] 4 липня 2018 року, № 688/788/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/75286445; 21 вересня 2022 року, № 681/742/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/106454438; 29 серпня 2023 року, № 527/2011/15-к,https://reyestr.court.gov.ua/Review/113148661

[2] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_001-11#Text

[3] 19 вересня 2023 року, № 756/8251/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/113651233

[4] 22 березня 2023 року, № 276/1922/20, https://reestr.court.gov.ua/Review/109855072.

[5] 25 січня 2023 року, № 243/9755/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/108686132; 2 липня 2019 року, № 524/113/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/82968261; 20 жовтня 2020 року, № 201/10870/16, https://reyestr.court.gov.ua/Review/92363932