Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №715/3476/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 715/3476/23

провадження № 51-5709км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 6 лютого 2024 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 4 березня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023262020002938, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком районного суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 369 КК до покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн.

Згідно з вироком суду 6 серпня 2023 року приблизно о 7:19 ОСОБА_6 прибув на МПП «Порубне» (с. Тереблече Чернівецького району Чернівецької області) з метою перетнути державний кордон України.

Знаючи, що відповідно до Постанови КМУ № 57 від 27 січня 1995 року уповноважені службові особи Державної прикордонної служби проводять опитування водіїв, які внесені у базу «Шлях» під час перетину ними кордону з метою підтвердження мети поїздки, їдучи у якості водія вперше та розуміючи, що не зможе належним чином підтвердити мету своєї поїздки, що призведе до відмови йому у перетині державного кордону, ОСОБА_6 вирішив вплинути на працівників ДПС України.

Тоді він, діючи умисно, незаконно, розуміючи, що ОСОБА_8 , яка на той час була одягнена у формений одяг, є працівником ДПС України та здійснює виконання свої службових обов`язків, є відповідальною за дотримання правил перетину кордону та уповноважена надати йому дозвіл на перетин кордону, з метою схилення ОСОБА_8 до вчинення дій всупереч її службовим обов`язкам, надав останній грошові кошти у сумі 50 євро (згідно курсу НБУ 1999, 57 грн) як неправомірну вигоду за прийняття рішення щодо дозволу йому перетнути державний кордон, тобто виїхати з України.

Апеляційний суд задовольнив апеляційні скарги захисників, скасував вирок районного суду та закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 369 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Верховний Суд постановою від 28 жовтня 2025 року частково задовольнив касаційні скарги прокурорів, скасував вищевказану ухвалу суду апеляційної інстанції та призначив новий розгляд у цьому суді.

За результатами нового апеляційного розгляду ухвалою суду від 4 березня 2026 року вирок районного суду щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційні скарги захисників без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений та його захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просять скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК.

На думку скаржників, в основу вироку покладено недопустимі докази (зокрема, протоколи слідчих дій, відеозаписи розмов обвинуваченого з представниками прикордонної служби тощо), якими, до того ж, не підтверджується винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Стверджують, що ОСОБА_6 грошові кошти службовій особі не надавав, а вони могли випадково потрапити до пакету з документами, та він не висловлювався з приводу вчинення дій у його інтересах. При цьому, ОСОБА_6 не міг встановити, що саме ОСОБА_8 згідно службового становища уповноважена на прийняття рішення про перетин кордону. Також не підтверджується висновок суду про те, що ОСОБА_6 вирішив вплинути на працівників ДПС України.

Апеляційний суд при повторному розгляді справи не допитав свідка ОСОБА_9 , чим порушив засаду безпосередності дослідження доказів та не виконав вказівки суду, який розглядав справу в касаційному порядку, а також не дотримався вимоги безсторонності та неупередженості, оскільки раніше суддя ОСОБА_10 брав участь у розгляді кримінального провадження щодо захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_11 .

Крім цього, апеляційний суд формально переглянув вирок місцевого суду та залишивши апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, не зазначив підстав, з яких визнав їх необґрунтованими.

Отже, судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК і підлягають скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений і його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги вбачається, що засуджений та його захисник, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судами нижчих інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок (ст. 94 КПК).

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Так, ч. 1 ст. 369 КК встановлена кримінальна відповідальність за пропозицію чи обіцянку службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а також за надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Пропозиція або обіцянка надати неправомірну вигоду є самостійними злочинами з формальним складом і вважаються закінченими з моменту, коли особа висловила таку пропозицію чи обіцянку службовій особі в будь-якому виді (усно, письмово, за допомогою звуку, жесту, в електронному виді чи в інший спосіб), а надання неправомірної вигоди є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим із часу, коли службова або третя особа отримали цю неправомірну вигоду.

Об`єктивна сторона цього злочину характеризується трьома альтернативними діями: пропозицією надати неправомірну вигоду; обіцянкою надати неправомірну вигоду; наданням такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Під пропозицією у ст. 369 КК необхідно розуміти висловлення працівнику підприємства, установи чи організації, особі, яка надає публічні послуги, або службовій особі наміру про надання неправомірної вигоди, а під обіцянкою - висловлення такого наміру з повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди.

Надання неправомірної вигоди - це її передавання службовій особі (способи можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають).

За своєю суттю об`єктивна сторона цього злочину вичерпується лише фактом пропозиції, обіцянки надати неправомірну вигоду або надання такої вигоди.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом встановлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, та кваліфікацію його дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а саме на підставі: показань допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , частково самого засудженого ОСОБА_6 , а також письмових доказів, зміст яких детально викладений у вироку.

Водночас, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 , будучи допитаним у суді першої інстанції, винуватість у скоєному не визнав та щодо обставин події пояснив, що під час перевірки документів, які надані ним з метою перетину кордону, працівниця прикордонної служби виявила в його паспорті грошові кошти в сумі 50 Євро, які належали йому, однак як вони туди потрапили йому не відомо. Аналогічні пояснення ОСОБА_6 надав під час апеляційного розгляду.

Разом з цим, висунута ОСОБА_6 на свій захист версія про непричетність до кримінального правопорушення й випадкове потрапляння грошових коштів до наданих ним для перевірки документів, була предметом ретельної перевірки суду, який умотивовано спростував її у вироку з посиланням на конкретні безпосередньо досліджені докази.

Так, свідок ОСОБА_8 у суді першої інстанції пояснила, що 6 серпня 2023 року приблизно о 7:20 ОСОБА_6 прибув до МПП «Порубне» за кермом мікроавтобуса та подав документи для перевірки. Здійснюючи в службовому модулі перевірку документів, які подані ОСОБА_6 як підстава для перетину кордону, вона виявила в паспорті між останньою сторінкою паспортного документу та ксерокопіями інших документів одну купюру номіналом 50 Євро та однозначно сприйняла це як спробу надати їй неправомірну вигоду за безперешкодний перетин кордону. Далі свідок ввімкнула відеореєстратор і підійшла до ОСОБА_6 , щоб з`ясувати навіщо він поклав гроші у паспорт, на що останній повідомив, що йому так порадили зробити хлопці. Свідок почала розпитувати ОСОБА_6 про мету поїздки, однак він не міг конкретно пояснити мету виїзду, пункт призначення і дату повернення на територію України. Про виявлення факту спроби надання неправомірної вигоди свідок доповіла старшому зміни на пункті пропуску. Свідок ОСОБА_9 підтвердив, що в день події зранку до нього підійшла інспектор ОСОБА_8 і повідомила, що при перевірці документів громадянина ОСОБА_6 , який слідував на виїзд з України, нею виявлено грошові кошти - неправомірну вигоду в розмірі 50 Євро. Відповідно по посадових обов`язків, він в службовому кабінеті провів опитування ОСОБА_6 відносно неправомірної вигоди, в ході якого останній пояснив, що так порадили йому зробити хлопці. При цьому ОСОБА_6 не зазначав про випадкове знаходження коштів в наданих ним документах, говорив, що розуміє про кримінальну відповідальність за такі дії і що «простотак вийшло». Крім того, ОСОБА_6 не міг чітко пояснити мету своєї поїздки і сказав, що за працевлаштування сплатив 3 000 грн. За результатами опрацювання документів та інформації про виявлені факти, свідком було прийнято рішення про відмову ОСОБА_6 в перетині кордону та повідомлення правоохоронні органи про надання останнім неправомірної вигоди.

Показання вказаних свідків є логічними, послідовними, вони узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а тому місцевий суд визнав їх належними і допустимими доказами, з чим погоджується й колегія суддів.

Будучи допитаним у суді свідок ОСОБА_12 пояснив, що його знайомий попросив здійснити поїздку за кордон за гуманітарною допомогою в якості водія, оскільки нестача водіїв є критичною, а його вік дозволяє безперешкодно перетинати кордон. Також йому повідомили, що він буде їхати ще з однією особою та вранці 6 серпня 2023 року він підібрав ОСОБА_6 біля одного готелів на об`їзній дорозі. Безпосередньо перед пунктом пропуску на АЗС ОСОБА_6 пересів за кермо. Під час проходження прикордонного контролю ОСОБА_6 через вікно передав свої документи працівниці ДПС України, коштів в документах свідок не бачив. Працівниця попрямувала в службове приміщення, після чого повернулась та між нею і ОСОБА_6 тривала розмова, а згодом ОСОБА_6 прослідував за нею в службове приміщення. Свідок зазначив, що деталі їх спільної з ОСОБА_6 поїздки він не знав, як і точного маршруту, який йому мали повідомити після перетину кордону.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, а саме: протокол огляду місця події від 6 серпня 2023 року з фототаблицею (проведено огляд в кабінеті старших прикордонних нарядів ВСП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де на столі, крім іншого, виявлено та вилучено паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_6 , всередині якого містились грошові кошти в сумі 50 Євро); протокол огляду від 16 жовтня 2023 року (оглянуто вилучені в ході ОМП грошові кошти); копію купюри номіналом 50 Євро; копію трудового договору від 5 серпня 2023 року ( ОСОБА_13 прийняв на роботу ОСОБА_6 на посаду водія); копію подорожнього листа ( ОСОБА_6 здійснюючи роботу водія на ФОП « ОСОБА_13 », повинен був здійснити рейс по маршруту Україна-Італія-Україна в період часу з 6 по 13 серпня 2023 року на транспортному засобі марки «Mercedes-Benz», запланований маршрут виїзду з України пролягав через МПП «Дякове»); копію виписки з реєстру (БО «Благодійний фонд «Оселя» утворена 10 липня 2023 року, місце знаходження юридичної особи: АДРЕСА_1 , уповноваженою особою є ОСОБА_14 (керівник); копія наказу БО «Благодійний фонд «Оселя» від 2 серпня 2023 року про направлення у відрядження волонтера та співзасновника фонду ОСОБА_6 до м. Варшава); копія протоколу установчих зборів засновників БО «Благодійний фонд «Оселя» від 10 липня 2023 року; копія волонтерського посвідчення виданого ОСОБА_6 ; копія рішення про відмову в перетині державного кордону України від 6 серпня 2023 року ( ОСОБА_6 відмовлено у виїзді з України у зв`язку з не підтвердженням мети поїздки); протокол огляду від 7 серпня 2023 року з фототаблицею (оглянуто мобільний телефон ОСОБА_6 . На фотознімках зафіксована переписка останнього з різними особами, в яких він, серед іншого вказує, що у працівників прикордонної служби виникли питання до грошей); повідомлення про ознаки кримінального правопорушення від 6 серпня 2023 року (вказано, що приблизно о 7:20 на виїзд з України прибув мікроавтобус під керуванням ОСОБА_6 . Задокументовано факт надання неправомірної вигоди у розмірі 50 Євро з боку ОСОБА_6 п/н «ПД» штаб-сержанту ОСОБА_8 за безперешкодний пропуск через державний кордон України. Прикордонним нарядом було попереджено даного громадянина про кримінальну відповідальність, вжито заходів відеодокументування події тощо); копії витягів з наказів щодо призначення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на відповідні посади; лист прикордонного загону, в якому вказано, що фіксація надання неправомірної вигоди здійснювалась на нагрудні реєстратори штаб-сержанта ОСОБА_8 та капітана ОСОБА_9 ; протокол огляду від 13 жовтня 2023 року (оглянуто відеорегістратори надані ДПС України); диск з відеозаписами (зафіксовано як до автомобіля ОСОБА_6 , який перебуває на території МПП «Порубне», підходить працівниця прикордонної служби, котра з ним спілкується та ОСОБА_6 передає їй документи); диск з відеозаписами (зафіксовано спілкування працівниці прикордонної служби ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , піч час якого останній не заперечує, що виявлені в паспортному документі грошові кошти належать йому, не вказує на можливе випадкове походження грошей в паспорті, а також пояснює, що так зробити йому порадили інші люди, оскільки він вперше виїжджає за допомогою системи «Шлях». Під час спілкування з начальником зміни прикордонників ОСОБА_15 , останній повідомляє про кримінальну відповідальність за надання неправомірної вигоди, на що ОСОБА_6 підтверджує, що розуміє це. На запитання щодо походження грошей в паспортному документі, ОСОБА_6 знову повторює фразу, що так порадили йому зробити хлопці і також вказує, що так вийшло. Також повідомляє про обставини працевлаштування та сплату за це грошових коштів).

Суд першої інстанції перевіряючи твердження сторони захисту про випадковий характер знаходження грошових коштів в наданих ОСОБА_6 документах, та як наслідок, відсутність у нього умислу на надання неправомірної вигоди зазначив, що аналіз документів, з якими слідував останній на виїзд з України, в тому числі від різних волонтерських організацій, документів щодо працевлаштування на транспортній фірмі, дати їх виготовлення (зокрема ті, що були видані безпосередньо перед 6 серпня 2023 року), зазначені в них маршрути слідування (запланований виїзд через МПП «Дякове»), співставлення їх з поясненнями ОСОБА_6 відносно мети і маршруту слідування за кордон, вказують на істотні розбіжності між такими поясненнями та підтверджуючими документами.

При цьому суд звернув увагу на те, що відеозаписами з нагрудних камер ОСОБА_8 та ОСОБА_15 зафіксовано спілкування ОСОБА_6 з вказаними посадовими особами ДПС України, під час якого ОСОБА_6 не заперечує належність йому купюри 50 Євро, жодного разу не вказує, що виявлені грошові кошти випадково опинились в переданих ним документах та двічі на запитання прикордонників щодо походження коштів відповідає: «так сказали хлопці».

Отже, в даній конкретній обстановці, з урахуванням обставин події, поведінки її учасників та інших обставин, місцевий суд дійшов висновку про необхідність виключення будь-якого іншого тлумачення дій ОСОБА_6 , які згідно його пояснень були обумовлені хвилюванням, аніж надання неправомірної вигоди інспектору ДПС України з метою прийняття рішення про дозвіл на перетин державного кордону в умовах діючих обмежень воєнного стану. Також суд звернув увагу на пояснення ОСОБА_6 , що зафіксовані на відеозаписі, відносно його працевлаштування та сплати за це коштів, вказавши, що це свідчить про фіктивність такого працевлаштування.

Таким чином, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 369 КК.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах захисників доводам (про відсутність події кримінального правопорушення, відсутність в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, неналежність та недопустимість та доказів, а також їх неправильну оцінку тощо), в тому числі і тим, на які сторона захисту посилається при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

При цьому апеляційний суд зазначив, що висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, ґрунтується на сукупності належних, допустимих та достовірних доказах, які безпосередньо оцінені судом та яким дано належну оцінку.

Спростовуючи версію захисту про випадкове потрапляння грошових коштів до паспорта, апеляційний суд послався на відеозаписи з нагрудних камер працівників ДПС України ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , зазначивши, що з поведінки і висловлювань ОСОБА_6 (що зафіксовано на відеозаписах) вбачається, що він усвідомлював як сам факт наявності коштів у паспорті, так і обставини, за яких вони були туди поміщені.

При цьому, сукупність наведених у вироку доказів дає підстави для висновку, що ОСОБА_6 умисно помістив грошові кошти до паспорта та передав його службовій особі для перевірки документів, усвідомлюючи, що остання виявить ці кошти та сприйме їх як неправомірну вигоду за сприяння у безперешкодному перетині кордону.

Що стосується тверджень захисту про те, що ОСОБА_6 мав усі необхідні документи для виїзду за кордон, то суд зазначив, що наявність таких документів і внесення даних до системи «Шлях» самі по собі не гарантують перетину державного кордону, так як уповноважені службові особи під час здійснення прикордонного контролю перевіряють також мету поїздки та інші обставини, що мають значення для прийняття рішення.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що відповідно до подорожнього листа виїзд був запланований через МПП «Дякове», а не через МПП «Порубне», а трудовий договір між ОСОБА_13 та ОСОБА_6 був укладений безпосередньо напередодні поїздки - 5 серпня 2023 року. Крім цього, під час опитування ОСОБА_6 не надав належних і достатніх пояснень щодо маршруту та мети виїзду. Отже, вищенаведене свідчить, що ОСОБА_6 усвідомлював ризик відмови у перетині кордону, що й зумовило його подальші дії.

Відхиляючи доводи захисту про те, що відсутність прямої словесної пропозиції, обіцянки чи відкритого вручення коштів виключає склад кримінального правопорушення, суд вказав, що сам по собі такий спосіб поведінки не спростовує наявності умислу на надання неправомірної вигоди, зважаючи на те, що з установлених обставин вбачається, що кошти були умисно передані службовій особі разом з паспортом з метою схилення її до вчинення дій в інтересах ОСОБА_6 . Те, що службова особа грошові кошти не прийняла та повідомила про подію, не спростовує правильності такого висновку, оскільки зазначене не виключає спрямованості дій ОСОБА_6 на надання неправомірної вигоди.

Так само суд апеляційної інстанції визнав неспроможними твердження сторони захисту про відсутність події кримінального правопорушення та неналежність доказів зазначивши, що вони повність спростовуються показаннями свідків, відеозаписами з нагрудних камер, протоколами слідчих дій та іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками та вважає, що ОСОБА_6 , котрий прибув за кермом автомобіля на МПП «Порубне» з метою перетину державного кордону та маючи при собі вищезгадані документи, розумів, що не зможе належним чином підтвердити мету своєї поїздки, що в свою чергу призведе до відмови в перетині кордону, а тому вирішив вплинути на працівників ДПС України. При цьому, надаючи документи ОСОБА_8 , котра була одягнена в формений одяг, ОСОБА_6 беззаперечно усвідомлював, що остання є працівником ДПС України, здійснює виконання своїх службових обов`язків та уповноважена надати йому дозвіл на перетин кордону.

Факт обізнаності ОСОБА_6 з тим, що в наданих ним документах знаходилась грошові кошти підтверджується дослідженими судом відеозаписами, показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а належність грошових коштів саме засудженому, останній не заперечував. При цьому неправомірна вигода ОСОБА_6 надавалась з метою схилення працівника ДПС України - ОСОБА_8 до вчинення дій всупереч службовим обов`язкам, за прийняття рішення щодо надання йому дозволу перетнути державний кордон.

Крім того захист зазначає, що засуджений не висловлювався з приводу вчинення дій у його інтересах, однак, на думку Суду, це не спростовує висновки судів попередніх інстанцій про те, що він надав неправомірну вигоду службовій особі саме за вчинення цією особою дій в інтересах ОСОБА_6 та не впливає на правильність кваліфікації дій останнього.

На переконання Суду, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, а саме у наданні службовій особі неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, доведена поза розумним сумнівом.

Доводи сторони захисту про те, що під час огляду місця події не застосовувався відеозапис, що є порушенням правил фіксації слідчої дії, а тому протокол огляду від 6 серпня 2023 року не може вважатися достовірним доказом, на думку колегії суддів, є необґрунтованими виходячи з наступного.

Так, згідно з ч. 7 ст. 237 КПК при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити, зокрема фотографування, звуко- чи відеозапис оглянутого місця чи окремих речей.

Тобто відеофіксація огляду місця події не є обов`язком, а правом слідчого чи прокурора.

При цьому з дослідженого місцевим судом протоколу огляду місця події від 6 серпня 2023 року з фототаблицею вбачається, що слідчий на підставі добровільної згоди в присутності понятих провів огляд в кабінеті старших прикордонних нарядів ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де на столі, крім іншого, виявив та вилучив паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_6 , в середині якого містились грошові кошти в сумі 50 Євро.

Посилання захисту на те, що згідно доданої до протоколу огляду фототаблиці грошові кошти знаходились на першій сторінці паспорта, а з показань свідка ОСОБА_8 вбачається, що грошові кошти були поміщені в останню сторінку паспорта, не спростовують факт того, що вказані грошові кошти були поміщені до паспорта саме ОСОБА_6 і передані ним в якості неправомірної вигоди працівнику ДПС України. Твердження захисту про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 могли помістити ці грошові кошти до паспорту для створення видимості події злочину, спростовуються дослідженими доказами, що детально описано вище у цій постанові.

Також, в касаційній скарзі сторона захисту вказує, що суд безпідставно використав як обґрунтований доказ вини ОСОБА_6 протокол огляду мобільного телефону від 7 серпня 2023 року, який було вилучено у останнього під час затримання, у зв`язку з чим слід зазначити наступне.

Так, особистий обшук особи під час затримання визнається складовою частиною затримання особи в порядку ст. 208 КПК і не потребує окремого дозволу на його проведення. Отже, для оцінки допустимості доказів, отриманих під час затримання особи, зокрема доказів, знайдених у ході особистого обшуку особи, слід виходити з того, чи було саме затримання законним у значенні ст. 208 КПК, а саме чи існували обставини, які давали підстави для затримання.

Як убачається з матеріалів справи, 6 серпня 2023 року об 11:14 слідчий в порядку ст. 208 КПК затримав ОСОБА_6 , як підозрювану особу у вчиненні злочину. В присутності понятих слідчий здійснив обшук ОСОБА_6 , під час якого вилучив мобільний телефон (пароль НОМЕР_1 ) та інші речі, про що склав протокол, який підписано всіма учасниками, в тому числі й ОСОБА_6 . Зауважень чи доповнень до протоколу від останніх не надійшло.

Крім того, в протоколі вказано підставу затримання ОСОБА_6 (якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин), детально описано обставини, за яких ОСОБА_6 надав працівнику ДПС України неправомірну вигоду за прийняття рішення щодо дозволу йому перетнути державний кордон України, а також вказано кваліфікацію злочину, у вчиненні якого він підозрюється - ч. 1 ст. 369 КК.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що у даному випадку існували обставини, які давали підстави для затримання ОСОБА_6 , а тому його затримання було законним у значенні ст. 208 КПК, як і пов`язаний з ним обшук. Тобто, сторона обвинувачення отримала телефон в своє володіння на підставі законно проведеного обшуку.

В подальшому, слідчим було проведено огляд мобільного телефону ОСОБА_6 , про що складено протокол огляду та повернуто телефон останньому (вказане підтверджується розпискою ОСОБА_6 , в якій також вказано, що зауважень він не має), що не суперечить вимогам КПК.

Отже, колегія суддів вважає, що місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги вищевказаний протокол огляду, а протилежні твердження захисту є неспроможними.

Що стосується посилань сторони захисту на те, що зафіксована інформація в додатку до протоколу огляду не підтверджує того, що засуджений мав намір надати неправомірну вигоду, то даному факту суди попередніх інстанцій надали відповідну оцінку, яка викладена у судових рішеннях.

Твердження сторони захисту про те, що працівники прикордонної служби почали проводити допит ОСОБА_6 щодо обставин вчинення ним злочину, що виходить за межі їхніх прав та обов`язків, на думку Суду, є необґрунтованими.

Зокрема, з матеріалів справи убачається, що свідок ОСОБА_8 здійснювала перевірку наданих ОСОБА_6 документів, а виявивши в них грошові кошти запитала у останнього навіщо він туди їх поклав, на що ОСОБА_6 повідомив, що йому так порадили зробити хлопці. На подальші запитання свідка про мету поїздки, ОСОБА_6 не міг конкретно пояснити мету виїзду, пункт призначення та дату повернення на територію України. Після цього вона, у відповідності до своїх посадових обов`язків, доповіла старшому зміни на пункті пропуску про виявлення факту спроби надання неправомірної вигоди. В свою чергу свідок ОСОБА_9 відповідно до посадових обов`язків провів опитування громадянина ОСОБА_6 в службовому кабінеті, в ході якого останній відносно неправомірної вигоди пояснив, що так порадили йому зробити хлопці, сказав, що розуміє про кримінальну відповідальність за такі дії і що «просто так вийшло». Крім того, ОСОБА_6 не міг чітко пояснити мету своєї поїздки та сказав, що за працевлаштування сплатив грошові кошти в сумі 3000 грн.

При цьому судом встановлено, що ОСОБА_6 знав, що відповідно до Постанови КМУ № 57 від 27 січня 1995 року уповноважені службові особи ДПС України проводять опитування водіїв, які внесені у базу «Шлях», під час перетину ними кордону з метою підтвердження мети поїздки.

Отже, на думку Суду, вищевказані свідки діяли в межах наданих їм повноважень, а тому протилежні доводи сторони захисту є неспроможними, як і твердження про те, що працівники ДПС України повинні були повідомити засудженому ОСОБА_6 про його право мовчати та мати право на захист.

Відносно посилань сторони захисту на п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК, відповідно до якого недопустимими є також докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, то слід зазначити, що ця норма має застосовуватись за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Водночас, як убачається з матеріалів справи, під час перевірки документів ОСОБА_6 на МПП «Порубне» працівниками ДПС України та його подальшого опитування з приводу підтвердження мети поїздки, він не перебував в жодному статусі у цьому кримінальному провадженні, яке, до того ж, на той час не існувало.

Щодо доводів сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимоги безсторонності та неупередженості, оскільки раніше суддя ОСОБА_10 брав участь у розгляді кримінального провадження щодо захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_11 , то слід зазначити наступне.

Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що безсторонність (неупередженість) суду для цілей п. 1 ст. 6 згаданої Конвенції має визначатися за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто те, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий і його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі потрібно встановити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (п. 66 рішення ЄСПЛ у справі «Мироненко і Мартенко проти України» від 10 грудня 2009 року).

Забезпечення достатніх гарантій виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів у безсторонності судді досягається, у тому числі, шляхом вирішення відводів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК, на який посилається захист в касаційній скарзі, суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Водночас, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час апеляційного розгляду сторона захисту клопотань про відвід складу суду, в тому числі й судді ОСОБА_10 , не заявляла, а сам ОСОБА_6 зазначив, що складу суду він довіряє.

Крім того, будь-яких даних які б свідчили про можливе упереджене ставлення судді ОСОБА_16 під час розгляду кримінального провадженні відносно ОСОБА_6 в касаційній скарзі не наведено та за матеріалами справи не встановлено, а тому колегія суддів вважає, що розгляд цього кримінального провадження здійснено законним складом суду.

Відносно аргументів засудженого та його захисника про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 23, ч. 3 ст. 404, ч. 2 ст. 439 КПК, оскільки при повторному апеляційному розгляді суд не допитав свідка ОСОБА_9 , однак використав його показання, надані у суді першої інстанції, що є прямим невиконанням обов`язкових вказівок Верховного Суду та порушенням засади безпосередності дослідження доказів, слід зазначити наступне.

Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд належним чином відреагував на заявлене захисником клопотання про повторне дослідження доказів. Зокрема, судом було повторно досліджено певні докази, а також допитано свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_12 . Крім того, судом було задоволено клопотання захисту про допит свідка ОСОБА_9 , однак допитати останнього не виявилось за можливе.

При цьому в судовому засіданні було оголошено відповідь начальника прикордонного загону про те, що повістка про виклик в судове засідання вручена ОСОБА_9 , однак забезпечити явку останнього в судове засідання не вбачається можливим, оскільки останній в складі сил та засобів прикордонного загону виконує бойові (спеціальні) завдання та приймає безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Варто зауважити, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не надав доказам іншу оцінку (зокрема, показанням свідка ОСОБА_9 ), відмінну від тієї, яку надав суд першої інстанції. Крім того, постанова Верховного Суду, якою скасовано попередню ухвалу апеляційного суду, не містить вказівки про необхідність обов`язкового допиту свідка ОСОБА_9 . Отже, порушень вимог ст. 23, ч. 3 ст. 404, ч. 2 ст. 439 КПК під час апеляційного розгляду не вбачається.

Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень судами попередніх інстанцій.Отже, підстави для їх скасування та закриття кримінального провадження, як про це просить захист, відсутні.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого та його захисника - без задоволення.

ухвалив:

Вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 6 лютого 2024 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 4 березня 2026 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3