Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №362/3232/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 362/3232/23

провадження № 51-2916км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

особи, щодо якої закрито провадження ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Актогай Алакульського району Алма-Атинської області Республіки Казахстан, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,

який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (надалі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення й встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 4 000 (чотирьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 68 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

Вирішено питання щодо цивільного позову.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем марки «DAIMLER CHRYSLER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автомобільній дорозі сполученням Київ-Одеса у Фастівському районі Київської області в крайній правій смузі для руху в напрямку м. Києва, всупереч вимогам пунктів 1.5, 2.3 б), д) Правил дорожнього руху (надалі - ПДР), був не уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, невчасно відреагував на її зміну; не дотримавшись вимог п. 12.3 ПДР при виникненні перешкоди, яку об`єктивно був спроможний виявити, не вжив негайно заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «MAN TGX 26.440», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_9 , який виконував маневр розвороту на даній автомобільний дорозі та рухався з ліва на право відносно напрямку руху в сторону м. Києва.

Унаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) пасажири автомобіля марки «DAIMLER CHRYSLER» ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 отримали тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я.

Порушення водієм ОСОБА_6 вимог пунктів 1.5, 2.3 б), д) та 12.3 ПДР перебувають у причинному зв`язку із виникненням ДТП та її наслідками.

Київський апеляційний суд ухвалою від 21 квітня 2026 року вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 скасував, а кримінальне провадження щодо нього закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК), у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 залишив без розгляду.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, прокурор детально наводить мотиви незгоди з висновками апеляційного суду щодо встановлених фактичних обставин.

На думку прокурора, апеляційний суд не спростував висновків, покладених судом першої інстанції в основу оцінки доказів, а фактично обмежився викладенням власної оцінки тих самих доказів.

Стверджує про неправомірність відхилення судом апеляційної інстанції даних двох взаємоузгоджених висновків інженерно-транспортних експертиз і необґрунтовану їх оцінку.

Водночас касатор зауважує, що дані згаданих експертиз не визнані апеляційним судом недопустимими доказами, зокрема, цей суд не вказав на порушення порядку проведення експертиз.

Крім цього, прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції фактично самостійно визначив момент виникнення небезпеки для руху, реальну видимість транспортного засобу, технічну можливість застосування екстреного гальмування, правильність вихідних даних, використаних експертами, не маючи для цього спеціальних знань, не призначивши нової експертизи.

Також касатор зазначає про відсутність в ухвалі апеляційного суду переконливих мотивів переваги одних доказів над іншими.

Отже, прокурор вказує, що порушення, допущенні апеляційним судом призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню - ч. 1 ст. 286 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу в яких зазначає про її необґрунтованість.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала подану касаційну скаргу, ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення скарги, вважаючи її безпідставною.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Зі змісту ст. 370 КПК України, де визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, який перевіряється в апеляційному порядку, воно повинно відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законним і обґрунтованим.

Під час перегляду вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 апеляційний суд зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Із приписів статей 7, 404, 419 КПК України у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, дати на них вичерпну відповідь.

Статтею 409 КПК визначено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Отже, з огляду на положення цієї статті, суд апеляційної інстанції переглядає в апеляційному порядку законність та обґрунтованість судового рішення місцевого суду і надає сторонам кримінального провадження можливість перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.

Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

У ході апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог, визначених ч. 3 ст. 404 КПК, за клопотанням сторони захисту, у межах своїх повноважень, здійснив повторне дослідження доказів.

Зокрема, апеляційний суд дослідив дані протоколу огляду місця ДТП від 07 червня 2021 року; висновку судової-інженерно транспортної експертизи від 04 серпня 2021 року № СЕ-19/111-21/27948-ІТ; висновку судової-інженерно транспортної експертизи від 18 листопада 2021 року № СЕ-19/111-21/40353 -ІТ; копії схеми організації дорожнього руху на ділянці автодороги де сталася ДТП; висновку судової-інженерно транспортної експертизи від 26 жовтня 2022 року № СЕ-19/111-21/40948-ІТ; висновку судової-інженерно транспортної експертизи від 14 березня 2023 року № СЕ-19-23/9482-ІТ.

Крім цього, суд апеляційної інстанції дослідив дані протоколів слідчих експериментів від 09 і 22 вересня 2022 року.

Дослідивши сукупність доказів, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Під час постановлення ухвали, суд апеляційної інстанції виходив із такого.

Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, міськрайонний суд обґрунтував сукупністю доказів, ключовими з яких є висновки експертиз від 26 жовтня 2022 року та 14 березня 2023 року.

Згаданими експертними висновками встановлено, що у заданій дорожній ситуації як дії водія автомобіля «MAN TGX» ОСОБА_9 не відповідали вимогам ПДР, так і дії водія автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» ОСОБА_6 не відповідали ПДР (порушення вимог п. 12.3 ПДР). Дії обох водіїв знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної події.

Вимогами п. 12.3 ПДР передбачено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

За вихідними даними, наданими органом досудового розслідування експертам, видимість автомобіля «MAN TGX» з робочого місця водія автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» у даній дорожній обстановці складала 83,81 м.

Відповідно до експертних досліджень зупиночний шлях автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» у даній дорожній обстановці становить 76,3 м, тому його водій ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнення зіткнення з автомобілем «MAN TGX», з огляду на об`єктивну можливість виявлення автомобіля «MAN TGX» з відстані 83,81м, шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування.

Видимість автомобіля «MAN TGX» з робочого місця водія автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» (83,81м) встановлена з протоколу проведення слідчого експерименту із свідком ОСОБА_14 від 22 вересня 2022 року ( т. 1 а. п. 171-178), автомобіль якого в момент початку розвороту вантажівки «MAN TGX» перебував у крайній лівій смузі руху, зупинившись для надання можливості здійснення такого маневру.

У той же час, суд відхилив дані слідчого експерименту від 09 вересня 2022 року, під час якого було встановлено, що у полі зору водія «DAIMLER CHRYSLER» ОСОБА_6 автомобіль «MAN TGX» з`явився на відстані 50,1 м, коли починав маневр розвороту, виїжджаючи у ліву смугу руху.

Згідно з вихідними даними за вказаним слідчим експериментом об`єктивна можливість виявити небезпеку для руху у ОСОБА_15 виникла за 50,1 м, що за умови зупиночного шляху автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» у даній дорожній обстановці ( 76,3 м) виключає порушення ним вимог п. 12.3 ПДР.

Як пояснював обвинувачений, він рухався у крайній правій смузі руху зі швидкістю близько 80 км/год, об`їжджаючи завантажені іншими автомобілями ліву крайню та середню смуги руху, бачив бензовоз «MAN TGX» перед місцем для розвороту за сорокатонною фурою, яка стояла в сусідній полосі, однак коли той пішов на розворот, не бачив, оскільки фура обмежувала йому огляд, а побачив кабіну бензовоза за 50,1 м вже по ходу його руху, яка виїжджала на його смугу руху, застосував екстрене гальмування, проте уникнути зіткнення не вдалося, тобто небезпека для руху для нього виникла у момент виїзду автомобіля «MAN TGX» на праву смугу руху, по якій він здійснював рух.

Факт завантаженості іншими автомобілями лівої та середньої смуги руху, а також перебування у середній смузі руху і вантажного автомобіля стороною обвинувачення не заперечувався, тобто, факт обмеженої оглядовості місця, де перебував автомобіль «MAN TGX» перед початком здійснення маневру розвороту, для водія ОСОБА_15 є встановленим.

З висновків експертиз від 26 жовтня 2022 року та 14 березня 2023 року видно, що органом досудового розслідуванням як вихідні дані експертам надана інформація про те, що небезпека для руху водія автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» ОСОБА_15 виникла в момент початку виконання маневру розвороту автомобілем «MAN TGX», тобто з моменту початку руху вказаного транспортного засобу в лівій крайній смузі для руху в напрямку м. Києва, що суперечить показанням обвинуваченого про момент виявлення небезпеки для руху під час виїзду бензовоза «MAN TGX» вже у праву крайню смугу руху в напрямку м. Києва.

У протоколі слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_14 визначена видимість автомобіля «MAN TGX» з робочого місця водія автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» без врахування технічних перешкод водію автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» для виявлення початку маневру розвороту вантажівки.

На думку апеляційного суду, є також непереконливими свідчення ОСОБА_14 , зафіксовані у протоколі слідчого експерименту, про час перетинання під час здійснення розвороту смуг руху в напрямку м. Києва автомобілем «MAN TGX» та швидкість маршрутки у цей момент, оскільки їх місце розташування унеможливлює їх одночасне визначення.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що встановлення слідчим спроможності водія автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» ОСОБА_6 виявити небезпеку для його руху з початку маневру розвороту автомобіля «MAN TGX» на відстані 83,81 м до місця зіткнення за результатами проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_14 за неповного відображення дорожньої обстановки не є об`єктивним, тому були відсутні підстави для врахування їх при проведенні експертних досліджень.

У той же час, суд апеляційної інстанції вказав, що прокурором не спростовані твердження обвинуваченого про те, що він не мав можливості бачити початок руху автомобіля «MAN TGX» для виконання маневру розвороту, а виявив небезпеку для руху під час виїзду кабіни вантажівки на праву смугу руху, по якій він рухався, на відстані 50, 1м.

З огляду на наведене, суд попередньої інстанції не взяв до уваги і докази, які містяться у висновках експертних досліджень, про те, що водій автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» з урахуванням зупиночного шляху 76.3 м. мав технічну можливість попередити зіткнення з автомобілем «MAN TGX» шляхом застосування екстреного гальмування.

Під час апеляційного розгляду, суд дійшов думки, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких належних доказів того, що під час виникнення конкретної ДТП ОСОБА_6 був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, невчасно відреагував на її зміну, тобто не дотримався вимог п.п.1.5,2.3б) ПДР, порушення яких інкримінується в обвинувальному акті.

Крім цього, апеляційний суд зауважив, що не знайшло свого підтвердження висунуте ОСОБА_6 обвинувачення у тому, що він проявив злочинну самовпевненість, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху транспортного засобу, щоб мати змогу контролювати його рух, чим порушив вимоги п. 12.3 ПДР.

За умов створення аварійної ситуації водієм автомобіля «MAN TGX», який при здійсненні маневру розвороту поза перехрестям не надав перевагу у русі автомобілю «DAIMLER CHRYSLER», що рухався у зустрічному напрямку, та за відсутності у ОСОБА_6 об`єктивної можливості уникнення зіткнення, кримінальна відповідальність останнього виключається.

Отже, здійснивши аналіз фактичних обставин, шляхом повторного дослідження доказів, суд апеляційної інстанції встановив відсутність у діях ОСОБА_6 порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Колегія суддів уважає обґрунтованими мотиви апеляційного суду і зважає на таке.

Диспозиція ст. 286 КК є бланкетною і для встановлення того, чи було порушено правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Для встановлення наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, має бути встановлено три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки та причинний зв`язок між діянням і наслідками.

Разом із цим, якщо ДТП виникла за участю декількох водіїв, наявність чи відсутність у їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки, передбачені ст. 286 КК, настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суд повинен з`ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також те, чи не було причиною порушеннязазначених правил одним водієм у зв`язку з їх недодержанням іншим і чи мав перший можливість уникнути ДТП та її наслідків.

Апеляційний суд, дослідивши докази, встановив відсутність у ОСОБА_6 об`єктивної можливості уникнення зіткнення з автомобілем «MAN TGX», який при здійсненні маневру розвороту поза перехрестям не надав перевагу у русі автомобілю під керуванням ОСОБА_6 , що призвело до виникнення ДТП, а тому в діях останнього відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки його дії не перебувають у причино-наслідковому зв`язку з наслідками, що настали внаслідок цієї ДТП.

Оспорювання прокурором установлених за результатами апеляційного розгляду фактів, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, враховуючи вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

На переконання колегії суддів, суть доводів прокурора зводяться до незгоди з оцінкою доказів, викладеною в ухвалі апеляційного суду й власного аналізу обставин справи.

Твердження прокурора про те, що апеляційний суд фактично самостійно визначив дані, які потребують спеціальних знань та безпідставно не взяв до уваги висновки проведених експертиз, колегія суддів уважає безпідставними, адже висновок експерта не має наперед установленої сили та переваги над іншими доказами, і підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Зі змісту ухвали убачається, що суд співставив наявні у кримінальному провадженні докази і піддав сумніву об`єктивність даних слідчого експерименту від 22 вересня 2022 року і відповідно висновків судової-інженерно транспортної експертизи від 26 жовтня 2022 року № СЕ-19/111-21/40948 -ІТ та судової-інженерно транспортної експертизи від 14 березня 2023 року № СЕ-19-23/9482-ІТ, які були зроблені з урахуванням вихідних даних указаної слідчої дії.

Неврахування даних висновків експертиз не породжує безумовного обов`язку у суду визнавати ці дані недопустимими, оскільки у такому випадку, суд поставив під сумнів достовірність цих даних.

Водночас допитані в судовому засіданні експерти зазначили, що при проведенні експертизи, відстань, з якої водій побачив перешкоду для руху, а також імовірна швидкість транспортного засобу є визначальними даними, тому, якщо зміняться вихідні дані, висновок експерта також зміниться.

Апеляційний суд, оцінивши дані протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_14 , встановив, що видимість автомобіля «MAN TGX» з робочого місця водія автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» визначена без врахування технічних перешкод водію автомобіля «DAIMLER CHRYSLER» для виявлення початку маневру розвороту вантажівки, що ставить під сумнів вихідні дані для проведення експертизи.

Отже, оскільки в основу висновків експерта покладені вихідні дані, отримані внаслідок проведення слідчого експерименту, об`єктивність якого викликала сумнів, суд апеляційної інстанції не взяв їх до уваги.

Обов`язок доказування винуватості обвинуваченого покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

Відповідно до положень ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно із ч. 2 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Беручи до уваги, що апеляційний суд визнав непереконливими аргументи обвинувачення, такими, що не спростовують версію сторони захисту, цей суд прийняв рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.

З огляду на наведене вище істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив, а тому, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3