Окрема думка від 15 вересня 2026 р. у справі №689/2106/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Дундар І. О.

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 689/2106/25

провадження № 61-2886св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., розглянув справу № 689/2106/25 та ухваливкасаційну скаргу Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», яка підписана представником Кордас Жанною Анатоліївною задовольнити частково.Ухвалу Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 січня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Джубаби Дениса Олександровича, Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», Фермерського господарства «Земля Родини», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Приватного підприємства «МД-Агро», ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна залишити без розгляду.

Касаційний суд зазначив, що:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Джубаби Д. О., ДПАТ «НАК «Украгролізинг», ФГ «Земля Родини» фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ПП «МД-Агро», ОСОБА_3 , у якому просила прийняти судове рішення про зняття арешту із земельної ділянки з кадастровим номером 6825883000:02:031:0015, площею 0,9924 га, реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 267155468258, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Ярмолинецька селищна рада, що накладений на підставі постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 21 листопада 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Джубабою Д. О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що внесення позивачем належної їй земельної ділянки у статутний капітал ФГ «Земля Родини», внаслідок чого в останньої виникли корпоративні права щодо ФГ «Земля Родини» та згідно з протоколом зборів засновників від 10 грудня 2024 року виключення її зі складу засновників «Земля Родини» свідчить про те, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства;

апеляційний суд при скасуванні вказаної ухвали та направленні справи для продовження розгляду виходив із того, що суд першої інстанції не врахував, що відповідного спору між засновниками, учасниками ФГ «Земля Родини» немає, а справа стосується виключно вирішення процесуального питання щодо арешту майна, яке позивач вважає особистим. Правовою підставою позову ОСОБА_1 про зняття арешту з майна - земельної ділянки з кадастровим номером 6825883000:02:031:0015 є її фактичне невнесення до статутного капіталу ФГ «Земля Родини», що учасниками ФГ «Земля Родини» не заперечується і не оспорюється;

поза увагою судів залишилось те, що сама природа інституту запобігання зловживанню процесуальними правами свідчить про те, що суд має право реагувати на такі дії з власної ініціативи (ex officio), адже такий підхід кореспондує завданням суду; зловживання процесуальними правами порушує не лише приватні інтереси іншої сторони, але й загрожує належному порядку здійснення правосуддя, а відсутність у суду ефективних механізмів реагування на очевидне процесуальне зловживання могла б поставити під загрозу: принцип розумних строків судового розгляду; ефективність правосуддя; рівність учасників процесу; авторитет судової влади; право інших осіб на справедливий суд; залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства;

суди не врахували, що наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер; у разі зловживання процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами;

відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 серпня 2025 у справі № 689/2540/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129499896): апеляційну скаргу Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» задоволено; рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 08 травня 2025 року скасовано; провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Джубаби Д. О, державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», фермерського господарства «Земля родини», ОСОБА_2 про визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту закрито; повідомлено позивача, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду. У справі № 689/2540/24 ОСОБА_1 зверталася з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Джубаби Л. О., ДПАТ «НАК «Украгролізинг», ФГ «Земля родини», ОСОБА_2 , у якому просила визнати за нею право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825883000:02:031:0015, площею 0,9924 га, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Ярмолинецька селищна рада, а також зняти арешт із цієї ділянки, який накладено на підставі постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 21 листопада 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Джубабою Д. О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (справа № 689/2540/24).

правовою підставою позову ОСОБА_1 як у справі, що переглядається, так і у справі № 689/2540/24, є фактичне невнесення земельної ділянки з кадастровим номером 6825883000:02:031:0015 до статутного капіталу ФГ «Земля родини» згідно з протоколом зборів засновників вказаної юридичної особи від 21 квітня 2023 року №01/2023, що відповідачі - приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Джубаба Д. О., ПП «МД-Агро», ДПАТ «НАК «Украгролізинг» заперечують; як у справі № 689/2540/24, так і у справі, що переглядається, позивачкою вчиняються дії щодо скасування арешту на земельну ділянку; у обох справах існує спір щодо права власності на земельну ділянку, оскільки і стягувачі у зведеному виконавчому провадженні, і приватний виконавець наполягають на тому, що земельна ділянка була передана позивачкою до статутного фонду ФГ «Земля Родини», внаслідок чого вона набула корпоративних прав;

з урахуванням таких обставин позивачка обізнана про те, що її позов до приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Джубаби Д. О., державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», фермерського господарства «Земля родини», ОСОБА_2 про визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту підлягає розгляду у порядку господарського судочинства;

ОСОБА_1 подала після закриття провадження у справі № 689/2540/24 по суті аналогічний позов із «штучним» залученням співвідповідачами ПП «МД-Агро» та ОСОБА_3 та виключенням з позовних вимог вимоги про визнання права власності на земельну ділянку з метою уникнення кваліфікації повторного подання позовної заяви як звернення з позовом, тотожним за підставами та предметом позову, з метою зміни юрисдикції розгляду спору, яка була визначена у справі № 689/2540/24. Тобто в справі, що переглядається, після закриття провадження в справі № 689/2540/24 та визначення юрисдикції розгляду спору позивачка штучно залучає співвідповідачів та вилучає одну вимогу з метою зміни юрисдикції;

за таких обставин ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без розгляду у зв`язку зі зловживанням останньою процесуальним правом на подання позову.

Погоджуючись з необхідністю застосування у цій справі правових висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2026 року в справі № 910/10837/25 (провадження № 12-13гс26), не можу погодитися з кваліфікацією дій позивача з подання позову як зловживання останньою процесуальним правом на подання позову.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2026 року в справі № 910/10837/25 (провадження № 12-13гс26) зазначено, що «тлумачення норм частини другої статті 43 ГПК України у сукупності із нормою частини першої статті 2 ГПК України дозволяє визначити зловживання процесуальними правами як процесуальні дії, які, хоча й відповідають визначеній законом процесуальній формі, але чиняться на шкоду справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляду інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, а отже, всупереч меті ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Саме приписи статті 43 ГПК України, які кореспондують статті 44 ЦПК України та статті 45 КАС України, спрямовані на дієвий захист правосуддя від недобросовісного використання процесуальних механізмів, тож їх мета полягає не в обмеженні права на суд, а у забезпеченні того, щоб судова процедура використовувалася відповідно до її функціонального призначення - для вирішення реального юридичного спору та захисту порушених прав / інтересів осіб. Тому у випадках, коли особа: свідомо ініціює фіктивний / штучний спір; використовує судовий процес для досягнення неправомірної мети; діє всупереч принципу добросовісності; фактично маніпулює механізмом судового захисту, реагування суду у формі залишення позову без розгляду саме по собі не суперечить праву на доступ до правосуддя, як його тлумачать національні суди з урахуванням практики ЄСПЛ щодо застосування Конвенції.У контексті статті 6 Конвенції та статті 55 Конституції України право на доступ до суду не є абсолютним. ЄСПЛ послідовно виходить із того, що держава вправі встановлювати процесуальні правила та обмеження, спрямовані на забезпечення належного функціонування системи правосуддя, запобігання хаотичному судовому процесу та недобросовісному використанню права на звернення до суду. Водночас будь-яке обмеження доступу до суду повинно: переслідувати легітимну мету; бути пропорційним; не порушувати саму сутність права на судовий захист, зокрема не створювати надмірних або свавільних процесуальних бар`єрів ... Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду акцентує, що в кожному конкретному випадку, вирішуючи питання відповідальності за зловживання процесуальними правами, суд має розмежувати добросовісне використання процесуальних прав і зловживанням ними. При цьому недобросовісність при реалізації свого права - оціночна категорія і суд повинен оцінювати правову ситуацію у справі в цілому, а не окремо ставлення сторін до спору і процедури судочинства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2026 року в справі № 910/10837/25 (провадження № 12-13гс26) зазначено, що «наведений у частині другій статті 43 ГПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23 щодо застосування статті 44 ЦПК України аналогічного змісту). За змістом цієї норми застосування заходів запобігання зловживанню процесуальними правами з підстав, передбачених частиною другою статті 43 ГПК України, яка кореспондується із частиною другою статті 44 ЦПК України та частиною другою статті 45 КАС України, за своєю правовою природою не є безумовним обов`язком суду, а його процесуальним повноваженням за розсудом, реалізація якого обумовлюється встановленням факту недобросовісного використання процесуальних прав та необхідністю застосування дієвих заходів для забезпечення належного функціонування правосуддя відповідно до його мети. Такий висновок слідує як із буквального змісту відповідних процесуальних норм, так і з природи самого інституту запобігання зловживанню процесуальними правами. Передусім законодавець у частині другій статті 43 ГПК України застосував конструкцію «суд може визнати дії зловживанням процесуальними правами», а не імперативну формулу «суд зобов`язаний / суд повертає або залишає без розгляду», а отже, саме використання диспозитивної конструкції «суд може» свідчить про надання суду певного простору процесуального розсуду при оцінці поведінки учасників процесу. Цим розсудом охоплюється встановлення факту недобросовісності та очевидних наслідків такої поведінки; оцінка характеру та ступеня зловживання процесуальними правами; визначення пропорційного процесуального реагування; вибір конкретного заходу процесуального впливу. Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливість реалізації такого повноваження на розсуд суду не означає абсолютної свободи, адже судовий розсуд у цій сфері є юридично обмеженим і повинен реалізовуватися добросовісно; мотивовано; пропорційно; для досягнення мети судочинства та з дотриманням стандартів справедливого суду; із належним обґрунтуванням наявності саме зловживання процесуальними правами. До того ж процесуальний закон не ставить можливість реагування суду на зловживання у залежність від подання відповідного клопотання учасником справи. Сама природа інституту запобігання зловживанню процесуальними правами свідчить про те, що суд має право реагувати на такі дії з власної ініціативи (ex officio), адже такий підхід кореспондує завданням суду (господарської, цивільної, адміністративної юрисдикції) зокрема визначеним, у статтях 2, 13 ГПК України, а також у статтях 2, 12 ЦПК України та статті 2 КАС України. У цьому аспекті слід ураховувати, що зловживання процесуальними правами порушує не лише приватні інтереси іншої сторони, але й загрожує належному порядку здійснення правосуддя, а відсутність у суду ефективних механізмів реагування на очевидне процесуальне зловживання могла б поставити під загрозу: принцип розумних строків судового розгляду; ефективність правосуддя; рівність учасників процесу; авторитет судової влади; право інших осіб на справедливий суд. Саме тому суд не має бути пасивним спостерігачем недобросовісної процесуальної поведінки лише через відсутність відповідного клопотання учасника справи. Водночас наявність клопотання учасника справи може мати процесуальне значення як спосіб ініціювання перед судом питання про наявність ознак зловживання та джерело нових відомостей / доказів щодо такого зловживання. Проте за змістом спеціальних норм статті 43 ГПК України та загальних приписів щодо повноважень суду на певному етапі судового провадження таке клопотання не є обов`язковою умовою для реагування суду на зловживання процесуальними правами, не має наперед визначального значення та не звільняє суд від обов`язку перевірити та встановити наявність достатніх підстав для застосування відповідних заходів. Здійснюючи таку перевірку, суд повинен виходити з презумпції добросовісності учасника процесу, за змістом якої сумніви щодо наявності зловживання процесуальними правами повинні тлумачитися на користь реалізації права на доступ до суду. Саме тому застосування заходів, передбачених частиною третьою статті 43 ГПК України, є правом суду, а не його обов`язком «за замовчуванням».

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша, третя, п`ята статті 4 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 , зокрема, посилалась на те, що у грудні 2024 року вона зверталась з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Джубаби Д. О., Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», Фермерського господарства «Земля родини» та ОСОБА_2 про визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 серпня 2025 року було скасовано рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 08 травня 2025 року, провадження у справі закрито. Даним позовом вона звертається до суду до інших відповідачів, які не приймали участь у справі (солідарні боржники: Приватне підприємство «МД-Агро», ОСОБА_3 ), предметом позову є зняття арешту з земельної ділянки.

За таких обставин не вбачаю в діях ОСОБА_1 при зверненні з цим позовом ознак зловживання процесуальним правом на подання позову.

Отже, справу належало розглядати по суті заявлених вимог.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (частина перша статті 20 ГПК України).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20, від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17).

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України (далі - ГК), іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16).

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 167 ГК (тут і надалі - в редакції, чинній на час пред`явлення позову) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами розуміють відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя статті 167 ГК). Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин.

Корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 289/32/18).

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Джубаби Д. О., ДПАТ «НАК «Украгролізинг», ФГ «Земля Родини» фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ПП «МД-Агро», ОСОБА_3 , про зняття арешту з земельної ділянки з кадастровим номером 6825883000:02:031:0015;

закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що характер спірних правовідносин щодо внесення позивачем належної їй земельної ділянки у статутний капітал ФГ «Земля Родини», внаслідок чого в останньої виникли корпоративні права щодо ФГ «Земля Родини», а згідно протоколу зборів засновників від 10 грудня 2024 року виключення її зі складу засновників «Земля Родини» свідчить про те, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства;

скасовуючи вказану ухвалу та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не врахував, що відповідного спору між засновниками, учасниками ФГ «Земля Родини» немає, а справа стосується виключно вирішення процесуального питання щодо арешту майна, яке позивач вважає особистим. Правовою підставою позову ОСОБА_1 про зняття арешту з майна, земельної ділянки з кадастровим номером 6825883000:02:031:0015 є її фактичне невнесення до статутного капіталу ФГ «Земля Родини», що учасниками ФГ «Земля Родини» не заперечується і не оспорюється;

аналіз позовної заяви свідчить, що правовою підставою позову ОСОБА_1 про звільнення з-під арешту земельної ділянки з кадастровим номером 6825883000:02:031:0015 є її фактичне невнесення до статутного капіталу ФГ «Земля родини» згідно з протоколом зборів засновників вказаної юридичної особи від 21 квітня 2023 року, №01/2023, що відповідачі: Приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Джубаба Д. О., ПП «МД-Агро», ДПАТ «НАК «Украгролізинг» заперечують;

враховуючи, що ОСОБА_1 згідно із вищевказаним протоколом зборів засновників від 21 квітня 2023 року була включена до складу засновників ФГ «Земля Родини» у зв`язку із внесенням нею майнового внеску у складений капітал фермерського господарства, а згідно із протоколом зборів засновників ФГ «Земля Родини» від 10 грудня 2024 року виключена зі складу засновників ФГ «Земля Родини» у зав`язку із невнесенням вкладу до складеного капіталу Господарства, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що характер спірних правовідносин щодо внесення позивачем належної їй земельної ділянки у статутний капітал ФГ «Земля Родини», внаслідок чого в останньої виникли корпоративні права щодо ФГ «Земля Родини», а згідно протоколу зборів засновників від 10 грудня 2024 року виключення її зі складу засновників ФГ «Земля Родини» свідчить про те, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства;

отже, суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що справа стосується виключно вирішення процесуального питання щодо арешту майна, яке позивач вважає особистим, та безпідставно скасував ухвалу суду першої інстанції.

За таких обставин постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 лютого 2026 року слід було скасувати та залишити в силі ухвалу Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 січня 2026 року.

Суддя І. О. Дундар