Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №522/5846/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 522/5846/22

провадження № 61-10985св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2025 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної

особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок пожежі.

Позов мотивований тим, що з 25 березня 2016 року позивач орендував у ФОП ОСОБА_3 частину складського приміщення площею 150,0 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1 . Іншу частину складського приміщення на підставі договору оренди від 11 листопада 2014 року № 1 орендував ФОП ОСОБА_2 29 листопада 2017 року в приміщенні, яке перебувало в користуванні ФОП ОСОБА_2 , виникла пожежа. Згідно

з висновком від 30 березня 2018 року № 04/86/30.11.2017 з дослідження технічної причини виникнення пожежі, яка сталася 29 листопада 2017 року

в будівлі на АДРЕСА_1 , причиною пожежі були порушення норм пожежної безпеки, допущені ФОП ОСОБА_2 , що призвело до заподіяння прямих збитків позивачу в розмірі 1 436 035,00 грн, що підтверджується звітом Товариства з обмеженою відповідальністю «Актів Інвестментс» (далі - ТОВ «Актів Інвестментс») від 29 червня 2018 року.

ОСОБА_1 просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 на свою користь заподіяні збитки в розмірі 1 436 035,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2023 року позов задоволено.

Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки в сумі 1 436 035,00 грн, заподіяні в результаті пожежі, що виникла 29 листопада 2017 року в приміщенні на АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що пожежа виникла з вини ФОП ОСОБА_2 , який відповідно до договору оренди від 11 листопада 2014 року № 1 як орендар прийняв зобов`язання зі збереження об`єкта оренди. Матеріалами справи підтверджено, що позивачу через пошкодження належного йому майна заподіяно збитки, вартість яких становить 1 436 035,00 грн. Відповідач належними і допустимими доказами вартість збитків не спростував. Суд урахував обставини, встановлені судами у справі № 521/21062/17.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 червня 2025 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2023 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про залишення позову без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме: наявність законних підстав для притягнення відповідача до відповідальності за шкоду, завдану внаслідок пожежі, яка сталася 29 листопада 2017 року, водночас відповідач повністю спростував підстави позову. Апеляційний суд вказав, що обставини, які були встановлені Малиновським районним судом м. Одеси при розгляді справи № 521/21062/17, не можуть вважатися преюдиційним і повинні встановлюватися при розгляді цієї справи на загальних підставах, оскільки ФОП ОСОБА_2 у тій справі не брав участі. Позивач надав суду першої інстанції неналежно оформлену копію висновку № 04/89/30.11.2017

з дослідження технічної причини виникнення пожежі, яка сталася

30 листопада 2017 року в будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки

в матеріалах справи немає отримання дозволу на передрук цього висновку та немає затвердження оригінальними печатками дослідно-випробувальної лабораторії ДВЛ АРЗ СП ГУ ДСНС в Одеській області, які мають бути проставлені на кожному аркуші. Всупереч статті 106 ЦПК України

у висновку експерта немає відомостей, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Щодо звіту ТОВ «Актів Інвестментс» про визначення розміру матеріальної шкоди апеляційний суд вказав, що він має неповний та неясний (неконкретний) характер й не може вважатися належним доказом.

За наведених обставин апеляційний суд вважав, що позивач ОСОБА_1 не довів належним чином наявність у цьому випадку складу цивільного правопорушення, а саме: факту спричинення шкоди, її дійсного розміру, протиправності дій заподіювача шкоди - ФОП ОСОБА_2 , його вини, причинного зв`язку між протиправною дією відповідача та негативними наслідками.

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 10 грудня

2025 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 18 607,50 грн.

З огляду на задоволення апеляційної і те, що постановою Одеського апеляційного суду від 19 червня 2025 року не було вирішено питання про розподіл судового збору, апеляційний суд в порядку статті 270 ЦПК України, з урахуванням статей 141, 382 ЦПК України вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 18 607,50 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

22 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від

19 червня 2025 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач належним чином довів, із наданням належних та достовірних доказів, факт наявності завданої майнової шкоди, наявність вини відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та настанням майнової шкоди, завданої позивачу. При цьому відповідач не надав жодного належного допустимого та достовірного доказу на доведення відсутності його вини у завданні шкоди та не спростував розміру завданої шкоди. Суд першої інстанції, об`єктивно оцінивши надані докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Заявник звертає увагу на те, що відповідач не заперечує обставин пожежі та не оспорює висновок № 04/86/30.11.2017.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі

№ 757/75448/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

06 листопада 2025 року представник ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2025 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що у касаційній скарзі заявник не конкретизує,

у чому саме полягали порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права; не наводить прикладів неналежного аналізу доказів і не пояснює, які саме норми процесуального чи матеріального права були неправильно застосовані судом апеляційної інстанції. У касаційній скарзі не вказано, які саме докази залишились без належної оцінки або які обставини не були враховані судом. Апеляційний суд всебічно і повно дослідив матеріали справи, надав вичерпну оцінку кожному поданому доказу, чітко вказав причини визнання окремих доказів недопустимими або неналежними, а також зробив обґрунтовані висновки. Позивач не довів належними і допустимими доказами факту завдання шкоди, причинно-наслідкового зв`язку, вини відповідача та розміру завданих збитків. Докази, надані позивачем (звіт щодо визначення розміру матеріальних збитків від 29 червня 2018 року і висновок від 30 березня

2018 року № 04/89/30.11.2017), отримані з порушенням норм процесуального права та складені з істотними порушеннями, які унеможливлюють їх використання як доказів у справі.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від

19 червня 2025 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.

20 січня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 13 червня 2005 належить нежитлова будівля транспортного цеху (складське приміщення загальною площею 1 229,5 кв. м), що розташована на

АДРЕСА_1 .

25 березня 2016 року між ФОП ОСОБА_3. і ПП ОСОБА_1 в особі директора ОСОБА_1. укладено договір оренди № 3 строком дії з 01 квітня 2016 року до 01 квітня 2017 року, згідно з яким ПП ОСОБА_1 передано

у строкове платне користування частину складського приміщення, площею 150 кв. м. Після закінчення дії вказаного договору, за домовленістю сторін, договір оренди від 25 березня 2016 року сторонами пролонговано до

31 березня 2018 року.

Інші приміщення нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 також були передані ФОП ОСОБА_3 в оренду на підставі договорів оренди іншим підприємцям та організації, а саме: Громадському руху «Вера, Надежда, Любовь» на підставі договору оренди від 01 жовтня 2016 року № 1;

ОСОБА_6 на підставі договору оренди від 01 жовтня 2017 року № 4; ОСОБА_7 на підставі договору оренди від 18 серпня 2017 року № 2, ОСОБА_8 на підставі договору оренди від 30 вересня 2014 року № 4 і ФОП ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 11 листопада 2014 року № 1.

Загальними умовами договорів оренди, укладених ФОП ОСОБА_3

з орендарями, було те, що з моменту прийняття орендарем об`єкта оренди орендар зобов`язаний підтримувати об`єкт оренди в справному стані, належному санітарному стані, запобігати його пошкодженню, псуванню, дотримуватись правил пожежної безпеки, а також правил користування тепловою та електричною енергією, не допускати перевантаження електромереж; здійснювати за власний рахунок поточний ремонт об`єкта оренди; в разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором винна сторона зобов`язана відшкодувати завдані збитки (пункти 1.3, 2.1, 3.1, 6.3, 8.1, 10.1 договорів).

Також ФОП ОСОБА_3 за рекомендаціями Державної служби з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС) з усіма орендарями зазначеного вище нежитлового приміщення, під особистий підпис, провів інструктаж з техніки безпеки та протипожежної безпеки.

29 листопада 2017 року у складському приміщенні на АДРЕСА_1 сталася пожежа.

Згідно з копією висновку № 04/86/30.11.2017 з дослідження технічної причини виникнення пожежі, яка сталася 30 листопада 2017 року в будівлі на

АДРЕСА_1 , що наданий позивачем на 10 аркушах та не завірений оригінальними печатками дослідно-випробувальної лабораторії АРЗ СП ГУ ДСНС в Одеській області, осередок пожежі, яка сталася 30 листопада 2018 року в будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , знаходився в північній частині будівлі на території, яку орендував ФОП ОСОБА_2 , в районі розташування печі для сушки сировини (сушильної печі). Найбільш ймовірною причиною виникнення цієї пожежі стало потрапляння розжарених часток на горючі матеріали з печі для сушки сировини (сушильної печі), що розташовувалася на території

ФОП ОСОБА_2 , що призвело до їх займання та розвитку пожежі.

У примітках цього висновку зазначено, що висновок № 04/89/30.11.2017 на 25 сторінках щодо ймовірної причини виникнення пожежі стосується лише пожежі, яка сталася 30 листопада 2017 року в будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено повний або частковий передрук висновку № 04/86/30.11.2017 без дозволу ДВЛ АРЗ СП ГУ ДСНС

в Одеській області; копії цього висновку вважаються недійсними без затвердження оригінальними печатками дослідно-випробувальної лабораторії АРЗ СП ГУ ДСНС в Одеській області, які проставлені на кожному аркуші.

Згідно зі звітом ТОВ «Актів Інвестментс» щодо визначення розміру матеріальної шкоди (прямого збитку), завданої власнику товарно-матеріальних цінностей (обладнання, інвентарю, готової продукції

і будівельних матеріалів) в кількості 83 номенклатурних найменувань, від

29 червня 2018 року матеріальна шкода (прямі збитки), яку ОСОБА_1 поніс

у результаті виникнення пожежі, становить 1 436 035,00 грн.

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ФОП ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої

внаслідок пожежі (справа № 521/21062/17).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2019 року у справі № 521/21062/17 позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду мотивоване тим, що в матеріалах справи № 521/21062/17 немає будь-яких доказів на підтвердження вини відповідача у пожежі, яка сталася 30 листопада 2017 року у нежитловому приміщенні, що належить відповідачу на праві власності, а тому дійшов висновку, що вина ФОП ОСОБА_3 у заподіянні шкоди майну позивача не встановлена.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року у справі № 521/21062/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що внаслідок діяльності, яка проводилася на території, яку орендує ФОП ОСОБА_2 , було завдано шкоди ОСОБА_1 , то ФОП ОСОБА_2 мав бути залучений до справи як відповідач, оскільки між діяльністю ФОП ОСОБА_2 і наслідками

у вигляді пожежі прослідковується причинно-наслідковий зв`язок,

а задоволення позовних вимог щодо власника надає останньому право вимоги до ФОП ОСОБА_2 . Оскільки при розгляді справи № 521/21062/17 не було залучено ФОП ОСОБА_2 як співвідповідача, права та обов`язки якого нерозривно пов`язані з позовними вимогами ОСОБА_1 , апеляційний суд вважав, що ці обставини є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У справі № 521/21062/17 суди встановили, що ОСОБА_1 був фізичною особою - підприємцем та займався підприємницькою діяльністю, яка на час звернення до суду була припинена.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій зазначеним вимогам не відповідають.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється

в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їхнє вирішення не віднесене до інших видів судочинства.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність у сторін господарських відносин, урегульованих ЦК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства,

і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Тому критеріями належності справи до юрисдикції господарського суду за загальними правилами є характер спірних правовідносин і суб`єктний склад учасників спору. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка

у законі на вид судочинства, в якому розглядати певну категорію справ

(див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (пункти 25-26), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (пункт 4.11)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору, де сторона справи - фізична особа на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14 144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина перша статті 45 ГПК України).

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не

є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

За змістом наведених приписів, сторонами у господарському процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути також фізичні особи, які не

є підприємцями, а винятки, коли господарські суди не розглядають спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу, зокрема у пунктах 5, 10, 14 частини першої цієї статті.

Тобто з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» впроваджений підхід щодо розмежування юрисдикції суду залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін, і одним із критеріїв віднесення справ до юрисдикції господарського суду є наявність між сторонами саме господарських правовідносин (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (пункти 4.9-4.10)).

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких

є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого

є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України).

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (частина перша статті 42 Конституції України).

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває нову ознаку - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикцію суду залежить від того, чи є фізична особа-сторона відповідних правовідносин суб`єктом господарювання, та чи є ці відносини господарськими (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (пункт 30)).

Спір юридичної особи із фізичною особою може бути пов`язаним із господарською діяльністю останньої та належати до юрисдикції господарського суду навіть тоді, якщо ця фізична особа підписала договір із юридичною особою не як підприємець, але за змістом цього договору він розрахований на застосування саме у господарських відносинах сторін,

і оплату за договором зазначена фізична особа вносила як підприємець

(див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 335/11807/16-ц (пункти 1-2, 8-9, 10-11, 39)).

Якщо юридична особа звернулася до суду з вимогою до фізичної особи,

з якою як із підприємцем раніше уклала господарський договір, але на час звернення до суду фізична особа вже припинила підприємницьку діяльність (не мала статусу підприємця), такий спір також належить до юрисдикції господарського суду (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (пункти 1.1, 2.1-2.3, 4.22-4.23)).

У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права

й обов`язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи - підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Тобто з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (пункти 70, 72-73), близький за змістом висновок

див. у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року

у справі № 127/23144/18).

З огляду на факти, які встановили суди попередніх інстанцій, втрата позивачем на час звернення до суду з цим позовом статусу суб`єкта підприємницької діяльності не свідчить про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір пов`язаний

з підприємницькою діяльністю, яку ОСОБА_1 на час виникнення пожежі здійснював як ФОП, а тому ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкових висновків про можливість його розгляду

в порядку цивільного судочинства.

Отже, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції господарських судів.

Висновки щодо розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судових рішень статті 263 ЦПК України та їх ухвалення

з порушенням норм процесуального права, що має наслідком скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

На виконання частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарського суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (постановаВеликої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі

№ 904/8884/21).

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень у цій справі, то додаткова постанова Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року також підлягає скасуванню.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2025 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок пожежі, закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарських судів. Протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови ОСОБА_1 має право звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун