Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №761/22623/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 761/22623/25

провадження № 61-3449св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

треті особи: орган опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, орган опіки та піклування Солом`янської районної державної адміністрації в м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника

ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року у складі колегії суддів:

Левенця Б. Б., Євграфової Є. П., Саліхова В. В. і касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від

12 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Євграфової Є. П., Саліхова В. В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини.

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, орган опіки та піклування Солом`янської районної державної адміністрації в м. Києві, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини.

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що з лютого 2022 року дитина ОСОБА_4 проживає з батьком, ОСОБА_1 , який не дає можливості матері бачитись та підтримувати контакт з дитиною та спілкуватись з нею. Відсутність тривалого контакту матері та дитини може унеможливити виконання судового рішення про визначення місця проживання дитини у разі задоволення зустрічного позову. Встановлення зустрічей матері та дитини стосується предмета спору і є співмірним заходом забезпечення позову у справі про визначення місця проживання дитини.

ОСОБА_2 просила вжити заходів забезпечення позову шляхом встановлення зустрічей матері дитини з малолітньою дочкою

ОСОБА_4 в такому порядку: щотижня з 10:00 год кожного четверга до 10:00 год кожної суботи з урахуванням навчального процесу; у вихідні дні:

з 10:00 год кожної першої суботи до 20:00 год кожної першої неділі та

з 10:00 год кожної третьої суботи до 20:00 год кожної третьої неділі за місцем реєстрації та постійного проживання матері на АДРЕСА_1 , з можливістю відвідувати за бажанням дитини будь-які дитячі культурно-розважальні комплекси, а також місця масового відпочинку: парки, сквери, пляжі, спортивно-ігрові майданчики, місця громадського харчування: їдальні, кафе, ресторани тощо без присутності батька до ухвалення судового рішення по суті спору; зобов`язати

ОСОБА_1 не чинити перешкод та передавати малолітню доньку ОСОБА_4 її матері в періоди часу спілкування визначені судом.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Тимчасово, до набрання рішенням суду про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів законної сили, забезпечено позов шляхом встановлення зустрічей матері ОСОБА_2 із донькою ОСОБА_4 без присутності батька ОСОБА_1 лише за бажанням дитини кожної першої і третьої суботи місяця з 10:00 год до 17:00 год за місцем проживання матері на АДРЕСА_1 або в інших місцях за взаємною згодою, бажанням матері і дитини.

Зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити надання дитини ОСОБА_4 для зустрічі дитини з матір`ю за встановленим судом графіком побачень.

Ухвала мотивована тим, що захід забезпечення у виді встановлення зустрічей матері з дитиною, з урахуванням теперішнього місця проживання дитини

з батьком, є співмірним заходом забезпечення позову у справі про визначення місця проживання дитини. Суд вирішив за доцільне встановити зустрічі матері із донькою без присутності батька тільки за бажанням дитини.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року,

з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 20 квітня 2026 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року змінено, викладено її резолютивну частину в редакції постанови апеляційного суду.

Заяву ОСОБА_2 про забезпечення зустрічного позову задоволено частково.

Тимчасово, до набрання рішенням суду про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів у цій справі законної сили, забезпечено позов шляхом встановлення зустрічей матері ОСОБА_2 із донькою

ОСОБА_4 без присутності батька ОСОБА_1 кожної першої

і третьої суботи місяця з 10:00 год до 17:00 год за місцем проживання матері на АДРЕСА_1 або в інших місцях за взаємною згодою, бажанням матері і дитини.

Перші чотири зустрічі матері ОСОБА_2 із донькою ОСОБА_4 провести за участю спеціаліста-психолога органу опіки та піклування Солом`янської районної державної адміністрації в м. Києві.

Зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити надання дитини ОСОБА_4 для зустрічі дитини з матір`ю за графіком побачень установленим судом.

Постанова мотивована тим, що захід забезпечення у виді встановлення зустрічей матері з дитиною, з урахуванням теперішнього місця проживання дитини з батьком, є співмірним заходом забезпечення позову

у справі про визначення місця проживання дитини. Незастосування заходів забезпечення позову у цій справі може призвести до розриву психоемоційного зв`язку між матір`ю та донькою, що не відповідає інтересам дитини. Отже, негативні непоправні наслідки, які можуть настати у разі зволікання

з відновленням стабільного контакту матері з дитиною, свідчать про наявність обґрунтованих підстав для вжиття тимчасових заходів забезпечення позову

у цій справі.

Суд вказав, що з огляду на фактичне проживання дитини з батьком, тісний психоемоційний зв`язок саме з ним, об`єктивну можливість впливу батька на дитину, обумовлення побачень матері з дитиною без присутності батька тільки за бажанням дитини може призвести до унеможливлення реалізації матір`ю своїх прав на участь у вихованні доньки та побачення з нею на час розгляду справи.

Врахувавши наявність конфліктних відносин між батьками дитини, відсутність між матір`ю і дитиною протягом тривалого часу спілкування, втрату тісного емоційного зв`язку, взявши до уваги якнайкращі інтереси дитини, суд уважав, що перші чотири зустрічі матері з дитиною доцільно буде провести за участю спеціаліста-психолога органу опіки та піклування Солом`янської районної державної адміністрації в м. Києві з метою встановлення психоемоційного зв`язку та налагодження контакту матері з дитиною.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

16 березня 2026 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року й ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що з моменту народження доньки ОСОБА_1 фактично самоусунувся від участі у її житті, вихованні та утриманні, хоча ОСОБА_2 ніколи не перешкоджала зустрічам батька

і доньки, однак саме батько їх уникав. У зв`язку із повномасштабним вторгненням росії на територію України ОСОБА_2 погодилась тимчасово передати дитину батьку за місцем проживання його матері. Незважаючи на зміну місця проживання дочки, ОСОБА_2 постійно брала участь у її житті, підтримувала емоційний контакт, фінансувала її потреби. Заявник вказує, що починаючи з кінця травня 2025 року ОСОБА_2 позбавлена будь-якого контакту з дочкою через постійне чинення перешкод з боку ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду не містить жодної аргументації щодо значно меншого часу зустрічей порівняно із заявленими вимогами. Заявник вважає, що зменшення тривалості зустрічей матері з дочкою є незаконним та необґрунтованим. Суди не оцінили належним чином, що саме тривале невтручання і відсутність особистого контакту між матір`ю і дитиною

є активним чинником порушення прав дитини. Суди поставили в пріоритеті не захист прав дитини, а збереження ситуації, яка вже призвела до їх порушення, та інтереси батька, ситуація порушує права і дитини, і матері, показує нігілістичне ставлення до закону та судових рішень. Суди не надали жодної оцінки меті, співмірності застосування заходу забезпечення позову та його ефективності для подальшого виконання судового рішення про визначення місця проживання дитини. Апеляційний суд не встановив усіх обставин справи щодо чинення батьком перешкод у контакті матері з дитиною. Заявник звертає увагу на невиконання ОСОБА_1 судових рішень. Апеляційний суд позбавив ОСОБА_2 доступу до суду та реалізації її процесуальних прав, оскільки відмовив їй у проведенні засідання в режимі відеоконференції.

28 квітня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від

12 лютого 2026 року та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 проходила стаціонарне лікування в КНП «Психіатрія» у зв`язку з проявом різко вираженого депресивного розладу із суїцидними схильностями. У зв`язку із цим дитина за взаємною згодою була передана батьку. Із березня 2025 року батько двічі на місяць возив дитину до матері на вихідні з ночівлею, але з часом донька почала виявляти небажання їздити до матері. Проте за наполяганням батька дитина їздила до матері, чим дитину було доведено до істерики. Наприкінці травня дитина взагалі відмовилась їздити до матері. Заявник звертає увагу на те, що виключення із резолютивної частини ухвали суду першої інстанції словосполучення «за бажанням дитини», зумовлює ситуацію, в якій він має застосовувати примус до своєї дитини, порушуючи її права або, не застосовуючи примус - не виконувати рішення суду.

Інші аргументи учасників справи

01 травня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 шляхом вжиття заходів забезпечення позову підміняє окремий судовий розгляд з окремого предмета спору щодо встановлення способів участі у вихованні дитини, а також вирішити спір ще на стадії підготовчого провадження.

26 липня 2026 року, 27 липня 2026 року і 28 липня 2026 року ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзиви:

№ 23881/0/220-26, № 23882/0/220-26, № 1395/0/216-26, № 24029/0/220-26,

№ 24194/0/220-26, у яких просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого

2026 року залишити без змін; задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Відзиви мотивовані тим, що касаційна скарга не містить передбачених статтею 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження. Апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Доводи касаційної скарги були предметом дослідження апеляційного суду. Поведінка ОСОБА_1 після ухвалення постанови апеляційного суду підтверджує системне невиконання судового рішення та зловживання процесуальними правами.

20 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких просить задовольнити його касаційну скаргу.

23 серпня 2026 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заперечення на додаткові пояснення.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2026 року представнику

ОСОБА_2 - ОСОБА_3 поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва.

03 червня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від

12 лютого 2026 року. Відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені

у відзивах на касаційні скарги та додаткових поясненнях і запереченнях на додаткові пояснення, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 слід задовольнити частково,

а касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним та стягнути з ОСОБА_2 на свою користь на утримання доньки аліменти в розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу), щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня подання позову.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею та стягнути з ОСОБА_1 на свою користь на утримання доньки аліменти в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % мінімального прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня подання позову - 10 липня 2025 року, до досягнення дитиною повноліття.

У заяві про забезпечення позову ОСОБА_2 просила забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей матері з малолітньою дочкою

ОСОБА_4 в такому порядку: щотижня з 10:00 год кожного четверга до 10:00 год кожної суботи з урахуванням навчального процесу; у вихідні дні:

з 10:00 год кожної першої суботи до 20:00 год кожної першої неділі та

з 10:00 год кожної третьої суботи до 20:00 год кожної третьої неділі за місцем реєстрації та постійного проживання матері на АДРЕСА_1 з можливістю відвідувати за бажанням дитини будь-які дитячі культурно-розважальні комплекси, а також місця масового відпочинку: парки, сквери, пляжі, спортивно-ігрові майданчики, місця громадського харчування: їдальні, кафе, ресторани тощо без присутності батька до ухвалення судового рішення по суті спору; зобов`язати

ОСОБА_1 не чинити перешкод та передавати малолітню доньку ОСОБА_4 її матері в періоди часу спілкування визначені судом.

На час звернення до суду з позовними вимогами та на час вирішення питання щодо забезпечення позову дитина проживає разом з батьком

ОСОБА_1 .

Суди також встановили, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють ОСОБА_2 можливості регулярно спілкуватися з дитиною.

ОСОБА_2 , звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, посилалась на те, що фактично позбавлена можливості спілкування з дитиною, оскільки відповідач чинить перешкоди у спілкуванні. Зазначала, що відсутність спілкування матері з дитиною може призвести до розриву психологічних та емоційних зв`язків між матір`ю і дитиною.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення

в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду

і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову

з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає

з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, а й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Суди правильно врахували предмет спору, який виник між сторонами, наявність конфліктних відносин між батьками дитини, відсутність між матір`ю і дитиною спілкування протягом тривалого часу, втрату тісного емоційного зв`язку, та дійшли обґрунтованого висновку, що обраний вид забезпечення позову є доцільним та співмірним із заявленими вимогами, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів матері та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.

Забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20).

Подібний висновок зроблено й у постанові Верховного Суду від 08 лютого

2023 року у справі № 501/488/21/21 (провадження № 61-11187св22).

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій здійснили оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясували співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати

ОСОБА_2 , позовним вимогам і належним чином обґрунтували необхідність вжиття таких заходів.

Разом з цим апеляційний суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, не врахував такого.

Дитина має право на особливе піклування і повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження 6 № 61-9650св24).

У рішенні від 09 вересня 2025 року у справі «M. P. AND OTHERS v. Greece»

(№ 2068/24) Європейський суд з прав людини вказав, що «настав час підтвердити, що національні органи влади зобов`язані розглянути доцільність заслуховування дитини, безпосередньо або іншим чином, щоб у разі необхідності відхилити її думку мотивованим рішенням». З урахуванням «суперечливих рішень національних судів і радикальної зміни їхніх житлових умов», національні суди «повинні були докласти зусиль для оцінки доцільності їх заслуховування - незалежно від того, чи було подано пряме клопотання про це з боку заявників».

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом встановлення зустрічей матері ОСОБА_2 із донькою ОСОБА_4 без присутності батька, правильно виходив із того, що такі зустрічі, за встановлених фактичних обставин цієї справи, повинні відбуватися тільки за бажанням дитини, що буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, зазначеного не врахував, а тому дійшов неправильного висновку про недоцільність встановлення зустрічей матері із донькою, без присутності батька лише за бажанням дитини, у зв`язку з чим постанову апеляційного суд слід скасувати та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від

18 серпня 2025 року.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно із статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись викладеним, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_1 - задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню, а ухвала суду першої інстанції - залишенню

в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції, судові витрати в сумі 665,60 грн за подання касаційної скарги, понесені ОСОБА_1 , слід стягнути з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року скасувати, залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 665,60 грн судових витрат.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 рокувтрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун