Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №521/10175/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 521/10175/24

провадження № 61-9666св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Споживче товариство «Будова Парк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Споживчого товариства «Будова Парк» (далі - СТ «Будова Парк») про розірвання договору асоційованого членства в споживчому товаристві, стягнення пайового внеску, курсової різниці та 3 % річних.

Позов мотивований тим, що 29 грудня 2020 року між ОСОБА_1

і СТ «Будова Парк» укладено договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/131, згідно з умовами якого позивач є пайовиком у СТ «Будова Парк».

Метою пайової участі відповідно до пунктів 1.2 і 1.3 договору є участь пайовика в реалізації статутних цілей та завдань товариства шляхом внесення частки та забезпечення будівництва відповідачем будинку (багатоквартирні житлові будинки з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним гаражем, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ), а після здачі будинку в експлуатацію - передання пайовику об`єкта приміщення з певною площею та характеристиками, який отримує у володіння пайовик після внесення

у повному обсязі своєї частки відповідачу та введення будинку

в експлуатацію.

Згідно з додатком 1 до договору об`єктом є однокімнатна квартира (будівельний номер 131), загальною площею 43,5 кв. м, на 15-му поверсі житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 .

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 договору відповідач зобов`язаний забезпечити будівництво будинку в строк - IV квартал 2023 року. Однак станом на теперішній час (ІІ квартал 2024 року) СТ «Будова Парк» своїх зобов`язань не виконало.

Позивач зазначив, що відповідачу було заздалегідь відомо про неможливість будування будинку за вказаною адресою, оскільки у провадженні Господарського суду Одеської області з 21 листопада 2022 року перебувала справа № 916/3126/22 за позовом заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Михайлівський маєток» (далі - ТОВ «Михайлівський маєток») про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, на якій мав бути побудований будинок СТ «Будова Парк», та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 31 березня 2023 року

у справі № 916/3126/22 визнано незаконним і скасовано рішення Одеської міської ради від 26 квітня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,5179 га, за адресою: АДРЕСА_1 та надання її в оренду ТОВ «Михайлівський маєток».

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив розірвати договір асоційованого членства в споживчому товаристві від 29 грудня 2020 року

№ 1/131, укладений між ним і СТ «Будова Парк»; стягнути з СТ «Будова Парк» на свою користь сплачений пайовий внесок в сумі 605 146,00 грн, курсову різницю сплаченого паю в сумі 280 666,20 грн, 3 % річних в сумі

8 481,96 грн, компенсацію моральної шкоди в розмірі 25 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року позов задоволено частково.

Розірвано договір асоційованого членства в споживчому товаристві від

29 грудня 2020 року № 1/131, укладений між СТ «Будова Парк»

і ОСОБА_1 .

Стягнено з СТ «Будова Парк» на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі, еквівалентному 21 658,00 дол. США, що за курсом НБУ становить

885 812,20 грн, і 3 % річних в сумі 8 481,96 грн в межах заявлених позовних вимог.

Стягнено з СТ «Будова Парк» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 15 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з огляду на те що

СТ «Будова Парк» не виконало свого обов`язку за договором асоційованого членства в споживчому товаристві від 29 грудня 2020 року № 1/131

у встановлений строк, який остаточно сплинув 01 червня 2024 року, будівництво взагалі не відбувалось з грудня 2020 року до червня 2024 року, що є істотним порушенням умов договору, обґрунтованими є позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання такого договору. З урахуванням умов договору повернення товариством позивачу грошових коштів, має відбуватися

у національній валюті у сумі, яка є еквівалентною 21 658,00 дол. США на момент платежу, тобто на момент подання позовної заяви. Щодо стягнення

3 % річних за період з 01 січня 2024 року до 19 червня 2024 року в розмірі 8 481,96 грн суд дійшов висновку, що ці вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, суд уважав доведеним факт спричинення позивачу моральної шкоди тривалим невиконанням відповідачем зобов`язання за договором, відмовою повернути кошти, необхідністю для позивача звертатися до суду для захисту своїх порушених прав, та оцінив розмір спричиненої моральної шкоди в сумі 15 000,00 грн.

Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від

11 березня 2025 року доповнено рішення Малиновського районного суду

м. Одеси від 18 лютого 2025 року. Стягнено з СТ «Будова Парк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі

30 000,00 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що заявлені до стягнення судові витрати

в розмірі 99 078,00 грн не відповідають критерію розумності та обґрунтованості таких витрат, а тому суд дійшов висновку про зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу до 30 000,00 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 року апеляційні скарги СТ «Будова Парк» задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року

в частині стягнення із СТ «Будова Парк» на користь ОСОБА_1 суми боргу

в розмірі, еквівалентній 21 658,00 дол. США, що за курсом НБУ становить

885 812,20 грн, 3 % річних в сумі 8 481,96 грн і стягнення судового збору

у розмірі 4 236,93 грн скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою стягнено з СТ «Будова Парк» на користь ОСОБА_1 суму боргу

в розмірі 605 146,00 грн.

В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від

18 лютого 2025 року залишено без змін.

Додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 березня

2025 року змінено. Стягнено з СТ «Будова Парк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язанні із наданням правничої допомоги у суді першої інстанції, у розмірі 15 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки на виконання своїх зобов`язань за договором ОСОБА_1 сплатив на користь СТ «Будова Парк» відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордера грошові кошти в загальній сумі 21 658,00 дол. США, що еквівалентно 605 146,00 грн, то при розірванні договору, СТ «Будова Парк» зобов`язано повернути

ОСОБА_1 саме 605 146,00 грн. Стягнення з товариства на користь позивача грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 21 658,00 дол. США, має бути здійснена на момент платежу, а не станом на

19 червня 2024 року. Судове рішення, в частині стягнення з СТ «Будова Парк» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди є законним і обґрунтованим, з чим повністю погодилась колегія суддів апеляційного суду.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, апеляційний суд виходив із того, що склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено Кодексом України з процедур банкрутства. Апеляційний суд також вказав, що відповідно до пункту 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Врахувавши заяву представника відповідача про зменшення суми витрат на правничу допомогу і те, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року в частині підлягає скасуванню, відповідно до статті 137 ЦПК України, щодо критерію реальності адвокатських витрат,

а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі

№ 755/9215/15-ц), колегія суддів вважала за необхідне змінити додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 березня 2025 року, та зменшити суму витрат, яка підлягає стягненню з СТ «Будова Парк»,

з 30 000,00 грн до 15 000,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточнених редакцій, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від

10 червня 2025 року і залишити в силі рішення Малиновського районного суду

м. Одеси від 18 лютого 2025 року в частині стягнення з СТ «Будова Парк» на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі, еквівалентному

21 658,00 дол. США, що за курсом НБУ становить 885 812,20 грн, та 3 % річних в сумі 8 481,96 грн в межах заявлених позовних вимог і судового збору

в розмірі 4 236,93 грн та залишити в силі додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд вийшов за межі заявлених вимог, порушивши принцип диспозитивності та межі перегляду справи, встановлені процесуальним законом; не врахував того факту, що позивач під час подання позову в прохальній частині вказав суму

в гривневому еквіваленті, яка хоч і складалась з двох компонентів: фактично сплачена сума в гривневому еквіваленті за актуальним курсом долара США на дату оплати; сума, яка підлягає доплаті у гривні, оскільки на дату подання позову курс долара США змінився, але в сумі дорівнювала заборгованості 21 658 дол. США за комерційним курсом на дату подання позову. Вказує, що апеляційний суд не врахував, що якщо договір встановлює валютний еквівалент і порядок індексації, суд має стягувати суму з урахуванням курсової різниці як невід`ємну частину основного зобов`язання. Заявник вказує, що апеляційний суд формально застосував законодавство України до правовідносин щодо стягнення 3 % річних. Щодо витрат на правничу допомогу вказано, що сторона позивача надала всі необхідні докази на підтвердження понесених витрат.

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня

2020 року у справі № 296/10217/15-ц, від 11 вересня 2024 року

у справі № 500/5194/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 750/8676/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18, від 19 лютого 2020 року у справі

№ 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 06 червня

2012 року у справі № 6-49цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші аргументи учасників справи

20 жовтня 2025 року СТ «Будова Парк» подало до Верховного Суду відзив,

у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що заявник у касаційній скарзі жодним чином не довів та не обґрунтував неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які, на його думку, були порушені. Вказує, що умовами договору чітко передбачено, що сума повертається пайовику у розмірі фактично сплачених ним коштів у гривні без сплати курсової різниці. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов у частині стягнення 3 % річних за прострочення забов`язання щодо будівництва, яке не є грошовим зобов`язанням. Касаційна скарга не містить мотивів щодо незгоди з висновком апеляційного суду про стягнення витрат на правничу допомогу.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Хаджибейського районного суду м. Одеси.

13 листопада 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У касаційній скарзі немає аргументів щодо незгоди з постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 року в частині позовних вимог

ОСОБА_1 до СТ «Будова Парк» про розірвання договору, а тому оскаржуване судове рішення в цій частині відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не переглядає.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

29 грудня 2020 року між ОСОБА_1 і СТ «Будова Парк» укладено договір асоційованого членства в № 1/131.

Згідно з розділом 1 цього договору відповідно до статуту споживчого товариства і цього договору товариство приймає пайовика в асоційовані члени товариства. Пайовик при підписанні цього договору ознайомився

з положеннями статуту та згоден їх реалізовувати.

Відповідно до пункту 1.2 договору пайовик зобов`язався взяти участь

в реалізації статутних цілей і завдань товариства шляхом внесення в повному обсязі своєї частки в товариство з метою забезпечення товариством будівництва будинку за рахунок внесеного пайовиком паю, а товариство зобов`язується забезпечити фінансування будівництва житлового будинку

АДРЕСА_2 , і після здачі будинку в експлуатацію передати пайовикові об`єкт.

Відповідно до додатка № 1 до договору пайовикові після здачі будинку

в експлуатацію товариство передає однокімнатну квартиру загальною площею 43,5 кв. м, під будівельним номером

АДРЕСА_3 .

Відповідно до пункту 2.1 договору пайовик в порядку і на умовах, передбачених цим договором, зобов`язується внести частку в розмірі, еквівалентному 34 800,00 дол. США, що на момент укладення договору становило 983 796,00 грн за курсом 28,27 грн за 1 дол. США.

Згідно з пунктом 4.2 договору товариство зобов`язано: забезпечити будівництво будинку в строк - IV квартал 2023 року; сумлінно виконувати договір щодо пайовика.

В разі дострокового розірвання договору з причин, пов`язаних

з невиконанням товариством своїх зобов`язань за цим договором (а саме пункт 4.2.1), товариство зобов`язано повернути пайовикові фактично внесену ним частку на момент розірвання цього договору (абзац другий пункту 4.2.7).

Згідно з пунктом 5.2 договору в разі прострочення виконання зобов`язання за пунктом 4.2.1 цього договору з боку товариства більш ніж на 180 днів,

з урахуванням пункту 3.2.7 договору, товариство на письмову вимогу пайовика виплачує пайовикові штраф у розмірі 0,01 % розміру невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, починаючи

з 181-ого дня прострочення виконання. У разі розірвання договору за ініціативою пайовика, якщо товариство прострочило виконання пункту 4.2.1 цього договору, товариство зобов`язано повернути пайовику всю суму частки, яка фактично була ним внесена на момент розірвання цього договору протягом 20 банківських днів з моменту розірвання договору на рахунок пайовика, вказаний в даному договорі, або іншим узгодженим сторонами способом, або на депозитний рахунок нотаріуса.

Відповідно до додатку № 2 до договору від 29 грудня 2020 року сторони визначили такий порядок та строки внесення часток: внесення грошової суми

в еквіваленті 15 000,00 дол. США (424 050,00 грн) - не пізніше 29 грудня

2020 року і далі кожного місяця до 29 числа рівним частками в еквіваленті

1 651,00 дол. США (46 674,00 грн) до 29 вересня 2023 року та кінцеву частку

в еквіваленті 1 639,00 дол. США (46 322,00 грн) не пізніше 01 грудня 2023 року.

На виконання своїх зобов`язань за договором ОСОБА_1 сплатив на користь СТ «Будова Парк» відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордера, з грудня 2020 року до серпня 2021 року 605146,00 грн, що

в еквіваленті дорівнює 21 658,00 дол. США (т. 1, а. с. 40-43).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 31 березня 2023 року

у справі № 916/3126/22 визнано незаконним і скасовано рішення Одеської міської ради від 26 квітня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5179 га за адресою: АДРЕСА_1 та надання її в оренду ТОВ «Михайлівський маєток».

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

В касаційному порядку постанова апеляційного суду оскаржується лише

в частині розміру пайового внеску, який підлягає поверненню позивачу внаслідок розірвання договору, стягнення 3 % річних і судового збору.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У частині другій статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини п`ятої статті 653 ЦК України, якщо договір розірваний

у зв`язку з істотними порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Встановивши, що договір асоційованого членства в споживчому товаристві

№ 1/131 від 29 грудня 2020 року було розірвано у зв`язку з істотним порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань, що не оспорюється сторонами, водночас його умовами було передбачено повернення фактично внесеної частки пайового внеску на момент розірвання договору, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми внесеної ним частки.

Колегія суддів враховує, що фактично спір між сторонами стосується розміру коштів, які підлягають поверненню позивачу внаслідок розірвання договору через прострочення виконання відповідачем свого обов`язку щодо забезпечення будівництва будинку у визначений строк, зокрема в частині валюти такого платежу.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України

є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні

у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України, грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається

у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Одним з елементів належного виконання зобов`язання є його виконання

у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так

і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово виснувала, що

у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати

в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від

11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16-ц).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16-ц констатувала, що, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що

у разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Встановивши, що у спірних правовідносинах сторони погодили, що сума коштів, яка підлягає сплаті пайовиком, визначається у гривні на дату проведення платежу за курсом долара США (пункти 2.1, 2.2 договору, додаток № 2 до договору), суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним виконанням зобов`язання з повернення відповідачем позивачу коштів є сплата коштів у національній валюті у розмірі 885 812,20 грн, що еквівалентно 21 658,00 дол. США (які були фактично сплачені позивачем на користь відповідача на підставі розірваного договору).

Апеляційний суд, вирішуючи спір в цій частині, на вказане уваги не звернув та помилково стягнув кошти у національній валюті у розмірі 605 14,00 грн, що еквівалентно 21 658,00 дол. США.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, апеляційний суд виходив із того, що відповідач звільнений від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу відповідно до пункту 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Проте колегія суддів з таким висновком апеляційного суду не погоджується

з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, саме у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу. Тому виключно до тих відносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України

(див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року у справі № 752/30967/21, від 05 листопада 2025 року у справі № 754/9673/24).

Ураховуючи те, що спірні правовідносини виникли щодо повернення коштів, сплачених на виконання умов договору, який було розірвано, підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України немає. Відповідач не є позичальником. До цих відносин припис вказаного пункту незастосовний.

Апеляційний суд наведеного не врахував, а тому помилково вважав, що відповідач звільнений від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу відповідно до пункту 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Суд першої інстанції, встановивши, що заявлені позовні вимоги про стягнення 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦПК України в сумі

8 481,96 грн є обґрунтованими, дійшов правильного висновку про наявність підстав для їх задоволення.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково

і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Одеського апеляційного суду від

10 червня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пайового внеску і 3 % річних, вирішення питання про судові витрати та

в частині зміни додаткового рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року - скасуванню, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пайового внеску і 3 % річних, вирішення питання про судові витрати та додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від

18 лютого 2025 року - залишенню в силі.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги

в розмірі 5 782,96 грн слід стягнути з СТ «Будова Парк» на користь

ОСОБА_1 .

Щодо заявлених клопотань

У відзиві на касаційну скаргу СТ «Будова Парк» просить закрити касаційне провадження, посилаючись на те, що постанови, наведені заявником

у касаційній скарзі, ухвалені не у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник

у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Вивчивши клопотання СТ «Будова Парк» про закриття касаційного провадження, перевіривши зміст правовідносин у справах, наведених

у касаційній скарзі, з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження, а тому в задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Споживчого товариства «Будова Парк» про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Будова Парк» про стягнення пайового внеску та 3 % річних, вирішення питання про судові витрати та зміни додаткового рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року скасувати.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року

в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Будова Парк» про стягнення пайового внеску та 3 % річних, вирішення питання про судові витрати та додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року залишити в силі.

Стягнути із Споживчого товариства «Будова Парк» на користь ОСОБА_1 5 782,96 грн судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 рокуу скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун