Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №705/4621/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 705/4621/25

провадження № 61-5102св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавчий комітет Уманської міської ради Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області на постанову Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Новікова О. М., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення в частині відмови у постановленні на квартирний облік та зобов`язання взяти на квартирний облік.

Позовну заяву обґрунтував тим, що в зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України він проходив службу у Збройних Силах України, був демобілізований та отримав статус учасника бойових дій. В ході участі у бойових діях він отримав поранення та є інвалідом війни ІІІ групи.

Вказував на те, що оскільки він не був забезпечений житлом, то звернувся до Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області із заявою про взяття його на квартирний облік, як учасника бойових дій, який потребує поліпшення житлових умов. Рішенням Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області від 26 травня 2025 року № 232 йому було відмовлено у взятті його на квартирний облік при виконавчому комітеті міської ради з посиланням на перший абзац пункту 7 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила № 470). Підставою відмови у взятті на квартирний облік вказано штучне погіршення ним (позивачем) своїх житлових умов шляхом укладення 12 березня 2025 року договору дарування № 914 належної йому частки права власності на квартиру своїй матері. Згідно з Правилами № 470, громадяни, які штучно погіршили свої житлові умови не беруться на квартирний облік протягом п`яти років з моменту з моменту погіршення житлових умов. Оскільки п`ять років з моменту договору дарування не пройшло, виконавчий комітет Уманської міської ради зазначив, що взяти на квартирний облік позивача неможливо. Переконував, що така відмова відповідача є незаконною та порушує його права.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення від 26 травня 2025 року Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області № 232, яким вирішено відмовити йому у взятті на квартирний облік при виконавчому комітеті міської ради згідно з першим абзацом пункту 7 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470;

- зобов`язати Виконавчий комітет Уманської міської ради повторно розглянути його заяву та взяти його на квартирний облік, як учасника бойових дій, інваліда війни ІІІ групи, який потребує поліпшення житлових умов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 січня 2026 року у складі судді Годік Л. С. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач незадовго до звернення із заявою про взяття на квартирний облік подарував матері належну йому частку квартири АДРЕСА_1 та уклав із нею договір оренди всієї квартири, у якій фактично проживав сам. Суд дійшов висновку, що такі дії є умисним та штучним погіршенням житлових умов, спрямованим на створення формальних підстав для взяття на квартирний облік, у зв`язку з чим відповідно до пункту 17 Правил № 470 позивач протягом п`яти років не може бути взятий на квартирний облік, а відмова виконавчого комітету у взятті його на квартирний облік є обґрунтованою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 січня 2026 року змінено, шляхом скасування в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області від 26 травня 2025 року № 232. Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання взяття на квартирний облік задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 рішення виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської областівід 26 травня 2025 року № 232, яким вирішено відмовити у взятті на квартирний облік при виконавчому комітеті міської ради ОСОБА_1 згідно з першим абзацом пункту 7 Правил № 470. В іншій частині рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 січня 2026 року змінено, шляхом приведення його мотивувальної частини у відповідність до редакції цієї постанови апеляційного суду.

Ухвалюючи вказану постанову, апеляційний суд виходив із того, що відчужена позивачем 12 березня 2025 року частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 мала житлову площу 7,45 кв. м, тоді як рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в Черкаській області становить 8,5 кв. м на одну особу. Тому на момент відчуження цієї частки позивач не був забезпечений придатним і достатнім за розміром для проживання жилим приміщенням, а її відчуження не позбавляло його права на взяття на квартирний облік та не могло бути підставою для відмови у взятті на такий облік на підставі пункту 17 Правил № 470. Апеляційний суд також зазначив, що неналежне забезпечення житлом позивача не змінюється з огляду на наявність у інших співвласників квартири - його батьків - іншої нерухомості, оскільки позивач є повнолітнім та не проживає з ними однією сім`єю. У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про протиправність пункту 2 рішення виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської областівід 26 травня 2025 року № 232 про відмову у взятті позивача на квартирний облік та скасувала його.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про зобов`язання виконавчого комітету взяти позивача на квартирний облік є похідною та не підлягає задоволенню, оскільки прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень цього органу, а суд не вправі зобов`язувати його прийняти таке рішення поза межами визначеної процедури та без відповідного переліку документів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

16 квітня 2026 року Виконавчий комітет Уманської міської ради Черкаської областічерез підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 січня 2026 року.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 357/11125/22, від 23 листопада 2023 року у справі № 381/4598/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції;

- неправильно визначив норму житлової площі, яка має враховуватися при вирішенні питання про потребу в поліпшенні житлових умов, оскільки відповідно до пункту 3 постанови Ради Міністрів УРСР від 29 грудня 1984 року № 396 рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею, за якого вони визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, становить 7 кв. м і менше на одну особу, тоді як визначений пунктом 4 цієї постанови показник 8,5 кв. м є середнім рівнем забезпеченості жилою площею та не є нормою, за якою визначається потреба громадянина в поліпшенні житлових умов;

- дійшов помилкового висновку про те, що наявність у позивача 7,45 кв. м житлової площі свідчить про недостатню забезпеченість його житлом та наявність підстав для постановки на квартирний облік;

- не надав належної оцінки обставинам відчуження позивачем належної йому частки квартири на користь матері менш ніж за два місяці до звернення із заявою про взяття на квартирний облік та не врахував, що після відчуження частки позивач продовжує проживати та бути зареєстрованим у цій квартирі;

- не врахував положень статті 35 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) та пункту 17 Правил № 470 щодо наслідків штучного погіршення житлових умов, зокрема п`ятирічного строку, протягом якого особи, які штучно погіршили свої житлові умови, не беруться на квартирний облік;

- не звернув увагу на те, що відчуження позивачем частки квартири на користь близького родича не призвело до фактичної зміни його житлових умов, а було спрямоване на створення формальних підстав для постановки на квартирний облік;

- не застосував положення статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо недопустимості зловживання цивільними правами та принципів добросовісності і справедливості;

- не надав належної оцінки всім доводам і аргументам заявника тощо.

Також у касаційній скарзі Виконавчий комітет Уманської міської ради Черкаської області виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2026 року.

11 травня 2026 року ОСОБА_1 із застосування засобів поштового зв`язку та через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області, в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

18 травня 2026 року Виконавчий комітет Уманської міської ради Черкаської області через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якому виклав заперечення щодо аргументів вказаного відзиву та просив задовольнити вимоги його касаційної скарги.

27 травня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву, в якій зазначив про незгоду з мотивами відповіді на відзив Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області та просив залишити касаційну скаргу Виконавчого комітету Уманської міської ради на постанову Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2026 року без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 квітня 2026 року касаційну Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області на постановуЧеркаського апеляційного суду від 17 березня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської областіна підставіпункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Уманського міськрайонного суду Черкаської області матеріали справи № 705/4621/25; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2026 року матеріали справи № 705/4621/25 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили та матеріали справи свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Також ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 має статус особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни з терміном дії довічно.

Відповідно до свідоцтва на право власності на житло № НОМЕР_3 квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2 та членам його сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Згідно з рішенням Уманської міської ради Черкаської області VIII скликання 41 сесії від 14 жовтня 2022 року № 10-41/8 вул. Комарова в м. Умань Черкаської області перейменовано на вулицю Захисників України.

Відповідно до договору про визначення часток у нерухомому майні, що є спільною сумісною власністю від 12 березня 2025 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , як учасники права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , виходячи із засад рівності, домовилися про поділ квартири, що є їхньою спільною сумісною власністю та визначили, що їхні частки у праві спільної власності на це нерухоме майно є рівними, тобто по 1/4 частці у праві власності на зазначену квартиру у кожного.

Згідно з договором дарування частки у праві власності на квартиру від 12 березня 2025 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 подарували ОСОБА_3 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 (по 1/4 частці кожен).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, отриманої 30 квітня 2025 року, відомості щодо належності ОСОБА_1 будь-якого нерухомого майна - відсутні.

Рішенням Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області від 26 травня 2025 року № 232 відмовлено ОСОБА_1 у взятті на квартирний облік при виконавчому комітеті міської ради згідно з першим абзацом пункту 17 Правил № 470.

Відповідно до Листа виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області від 30 травня 2025 року № 3718/01/01035, адресованого ОСОБА_1 , повідомлено про рішення Виконавчого комітету Уманської міської ради від 26 травня 2025 року № 232 щодо відмови у взятті його на квартирний облік при виконавчому комітеті міської ради та зазначено, що відповідно до інформації про зареєстроване право власності від 30 квітня 2025 року № 20790, виданої Уманським відділком КП «ЧООБТІ» за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на частину квартири АДРЕСА_4 , на підставі свідоцтва на право власності, виданого Уманським відділом житлового господарства 25 березня 1998 року за реєстровим № 9983.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна від 13 травня 2025 року № 426560816 та договору дарування частки у праві власності на квартиру від 12 березня 2025 року № 914, посвідченого приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Карайкозою Г. І., ОСОБА_1 подарував свою частку квартири ОСОБА_3 .

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади або органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією або законами України.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно зі статтею 31 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Загальні підстави для визнання громадян такими, що потребують поліпшення житлових умов, визначені стаття 34 ЖК України.

Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному цим Кодексом та іншими актами законодавства України; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках. Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Зазначені норми є загальними для житлових правовідносин.

Відповідно до статті 35 ЖК України громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів (стаття 96), не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов протягом п`яти років з моменту погіршення житлових умов.

Аналогічна норма міститься і в пункті 17 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради професіональних союзів від 11 грудня 1984 року № 470.

Статтею 39 ЖК України передбачено, що громадяни беруться на квартирний облік потребуючих поліпшення житлових умов: за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті.

Відповідно до статті 45 ЖК України у першу чергу жилі приміщення надаються потребуючим поліпшення житлових умов: сім`ям воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняним до них у встановленому порядку особам; Героям Радянського Союзу, Героям Соціалістичної Праці, а також особам, нагородженим орденами Слави, Трудової Слави, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» усіх трьох ступенів; особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; особам, яким надано статус постраждалого учасника Революції Гідності відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, перелічених у списку захворювань, затверджуваному в установленому законодавством України порядку; особам, зараженим вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання медичних маніпуляцій; медичним працівникам, зараженим вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання службових обов`язків; особам, які перебували в складі діючої армії в період громадянської і Великої Вітчизняної воєн та під час інших бойових операцій по захисту, партизанам громадянської і Другої світової воєн, а також іншим особам, які брали участь у бойових операціях по захисту; особам з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп та особам з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; сім`ям осіб, які загинули при виконанні державних або громадських обов`язків, виконанні обов`язку громадянина по рятуванню життя людини, по охороні соціалістичної власності і правопорядку або загинули на виробництві внаслідок нещасного випадку; робітникам і службовцям, які тривалий час сумлінно пропрацювали у сфері виробництва; матерям, яким присвоєно звання «Мати-героїня», багатодітним сім`ям, сім`ям, що виховують дітей з інвалідністю, і одиноким матерям (батькам); сім`ям при народженні близнят; вчителям та іншим педагогічним працівникам закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти. Законодавством України право першочергового одержання жилого приміщення може бути надано й іншим категоріям громадян.

Частиною першою статті 46 ЖК України визначено перелік осіб, яким жилі приміщення можуть бути надані поза чергою, зокрема, до таких віднесено осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни і прирівняним до них у встановленому порядку особам протягом двох років з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання жилого приміщення, а з них особам з інвалідністю першої групи з числа учасників бойових дій на території інших держав - протягом року з визначенням переважного права осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни і прирівняних до них у встановленому порядку осіб на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків.

Згідно зі статтею 47 ЖК України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 кв. м на одну особу.

Відповідно до статті 48 ЖК України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.

Згідно з пунктом 53 Правил № 470, жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 кв. м. жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.

Пунктами 3, 4 Постанови від 29 грудня 1984 року № 396 виконкому Черкаської обласної ради народних депутатів та президії Черкаської обласної ради професійних союзів «Про правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень», встановлено рівень жилої площі, який визначає потребу у забезпеченні житлом в розмірі 7 і менше кв.м. та рівень середньої забезпечуваності громадян житловою площею в населених пунктах області розмірі 8,5 кв.м.

Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.

Пунктом 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни.

Пунктом 18 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій справі в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання та скасування пункту 2 рішення Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської областівід 26 травня 2025 року № 232 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення цієї позовної вимоги, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того,що відчужена позивачем 12 березня 2025 року частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 мала житлову площу 7,45 кв. м, тоді як рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в Черкаській області становить 8,5 кв. м на одну особу. Тому на момент відчуження цієї частки позивач не був забезпечений придатним і достатнім за розміром для проживання жилим приміщенням, а її відчуження не позбавляло його права на взяття на квартирний облік та не могло бути підставою для відмови у взятті на такий облік на підставі пункту 17 Правил № 470.

Також апеляційний суд правильно виходив із того, що неналежне забезпечення житлом позивача не змінюється з огляду на наявність у інших співвласників квартири - його батьків - іншої нерухомості, оскільки позивач є повнолітнім та не проживає з ними однією сім`єю. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про протиправність пункту 2 рішення виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської областівід 26 травня 2025 року № 232 про відмову у взятті позивача на квартирний облік.

Водночас змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції у цій справі в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання виконавчого комітету взяти позивача на квартирний облік, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що така позовна вимога є похідною та не підлягає задоволенню, оскільки прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень цього органу, а суд не вправі зобов`язувати його прийняти таке рішення поза межами визначеної процедури та без відповідного переліку документів.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно визначив норму житлової площі, яка має враховуватися при вирішенні питання про потребу в поліпшенні житлових умов, оскільки відповідно до пункту 3 постанови Ради Міністрів УРСР від 29 грудня 1984 року № 396 рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею, за якого вони визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, становить 7 кв. м і менше на одну особу, тоді як визначений пунктом 4 цієї постанови показник 8,5 кв. м є середнім рівнем забезпеченості жилою площею та не є нормою, за якою визначається потреба громадянина в поліпшенні житлових умов, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони по своїй суті ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником норм матеріального права та не спростовують правильних по суті висновків суду апеляційної інстанції.

Заявник касаційної скарги ототожнив факт відчуження позивачем належної йому частки квартири з наявністю штучного погіршення житлових умов, передбаченого статтею 35 ЖК України та пунктом 17 Правил № 470. Водночас для застосування передбаченого цими нормами п`ятирічного обмеження має бути встановлено факт саме штучного погіршення житлових умов, зокрема внаслідок відчуження придатного та достатнього для проживання жилого приміщення.

Як встановлено апеляційним судом у цій справі та підтверджується матеріалами справи, до укладення договору дарування від 12 березня 2025 року позивач володів 1/4 часткою двокімнатної квартири, яка в перерахунку на житлову площу становила 7,45 кв. м.

Також апеляційний суд встановив, що ця площа була меншою за рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в Черкаській області, який становить 8,5 кв. м, та виходив із того, що за таких обставин позивач на момент відчуження не був забезпечений придатним і достатнім житлом.

Отже, відчуження позивачем зазначеної частки квартири саме по собі не могло бути підставою для висновку про штучне погіршення ним житлових умов та відмови у взятті на квартирний облік.

Натомість, посилання заявника на те, що показник 8,5 кв. м не є нормою, за якою визначається потреба громадянина в поліпшенні житлових умов, цього висновку не спростовує, оскільки апеляційний суд у цій справі не визначав зазначений показник як самостійну норму для взяття позивача на квартирний облік, а лише використав його для оцінки того, чи було відчужене ним житло придатним та достатнім у контексті застосування пункту 17 Правил № 470.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що наявність у позивача 7,45 кв. м житлової площі свідчить про недостатню забезпеченість його житлом та наявність підстав для постановки на квартирний облік, Верховний Суд також відхиляє, оскільки встановлений судами розмір належної позивачу частки майна (7,45 кв. м жилої площі) є меншим за визначену статтею 47 ЖК України норму житлової площі 13,65 кв. м та за рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в Черкаській області, який становить 8,5 кв. м. За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що на момент відчуження цієї частки позивач як учасник бойових дій та інвалід війни ІІІ групи не був забезпечений придатним та достатнім житлом, а тому її відчуження не могло бути підставою для висновку про штучне погіршення житлових умов.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки обставинам відчуження позивачем належної йому частки квартири на користь матері менш ніж за два місяці до звернення із заявою про взяття на квартирний облік та не врахував, що після відчуження частки позивач продовжує проживати та бути зареєстрованим у цій квартирі, є безпідставними, оскільки сам по собі короткий проміжок часу між відчуженням частки та зверненням із заявою, як і збереження за позивачем права користування квартирою, не свідчать про штучне погіршення позивачем своїх житлових умов.

Визначальним у цьому випадку є те, що належна позивачу частка квартири мала 7,45 кв. м житлової площі, що було менше рівня середньої забезпеченості жилою площею в Черкаській області (8,5 кв. м), у зв`язку з чим апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що її відчуження не могло бути визнано відчуженням придатного та достатнього житла та, відповідно, підставою для висновку про штучне погіршення житлових умов.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував положень стані 35 ЖК України та пункту 17 Правил № 470 щодо наслідків штучного погіршення житлових умов, зокрема п`ятирічного строку, протягом якого особи, які штучно погіршили свої житлові умови, не беруться на квартирний облік, Верховний Суд відхиляє, оскільки апеляційний суд надав оцінку застосуванню зазначених норм та дійшов правильного висновку про відсутність у діях позивача штучного погіршення житлових умов. Встановивши, що відчужена позивачем частка квартири мала 7,45 кв. м житлової площі та була меншою за рівень середньої забезпеченості жилою площею в Черкаській області, апеляційний суд правильно виходив із того, що відчуження цієї частки не є підставою для застосування передбаченого пунктом 17 Правил № 470 п`ятирічного обмеження.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що відчуження позивачем частки квартири на користь близького родича не призвело до фактичної зміни його житлових умов, було спрямоване на створення формальних підстав для постановки на квартирний облік та свідчило про зловживання цивільним правом, а також не застосував положення статті 13 ЦК України щодо недопустимості такого зловживання та принципів добросовісності і справедливості, Верховний Суд відхиляє, оскільки суто формальний та умисний характер дій позивача з метою штучного погіршення житлових умов та зловживання правом не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Натомість Верховний Суд як суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати нові обставини справи та переоцінювати докази, на підставі яких суд апеляційної інстанції не встановив таких обставині

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 357/11125/22, від 23 листопада 2023 року у справі № 381/4598/21 є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Доводи касаційної скарги щодо того, що апеляційний суд не надав належну оцінку всім доводам і аргументам заявника, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду щодо задоволення позову.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник