Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №207/5621/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 207/5621/24

провадження № 61-1217св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військова частина НОМЕР_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко Вячеслав Анатолійович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Агєєва О. В., Халаджи О. В.,

Короткий зміст вимог заяви

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, перебування на утриманні, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), військова частина НОМЕР_1 .

Заява обґрунтована тим, що у 2013 році вона познайомилася з ОСОБА_2 , з яким надалі у них зав`язалися стосунки, а з 2014 року вони проживали однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу у орендованих квартирах.

Із 2018 року вони винаймали квартиру у її родичів за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_3 . Разом вони проживали до липня 2024 року, а надалі ОСОБА_2 мобілізували до лав Збройних Сил України. Службу він проходив у військовій частині НОМЕР_2 .

07 жовтня 2024 року їй повідомили, що її чоловік солдат ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 зник безвісти під час ведення бойових дій поблизу населеного пункту Миколаївка Покровського району Донецької області.

Зважаючи на те, що саме ОСОБА_2 утримував їхню родину, після його зникнення вона звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою оформлення соціальних виплат, де їй усно повідомили, оскільки вона з ОСОБА_2 не перебувають у зареєстрованому шлюбі, а у свідоцтві про народження їхнього сина ОСОБА_2 не зазначений як батько, їй буде відмовлено в наданні таких виплат.

Посилаючись на те, що у позасудовому порядку вирішити зазначене питання неможливо, ОСОБА_1 , у урахуванням уточнених вимог заяви, просила суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та дружини з 01 січня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 та перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зник безвісти ІНФОРМАЦІЯ_5 під час ведення бойових дій поблизу населеного пункту Миколаївка Покровського району Донецької області, проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 01 січня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_5.

У задоволенні інших вимог заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. Вони мали спільний побут та бюджет, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, що підтверджується показаннями свідків, фотознімками, актом проживання без реєстрації від 14 жовтня 2024 року № 726, виданим Комунальним підприємством Кам`янської міської ради «Добробут» (далі - КП КМР «Добробут»), сповіщенням сім`ї від 03 жовтня 2024 року № 12/9467, згідно з яким ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив ОСОБА_1 , що її чоловік солдат ОСОБА_2 зник безвісті, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого за заявою ОСОБА_1 було відкрито кримінальне провадження за фактом зникнення безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_5 в районі населеного пункту Миколаївка Покровського району Донецької області.

Зважаючи на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявниці необхідно для отримання грошового забезпечення, на яке має право сім`я військовослужбовця, зокрема, безвісті відсутнього та/або вчинення необхідних процесуальних дій відповідно до чинного законодавства України як законного члена сім`ї; надані нею докази та показання свідків підтверджують доводи ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в цій частині її заява підлягає задоволенню.

Відмовляючи у встановленні факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що заявниця не довела, що факт перебування фізичної особи на утриманні безвісно відсутнього, може бути встановлено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалася утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування утриманця.

Водночас заявниця не надала суду жодних доказів щодо їхніх з ОСОБА_2 доходів. Крім того, суд урахував, що вона не є особою з інвалідністю та перебуває у працездатному віці.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення вимог заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки заявниця ОСОБА_1 не довела наявності між нею та ОСОБА_2 сталих стосунків притаманних подружжю, а саме: наявність взаємних прав та обов`язків, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету тощо.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У січні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко В. А., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарженнязаявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Посилається на те, що на порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не заначив, які порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права допустив суд першої інстанції і в чому вони полягають, тобто не встановив наявність правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Суду апеляційної інстанції належало вказати на очевидну незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції, яка б свідчила про те, що докази, на підставі яких місцевий суд установив факт, що має юридичне значення, є недопустимими чи неналежними.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

На порушення норм процесуального права апеляційний суд оцінив кожний доказ окремо, а не у сукупності з іншими доказами. Вибірково здійснивши переоцінку доказів, апеляційний суд взяв до уваги лише акт проживання без реєстрації від 14 жовтня 2024 року № 726, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також фотознімки, всі інші докази, зокрема, показання свідків, які є близькими родичами ОСОБА_2 , та демографічної довідки на військовослужбовця, у якій ОСОБА_2 зазначив заявницю як його дружину, суд не дослідив, відповідної оцінки не надав, мотивів їх відхилення не зазначив.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 28 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко В. А., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко В. А.,на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 рокуз підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389ЦПК України; витребувано з Південного районного суду міста Кам`янського (у зв`язку з набранням 25 квітня 2025 року чинності Законом України від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів»» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів найменування Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області змінено на Південний районний суд міста Кам`янського) матеріали цивільної справи № 207/5621/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У квітні2026 року матеріали справи № 207/5621/24 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з актом проживання без реєстрації від 14 жовтня 2024 року № 726, виданим КП КМР «Добробут», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали без реєстрації на АДРЕСА_1 .

Згідно зі сповіщенням сім`ї від 03 жовтня 2024 року № 12/9467 ОСОБА_1 сповістили про те, що її чоловік - солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зник безвісті під час ведення бойових дій поблизу населеного пункту Миколаївка Покровського району Донецької області.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження за фактом зникнення безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_5 в районі населеного пункту Миколаївка Покровського району Донецької області.

Згідно зі свідоцтвом про народження від 22 лютого 2018 року серії НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 у заявниці народився син ОСОБА_3 . По батькові дитини вказано « ОСОБА_4 ».

Суду надано спільні фотознімки ОСОБА_2 з ОСОБА_1 та дитиною у колі сім`ї.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що знає заявницю ОСОБА_1 , яка є «цивільною дружиною» її двоюрідного брата ОСОБА_2 . З 2014 року до моменту його мобілізації вони проживали однією сім`єю як чоловік та дружина. Сестра ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , перед нею помер батько, а перед батьком - мати. ОСОБА_2 ніколи не був офіційно одруженим, також у нього є тільки один син від «цивільного шлюбу» з ОСОБА_1 . Після народження дитини ОСОБА_1 не працювала, а ОСОБА_2 працював і забезпечував родину. Вона постійно спілкувалася з їхньою родиною, а тому знає всі обставини їхнього життя. Свідок підтвердила, що ОСОБА_2 з ОСОБА_1 були сім`єю, вони мали обов`язки чоловіка і дружини, спільно проживали, виховували сина, мали спільний побут, вели спільне господарство; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , - це син ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що знає ОСОБА_1 , яка є «цивільною дружиною» її двоюрідного брата ОСОБА_2 , а свідок ОСОБА_5 - це її рідна сестра. ОСОБА_2 був її двоюрідним братом з боку матері. Їй відомо, що ОСОБА_2 проживав з ОСОБА_1 з 2014 року, а знайомі вони ще з шкільних років. Разом вони проживали до серпня 2024 року, вели спільно господарство та мали спільний бюджет. Брат працював зварювальником в м. Дніпро. Вони мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Після народження дитини ОСОБА_1 не працювала, а ОСОБА_2 працював і забезпечував родину. Сестра ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , перед нею помер батько, а перед батьком - мати. ОСОБА_2 ніколи не був офіційно одруженим, але проживав 10 років з ОСОБА_1 однією сім`єю. Вони мали спільний побут, вели спільне господарство, також у нього є тільки один син від «цивільного шлюбу» з ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року у справі № 335/4669/23).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , з метою отримання соціальних виплат у зв`язку зі зникненням безвісти її чоловіка.

Частиною четвертою статті 6 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» передбачено, що члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.

У Законі України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» термін «близькі родичі та члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин» вживаються в такому значенні: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Відповідно до абзаців першого, третього частини шостої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній станом на 30 вересня 2024 року) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше, ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, визначено що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Таким чином, членам сім`ї безвісно відсутніх військовослужбовців, зокрема дружинам, передбачено право на виплату грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення сім`ям безвісно відсутніх військовослужбовців як і виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовців відносяться до юридичних засобів соціального захисту, право на який виникає, крім іншого, за умови підтвердження факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у тому числі шляхом звернення до суду із заявою про встановлення зазначеного факту.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що надані заявницею докази підтверджують, що вона та ОСОБА_2 з 01 січня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також взаємні права та обов`язки.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявниця не надала належних, достовірних та допустимих доказів, які б підтверджували факт її проживання з ОСОБА_2 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що здійснивши переоцінку доказів, на підставі яких суд першої інстанції встановив факт, який має юридичне значення, та які були оцінені місцевим судом з дотриманням вимог процесуального закону, суд апеляційної інстанції не заначив, які порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права були допущені судом першої інстанції і в чому вони полягають, тобто не встановив наявність правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Перевіривши доводи заявниці, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Суд першої інстанції визначився з характером правовідносин між сторонами та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та обґрунтовано виснував, що факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства та існування в них спільних прав і обов`язків мав місце з 01 січня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_5, тобто до часу зникнення ОСОБА_2 безвісти, а тому заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто місцевий суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують факт, що має юридичне значення.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, апеляційний суд керувався тим, що вона не довела того факту, що вона та безвісти відсутній ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали взаємні обов`язки.

Пославшись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22 про те, що факт реєстрації місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів, суд апеляційної інстанції не врахував, що крім показань свідків, які є двоюрідними сестрами ОСОБА_2 , та спільних фотографій, суд першої інстанції взяв до уваги й інші надані заявницею докази, зокрема, акт проживання без реєстрації від 14 жовтня 2024 року № 726, виданий КП КМР «Добробут», сповіщення сім`ї від 03 жовтня 2024 року № 12/9467, згідно з яким ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив ОСОБА_1 , що її чоловік солдат ОСОБА_2 зник безвісті, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого саме за заявою ОСОБА_1 було відкрито кримінальне провадження за фактом зникнення безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_5 в районі населеного пункту Миколаївка Покровського району Донецької області.

Апеляційний суд керувався тим же обсягом засобів доказування, використаних заявницею на підтвердження юридичного факту, який вона просила встановити, що й суд першої інстанції, та не зазначив, які нові докази, протилежні висновкам місцевого суду, спростовують висновки суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи знайшов підтвердження той факт, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Не вказав апеляційний суд і на очевидну незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій справі окремого провадження, яка б свідчила про те, що докази, на підставі яких суд установив факт, є недопустимими чи неналежними.

Переоцінивши докази, на підставі яких суд першої інстанції встановив факт, який має юридичне значення, та які були оцінені місцевим судом з дотриманням вимог процесуального закону, суд апеляційної інстанції не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, які порушення норм процесуального права були допущені судом першої інстанції і в чому полягають ці порушення, які норми матеріального права були неправильно застосовані і в чому полягає таке неправильне застосування, тобто не встановив і не навів правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Подібний висновок Верховного Суду викладено у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 157/404/24.

Непогодившись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд не був позбавлений можливості запропонувати заявниці надати ті докази, які апеляційний суд вважав додатково необхідними, не реалізував право на їх витребування за власною ініціативною, зважаючи на специфіку розгляду справ у порядку окремого провадження та завдання цивільного судочинства, апеляційний суд у розглядуваній справі повинен був продемонструвати свою активну роль і спрямувати процес на всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/1476/23).

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення місцевого суду за встановлених ним обставин, переоцінив докази та помилково виснував про наявність правових підстав для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, повно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належно дослідив зібрані у справі докази та надав їм відповідну оцінку, а тому дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 .

На порушення вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції здійснив переоцінку доказів, які були оцінені місцевим судом з дотриманням вимог процесуального закону, однак не зазначив, які порушення норм процесуального права були допущені судом першої інстанції і в чому полягають ці порушення, які норми матеріального права були неправильно застосовані і в чому полягає таке неправильне застосування, тобто не встановив і не навів правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційний суд допустив помилку в застосуванні норм процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко Вячеслав Анатолійович, задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року скасувати, рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2025 рокузалишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк