Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №161/12502/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 161/12502/25

провадження № 61-4499св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Таранко Дмитро Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліщук Олексій Олексійович, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2026 року у складі судді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 19 березня 2026 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Ліщук О. О., звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Таранко Д. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що 15 вересня 2017 року № 9048 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. видано виконавчий напис, яким стягнуто з неї, як із спадкоємця ОСОБА_1 , на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 422 702,16 грн та 3 000,00 грн за вчинення виконавчого напису.

Зазначала, що вказаний виконавчий напис перебуває на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Таранка Д. В.

Переконувала, що нотаріус не мав права видавати виконавчий лист з таких підстав: між сторонами існує спір про право, кредитний договір (спірний) не посвідчений у нотаріальному порядку, що перешкоджало нотаріусу у видачі виконавчого напису, сам кредитний договір не укладався; порушена процедура нотаріального процесу (письмова вимога про сплату боргу позивачці не направлялась). Отже, між сторонами існує спір про право і вимоги відповідача не можуть вважатись безспірними.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 15 вересня 2017 року № 9048, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про стягнення з неї на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») заборгованості в сумі 422 702,16 грн та 3 000,00 грн плати за вчинення виконавчого напису.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Застосовані ухвалою суду від 01 липня 2025 року заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. від 15 вересня 2017 року № 9048 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів у загальному розмірі 422 702,16 грн скасовано. Судові витрати віднесено на рахунок позивачки.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент вчинення виконавчого напису 15 вересня 2017 року заборгованість за кредитним договором не заперечувалася, а позивачка не надала доказів відсутності заборгованості, невідповідності її розміру зазначеному у виконавчому написі чи наявності невирішеного спору щодо заборгованості або її розміру.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оспорюваний виконавчий напис вчинено до набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, якою постанову Кабінету Міністрів України № 662 визнано незаконною та нечинною, а тому посилання позивачки на неправомірність вчинення виконавчого напису на підставі положень цієї постанови є безпідставними.

Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а перевіряє наявність документів, передбачених відповідним Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, на підставі виконавчих написів, які підтверджують безспірність заборгованості.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Волинського апеляційного суду від 19 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Ліщук О. О., залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2026 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам, а наведені заявником в апеляційній скарзі доводи таких висновків не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліщук О. О., із застосуванням засобів поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 березня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 та постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 947/10174/21, від 13 липня 2022 року у справі № 761/825/20, від 02 листопада 2022 року у справі № 758/14101/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц та інших постановах (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не надали належної оцінки тому, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 15 вересня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, якою визнано незаконним та нечинним доповнення Переліку документів розділом щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин;

- не врахували, що зупинення ухвалами Вищого адміністративного суду України виконання обов`язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 до закінчення касаційного перегляду справи (01 листопада 2017 року) не впливало на набрання нею законної сили та її дію в часі в частині визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662;

- помилково зазначили, що кредитний договір від 23 липня 2008 року № 240333-CRED, наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, міг бути підставою для його вчинення, оскільки він не був посвідчений нотаріально:

- зробили безпідставний висновок, що неотримання позивачем права на оскарження нотаріального акту в порядку статті 50 Закону України «Про нотаріат» легалізує незаконний виконавчий напис або позбавляє суд права визнати напис таким, що не підлягає виконанню;

- не врахували, що оскарження нотаріальної дії в порядку статті 50 Закону України «Про нотаріат» не є ефективним способом захисту, тоді як вимога про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є самостійним та ефективним способом захисту відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та усталеної практики Верховного Суду;

- дійшли помилкового висновку про необхідність оскарження нотаріальної дії в порядку статті 50 Закону України «Про нотаріат», за логікою якого відповідачем мав бути саме нотаріус, що прямо суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду;

- безпідставно вважали відсутніми підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з огляду на те, що доводи позовної заяви не стверджують факт відсутності заборгованості на момент вчинення напису чи наявність невирішених спорів щодо її розміру;

- не врахували, що після визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 нотаріуси втратили повноваження вчиняти виконавчі написи за кредитними договорами, а тому такі написи є неправомірними незалежно від наявності чи відсутності заборгованості;

- неправильно визначили предмет доказування у цій справі;

- не надали належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема відповіді відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку від 28 травня 2025 року № 83889, згідно з якою на примусовому виконанні у 2011, 2012 та 2014 роках перебував виконавчий лист від 10 грудня 2010 року № 2-1883/2010 про стягнення зі спадкодавця на користь відповідача заборгованості за тим самим кредитним договором;

- безпідставно послалися на те, що боржник за життя не оскаржив виконавчий напис від 15 вересня 2017 року № 9048 та поклали на заявника надмірний тягар доказування того, що розмір заборгованості не є безспірним;

- проігнорували, що оскільки заявниця є спадкоємцем померлого боржника, то вона відповідно до статті 1218 ЦК України набула право на захист своїх прав шляхом визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню;

- залишили поза увагою, що відповідач відповідно до частин другої та третьої статті 1281 ЦК України (в редакції, що діяла на момент смерті боржника) не пред`явив свої вимоги до спадкоємців померлого боржника протягом встановлених законом строків;

- не надали належну оцінку всім доводам та аргументам заявниці тощо.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліщук О. О., від інших учасників справи не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліщук О. О., на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 березня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у малозначній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліщук О. О., з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої, підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України; витребувано із Луцького міськрайонного суду Волинської області матеріали справи № 161/12502/25; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У травні 2026 року матеріали справи № 161/12502/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2026 року справу № 161/12502/25 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили і матеріали справи свідчать про те, що 23 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 240333-CRED на суму 5 000,00 дол. США строком до 23 липня 2010 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_1 та його спадкоємцем.

15 вересня 2017 року за № 9048 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. видано виконавчий напис, яким стягнуто з ОСОБА_1 , як із спадкоємця її батька ОСОБА_1 , на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 422 702,16 грн.

26 грудня 2017 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Таранком Д. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаного виконавчого напису.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15 квітня 2025 року № 25/02-31 позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька у зв`язку з наявністю обтяжень на нерухоме майно померлого.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що заборгованість її батька за кредитним договором від 23 липня 2008 року № 240333-CRED не є безспірною; приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. порушено вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктом 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік № 1172), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано.

Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: пункт 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 1-1 такого змісту:

«1-1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», пункт 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.

Матеріали справи, яка переглядається свідчить, про те, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 15 вересня 2017 року, тож він вчинений вже після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Відповідно до пункту 1 Переліку № 1172 (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання».

Укладений між банком та батьком позивачки - ОСОБА_1 кредитний договір від 23 липня 2008 року № 240333-CRED (а. с. 9-12), який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, а тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості.

Подібні правові висновки Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/4793/20 (провадження

№ 61-5910св21), 23 липня 2025 року у справі № 461/3407/24 (провадження № 61-16132св24)

Позивачка ОСОБА_1 посилалася на зазначену обставину, як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, проте суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, що виник між сторонами справи, на зазначене уваги не звернули та вирішили справу з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. від 15 вересня 2017 року № 9048, таким, що не підлягає виконанню.

Зазначене не позбавляє АТ КБ «ПриватБанк» можливості захистити свої права у інший передбачений законом спосіб.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання та додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, про що обґрунтовано зазначено в касаційній скарзі, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліщук О. О., просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір сплачений нею за подання позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн, апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн та касаційної скарги у розмірі 2 422,40 грн.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» у порядку частини першої статті 141, підпунктів «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого нею за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, у розмірі 5 450,40 грн (1 211,20 грн + 1 816,80 грн + 2422,40 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліщук Олексій Олексійович, задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2026 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 березня 2026 року скасувати, увалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Таранко Дмитро Вікторович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 15 вересня 2017 року, зареєстрований у реєстрі за номером 9048, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 5 450 (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят) гривень 40 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Н. Ю. Сакара