Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №183/2176/17 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 183/2176/17

провадження № 61-16460св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект,

треті особи: Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна, про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на нерухоме майно, внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,

за касаційною скаргою адвоката Кім Ганни Володимирівни як представника приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської Анастасії Вікторівни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року та касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 30 травня 2008 року № 1135345000/11353534000/3, укладений між ОСОБА_2 і АКБ «Укрсиббанк», посвідчений 30 травня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В., зареєстрований у реєстрі за № 2131; скасувати заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер 7297224, накладену на будинок АДРЕСА_1 ; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису, реєстраційний номер 1343750, з реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою згідно з договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12 грудня 2012 року № 5207-5208.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на те, що 30 червня 2001 року між нею і ОСОБА_2 укладено шлюб.

15 грудня 2004 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування набув у власність житловий будинок на АДРЕСА_1 .

У вересні 2007 року виконкомом Піщанської сільської ради Новомосковського району ухвалено рішення, яким надано дозвіл на переобладнання житлового будинку. За час проживання в будинку за рахунок спільного сімейного бюджету, спільною працею подружжя здійснили капітальний ремонт зі збільшенням як загальної, так і житлової площі, збудували капітальний гараж, баню, альтанку, басейн, а також привели у належний стан земельну ділянку навколо будинку.

У подальшому ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припинили сімейно-шлюбні відносини.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року у справі № 183/6185/15 визнано спірний житловий будинок спільною сумісною власністю подружжя - її та ОСОБА_2 .

Під час розгляду справи щодо поділу майна подружжя позивач дізналася, що 30 травня 2008 році між ОСОБА_2 і АКБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») укладено договір іпотеки № 11353450000/11353534000/3, відповідно до якого іпотекодавець ОСОБА_2 передав АКБ «УкрСиббанк» в іпотеку нерухоме майно, а саме вказаний будинок.

25 грудня 2012 року приватний нотаріус на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року наклав обтяження № 13437520, а саме іпотеку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект (далі -ТОВ «Кей-Колект»).

Договір іпотеки є недійсним, оскільки укладений без згоди позивача як співвласника майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 15 лютого 2024 рокув задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала переконливих та беззаперечних доказів того, що при укладенні оспорюваного договору іпотеки, не було нотаріально посвідченої її згоди.

У позивача наявна варіативність підпису, ОСОБА_1 у повсякденному житті використовує наявний підпис, а залежно від обставин його виконання, зокрема при підписанні документів, що посвідчуються нотаріусом або іншою посадовою особою, застосовує інший варіант підпису.

Під час проведення експертизи були використані вільні зразки підпису ОСОБА_1 , жоден з яких не виконаний нею як у документі, що є аналогічним досліджуваному - заяві ОСОБА_1 , посвідченої приватним нотаріусом.

У матеріалах справи є підпис позивача, який стійко видозмінений від інших її вільних підписів, що були використані при проведенні експертизи.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним договір іпотеки від 30 травня 2008 року № 1135345000/11353534000/3, укладений між ОСОБА_2 і АКБ «Укрсиббанк», посвідчений 30 травня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В., зареєстрований в реєстрі за № 2131. Скасував заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер 7297224, накладену на будинок АДРЕСА_1 . Вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису, реєстраційний номер 1343750, з реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою, згідно з договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12 грудня 2012 року № 5207-5208.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при укладенні оспорюваного договору іпотеки, не було волевиявлення ОСОБА_1 як співвласника предмета іпотеки щодо згоди на укладання договору іпотеки.

Допитана в судовому засідання судовий експерт пояснила, що під час проведення експертизи досліджувала не тільки зразки підпису, а також почерк ОСОБА_1 та дійшла висновку, що підпис від імені ОСОБА_1 у досліджуваному документі виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування підпису ОСОБА_1 .

Верховний Суд постановою від 07 травня 2025 року касаційні скарги ТОВ «Кей-Колект» та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської А. В. задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), не перевірив, чи був добросовісним АКБ «Укриббанк», укладаючи оспорюваний договір іпотеки, враховуючи, що на час його укладення існувала нотаріально посвідчена заява від імені ОСОБА_1 , яку апеляційний суд визнав такою, шо нею не підписувалася.

Крім того, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності, поданій до суду першої інстанції ПАТ «УкрСиббанк», яке перебувало у статусі відповідача у справі.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 26 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним договір іпотеки від 30 травня 2008 року № 1135345000/11353534000/3, укладений між ОСОБА_2 і АКБ «Укрсиббанк», посвідчений 30 травня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В., зареєстрований в реєстрі за № 2131. Скасував заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер 7297224, накладену на будинок АДРЕСА_1 . Вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису, реєстраційний номер 1343750, з реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою, згідно з договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12 грудня 2012 року № 5207-5208.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не надавала згоди на укладення договору іпотеки.

Висновком експерта від 22 травня 2020 року, який є належним доказом, підтверджено, що підпис від імені ОСОБА_1 на нотаріальній заяві (згоді), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування підпису ОСОБА_1 .

Банк як професійний учасник фінансового ринку прийняв документ без належної перевірки його дійсності, що свідчить про його недобросовісну поведінку та порушення обов`язку діяти з розумною обачністю. Нотаріальне посвідчення документа не звільняє банк від обов`язку перевірити його зміст та достовірність, саме банк несе ризик недійсності документів, на підставі яких видає кредит або укладає договір іпотеки.

Позивач не пропустила позовної давності, оскільки вона не знала і не могла знати про порушення свого права, строк давності починається з моменту, коли особа дізналася про порушення, а не з моменту укладення договору.

Короткий зміст касаційних скарг, відзиву та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Кім Г. В. як представник приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської А. В. просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказано те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2019 року у справі № 623/259/16-ц, від 12 березня 2024 року у справі № 922/5102/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 754/14758/20, від 10 вересня 2019 року у справі № 0440/5515/18, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 26 березня 2018 року у справі № 922/273/17, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції встановив обставини на підставі недопустимих доказів. Суд дійшов висновку про недійсність договору іпотеки лише на підставі висновку експерта, який складено з порушенням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень. При виконання експертизи були використані зразки підпису, які були надані на виконання ухвали від 20 вересня 2017 року, за якою експертиза не проводилась.

У матеріалах справи немає протоколу про відібрання зразків для проведення експертизи, у висновку експерта вказано про дослідження зразків підпису, а не почерку.

Серед досліджуваних підписів не було тих, які достовірно виконані позивачем, не використано підпис із позовної заяви, паспорта, договору про надання правової допомоги, не було забезпечено відшукування документів з варіантом підпису, найбільше схожим на підпис, що досліджується.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватись для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

В касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказано те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 та постанові Верховного Суду від 18 вересня 2025 року у справі № 922/82/20.

Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи немає доказів, які свідчили б про те, що банк знав або повинен був знати про підроблення підпису, чи був обізнаний про відсутність волевиявлення позивача, чи діяв у змові з іншими особами.

Апеляційний суд безпідставно поклав на кредитора-іпотекодержателя обов`язок, не передбачений законом, проігнорував правовий статус нотаріуса як спеціального суб`єкта, неправильно застосував принцип добросовісності.

Висновок апеляційного суду про те, що позивач не пропустила строку давності, оскільки його відлік почався під час розгляду справи про поділ майна подружжя, є помилковим. Зобов`язання за кредитним договором було забезпечене також порукою позивача відповідно до договору поруки від 30 травня 2008 року. За таких обставин позивач була поінформована про укладення договору іпотеки в день його підписання, адже кредитний договір, договір поруки та іпотеки були укладені одночасно.

У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Каряки А. І. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу приватного нотаріуса, який мотивований законністю постанови апеляційного суду.

На підставі ухвали суду було проведено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої встановлено, що підпис у заяві від 30 травня 2008 року виконаний не ОСОБА_1 .

При цьому позивач у присутності судді здійснила власноруч підписи (експериментальні зразки) та надала наявні в неї оригінали вільних та умовно вільних зрізків її підпису. Третя особа заявляла клопотання про проведення повторної почеркознавчої експертизи. Однак нотаріус не надала для проведення експертизи сторінку з реєстру для реєстрації нотаріальних дій.

ПАТ «Укрсиббанк» на момент розгляду заяви про застосування строків давності не перебувало у статусі відповідача, а тому підстав для розгляду його заяви не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 січня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Кім Ганни Володимирівни як представника приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської А. В. Витребувано матеріали цієї цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Кей-Колект» та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

02 березня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 30 червня 2001 року зареєстрували шлюб.

18 квітня 2008 року прийнято в експлуатацію житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 квітня 2008 року № 679, виданого взамін договору дарування від 15 грудня 2004 року за № 1-2730, вказаний будинок належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року у справі № 183/6185/15 визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок на АДРЕСА_1 .

30 травня 2008 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11353450000, за умовами якого банк зобов`язався надати кошти у розмірі 177 000,00 дол. США. Позичальник зобов`язався повернути кошти у повному обсязі в термін до 01 червня 2018 року.

З метою забезпечення виконання договору про надання споживчого кредиту 30 травня 2008 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок на АДРЕСА_1 . Виконання кредитного договору також було забезпечено порукою ОСОБА_1 .

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 дала згоду на передачу її чоловіком ОСОБА_2 в іпотеку будинку на АДРЕСА_1 . Будинок, який передається в іпотеку, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як такий, що набутий у період перебування у зареєстрованому шлюбі.

Під час розгляду цієї справи суд призначав судові почеркознавчі експертизи.

Ухвалою суду від 25 березня 2019 року призначено судову почеркознавчу експертизу.

15 травня 2019 року на адресу суду були повернуті матеріали цивільної справи, а також надано клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

У відповідь на клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи, ОСОБА_1 повідомила, що надання вільних зразків її підпису за 2001-2005 роки, що можуть знаходитись у заявах, особистих паперах, бажано в нотаріальних посвідчено документах - неможливо надати у зв`язку із їх відсутністю. Оригіналу довіреності від 17 серпня 2015 року надати не може, оскільки попередні представники вже не здійснюють своїх повноважень, та представництво інтересів здійснює інший адвокат, а, отже, за домовленістю між довірителем і повіреним оригінал довіреності знищено. Також повідомила, що не дає згоди на використання як умовно-вільного зразка підпис від імені ОСОБА_1 , що розташований у позовній заяві, оскільки вважає, що попередньо наданих зразків підпису в оригіналі у великій кількості достатньо для проведення почеркознавчої експертизи.

09 серпня 2019 року до суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експерта через незадоволення клопотання експерта та ненадання порівняльного матеріалу.

05 грудня 2019 року ухвалою суду призначено у справі почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку експерта від 22 травня 2020 року № 19/104-7/7/279 підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис» заяви, складеної на ім`я приватного нотаріуса ДМНО Римської А. В. від імені ОСОБА_1 від 30 травня 2008 року № 2130 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування підпису ОСОБА_1

ПАТ «УкрСиббанк», перебуваючи у статусі відповідача у справі, подавало до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

У частині першій статті 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір іпотеки від 30 травня 2008 року, оскільки цей договір укладено без її згоди як співвласника спірного будинку, що є спільним сумісним майном подружжя.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), шляхом його уточнення та зазначила таке.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

У пункті 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Водночас наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема, знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Отже, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, суди під час розгляду спорів про недійсність договору у зв`язку з ненаданням одним із подружжя згоди на відчуження спільного майна мають з`ясовувати, чи був добросовісним набувач такого майна (контрагент за договором).

У цій справі суди встановили, що з метою забезпечення виконання кредитного договору від 30 травня 2008 року, укладеного між банком і ОСОБА_2 , було передано в іпотеку будинок на АДРЕСА_1 , який є спільним сумісним майном ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 30 травня 2008 року ОСОБА_1 дала згоду на передання цього будинку в іпотеку.

Висновком експерта від 22 травня 2020 року встановлено, що підпис від імен ОСОБА_1 у нотаріально посвідчений заяві від 30 травня 2008 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування підпису ОСОБА_1 .

В практиці касаційного суду неодноразово застосовувалася конструкція «добросовісного іпотекодержателя» і вказувалося про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість.

До обставин, які можуть свідчити про недобросовісність іпотекодержателя, відносяться, зокрема: момент вчинення правочину; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняється договір іпотеки (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб). Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21.

Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції на час нотаріального посвідчення оспорюваного договору), при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.

Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.

За змістом статей 34 та 36 Закону України «Про нотаріат» (у редакції від 06 квітня 2006 року, чинній на час засвідчення справжності підпису на заяві), приватний нотаріус засвідчує справжність підпису на документах.

Відповідно до статті 78 Закону України «Про нотаріат», у редакції від 06 квітня 2006 року, нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.

Нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

На односторонні правочини поширюються положення статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Це означає, що кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

У цій справі банк під час укладення кредитного договору та договору іпотеки 30 травня 2008 року отримав письмову згоду ОСОБА_1 на укладення договору іпотеки, яка була належним чином оформлена і нотаріально посвідчена. При цьому відсутність справжнього підпису ОСОБА_1 у такій заяві могла бути встановлена лише шляхом проведення спеціального експертного дослідження.

Задовольняючи позов у цій справі, апеляційний суд вважав, що дії банку, який не перевірив справжність нотаріально посвідчених документів, не відповідають принципу добросовісності, а нотаріальне посвідчення документа не звільняє банк від обов`язку перевірити його зміст і достовірність.

Однак встановлена експертизою обставина виконання підпису ОСОБА_1 іншою особою може свідчити про відсутність її особистого волевиявлення, але не вказує на недобросовісність дій банку. Обставинами, які можуть свідчити про недобросовісність іпотекодержателя, є, зокрема, характер його взаємовідносин з особою, з якою укладено договір іпотеки, їх пов`язаність, обставини укладення договору.

Водночас обставини недобросовісності банку як контрагента у цій справі не встановлено, та, враховуючи, що на момент укладення договору іпотеки були дотримані встановлені законом вимоги до оформлення згоди другого з подружжя на передання майна в іпотеку, банк є добросовісним іпотекодержателем, а тому підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 30 травня 2008 року немає.

Отже, з урахуванням обставин, норм матеріального права та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню й інші похідні вимоги про скасування заборони на нерухоме майно та внесення запису додержавного реєстру.

Інший висновок апеляційного суду є помилковим.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такого рішення. Тому рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати; рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу адвоката Кім Ганни Володимирівни як представника приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської Анастасії Вікторівни та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року скасувати.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун