Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №509/3843/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 509/3843/19

провадження № 61-15020св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А, Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Одеського квартирно-експлуатаційного управління,

відповідачі: Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Одеського квартирно-експлуатаційного управління до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бардука Младена Валерійовича на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2024 року у складі судді Кочка В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Драгомерецького М. М., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Міністерства оборони України (далі - МОУ), Одеського квартирно-експлуатаційного управління (далі - Одеське КЕУ), яке змінило назву на Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса (далі - КЕВ м. Одеси), звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 726909 на право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123782000:02:004:3961, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 30 травня 2011 року № 284-VI;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі МОУ, Одеського КЕУ зі складанням акта приймання-передавання земельну ділянку загальною площею 0,0200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123782000:02:004:3961.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що згідно з державним актом на право постійного користування землею від 1986 року серії Б № 032344 виконавчий комітет Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району (далі - КЕЧ Одеського району) надав в постійне та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка АДРЕСА_2, площею 296,8 га, що розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського Одеської області.

Частина земельної ділянки військового містечка площею 7,7330 га, перебуває на обліку в КЕВ м. Одеси. На ній розміщено будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що належать на праві державної власності Державному підприємству МОУ «Одеське авіаційно-ремонтне підприємство «Одесавіаремсервіс» (тепер - Державне підприємство «Одеський авіаційний завод») на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 лютого 2005 року.

Водночас 17 липня 2007 року Молодіжненська сільська рада прийняла рішення № 774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеса земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного» з порушенням норм закону, а саме без отримання від власника земель оборони - КМУ згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою військового містечка Іллічівськ 1 (2).

Отже, рішення Молодіжненської сільської ради від 17 липня 2007 року № 774-V є незаконним, грубо порушує право державної власності на землю та спричиняє шкоду інтересам держави.

У зв`язку з викладеним 13 липня 2016 року військова прокуратура Південного регіону України подала до Господарського суду Одеської області позов в інтересах держави в особі КМУ, МОУ, КЕВ м. Одеси до Молодіжненської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення від 17 липня 2007 року № 774-V, повернення незаконно вилученої земельної ділянки (справа № 916/1900/16).

Під час розгляду судом справи № 916/1900/16 Молодіжненська сільська рада надала копії рішень сільської ради щодо спірної земельної ділянки, прийнятих після її незаконного вилучення із земель МОУ.

Рішенням Молодіжненської сільської ради від 30 березня 2011 року № 1930-V надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України - членам Обслуговуючого кооперативу «Дачне товариство «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ОК «ДТ «ІНФОРМАЦІЯ_1») (61 особа).

Згодом на підставі рішення Молодіжненської сільської ради від 30 травня 2011 року № 284-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність гр. України членам ОК «ДТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» згідно з додатком (всього 61 особа) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_3 » передано земельні ділянки загальною площею 1,22 га безоплатно у власність громадян та видано їм державні акти на землю.

На підставі рішення Молодіжненської сільської ради від 30 травня 2011 року № 284-VI ОСОБА_1 виданий державний акт від 22 березня 2012 року серії ЯЛ № 726909 на право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3961, яка була незаконно вилучена із земель МОУ.

У зв`язку з цим прокурор просив позов задовольнити.

05 лютого 2020 року військова прокуратура Південного регіону України перейменована на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону.

Ухвалою суду від 27 червня 2023 року Молодіжненська сільська рада Овідіопольського району Одеської області замінена на правонаступника - Великодолинську селищну раду Одеського району Одеської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 02 жовтня 2024 року позов задовольнив. Визнав недійсним державний акт серії ЯЛ № 726909 на право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123782000:02:004:3961, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 30 травня 2011 року № 284-VI. Витребував із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі МОУ, Одеського квартирно-експлуатаційного управління зі складанням акта приймання-передавання земельної ділянки загальною площею 0,0200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123782000:02:004:3961. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними. Суд зазначив, що, оскільки рішенням Господарського суду Одеської області від 15 лютого 2017 року у справі № 916/1900/16 визнано незаконним та скасовано рішення Молодіжненської сільської ради від 17 липня 2007 року № 774-V та зобов`язано Молодіжненську сільську раду повернути державі в особі МОУ та КЕВ м. Одеси шляхом складання акта приймання-передавання земельну ділянку загальною площею 6,2930 га, вилучену рішенням Молодіжненської сільської ради від 17 липня 2007 року № 774-V, ОСОБА_1 зобов`язаний повернути спірну земельну ділянку як особа, яка набула майно без достатньої правової підстави.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 21 жовтня 2025 року апеляційну скаргу адвоката Ставніченка М. В. як представника ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бардук М. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 та постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 644/2204/19, від 24 січня 2024 року у справі № 291/86/20.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не здійснили належної перевірки наявності у прокурора правових підстав для звернення до суду в інтересах КМУ, МОУ та Одеського КЕУ, і не залишили позовну заяву без розгляду відповідно до статті 257 ЦПК України, незважаючи на очевидні сумніви щодо належності позивача та правомірності процесуальної ролі прокурора.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що спірна земельна ділянка була отримана ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке на момент набуття мало ознаки законності. ОСОБА_1 не є суб`єктом публічного права, не наділений обов`язком перевіряти законність дій Молодіжненської сільської ради та не мав і не міг мати інформації про те, що земельна ділянка могла належати до земель оборони. Отже, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем і не може та не повинен нести відповідальність за порушення закону, допущені органом місцевого самоврядування при відведенні земельної ділянки, а витребування майна у добросовісного власника без компенсації є непропорційним та неправомірним втручанням у його право власності.

Також скарга містить доводи про неправильне застосування норм матеріального права, які регулюють позовну давність.

У січні 2026 року прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

У січні 2026 року КЕВ м. Одеси подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

У вересні 2026 року прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону подав письмові пояснення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.

31 грудня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею 1986 року серії Б № 032344,виконавчий комітет Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надав КЕЧ Одеського районув постійне та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка АДРЕСА_2, площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

Частина земельної ділянки військового містечка площею 7,7330 га за адресою: АДРЕСА_4 , на якій розміщено будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перебуває на обліку в КЕВ м. Одеса.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 лютого 2005 року будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на праві державної власності належать ДП МОУ «Одеське авіаційно-ремонтне підприємство «Одесавіаремсервіс».

Згідно зі статтями 77, 78, 84 ЗК України, статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України», статтями 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони» вказані вище землі належать за формою власності до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони.

Водночас 17 липня 2007 року Молодіжненська сільська рада прийняла рішення № 774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеса земельної ділянки загальною площею 7,7330 га та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного» всупереч нормам статей 77, 84, 143 ЗК України (без отримання від власника земель оборони - КМУ згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою військового містечка Іллічівськ 1(2).

У зв`язку з викладеним 13 липня 2016 року іійськова прокуратура Південного регіону України подала до Господарського суду Одеської області позов в інтересах держави в особі КМУ, МОУ, КЕВ м. Одеси до Молодіжненської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення № 774-V, повернення незаконно вилученої земельної ділянки (справа № 916/1900/16).

Під час розгляду судом справи № 916/1900/16 Молодіжненська сільська рада надала копії рішень сільської ради щодо спірної земельної ділянки, прийнятих після її незаконного вилучення із земель Міністерства оборони України.

Так, рішенням Молодіжненської сільської ради від 30 березня 2011 року № 1930-V надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України - членам ОК «ДТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» (61 особа).

Згодом на підставі рішення Молодіжненської сільської ради від 30 травня 2011 року № 284-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність гр. України - членам ОК «ДТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» згідно з додатком (всього 61 особа) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_3 » передано земельні ділянки загальною площею 1,22 га безоплатно у власність громадян та видано їм державні акти на землю.

Зокрема, на підставі рішення від 30 травня 2011 року № 284-VI ОСОБА_1 видано державний акт від 22 березня 2012 року серії ЯЛ № 726909 на право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3961 (за адресою: АДРЕСА_1 ), яка була незаконно вилучена із земель МОУ.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07 липня 2022 року, у справі № 916/1900/16 позов прокурора задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Молодіжненської сільської ради від 17 липня 2007 року № 774-V. Зобов`язано Молодіжненську сільську раду повернути державі в особі МОУ та КЕВ м Одеси шляхом складання акта приймання-передавання земельну ділянку загальною площею 6,2930 га, вилучену рішенням Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17 липня 2007 року № 774-V.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право власності є непорушним, і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

У постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) зазначено, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128гс19).

Для застосування такого ефективного та правомірного способу захисту права власності, як віндикація, не вимагається дезавуювати (скасовувати, визнавати незаконними, недійсними тощо) усі проміжні рішення та правочини, на підставі яких чи у зв`язку з виконанням яких попередні набувачі спірного майна ставали їх зареєстрованими власниками (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 911/906/23).

Підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача.

За змістом статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 2 ЗК України визначено, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на види. Одним із яких є землі оборони.

Згідно статтею 70 ЗК України землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

Вважаючи, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності незаконно та поза волею власника, що встановлено рішеннями у справі № 916/1900/16, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про можливість задоволення позову у цій справі шляхом визнання недійсним державного акта та витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави.

Водночас місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, не врахував, що визнання недійсним державного акта, який посвідчує право власності відповідача не є ефективним способом захисту порушеного права у цій конкретній справі.

Крім того, суд не надав належної оцінки добросовісності ОСОБА_1 при набутті права власності на спірну земельну ділянку та пропорційності втручання у це право.

Так, згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Земельна ділянка, право на володіння якою є предметом спору у цій справі, є «майном» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

Необхідність виправити стару «помилку» не повинна стати наслідком непропорційного втручання у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу, і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов`язок діяти невідкладно під час виправлення своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (рішення ЄСПЛ від 11 червня 2020 року у справі «Фортеця проти України», заява № 68946/10, пункт 42, від 12 грудня 2024 року у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України», заява № 59414/15, пункт 26).

Потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення ЄСПЛ від 31 травня 2016 року у справі «Вукушич проти Хорватії» («Vukusic v. Croatia»), заява № 69735/11, пункт 64; від 12 червня 2018 року у справі «Бейнарович та інші проти Литви» («Beinarovic and Others v. Lithuania»), заяви № № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140).

Отже, у разі встановлення, що припинення майнового права особи на земельну ділянку відповідає критеріям законності, зокрема передбачено нормами ЗК України, необхідно встановити, чи потребують такого втручання загальні інтереси суспільства і чи є таке втручання у мирне володіння майном пропорційним до цілей, які це втручання переслідує.

Тому суди під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися норм законодавства України в частині підстав для припинення прав на землю та застосування наслідків позбавлення таких прав з урахуванням гарантій, установлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, стосовно захисту права власності добросовісного набувача.

Висновки про те, що позбавлення власності особи без виплати відповідної майнової компенсації узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування, викладено у численних рішеннях ЄСПЛ, у яких суд звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання щодо добросовісного власника майна та пов`язує необхідність відшкодування добросовісним власникам ринкової вартості майна із фактом позбавлення власності.

Так, у рішенні від 09 травня 2025 року у справі «Кулик проти України» (заява № 40214/16) ЄСПЛ вкотре у подібних правовідносинах встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що суть справи полягає в оцінці пропорційності і, зокрема, у наявності можливості у заявника отримати компенсацію або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення його майна, а саме земельної ділянки у межах водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), а також повторив, що позбавлення власності без виплати копенсації, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.

У справі «Шмакова проти України» (рішення ЄСПЛ від 11 січня 2024 року, заява № 70445/13) щодо позбавлення права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення цієї земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності, ЄСПЛ зробив висновок про те, що позбавлення власності (безвідносно до обраного способу захисту) без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам.

У рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України», яке набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року, що ухвалене за результатами розгляду заяв № 27849/15 і № 33358/15, ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок ЄСПЛ зробив, оцінивши, чи було втручання у право власності законним, чи переслідувало воно загальний інтерес і чи було воно пропорційним. Оцінюючи законність втручання, ЄСПЛ звернув увагу на те, що різні підходи національних судів у їхніх рішеннях зумовлені відсутністю чіткості та ясності у відповідному національному законодавстві. Щодо того, чи переслідує втручання у право власності особи суспільний інтерес, то ЄСПЛ урахував, що існує загальний інтерес у збереженні охоронних зон, зокрема, уздовж залізничних колій, оскільки вони є заходом безпеки, спрямованим на забезпечення безпечної та ефективної роботи залізничного транспорту та захисту населення. В оцінці пропорційності втручання ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у право власності особи, крім того, що викликає серйозні сумніви щодо його законності та відповідності загальним інтересам, поклало на неї непропорційний тягар, оскільки заявниці не було запропоновано жодної компенсації за вилучені в неї земельні ділянки. З урахуванням своїх висновків у цій справі ЄСПЛ констатував, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу, та вважав, що потрібно відновити настільки, наскільки це можливо, попереднє правове становище особи, яке вона мала до порушення. Тож держава-відповідач повинна забезпечити за допомогою належних засобів і протягом розумного строку повне відновлення прав заявниці на рекультивовану землю (у тому числі шляхом поновлення національного провадження, де це може бути застосовано), або надання грошової компенсації (розрахованої відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики суду), або надання рівнозначного майна.

Аналогічного висновку дійшов ЄСПЛ і у рішенні від 13 листопада 2025 року у справі «Білоус проти України» (заява № 28541/20).

Погоджуючись з рішенням місцевого суду про задоволення позову, апеляційний суд не надав належної оцінки і доводам відповідача про його добросовісність та про неможливість позбавлення його права власності без відповідної компенсації. При цьому суд обмежився лише посиланням на те, що вилучення Молодіжненською сільською радою спірної земельної ділянки відбулося з порушенням норм законодавства, і вказана земельна ділянка була надана у власність ОСОБА_1 незаконно.

Водночас суд не звернув уваги на те, що витребовуючи спірну земельну ділянку у відповідача, суди не вирішили питання надання йомугрошової компенсації або рівнозначного майна, на що неодноразове звертав увагу ЄСПЛ у аналогічних справах про позбавлення права власності на землю.

Не надавши належної правової оцінки цим обставинам, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення місцевого суду про задоволення позову.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і норм закону.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд не ухвалює судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бардука Младена Валерійовича задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

В. М. Коротун