Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №564/3746/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 564/3746/23

провадження № 61-12813св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А, Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Костопільська міська рада Рівненської області, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Костопільська міська рада Рівненської області, ОСОБА_3 , про визнання недійсним рішення про передання земельної ділянки в приватну власність, скасування державного акта та скасування державної реєстрації земельної ділянки

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним та скасувати рішення Яполотської сільської ради Костопільського (тепер Рівненського) району Рівненської області (далі - Яполотська сільська рада) від 25 березня 2009 року № 349 про передання земельної ділянки в приватну власність; визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку від 12 лютого 2012 року серії ЯК № 047673 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 .

По сусідству з його будинком розташоване сусіднє домоволодіння на АДРЕСА_2 власником якого на підставі рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2008 року є ОСОБА_2 .

На підставі рішення Яполотської сільської ради від 25 березня 2009 року № 349 ОСОБА_2 передано безкоштовно в приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га на АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Дозволено ОСОБА_2 замовити виготовлення технічної документації на передання земельної ділянки у приватну власність. Це рішення є підставою для видачі державного акта на право приватної власності.

На думку позивача, оспорюване рішення сільської ради є незаконним, оскільки було прийняте з порушенням норм чинного на той час земельного законодавства,. Зокрема, передання земельної ділянки у власність мало відбуватися у два етапи: спочатку рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації, а потім - рішення про затвердження документації та передання землі у власність. Яполотська сільська рада порушила ці вимоги, прийнявши рішення про передання у власність без попереднього дозволу на виготовлення технічної документації, що є порушенням статті 118 ЗК України (в редакції, що діяла на 25 березня 2009 року)

Також позивач вказував, що він не погоджував передання земельної ділянки площею 0,25 га у приватну власність відповідачки. До спірної земельної ділянки увійшла спільна земельна ділянка (прохід-проїзд), по якій і він, і відповідачка мають доступ до своїх домоволодінь. У протоколі встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), який складений у 2011 році в межах технічної документації, немає його підпису як суміжного землекористувача.

Крім того, позивач зазначив, що частина його житлового будинку опинилася на спірній земельній ділянці відповідачки. Це підтвердилося результатами зйомки, здійсненої інженером-землевпорядником у серпні 2023 року. Згідно з будівельними нормами відстань від найбільш виступної конструкції стіни до межі сусідньої ділянки має бути не менше 1,0 м.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Костопільський районний суд Рівненської області рішенням від 08 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд вважав безпідставними твердження позивача про те, що передання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулося без прийняття попереднього рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а отже з порушенням земельного законодавства, а саме Порядку безоплатного оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 844, адже вказаний порядок був прийнятий пізніше за прийняття оспорюваного рішення сільської ради.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рівненський апеляційний суд постановою від 11 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 08 квітня 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним та скасував рішення Яполотської сільської ради від 25 березня 2009 року № 349, яким гр. ОСОБА_2 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га, яка розташована на АДРЕСА_2 на території Яполотської сільської ради і використовується для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 047673, виданий 12 лютого 2012 року управлінням Держкомзему в Костопільському районі, на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 5623487802:02:001:0013, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Скасував державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 5623487802:02:001:0013, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за вказаною адресою.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що частина будинку позивача (прибудова «а») розташована на земельній ділянці відповідачки. Разом з тим на момент формування земельної ділянки відповідачки не було враховано наявність прибудови «а» до будинку позивача. При цьому сам факт несформованості земельної ділянки позивача не перешкоджає можливості захисту його встановленого законом інтересу на приватизацію земельної ділянки для обслуговування належного йому будинку.

Посилання відповідачки на застосування наслідків спливу позовної давності у зв`язку зі зверненням ОСОБА_1 у 2014 році з адміністративним позовом до Яполотьської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення Яполотьської сільської ради від 25 березня 2009 року № 349 апеляційний суд вважав безпідставним, оскільки порушення охоронюваного законом інтересу позивача є триваючим.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 574/476/16-ц та постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 545/1575/21, від 18 березня 2023 року у справі № 582/15/21, від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20, від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, від 08 липня 2021 року у справі № 264/632/19, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/2392/22, від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16, від 04 березня 2021 року у справі № 709/809/17.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що цей спір стосується визнання недійсними рішень, прийнятих органом місцевого самоврядування - Яполотською сільською радою, а клопотань про залучення сільської ради (її правонаступника) до участі у справі як співвідповідача позивач не заявляв. При цьому суд не врахував, що належним відповідачем у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку, та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.

Скарга містить доводи про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про обґрунтованість вимог позивача, а також про безпідставність висновків суду про те, що порушення прав позивача є триваючим, а тому до спірних правовідносин не можливо застосувати позовну давність.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним та обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 листопада 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.

28 листопада 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2026року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 .

Вказаний житловий будинок побудований у 1970 році і має 66,1 кв. м загальної площі, 44,2 кв. м. житлової площі, до нього належать такі господарські споруди: прибудова - а, вхідні сходи - а1, літня кухня - В, погріб - Пг/В, вхід в погріб - Е, сарай - Б, навіс - Д, вбиральня - Г, свердловина - К, огорожа - № 1, огорожа - № 2, що підтверджується технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленим фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 14 липня 2022 року.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 липня 2022 року № 306022629 відомо, що право власності на вказаний об`єкт житлової нерухомості зареєстроване за ОСОБА_1 26 липня 2022 року.

По сусідству з будинком позивача розташоване сусіднє домоволодіння на АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 січня 2009 року № 21620792, реєстраційний номер 26177378, що виданий Комунальним підприємством «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації».

Вказане будинковолодіння успадковане ОСОБА_2 після смерті її матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з технічним паспортом на садибний житловий будинок, який виготовлений Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації 09 вересня 2008 року, будинок на АДРЕСА_2 , збудований у 1968 року та має загальну площу 58,2 кв. м, житлову площу 33,5 кв. м і до нього належать такі господарські споруди: сходи - a, сарай - Б, огорожа - №1.

Рішенням Яполотської сільської ради від 25 березня 2009 року № 349 ОСОБА_2 передано безкоштовно в приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га, яка розміщена на території Яполотської сільської ради на АДРЕСА_2 , і використовується для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Дозволено ОСОБА_2 замовити виготовлення технічної документації на передання земельної ділянки у приватну власність за її кошт.

Це рішення стало підставою для видачі державного акта на право приватної власності на ім`я ОСОБА_2 серії ЯК № 047673 та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 5623487802:02:001:0013.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21 вересня 2023 року № НВ-9928474572023 відомо, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5623487802:02:001:0013 зареєстроване за ОСОБА_2 14 лютого 2012 року.

Рішенням Яполотської сільської ради від 21 травня 2010 року № 499 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,96 га, в т. ч.: для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд - 0,15 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,81 га.

З відповіді старости Яполотського старостинського округу відомо, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд становить 0,15 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,81 га, перебуває у користуванні ОСОБА_1 з 2001 року (згідно з погосподарською книгою за 2001 - 2005 року № 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто на належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Разом з тим визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади (органу місцевого самоврядування), які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Належними відповідачами у справах щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування є: особа (особи), якої (яких) стосується рішення, та орган місцевого самоврядування, рішення якого оскаржується (див. висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 лютого 2019 року у справі № 749/376/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 640/12437/16-ц та ін.).

Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року у справах № 362/884/16 та № 758/3921/15 дійшов висновку, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку, та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.

У цій справі позивач заявив вимоги, зокрема, про визнання недійсним та скасування рішення Яполотської сільської ради від 25 березня 2009 року № 349 про передання земельної ділянки в приватну власність та визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку.

Отже, особами, яких безпосередньо стосуються оспорювані рішення ради, є відповідна рада та фізична особа, якій земельні ділянки передано у власність.

Тобто у цій справі позов пред`явлено не до всіх осіб, які повинні відповідати за позовом.

Висновки суду по суті спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу учасників справи.

Разом з цим орган місцевого самоврядування, що прийняв відповідне рішення (його правонаступник), до участі у цій справі як співвідповідач не залучений, а заяв чи клопотань про залучення вказаних осіб позивач не заявляв, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

На зазначені обставини апеляційний суд уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про задоволення вимог позову.

Водночас суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, однак помилився з мотивами такої відмови. Тому рішення суду першої інстанції належить змінити в частині мотивів такої відмови.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на зазначене Верховний Суд вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 6 441,60 грн, а тому ці витрати підлягають стягненню з позивача на її користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року скасувати.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 08 квітня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 441 (шість тисяч чотириста сорок одну) гривню 60 копійок судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

В. М. Коротун