Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №295/5719/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 295/5719/24

провадження № 61-14652св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа- приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Товянський Сергій Ярославович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Яремчуком Олегом Васильовичем,на постановуЖитомирського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Григорусь Н. Й., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Товянський С. Я., про визнання недійсними договорів дарування та скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень.

Позовна заява мотивована тим, що 21 грудня 2021 року за участю транспортного засобу марки «BMW X5», державний номер НОМЕР_1 , під його керуванням та автомобіля марки «Renault» під керуванням ОСОБА_2 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі -ДТП), у результаті якої обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2022 року у справі № 295/17169/21, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО» (далі - ПрАТ « СК « ВУСО»), яке частково відшкодувало завдані йому збитки, а саме у розмірі 128 500 грн. Проте, відповідно до ремонтної калькуляції вартість відновлювального ремонту автомобіля «BMW X5» становить 511 035,61 грн. При цьому ОСОБА_2 після визнання його винним у вчиненні ДТП відмовився ремонтувати його автомобіль та відшкодовувати різницю вартості виконаних робіт необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля, яка становить 382 535,61 грн.

Позивач зазначав, що 20 січня 2023 року він звернувся до суду з позовом про відшкодування завданої йому шкоди. Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 липня 2023 року у справі № 295/859/25 стягнуто з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП, у розмірі 382 535,61 грн, 10 000 грн моральної шкоди, 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 925,36 грн судового збору.

Після цього він вжив заходів до примусового виконання судового рішення, оскільки відповідач і далі ігнорував його прохання щодо відшкодування завданої шкоди.

Приватним виконавцем Дідківським А. С. при примусовому виконанні виконавчого листа № 295/859/23, виданого 19 вересня 2023 року Богунським районним судом м. Житомира, у межах виконавчого провадження АСВП НОМЕР_3 встановлено відсутність майна та коштів у боржника, на які можливо звернути стягнення, оскільки у період з серпня 2022 року до серпня 2023 року боржник на користь доньки - ОСОБА_4 та онуки - ОСОБА_5 уклав договори дарування, що підтверджується інформацією з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна.

Посилався на те, що ОСОБА_2 , з метою уникнення звернення стягнення на майно внаслідок відповідальності за спричинену йому внаслідок ДТП шкоду, 04 серпня 2022 рокууклав договір дарування, відповідно до якого подарував (передав безоплатно) 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0509 га, кадастровий номер 1810136300:06:024:0005, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оцінену в 50 000 грн, а його донька - ОСОБА_3 отримала у власність шляхом прийняття дару частину вказаної земельної ділянки. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С. Я. за реєстровим № 1465.

Також 04 серпня 2022 року ОСОБА_2 , з метою уникнути звернення стягнення на майно внаслідок відповідальності за спричинену йому шкоду, створену ДТП, уклав договір дарування, відповідно до якого подарував (передав безоплатно) 29/100 частин об`єкту житлової нерухомості, загальною площею 412 кв. м, житловою площею 227,7 кв. м, до якого належать два житлові будинки та надвірні будівлі, загальна площа житлового будинку літ «А» становить 350,6 кв. м, житлова площа - 191,2 кв. м, житловий будинок літ. «В», загальною площею 61,4 кв. м, житловою площею 36,5 кв. м, господарська будівля літ. «З», гараж літ. «Е», сарай літ «И», уборні літ. «У1» та «У2», огорожа № 1-5, криниця № 6, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оцінені в 20 000 грн, а його донька - ОСОБА_3 отримала у власність шляхом прийняття дару частину об`єкту нерухомого майна. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С. Я. за реєстровим № 1464.

Позивач зазначав, що сторони правочинів є близькі родичі (батько та донька), вартість майна у правочинах значно занижена, відповідачі обрали безоплатний спосіб передачі майна шляхом укладення договорів дарування, що свідчить про очевидну мету їх вчинення - уникнення ОСОБА_2 стягнення коштів на його користь шляхом переведення права власності на іншу особу (близького родича). Тому укладені відповідачами договори дарування позивач вважав такими, що мають ознаки фраудаторних правочинів, оскільки укладені не з метою настання правових наслідків, обумовлених ними, а для уникнення ОСОБА_2 відповідальності за виконання грошових зобов`язань перед ним.

Оскільки відповідач добровільно не бажає відшкодовувати завдану йому шкоду, уникає відповідальності за виконання грошового зобов`язання, він змушений звернутися до суду з позовом для захисту своїх майнових прав.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним договір дарування 1/2 частини земельної ділянки від загальної площі 0,0509 га, кадастровий номер 1810136300:06:024:0005, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04 серпня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С. Я. за реєстровим № 1465;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Товянського С. Я. про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 64391676 від 04 серпня 2022 року щодо нерухомого майна: 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 1810136300:06:024:0005, площею 0,0509 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2618605918000);

- визнати недійсним договір дарування 29/100 об`єкту житлової нерухомості, загальною площею 412 кв. м, житловою площею 227,7 кв. м, до якого належать два житлові будинки та надвірні будівлі, загальна площа житлового будинку літ «А» становить 350,6 кв. м, житлова площа - 191,2 кв. м, житловий будинок літ. «В», загальною площею 61,4 кв. м, житловою площею 36,5 кв. м, господарська будівля літ. «З», гараж літ. «Е», сарай літ «И», уборні літ. «У1» та «У2», огорожа № 1-5, криниця № 6, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04 серпня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С. Я., за реєстровим № 1464;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Товянського С. Я. про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 64389089 від 04 серпня 2022 року щодо нерухомого майна: 29/100 об`єкту житлової нерухомості загальною площею 412 кв. м, житловою площею 227,7 кв. м, до якого належать два житлові будинки та надвірні будівлі, загальна площа житлового будинку літ «А» становить 350,6 кв. м, житлова площа - 191,2 кв. м, житловий будинок літ. «В», загальною площею 61,4 кв. м, житловою площею 36,5 кв. м, господарська будівля літ. «З», гараж літ. «Е», сарай літ «И», уборні літ. «У1» та «У2», огорожа № 1-5, криниця № 6, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2618545318000).

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 01 квітня 2025 року у складі судді Семенцевої Л. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Скасовано арешт, накладений ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 18 квітня 2024 року на 1/2 частину земельної ділянки від загальної площі 0,0509 га, кадастровий номер 1810136300:06:024:0005, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2618605918000, та на 29/100 частин об`єкту житлової нерухомості загальною площею 412 кв. м, житловою площею 227,7 кв. м, до якого належать два житлові будинки та надвірні будівлі, загальна площа житлового будинку літ «А» складає 350,6 кв. м, житлова площа - 191,2 кв. м, житловий будинок літ. «В» загальною площею 61,4 кв. м, житловою площею 36,5 кв. м, господарська будівля літ. «З», гараж літ. «Е», сарай літ «И», уборні літ. «У1» та «У2», огорожа № 1-5, криниця № 6, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2618545318000, що належать ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані договори дарування не містять ознак фраудаторних правочинів, оскільки вони були укладені не лише до відкриття виконавчого провадження (19 вересня 2023 року), а й задовго до ухваленням судом заочного рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (13 липня 2023 року). Крім того, укладення цих договорів відбулося за півроку до відкриття Богунським районним судом м. Житомира провадження у справі № 295/859/25про відшкодування завданої шкоди (03 лютого 2023 року).

Районний суд вказав на відсутність підстав однозначно стверджувати про те, що ОСОБА_2 з моменту вчинення ДТП був обізнаний про наявність у нього обов`язку відшкодувати позивачеві завдану шкоду, ураховуючи те, що його вина була встановлена постановою Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2022 року у справі № 295/17169/21, яка набрала законної сили 07 червня 2022 року, а частина грошових коштів на відшкодування шкоди сплачена потерпілому страховою компанією, тоді як фактичний грошовий розмір відшкодування шкоди був визначений у подальшому судовим рішенням у справі № 295/859/25.

Суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів, які б вказували на наявність очевидної недобросовісності та зловживання правами щодо нього під час укладення відповідачами 04 серпня 2022 року оспорюваних договорів дарування.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 квітня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0509 га, кадастровий номер 1810136300:06:024:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04 серпня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С. Я. 04 серпня 2022 року за реєстровим № 1465.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Товянського С. Я. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний № 64391676) від 04 серпня 2022 року щодо 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0509 га, кадастровий номер 1810136300:06:024:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2618605918000).

Визнано недійсним договір дарування 29/100 частин житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , який був укладений 04 серпня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С. Я. 04 серпня 2022 року за реєстровим № 1464.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Товянського С. Я. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний № 64389089) від 04 серпня 2022 року щодо 29/100 частин житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2618545318000).

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорювані договори дарування частини земельної ділянки та частини житлового будинку укладені між ОСОБА_2 та його донькою - ОСОБА_6 є безоплатними та відповідно приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а тому дарувальник - ОСОБА_2 , який відчужив майно на підставі безоплатних договорів на користь доньки, маючи невиконані грошові зобов`язання перед позивачем (кредитором), діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки відчуження ОСОБА_2 нерухомого майна за спірними договорами дарування зменшує платоспроможність останнього та свідчить про недопущення у майбутньому звернення стягнення на його майно, що дозволяє зробити висновок про фраудаторність оспорюваних договорів дарування, тобто визнання їх такими, що вчинені на шкоду кредитору.

Апеляційний суд вказав, що на підтвердження зазначеного свідчить: момент ухвалення Богунським районним судом м. Житомира постанови від 16 лютого 2022 року у справі № 295/17169/21 про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні ДТП, внаслідок якої був пошкоджений належний позивачу автомобіль;момент вчинення правочинів (04 серпня 2022 року); контрагент, з яким боржник уклав оспорюваний договір дарування - донька боржника; безоплатність оспорюваних правочинів.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_2 , відчуживши спірне нерухоме майно, на яке могло бути звернуто стягнення у рахунок погашення відшкодування ОСОБА_1 шкоди, на користь своєї доньки, діяв з метою приховання цього майна від звернення стягнення на погашення матеріальної шкоди, що свідчить про те, що правова мета таких договорів дарування була іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому такі правочини були очевидно фіктивними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Яремчук О. В., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року скасувати та залишити в силі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 квітня 2025 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У листопаді 2025 року касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Яремчуком О. В., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2025 року клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено; поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження судового рішення; відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.

У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Яремчуком О. В., мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягає скасуванню.

На думку заявника, апеляційний суд не врахував, що ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 24 липня 2024 року у справі № 295/859/23, якою встановлено, що копію заочного рішення від 13 липня 2023 року у справі № 295/859/23 ОСОБА_2 отримав і дізнався лише 21 червня 2024 року, тобто не був обізнаний про наявність такої справи до 21 червня 2024 року. Тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що оспорювані договори дарування були укладені після ухвалення Богунським районним судом м. Житомира постанови від 16 лютого 2022 року у справі № 295/17169/21 про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124КУпАП, що свідчить про їх фраундаторність, є помилковим.

Посилається на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 з моменту ухвалення Богунським районним судом м. Житомира постанови від 16 лютого 2022 року (яка була залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2022 року) про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП до моменту укладення договорів дарування (04 серпня 2022 року) був належно повідомлений про те, що завдані внаслідок ДТП збитки не покриваються за рахунок страхових виплат.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення представник ОСОБА_3 - адвокат Яремчук О. В., вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 263/3930/16-ц, від 04 лютого 2021 року у справі № 202/26139/13-ц, від 11 березня 2021 року у справі № 296/9824/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 463/8859/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 5298777 від 21 грудня 2021 року, 21 грудня 2021 року о 17 год 10 хв на перехресті проспекту Миру, 22 та вул. Миру у м. Житомирі, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Renault», державний номер НОМЕР_2 , виїхав на регульоване перехрестя на заборонений сигнал світлофору, а саме, жовту секцію та скоїв зіткнення із транспортним засобом «BMW», державний номер НОМЕР_1 , чим порушив вимоги пункту 8.7.3ґ Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена статтею 124 КУпАП. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження (а. с. 116-119).

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2022 року у справі № 295/17169/21, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2022 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, в результаті якого 21 грудня 2021 року о 17 год 10 хв відбулася ДТП за участю транспортного засобу марки «BMW X5», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля марки «Renault» під керуванням ОСОБА_2 (а. с. 76; 77-80).

Відповідно до копії листа/відповіді на адвокатський запит від 03 січня 2023 року вих. № 1990 ПрАТ «СК «ВУСО» транспортний засіб марки «Renault Kangoo», державний номер НОМЕР_2 , на момент ДТП був застрахований у ПрАТ «СК «ВУСО» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 206842105. Страхова сума (ліміт відповідальності страховика) згідно з полісом за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 130 000 грн, франшиза - 1 500 грн. ПрАТ «СК «ВУСО» сплатило на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 128 500 грн (а. с. 19).

Згідно із ремонтною калькуляцією від 05 січня 2022 року № 2210497 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «BMW Х5», державний номер НОМЕР_1 , з ПДВ складає 511 035,61 грн, що підтверджується доданою до листа копією ремонтної калькуляції та копією технічного огляду КТЗ від 21 грудня 2021 року (а. с. 20-23).

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 липня 2023 року у справі № 295/859/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПрАТ «СК «ВУСО» про стягнення шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП у розмірі 382 535,61 грн, 10 000 грн моральної шкоди, 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 925,36 грн судового збору (а. с. 15-18).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 295/859/23 апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Яремчука О. В., залишено без задоволення, а заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 липня 2023 року - без змін.

За заявою ОСОБА_1 про примусове виконання виконавчого листа № 295/859/23, виданим Богунським районним судом м. Житомира 19 вересня 2023 року, приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Дідківським А. С. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа, виданого 19 вересня 2023 року з примусового виконання заочного рішення суду у справі № 295/859/23 (а. с. 42).

Відповідно до копії відповіді приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А. С. від 17 жовтня 2023 року № 10375 при примусовому виконанні виконавчого листа № 295/859/23 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, встановлено відсутність майна та коштів у боржника на які можливо звернути стягнення, оскільки у період з квітня 2023 року до серпня 2023 року боржником укладено договори дарування на користь доньки - ОСОБА_7 та онуки - ОСОБА_5 (а. с. 24).

На підставі договору дарування земельної ділянки від 04 серпня 2022 року, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С. Я. за реєстровим № 1465, ОСОБА_2 (дарувальник) безоплатно передав у власність, а ОСОБА_3 (обдаровувана) прийняла у власність дарунок 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0509 га, кадастровий номер 1810136300:06:024:0005, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 31-32).

Згідно з пунктом 2.1. договору даруванняземельної ділянки від 04 серпня 2022 року цей дарунок сторони оцінили у 50 000 грн.

04 серпня 2022 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана) було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С. Я. за реєстровим № 1464, відповідно до умов якого дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваній, а обдаровувана приймає від дарувальника належній йому на праві власності 29/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці із кадастровим номером 1810136300:06:021:0021 (а. с. 33).

Відповідно до пункту 3 договору дарування від 04 серпня 2022 року дарунок сторонами оцінюється у 20 000 грн.

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17 жовтня 2023 року за № 350775759, № 36672164:

- 04 серпня 2022 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С. Я. внесено відомості про речове право, індексний номер 64391676 щодо 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0509 га, кадастровий номер 1810136300:06:024:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2618605918000);

- 04 серпня 2022 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С. Я.внесено відомості про речове право, індексний номер 64389089, щодо 29/100 частин житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2618545318000 (а. с. 34-41).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Яремчуком О. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див.: постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)), постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

Ураховуючи те, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23) та постанову Верховного Суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанови Верховного Суду: від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19), від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Подібні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), у якій зазначено, що правочином, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див.: постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частини першої та частини п`ятої статті 203 ЦК України, що, за правилами статті 215 цього Кодексу, є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Нікчемність правочину, навпаки має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див.: постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Отже, цивільно-правовий договір, у тому числі й договір дарування, не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі, на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), не знайшла підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України.

Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див.: постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року к справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814св18)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див.: постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд установив, що ОСОБА_2 04 серпня 2022 року відчужив належні йому на праві власності 1/2 частину земельної ділянки та 29/100 частин житлового будинку за безоплатними договорами (нотаріально посвідченими договорами дарування) своїй доньці - ОСОБА_3 , будучи при цьому обізнаним про наявність постанови Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2022 року у справі № 295/17169/21 про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. ОСОБА_2 був достеменно обізнаний з претензіями до нього позивача про відшкодування шкоди, яка виникли з його вини у результаті ДТП і не покрита страховою виплатою. Такі доводи відповідач не спростував, а тому доводи касаційної скарги про протилежне є безпідставними.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що така поведінка ОСОБА_2 є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, оскільки направлена на приховання вищевказаного майна від виконання у майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, що в свою чергу шкодить інтересам ОСОБА_1 .

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Оскільки на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна, ОСОБА_2 не відшкодував позивачу майнову шкоду, завдану внаслідок пошкодження автомобіля, то ОСОБА_1 набув права вимоги до ОСОБА_2 , тобто є його кредитором.

При цьому, боржник не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїм кредитором.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може (див. постанова Верховного Суду від 07 серпня 2025 року у справі № 295/5712/24 (провадження № 61-5355св25)).

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорювані договори дарування частини земельної ділянки та частини житлового будинку, укладені між ОСОБА_2 та його донькою - ОСОБА_3 , є безоплатними та відповідно приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а тому дарувальник ОСОБА_2 , який відчужив майно на підставі безоплатних договорів на користь доньки, маючи невиконані грошові зобов`язання перед позивачем (кредитором), діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки відчуження ОСОБА_2 нерухомого майна за оспорюваними правочинами зменшує платоспроможність останнього та свідчить про недопущення у майбутньому звернення стягнення на його майно, що дозволяє зробити висновок про фраудаторність оспорюваних договорів дарування, тобто такими, що вчинені на шкоду кредитору.

На підтвердження зазначеного свідчить: момент ухвалення Богунським районним судом м. Житомира постанови від 16 лютого 2022 року у справі № 295/17169/21 про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні ДТП, внаслідок якої був пошкоджений належний позивачу автомобіль; момент вчинення правочинів (04 серпня 2022 року); контрагент, з яким боржник уклав оспорюваний договір дарування - донька боржника; безоплатність оспорюваних правочинів.

При цьому ОСОБА_2 , відчуживши спірне нерухоме майно, на яке могло бути звернуте стягнення в рахунок погашення відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 на користь своєї доньки, діяв з метою приховання цього майна від звернення стягнення на погашення матеріальної шкоди, що свідчить про те, що правова мета таких договорів дарування була іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому такі правочини були очевидно фіктивними.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у відповідних постановах Верховного Суду, , є безпідставними, оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи заявника фактично, зводяться до незгоди з оцінкою апеляційним судом доказів у справі, неправильним, на її думку, встановленням обставин справи, що не може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки є переоцінкою Верховним Судом доказів, яка на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції належно дослідив всі зібрані у справі докази та надав їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Яремчуком Олегом Васильовичем,залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник