Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №539/618/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 539/618/25

провадження № 61-1627св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

заявник - Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області,

заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Лубенська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Антіховичем Володимиром Володимировичем, на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 березня 2025 року у складі судді Бєссонової Т. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року в складі колегії суддів Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

В лютому 2025 року Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради звернулося до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою.

Заява обґрунтована тим, що право власності на 29/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних господарчих побудов та 29/50 частки земельної ділянки площею 0,0808 га, кадастровий номер 5310700000:03:054:0030, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , належало ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2020 року. Інші 21/50 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та 21/50 частки земельної ділянки за зазначеною адресою належать ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 червня 2000 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 та після її смерті спадкова справа не заводилася, спадкоємці відсутні. Оскільки після смерті ОСОБА_3 спадщину ніхто не прийняв та з часу її смерті минуло більше року заявник вважає, що належне їй майно має бути визнано відумерлою спадщиною та передано у власність Лубенської територіальної громади.

Просила суд визнати 29/50 частин житлового будинку літ. А-І житловою площею 48,3 кв. м з сараєм «Б», погребом літ. «Б», гаражем «І», вбиральнею «Д», гаражем «Ж», прибудовою «З», погребом під прибудовою теплиці «К», вбиральнею «И», водопроводом № 1, огорожею № 2-4, воротами № 5, воротами № 6, вигрібною ямою № 7, вигрібною ямою № 8, замощенням І, газопроводом та 29/50 частин земельної ділянки площею 0,0808 га, кадастровий номер 5310700000:03:054:0030, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , відумерлою спадщиною та передати їх у власність Лубенської територіальної громади в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року, заяву Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області про визнання спадщини відумерлою задоволено.

Визнано 29/50 частин житлового будинку літ. А-І житловою площею 48,3 кв. м, з сараєм «Б», погребом літ. «Б», гаражем «І», вбиральнею «Д», гаражем «Ж», прибудовою «З», погребом під прибудовою теплиці «К», вбиральнею «И», водопроводом № 1, огорожею № 2-4, воротами № 5, воротами № 6, вигрібною ямою № 7, вигрібною ямою № 8, замощенням І, газопроводом та 29/50 частин земельної ділянки площею 0,0808 га, кадастровий номер 5310700000:03:054:0030, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 відумерлою та передано їх у власність Лубенській територіальній громаді в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням Лубенської міської ради від 24 червня 2011 року «Про визначення повноважень щодо управлінням майном» Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради передані повноваження щодо здійснення представництва інтересів територіальної громади міста при зверненні до суду з заявами про визнання спадщини відумерлою та майна безхазяйним. Беручи до уваги відсутність у померлої ОСОБА_3 спадкоємців як за законом, так і за заповітом, зважаючи на те, що після відкриття спадщини минуло більше року, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених вимог.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції і також вказав, що доводи апеляційної скарги представника заінтересованої особи ОСОБА_2 щодо прийняття останнім спадщини як спадкоємцем 4 черги, тобто особи, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менше 5 років до часу відкриття спадщини, не заслуговують на увагу, оскільки наявними в матеріалах справи доказами доводиться лише факт реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 з 27 серпня 2019 року. Проте сама по собі реєстрація особи за адресою проживання спадкодавця не доводить факт її спільного проживання з іншою особою, в цьому випадку ОСОБА_2 , 1980 року народження, зі спадкодавцем ОСОБА_3 , 1956 року народження, в розумінні вимог статті 1264 ЦК України.

ОСОБА_2 , вважаючи себе спадкоємцем майна покійної ОСОБА_3 , із відповідними заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався, позаяк не звертався і до суду з позовом по встановлення факту проживання однією сім`єю з спадкодавцем. При цьому колегією суддів прийнято до уваги пояснення іншої заінтересованої особи - співвласника домоволодіння ОСОБА_1 , яка пояснила, що ОСОБА_2 інколи з`являвся в домоволодінні щоб пиячити, красти у сусідів та ховатися, щоб його не знайшла поліція.

Надані апелянтом до апеляційної скарги документи містять інформацію лише про реєстрацію ОСОБА_2 в домоволодінні спадкодавця ОСОБА_3 з 2019 року, що не може розглядатись як належний та допустимий доказ існування фактичних шлюбних відносин між спадкоємцем та спадкодавцем. Доведення зазначених в апеляційній скарзі обставин підлягає в судовому порядку шляхом пред`явлення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю з спадкодавцем не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Аргументи учасників справи

02 лютого 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Антіхович В. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив рішення судів скасувати, ухвалити нове рішення, яким заяву залишити без розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди проігноровали, що у цих правовідносинах наявний спір про право, а також не врахували, що скаржник був мобілізований за місяць до дати розгляду справи судом першої інстанції. Він на часрозгляду справи був залучений до Збройних сил України та не мав можливості захистити свої права.

Якнаслідок успадковане житлове приміщення особи, в якому він 8 років проживав зі спадкодавцем однією сім'єю, в тому числі і на час її смерті, позбавлений житла.

ОСОБА_2 прийняв спадщину, адже був зареєстрований разом зі спадкодавцем на момент смерті. Заявником визнано, що в справі наявний спір про право, сам по собі текст наявного відзивуна апеляційну скаргу містить вказівку заявника на спір про право з приводу спадкових правовідносинах, а тому суд на підставі частини шостої статті 294 ЦПК України суд мав залишити заяву без розгляду.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження; відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 643/4413/16-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 643/6125/16).

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а суд в таких справа зобов`язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (стаття 294 ЦПК України).

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України.

До заінтересованих осіб належать особи, які мають у справі юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають визнанню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із визнанням обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь також і заінтересовані особи. Такий інтерес заінтересованих осіб може суперечити інтересам заявника. Схожий висновок наведений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 686/11198/22.

Разом з тим, суб`єктивні цивільні права таких осіб не можуть оспорюватися (припинятись, обмежуватись) внаслідок встановлення судом юридичного факту, який просить встановити заявник в порядку окремого провадження, оскільки таке оспорювання буде свідчити про наявність спору про право, незалежно від наявності чи відсутності заперечень таких осіб.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23).

У статті 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частини перша-друга статті 1277 ЦК України).

Згідно зі статтею 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21).

Наявність спадкоємців, які прийняли спадщину, унеможливлює визнання спадщини відумерлою (постанова Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 691/517/23).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23) зазначив, що:

«законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини як член сім`ї спадкодавця. Правопідверджуючим документом на спадкове майно при цьому є свідоцтво про право на спадщину (стаття 66 Закону України «Про нотаріат»). Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім`ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п`яти черг, передбачених законом. Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.

… орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі самі права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 644/2440/24 (провадження

№ 61-5490сво25) зроблено такі висновки:

«під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Сутність справ окремого провадження полягає в підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження. Законодавцем визначено, що у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і мати безспірний характер.

Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Подібні за змістом висновки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968сво21).

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом, тому доводи касаційної скарги про недоведеність факту постійного проживання заявника і спадкодавця в одному житловому приміщенні на час відкриття спадщини є безпідставними.

Відумерлість спадщини означає, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, ніхто зі спадкоємців в силу різних причин не претендує, або спадкоємці взагалі відсутні, внаслідок чого (неможливості спадкування) територіальна громада за місцем відкриття спадщини на підставі рішення суду стає законним правонаступником (не спадкоємцем) померлої особи в частині тих прав та обов`язків, які залишилися після її смерті.

З моменту відкриття спадщини відповідний орган місцевого самоврядування не має та навіть не може мати жодного цивільного права щодо спадщини, який міг би зумовити спір про таке право. Виникнення ж публічного обов`язку територіальної громади відбувається за сукупності юридичних фактів, а його виникнення до моменту визнання судом спадщини відумерлою також не свідчить про можливість виникнення спору про право на спадкування між суб`єктом, який набув публічний обов`язок, з особою, яка має право на спадкування.

Під час розгляду справ окремого провадження орган місцевого самоврядування як процесуально заінтересована особа може заперечувати проти встановлення відповідного факту та має достатній обсяг процесуальних прав у таких справах, оскільки справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а суд в таких справа зобов`язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (стаття 294 ЦПК України).

Заперечення (невизнання) відповідного юридичного факту органом місцевого самоврядування не свідчить про виникнення спору про право на спадщину, якого територіальна громада до моменту визнання судом цієї спадщини відумерлою не має.

Оскільки спір про право на спадщину може існувати між особами, які мають або можуть набути право на спадкування, то до моменту визнання судом спадщини відумерлою не може йтися ні про який спір про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою.

Тому, якщо виникнення права на спадкування залежить від наявності певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору з іншими спадкоємцями, розглядається за правилами окремого провадження.

Між особою, яка згідно із законом може бути віднесена до певної черги спадкоємців і звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини, та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою не виникає спір про вже наявне суб`єктивне цивільне право територіальної громади на спадкове майно. Свідченням наявності такого спору не може бути факт відсутності спадкоємців або сплив одного року з часу відкриття спадщини.

Подання або неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має враховуватися судом як одна з обставин, але не є самостійним і вирішальним критерієм для визначення наявності спору про право. Вирішальним є не факт подання чи неподання такої заяви, а те, чи обмежується справа встановленням юридичного факту, чи у ній фактично вирішується матеріально-правовий спір щодо спадкового майна».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 була власником 29/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних господарчих побудов та 29/50 частки земельної ділянки площею 0,0808 га за цієї адресою. Власником іншої 21/50 частки у праві спільної власності на житловий будинок з відповідною частиною господарських будівель та земельної ділянки є ОСОБА_1 . Згідно з реєстром територіальної громади м. Лубни станом на 30 липня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дата реєстрації 27 серпня 2019 року);

колегія суддів враховує доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що він був мобілізований до Збройних сил України за місяць до дати розгляду справи судом першої інстанції, тому не мавможливості брати участь у розгляді справи, а апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 вважає себе спадкоємцем майна покійної ОСОБА_3 як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом);

суди виходили з того, що відсутні спадкоємці померлої ОСОБА_3 за заповітом і за законом, які прийняли спадщину, після відкриття спадщини минуло більше року, тому зробили висновок про наявність правових підстав для визнання спадщини відумерлою;

апеляційний суд вказав, що сам лише факт реєстрації ОСОБА_2 з 2019 року за адресою проживання спадкодавця не підтверджує факт їх спільного проживання, із відповідною заявою про прийняття спадщини до нотаріуса він не звертався, як не звертався і до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю з спадкодавцем. Тому вважав, що ОСОБА_2 не підтвердив факт спільного проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, який встановлюється виключно в судовому порядку;

суди не врахували, що ОСОБА_2 претендує на спадкове майно ОСОБА_3 як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом).За встановлення судом такого факту це підтвердить як наявність у особи спадкових прав, так і факт прийняття спадщини. Такий факт потребує перевірки судом і може бути встановлений за відповідною заявою ОСОБА_2 у порядку окремого провадження або за зверненням місцевої ради про визнання спадщини відумерлою, проте в останньому випадку - лише в порядку позовного провадження, оскільки це свідчитиме про наявність спору про право.

Тому суди зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для вирішення питання визнання спадщини ОСОБА_3 відумерлою у цій справі в порядку окремого провадження. У зв`язку з цим заяву Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради про визнання спадщини відумерлою належить залишити без розгляду на підставі частини шостої статті 294, частини четвертої статті 315 ЦПК України.

При цьому касаційний суд роз`яснює заявнику, що залишення його заяви про визнання спадщини відумерлою без розгляду не позбавляє його права звернутися до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження на загальних підставах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановіВерховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 644/2440/24 (провадження № 61-5490сво25), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати із залишенням заяви про визнання спадщини відумерлою без розгляду.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року скасувати.

Заяву Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради про визнання спадщини відумерлою залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко