Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №523/14978/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 523/14978/22

провадження № 61-4897св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»;

відповідач - Головне управління національної поліції в Одеській області;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_1 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року у складі судді Кремер І. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до Головного управління національної поліції в Одеській області(далі - ГУНП в Одеській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_1 , про звільнення майна з-під арешту.

Позовна заява АТ «УкрСиббанк» мотивована тим, що 13 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11075954000, в забезпечення виконання якого між сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В., за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру загальною площею 65,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №286427166 від 24 листопада 2021 року, вбачається, що на вищевказане іпотечне майно накладено обтяження, підстава обтяження: постанова про накладення арешту, 31/4-2709, 11 серпня 2010 року, Слідчий відділ Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області), слідчий Каплі Ю. О.

Позивач зазначив, що дане майно підлягає звільненню з-під арешту у зв`язку з тим, що накладення арештів на майно, яке передано в іпотеку АТ «УкрСиббанк», порушує його права як іпотекодержателя на переважне перед іншими кредиторами право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Враховуючи викладене, АТ «УкрСиббанк» просило зняти арешт з іпотечного майна, а саме з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,7 кв. м, накладений на підставі постанови про накладення арешту, 31/4-2709, 11 серпня 2010 року, СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, слідчий Каплі Ю. О.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року, у задоволені позову АТ «УкрСиббанк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

03 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (далі - Закон № 2478-VIII). Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону частину четверту статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» парламент доповнив пунктом «7» про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі: «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».

У пунктах 1 та 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» даного Закону зазначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом (він був опублікований 03 листопада 2018 року, набрав чинності 04 листопада 2018 року та був введений у дію 04 лютого 2019 року). Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Враховуючи викладене, оскільки іпотека за договором від 13 листопада 2006 року зареєстрована за АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», 14 листопада 2006 року, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що арешт на спірну квартиру,накладенийна підставі постанови СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 11 серпня 2010 року, не порушує зареєстровані права та інтереси іпотекодержателя АТ «УкрСиббанк» на це майно, які можуть бути задоволені згідно з їх першочерговим пріоритетом, шляхом звернення стягнення в позасудовому порядку, у відповідності до статей 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 квітня 2025 року представник АТ «УкрСиббанк» - адвокат Лизуненко С. О. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 751/5065/19, у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс18.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Суворовського районного суду міста Одеси.

12 травня 2025 року справа № 523/14978/22 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника АТ «УкрСиббанк» - адвоката Лизуненка С. О. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в позові про звільнення іпотечного майна з-під арешту, неправильно застосували пункт 7 частини четвертої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки ця норма стосується лише позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, однак банк мав намір реалізувати предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження. Наявний арешт, накладений у 2010 році, унеможливлює таку реалізацію та порушує право іпотекодержателя.

Крім того, виходячи з обставин справи та відповідей, наданих ГУНП в Одеській областіта Міністерством юстиції України, є всі підстави вважати, що кримінальна справа, в межах якої слідчим було накладено арешт на іпотечне майно, закрита та слідчим в порушення норм процесуального права не знято вказаний арешт. При розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій не витребовувалась інформація стосовно стану кримінальної справи, в рамках якої винесено постанову про накладення арешту, 31/4-2709, 11 серпня 2010 року, СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, слідчий Каппі Ю. О.

Таким чином, при розгляді справи суд першої інстанції не встановив обставин, які мають значення для вирішення справи та дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог банку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2025 року представник ГУНП в Одеській області - Міняйло О. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11075954000, в забезпечення виконання якого між сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В., за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру загальною площею 65,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-20).

Пунктом 4.2 іпотечного договору від 13 листопада 2006 року визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя між Іпотекодателем та Іпотекодержателем, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь - який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки; згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов розділу 5 цього договору.

Згідно з пунктом 5.3 іпотечного договору від 13 листопада 2006 року у разі законодавчої можливості застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя, як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абзац другий частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку») право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в пункті 5.1 цього іпотечного договору.

Відповідно до пункту 5.4 іпотечного договору від 13 листопада 2006 року у разі застосування права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки, як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абзац другий частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку»), іпотекодержатель реалізує норми статті 38 Закону України «Про іпотеку».

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 286427166 від 24 листопада 2021 року, вбачається, що АТ «УкрСиббанк» є іпотекодержателем майна боржника ОСОБА_1 , а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22).

При цьому, 12 серпня 2010 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано обтяження № 10137478, вид обтяження: арешт нерухомого майна, підстава обтяження: постанова про накладення арешту, 31/4-2709, 11 серпня 2010 року, СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, слідчий Каппі Ю.О. (а.с. 22).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга АТ «УкрСиббанк» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Механізм скасування арешту майна було передбачено таким чином - на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.

Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, десятої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

В позовній заяві АТ «УкрСиббанк» посилалося на те, що арешт на квартируза адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 11 серпня 2010 року, унеможливлює здійснення банком своїх прав як іпотекодержателя, зокрема унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки згідно умов іпотечного договору від 13 листопада 2006 року, оскільки іпотекодержатель має переважне право перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки і таке право підлягає захисту в тому числі і шляхом зняття арешту з предмету іпотеки, накладеного в забезпечення виконання вимог інших кредиторів, які не є іпотекодержателями.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державній реєстрації прав підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, зокрема, заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

03 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон № 2478-VIII. Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону частину четверту статті 24 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» парламент доповнив пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».

Закон № 2478-VIII застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону (пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23 (провадження № 61-6083сво24) вказано, що: «За правилом частин п`ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» - іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено такі визначення: пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно (абз. 11); вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 12); нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 13). Конструкція пріоритету спрямована на вирішення колізії прав (як цивільних, так і публічних) на той же самий предмет іпотеки. Особа, право якої виникло раніше, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, перед іншими суб`єктами. Пріоритет є втіленням ще римського принципу - qui prior est tempore, potior eat jure (перший в часі - сильніший по праву).

Таким чином, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Верховний Суд виходить з того, що вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя».

Відтак, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк» про зняття арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного на підставі постанови СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 11 серпня 2010 року, з огляду на те, що цей арешт не позбавляє АТ «УкрСиббанк», яке є іпотекодержателем цього майназа іпотечним договором від 13 листопада 2006 року, права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законами України «Про іпотеку», а також не перешкоджає банку у реалізації його права на повне задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 751/5065/19, у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс18 є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк