Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №462/8806/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 462/8806/24

провадження № 61-7998св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2026 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що позивач перебувала у шлюбі із відповідачем, і у них є двоє спільних дітей.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 18 березня 2022 року шлюб між ними розірвано, а рішенням цього ж суду від 09 грудня 2022 року визначено місце проживання дітей разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Діти проживають окремо від відповідача більше 3 років, з яких півтора року відповідач проживає за межами України та не бере участі у вихованні дітей.

Під час їхнього проживання, він поводив себе із дітьми грубо та агресивно, систематично влаштовував скандали, вживав нецензурну лексику, застосовував фізичне насильство щодо сина, через, що впродовж 2014 - 2022 років вона 5 разів зверталась із заявами у правоохоронні органи.

27 червня 2022 року постановою Залізничного районного суду м. Львова ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого в статті 173 КУпАП, а 16 листопада 2022 року щодо нього винесено терміновий заборонний припис.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 24 січня 2023 року останнього визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, а постановою від 20 травня 2024 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року, його визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства щодо сина ОСОБА_2 , під час якого він вдарив його по голові долонею лівої руки.

Також постановою Залізничного районного суду м. Львова від 12 вересня 2024 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства щодо сина ОСОБА_2 , однак провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

За наведеного, поведінка ОСОБА_2 негативно впливає на її емоційний стан та стан дітей, через що з 17 лютого 2022 року вони отримують послуги психолога у Львівському міському центрі соціальних послуг та реабілітації «Джерело». Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 576 від 18 липня 2024 року ОСОБА_2 заборонено спілкуватись із сином. За весь час окремого проживання ОСОБА_2 не цікавився дітьми, не намагався брати участь у їхньому вихованні, не робив жодних спроб налагодити відносини, не приходив у садок чи школу, не був на батьківських зборах та жодним чином не брав участь у шкільному та позашкільному житті дітей. Також відповідач перешкоджав проведенню операції по видаленню аденоїдів сину ОСОБА_2 , телефонуючи в органи опіки, поліцію та лікарню. За наведеного, оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання дітей, ображає та принижує їх, регулярно вчиняє щодо них домашнє насильство, зважаючи на інтереси дітей, просила вказаний позов задовольнити.

ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 вересня 2025 року в складі судді: Іванюк І. Д. в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради (далі - Залізнична РА ЛМР) про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини;

у постанові КЦС ВС від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24 (провадження № 61-13691св24) вказано, що під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, провадження № 61-7357св21; від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24). Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24). У своїй постанові КЦС ВС від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц (провадження № 61-3153св24) зазначив, що неактивність або певна бездіяльність відповідача як батька, що пов`язана, зокрема, з об`єктивними обставинами (робота за кордоном) та перешкодами, які чинила позивачка (намагання заборонити будь-які контакти із сином шляхом встановлення заборонного припису), не може вважатися достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав;

позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків;

з висновку Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 20 травня 2025 року № 260001-вих.73435, вбачається, що з метою захисту прав та законних інтересів дітей, було вирішено за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із врахуванням відсутності з сторони відповідача активних дій щодо участі у вихованні дітей, його незацікавленості у вирішенні питання позбавлення батьківських прав, відсутності позитивного психоемційного контакту з дітьми, вчинення насильства відносно сина;

допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила, що є працівником Львівського міського центру соціальних послуг та реабілітації «Джерело». З 2021 року - з часу розірвання шлюбу ОСОБА_6 звернулась до них за допомогою психолога. Син ОСОБА_2 був дуже напружений та нервовий, мав нервовий тік. Коли мама та діти почали жити окремо від відповідача, діти заспокоїлись, у сина зникли проблеми. Однак малолітній ОСОБА_2 не хотів спілкуватись із батьком та не знаходив спільну мову із ним. Також вона знає про наявність конфлікту між сторонами з приводу виховання дітей. Так, батько заперечував щодо проведення операції з видалення аденоїдів у сина та відвідування сином гуртка бойового гопака;

допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомила, що тривалий час товаришує із позивачкою, оскільки та надає їй послуги манікюру. Декілька разів за часів одруження також бачила колишнього чоловіка позивачки - ОСОБА_2 . Вона завжди сприймала його як спокійного чоловіка, однак у 2021 році між сторонами почали виникати конфлікти, а тому ОСОБА_6 вирішила звернутись до суду із позовом про розлучення. Одного дня вона перебувала в салоні краси у ОСОБА_6 і туди прийшов ОСОБА_2 та влаштував скандал, під час якого перевернув речі та стільці. Тоді вона побачила прояв агресії з його боку. Також, одного вечора вона прийшла в гості до ОСОБА_6 та почула, як батько зателефонував сину і під час розмови почав висловлюватись нецензурними словами на адресу позивачки;

у судовому засіданні була з`ясована думка малолітньої ОСОБА_4 , 2015 року народження, щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неї. При цьому остання повідомила, що проживає разом із матір`ю, її чоловіком та братом. Іноді їй телефонує батько, передає подарунки, зокрема, телефон, хоче говорити із братом, а коли той відмовляється, запитує, як у нього справи. Іноді просить робити своє фото та фото брата, щоб він бачив як вони ростуть. Трохи сумує за татом;

малолітній ОСОБА_2 , 2012 року народження, у судовому засіданні пояснив, що не заперечує щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього, оскільки дуже сердиться на тата через те, що останній кричав та конфліктував із мамою, вживав щодо неї нецензурні слова, а одного разу ледь не побив вітчима. Також тато заперечував щодо відвідування ним гуртка бойового гопака у Дитячо-юнацькій спортивній школі. З приводу нанесення йому 02 березня 2024 року батьком удару по голові зазначив, що у цей день перебував із батьком та сестрою за місцем проживання його тата. Там він знайшов перцевий балончик та розприскав його в обличчя сестри. Батько, ввійшовши в кімнату, побачив це та намагався забрати балончик із його рук, після чого завдав удар долонею йому по голові, однак зразу після цього він попросив вибачення. Про ці події він розказав мамі і та викликала працівників поліції. Тато іноді купував йому речі, але потім тривалий час згадував про це. З бабусею зі сторони мами не спілкується, оскільки та підтримує позицію його батька;

на сприйняття дітей значною мірою впливає конфлікт між батьками та в силу свого віку вони не можуть відсторонитись від нього, а намагаються зайняти сторону одного із батьків. Водночас, діти зберігають певні позитивні почуття до батька, мають із ним емоційний зв`язок;

озвучена у судовому засіданні думка дитини є важливою, однак така не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав. Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї, а тому не може бути визначальною і не є свідченням того, що позбавлення батьківських прав у спірному випадку має на меті забезпечення якнайкращих інтересів дитини;

дослідивши обставини справи суд дійшов висновку, що у судовому засіданні позивач не довела та не надала суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків, а також достатніх та переконливих доказів жорстокого поводження відповідача з дітьми, що характеризують особливості батька, як особи, що становить реальну загрозу для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку;

ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно дітей, намагається налагодити спілкування з ним, саме ж виникнення заборгованості по аліментах, яка періодично погашається, не є безумовним свідченням небажання батька дитини приймати участі у їх утриманні і вихованні. Також, досліджені у судовому засіданні постанови суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за насильство в сім`ї за обставин, що в них наведені, не містять даних про реальну загрозу для дітей з боку відповідача, а у більшій мірі свідчить про бажання позивачки вирішити таким чином особистісні непорозуміння із ним;

позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, в той же час, як позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з дітьми, не втратив інтересу до них, вчиняє дії для відновлення довірливих відносин із ними не відповідатиме інтересам дітей, тому суд вважав, що у позові слід відмовити.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 травня 2026 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_8 , задоволено;

рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 вересня 2025 року скасовано, ухвалено нове рішення;

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав, задоволено;

позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (зареєстрованого: АДРЕСА_2 ) батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

із врахуванням наведеного, а також того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, в той же час, як позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з дітьми, не втратив інтересу до них, вчиняє дії для відновлення довірливих відносин із ними, не відповідатиме інтересам дітей, тому суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити. Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погодилась;

суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Суд першої інстанції не врахував, що саме лише заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позову;

національним законом визначено, що саме орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дітей, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи;

у справі, яка переглядається, орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо сина та дочки через незацікавленість батька до вирішення питання позбавлення його батьківських прав, вчинення ним домашнього насильства відносно сина, відсутністю позитивного психоемоційного контакту батька з дітьми, наявність обставин, які підтверджують про його небажання змінити свою поведінку, відсутності з його сторони активних дій щодо участі у вихованні дітей, тобто через ухилення останнього від виконання батьківських обов`язків з виховання дітей;

у висновку зазначено, що відповідач на засіданні комісії присутній не був, хоча належним чином був повідомлений про засідання через додаток Вайбер. Про засідання була повідомлена і його представник, однак остання також не з`явилась. На засіданні комісії мати повідомила, що батько постійно здійснює провокації, застосовує щодо неї агресію та насильство, свідками якого іноді були діти. Внаслідок конфліктів мати була змушена звернутись до Львівського міського центру соціальних послуг та реабілітації «Джерело» за допомогою психолога. Малолітній ОСОБА_2 не бажає спілкуватись із батьком та не заперечує щодо позбавлення його батька батьківських прав щодо нього;

малолітня ОСОБА_4 повідомила, що спілкується із батьком рідко, останній деколи передає їй подарунки, чіткої думки щодо позбавлення батька батьківських прав щодо неї не висловила;

розпорядження Залізничної РА ЛМР від 18 липня 2024 року № 576 ОСОБА_2 встановлено дні побачень із ОСОБА_4 , кожна субота, неділя (почергово) з 12 год 00 хв. до 18 год 00 хв. в присутності матері дитини - ОСОБА_6 , а також припинено спілкування ОСОБА_2 з його малолітнім сином ОСОБА_2 , у зв`язку із тим, що його визнано винним у вчиненні щодо нього домашнього насильства;

тому, враховуючи те, що батько неодноразово притягався до відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, у останнього станом на 20 січня 2025 року наявна заборгованість по аліментах у розмірі 10 100,50 грн, а також зважаючи на те, що відповідач проживає за межами України, жодної допомоги та підтримки не здійснює, вихованням дітей займається лише матір, а тому, взявши до уваги відсутність зі сторони відповідача активних дій щодо участі у вихованні дітей, його незацікавленість у вирішенні питання позбавлення батьківських прав, відсутність у нього позитивного психоемційного контакту з дітьми, вчинення насильства відносно сина, вони дійшли висновку про доцільність позбавлення останнього батьківських прав щодо дітей;

висновок органу опіки та піклування колегія суддів вважає достатньо вмотивованим, оскільки такий ґрунтується на всебічно з`ясованих органом опіки та піклування обставинах життя та побуту як позивача і дітей, так і відповідача, наданий з врахуванням думки всіх учасників спірних відносин, в тому числі і дітей, право яких бути вислуханими гарантується статтею 171 СК України, та які в силу віку і розвитку вже здатні сформувати саме своє ставлення щодо спору. У цьому зв`язку, колегія суддів визнає неприйнятими мотиви суду першої інстанції в частині необґрунтованості висновку органу опіки та піклування;

суд першої інстанції не надав вказаним обставинам належної оцінки, зокрема, не врахував, що за наявними в матеріалах справи доказами відповідач не піклується про навчання дітей і не цікавиться таким, висловлюючи заперечення проти захоплення сина бойовим гопаком проявляє неповагу до внутрішнього світу дитини та заперечує створення умов для підтримання такого, а вчиняючи домашнє насильство, як щодо сина, так і щодо матері дітей, відповідач своєю винною поведінкою проявляє неповагу до їх гідності, не сприяє засвоєнню дітьми загальновизнаних норм моралі;

не враховано судом першої інстанції і те, що протягом останні майже двох років відповідач виїхав за кордон, і з того часу до України не повертався. Суд не врахував відсутність протягом цього часу будь-яких особистих відносин між дітьми та батьком, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя». Отже, протягом тривалого часу, враховуючи вік дітей, батько не бере участі у їх житті, що підтверджує відсутність між батьком та дітьми емоційного чи духовного зв`язку;

посилаючись на те, що заборгованість з аліментів погашається, суд першої інстанції залишили поза увагою, що у серпні, жовтні, листопаді, грудні 2022 року, березні, травні, серпні 2023 року, відповідач взагалі не сплачував аліменти на дітей. Заборгованість частково погашав у інші місяці, однак, навіть на час розгляду цієї справи в суді станом на 20 січня 2025 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплаті аліментів становить 10 100,05 грн;

в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач вчиняв будь-які активні дії для здійснення своїх батьківських прав та обов`язків із 2024 року по даний час;

ці факти, як кожен окремо, так і в сукупності, колегія суддів розцінювала як винну поведінку відповідача, його свідоме ухилення від виховання дітей, нехтування ним своїми обов`язками;

враховуючи поведінку батька щодо дітей та їх матері, колегія суддів доходить висновку про те, що інтереси дітей в цьому випадку превалюють над інтересом батька, який на засідання органу опіки та піклування не з`являвся, останнім припинено спілкування ОСОБА_2 з його малолітнім сином ОСОБА_2 , у зв`язку із тим, що його визнано винним у вчиненні щодо нього домашнього насильства, і такий за поновленням цього спілкування до органу опіки та піклування не звертався, а за час існування судового спору дієвих кроків до поновлення стосунків з дітьми не здійснив, доказів про таке, чи на спростування пояснень позивачки і дітей не подав. Тому, за встановлених судом обставин справи, колегія суддів вважала, що зберегти особисті стосунки між відповідачем та дітьми неможливо, як і не доречно відновлювати сімейні стосунки між ними. Адже у якнайкращих інтересах дітей буде забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним, тобто у сім`ї з матір`ю, де вони і проживають

Аргументи учасників справи

10 червня 2026 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2026 року, в якій просив:

скасувати постанову апеляційного суду;

залишити в силі рішення суду першої інстанції;

здійснити розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висновок органу опіки і піклування суперечить інтересам дитини на повноцінну сім`ю та увагу від обох батьків, та інтересам батька, поведінка якого вказує на бажання змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків та небайдужість до долі дітей і намагання налагодити стосунки між ним та сином

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;

застосувавши пункт 2 частини першої статті 164 СК України (мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти) та дійшовши висновку про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав з посиланням на конфліктні стосунки між батьками та наявність заборгованості по аліментах, суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24, відповідно до якого ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, а не самого лише факту неповної (незначної) сплати аліментів чи обмеженого спілкування з дитиною;

застосувавши пункт 3 частини першої статті 164 СК України (жорстоке поводження з дитиною) на підставі постанов про адміністративні правопорушення за статтею 173-2 КУпАП, суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц (провадження № 61-3153св24), від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 відповідно до якого сам факт образи чи емоційного несприйняття батька дитиною, зумовлений конфліктом між батьками, а також об`єктивно зумовлена неактивність участі батька у вихованні дитини (зокрема через перебування за кордоном), не є достатньою підставою для встановлення виняткових обставин, за яких можливе позбавлення батьківських прав;

обґрунтовуючи рішення посиланням на конфліктні стосунки між батьками як на самостійну підставу позбавлення батьківських прав, суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22 та від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21, відповідно до якого особистісні непорозуміння між батьками самі по собі не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків;

необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24);

позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24)

поклавши в основу рішення висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав як визначальний доказ, суд апеляційної інстанції зазначив таке: «Висновок органу опіки і піклування колегія суддів вважає достатньо вмотивованим, оскільки такий ґрунтується на всебічно з`ясованих органом опіки і піклування обставинах життя та побуту як позивача і дітей, так й відповідача……», не врахувавши висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 та від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, відповідно до якого висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний, а не обов`язковий характер і підлягає критичній оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до частини п`ятої та шостої статті 19 СК України;

переоцінивши, без безпосереднього дослідження доказів і без повторного заслуховування свідків, обставини, встановлені судом першої інстанції на підставі безпосереднього сприйняття показань дітей та свідків, суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19 та від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, відповідно до якого суд апеляційної інстанції, переоцінюючи докази, не може ігнорувати перевагу суду першої інстанції в оцінці показань, отриманих безпосередньо, без достатніх та переконливих підстав;

не застосувавши принцип пропорційності при виборі заходу впливу на батька та не врахувавши можливості застосування менш радикальних заходів (посилення контролю органу опіки, попередження), суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, відповідно до якого необґрунтоване позбавлення батьківських прав, з урахуванням незворотності його наслідків, не може вважатися таким, що відповідає найкращим інтересам дитини, за відсутності застосування гнучких (менш радикальних) заходів впливу;

залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21,від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22);

застосувавши статтю 164 СК України як підставу для позбавлення батьківських прав, суд апеляційної інстанції не врахував сталого висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24., відповідно до якого позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, що застосовується лише у виняткових випадках за наявності достатніх і переконливих доказів реальної загрози для дитини з боку батька.

14 серпня 2026 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_8 , в якому просила:

касаційну скаргу залишити без задоволення;

постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:

відповідачеві були відомі наслідки його поведінки задовго до ухвалення оскаржуваної постанови. Зокрема, щодо нього виносився терміновий заборонний припис, його було притягнуто до адміністративної відповідальності за домашнє насильство щодо матері дітей, а надалі - за фізичне насильство щодо сина. Після припинення органом опіки спілкування із сином відповідач не вжив дієвих заходів для поновлення такого спілкування;

встановлені судом обставини - фізичне насильство щодо сина, припинення органом опіки спілкування з ним, відсутність позитивного психоемоційного контакту, фактична неучасть відповідача у навчанні та вихованні дітей і відсутність дієвих дій щодо поновлення відносин із ними - не дають підстав вважати, що саме застосування додаткового попередження чи посилення контролю органу опіки було б достатнім та відповідало б найкращим інтересам дітей;

відповідач фактично просить надати перевагу оцінці доказів, здійсненій судом першої інстанції, перед оцінкою, здійсненою апеляційним судом, що за своєю суттю виходить за межі касаційного перегляду;

відповідач у своїй скарзі по суті не спростовує правового підходу апеляційного суду до оцінки висновку органу опіки та піклування, а лише не погоджується з його змістом та оцінкою судом наведених у ньому обставин;

висновок апеляційного суду не ґрунтується ані на самій лише наявності заборгованості зі сплати аліментів, ані на самому лише конфлікті між батьками. Судом встановлено, зокрема, що відповідач не бере участі у навчанні дітей, не підтримує контакту із закладом освіти, не бере участі у шкільному та позашкільному житті дітей, не вчиняє активних дій щодо участі у їх вихованні, а після припинення спілкування із сином у зв`язку із встановленим фактом домашнього насильства не вжив дієвих заходів для поновлення такого спілкування.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

25 серпня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2026 рокусправу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 03 серпня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24; від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20; від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20; від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17; від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22; від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц; від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17; від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20; від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19; від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22; від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21; від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23; від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20; від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22; від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21; від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18; від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23; від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21,від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22; від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23.

Фактичні обставини

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є дітьми сторін у справі.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 18 березня 2022 року в справі № 462/231/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103702792) шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 грудня 2022 року в справі № 462/4517/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108082082) визначено місце проживання дітей разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

З інформації, наданої ВП № 1 ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області встановлено, що в період з 2014 року по 2022 рік мали місце 5 звернень позивачки щодо вчинення відносно неї відповідачем протиправних дій.

16 листопада 2022 року винесено терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_2 , у зв`язку із тим, що він вчинив психологічне домашнє насильство щодо своєї колишньої дружини ОСОБА_6 . Припис винесено строком на 9 діб і зобов`язано останнього залишити місце проживання постраждалої особи, заборонено вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, заборонено контактувати з потерпілою особою.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 24 січня 2023 року в справі № 462/6995/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108675189) ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, а саме за вчинення сімейного насильства щодо колишньої дружини - позивачки ОСОБА_6 .

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 20 травня 2024 року в справі № 462/2856/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119161979), яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119697510), ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, а саме за вчинення фізичного насильства щодо сина ОСОБА_2 .

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2024 року в справі № 462/3661/24(https://reyestr.court.gov.ua/Review/119790294), ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, а саме за вчинення фізичного насильства щодо сина ОСОБА_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 липня 2024 року в справі № 462/3661/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120443109) постанову Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2024 року скасовано, матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_2 повернуто до органів поліції для доопрацювання.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 12 вересня 2024 року в справі № 462/3661/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121598484) справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до характеристики учня 4-Б класу початкової школи «Арніка» ОСОБА_2 , навчався у школі з першого класу. Має навчальні досягнення середнього рівня. Мама приділяє належну увагу вихованню сина. З батьком дитини було спілкування в телефонному режимі.

Згідно з характеристикою учня 6-А класу ЗЗСО № 55 м. Львова ОСОБА_2 , навчається у школі з 2023 року. Має оцінки середнього і достатнього рівня. Мати спілкується з класним керівником та вчителями, батько контакту зі школою не підтримує, з класним керівником та вчителями не спілкується.

Згідно із характеристикою учениці 2-Б класу початкової школи «Арніка» ОСОБА_4 , навчається у школі з першого класу. Має навчальні досягнення достатнього рівня. Має добрий загальний розвиток. Мама приділяє належну увагу вихованню доньки. З батьком дитини не знайомі.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила, що є працівником Львівського міського центру соціальних послуг та реабілітації «Джерело». З 2021 року - з часу розірвання шлюбу позивачка звернулась до них за допомогою психолога. Син ОСОБА_2 був дуже напружений та нервовий, мав нервовий тік. Коли мама та діти почали жити окремо від відповідача, діти заспокоїлись, у сина зникли проблеми. Однак малолітній ОСОБА_2 не хотів спілкуватись із батьком та не знаходив спільну мову із ним. Також вона знає про наявність конфлікту між сторонами з приводу виховання дітей. Так, батько заперечував щодо проведення операції з видалення аденоїдів у сина та відвідування сином гуртка бойового гопака.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомила, що тривалий час товаришує із позивачкою. Декілька разів за часів одруження також бачила колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_2 . Вона завжди сприймала його як спокійного чоловіка, однак у 2021 році між сторонами почали виникати конфлікти, а тому ОСОБА_1 вирішила звернутись до суду із позовом про розлучення. Одного дня вона перебувала в салоні краси у позивачкою і туди прийшов відповідач та влаштував скандал, під час якого перевернув речі та стільці. Тоді вона побачила прояв агресії з його боку. Також, одного вечора вона прийшла в гості до ОСОБА_1 та почула, як батько зателефонував сину і під час розмови почав висловлюватись нецензурними словами на адресу позивачки.

З консультації дитячого психіатра встановлено, що 07 вересня 2022 року було звернення з приводу імпульсивності, вибуховості та покліпування очима ОСОБА_2 .

З довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 07 березня 2025 року встановлено, що ОСОБА_2 , перетнув кордон України на виїзд 05 липня 2024 року.

Розпорядження Залізничної РА ЛМР від 18 липня 2024 року № 576 ОСОБА_2 встановлено дні побачень із ОСОБА_4 , кожна субота, неділя (почергово) з 12 год 00 хв. до 18 год 00 хв. В присутності матері дитини - ОСОБА_6 , а також припинено спілкування ОСОБА_2 з його малолітнім сином ОСОБА_2 , у зв`язку із тим, що його визнано винним у вчиненні щодо нього домашнього насильства.

З висновку Залізничної РА ЛМР від 20 травня 2025 року № 260001-вих.73435, вбачається, що з метою захисту прав та законних інтересів дітей, було вирішено за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , із врахуванням незацікавленості батька до вирішення питання позбавлення його батьківських прав, вчиненням домашнього насильства відносно сина, відсутністю позитивного психоемоційного контакту батька з дітьми, обставин, які підтверджують про його небажання змінити свою поведінку, відсутності з його сторони активних дій щодо участі у вихованні дітей, тобто в ухиленні від виконання своїх батьківських обов`язків.

У судовому засіданні суду першої інстанції була з`ясована думка дітей:

малолітня ОСОБА_4 , 2015 року народження, щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неї, повідомила, що проживає разом із матір`ю, її чоловіком та братом. Іноді їй телефонує батько, передає подарунки, зокрема телефон, хоче говорити із братом, а коли той відмовляється, запитує, як у нього справи. Іноді просить робити своє фото та фото брата, щоб він бачив, як вони ростуть. Трохи сумує за татом;

малолітній ОСОБА_2 , 2012 року народження, пояснив, що не заперечує щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього, оскільки дуже сердиться на тата через те, що останній кричав та конфліктував із мамою, вживав щодо неї нецензурні слова, а одного разу ледь не побив вітчима. Також тато заперечував щодо відвідування ним гуртка бойового гопака у Дитячо-юнацькій спортивній школі. З приводу нанесення йому 02 березня 2024 року батьком удару по голові зазначив, що у цей день перебував із батьком та сестрою за місцем проживання його тата. Там він знайшов перцевий балончик та розприскав його в обличчя сестри. Батько, увійшовши в кімнату, побачив це та намагався забрати балончик із його рук, після чого завдав удар долонею йому по голові, однак одразу після цього він попросив вибачення. Про ці події він розповів мамі, і та викликала працівників поліції. Тато іноді купував йому речі, але потім тривалий час згадував про це. З бабусею зі сторони мами не спілкується, оскільки та підтримує позицію його батька.

Позиція Верховного Суду

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23)).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2026 року у справі № 759/16885/22 (провадження № 61-8558св25) зроблено висновок, що:

«характер судових спорів підтверджує існування між сторонами неприязних стосунків, що впливає на їх взаємовідносини, в тому числі і на спільне виховання дітей. При цьому особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (див., постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19). Також Верховний Суд нагадує, що думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці (див. пункт 70 постанови Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24). Надання матері можливості відновити контакт зі своїми дітьми, з урахуванням встановлених обставин, не позначиться негативно на їх благополуччі. Натомість апеляційний суд не врахував можливість відновлення зв`язків між матір`ю та дітьми. Повну й абсолютну заборону контактів між дітьми та матір`ю неможливо використовувати як засіб виховання або покарання матері. Надання матері можливості спілкуватися зі своїми дітьми сприятиме відновленню контактів між ними і відповідатиме найкращим інтересам дітей. За таких обставин, з урахуванням інтересів дітей і того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, встановивши, що відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК, Верховний Суд робить висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідачки батьківських справ.

Суд апеляційної інстанції не врахував усієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, не здійснив збалансовану та обґрунтовану оцінку відповідних інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, яке рішення було б найкращим для дитини. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що матір дітей проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення її батьківських прав. За встановлених обставин неврахування висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відповідає сталій практиці Верховного Суду з цього питання, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Так, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19 (провадження № 61-9489св20)). Крім того, сам по собі факт заборгованості зі сплати аліментів не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини, свідомого нехтування батьком своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №638/16622/17). Таким чином, в даній конкретній ситуації, співставляючи інтереси окремої особи, в право якої здійснюється втручання (відповідача), враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, Верховний Суд знаходить, що не позбавлення батьківських прав відповідачки буде кращим заходом для дітей ніж зворотне, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дітей, не створює додаткових умов щодо їх безпечного виховання, захисту її здоров`я, не сприяє захисту їх прав взагалі, а не вжиття такої процедури створює умови для дітей і матері для належного спілкування і розвитку дітей, особливо в тій ситуації, коли мати виявила таке бажання, це створить умови для додаткових гарантій для дітей, навіть матеріального характеру. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу за доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку.

Достатні підстави для позбавлення батьківських прав матеріали справи не містять. Окремо Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої та другої статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 541/939/22 (провадження № 61-13576св24) зазначено, що:

«при зверненні до суду з позовом до ОСОБА_2 позивач, крім іншого, просила позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідач з 17 грудня 2015 року залишив сім`ю та виїхав на проживання до Закарпатської області, а потім за кордон, де проживає і працює до цього часу. ОСОБА_4 із 2015 року не бачився з дитиною, не бере участі у його вихованні, не надає матеріальної допомоги, тобто він ухиляється від виконання батьківських обов`язків.. При цьому дитина знаходяться на її повному утриманні;

суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимоги про позбавлення батьківських прав, вказав, що вказані стороною позивача доводи не свідчать про необхідність застосування до відповідача крайнього заходу впливу, яким є позбавлення особи батьківських прав. Сторони проживають окремо, при цьому відповідач постійно знаходиться поза межами України. Між батьками існують неприязні відносини, що ними визнається в заявах по суті. Позивач разом з дитиною змінила своє постійне місце проживання. Доказів про обізнаність батька про нове місце проживання його дитини матеріали справи не містять. Ця обставина сама по собі ускладнює можливість батька виконувати свої батьківські обов`язки. Доказів погодження сторонами, в позасудовому порядку, сплати аліментів матеріали справи також не містять. Тобто, куди і в якому розмірі, відповідач, за доводами позивача, мав спрямовувати кошти на утримання його дитини, не видається зрозумілим. Питання про стягнення аліментів у судовому порядку не вирішувалося. Наразі батьком ініційовано перед органом опіки та піклування вирішення питання щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у спілкуванні з дитиною. Тому, на переконання суду першої інстанції, відносини батька з дитиною можуть бути нормалізовані, позбавлення когось із батьків несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, тому такий захід має застосовуватися у виключних випадках. Разом з цим відповідач заперечує проти позбавлення батьківських прав та хоче брати участь у житті сина, мати можливість спілкуватись з ним;

суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав, зазначив, що виїхавши за кордон, відповідач свідомо обрав такі життєві умови, за яких його участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків. При цьому такі життєві умови були обрані відповідачем після народження сина, тому, перебуваючи на значній відстані від нього (спочатку в Закарпатській області, а потім на території іншої держави), відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, в судовому засіданні, в присутності законного представника, було з`ясовано думку ОСОБА_5 щодо позбавлення його батька ОСОБА_2 батьківських прав. Дитина пояснила суду, що ОСОБА_2 не знає, він з ним ніколи не спілкувався та не бажає спілкуватися, вважає, що його потрібно позбавити батьківських прав відносно нього. У матеріалах справи відсутні докази того, що протягом тривалого розгляду даної справи в суді ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків змінилось. Крім того, будь-яких доказів наявності перешкод у спілкуванні з дитиною матеріали справи не містять. Факт звернення ОСОБА_2 у квітні 2023 року до органу опіки та піклування щодо визначення порядку спілкування з ОСОБА_5 , тобто майже через рік після пред`явлення даного позову, не свідчить про його реальний намір спілкуватися з сином, з огляду на те, що заявник перебуває за кордоном. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав;

проте апеляційний суд не врахував, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. ОСОБА_2 , заперечуючи проти задоволення вимог про позбавлення батьківських прав, вказував про бажання брати участь у житті сина, мати можливість спілкуватись з ним. Крім того, після пред`явлення позову в цій справі відповідач почав вживати заходів щодо створення умов для налагодження спілкування із сином. Тому висновок про те, що ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків не змінилось, є помилковим;

суд апеляційної інстанції, взявши до уваги висновок виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 20 червня 2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4 , мотивував ним необхідність задоволення вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав. Проте суд не звернув уваги на те, що цей висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України) та є недостатньо обґрунтованим, адже складений без врахування всіх обставин справи, зокрема, на підставі пояснень матері ОСОБА_1 , без з`ясування причин не виконання відповідачем своїми батьківськими обов`язками та фактично суперечить інтересам дитини щодо можливості збереження сімейних зв`язків із батьком;

доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача, при цьому простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав;

отже, з урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки таке позбавлення не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 про позбавлення відносно сина ОСОБА_4 , яке відповідає вимогам закону».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року в справі № 722/225/23 (провадження № 61-248св24) зазначено, що:

«67. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

68. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

69. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

70. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав.

71. Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідачки за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між матір`ю та дітьми. Але при цьому мати не усувається від виховання та утримання своїх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки.

72. З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи, що не втратила інтересу до дітей, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у їх житті.

73. Верховний Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.

74. Апеляційний суд обґрунтовано не погодився із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав.

75. Висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

76. Та обставина, що ОСОБА_2 тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

77. При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначав, що позивач ОСОБА_1 при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей.

78. ОСОБА_2 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Натомість позиція ОСОБА_2 при розгляді спору та прийняті нею заходи для пошуку можливостей для спілкування з дітьми, навіть подача апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції про позбавлення її батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 переконливо свідчить про небайдужість та інтерес ОСОБА_2 до дітей, бажання брати активну участь у їх житті, а її тимчасова відсутність не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.

79. Верховний Суд також зауважує, що висловлене дітьми у суді бажання проживати разом із дідом та бабою, саме по собі не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.

80. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23 (провадження № 61-14891св23)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що:

«тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов`язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім`ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно доньки є помилковими».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року в справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18) вказано, що:

«відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати може бути позбавлена судом батьківських прав, якщо вона ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені умови, як кожну окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення матір`ю (батьком) від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не її (його) волею».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) вказано, що:

«тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначено, що:

«ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Апеляційний суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову в даній справі.

Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи непідтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров`я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів.

Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 (провадження № 61-18535св20) зазначено, що:

«позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей…

Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків…

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена.

Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також звернення ОСОБА_2 ще у 2016 році до органів опіки та піклування із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дитини, що свідчить насамперед про інтерес батька до дитини, намагання брати участь у вихованні доньки, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує і хоче брати участь у її вихованні, суди правильно відмовили в задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20) зазначено, що:

«позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує, про що вказував у запереченні на позов, апеляційній скарзі, має намір на відновлення відносин з дочкою, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер.

Посилання заявниці на те, що ОСОБА_3 впродовж дев`яти років проживає разом із матір`ю та вітчимом та не бачиться із відповідачем не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом наявної заборгованості за аліментами суд не бере до уваги, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що:

«тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

Касаційний суд вже вказував, що:

позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Такий захід застосовується за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Зокрема, такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 29 січня 2020 року у справі №127/31288/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21, від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24;

факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17 (провадження № 61-17053св19));

необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (див. пункт 58 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 (провадження № 61-9216св24)).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

У частині другій статті 171 СК України закріплено випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 679/1413/14-ц (провадження № 61-10298св18)).

Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та при цьому не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц (провадження № 61-5606св19)).

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).

Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Касаційний суд вже неодноразово звертав увагу, що законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17 (провадження № 61-15474св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21 (провадження № 61-10159св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при відмові в позові про позбавлення батьківських прав відповідача суд першої інстанції міркував так, що позивачка не довела та не надала суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків, а також достатніх та переконливих доказів жорстокого поводження відповідача з дітьми, що характеризують особливості батька як особи, що становить реальну загрозу для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку. Суд не встановив злісних та умисних дій з боку, батька, натомість досліджені у судовому засіданні постанови суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за насильство в сім`ї за обставин, що в них наведені, не містять даних про реальну загрозу для дітей з боку відповідача, а у більшій мірі свідчить про бажання позивачки вирішити таким чином особистісні непорозуміння із ним;

апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції вважав, що батько неодноразово притягався до відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, у останнього станом на 20 січня 2025 року наявна заборгованість за аліментами у розмірі 10 100,50 грн, відповідач проживає за межами України, жодної допомоги та підтримки не здійснює, вихованням дітей займається лише матір, а тому, взявши до уваги відсутність зі сторони відповідача активних дій щодо участі у вихованні дітей, його незацікавленість у вирішенні питання позбавлення батьківських прав, відсутність у нього позитивного психоемційного контакту з дітьми, вчинення насильства відносно сина. Суд першої інстанції не надав вказаним обставинам належної оцінки, зокрема, не врахував, що за наявними в матеріалах справи доказами відповідач не піклується про навчання дітей і не цікавиться таким, висловлюючи заперечення проти захоплення сина бойовим гопаком, проявляє неповагу до внутрішнього світу дитини та заперечує створення умов для підтримання такого, а вчиняючи домашнє насильство, як щодо сина так і щодо матері дітей, відповідач своєю винною поведінкою проявляє неповагу до їх гідності, не сприяє засвоєнню дітьми загальновизнаних норм моралі. Не враховано судом першої інстанції і те, що протягом останніх майже двох років відповідач виїхав за кордон і з того часу до України не повертався. Посилаючись на те, що заборгованість з аліментів погашається, суд першої інстанції залишили поза увагою, що у серпні, жовтні, листопаді, грудні 2022 року, березні, травні, серпні 2023 року, відповідач взагалі не сплачував аліменти на дітей. Заборгованість частково погашав у інші місяці, однак навіть на час розгляду цієї справи в суді станом на 20 січня 2025 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплаті аліментів становить 10 100,05 грн. Колегія суддів розцінила як винну поведінку відповідача, його свідоме ухилення від виховання дітей, нехтування ним своїми обов`язками;

зокрема, встановлено, що постановою Залізничного районного суду м. Львова від 20 травня 2024 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року, ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, а саме за вчинення фізичного насильства щодо сина ОСОБА_2 . В постанові встановлено, що ОСОБА_2 визнав, що штовхнув сина, щоб запобігти розпилюванню лаку для автомобілів в квартирі (а. с. 40-42), що було встановлено також судом першої інстанції при з`ясуванні думки малолітнього ОСОБА_2 : малолітній ОСОБА_2 , 2012 року народження, у судовому засіданні пояснив, що не заперечує щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього, оскільки дуже сердиться на тата через те, що останній кричав та конфліктував із мамою, вживав щодо неї нецензурні слова, а одного разу ледь не побив вітчима. Також тато заперечував щодо відвідування ним гуртка бойового гопака у Дитячо-юнацькій спортивній школі. З приводу нанесення йому 02 березня 2024 року батьком удару по голові зазначив, що у цей день перебував із батьком та сестрою за місцем проживання його тата. Там він знайшов перцевий балончик та розприскав його в обличчя сестри. Батько, ввійшовши в кімнату, побачив це та намагався забрати балончик із його рук, після чого завдав удар долонею йому по голові, однак зразу після цього він попросив вибачення. Про ці події він розказав мамі і та викликала працівників поліції (а. с. 191-196; 207-210). Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2024 року, ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, а саме за вчинення фізичного насильства щодо сина ОСОБА_2 , яка постановою Львівського апеляційного суду від 16 липня 2024 року скасована, матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_2 повернуто до органів поліції для доопрацювання. В подальшому постановою Залізничного районного суду м. Львова від 12 вересня 2024 року вказану справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення;

ключовими аргументами касаційної скарги відповідача є те, що, не застосувавши принцип пропорційності при виборі заходу впливу на батька та не врахувавши можливості застосування менш радикальних заходів (посилення контролю органу опіки, попередження), суд апеляційної інстанції необґрунтовано позбавив відповідача батьківських прав з урахуванням незворотності його наслідків;

апеляційний суд не врахував, що наявність заборгованості за аліментами сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав; позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дітей (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини в діях батьків; необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини;

апеляційний суд не звернув уваги, що надання батькові можливості відновити контакт зі своїми дітьми з урахуванням встановлених обставин не позначиться негативно на їх благополуччі; можливість відновлення зв`язків між батьком та дітьми; повну й абсолютну заборону контактів між дітьми та батьком неможливо використовувати як засіб виховання або покарання батька. Надання батькові можливості спілкуватися зі своїми дітьми сприятиме відновленню контактів між ними і відповідатиме найкращим інтересам дітей; апеляційний суд не вказав, які саме обставини дозволяють позбавити відповідача батьківських прав щодо доньки;

апеляційний суд підстави для задоволення позову обґрунтував по суті виключно тим, що саме лише заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позову, а висновок органу опіки та піклування вважає достатньо вмотивованим, відповідач виїхав за кордон, і з того часу до України не повертався, що свідчить, на переконання апеляційного суду, про відсутність протягом цього часу будь-яких особистих відносин між дітьми та батьком, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя» але протягом тривалого часу, враховуючи вік дітей, батько не бере участі у їх житті, що підтверджує відсутність між батьком та дітьми емоційного чи духовного зв`язку;

суд першої інстанції встановив, що на сприйняття дітей значною мірою впливає конфлікт між батьками та в силу свого віку вони не можуть відсторонитись від нього, а намагаються зайняти сторону одного із батьків. Водночас діти зберігають певні позитивні почуття до батька, мають із ним емоційний зв`язок; ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно дітей та намагається налагодити спілкування з ними; суд першої інстанції оцінив досліджені у судовому засіданні постанови суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за насильство в сім`ї за обставин, що в них наведені, як такі, що не містять даних про реальну загрозу для дітей з боку відповідача, а у більшій мірі свідчать про бажання позивачки вирішити таким чином особистісні непорозуміння із ним;

апеляційний суд мотивів відхилення цих обставини та оцінених судом першої інстанції на її підтвердження доказів, а так само мотивів їх переоцінки та надання переваги одним доказам над іншими не навів. За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши що позивач не довела та не надала суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків, а також достатніх та переконливих доказів жорстокого поводження відповідача з дітьми, що характеризують особливості батька як особи, що становить реальну загрозу для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку, обґрунтовано вважав, що позовні вимоги необґрунтовані. Тому касаційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Тому постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене із порушенням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. З урахуванням задоволення касаційної скарги відповідача, скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, судовий збір за подання касаційної скарги відповідачем у розмірі 2 422,40 грн підлягає стягненню з позивачки.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2026 року скасувати.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 вересня 2025 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 422,40 грн судового збору за подання касаційної скарги.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 12 травня 2026 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко