Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №569/7907/26 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

23 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 569/7907/26

провадження № 61-10502св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

стягувач - кредитна спілка «Єдність»,

боржник - ОСОБА_1 ,

державний виконавець Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 15 червня 2026 року в складі судді: Таргонія М. В., та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2026 року в складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Хилевич С. В., Шимків С. С.,

Історія справи

Короткий зміст скарги

31 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області.

Скарга мотивована тим, що у провадженні Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Рівненського районного суду Рівненської області від 31 березня 2011 року № 2-9075/2009 про стягнення з ОСОБА_1 як поручителя на користь кредитної спілки «Єдність» заборгованості. У межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем Любомльського відділу ДВС було накладено арешт на майно боржника.

У подальшому, 30 листопада 2011 року, державним виконавцем Любомльського відділу ДВС зазначене виконавче провадження № НОМЕР_1 завершено без фактичного виконання та передано за належністю до іншого відділу ДВС.

На цей час застосований державним виконавцем Любомльського відділу ДВС арешт майна ОСОБА_1 у межах зазначеного виконавчого провадження не знятий. На звернення заявника до органів ДВС повідомлено про необхідність звернення до суду для вирішення питання про зняття арешту.

Стягувач (кредитна спілка «Єдність» (код ЄДРПОУ 26523051) припинений як юридична особа 15 серпня 2023 року на підставі судового рішення про визнання банкрутом (рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 5019/956/11 від 17 липня 2023 року). Заявник вважав, що за таких обставин відсутній суб`єкт, в інтересах якого може здійснюватися примусове стягнення, а тому відпала потреба у застосуванні арешту в межах виконавчого провадження.

ОСОБА_1 просив:

зобов`язати відповідний відділ державної виконавчої служби зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , що був накладений у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 15 червня 2026 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

за змістом скарги ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність державного виконавця Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області. При цьому до звернення ОСОБА_1 додано отриману ним відповідь Любомльського відділу ДВС від 25 лютого 2026 року № 5479/4 та відповідь Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 23 березня 2026 року № Т-53/2/11-2-13/63, згідно з якими у Любомльському відділі ДВС з 5 серпня 2011 року перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Рівненського районного суду Рівненської області від 31 березня 2011 року № 2-9075/2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Єдність» заборгованості в розмірі 20 464,97 грн та 234 грн судових витрат;

30 листопада 2011 року вказане виконавче провадження завершено без фактичного виконання на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 4 жовтня 2010 року № 2677-VI, діючій на той час) у зв`язку з направленням для подальшого виконання за належністю до відділу ДВС Менського районного управління юстиції в Чернігівській області.

згідно зі статтею 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами є стягувач і боржник, а виконавець - це посадова особа, яка веде процес. З моменту, коли матеріали справи передано до іншого відділу ДВС, попередній виконавець повністю втрачає свої повноваження щодо цієї справи. Усі права, обов`язки та юридична відповідальність автоматично переходять до нового відділу та призначеного в ньому виконавця. У цьому випадку, починаючи з 30 листопада 2011 року, усі повноваження щодо примусового виконання у зазначеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Рівненського районного суду Рівненської області від 31 березня 2011 року № 2-9075/2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Єдність» заборгованості перейшли від Любомльського відділу ДВС у Ковельському районі Волинської області до Менського відділу ДВС в Чернігівській області. У цьому випадку заявник, розпоряджаючись своїми процесуальними правами на власний розсуд, зазначив суб`єктом оскарження саме Любомльський відділ ДВС у Ковельському районі Волинської області. Враховуючи принцип диспозитивності, суд розгляне справу виключно в межах заявлених вимог скарги;

з моменту передачі виконавчого провадження до іншого органу ДВС попередній відділ повністю втрачає статус суб`єкта владних повноважень щодо цього конкретного провадження. Оскільки попередній виконавець більше не є учасником цих правовідносин, він не може виступати належним суб`єктом оскарження. Подання скарги на бездіяльність державного виконавця попереднього відділу ДВС, який вже не здійснює дій у виконавчому провадженні, є процесуальною помилкою, яка має наслідком відмову в задоволенні скарги (додатково див. також постанову Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 2-40/11). Враховується, що спосіб захисту має бути ефективним, тобто призводити до реального усунення порушення. У випадку задоволення скарги щодо неналежного суб`єкта оскарження (попереднього відділу ДВС) таке рішення буде неможливо виконати через відсутність у нього доступу до матеріалів справи та системи АСВП. Суб`єктом оскарження у суді є не абстрактний орган виконавчої служби взагалі, а конкретна посадова особа, у провадженні якої перебуває документ на момент розгляду скарги;

заявник не позбавлений права звернення до суду з відповідною скаргою, із визначенням належного суб`єкта оскарження, в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2026 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;

ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 15 червня 2026 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог до скарги долучив: відповідь Любомльського відділу ДВС від 25 лютого 2026 року № 5479/4, лист Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 3 березня 2026 року № 29130/Т-5544/20.3.2 та лист Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 3 березня 2026 року № 29130/Т-5544/20.3.2. Відповідно до листа Любомльського відділу ДВС Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 25 лютого 2026 року № 5479/4 вказано, що з 5 серпня 2011 року перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Рівненського районного суду Рівненської області від 31 березня 2011 року № 2-9075/2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Єдність» заборгованості в розмірі 20 464 грн 97 коп. та 234 грн судових витрат. 30 листопада 2011 року вказане виконавче провадження завершено без фактичного виконання на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 4 жовтня 2010 року № 2677-VI, діючій на той час) у зв`язку з направленням для подальшого виконання за належністю до відділу ДВС Менського районного управління юстиції в Чернігівській області;

відмовляючи у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, суд першої інстанції, враховуючи принцип диспозитивності, правильно керувався статтями 5, 3 ЦПК України та виходив з того, що спосіб захисту має бути ефективним, тобто призводити до реального усунення порушення. У випадку задоволення скарги щодо неналежного суб`єкта оскарження (переданого відділу ДВС) таке рішення буде неможливо виконати через відсутність у нього доступу до матеріалів справи та системи АСВП. Суб`єктом оскарження у суді є не абстрактний орган виконавчої служби взагалі, а конкретна посадова особа, у провадженні якої перебуває документ на момент розгляду скарги. Колегія суддів погодилася з таким рішенням суду першої інстанції;

щодо доводів апеляційної скарги про невитребування судом першої інстанції у разі сумнівів щодо належного суб`єкта, з`ясувати це питання в межах розгляду справи, витребувати відповідні відомості або залучити належний орган. Натомість суд відмовив у задоволенні скарги з формальних підстав, не усунувши порушення права. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони;

одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17;

відповідно до частини сьомої статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином, норми ЦПК України передбачають обов`язок саме сторін, а не суду, довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень;

скаржником не заявлялись клопотання про витребування доказів відкритого виконавчого провадження, не подано доказів прийняття виконавчого документа до виконання органом ДВС, відсутні докази незавершеного провадження та відсутні відомості, який орган контролює арешт майна апелянта, доказів отримання/неотримання постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та оригіналу виконавчого документа, у зв`язку з чим у суду першої інстанції були відсутні підстави для здійснення витребування таких доказів із власної ініціативи. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

07 серпня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 15 червня 2026 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2026 року, у якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди у цій справі вдалися до надмірного процесуального формалізму та фактичного створення необхідності нового судового провадження замість ефективного захисту вже встановленого порушеного права заявника. Предметом судового розгляду було конкретне та триваюче порушення права власності: арешт майна ОСОБА_1 , накладений державним виконавцем ще у 2011 році, продовжує існувати понад чотирнадцять років після завершення виконавчого провадження, хоча виконавчі дії не здійснюються, відкритого виконавчого провадження щодо цього виконавчого документа не встановлено, а стягувач кредитна спілка «Єдність» припинений як юридична особа;

суди не вирішили питання про наявність правових підстав для подальшого існування такого арешту. Фактично суди залишили особу в ситуації, за якої арешт існує, виконавчого провадження немає, виконавчі дії не здійснюються, стягувач припинений, а жоден державний орган не визнає себе відповідальним за усунення такого обмеження. Саме такий результат судового розгляду не може вважатися ефективним судовим захистом;

підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статей 2, 5, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 367, 447-451 ЦПК України, а також неврахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11. Обставини цієї справи безпосередньо стосуються правової проблеми, щодо якої Великою Палатою Верховного Суду вже сформовано правовий висновок у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові розглядала скаргу боржника на бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо незняття арешту з майна після завершення виконавчого провадження. Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності встановлення судом конкретної підстави завершення виконавчого провадження, оскільки саме від цього залежить як наявність або відсутність підстав для зняття арешту, так і визначення посадової особи, уповноваженої його зняти. Оскільки суди попередніх інстанцій у справі № 2/1522/11652/11 таких обставин не встановили, Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення та направила справу на новий розгляд. Фактично аналогічне порушення допущено судами у справі № 569/7907/26;

суди не встановили остаточну юридичну долю виконавчого листа № 2-9075/2009 від 31 березня 2011 року. Суди не встановили, чи перебуває цей виконавчий документ станом на 2026 рік на виконанні в будь-якому органі державної виконавчої служби. Суди не встановили існування будь-якого чинного виконавчого провадження. Суди не встановили існування правонаступника припиненої Кредитної спілки «Єдність». Суди не встановили, який конкретно орган або посадова особа станом на час розгляду справи уповноважені внести до державних реєстрів відомості про припинення арешту;

суд першої інстанції обмежився припущенням, що належним суб`єктом повинен бути Менський відділ державної виконавчої служби лише тому, що 30 листопада 2011 року виконавчий документ був направлений Любомльським відділом ДВС за належністю до цього органу. Апеляційний суд фактично погодився з таким припущенням;

після ухвалення судом першої інстанції рішення було отримано офіційний документ, який безпосередньо спростовує цю ключову передумову судового рішення. Так, листом Менського відділу державної виконавчої служби у Корюківському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 8 липня 2026 року № 21.2-33/26212 офіційно підтверджено, що: у Менському відділі ДВС відсутні відкриті виконавчі провадження, боржником у яких є ОСОБА_1 ; виконавчий лист № 2-9075 від 31 березня 2011 року дійсно надходив до цього відділу; 23 грудня 2011 року в межах ВП № НОМЕР_2 винесено постанову про відмову у прийнятті виконавчого документа до виконання та відкритті виконавчого провадження; Менський відділ ДВС фактично не здійснював примусового виконання зазначеного виконавчого документа. 20 липня 2026 року, тобто фактично невідкладно після отримання документа, заявником через підсистему «Електронний суд» подано окреме клопотання про його долучення до матеріалів справи з поясненням значення цього доказу та причин неможливості подання його раніше. Отже, з боку заявника не було ані процесуальної недобросовісності, ані умисного приховування доказу, ані затягування судового розгляду. Незважаючи на це, апеляційний суд відмовився враховувати зазначений доказ, пославшись на частину третю статті 367 ЦПК України. При цьому апеляційний суд не врахував фактичну природу цього документа та те, що він підтверджує обставини 2011 року, а також не надав належної оцінки об`єктивній неможливості заявника подати документ, якого він не мав і не міг мати на час розгляду справи судом першої інстанції. Апеляційний суд, знаючи про існування такого офіційного підтвердження, залишив у силі судове рішення, фактична передумова якого вже була документально спростована. Такий підхід суперечить завданню апеляційного перегляду та призводить до ситуації, коли завідомо неповно встановлені обставини фактично набувають сили остаточного судового висновку;

постанова апеляційного суду сама підтверджує неповноту встановлених судами обставин. Апеляційний суд зазначив, що у справі відсутні докази прийняття виконавчого документа до виконання іншим органом ДВС, відсутні докази незавершеного провадження, відсутні відомості про орган, який контролює арешт, та відсутні докази щодо подальшої долі виконавчого документа. Однак саме необхідність установлення цих обставин прямо випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11;

суди переклали негативні наслідки відсутності інформації у державних органах на фізичну особу, майно якої залишається під арештом понад чотирнадцять років. При цьому саме державні органи створили відповідну правову невизначеність. Любомльський ВДВС наклав арешт та завершив виконавче провадження 30 листопада 2011 року шляхом направлення документа до Менського ВДВС;

важливим є також лист Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 23 березня 2026 року № Т-53/2/11-2-13/63. У ньому орган державної виконавчої служби прямо зазначив, що у разі надходження рішення суду будуть вжиті заходи щодо зняття арешту з майна з внесенням відповідних відомостей до реєстрів. Отже, заявник виконав саме ті дії, які йому запропонував компетентний державний орган: звернувся до суду з метою отримання судового рішення щодо арешту. Проте після цього суди фактично направили заявника до іншого органу ДВС. Після звернення до цього органу з`ясувалося, що виконавчого провадження там взагалі не було відкрито. У результаті особа опинилася у замкненому колі, створеному виключно діями державних органів;

належним способом усунення допущених порушень є скасування оскаржених судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду необхідно, зокрема, встановити: фактичну та правову підставу завершення виконавчого провадження № НОМЕР_1; правові наслідки постанови Любомльського ВДВС від 30 листопада 2011 року; правові наслідки постанови Менського ВДВС від 23 грудня 2011 року у ВП № НОМЕР_2 про відмову у прийнятті виконавчого документа до виконання; подальшу юридичну долю виконавчого листа Рівненського районного суду № 2-9075/2009 від 31 березня 2011 року; наявність або відсутність будь-якого відкритого виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 за цим виконавчим документом; наявність або відсутність правонаступника Кредитної спілки «Єдність»; конкретний орган або посадову особу, яка має правову та технічну можливість зняти арешт і внести відповідні відомості до державних реєстрів; наявність будь-якої законної та актуальної мети подальшого обмеження права власності заявника.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

18 вересня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2026 року:

копії документів (копію відмови ДВС про зняття арешту майна ОСОБА_1 у ВП № НОМЕР_1 від 23 березня 2026 року; копію заяви ОСОБА_1 до Менського відділу ДВС щодо ВП № НОМЕР_1 від 24 червня 2026 року. копію відповіді Менського відділу ДВС від 8 липня 2026 року) повернуто ОСОБА_1 ;

справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 серпня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини

ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог до скарги долучив:

відповідь Любомльського відділу ДВС від 25 лютого 2026 року № 5479/4, лист Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 3 березня 2026 року № 29130/Т-5544/20.3.2;

лист Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 3 березня 2026 року № 29130/Т-5544/20.3.2.

Відповідно до листа Любомльського відділу ДВС Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 25 лютого 2026 року № 5479/4 вказано, що з 5 серпня 2011 року перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Рівненського районного суду Рівненської області від 31 березня 2011 року № 2-9075/2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь кредитної спілки «Єдність» заборгованості в розмірі 20 464,97 грн та 234 грн судових витрат.

30 листопада 2011 року вказане виконавче провадження завершено без фактичного виконання на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 4 жовтня 2010 року № 2677-VI, діючій на той час) у зв`язку з направленням для подальшого виконання за належністю до відділу ДВС Менського районного управління юстиції в Чернігівській області.

Позиція Верховного Суду

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом (стаття 447 Розділ VII ЦПК України).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (статті 447-1 Розділ VII ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначено:

«87. Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що:

«71. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

72. Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.

73. У цій справі судами встановлено, що 23 травня 2013 року державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення та оголошено заборону на відчуження будь-якого майна боржника в межах суми боргу. Також постанови про арешт майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження виносилися Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 03 червня 2015 року та 19 жовтня 2015 року.

74. Зазначені арешти майна ОСОБА_1 є чинними на час розгляду скарги боржника. При цьому матеріали виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року, знищені, оскільки їх строк зберігання закінчено.

75. 24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування вказаних арештів. Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 03 листопада 2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що стаття, на підставі якої завершено виконавчі провадження, не передбачає зняття арешту з майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому конкретні обставини та підстави завершення цих виконавчих проваджень не вказано.

76. Водночас заявниця стверджує, що упродовж багатьох років ОСОБА_4 виконував рішення суду, у 2019 році він помер і виконавче провадження щодо нього було припинене. На підставі договору факторингу право вимоги за кредитним договором № 010/2-0-1/07-341 від 21 червня 2007 року перейшло до ТОВ ФК «Форінт», однак суди відмовили у задоволенні його заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Тому заявниця вважає, що вона уже не є боржником Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», а отже, наявні правові підстави для скасування накладеного на її майно арешту.

77. З наведеного вбачається, що суди попередніх інстанцій при розгляді скарги ОСОБА_1 не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт.

78. Разом із тим нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

79. Отже, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1.

80. У свою чергу, місцевий суд, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на відмову у задоволенні її заяви про скасування арештів, мав зобов`язати Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та в залежності від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1.

81. Відповідно до статті 447 ЦПК України (в редакції від 06 листопада 2022 року) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

82. Згідно із частиною першою статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

83. У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

84. Натомість, розглядаючи скаргу ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1.

85. Оскільки за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року слід скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

86. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід врахувати наведені в цій постанові висновки, встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження у межах якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 та за результатами цього прийняти мотивоване рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області. Мотивував скаргу так, що у провадженні Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Рівненського районного суду Рівненської області від 31 березня 2011 року № 2-9075/2009 про стягнення з ОСОБА_1 як поручителя на користь кредитної спілки «Єдність» заборгованості. У межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем Любомльського відділу ДВС було накладено арешт на майно боржника. На цей час застосований державним виконавцем Любомльського відділу ДВС арешт майна ОСОБА_1 у межах зазначеного виконавчого провадження не знятий. Стягувач (кредитна спілка «Єдність» (код ЄДРПОУ 26523051) припинений як юридична особа 15 серпня 2023 року на підставі судового рішення про визнання банкрутом (рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 5019/956/11 від 17 липня 2023 року). Заявник вважав, що за таких обставин відсутній суб`єкт, в інтересах якого може здійснюватися примусове стягнення, а тому відпала потреба у застосуванні арешту в межах виконавчого провадження;

суди при відмові в задоволенні скарги міркували так, що з моменту передачі виконавчого провадження до іншого органу ДВС попередній відділ повністю втрачає статус суб`єкта владних повноважень щодо цього конкретного провадження. Оскільки попередній виконавець більше не є учасником цих правовідносин, він не може виступати належним суб`єктом оскарження; у випадку задоволення скарги щодо неналежного суб`єкта оскарження (попереднього відділу ДВС) таке рішення буде неможливо виконати через відсутність у нього доступу до матеріалів справи та системи АСВП; заявник не позбавлений права звернення до суду з відповідною скаргою, із визначенням належного суб`єкта оскарження, в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України;

суди при розгляді скарги ОСОБА_1 не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження (якщо воно було завершене) з примусового виконання виконавчого листа Рівненського районного суду Рівненської області від 31 березня 2011 року № 2-9075/2009, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт;

під час нового розгляду справи судам належить врахувати наведені в цій постанові висновки, встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження (якщо воно було завершене) у межах якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 та за результатами цього ухвалити мотивоване рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги;

слід звернути увагу, що до скарги в суді першої інстанції було додано лист Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 3 березня 2026 року № 29130/Т-5544/20.3.2, в якому вказано, зокрема, що «станом на 23 березня 2026 року не надано підтвердних документів щодо погашення заборгованості за вищевказаним виконавчим провадженням, підстави для зняття арешту з майна відсутні. Оскільки ваша скарга від 2 березня 2026 року не відповідає вимогам статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, вона розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян». З приводу зняття арешту з майна вам необхідно вирішувати питання в судовому порядку. У разі надходження рішення суду відділом будуть вжиті заходи щодо зняття арешту з майна з внесенням відомостей до відповідних реєстрів. Також відповідно до статті 74 Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені боржником виключно у судовому порядку» (а. с. 3 - 4);

суди не звернули уваги, що суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Як свідчить аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою господарського суду Рівненської області від 17 липня 2023 року в справі № 5019/956/11 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112545260): затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс кредитної спілки «Єдність» (33023, м. Рівне, вул. Грушевського, 2, код 26523051); ліквідовано юридичну особу - кредитну спілку «Єдність» (33023, м. Рівне, вул. Грушевського, 2, код 26523051); зобов`язано ліквідатора, орган державної реєстрації і орган статистики провести відповідні дії щодо виключення юридичної особи - банкрута з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; вказано, що вимоги усіх кредиторів визнати погашеними, виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню; закрито провадження у справі № 5019/956/11. ОСОБА_1 в скарзі посилався на те, що стягувач (кредитна спілка «Єдність» (код ЄДРПОУ 26523051) припинений як юридична особа. Проте суди на цей важливий та доречний аргумент скарги не відповіли, не з`ясували, чи припинений обов`язок ОСОБА_1 , чи відбулося відчуження права вимоги кредитною спілкою (про це може міститися інформація в ліквідаційному балансі який має бути в матеріалах господарської справи № 5019/956/11).

За таких обставин суди по суті скаргу не розглянули, а тому зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні скарги.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (часина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскарженні судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскарженні судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 15 червня 2026 року, постанову Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2026 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту ухвалення постанови касаційного суду Рівненського районного суду Рівненської області від 15 червня 2026 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2026 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко