Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №914/1871/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 914/1871/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

розглянув у письмовому провадженні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс Плюс» про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вако Логістик 10»

про зобов`язання вчинити певні дії (повернути безпідставно набуте майно)

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вако Логістик 10»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс Плюс»

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Верховний Суд постановою від 16.09.2026 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вако Логістик 10» (далі - відповідач) залишив без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 і рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2026 залишив без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс Плюс» (далі -ТОВ «Крона Імпульс Плюс», позивач) у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 50 000 грн.

До Верховного Суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 50 000 грн.

Відповідач подав заперечення на вказану заяву. Вказує про те, що заява про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав:

- позивач до завершення судових дебатів у справі не зробив заяви про намір подати докази понесених судових витрат;

- надані позивачем документи не підтверджують надання правничої допомоги саме у цій господарській справі, оскільки предметом договору № 6-08/26 від 06.08.2026 є надання адвокатом професійної правничої допомоги у справі, що виникла у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою за участю транспортного засобу клієнта і вказаний договір не містить переліку послуг, зазначених в акті № 10/08-26 від 10.08.2026;

- договір не встановлює окремої вартості кожного виду робіт чи послуг адвоката, а сторони погодили саме фіксований гонорар за надання правничої допомоги, тоді як в акті приймання-передачі наданих послуг вартість правничої допомоги визначена шляхом встановлення окремої вартості кожної із зазначених у акті послуг.

Дослідивши наведені у заяві доводи та заперечення відповідача, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин 1- 3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), відшкодовуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До ухвалення Верховним Судом постанови від 16.09.2026 позивач у поданому відзиві на касаційну скаргу заявив про те, що очікує понести судові витрати у суді касаційної інстанції які становлять 50 000 грн.

Отже, заявник дотримався вимог пункту 2 частини 8 статті 129 ГПК України щодо подання відповідної заяви, а протилежні доводи відповідача колегія суддів відхиляє як безпідставні.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового покладання витрат відповідача на професійну правничу допомогу на позивача, з огляду на таке.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції в розмірі 50 000 грн позивач надав копії:

- укладеного з адвокатом Репяховою К.І. договору про надання правової допомоги від 06.08.2026 №6-08/26, за змістом якого сторони погодили винагороду адвоката у фіксованому розмірі 50 000 грн;

- акта приймання-передачі виконаних робіт № 10/08-26 від 10.08.2026 відповідно до якого адвокат надала клієнту послуги за договором про надання правової допомоги від 08.06.2026 №6-08/26 у зв`язку з представництвом інтересів ТОВ «Крона Імпульс Плюс» у Верховному Суді під час касаційного перегляду судових рішень у справі № 914/1871/25 в загальній сумі 50 000 грн, а саме: ознайомлення та комплексний правовий аналіз касаційної скарги визначення заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, систематизація доводів касаційної скарги та визначення питань, які потребують спростування у відзиві (5 000 грн); аналіз судових рішень у справі № 914/1871/25 у взаємозв`язку з доводами касаційної скарги та визначення встановлених судами фактичних обставин та правових висновків, які мають значення для касаційного перегляду (5 000 грн); правовий аналіз меж касаційного перегляду, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, та підготовка правової позиції щодо недопустимості переоцінки доказів і повторного встановлення фактичних обставин справи судом касаційної інстанції (4 000 грн); аналіз правового регулювання спірних правовідносин щодо застосування статті 1212 ЦК України та дослідження питання первісної наявності та подальшого відпадіння правової підстави для збереження майна, підготовка відповідних заперечень на доводи касаційної скарги (6 000 грн); аналіз правового регулювання притримання майна за статтями 594-596, 916 ЦК України, умов виникнення та реалізації права притримання, договірного виключення такого права та підготовка аргументації щодо відсутності у ТОВ «Вако Логістик 10» права притримання вантажу (6 000 грн); правовий аналіз дій відповідача щодо неповернення вантажу та його передачі третій особі на відповідальне зберігання без погодження з Клієнтом та визначення меж повноважень перевізника щодо чужого майна та підготовка відповідного блоку правової позиції (4 000 грн); аналіз норм цивільного та транспортного законодавства щодо обов`язків перевізника, доставки, видачі та забезпечення схоронності вантажу та підготовка заперечень проти відповідних доводів касаційної скарги (3 000 грн); пошук, аналіз та відбір релевантної практики Верховного Суду щодо спірних правовідносин та перевірка застосовності правових висновків до обставин справи № 914/1871/25 та їх систематизація для використання у відзиві (6 000 грн); підготовка, юридичне опрацювання та остаточне редагування відзиву на касаційну скаргу, формування єдиної правової позиції клієнта, структурування аргументів, узгодження правової аргументації з матеріалами справи та судовою практикою (9 000 грн); підготовка процесуальних документів щодо заявлення та підтвердження судових витрат клієнта на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, у тому числі детального опису наданих робіт (послуг) (2 000 грн).

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (такий правовий висновок викладено в пункті 6.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 сформульовано такі висновки щодо комплексного застосування норм статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 126, 129 ГПК України, статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) у подібних правовідносинах:

"Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".

Згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження судових витрат докази мають окремо та в сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Так, у наданому позивачем акті № 10/08-26 від 10.08.2026 зазначено окремо види наданих послуг, які на переконання колегії суддів є одним і тим же видом послуг та охоплюються таким видом як «підготовка відзиву на касаційну скаргу» (постанова Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 910/17228/19).

При цьому заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви в сумі 2 000 грн не підлягають відшкодуванню (постанова Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22).

При цьому Суд враховує представництво інтересів позивача адвокатом Репяховою К.І. починаючи з суду апеляційної інстанції, предмет та складність цієї справи. Так, правова позиція позивача під час розгляду справи судами попередніх інстанцій була сталою і не зазнавала змін протягом її розгляду у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, цей же адвокат надавав правову допомогу позивачу в суді апеляційної інстанції і був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають.

Отже, врахувавши результати розгляду справи у суді касаційної інстанції, дослідивши заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, а також надані заявником документи, беручи до уваги те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, Суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, у сумі 25 000 грн, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді касаційної інстанції та складністю справи.

Натомість у іншій частині вимог заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно відмовити.

Разом з тим не заслуговують на увагу посилання відповідача як на підставу для відмови у відшкодуванні витрат позивача на правничу допомогу на наявність технічних недоліків у тексті договору про надання правничої допомоги від 08.06.2026 №6-08/26, оскільки наявність таких недоліків не спростовує факт укладення між адвокатом та клієнтом відповідного договору. При цьому склад та обсяг наданих адвокатом позивачу послуг саме у справі № 914/1871/25 підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт № 10/08-26 від 10.08.2026, підписом адвоката Репяховою К.І. відзиву на касаційну скаргу, а також участю останньої в судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 244, 301, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс Плюс» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вако Логістик 10» (79044, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 5-В; ідентифікаційний код 44868392) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс Плюс» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 36А; ідентифікаційний код 41429568) 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

У задоволенні іншої частини вимог зазначеної заяви відмовити.

3. Доручити Господарському суду Львівської області видати наказ.

Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.