Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №153/1144/26 — Ямпільський районний суд Вінницької області

Справа153/1144/26

Провадження2/153/605/26-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. м.Ямпіль

у залі судових засідань у приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області у місті Ямпіль Могилів-Подільського району Вінницької області

Ямпільський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Гаврилюк Т. В.

за участю секретаря судового засідання Шарко Л.В.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні цивільну справу №153/1144/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільної сумісної власності подружжя,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільної сумісної власності подружжя, в якому просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , здійснити поділ спільного майна подружжя. Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , житловий будинок АДРЕСА_1 та визнати за нею в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями і господарських спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , який відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок виданий виконавчим комітетом Дзигівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області від 29 грудня 2008 року, належить ОСОБА_2 . Свої вимоги обґрунтувала тим, що 09.05.1992 був зареєстрований шлюб між нею та відповідачем по справі. Від шлюбу є спільні повнолітні діти. Спільне життя з відповідачем не склалось, на даний момент ведення між ними спільного господарства та сумісне проживання остаточно припинено. Позивач наполягає на розірванні шлюбу та повідомляє, що за її глибоким переконанням подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, втрачено почуття любові та поваги. За час їхнього спільного проживання ними було придбано житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Зазначила, що будинок з надвірними будівлями та господарським спорудами було придбано під час шлюбу та належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Вказала, що їй, як другому із подружжя, належить право власності на одну другу частину спільного будинку, що такий розподіл майна по відношенню до сторін буде справедливим, відповідатиме інтересам осіб та не буде порушувати їх права. З метою захисту своїх прав вона змушена звернутися до суду із даним позовом.

Позивач ОСОБА_1 30.07.2026 за вхід..№6256 подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити (а.с.23).

Відповідач ОСОБА_2 11.08.2026 за вхід..№6535 подав заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги визнає, не заперечує проти їх задоволення.

Заяви, клопотання: клопотання позивача про розгляд справи без її участі (а.с.23), заява відповідача про розгляд справи без його участі та про визнання позову (а.с.25).

Інші процесуальні дії у справі: відкриття провадження у справі та призначення підготовчого засідання (а.с.17-19), відкладення підготовчого засідання, про що постановлено ухвали окремим процесуальним документом та без виходу суджу до нарадчої кімнати.

Відповідно ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Тому суд має підстави для ухвалення рішення у підготовчому засіданні.

Судом встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини:

Із досліджених судом письмових доказів, що є у справі – копії паспорта громадянина України та витягу з реєстру територіальної громади (а.с.5-6) судом встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Дзигівка Ямпільського району Вінницької області, зареєстрована по АДРЕСА_2 .

Із копії Свідоцтва про укладання шлюб серії НОМЕР_1 виданого 09.05.1992 (а.с.7) судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 09 травня 1992 року.

Із копії свідоцтва про право власності на житловий будинок від 29.12.2008 та технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_2 від 22.12.2008 (а.с.8-12) судом встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , вказаний будинок зареєстрований 29.12.2008.

Що стосується заявленої позовної вимоги про розірвання шлюбу, то суд зазначає наступне:

Судом встановлено, що сторони миритись не бажають, оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечує проти його розірвання.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Позивач скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечує проти його розірвання. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем. Таким чином встановлено, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам, тому суд приходить до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі Валліанатос та інші проти Греції від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є живим документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя .

Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі Фернандес Мартінес проти Іспанії (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні .

Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.113 Сімейного кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватись цим прізвищем, або відновити своє дошлюбне прізвище.

Як вбачається із свідоцтва про шлюб позивач при реєстрації шлюбу своє прізвище « ОСОБА_3 » змінила на прізвище чоловіка « ОСОБА_4 », не заявила вимогу про зміну її прізвища « ОСОБА_4 » на дошлюбне, тому суд не має підстави для зміни позивачці прізвища.

А тому, із врахуванням вище викладеного, суд має підстави для розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем.

Що стосується позовних вимог визнання спільної сумісної власності подружжя, то суд зазначає наступне:

Суд встановив, що між сторонами виникли спірні правовідносини щодо поділу майна подружжя, які регулюються відповідними нормами Сімейного кодексу України, Цивільним кодексом України, які суд і застосовує при вирішенні цього спору між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п.1 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст.69 СК України).

Оцінюючи усі докази, суд вважає встановленим, що житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя - позивача та відповідача.

Що стосується позовних вимог у визнанні за позивачем права власності на 1/2 частки спільного майна подружжя, то суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст.81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.1, 2 ст.71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст.364 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи суб`єктний склад, предмет та підстави позову, суд не вбачає підстав для відмови у прийнятті визнання позову, оскільки таке визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та поділу майна подружжя у спосіб, запропонований позивачем, та підтриманий відповідачем.

Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, судові витрати, понесені позивачем і документально підтверджені – квитанцією №3081511474 від 15.06.2026, та квитанцією №3086755456 від 18.06.2026 за правилами ст.141 ЦПК України підлягають відшкодуванню із відповідача у сумі 2662.40 грн., а тому суд має підстави для стягнення із відповідача на користь позивача судових витрат по оплаті судового збору у сумі 2662.40 грн.

Керуючисьст.ст.12, 13, 15, 76, 77, 81, 82, 133,137, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.4, 24, 56, 60, 63, 65, 68, 69, 70, 71, 110, 111, 112, 113, 114 СК України, і на підставі ст.ст.55, 124 Конституції України, ст.ст. 368, 369, 370, 372 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований 09 травня 1992 року Дзигівською сільською радою Ямпільського району Вінницької області, актовий запис №9.

Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_1 залишити - « ОСОБА_4 ».

Визнати житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_2 - спільною сумісною власністю подружжя – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , у порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 (одну другу) частки житлового будинку з надвірними будівлями і господарськими спорудами, що знаходиться за адресою – АДРЕСА_2 , який відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок виданий виконавчим комітетом Дзигівскої сільської ради Ямпільського району Вінницької області від 29 грудня 2008 року, належить ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 2838 (дві тисячі вісімсот тридцять вісім) гривень 06 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Ямпільський районний суд Вінницької області.

Головуючий Т. В. Гаврилюк