Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №132/2321/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2321/26

3/132/1004/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 вересня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В. розглянувши матеріал, який надійшов з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Калинівка Калинівського району Вінницької області, українки, громадянки України, із вищою освітою, одруженої, військовослужбовця військової служби за контрактом, оператора-розвідника відділення управління зенітної ракетно-артилерійської батареї військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально непідтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з оригіналом протоколу серії НГУ № 0606 про військове адміністративне правопорушення від 02 липня 2026 року, старший солдат ОСОБА_2 - 02 червня 2026 року о 09 годині 30 хвилин прибула на територію військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка знаходиться у АДРЕСА_2 , у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується висновком медичного огляду № 0932 від 02 липня 2026 року, відповідно до якого результат огляду був позитивним та становив 2,07 проміле, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 172-20 КУпАП.

Разом з тим судом встановлено, що зазначена у протоколі дата вчинення правопорушення 02 червня 2026 року, не відповідає фактичним обставинам, викладеним в інших матеріалах справи. Зокрема, рапорт командира зенітної ракетно-артилерійської батареї військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_3 , письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також письмове пояснення самої ОСОБА_2 датовані 02 липня 2026 року та стосуються подій, що мали місце 02 липня 2026 року. Висновок медичного огляду № 0932 також датований 02 липня 2026 року. Отже, суд виходить із того, що у протоколі має місце очевидна технічна помилка у зазначенні місяця вчинення події, а фактичні обставини справи стосуються 02 липня 2026 року.

З рапорту командира зенітної ракетно-артилерійської батареї військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_3 від 02 липня 2026 року вбачається, що 02 липня 2026 року о 08 годині 30 хвилин під час ранкового шикування особового складу було виявлено відсутність оператора-розвідника відділення управління зенітної ракетно-артилерійської батареї старшого солдата ОСОБА_2 . На телефонні дзвінки остання не відповідала. Після цього командир підрозділу разом із заступником командира батареї по роботі з особовим складом старшим лейтенантом ОСОБА_4 та командиром 1 зенітно-артилерійського взводу штаб-сержантом ОСОБА_5 виїхали за місцем проживання ОСОБА_2 , де виявили її з ознаками алкогольного сп`яніння. Після цього її було доставлено до військової частини, а надалі, з її згоди, направлено до КНП «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради для проведення медичного огляду.

З письмових пояснень ОСОБА_4 від 02 липня 2026 року вбачається, що після виявлення відсутності ОСОБА_2 на ранковому шикуванні військовослужбовці прибули за місцем її проживання, де виявили її з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме почервонінням обличчя, тремтінням пальців рук, нечіткою мовою та запахом алкоголю з ротової порожнини. Після цього ОСОБА_2 було доставлено до військової частини, а надалі до закладу охорони здоров`я для проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Аналогічні за змістом обставини викладені у письмовому поясненні ОСОБА_5 від 02 липня 2026 року.

З письмового пояснення ОСОБА_2 від 02 липня 2026 року вбачається, що цього дня вона перебувала за місцем свого проживання у місті Калинівка, на службу у встановлений час не прибула, про неможливість прибуття безпосереднього командира своєчасно не повідомила. За її поясненням, близько 09 години 10 хвилин за місцем її проживання прибула група військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 для встановлення її місця перебування. Після спілкування з командиром у нього виникла підозра щодо її перебування у стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим її було доставлено на медичний огляд.

Висновком медичного огляду № 0932 від 02 липня 2026 року встановлено у ОСОБА_2 стан алкогольного сп`яніння середнього ступеня, результат 2,07 проміле.

Таким чином, досліджені судом докази в їх сукупності дають достатні підстави для висновку, що 02 липня 2026 року ОСОБА_2 дійсно перебувала у стані алкогольного сп`яніння, причому цей стан був виявлений за місцем її проживання до її доставки до військової частини. Водночас саме ця обставина потребує відмежування від питання про наявність у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 172-20 КУпАП.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що встановлено статтею 19 Конституції України.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційні гарантії презумпції невинуватості підлягають урахуванню і при розгляді справ про адміністративні правопорушення, оскільки застосування адміністративного стягнення є формою публічно-правового примусу та безпосередньо впливає на права і свободи особи.

Відповідно до статті 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, а також забезпечення законності.

За змістом статті 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2026 року у справі № 420/3078/25 наголосив, що предметом судового розгляду у провадженні про адміністративне правопорушення є встановлення наявності чи відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення, а суд має перевірити фактичні обставини, на яких ґрунтується обвинувачення, та оцінити докази в їх сукупності.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності та керуючись законом.

Сам протокол про адміністративне правопорушення не має наперед установленої доказової сили і не звільняє суд від обов`язку перевірити викладені в ньому відомості іншими доказами.

Такий підхід відповідає правовим позиціям Верховного Суду, зокрема викладеним у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16-а та від 20 травня 2020 року у справі № 524/5741/16-а, відповідно до яких складання протоколу саме по собі не означає доведеності вини особи, а докази мають оцінюватися судом з огляду на їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Верховний Суд також виходить із того, що у справах про адміністративні правопорушення принцип презумпції невинуватості означає, що всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи мають тлумачитися на її користь, а недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості.

Такий підхід узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а, а також із практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування стандарту доведення «поза розумним сумнівом».

Водночас суд бере до уваги особливий правовий статус ОСОБА_2 як військовослужбовця Національної гвардії України.

Згідно з преамбулою Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дія цього Статуту поширюється, зокрема, на військовослужбовців Національної гвардії України. Стаття 1 Статуту визначає військову дисципліну як бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених військовими статутами та іншим законодавством України. Статтею 4 Статуту встановлено обов`язок військовослужбовця, зокрема, не вживати під час проходження військової служби наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Отже, законодавство встановлює підвищені вимоги до військової дисципліни, а вживання спиртних напоїв під час виконання обов`язків військової служби прямо заборонене.

Однак наявність відповідного дисциплінарного обов`язку не означає, що будь-який факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння незалежно від місця, часу та конкретних обставин автоматично утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 172-20 КУпАП. Для адміністративної відповідальності необхідно встановити всі передбачені законом ознаки конкретного складу правопорушення.

Частина 3 статті 172-20 КУпАП передбачає відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.

Диспозиція частини першої статті 172-20 КУпАП охоплює, зокрема, розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об`єктів, появу таких осіб на території військової частини в нетверезому стані або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, а також відмову від проходження огляду на стан сп`яніння.

Отже, для правильної кваліфікації дій ОСОБА_2 недостатньо встановити лише те, що вона була військовослужбовцем і перебувала у стані алкогольного сп`яніння. Необхідно встановити хоча б одну з передбачених диспозицією статті форм поведінки, а саме: розпивання алкогольних напоїв у визначеному законом місці, появу на території військової частини у стані сп`яніння або виконання обов`язків військової служби у такому стані.

При цьому суд звертає увагу, що положення частини третьої статті 172-20 КУпАП не встановлюють самостійної відповідальності за абстрактний факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння. Частина третя цієї статті лише встановлює більш сувору відповідальність за діяння, передбачені частинами першою або другою статті 172-20 КУпАП, за наявності додаткової кваліфікуючої ознаки - повторності протягом року або вчинення в умовах особливого періоду.

Саме тому встановлення стану алкогольного сп`яніння є лише однією з обставин, яка підлягає доказуванню, і не замінює необхідності доведення конкретного діяння, передбаченого диспозицією статті.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 не розпивала алкогольні напої на території військової частини. Жоден із досліджених доказів не містить відомостей про те, що вона вживала алкоголь безпосередньо на території військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України або на іншому військовому об`єкті. Навпаки, всі докази узгоджено свідчать про те, що військовослужбовицю виявили за місцем її проживання, а вже після цього доставили до військової частини з метою подальшого проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Не встановлено також, що ОСОБА_2 самостійно прибула на територію військової частини, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння.

Фабула протоколу містить твердження про те, що ОСОБА_2 прибула на територію військової частини у стані алкогольного сп`яніння. Проте це твердження не підтверджується іншими доказами. Навпаки, рапорт командира зенітної ракетно-артилерійської батареї старшого лейтенанта ОСОБА_3 та письмові пояснення свідків: заступника командира зенітної ракетно-артилерійської батареї по роботі з особовим складом старшого лейтенанта ОСОБА_4 та командира 1 зенітно артилерійського взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї штаб-сержанта ОСОБА_5 прямо вказують на інший механізм її появи у військовій частині: після встановлення відсутності військовослужбовиці на ранковому шикуванні група військовослужбовців прибула до її місця проживання, виявила її там, після чого саме ці військовослужбовці доставили її до військової частини з метою подальшого проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Отже, фактичні обставини, підтверджені доказами, істотно відрізняються від формулювання фабули протоколу.

Саме по собі фізичне перебування особи на території військової частини після її доставки туди іншими особами не може автоматично ототожнюватися з установленою законом формою поведінки - появою на території військової частини у нетверезому стані, без з`ясування обставин такого потрапляння на територію військової частини.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, коли будь-якого військовослужбовця, який перебуває поза військовою частиною у стані сп`яніння, можна було б після його примусового або службового доставлення до частини притягнути до відповідальності саме за появу на території частини у нетверезому стані, хоча до моменту такого доставлення він на території частини не перебував.

Таке розширене тлумачення норми адміністративної відповідальності не відповідає принципу законності, закріпленому статтями 8, 19 Конституції України та статтею 7 КУпАП, і фактично створювало б відповідальність за поведінку, яка прямо не встановлена законом як адміністративне правопорушення.

Суд враховує, що в окремих судових рішеннях 2026 року, які оприлюднені в Єдиному державному реєстру судових рішень, притягнення до відповідальності за частиною 3 статті 172-20 КУпАП здійснювалося у випадках, коли військовослужбовця фактично виявляли у стані сп`яніння вже на території військової частини або коли було встановлено виконання ним обов`язків військової служби у такому стані.

Суттєвим для вирішення цієї справи є також положення частини четвертої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до цієї норми військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, зокрема, на території військової частини або в іншому місці роботи чи занять протягом робочого часу; на шляху прямування на службу або зі служби; під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди наказом відповідного командира; під час виконання державних обов`язків та в інших передбачених законом випадках.

Таким чином, поняття «виконання обов`язків військової служби» має конкретний нормативний зміст і не може ототожнюватися лише з фактом перебування особи у списках особового складу військової частини або з самим фактом проходження нею військової служби.

У цій справі доказами не підтверджено, що в момент виявлення її у стані алкогольного сп`яніння за місцем проживання ОСОБА_2 виконувала будь-які обов`язки військової служби.

Навпаки, із матеріалів справи встановлено, що вона на ранкове шикування не прибула, перебувала за місцем проживання, а військовослужбовці військової частини спеціально виїхали до неї для встановлення її місця перебування.

Так само відсутні докази того, що на момент виявлення ОСОБА_2 перебувала на шляху прямування до місця служби. З матеріалів справи вбачається протилежне: вона перебувала вдома і була виявлена там військовослужбовцями.

Не встановлено також, що перебування ОСОБА_2 за місцем проживання відповідало конкретним обов`язкам військовослужбовця або що вона була направлена туди наказом відповідного командира.

Отже, передбачена законом ознака виконання обов`язків військової служби у стані алкогольного сп`яніння матеріалами справи не підтверджена.

Цей висновок не означає, що неприбуття військовослужбовця на службу або порушення ним вимог військової дисципліни за інших установлених обставин не може тягнути передбачених законом наслідків. Питання дисциплінарної чи іншої відповідальності за неприбуття на службу, порушення розпорядку дня або невиконання обов`язків військової служби є самостійним предметом правової оцінки. Однак такі обставини самі по собі не можуть підміняти собою доказування складу конкретного адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП.

Так само суд не ототожнює факт встановленого медичним оглядом алкогольного сп`яніння з фактом вживання алкоголю саме під час виконання військової служби. Медичний висновок № 0932 від 02 липня 2026 року достовірно підтверджує стан алкогольного сп`яніння на момент проведення медичного огляду, однак сам по собі цей документ не встановлює ні місця вживання алкоголю, ні часу його вживання, ні факту виконання ОСОБА_2 обов`язків військової служби у стані сп`яніння.

Саме тому суд визнає висновок медичного огляду належним доказом факту алкогольного сп`яніння, але не доказом усіх інших елементів об`єктивної сторони інкримінованого адміністративного правопорушення.

Аналогічним чином письмові пояснення військовослужбовців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджують факт виявлення ОСОБА_2 з ознаками алкогольного сп`яніння за місцем проживання та її подальше доставлення до військової частини, однак не підтверджують факту розпивання нею алкогольних напоїв на території військової частини, самостійної появи на території військової частини у стані сп`яніння або виконання нею обов`язків військової служби у такому стані.

Навпаки, ці докази об`єктивно підтверджують обставину, яка має істотне значення для правильного вирішення справи: ОСОБА_2 була виявлена у стані сп`яніння саме за місцем проживання, після чого її доставили до військової частини.

Письмове пояснення самої ОСОБА_2 у цій частині узгоджується з рапортом та поясненнями військовослужбовців щодо місця її перебування. При цьому її пояснення про причину неприбуття на службу суд не оцінює як доказ, що спростовує факт алкогольного сп`яніння, оскільки такий факт підтверджений медичним оглядом. Водночас ці пояснення мають значення для встановлення іншої обставини, а саме місця її перебування до доставлення до військової частини.

Суд також звертає увагу, що у протоколі фактичні обставини викладені таким чином, що створюють враження самостійного прибуття ОСОБА_2 до військової частини. Однак протокол у цій частині спростовується не припущеннями суду, а безпосередньо долученими до нього документами, складеними посадовими особами військової частини.

Тому суд не може покласти в основу постанови лише формулювання протоколу, якщо воно не узгоджується з іншими дослідженими доказами.

Такий підхід відповідає практиці апеляційних судів у справах за статтею 172-20 КУпАП, які звертають увагу на необхідність встановлення саме тих фактичних обставин, які утворюють передбачений статтею 172-20 КУпАП склад правопорушення, а не лише факт, пов`язаний з перебуванням військовослужбовця у стані сп`яніння.

В цій справі, первинне виявлення ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння відбулося не на території військової частини, а за місцем її проживання, після чого вона була доставлена до військової частини іншими військовослужбовцями з метою подальшого проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Отже, посилання лише на факт подальшого перебування ОСОБА_2 на території військової частини після її доставки туди не усуває необхідності доведення передбаченої законом форми об`єктивної сторони правопорушення.

Інше тлумачення фактично означало б, що особа, яка перебувала вдома у стані алкогольного сп`яніння та не виконувала обов`язків військової служби, після її доставки до військової частини автоматично набуває статусу особи, яка «з`явилася» на території військової частини у нетверезому стані. Такий висновок не випливає безпосередньо з диспозиції статті 172-20 КУпАП і розширював би межі адміністративної відповідальності всупереч принципу законності.

Окремо суд оцінює обставину перебування України в умовах особливого періоду.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, крім цільової, або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації, чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з введенням в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX, станом на 02 липня 2026 року в Україні діяв особливий період.

Таким чином, суд погоджується з тим, що кваліфікуюча ознака «в умовах особливого періоду» у цій справі може бути встановлена. Проте сама по собі наявність особливого періоду не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП, якщо не доведено основне діяння, передбачене частиною першою або другою цієї статті.

Інакше кажучи, особливий період є кваліфікуючою, а не самостійною ознакою поведінки, за яку настає адміністративна відповідальність за частиною третьою статті 172-20 КУпАП.

Суд також враховує, що частина третя статті 172-20 КУпАП є нормою про підвищену відповідальність за діяння, які вже охоплюються частиною першою або другою цієї статті. Тому для її застосування необхідно послідовно встановити: по-перше, конкретне діяння, передбачене частиною першою або другою статті 172-20 КУпАП; по-друге, суб`єкта такого правопорушення; по-третє, вину особи; по-четверте, кваліфікуючу ознаку повторності або особливого періоду.

У цій справі кваліфікуюча ознака особливого періоду наявна, а факт перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння підтверджений. Проте доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували вчинення нею конкретного основного діяння, передбаченого частиною першою статті 172-20 КУпАП, судом не встановлено.

За таких обставин відсутня необхідна сукупність юридичних ознак складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. У цій справі припущенням було б ототожнення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння за місцем проживання з фактом виконання нею обов`язків військової служби у стані сп`яніння або з її самостійною появою на території військової частини у нетверезому стані.

Суд не вправі замінювати відсутній доказ необхідної ознаки складу правопорушення припущенням про те, де, коли і за яких обставин особа вживала алкогольні напої.

Так само суд не вправі виходити за межі фактичного обвинувачення, викладеного у протоколі, та самостійно формувати іншу фабулу правопорушення замість тієї, яка була поставлена особі у вину. У судовій практиці неодноразово наголошувалося, що суд розглядає справу в межах фактичних обставин, зафіксованих у протоколі, і не може довільно підміняти один склад адміністративного правопорушення іншим.

Отже, суд не може, замість інкримінованої ОСОБА_2 появи на території військової частини у стані сп`яніння визнати її винною у виконанні обов`язків військової служби у стані сп`яніння лише з тієї підстави, що на момент, коли вона повинна була перебувати на службі, вона перебувала вдома у стані алкогольного сп`яніння.

Так само суд не може припустити, що алкоголь було вжито саме в той час, коли ОСОБА_2 мала перебувати на службі, оскільки такі відомості матеріалами справи не підтверджені.

Оцінюючи докази за критеріями належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до висновку, що вони є достатніми для встановлення факту алкогольного сп`яніння ОСОБА_2 , однак не є достатніми для встановлення передбаченої частиною третьою статті 172-20 КУпАП форми об`єктивної сторони правопорушення.

Узгодженість рапорту та письмових пояснень військовослужбовців у цій частині фактично працює проти висновку, викладеного у протоколі, оскільки всі ці документи підтверджують, що ОСОБА_2 первинно виявили саме за місцем проживання, після чого доставили до військової частини.

Висновок медичного огляду № 0932 підтверджує стан алкогольного сп`яніння, але не підтверджує місце та обставини вживання алкоголю.

Письмове пояснення ОСОБА_2 підтверджує її перебування вдома та факт її подальшого доставлення військовослужбовцями до військової частини.

Таким чином, у сукупності досліджені докази не утворюють такої системи належних, допустимих, достовірних та взаємопов`язаних доказів, яка дозволяла б зробити висновок поза розумним сумнівом про вчинення ОСОБА_2 саме адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП.

Застосування стандарту «поза розумним сумнівом» у цій справі має принципове значення. Наявність певного сумніву щодо факту алкогольного сп`яніння відсутня, однак існує істотна невизначеність щодо юридично значущої обставини - яким саме чином, у якому місці та під час якої діяльності ОСОБА_2 перебувала у стані сп`яніння. При цьому ця невизначеність стосується не другорядної обставини, а безпосередньо об`єктивної сторони складу правопорушення.

За таких обставин суд не може зробити обвинувальний висновок шляхом припущення, що оскільки ОСОБА_2 повинна була перебувати на службі, то її перебування вдома у стані алкогольного сп`яніння автоматично означало виконання обов`язків військової служби у стані сп`яніння.

Таке припущення суперечило б частині четвертій статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка встановлює конкретні випадки, коли військовослужбовець вважається таким, що виконує обов`язки військової служби.

Таким чином, судом встановлено факт алкогольного сп`яніння ОСОБА_2 , однак не встановлено передбаченого законом діяння, яке в сукупності з іншими обов`язковими ознаками утворює склад адміністративного правопорушення за частиною третьою статті 172-20 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Стаття 284 КУпАП передбачає винесення постанови про закриття справи у відповідному випадку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що хоча факт перебування ОСОБА_2 02 липня 2026 року у стані алкогольного сп`яніння підтверджений належним медичним документом, однак доказів, які б підтверджували, що вона розпивала алкогольні напої на території військової частини, самостійно з`явилася на території військової частини у стані алкогольного сп`яніння або виконувала обов`язки військової служби у такому стані, матеріали справи не містять.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_2 була виявлена у стані алкогольного сп`яніння за місцем свого проживання, а до військової частини була доставлена іншими військовослужбовцями.

За таких обставин у її діях відсутня необхідна об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Керуючись статтями 7, 172-20, 245, 247, 251, 252, 280, 283, 284, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 8, 19, 62 Конституції України, статтею 1 Закону України «Про оборону України», статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтями 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно старшого солдата ОСОБА_2 за частиною третьою статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених законом, до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя