Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №904/6796/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/6796/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Віннікова С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 (суддя Загинайко Т.В.)

у справі № 904/6796/25

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця», м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" м. Кривий Ріг Дніпропетровська область

про стягнення 286 693,68 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення 286 693,68 грн, з яких 278 034,24 грн плата за користування вагонами та 8 659,44 грн збір за зберігання вантажу, а також судових витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що між сторонами склалися правовідносини з перевезення вантажів залізничним транспортом та експлуатації залізничної під`їзної колії, зокрема на підставі договору від 14.12.2017 № ПР/М-17-2/14-744/НЮдч про експлуатацію залізничної під`їзної колії Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», яка примикає до станцій Терни і Рядова Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», а також договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

На виконання договірних зобов`язань залізницею за перевізними документами було прийнято до перевезення на адресу ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» порожні власні вагони та вагони перевізника зі станцією призначення Терни.

Під час прямування до станції призначення частину вагонів було затримано на станціях П`ятихатки, Савро, Жовті Води І та Рядова на підставі відповідних наказів про затримку у зв`язку із зайнятістю колій станції Терни вагонами, які своєчасно не забиралися відповідачем на під`їзну колію, та вагонами, які перебували під обробкою до подавання на під`їзну колію.

Обставини затримки вагонів були оформлені актами про затримку вагонів форми ГУ-23а та актами загальної форми ГУ-23, а станцією призначення відповідача повідомлено про затримку вагонів.

За твердженням позивача, затримка спірних вагонів виникла з причин, залежних від вантажовласника ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», у зв`язку з несвоєчасним забиранням ним вагонів зі станції призначення.

На підставі складених актів за час затримки вагонів позивачем за відомостями плати за користування вагонами форми ГУ-46 нараховано 278 034,24 грн плати за користування вагонами, а за накопичувальними картками форми ФДУ-92 8 659,44 грн збору за зберігання вантажу.

Відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки представниками відповідача були підписані із запереченнями щодо наявності його вини у затримці вагонів.

Оскільки ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» спірні нарахування не сплатило, АТ «Українська залізниця» звернулося до суду з цим позовом про їх примусове стягнення.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/6796/25 позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» 278 034,24 грн плати за користування вагонами, 8 659,44 грн збору за зберігання вантажу та 4 300,40 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджено факт затримки вагонів на підходах до станції призначення Терни з причин, залежних від вантажовласника ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», внаслідок несвоєчасного забирання ним вагонів, що прибули на його адресу.

Суд першої інстанції встановив, що затримка вагонів була оформлена у передбаченому законодавством порядку відповідними наказами про затримку, актами про затримку вагонів форми ГУ-23а та актами загальної форми ГУ-23, а відповідача було повідомлено про затримку вагонів. Акти загальної форми, якими засвідчено обставини затримки вагонів на станції Терни на час затримки вагонів на станціях підходу, підписані представниками відповідача без заперечень.

Дослідивши надані позивачем розрахунки, суд дійшов висновку, що нарахування 278 034,24 грн плати за користування вагонами та 8 659,44 грн збору за зберігання вантажу здійснено відповідно до вимог законодавства та фактичних обставин справи, а самі розрахунки є обґрунтованими та арифметично правильними.

Місцевий господарський суд також відхилив доводи відповідача про необхідність виключення з оплачуваного часу користування вагонами періодів дії комендантської години.

Суд зазначив, що рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 02.04.2022 передбачалася можливість невключення часу дії комендантської години до часу користування вагонами за наявності відповідних обставин, однак такі обставини повинні засвідчуватися актом загальної форми ГУ-23 із конкретним описом причин затримки. Водночас актів загальної форми ГУ-23, які б засвідчували затримку вагонів саме у зв`язку з дією комендантської години, у спірних правовідносинах не складалося, а складені акти не містили заперечень відповідача щодо неможливості забирання вагонів із вказаної причини.

Крім того, суд виходив із недоведеності відповідачем того, що у спірний період дія комендантської години фактично спричинила припинення роботи станції Терни, під`їзних колій чи виробничих підрозділів відповідача та унеможливила своєчасне забирання вагонів. Суд врахував, що станція Терни працює цілодобово, а доказів повідомлення залізниці про неможливість роботи відповідача у нічний час матеріали справи не містять.

За результатами оцінки доказів у їх сукупності суд першої інстанції визнав більш вірогідними докази позивача щодо наявності обставин, які стали підставою для нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, та дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/6796/25, Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/6796/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/6796/25 не відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, оскільки, на думку скаржника, суд першої інстанції неповно та невсебічно з`ясував обставини справи та не надав належної оцінки всім аргументам і запереченням відповідача.

Скаржник посилається на лист Департаменту комерційної роботи АТ «Українська залізниця» № ЦМ-13/693 від 05.04.2022, яким до структурних підрозділів та регіональних філій доведено рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 02.04.2022, оформлене протоколом № Ц-54/42 Ком.т, про затвердження Переліку виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів, від обов`язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та відповідні збори/плати під час дії воєнного стану в Україні.

За твердженням апелянта, цим Переліком безпосередньо передбачено, що у разі затримки навантажених вагонів і контейнерів, порожніх власних вагонів або орендованих вагонів під час перевезення на станціях відправлення, на підходах до станції призначення, у тому числі у «кинутих» поїздах, або під час очікування подавання вагонів на під`їзні колії, до часу користування вагоном не включається час затримки, який припадає на період дії комендантської години на території, де розташована станція відправлення та/або станція призначення. За такий час замовник звільняється від внесення відповідної плати.

ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» наголошує, що спірні нарахування здійснені за період після 24.02.2022, коли на території розташування станції призначення діяла комендантська година, однак АТ «Українська залізниця» під час визначення загального часу користування вагонами відповідні часові проміжки з розрахунку не виключило.

При цьому апелянт наполягає, що виходячи зі змісту телеграмного розпорядження № ЦМ-13/693 від 05.04.2022 звільнення замовника від плати за користування вагонами за час дії комендантської години не поставлено в залежність від наявності будь-яких інших додаткових обставин, зокрема від доведення фактичного припинення роботи підприємства, станції або під`їзних колій. На переконання скаржника, сам факт дії комендантської години є передбаченою відповідним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» підставою для невключення такого часу до загального часу затримки вагонів.

Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» також звертає увагу, що телеграмним розпорядженням № ЦМ-13/693 від 05.04.2022 на причетних працівників залізниці було покладено обов`язок організувати виконання зазначеного рішення правління, у тому числі здійснювати перерахунок часу затримки навантажених і порожніх вагонів та контейнерів починаючи з 24.02.2022, складати відповідні акти загальної форми ГУ-23 та забезпечувати об`єктивний розгляд претензій і перерахунок нарахованих сум.

У зв`язку із цим скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність актів загальної форми ГУ-23, складених саме у зв`язку з дією комендантської години, виключає можливість неврахування такого часу.

За позицією апелянта, відсутність зазначених актів не спростовує самого факту запровадження і дії комендантської години, який, на його переконання, є загальновідомою обставиною та не потребує додаткового доказування. Крім того, ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» зазначає, що складання таких актів покладалося саме на працівників АТ «Українська залізниця», а тому відповідач не мав можливості самостійно забезпечити їх оформлення або примусити працівників позивача до їх складання.

На думку скаржника, суд першої інстанції не дослідив причин, з яких працівниками позивача відповідні акти ГУ-23 не були складені, а також не надав належної оцінки доказам відповідача щодо факту запровадження та конкретного часу дії комендантської години.

ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» вважає помилковим покладення судом першої інстанції на відповідача обов`язку довести, що в період комендантської години його виробничі підрозділи не працювали у нічну зміну, що припинялася робота залізничних станцій або під`їзних колій, що відповідач повідомляв позивача про неможливість роботи у нічний час або звертався з пропозиціями про внесення змін до договору щодо порядку подавання та забирання вагонів у цей час. На переконання апелянта, такі додаткові умови не передбачені рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 02.04.2022 як обов`язкова передумова для виключення часу комендантської години із загального часу користування вагонами.

Таким чином, скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення телеграмного розпорядження № ЦМ-13/693 від 05.04.2022 та безпідставно погодився з розрахунком позивача, здійсненим без виключення часу дії комендантської години. На думку апелянта, це призвело до необґрунтованого стягнення як плати за користування вагонами, так і збору за зберігання вантажу за відповідні часові проміжки.

Апелянт посилається на положення статті 908 Цивільного кодексу України, Закону України «Про залізничний транспорт», Статуту залізниць України, зокрема статті 71 Статуту, відповідно до якої взаємовідносини залізниці з власником під`їзної колії, порядок та умови експлуатації залізничних під`їзних колій визначаються договором.

Скаржник зазначає, що ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» приєдналося до публічного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом. При цьому пунктом 2.2.3 цього договору передбачено право замовника відмовитися від прийняття порожніх власних вагонів перевізника у випадках, коли виключена можливість їх використання під перевезення вантажу внаслідок технічної або комерційної непридатності та/або коли такі вагони надані без заявки замовника.

Крім того, між сторонами укладено договір від 14.12.2017 № ПР/М-17-2/14-744/НЮдч про експлуатацію залізничної під`їзної колії ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», яка примикає до станцій Терни і Рядова Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

За твердженням Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», у спірний період вагони подавалися з порушенням умов зазначеного договору про експлуатацію під`їзної колії, а частина вагонів була прийнята залізницею до перевезення на адресу відповідача понад добові заявки на відвантаження готової продукції.

Саме із вказаної причини, як зазначає скаржник, представники ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» підписували відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 із запереченнями, в яких вказували, що не погоджуються з віднесенням затримки вагонів на відповідальність комбінату, оскільки вагони були прийняті до перевезення понад добові заявки, а їх затримка виникла з причин, які від відповідача не залежали.

ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» зазначає, що відповідні вагони не подавалися на його під`їзну колію у зв`язку із закінченням встановлених строків їх деповського ремонту. Посилаючись на передбачене договором право замовника не приймати технічно непридатні вагони, апелянт вважає неправомірним нарахування плати за користування такими вагонами за період, коли вони не могли бути використані відповідачем за призначенням.

Скаржник наголошує, що заперечення щодо подавання вагонів понад добові заявки, причин їх затримки та закінчення строків деповського ремонту були зафіксовані представниками відповідача безпосередньо у відомостях плати за користування вагонами форми ГУ-46, однак суд першої інстанції, на думку апелянта, належної та мотивованої оцінки цим запереченням не надав.

Окрім того, ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» посилається на порушення позивачем вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи, що АТ «Українська залізниця» у позовній заяві не навело належного обґрунтування того, з яких саме підстав вважає спірні нарахування плати за користування вагонами правомірними, а заперечення відповідача щодо цих нарахувань необґрунтованими.

Узагальнюючи наведене, Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» стверджує, що суд першої інстанції не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин справи, не надав належної оцінки всім запереченням відповідача, неправильно погодився з нарахуванням плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу без виключення часу дії комендантської години, не врахував доводів щодо прийняття вагонів понад добові заявки та щодо технічної непридатності окремих вагонів у зв`язку із закінченням строків деповського ремонту, що, на думку скаржника, є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти наведених ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» доводів, вважає рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 законним та обґрунтованим і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заперечуючи проти доводу апелянта щодо необхідності виключення часу дії комендантської години з періоду, за який нараховується плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу, АТ «Українська залізниця» вказує, що саме по собі запровадження комендантської години не є достатньою підставою для автоматичного звільнення замовника від відповідних платежів.

Позивач посилається на правове регулювання комендантської години, зокрема Закон України «Про правовий режим воєнного стану» та Порядок здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2020 № 573, та зазначає, що встановлені цими актами обмеження стосуються, зокрема, перебування осіб без відповідних перепусток на вулицях та в інших громадських місцях і руху транспортних засобів у визначений період доби.

АТ «Українська залізниця» також посилається на доведений до її підрозділів Перелік виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів, від обов`язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та відповідні збори/плати під час дії воєнного стану. Також позивач зазначає, що до підрозділів АТ «Українська залізниця» зміст відповідного рішення правління було доведено телеграфним розпорядженням № ЦМ-13/2950 від 19.12.2022.

За позицією позивача, зазначеним Переліком передбачено можливість невключення до часу користування вагонами часу затримки, пов`язаної, зокрема, із введенням перевізником тимчасових обмежень, запровадженням комендантської години, проведенням бойових дій або тимчасовою окупацією відповідної території, а також припиненням роботи певних органів державного контролю. Водночас обставини, з якими пов`язується таке звільнення, мають бути належним чином зафіксовані.

Позивач наголошує, що відповідні обставини відповідно до Переліку засвідчуються актом загальної форми ГУ-23, складеним згідно з додатком 6 до Правил користування вагонами і контейнерами, із зазначенням конкретного опису обставин, які спричинили затримку вагонів. Саме належно оформлений акт ГУ-23, на думку АТ «Українська залізниця», є підставою для невключення відповідного періоду до часу користування вагонами.

Водночас у спірних правовідносинах акти загальної форми ГУ-23, які б засвідчували затримку вагонів саме у зв`язку з дією комендантської години, не складалися.

АТ «Українська залізниця» заперечує і проти твердження апелянта про те, що комендантська година фактично унеможливлювала виконання операцій із вагонами. Позивач зазначає, що працівники станції, які під час комендантської години перебувають на її території та виконують свої трудові обов`язки, мають відповідні службові посвідчення, а територія станцій Терни і Рядова та під`їзна колія підприємства не є громадським місцем або місцем загального користування.

За твердженням позивача, будь-які документи, якими було б заборонено роботу станції Терни під час дії комендантської години, відсутні, а тому фактичних підстав для складання актів ГУ-23 про затримку саме з вказаної причини не було.

Позивач вважає рішення правління та відповідні телеграмні розпорядження внутрішніми локальними документами залізниці та наголошує, що в конкретних спірних правовідносинах відсутні належно зафіксовані обставини, які могли б бути підставою для звільнення відповідача від сплати плати за користування вагонами або збору за зберігання вантажу.

АТ «Українська залізниця» зазначає, що за фактичними обставинами затримки спірних вагонів оформлено відповідні акти форми ГУ-23, на підставі яких розраховано плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу. На думку позивача, документи, додані до позовної заяви, підтверджують залежність затримки вагонів від дій вантажовласника, правомірність здійснених нарахувань та безпідставність заперечень відповідача, зазначених у відомостях форми ГУ-46.

На підтвердження своєї правової позиції позивач у відзиві посилається, зокрема, на правові висновки Верховного Суду у справах № 904/2019/22, № 908/1219/22, № 908/1295/22, № 904/2589/22 та № 904/2022/22.

Щодо доводу апелянта про прийняття до перевезення вагонів понад добові заявки на відвантаження готової продукції АТ «Українська залізниця» зазначає, що на кожне відправлення вантажу, порожніх власних або орендованих вагонів відправником оформлюється перевізний документ накладна, яка є письмовою формою договору перевезення та супроводжує вантаж до станції призначення.

Позивач наголошує, що планування перевезень вантажів у власних вагонах здійснюється відправником за окремим замовленням та за погодженням із власником вагонів, а залізниця затверджує відповідні плани перевезень, попередньо погоджені відправником із власником вагонів.

При цьому забезпечення вантажовідправника власними вагонами, за твердженням позивача, здійснюється власником таких вагонів на підставі укладених ним із вантажовідправником договорів без участі залізниці, тоді як АТ «Українська залізниця» у таких правовідносинах виконує функцію перевізника з доставки зазначеного в накладній вантажу до станції призначення.

З огляду на це позивач вважає безпідставним посилання відповідача на те, що спірні вагони були подані понад добові заявки, оскільки ця обставина, за позицією залізниці, не звільняє одержувача від обов`язку своєчасно прийняти вагони, які за належно оформленими перевізними документами прибули на його адресу.

Окремо у відзиві АТ «Українська залізниця» заперечує проти доводів щодо вагонів №№ 56879786, 62313754, 62009857, плата за користування якими включена до відомостей форми ГУ-46 №№ 09089637, 09089639.

Позивач вказує, що відмова відповідача від сплати плати за користування цими вагонами з посиланням на те, що вони не подавалися на під`їзну колію, є необґрунтованою, оскільки залізниця доставила порожні власні вагони на станцію призначення Терни, а повідомлення вантажоодержувача про їх прибуття підтверджується відповідними відмітками у накладних.

При цьому АТ «Українська залізниця» визнає, що після прибуття зазначених вагонів на станцію призначення під час їх технічного огляду працівником вагонного господарства вагони були визнані непридатними до навантаження за технічним станом, про що складено повідомлення форми ВУ-23М.

Разом із тим позивач посилається на пункт 16 Правил користування вагонами і контейнерами, яким передбачені випадки звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами, зокрема у разі стихійного лиха чи аварії, що унеможливили виконання вантажних робіт; подавання локомотивом залізниці вагонів на фронти навантаження у кількості, яка перевищує їх максимальну переробну спроможність; або затримки прийняття залізницею вагонів, пред`явлених до здачі, з причин, залежних від залізниці.

На переконання АТ «Українська залізниця», обставини, на які посилається ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» стосовно зазначених вагонів, не належать до передбачених пунктом 16 Правил підстав звільнення від плати.

Позивач також зазначає, що чинні норми не передбачають звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами лише з тієї підстави, що порожні вагони забираються ним на власну під`їзну колію своїм локомотивом, тоді як за умовами договору він повинен приймати їх у кількості, в якій вони прибувають на станцію Терни.

Підсумовуючи свої заперечення, АТ «Українська залізниця» вважає доводи апеляційної скарги про неправомірність нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

На думку позивача, Господарський суд Дніпропетровської області повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, тоді як відповідач не довів належними та допустимими доказами відсутність залежності від нього причин затримки вагонів.

У зв`язку з наведеним АТ «Українська залізниця» просить апеляційну скаргу ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/6796/25 без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2026 для розгляду справи № 904/6796/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В. та Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/6796/25, витребувано матеріали справи № 904/6796/25 з Господарського суду Дніпропетровської області.

Враховуючи, що ціна позову у справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд апеляційної інстанції, керуючись частиною десятою статті 270 та частиною тринадцятою статті 8 Господарського процесуального кодексу України, постановив здійснювати розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

26.08.2026 матеріали справи № 904/6796/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

28.08.2026 Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» через підсистему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечив проти доводів ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 у справі № 904/6796/25 без змін.

Оскільки ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.08.2026 розгляд справи визначено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання у справі не призначалося, явка представників сторін не вимагалася, а апеляційний перегляд здійснюється за наявними у справі матеріалами та письмовими позиціями учасників справи.

Встановлені судом обставини справи.

Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини.

14.12.2017 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Приватним акціонерним товариством «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», як власником під`їзної колії, укладено договір № ПР/М-17-2/14-744/НЮдч про експлуатацію залізничної під`їзної колії ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», яка примикає до станцій Терни і Рядова Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Відповідно до пункту 1 договору під`їзна колія експлуатується згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та умовами договору і примикає до станції Терни стрілками №№ 2, 4, 6 у парній горловині станції, а до станції Рядова стрілкою № 8 до колії № VI станції Рядова.

Згідно з пунктом 2 договору розгорнута довжина під`їзної колії становить 268 700 погонних метрів.

Пунктом 4 договору передбачено, що рух поїздів на під`їзній колії здійснюється з додержанням Правил технічної експлуатації залізниць України, Інструкції про порядок обслуговування і організації руху на під`їзній колії та Інструкції з сигналізації на залізницях України.

Пунктом 5 договору визначено порядок здавання вагонів для під`їзної колії зі станцій Терни та Рядова. Зокрема, порожні хопери передаються через інтервал часу 2 години, порожні напіввагони для навантаження концентрату залізорудного та обкотишів через інтервал 2,5 години, вагони з небезпечними вантажами класу « 1ВМ» не пізніше ніж через 2 години з моменту їх прибуття на станцію примикання, а інші вагони за повідомленнями, які передаються прийомоздавальником вантажу та багажу станції прийомоздавальнику власника колії не пізніше ніж за 2 години до фактичного здавання вагонів із реєстрацією у Книзі повідомлень форми ГУ-2. За згодою власника колії передача вагонів може здійснюватися раніше встановленого інтервалу.

Відповідно до пункту 6 договору вагони, що прибули на станцію Терни для ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», подаються локомотивом залізниці на одну з колій №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 13 станції Терни за вказівкою чергового по станції, де здійснюються передавальні операції з вагонами у технічному та комерційному відношенні. Подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника колії.

Вагони, що прибули на станцію Рядова для відповідача, подаються локомотивом залізниці на одну з визначених договором колій вказаної станції, де також здійснюються передавальні операції, після чого подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника колії.

За пунктом 8 договору про готовність вагонів до забирання власник колії повідомляє залізницю. Таке повідомлення передається відповідальним працівником власника колії відповідальному працівнику станції примикання не пізніше ніж за 2 години до пред`явлення вагонів до здачі залізниці з наступним наданням письмового повідомлення за встановленою формою.

Пунктом 12 договору для під`їзної колії встановлено загальний термін перебування усіх вагонів 15 годин.

Пунктом 13 договору відстань для нарахування збору за подачу та забирання вагонів установлена 0 км в обидва кінці.

Відповідно до пункту 14 договору власник колії сплачує залізниці, зокрема, плату за користування вагонами відповідно до Правил користування вагонами і контейнерами, а також збір за зберігання вантажів у вагонах у разі їх затримки з причин, залежних від власника колії, після закінчення терміну безоплатного зберігання незалежно від місця такої затримки на станції призначення чи на підходах до неї.

Пунктом 19 договору у первісній редакції визначалось, що він діє з 23.12.2017 до 23.12.2022.

Матеріали справи також містять протокол розбіжностей від 21.12.2017 до вказаного договору та додаткову угоду № 9 від 07.01.2025, якою сторони, зокрема, виклали пункт 14 договору в новій редакції.

Відповідно до додаткової угоди № 9 власник колії сплачує залізниці плату за користування вагонами згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами. Для перевезень, що здійснюються відповідно до договору про надання послуг перевезення вантажів залізничним транспортом з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника, розрахунок плати за користування такими вагонами здійснюється відповідно до умов цього договору; плата нараховується за фактичний час користування вагонами за погодженими ставками. Також передбачено сплату збору за зберігання вантажів у вагонах відповідно до Правил зберігання вантажів.

Матеріали справи містять також договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020 у редакції, оприлюдненій 30.05.2025 та введеній у дію з 01.06.2025.

За умовами цього договору надання послуг може підтверджуватися накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу та іншими документами. Договір визначений як публічний.

Пунктом 2.2.3 договору про надання послуг передбачено право замовника відмовитися від прийняття порожніх власних вагонів перевізника у випадках, якщо виключається можливість їх використання під перевезення вантажу внаслідок технічної або комерційної непридатності та/або якщо вони надані без заявки замовника. Непридатність вагонів у технічному чи комерційному відношенні оформляється повідомленням форми ВУ-23М та/або актом форми ГУ-23.

На виконання перевезень залізницею за наявними в матеріалах справи перевізними документами прийнято до перевезення на адресу одержувача ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» порожні власні вагони та вагони перевізника.

У відповідних залізничних накладних станцією призначення зазначена станція Терни. Перелік та зміст зазначених накладних містяться в матеріалах справи, зокрема у томі 1 на аркушах справи 22–252 та у томі 2 на аркушах справи 1– 3.

На шляху прямування до станції призначення частину спірних вагонів було затримано: на станції П`ятихатки за наказами № 422 від 29.07.2025 та № 425 від 30.07.2025; на станції Савро за наказами № 413 від 31.07.2025 та № 415 від 01.08.2025; на станції Жовті Води І за наказом № 416 від 01.08.2025; на станції Рядова за наказом № 414 від 01.08.2025.

У зазначених документах причиною затримки визначалась зайнятість колій станції Терни вагонами, які своєчасно не забиралися комбінатом на під`їзну колію, а також вагонами, що перебували під обробкою до подавання на під`їзну колію.

За фактами зазначених затримок станціями затримки складено акти про затримку вагонів форми ГУ-23а, зокрема № 145 від 29.07.2025, № 145 від 01.08.2025, № 147 від 30.07.2025, № 144 від 01.08.2025, № 77 від 31.07.2025, № 78 від 01.08.2025, № 63 від 01.08.2025, № 65 від 02.08.2025, № 78 від 01.08.2025, № 78 від 02.08.2025, № 21 від 01.08.2025 та № 22 від 02.08.2025.

Станцією призначення Терни представнику ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» передавалися повідомлення про затримку відповідних вагонів.

Матеріали справи також містять акти загальної форми, складені щодо віднесення відповідних затримок на відповідальність вантажовласника ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».

Після прибуття вагонів на станцію призначення Терни вантажоодержувача повідомляли про їх прибуття та готовність до подавання, про що вносилися відповідні записи до Книги повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження по станції Терни.

На станції Терни акти загальної форми щодо затримки вагонів на станціях підходу складалися за такі періоди: за наказом № 422 по станції П`ятихатки з 15 год. 45 хв. 29.07.2025 до 01 год. 10 хв. 01.08.2025; за наказом № 425 по станції П`ятихатки з 03 год. 40 хв. 30.07.2025 до 01 год. 10 хв. 01.08.2025; за наказом № 413 по станції Савро з 16 год. 25 хв. 31.07.2025 до 21 год. 10 хв. 01.08.2025; за наказом № 414 по станції Рядова з 09 год. 50 хв. 01.08.2025 до 00 год. 18 хв. 02.08.2025; за наказом № 415 по станції Савро з 21 год. 36 хв. 01.08.2025 до 10 год. 30 хв. 02.08.2025; за наказом № 416 по станції Жовті Води І з 21 год. 43 хв. 01.08.2025 до 15 год. 10 хв. 02.08.2025.

Зазначені акти загальної форми підписані представниками відповідача без заперечень.

На підставі оформлених документів залізницею складено відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 №№ 04089626, 05089242, 05089243, 05089244, 05089624, 05089625, 06089636, 07089248, 07089249, 07089627, 07089629, 07089630, 07089632, 07089633, 07089634, 07089635, 12089642, 09089637, 09089639.

За зазначеними відомостями нараховано 278 034,24 грн з ПДВ плати за користування вагонами.

Також залізницею складено накопичувальні картки форми ФДУ-92 №№ 01089189, 02089196 та 04089197, за якими нараховано 8 659,44 грн з ПДВ збору за зберігання вантажу.

Загальна сума спірних нарахувань становить 286 693,68 грн з ПДВ.

Водночас відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 та накопичувальні картки представниками ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» підписані із запереченнями.

У запереченнях відповідач, зокрема, зазначав, що не погоджується з віднесенням затримки вагонів на його відповідальність, оскільки, за його твердженням, вагони були прийняті до перевезення понад добові заявки на відвантаження готової продукції; затримка сталася з незалежних від комбінату причин; окремі вагони не подавалися на під`їзну колію у зв`язку із закінченням строків їх деповського ремонту.

Окремо матеріалами справи підтверджується, що до відомостей форми ГУ-46 №№ 09089637 та 09089639 включено нарахування за користування вагонами №№ 56879786, 62313754 та 62009857.

Зазначені порожні вагони були доставлені залізницею на станцію призначення Терни, а факт повідомлення одержувача про їх прибуття відображено у перевізних документах.

Після прибуття зазначених вагонів на станцію Терни під час технічного огляду працівником вагонного господарства їх було визнано непридатними до навантаження за технічним станом, у зв`язку з чим оформлено повідомлення форми ВУ-23М.

Матеріали справи містять також положення договору про надання послуг, відповідно до яких технічна непридатність вагона оформлюється повідомленням форми ВУ-23М та/або актом форми ГУ-23.

Щодо обставин, пов`язаних із комендантською годиною, матеріалами справи підтверджується, що у спірний період на території Дніпропетровської області діяв відповідний режим комендантської години.

У матеріалах справи наявний лист (телеграмне розпорядження) № ЦМ-13/693 від 05.04.2022, яким доведено рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 02.04.2022, оформлене протоколом № Ц-54/42 Ком.т, щодо Переліку виняткових умов, які можуть бути підставою для звільнення замовників послуг від плати за користування вагонами та відповідних зборів/плат під час воєнного стану.

Цим Переліком, серед іншого, передбачено невключення до часу користування вагоном часу затримки, яка виникла у випадку запровадження комендантської години на території розташування станції відправлення та/або станції призначення, із фіксацією відповідних обставин актом загальної форми ГУ-23.

Разом із тим окремі акти загальної форми ГУ-23, в яких причиною затримки спірних вагонів було б зазначено саме дію комендантської години, у матеріалах справи відсутні.

Наявні акти загальної форми ГУ-23 також не містять заперечень представників відповідача про неможливість забирання вагонів саме внаслідок дії комендантської години.

Матеріалами справи не підтверджено припинення у спірні періоди роботи станції Терни або під`їзної колії ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» у зв`язку з дією комендантської години.

Судом також встановлено, що станція Терни працює цілодобово, а матеріали містять заявки, які подавалися на станцію у тому числі у часові проміжки дії комендантської години.

Матеріали справи не містять повідомлень ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на адресу залізниці про припинення роботи підприємства в нічний час у зв`язку з комендантською годиною або про неможливість у цей час приймати вагони, а також пропозицій відповідача про внесення відповідних змін до умов договору щодо порядку подавання та забирання вагонів.

Таким чином, спір між сторонами виник у зв`язку з несплатою ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» нарахованих АТ «Українська залізниця» 278 034,24 грн плати за користування вагонами та 8 659,44 грн збору за зберігання вантажу, правомірність яких відповідач оспорює.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, які стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Водночас згідно з частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Такий зміст меж апеляційного перегляду підтверджується й актуальним узагальненням практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, предметом апеляційної перевірки у цій справі є правильність висновків місцевого господарського суду щодо наявності правових та фактичних підстав для стягнення з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» 278 034,24 грн плати за користування вагонами та 8 659,44 грн збору за зберігання вантажу з урахуванням конкретних заперечень, наведених відповідачем в апеляційній скарзі, та відповідних заперечень позивача, викладених у відзиві на неї.

За змістом статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення, а загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Спеціальне правове регулювання правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, становлять, зокрема, Закон України «Про залізничний транспорт», Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458, а також укладені сторонами договори. Закон України «Про залізничний транспорт» є чинним, а Правила користування вагонами і контейнерами № 113 залишаються чинним нормативно-правовим актом, що регламентує порядок та умови користування вагонами і контейнерами.

Відповідно до статті 71 Статуту залізниць України взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок та умови експлуатації залізничної під`їзної колії визначаються договором. Зазначене узгоджується з правовим регулюванням залізничних під`їзних колій як спеціального елементу перевізного процесу, для якого договір про експлуатацію під`їзної колії визначає конкретний порядок подавання та забирання вагонів і зміст взаємних зобов`язань сторін.

Як встановлено матеріалами справи, між АТ «Українська залізниця» та ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» діє договір від 14.12.2017 № ПР/М-17-2/14-744/НЮдч про експлуатацію залізничної під`їзної колії ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», яка примикає до станцій Терни і Рядова Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Умовами зазначеного договору сторони врегулювали, серед іншого, порядок здавання та забирання вагонів, порядок здійснення передавальних операцій, строки перебування вагонів на під`їзній колії, а також обов`язок власника колії сплачувати залізниці плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажів у передбачених законодавством і договором випадках.

Крім того, правовідносини сторін регулюються договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020 у редакції, яка діяла у спірний період. Згідно з його умовами надання послуг та здійснення розрахунків можуть підтверджуватися, зокрема, накладними, накопичувальними картками, відомостями плати за користування вагонами та іншими первинними документами.

За статтею 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій та іншими визначеними вказаною нормою особами вноситься плата. Така плата справляється також за час затримки вагонів на станціях призначення та на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні операції з причин, які залежать, зокрема, від вантажоодержувача або власника залізничної під`їзної колії.

Порядок обліку часу користування вагонами та документального оформлення відповідних обставин деталізований Правилами користування вагонами і контейнерами № 113, якими передбачено використання, зокрема, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, акта про затримку вагонів форми ГУ-23а, акта загальної форми ГУ-23 та книги повідомлень форми ГУ-2.

Колегія суддів також враховує правову природу спірної плати.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 906/429/17 виходила з того, що плата за користування вагонами не є заходом відповідальності, застосування якого саме по собі залежить від встановлення вини сторони у порушенні зобов`язання. Така плата є передбаченим спеціальним транспортним законодавством платежем, пов`язаним із користуванням вагонами та їх затримкою у випадках, визначених Статутом залізниць України і Правилами користування вагонами і контейнерами.

Аналогічний підхід простежується у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 904/7535/17, у якій при вирішенні спору про плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу Верховний Суд виходив із необхідності встановлення фактичних обставин затримки вагонів, причин такої затримки та дотримання сторонами умов договору про експлуатацію під`їзної колії.

Водночас законодавство передбачає випадки, за яких вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами. Такі підстави визначені, зокрема, статтею 121 Статуту залізниць України та пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2019 у справі № 924/320/17 звернула увагу, що вирішення питання про стягнення плати за користування вагонами передбачає перевірку наявності або відсутності установлених нормативними актами підстав для звільнення вантажовласника від такої плати.

Таким чином, для правильного вирішення цього спору підлягають встановленню та оцінці в їх сукупності: обставини прибуття і затримки спірних вагонів; причини, з яких вони не були своєчасно прийняті на під`їзну колію; належність документального оформлення такої затримки; наявність або відсутність передбачених законодавством та умовами договорів обставин, що виключають відповідне нарахування; а також правильність визначення періодів та сум плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу.

Щодо дотримання порядку документального оформлення затримки вагонів та нарахування плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу

Відповідно до пункту 3 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, облік часу користування вагонами та нарахування плати за користування ними здійснюються на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається, зокрема, на підставі пам`яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, повідомлень про закінчення вантажних операцій, актів про затримку вагонів форми ГУ-23а та актів загальної форми ГУ-23.

За пунктом 6 цих Правил усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам або орендовані ними та знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, вважаються такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

Відповідно до пункту 8 Правил у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми ГУ-23, який підписується представниками станції та вантажовласника. В акті зазначаються час початку та закінчення затримки вагонів у годинах і хвилинах та номери вагонів.

Пунктами 9, 10 Правил передбачено спеціальний порядок оформлення затримки вагонів саме на підходах до станції призначення. Про таку затримку з вини вантажовласника залізниця видає відповідний наказ; станція, на якій фактично затримані вагони, здійснює їх облік на підставі акта про затримку вагонів форми ГУ-23а; відомості з такого акта передаються на станцію призначення, а станція призначення повідомляє вантажовласника про затримку вагонів. Такий порядок застосування пунктів 3, 6, 8– 10 та 12 Правил підтверджений, зокрема, Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19.

У зазначеній постанові Об`єднана палата Касаційного господарського суду наголосила, що при вирішенні спору про стягнення плати за користування вагонами предмет доказування охоплює, зокрема, факт використання вагонів для перевезення вантажу замовника та, у випадку їх затримки на станції призначення чи на підходах до неї, належне документальне підтвердження такої затримки та її причин. При цьому передбачені Правилами ГУ-23а, ГУ-23 та ГУ-46 утворюють систему первинних документів, за допомогою яких фіксуються факт, період і обставини затримки та здійснюється відповідне нарахування.

Аналогічний підхід щодо значення актів ГУ-23а, ГУ-23 та відомостей ГУ-46 викладений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 22.06.2018 у справі № 904/7535/17, в якій зазначено, що облік часу користування вагонами та нарахування відповідної плати здійснюються за відомістю форми ГУ-46, складеною на підставі документів, прямо визначених Правилами користування вагонами і контейнерами.

Зіставляючи наведене нормативне регулювання з матеріалами даної справи, колегія суддів встановила, що спірні вагони були прийняті залізницею до перевезення на адресу ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» за залізничними накладними зі станцією призначення Терни.

На шляху прямування частину вагонів було затримано на станціях підходу до станції Терни: за наказами № 422 від 29.07.2025 та № 425 від 30.07.2025 на станції П`ятихатки; за наказами № 413 від 31.07.2025 та № 415 від 01.08.2025 на станції Савро; за наказом № 416 від 01.08.2025 на станції Жовті Води І; за наказом № 414 від 01.08.2025 на станції Рядова.

Таким чином, передбачена пунктом 9 Правил стадія оформлення затримки вагонів на підходах шляхом видання відповідних наказів залізницею була дотримана.

За фактами затримки станціями затримки складено акти про затримку вагонів форми ГУ-23а, а саме: № 145 від 29.07.2025, № 145 від 01.08.2025, № 147 від 30.07.2025, № 144 від 01.08.2025, № 77 від 31.07.2025, № 78 від 01.08.2025, № 63 від 01.08.2025, № 65 від 02.08.2025, № 78 від 01.08.2025, № 78 від 02.08.2025, № 21 від 01.08.2025 та № 22 від 02.08.2025.

Станцією призначення Терни представнику ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» передавались повідомлення про затримку відповідних вагонів. Матеріали справи містять також акти загальної форми ГУ-23 щодо віднесення відповідних періодів затримки на відповідальність вантажовласника.

Після прибуття вагонів на станцію Терни вантажоодержувача повідомляли про їх прибуття та готовність до подавання, що відображено у Книзі повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження по станції Терни.

Таким чином, матеріали справи містять не лише накази залізниці про затримку вагонів, а й складені станціями фактичної затримки акти ГУ-23а, повідомлення станції призначення вантажоодержувачу та акти загальної форми ГУ-23, тобто послідовний комплекс документів, передбачений пунктами 8– 10 Правил користування вагонами і контейнерами.

При цьому актами загальної форми, складеними на станції Терни, зафіксовані конкретні часові проміжки затримки: за наказом № 422 з 15 год. 45 хв. 29.07.2025 до 01 год. 10 хв. 01.08.2025; за наказом № 425 з 03 год. 40 хв. 30.07.2025 до 01 год. 10 хв. 01.08.2025; за наказом № 413 з 16 год. 25 хв. 31.07.2025 до 21 год. 10 хв. 01.08.2025; за наказом № 414 з 09 год. 50 хв. 01.08.2025 до 00 год. 18 хв. 02.08.2025; за наказом № 415 з 21 год. 36 хв. 01.08.2025 до 10 год. 30 хв. 02.08.2025; за наказом № 416 з 21 год. 43 хв. 01.08.2025 до 15 год. 10 хв. 02.08.2025.

Зазначені акти загальної форми ГУ-23 підписані представниками ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» без заперечень.

Колегія суддів зауважує, що сам факт підписання актів ГУ-23 без заперечень не позбавляє відповідача процесуального права оспорювати у суді правові підстави відповідних нарахувань та наводити докази відсутності залежних від нього причин затримки. Водночас такі підписані акти є належними первинними доказами зафіксованих у них фактичних обставин, насамперед факту затримки, відповідних вагонів та часу її початку і закінчення. Питання ж про те, чи дійсно встановлена документами затримка була спричинена обставинами, залежними саме від відповідача, підлягає окремій оцінці з урахуванням усієї сукупності доказів.

На підставі зазначених первинних документів позивачем складено відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 №№ 04089626, 05089242, 05089243, 05089244, 05089624, 05089625, 06089636, 07089248, 07089249, 07089627, 07089629, 07089630, 07089632, 07089633, 07089634, 07089635, 12089642, 09089637, 09089639, за якими визначено 278 034,24 грн плати за користування вагонами з ПДВ.

Щодо збору за зберігання вантажу колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, у разі затримки вагонів з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання збір за зберігання сплачується незалежно від місця затримки як на станції призначення, так і на підходах до неї. При затримці термін зберігання обчислюється з моменту такої затримки.

Пункт 9 Правил зберігання вантажів передбачає засвідчення факту затримки вантажу актом загальної форми.

Водночас Правила розрахунків за перевезення вантажів, затверджені тим самим наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, передбачають оформлення належних залізниці платежів за додаткові послуги за допомогою накопичувальних карток. Чинність Правил розрахунків за перевезення вантажів та їх державна реєстрація за № 864/5085 підтверджуються офіційною базою законодавства Верховної Ради України.

У цій справі збір за зберігання вантажу оформлено накопичувальними картками форми ФДУ-92 №№ 01089189, 02089196 та 04089197 на загальну суму 8 659,44 грн з ПДВ.

Відомості форми ГУ-46 та накопичувальні картки форми ФДУ-92 представниками відповідача підписані із запереченнями, за змістом яких ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» не визнав покладення на нього відповідальності за затримку вагонів.

Проте наявність таких заперечень у розрахункових документах сама по собі не свідчить про недійсність або неналежність первинних документів, на підставі яких вони складені, а підтверджує існування між сторонами спору щодо правових підстав та наслідків зафіксованої затримки. Самостійне доказове значення цих заперечень та наведені в них конкретні причини незгоди відповідача будуть оцінені колегією суддів окремо у зв`язку з відповідними доводами апеляційної скарги.

Такий підхід узгоджується з висновками Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19, в якій Верховний Суд визнав належним оформлення затримки вагонів на підходах до станції призначення за аналогічною послідовністю документів: наказ про затримку, акт ГУ-23а, акти ГУ-23, відомості ГУ-46 та накопичувальна картка ФДУ-92.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що позивачем дотримано передбачений Правилами користування вагонами і контейнерами порядок документального оформлення факту та тривалості затримки спірних вагонів, а матеріали справи містять передбачені нормативними актами первинні документи, на основі яких могли здійснюватися відповідні розрахунки.

Щодо доводів апеляційної скарги про виникнення затримки вагонів з причин, які не залежали від ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

За змістом статті 46 Статуту залізниць України одержувач зобов`язаний прийняти та вивезти зі станції вантаж, який надійшов на його адресу.

Статтею 47 Статуту залізниць України передбачено, що навіть у разі прибуття вантажу на адресу одержувача, поставка якого йому не була передбачена планом, договором, контрактом, замовленням чи нарядом, одержувач зобов`язаний прийняти такий вантаж від станції на відповідальне зберігання, крім установлених даною нормою випадків, коли внаслідок псування або пошкодження виключається можливість його використання.

Як встановлено колегією суддів, спірні порожні власні вагони та вагони перевізника прямували за належним чином оформленими залізничними накладними на адресу ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» зі станцією призначення Терни.

Водночас порядок взаємодії сторін при прибутті вагонів на станцію Терни був безпосередньо погоджений ними в договорі від 14.12.2017 № ПР/М-17-2/14-744/НЮдч.

За пунктом 5 договору сторони встановили визначені часові інтервали здавання вагонів для під`їзної колії, а пунктом 6 передбачили, що вагони, які прибули на станцію Терни для ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», подаються локомотивом залізниці на визначені колії станції Терни, де здійснюються передавальні операції у технічному та комерційному відношенні, після чого подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника колії.

Таким чином, за погодженою сторонами технологією після виконання залізницею операцій із доставлення вагонів на передавальні колії станції Терни їх подальше переміщення на під`їзну колію підприємства залежить, зокрема, від виконання відповідних операцій самим власником під`їзної колії.

Пунктом 12 договору сторони встановили загальний термін перебування усіх вагонів на під`їзній колії 15 годин, а пунктом 14 передбачили обов`язок власника колії сплачувати плату за користування вагонами відповідно до Правил користування вагонами і контейнерами та збір за зберігання вантажів у разі їх затримки з причин, залежних від власника колії.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для видання наказів № 422, № 425, № 413, № 414, № 415 та № 416 про затримку спірних вагонів на станціях П`ятихатки, Савро, Рядова та Жовті Води І стала зайнятість колій станції Терни вагонами, які вже прибули на адресу ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», однак своєчасно не були забрані на під`їзну колію, а також вагонами, які перебували під обробкою до подавання на під`їзну колію.

У такий спосіб, встановлена залізницею причина видачі наказів полягала не у відсутності технічної можливості доставити вагони внаслідок сторонньої події, а у фактичному скупченні на станції призначення раніше прибулих вагонів, адресованих тому самому вантажоодержувачу.

Зазначені обставини кореспондуються з актами загальної форми ГУ-23, складеними станцією Терни за відповідні періоди затримки. При цьому, як уже зазначалося вище, ці акти підписані представниками ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» без заперечень.

Саме по собі підписання актів без зауважень не позбавляє відповідача права доводити іншу причину затримки, однак у сукупності з наказами про затримку, даними станції призначення та умовами договору такі документи підтверджують, що на момент затримки нових вагонів на підходах колії станції Терни були зайняті вагонами, які прибули на адресу відповідача та не були своєчасно переміщені з передавальних колій у порядку, визначеному договором.

Подібні правовідносини неодноразово були предметом розгляду Верховного Суду.

Так, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.06.2018 у справі № 904/7535/17 погодилася з висновками судів про наявність підстав для стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання у випадку, коли вагони були затримані на підходах до станції призначення через скупчення на ній вагонів, які прибули на адресу вантажоодержувача, у зв`язку з їх неприйняттям та несвоєчасним вивільненням станційних колій.

Об`єднана палата звернула увагу, що вирішальним у таких правовідносинах є встановлення фактичної причини скупчення вагонів і того, чи вжив вантажоодержувач передбачених договором заходів для своєчасного звільнення станційних колій від вагонів, які прибули на його адресу.

Аналогічний правовий підхід викладений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що сама по собі наявність окремих тимчасово вільних колій на станції призначення не спростовує залежності затримки від вантажовласника, оскільки робота станції передбачає необхідність збереження вільних колій для здійснення технологічних операцій, приймання інших поїздів, маневрових операцій та забезпечення безпеки руху.

Водночас якщо вантажовласник не надав доказів ужиття ним передбачених договором заходів для своєчасного забирання вагонів, які вже прибули на його адресу, наявність тимчасово вільних станційних колій не спростовує встановленого причинного зв`язку між його бездіяльністю щодо забирання вагонів та наступним скупченням рухомого складу.

При цьому Верховний Суд у справі № 908/1795/19 послався також на аналогічні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 908/1925/19, від 23.06.2020 у справі № 908/1746/19, від 06.04.2020 у справі № 908/1417/19, від 04.11.2019 у справі № 904/5461/18 та від 07.08.2018 у справі № 904/7848/17.

Подібний висновок міститься й у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 904/7360/17, де Верховний Суд погодився з тим, що затримка вагонів на підходах унаслідок скупчення на станції призначення раніше прибулих на адресу того самого вантажоодержувача вагонів може бути підставою для відповідних нарахувань, якщо таке скупчення зумовлено неприйняттям вагонів вантажовласником та несвоєчасним звільненням колій.

Таким чином, сам по собі довід апелянта про те, що певні станційні колії могли бути в окремі моменти вільними або що рішення про затримку потягів на підходах приймалося залізницею в межах організації руху, не є достатнім для висновку про відсутність причинного зв`язку між несвоєчасним забиранням раніше прибулих вагонів та неможливістю прийняття наступних вагонів станцією призначення.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Верховний Суд послідовно виходить з того, що тягар доказування конкретних обставин, якими сторона обґрунтовує свої заперечення, лежить саме на цій стороні.

У цій справі позивач на підтвердження причин затримки надав накази про затримку вагонів, акти ГУ-23а, акти ГУ-23, повідомлення станції призначення та документи щодо прибуття вагонів на станцію Терни.

Натомість загальне твердження ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про виникнення затримки «з незалежних від комбінату причин» саме по собі не містить пояснення, які конкретно сторонні обставини, не пов`язані з поведінкою вантажоодержувача, спричинили зайнятість станційних колій протягом зафіксованих періодів.

Матеріали справи також не містять доказів того, що у відповідні часові проміжки відповідач здійснив усі залежні від нього та передбачені договором операції для своєчасного забирання раніше прибулих вагонів, однак залізниця безпідставно відмовила у їх подачі або переміщенні.

При цьому колегія суддів враховує, що в даній справі апелянт наводить окремі спеціальні пояснення причин незабирання певних вагонів, а саме посилається на дію комендантської години, прийняття вагонів до перевезення понад добові заявки та технічну непридатність окремих вагонів у зв`язку із закінченням строків деповського ремонту.

Зазначені аргументи мають самостійне фактичне та правове значення, а тому підлягають окремій оцінці нижче. Висновок щодо загального доводу про причини затримки не може підміняти перевірку кожної з цих спеціально заявлених апелянтом обставин.

Разом з тим поза межами цих окремих доводів матеріали справи не містять доказів іншої конкретної обставини, яка б спростовувала зафіксовану у первинних документах причину скупчення вагонів на станції Терни.

Колегія суддів також звертає увагу, що плата за користування вагонами, як уже зазначалося, не є штрафною санкцією, у зв`язку з чим у цій категорії спорів визначальним є не встановлення суб`єктивної вини вантажоодержувача у розумінні цивільно-правової відповідальності, а встановлення того, чи виникла затримка з причин, які за конкретними обставинами залежали від вантажоодержувача, та чи існували передбачені законом або договором підстави для виключення певного часу з оплачуваного періоду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що загальна причина затримки спірних вагонів на підходах до станції Терни скупчення на станції призначення вагонів, які прибули на адресу ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та своєчасно не були забрані з передавальних колій, підтверджена сукупністю матеріалів справи.

Щодо невиключення з розрахунку часу дії комендантської години та застосування телеграмного розпорядження АТ «Українська залізниця» № ЦМ-13/693 від 05.04.2022

Скаржник посилається на телеграмне розпорядження АТ «Українська залізниця» № ЦМ-13/693 від 05.04.2022, яким до підрозділів залізниці доведено рішення правління АТ «Українська залізниця» від 02.04.2022, оформлене протоколом № Ц-54/42 Ком.т, та вважає, що сама по собі дія комендантської години на території розташування станції призначення є безумовною підставою для виключення відповідного часу з розрахунку.

Оцінюючи наведений довід, колегія суддів виходить із такого.

Правовий режим воєнного стану визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, який передбачає можливість запровадження на території, де введено воєнний стан, тимчасових обмежень конституційних прав і свобод та здійснення відповідних заходів правового режиму воєнного стану. Закон є чинним.

Механізм запровадження та здійснення заходів під час комендантської години визначений, зокрема, Порядком здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2020 № 573. Зазначена постанова також є чинною.

Разом з тим сама наявність у відповідній місцевості правового режиму комендантської години не змінює встановленого Статутом залізниць України та Правилами користування вагонами і контейнерами загального порядку обліку часу користування вагонами.

Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458, є чинними та передбачають документальне оформлення обставин затримки вагонів, зокрема актами загальної форми ГУ-23.

Після введення воєнного стану рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 02.04.2022, оформленим протоколом № Ц-54/42 Ком.т, було затверджено Перелік виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів, від обов`язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та відповідні збори/плати під час дії воєнного стану.

До підрозділів АТ «Українська залізниця» зміст цього рішення було доведено телеграмним розпорядженням № ЦМ-13/693 від 05.04.2022.

Як встановлено Верховним Судом при застосуванні зазначених документів, Переліком передбачено, що у разі виникнення затримки навантажених вагонів і контейнерів незалежно від їх власності, порожніх власних або орендованих вагонів під час перевезення на станціях відправлення, на підходах до станції призначення, у тому числі у «кинутих» поїздах, або під час очікування подавання на під`їзні колії, до часу користування вагоном може не включатися час затримки, що виникла у зв`язку із запровадженням комендантської години на території, де розташована станція відправлення та/або станція призначення.

Водночас цей же Перелік передбачає спосіб засвідчення відповідної виняткової обставини актом загальної форми ГУ-23, складеним відповідно до додатка 6 до Правил користування вагонами і контейнерами.

При цьому такий акт повинен містити не лише формальне посилання на існування комендантської години як загального правового режиму, а конкретний опис обставин, які стали причиною затримки відповідних вагонів.

Саме питання співвідношення факту дії комендантської години, рішення правління АТ «Українська залізниця» від 02.04.2022 та необхідності оформлення обставин актом ГУ-23 уже було предметом неодноразового касаційного перегляду Верховним Судом.

Так, у постанові від 19.04.2023 у справі № 904/2019/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглядав спір між тими ж суб`єктами АТ «Українська залізниця» та ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» щодо стягнення плати за користування вагонами.

Верховний Суд у цій справі виходив із того, що обставини, за наявності яких відповідно до Переліку від 02.04.2022 час затримки не включається до часу користування вагоном, повинні бути засвідчені актом загальної форми ГУ-23 із конкретним описом обставин, що стали підставою для затримки вагонів.

Верховний Суд також звернув увагу, що рішення правління АТ «Українська залізниця» від 02.04.2022, оформлене протоколом № Ц-54/42 Ком.т, є локальним внутрішнім актом перевізника, який не вносить змін або доповнень до Статуту залізниць України, Правил користування вагонами і контейнерами чи договору між сторонами.

Тому Верховний Суд не виходив із того, що сам календарний збіг періоду затримки вагона з періодом дії комендантської години автоматично і безумовно зменшує оплачуваний час користування вагоном.

Навпаки, застосування відповідної виняткової умови пов`язано із встановленням обставини, за якої комендантська година має відношення до конкретної затримки вагонів, та її належним документальним засвідченням.

Зазначена правова позиція не є одиничною.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 904/3538/22 Верховний Суд, враховуючи висновки у справі № 904/2019/22, також виходив із того, що виняткові обставини, передбачені рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 02.04.2022, повинні підтверджуватися актами загальної форми ГУ-23 з описом обставин, які спричинили затримку.

Верховний Суд у цій справі залишив у силі висновки щодо стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу за встановлених судами обставин затримки вагонів з причин, залежних від вантажовласника.

Такого ж підходу Верховний Суд дотримався у постанові від 14.06.2023 у справі № 908/1198/22.

У цій справі Касаційний господарський суд безпосередньо дослідив довід про те, що відповідно до телеграмного розпорядження № ЦМ-13/693 від 05.04.2022 з оплачуваного часу необхідно виключити всі години дії комендантської години.

Верховний Суд зазначив, що передбачені Переліком обставини засвідчуються актом загальної форми ГУ-23; одночасно суди повинні з`ясовувати фактичні обставини роботи виробничих підрозділів, станцій і під`їзних колій, наявність повідомлень про неможливість роботи в нічний час та інші обставини, які дозволяють встановити реальний вплив комендантської години на можливість здійснення відповідних операцій з вагонами.

У цій же постанові Верховний Суд повторив висновок про те, що рішення правління АТ «Українська залізниця» від 02.04.2022 є локальним внутрішнім актом і саме по собі не змінює положень Статуту залізниць України, Правил користування вагонами і контейнерами чи умов укладеного сторонами договору.

Послідовність цього підходу підтверджується й узагальненням судової практики щодо вирішення господарських спорів в умовах воєнного стану, де серед релевантних судових рішень прямо наведені постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 904/3538/22, від 23.06.2023 у справі № 904/3141/22 та від 14.06.2023 у справі № 908/1198/22. У цьому узагальненні сформульовано підхід, згідно з яким передбачені Переліком виняткові обставини повинні бути підтверджені актом ГУ-23 із конкретним описом причин затримки.

Таким чином, сформований Верховним Судом підхід до застосування рішення правління АТ «Українська залізниця» від 02.04.2022 та телеграмного розпорядження № ЦМ-13/693 від 05.04.2022 передбачає необхідність розмежовувати: сам факт існування на певній території режиму комендантської години; та конкретну обставину затримки вагона внаслідок дії такого режиму.

Перша обставина підтверджує існування відповідного режиму на певній території та у певний період, однак сама по собі ще не підтверджує причинного зв`язку між дією комендантської години та неможливістю виконання конкретних операцій із вагонами.

Друга обставина стосується вже конкретних перевізних правовідносин і відповідно до Переліку підлягає документальному засвідченню актом загальної форми ГУ-23 із зазначенням конкретних обставин затримки.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з правовою тезою апелянта про те, що сам лише факт дії комендантської години за місцезнаходженням станції призначення незалежно від будь-яких інших обставин є безумовною та автоматичною підставою для виключення всього відповідного часового проміжку з часу користування вагонами та нарахування збору за зберігання вантажу.

Такий підхід не відповідає змісту самого Переліку виняткових умов у його системному зв`язку з Правилами користування вагонами і контейнерами та не узгоджується з наведеними правовими висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Щодо застосування положень про комендантську годину до фактичних обставин даної справи та доводів апелянта про відсутність актів ГУ-23

З урахуванням наведеного вище правового регулювання та сформованого Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду підходу колегія суддів переходить до перевірки конкретних доводів ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про те, що час дії комендантської години підлягав виключенню з розрахунку незалежно від інших обставин, а відсутність актів загальної форми ГУ-23 не може бути поставлена відповідачу в провину, оскільки обов`язок щодо їх складання покладався на працівників залізниці.

Насамперед колегія суддів погоджується з апелянтом у тій частині, що сам факт запровадження та дії комендантської години на відповідній території може бути обставиною, яка не потребує доведення у загальному порядку, якщо суд визнає її загальновідомою.

Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Однак апелянт фактично ототожнює дві різні за своїм змістом обставини: існування на відповідній території режиму комендантської години та виникнення конкретної затримки вагонів саме внаслідок дії цього режиму.

Загальновідомим може бути факт існування комендантської години як встановленого органами державної влади режиму у певні години доби.

Водночас із самого факту існування такого режиму не випливає автоматично, що протягом кожної години його дії припинялися робота станції Терни, робота під`їзної колії ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», маневрові операції, подавання та забирання вагонів або інша виробнича діяльність сторін.

Саме остання обставина має значення для вирішення цього спору, оскільки звільнення від відповідної плати пов`язується не з абстрактним існуванням комендантської години, а з тим, що затримка конкретних вагонів виникла у зв`язку з відповідною винятковою обставиною.

Такий підхід відповідає сформованій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, узагальненій Верховним Судом у справах щодо плати за користування вагонами під час воєнного стану: обставини, за наявності яких час затримки вагона не включається до часу користування ним, мають бути пов`язані з конкретною затримкою та засвідчені актом загальної форми ГУ-23 із конкретним описом причин затримки.

Тому надані відповідачем докази щодо встановленого часу дії комендантської години самі по собі підтверджують існування відповідного режиму, однак не доводять того, що саме цей режим у спірні дати фактично перешкоджав прийняттю, подаванню або забиранню вагонів.

Колегія суддів також не погоджується з доводом апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно поклав на відповідача обов`язок доводити фактичний вплив комендантської години на виконання операцій з вагонами.

За частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У даній справі саме відповідач посилається на комендантську годину як на обставину, яка, на його думку, має наслідком зменшення суми належних до сплати платежів.

Відтак предметом доказування з боку відповідача є не існування комендантської години як такої, а ті конкретні фактичні обставини, з якими він пов`язує неможливість своєчасно забирати вагони у відповідні часові проміжки.

Матеріали справи таких обставин не підтверджують.

Як встановлено судом та не спростовано належними доказами під час апеляційного перегляду, станція Терни працює цілодобово, а подавання та забирання вагонів здійснюється цілодобово. У матеріалах справи наявні заявки, що подавалися на станцію в тому числі протягом часу дії комендантської години.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що у спірні дати на час дії комендантської години робота станції Терни припинялась або обмежувалась у спосіб, який унеможливлював виконання операцій із відповідними вагонами.

Не встановлено також припинення в такі часові проміжки роботи під`їзної колії ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».

Відповідачем не надано документів про припинення роботи його відповідних виробничих підрозділів у нічний час, наказів чи інших внутрішніх документів про неможливість здійснення операцій з вагонами під час комендантської години або інших доказів, які б підтверджували, що дія комендантської години фактично виключала можливість виконання відповідних операцій.

Матеріали справи також не містять повідомлень відповідача, адресованих залізниці у спірний період, про те, що внаслідок комендантської години підприємство не може приймати або забирати вагони у конкретні години, а також повідомлень про необхідність припинення чи перенесення відповідних операцій саме з вказаної причини.

Колегія суддів при цьому не вважає вирішальною саму по собі відсутність пропозицій відповідача про внесення змін до договору щодо роботи у нічний час.

Такі пропозиції могли б бути одним із додаткових доказів фактичної проблеми, однак їх ненадання саме по собі не є підставою для стягнення плати.

Вирішальним є інше: матеріали справи не містять сукупності доказів, які б свідчили, що у спірні періоди комендантська година фактично унеможливила своєчасне забирання вагонів відповідачем.

За таких обставин колегія суддів не вбачає неправильного розподілу судом першої інстанції обов`язку доказування лише з тієї причини, що суд перевіряв фактичний вплив комендантської години на діяльність сторін.

Апелянт стверджує, що відповідно до телеграмного розпорядження № ЦМ-13/693 від 05.04.2022 складання актів загальної форми ГУ-23 покладалося саме на працівників АТ «Українська залізниця», у зв`язку з чим відсутність таких актів не може створювати негативних наслідків для відповідача.

Колегія суддів враховує, що оформлення акта загальної форми ГУ-23 здійснюється відповідними працівниками залізниці у встановленому Правилами порядку, а тому від відповідача не можна вимагати самостійного складання такого документа замість працівників станції.

Разом із тим цей аргумент не означає, що залізниця була зобов`язана складати акт ГУ-23 лише через сам факт календарної дії комендантської години, незалежно від того, чи виникла у зв`язку з нею фактична затримка вагонів.

Зміст Переліку виняткових умов передбачає складання акта для засвідчення конкретної обставини, яка стала причиною затримки, а не для абстрактної фіксації правового режиму, що діє на певній території. Акт ГУ-23 у цьому випадку має засвідчити не просто те, що з певної години до певної години діяла комендантська година, а те, що затримка конкретних вагонів у відповідний період виникла саме з вказаної причини.

Саме такий зміст відповідної умови підтверджується практикою КГС ВС у справах № 904/3538/22, № 904/3141/22 та № 908/1198/22, наведеною в офіційних оглядах Верховного Суду.

У даній справі таких актів не складено.

Більше того, наявні у матеріалах справи акти загальної форми ГУ-23, якими фіксувались обставини затримки спірних вагонів, не містять застережень представників ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про те, що забирання вагонів було неможливим саме внаслідок дії комендантської години.

Зазначені акти, як встановлено колегією суддів, були підписані представниками відповідача без заперечень щодо зафіксованих у них фактичних обставин затримки.

Ця обставина має істотне доказове значення не тому, що позбавляє відповідача права в подальшому посилатися на комендантську годину, а тому, що у документах, які складалися безпосередньо під час відповідних подій та були призначені для фіксації причин і тривалості затримки, представники відповідача не зазначали про існування перешкоди, пов`язаної з комендантською годиною.

Колегія суддів також враховує аргумент апелянта про те, що відповідач не мав можливості «примусити» працівників залізниці скласти відповідний акт ГУ-23.

Однак відсутність повноважень самостійно оформити акт або зобов`язати працівника станції його скласти не позбавляла відповідача можливості повідомляти станцію про конкретну неможливість забирання вагонів, робити відповідні застереження під час оформлення первинних документів, звертатися до залізниці із заявами або запереченнями щодо конкретних періодів затримки чи іншими доступними способами фіксувати відповідну обставину.

Доказів того, що у спірні періоди відповідач повідомляв працівників станції про конкретну неможливість забирання вагонів через комендантську годину, а залізниця, незважаючи на це, відмовилася зафіксувати відповідну обставину актом ГУ-23, матеріали справи не містять.

Тому довід апелянта про те, що суд першої інстанції повинен був окремо встановити причини нескладання залізницею відповідних актів, не змінює висновку у справі.

За відсутності доказів фактичного виникнення події, яку такий акт мав би засвідчити, сама відсутність документа не дає підстав презюмувати, що відповідна затримка фактично була спричинена комендантською годиною, а залізниця неправомірно ухилилася від її оформлення.

Інший підхід фактично означав би, що вся затримка вагонів, яка хронологічно збігається з годинами дії комендантської години, автоматично вважається спричиненою даною обставиною, що не узгоджується ані зі змістом Переліку виняткових умов, ані з правовим підходом Верховного Суду, викладеним у наведених вище справах.

Колегія суддів також враховує, що запроваджені під час комендантської години обмеження насамперед стосуються перебування осіб на вулицях та в інших громадських місцях і руху транспортних засобів без відповідних підстав чи дозволів.

Однак матеріали даної справи не містять доказів того, що відповідні обмеження у спірні години поширилися на технологічну діяльність станції Терни та під`їзної колії в такий спосіб, який унеможливив здійснення залізничних операцій.

Навпаки, встановлена судом цілодобова робота станції та подання заявок у тому числі під час комендантської години свідчать про продовження відповідної технологічної діяльності у спірний період.

Колегія суддів при цьому не виходить із того, що комендантська година за будь-яких обставин не може впливати на можливість здійснення вантажних операцій.

Такий вплив залежить від конкретних обставин відповідного перевезення та може бути підставою для невключення відповідного часу до часу користування вагонами за умови встановлення і належного підтвердження причинного зв`язку між запровадженими обмеженнями та затримкою вагонів.

Саме тому рішенням правління АТ «Українська залізниця» комендантську годину й включено до Переліку виняткових умов.

Проте у даній справі такого причинного зв`язку матеріалами справи не підтверджено.

Таким чином, колегія суддів погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для виключення з розрахунку плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу всіх часових проміжків, які припадали на дію комендантської години.

Водночас колегія суддів уточнює мотиви такого висновку: визначальним є не саме по собі те, що відповідач не довів припинення роботи всього підприємства або не запропонував внести зміни до договору, а відсутність у матеріалах справи належних і вірогідних доказів того, що у конкретні спірні періоди комендантська година фактично спричинила неможливість своєчасного забирання спірних вагонів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про загальновідомість факту комендантської години, покладення обов`язку зі складання ГУ-23 на працівників залізниці, відсутність у відповідача можливості примусити їх до складання таких актів та нібито неправомірність вимоги доводити фактичний вплив комендантської години не спростовують висновку про відсутність у даній справі підстав для зменшення спірних нарахувань за відповідні часові проміжки.

Щодо прийняття вагонів понад добові заявки на відвантаження готової продукції та надання вагонів без заявки замовника

ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» зазначає, що спірні вагони були прийняті до перевезення та прибули на адресу відповідача понад добові заявки на відвантаження готової продукції, у зв`язку з чим їх затримка, на думку апелянта, виникла з причин, які від нього не залежали, а нарахування плати за користування вагонами є неправомірним.

Саме таке заперечення зазначалося представниками відповідача у відомостях плати за користування вагонами форми ГУ-46: «із затримкою вагонів не згодні, оскільки вагони прийнято до перевезення понад добові заявки відвантаження готової продукції».

На обґрунтування цього доводу апелянт посилається, зокрема, на пункт 2.2.3 договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

За змістом пункту 2.2.3 цього договору замовник має право відмовитися від прийняття порожніх власних вагонів Перевізника у випадках, якщо виключається можливість використання замовником таких вагонів під перевезення вантажу внаслідок їх технічної або комерційної непридатності та/або якщо такі вагони надані без заявки замовника.

Водночас системний аналіз умов договору свідчить, що поняття заявки на подавання власних вагонів Перевізника має самостійне договірне значення.

Так, пунктом 2.1.1 договору передбачено обов`язок замовника надавати або організовувати надання місячних замовлень на перевезення через автоматизовану систему планування перевезень, а відповідно до пункту 2.1.2 договору до початку навантаження замовник здійснює проставлення електронної заявки на подавання вантажних вагонів відповідно до плану перевезень, а для власних вагонів Перевізника за три доби до дати навантаження.

У свою чергу, пунктом 2.3.2 договору передбачено обов`язок Перевізника приймати до перевезення вантажі у вагонах замовника або у власних вагонах Перевізника та надавати власні вагони Перевізника для навантаження відповідно до затверджених планів та заявок замовника, відображених у Системі планування перевезень.

Таким чином, умови договору дійсно передбачають механізм замовлення власних вагонів АТ «Українська залізниця», а пункт 2.2.3 надає замовнику право відмовитися від прийняття порожнього власного вагона Перевізника, який надано без відповідної заявки.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що довід апелянта про прийняття вагонів «понад добові заявки відвантаження готової продукції» за своїм змістом не є тотожним встановленню факту надання конкретного порожнього власного вагона Перевізника «без заявки Замовника» у розумінні пункту 2.2.3 договору.

По-перше, пункт 2.2.3 договору стосується саме порожніх власних вагонів Перевізника, тоді як матеріалами справи підтверджено перевезення на адресу відповідача як вагонів Перевізника, так і порожніх власних вагонів інших власників.

По-друге, саме перевищення певного добового показника відвантаження готової продукції не доводить відсутності передбаченої договором заявки на кожний конкретний власний вагон Перевізника.

По-третє, апелянтом не здійснено конкретного співставлення номерів спірних вагонів із відповідними заявками, не визначено, які саме із включених до спірних відомостей ГУ-46 вагонів Перевізника були надані без заявки та за якою саме заявкою вони мали або не мали бути подані.

Правила оформлення перевізних документів передбачають, що на кожне відправлення вантажу, порожніх власних та орендованих вагонів відправник надає станції відправлення перевізний документ накладну. Для перевезення порожніх власних вагонів також оформлюється перевізний документ із відповідною відміткою про власний вагон та мету його прямування.

У даній справі спірні вагони були прийняті до перевезення за оформленими залізничними накладними зі станцією призначення Терни, що встановлено матеріалами справи.

З цього приводу колегія суддів також враховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 15.06.2018 у справі № 904/7360/17, відповідно до якого порожні власні вагони, що перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус вантажу; залізниця зобов`язана доставити їх до станції призначення та видати зазначеному в накладній одержувачу, а на одержувача поширюються передбачені Статутом залізниць України права та обов`язки щодо прийняття такого вантажу.

Відповідно до статті 47 Статуту залізниць України одержувач зобов`язаний прийняти вантаж, що надійшов на його адресу, у тому числі якщо така поставка не була передбачена планом, договором, контрактом, замовленням чи нарядом, за винятком встановлених законом випадків.

Водночас для спірних правовідносин ще більш релевантним є правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 19.04.2023 у справі № 904/2019/22, яка також стосувалася спору між АТ «Українська залізниця» та ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення плати за користування вагонами.

У цій справі відповідач також посилався на відсутність плану навантаження та електронної заявки, а Верховний Суд безпосередньо застосував пункт 2.2.3 договору про надання послуг.

Касаційний господарський суд зазначив, що пункт 2.2.3 договору надає замовнику право відмовитися від прийняття порожніх власних вагонів Перевізника, наданих без заявки, однак умовами договору не передбачено автоматичного звільнення замовника від плати за користування вагонами лише внаслідок їх подання без його заявки.

Верховний Суд у справі № 904/2019/22 врахував, що замовник мав можливість реалізувати передбачене договором право на відмову від вагонів, проте протягом часу їх затримки такого права не реалізував, унаслідок чого вагони залишалися у Перевізника до їх забирання вантажовласником.

Ідентичний за змістом правовий підхід Касаційний господарський суд застосував у постанові від 17.05.2023 у справі № 904/2252/22, також за позовом АТ «Українська залізниця» до ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».

Верховний Суд повторно зазначив, що надання вагона без заявки створює передбачене пунктом 2.2.3 договору право замовника відмовитися від його прийняття, але не є самостійною договірною підставою для автоматичного звільнення від плати за користування вагоном, якщо замовник такого права належним чином не реалізував. Касаційну скаргу ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» у цій справі було залишено без задоволення, а рішення попередніх інстанцій без змін.

Наведені висновки мають безпосереднє значення для оцінки аргументу апелянта в цій справі, оскільки сама по собі фіксація у відомості ГУ-46 заперечення про те, що вагони «прийнято до перевезення понад добові заявки», не є тотожною реалізації передбаченого пунктом 2.2.3 договору права відмовитися від прийняття конкретних вагонів.

Апеляційна скарга містить посилання на право замовника на відмову від вагонів, передбачене пунктом 2.2.3 договору, однак не містить посилань на оформлену у спірний період відмову ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» від прийняття конкретних вагонів саме з підстави їх надання без заявки.

Матеріалами, на які посилається апелянт, підтверджено незгоду відповідача з нарахуванням уже під час підписання відомостей ГУ-46, проте така незгода з наступним розрахунковим документом не доводить, що до або під час затримки відповідач реалізував передбачене договором право на відмову від прийняття конкретних порожніх вагонів Перевізника.

Крім того, за позицією позивача, викладеною у відзиві на апеляційну скаргу, планування перевезень у власних вагонах здійснюється відправником за окремим замовленням і за погодженням із власником вагонів, а забезпечення вантажовідправника такими вагонами здійснюється їх власником на підставі відповідних правовідносин без участі АТ «Українська залізниця», яке щодо таких вагонів виконує функцію перевізника за оформленою накладною.

Цей аргумент узгоджується з правовою природою порожнього власного вагона як вантажу при його перевезенні за накладною, визначеною Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 904/7360/17.

Окремо колегія суддів вважає за необхідне відмежувати посилання апелянта на перевищення добових заявок від встановленої статтею 121 Статуту залізниць України та пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами підстави для звільнення від плати у разі подавання вагонів у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність фронтів навантаження або вивантаження.

Відповідно до статті 121 Статуту та пункту 16 Правил вантажовласник звільняється від плати, зокрема, у разі подавання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність, причому така максимальна переробна спроможність визначається договором між залізницею та вантажовласником. Саме так зміст вказаної підстави послідовно застосовується Верховним Судом.

Таким чином, добова заявка на відвантаження продукції та максимальна переробна спроможність фронту навантаження це різні правові та фактичні категорії.

Для застосування даної підстави звільнення недостатньо лише встановити, що кількість вагонів перевищила певну добову заявку. Необхідно встановити саме факт подавання залізницею вагонів на відповідний фронт навантаження або вивантаження понад його максимальну переробну спроможність, визначену договором.

У спірних правовідносинах апелянт такого факту не доводить.

Більше того, за пунктом 6 укладеного сторонами договору про експлуатацію під`їзної колії вагони, що прибувають для ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на станцію Терни, подаються локомотивом залізниці на визначені передавальні колії станції, де здійснюються передавальні операції, після чого подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника колії.

Таким чином, обставини даної справи не свідчать про подавання локомотивом залізниці спірної кількості вагонів безпосередньо на фронти навантаження понад їх визначену договором максимальну переробну спроможність.

Матеріали справи, навпаки, свідчать про затримку вагонів на станціях підходу до Тернів у зв`язку із зайнятістю колій станції призначення раніше прибулими на адресу відповідача вагонами, що є іншою фактичною ситуацією.

Відтак посилання на «добові заявки» саме по собі не підпадає під передбачену статтею 121 Статуту залізниць України та пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами підставу звільнення від плати.

Колегія суддів враховує також, що суд першої інстанції не надав цьому окремому запереченню настільки розгорнутої оцінки, як доводу щодо комендантської години.

Проте неповнота мотивування окремого аргументу сама по собі не свідчить про неправильність кінцевого висновку суду, якщо суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень перевірив відповідний довід та встановив, що він не впливає на правильність вирішення спору.

За результатами такої перевірки колегія суддів доходить висновку, що довід апелянта про прийняття спірних вагонів понад добові заявки на відвантаження готової продукції не є достатньою підставою для звільнення відповідача від спірної плати, оскільки: сам факт перевищення добової заявки не є тотожним наданню конкретного порожнього власного вагона Перевізника без заявки у розумінні пункту 2.2.3 договору; пункт 2.2.3 договору передбачає право замовника відмовитися від прийняття вагона, але не встановлює автоматичного звільнення від плати лише через відсутність заявки; матеріали справи не підтверджують реалізації відповідачем у спірний період права на відмову від конкретних вагонів з даної підстави; порожні власні вагони, прийняті до перевезення за накладними, підлягали доставці до зазначеної у перевізних документах станції призначення та прийняттю одержувачем; перевищення добової заявки не доводить наявності передбаченої пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами іншої підстави подавання вагонів на фронти навантаження понад їх максимальну переробну спроможність.

За таких обставин зазначений довід апеляційної скарги висновків про наявність підстав для нарахування плати за користування вагонами не спростовує.

Щодо технічної непридатності вагонів №№ 56879786, 62313754, 62009857 у зв`язку із закінченням строків деповського ремонту та правомірність нарахування плати за користування ними

ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» стверджує, що окремі спірні вагони не подавалися на його під`їзну колію у зв`язку із закінченням строків деповського ремонту, у зв`язку з чим плата за користування такими вагонами, на думку скаржника, нарахована неправомірно. Саме таке заперечення міститься в апеляційній скарзі.

Із відзиву АТ «Українська залізниця» на апеляційну скаргу вбачається, що зазначений довід стосується вагонів №№ 56879786, 62313754, 62009857, плата за користування якими включена до відомостей форми ГУ-46 №№ 09089637 та 09089639. Позивач не заперечує, що після прибуття цих вагонів на станцію призначення Терни та проведення технічного огляду працівником вагонного господарства їх було визнано непридатними до навантаження за технічним станом, про що оформлено повідомлення форми ВУ-23М.

Відтак сам факт встановлення технічної непридатності зазначених вагонів між сторонами фактично не є спірним.

Разом з тим наявність технічної непридатності вагона та її документальне встановлення ще не означає автоматичної неправомірності будь-якої плати за користування таким вагоном незалежно від періоду, за який ця плата нарахована. Для вирішення наведеного доводу необхідно встановити, за який саме часовий проміжок нараховано спірну плату та коли саме було встановлено й оформлено технічну непридатність вагона.

Відповідно до статті 31 Статуту залізниць України залізниця зобов`язана подавати під завантаження справні та придатні для перевезення відповідного вантажу вагони і контейнери. Таким чином, нормативне регулювання покладає на залізницю обов`язок не подавати вантажовласнику під навантаження технічно непридатний вагон.

Зазначене узгоджується і з пунктом 2.2.3 договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, на який посилається сам апелянт. Цим пунктом передбачено право замовника відмовитися від прийняття порожніх власних вагонів Перевізника, якщо виключається можливість їх використання під перевезення вантажу внаслідок технічної або комерційної непридатності.

Таким чином, у разі встановлення технічної непридатності вагона відповідний вагон не повинен передаватися замовнику для використання під навантаження.

Однак предметом цього спору щодо зазначених трьох вагонів є не плата за час їх перебування у технічно несправному стані після оформлення ВУ-23М, а плата за попередній період їх затримки на підходах до станції Терни під час перевезення до станції призначення.

Так, щодо вагона № 56879786 плата, включена до відомості форми ГУ-46 № 09089637, розрахована за період його затримки з 15 год. 45 хв. 29.07.2025 до 01 год. 10 хв. 01.08.2025, тобто за період затримки на підході до станції призначення.

Повідомлення форми ВУ-23М № 8438, яким документально зафіксовано технічну непридатність цього вагона, оформлено 01.08.2025 о 04 год. 45 хв.

Таким чином, спірний період нарахування плати щодо вагона № 56879786 закінчився о 01 год. 10 хв., тоді як його технічну непридатність зафіксовано о 04 год. 45 хв., тобто вже після закінчення періоду, за який здійснено спірне нарахування.

Аналогічною є ситуація щодо вагонів №№ 62313754 та 62009857, плата за користування якими включена до відомості форми ГУ-46 № 09089639.

Щодо цих вагонів спірний період затримки, за який здійснено нарахування, тривав з 16 год. 25 хв. 31.07.2025 до 21 год. 10 хв. 01.08.2025.

При цьому зазначені вагони прибули на станцію Терни після закінчення цього періоду о 22 год. 07 хв. 01.08.2025; за результатами технічного огляду їх непридатність було встановлено о 22 год. 20 хв., після чого оформлено відповідні повідомлення ВУ-23М № 9199 о 23 год. 54 хв. 01.08.2025 та № 9206 о 00 год. 05 хв. 02.08.2025.

У такий спосіб, і щодо цих двох вагонів спірний оплачуваний період завершився до їх прибуття на станцію Терни, проведення технічного огляду та документального оформлення технічної непридатності.

Наведене має визначальне значення для оцінки аргументу апелянта.

Технічна непридатність зазначених вагонів була встановлена вже після завершення того періоду затримки на підходах до станції призначення, за який позивачем здійснено спірне нарахування.

Водночас матеріали справи не свідчать про те, що після оформлення відповідних повідомлень ВУ-23М позивач продовжував включати час перебування цих вагонів у технічно непридатному стані до спірної плати за користування вагонами.

Таким чином, часові проміжки, за які заявлена до стягнення плата, та часові проміжки перебування вагонів у документально зафіксованому технічно несправному стані не перетинаються.

Колегія суддів звертає увагу й на різну правову природу відповідних етапів.

До прибуття на станцію Терни спірні вагони перевозилися до станції призначення за оформленими перевізними документами та перебували на підходах до неї.

Як встановлено колегією суддів, порожні власні вагони, які перевозяться за належним чином оформленими перевізними документами, мають статус вантажу. Правовий висновок про це викладений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.06.2018 у справі № 904/7360/17.

Залізниця повинна доставити такі вагони до станції призначення та видати їх зазначеному в накладній одержувачу, а одержувач, своєю чергою, має передбачені Статутом залізниць України права та обов`язки щодо такого вантажу. У разі затримки таких вагонів на підходах з причин, залежних від вантажоодержувача, виникають передбачені статтею 119 Статуту правові наслідки щодо плати за користування вагонами.

Натомість після прибуття вагона на станцію призначення і проведення його технічного огляду виникає інше питання чи може відповідний вагон бути переданий вантажовласнику під навантаження.

Саме на цій стадії підлягає застосуванню вимога статті 31 Статуту щодо подавання під навантаження технічно справного вагона та договірне право замовника відмовитися від прийняття технічно непридатного вагона.

Тому сам факт того, що після прибуття на станцію Терни спірні вагони не були подані на під`їзну колію через встановлений технічний стан, не спростовує правових підстав для плати за попередній час їх затримки на підходах, якщо така затримка вже виникла та закінчилася до встановлення технічної непридатності.

Такий підхід відповідає і практичному застосуванню відповідних норм у подібних правовідносинах.

Так, у справі № 904/6040/25 за спором між АТ «Українська залізниця» та ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» Господарський суд Дніпропетровської області досліджував аналогічну ситуацію: вагони були затримані на підходах до станції Терни, після прибуття на станцію за результатами технічного огляду щодо них оформлено ВУ-23М, після чого нарахування плати припинено. Суд розмежував період попередньої затримки на підходах та наступний період технічної несправності і визнав можливим нарахування за перший із цих періодів.

Хоча наведене рішення суду першої інстанції не є джерелом обов`язкового правового висновку для даної справи, воно ілюструє застосування того самого розмежування часових періодів за аналогічних фактичних обставин.

Колегія суддів при цьому не погоджується з можливим тлумаченням доводу апелянта про те, що саме закінчення календарного строку деповського ремонту має ретроспективно виключати весь попередній час користування вагоном, у тому числі час його затримки на підходах до станції призначення.

По-перше, матеріали справи підтверджують, що технічний стан зазначених вагонів був встановлений та оформлений у передбаченому порядку саме після їх прибуття на станцію Терни.

По-друге, апелянтом не доведено причинного зв`язку між закінченням строку деповського ремонту зазначених вагонів і тією причиною, з якої вони до прибуття на Терни були затримані на станції підходу.

Як встановлено колегією суддів, підставою для затримки відповідних поїздів на підходах була зайнятість колій станції Терни раніше прибулими на адресу відповідача вагонами, а не встановлена технічна несправність саме вагонів №№ 56879786, 62313754 та 62009857.

По-третє, наявність у вагона підстав для проведення планового деповського ремонту та документально встановлена непридатність вагона під конкретне навантаження не повинні автоматично ототожнюватися з причиною попередньої затримки поїзда на підході до станції призначення.

Саме тому для вирішення спору необхідний причинний і часовий зв`язок між відповідною обставиною та нарахованим періодом, а такого зв`язку щодо спірної плати апелянтом не доведено.

Не змінює цього висновку і посилання на пункт 2.2.3 договору.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.05.2023 у справі № 904/2252/22, яка стосувалась тих самих сторін та того самого договору про експлуатацію під`їзної колії, аналізував пункт 2.2.3 договору про надання послуг та підтвердив, що ця умова встановлює саме право замовника відмовитися від прийняття порожніх власних вагонів Перевізника за передбачених договором обставин.

У нашій справі після встановлення технічної непридатності спірні вагони на під`їзну колію під навантаження не подавалися, що саме по собі не суперечить наведеному договірному механізму.

Однак така відмова від подальшого використання технічно непридатного вагона не анулює автоматично плату, вже нараховану за окремий попередній період його затримки на підходах до станції призначення, коли відповідний вагон перебував у складі поїзда під час перевезення за накладною.

Таким чином, колегія суддів погоджується з апелянтом лише у фактичній частині його доводу вагони №№ 56879786, 62313754 та 62009857 після прибуття на станцію Терни дійсно були визнані технічно непридатними до навантаження та щодо них оформлено повідомлення ВУ-23М. Ця обставина підтверджується і самим позивачем.

Проте правовий висновок, який із цього робить скаржник, матеріалами справи не підтверджується.

Спірна плата щодо цих вагонів була нарахована за періоди, які повністю передували їх технічному огляду та оформленню ВУ-23М, а після встановлення технічної непридатності відповідний час до заявленого до стягнення нарахування не включався.

За таких обставин факт закінчення строків деповського ремонту та наступне оформлення ВУ-23М не є підставою для виключення з розрахунку вже нарахованого часу попередньої затримки цих вагонів на підходах до станції Терни.

Тому довід апеляційної скарги про неправомірність плати за користування вагонами №№ 56879786, 62313754 та 62009857 з підстав їх технічної непридатності та закінчення строків деповського ремонту висновків щодо обґрунтованості відповідних нарахувань не спростовує.

Щодо доказового значення заперечень ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», зазначених у відомостях плати за користування вагонами форми ГУ-46 та накопичувальних картках форми ФДУ-92

Апелянт, обґрунтовуючи неправомірність спірних нарахувань, неодноразово посилається на те, що відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 були підписані представниками ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» із запереченнями, та вважає сам факт наявності таких заперечень додатковим підтвердженням неправомірності дій позивача.

Зокрема, в апеляційній скарзі зазначено, що у відомостях форми ГУ-46 відповідач заперечував проти віднесення затримки вагонів на його відповідальність, посилаючись на прийняття вагонів до перевезення понад добові заявки на відвантаження готової продукції, виникнення затримки з незалежних від ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» причин, а також неподавання окремих вагонів на під`їзну колію у зв`язку із закінченням строків їх деповського ремонту. На переконання апелянта, зазначені заперечення свідчать про неправомірність нарахування плати за користування вагонами.

Оцінюючи наведений аргумент, колегія суддів виходить із необхідності розмежовувати призначення первинних документів, якими фіксуються обставини затримки вагонів, та розрахункових документів, у яких визначається сума відповідного платежу.

Як встановлено колегією суддів, відповідно до Правил користування вагонами і контейнерами обставини затримки вагонів, її початок, закінчення та інші фактичні дані оформлюються, залежно від конкретної ситуації, актами про затримку вагонів форми ГУ-23а та актами загальної форми ГУ-23.

Натомість відомість плати за користування вагонами форми ГУ-46 є документом, на підставі якого здійснюється облік часу користування вагонами та розрахунок відповідної плати з використанням первинних документів, визначених Правилами.

Аналогічним чином накопичувальна картка форми ФДУ-92 використовується для оформлення належних залізниці платежів за відповідні додаткові послуги та збори.

Таким чином, зазначення вантажовласником заперечень у ГУ-46 або ФДУ-92 засвідчує його незгоду з підставами чи розміром нарахування, однак саме по собі не встановлює факту неправомірності такого нарахування та не спростовує автоматично первинних документів, на підставі яких воно здійснене.

Такий висновок випливає і з загальних правил доказування у господарському процесі.

За статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною тоді, коли докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

При цьому за правилами оцінки доказів жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили, а тому сама наявність запису про заперечення сторони в одному з документів не звільняє суд від обов`язку перевірити фактичне підґрунтя такого заперечення у сукупності з іншими матеріалами справи.

У такий спосіб, процесуальне значення заперечення у ГУ-46 полягає насамперед у тому, що воно фіксує незгоду вантажовласника з нарахуванням та визначає обставини, які він вважає спірними, однак не надає викладеним у ньому твердженням наперед встановленої доказової сили.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі існує важлива відмінність між первинними документами щодо факту затримки та подальшими розрахунковими документами.

Як встановлено колегією суддів, акти загальної форми ГУ-23, якими безпосередньо у спірні періоди фіксувалися обставини затримки вагонів, підписані представниками ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» без заперечень.

Водночас уже складені на підставі первинних документів відомості плати за користування вагонами ГУ-46 та накопичувальні картки були підписані відповідачем із запереченнями.

Саме по собі таке співвідношення документів не означає, що відповідач утратив право заперечувати проти нарахувань.

Разом з тим воно підлягає врахуванню під час оцінки доказів, оскільки акти ГУ-23 складалися безпосередньо для фіксації фактичних обставин затримки, тоді як застереження у ГУ-46 були висловлені при оформленні наступного етапу визначенні плати за вже зафіксований час користування вагонами.

Подібна фактична ситуація була предметом розгляду Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 904/7535/17.

У постанові від 22.06.2018 Верховний Суд встановив, що відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки були підписані вантажоодержувачем із запереченнями, водночас акти загальної форми ГУ-23 щодо затримки вагонів були підписані його представником без заперечень. За результатами оцінки всієї сукупності доказів суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення відповідних платежів, а Об`єднана палата залишила такі судові рішення без змін.

Зазначене підтверджує, що наявність застереження у відомості ГУ-46 або накопичувальній картці не є самостійною підставою для відмови у стягненні відповідного платежу. Вирішальне значення має обґрунтованість фактичних причин, зазначених у такому застереженні, та їх підтвердження іншими належними доказами.

Подібний підхід простежується і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 911/1689/23. Верховний Суд розглядав спір, у якому відомості ГУ-46 та накопичувальні картки також були підписані вантажовласником із запереченнями, однак при вирішенні питання про наявність обов`язку зі сплати відповідних сум предметом дослідження були фактичні причини затримки вагонів та наявність передбачених статтею 121 Статуту залізниць України підстав для звільнення від плати, а не сам по собі факт оформлення заперечення у розрахунковому документі.

З огляду на це колегія суддів перевіряє не лише наявність заперечень ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», а кожну фактичну підставу, зазначену в таких запереченнях.

Довід про необхідність виключення часу комендантської години перевірений окремо із застосуванням рішення правління АТ «Українська залізниця» від 02.04.2022 та відповідної практики Верховного Суду.

Довід про прийняття вагонів понад добові заявки на відвантаження готової продукції також отримав окрему оцінку з урахуванням пункту 2.2.3 договору про надання послуг та розмежування понять «добова заявка» і «максимальна переробна спроможність».

Так само окремо перевірений довід щодо вагонів №№ 56879786, 62313754 та 62009857, стосовно яких після прибуття на станцію Терни було оформлено повідомлення ВУ-23М.

За результатами такої перевірки жодна із зазначених відповідачем у розрахункових документах обставин не підтвердила відсутності правових підстав для спірних нарахувань за ті часові періоди, які фактично включені позивачем до розрахунку.

Таким чином, колегія суддів не відхиляє заперечення відповідача лише з формальної причини їх викладення у ГУ-46 чи ФДУ-92, а навпаки перевіряє їх зміст по суті.

Однак результат такої перевірки не дає підстав для висновку, що саме внесення відповідних застережень до розрахункових документів спростовує встановлені первинними документами фактичні обставини затримки або автоматично позбавляє АТ «Українська залізниця» права на відповідні платежі.

Тому посилання апелянта на те, що неправомірність нарахувань «підтверджується запереченнями представників відповідача у відомостях форми ГУ-46», є необґрунтованим.

Заперечення сторони є заявленням її позиції щодо спірних обставин, а не доказом правильності вказаної позиції саме по собі.

Для надання такому запереченню вирішального значення наведені в ньому фактичні твердження мають підтверджуватися іншими належними та вірогідними доказами, оціненими судом у їх сукупності.

У цій справі такі обставини, з огляду на здійснену вище послідовну перевірку кожного із заявлених відповідачем заперечень, не спростовують документально підтверджених підстав для здійснення спірних нарахувань.

Відтак підписання ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток із запереченнями засвідчує існування між сторонами спору щодо відповідних платежів, однак не є самостійною підставою для визнання нарахованих 278 034,24 грн плати за користування вагонами та 8 659,44 грн збору за зберігання вантажу неправомірними.

Щодо порушення позивачем вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України та неналежне мотивування рішення суду першої інстанції

Скаржник зазначає, що АТ «Українська залізниця» всупереч вимогам статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві не навело підстав, з яких вважало спірне нарахування плати за користування вагонами правомірним, а заперечення відповідача необґрунтованими.

Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції залишив без належної оцінки його аргументи щодо прийняття вагонів до перевезення понад добові заявки на відвантаження готової продукції та щодо неподавання окремих вагонів на під`їзну колію у зв`язку із закінченням строків деповського ремонту, внаслідок чого оскаржуване рішення, на переконання скаржника, ухвалене без повного та всебічного з`ясування обставин справи.

Колегія суддів оцінює наведені аргументи окремо.

Насамперед щодо посилання на статтю 162 Господарського процесуального кодексу України слід зазначити таке.

Відповідно до частин першої та третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Зокрема, згідно з пунктами 3– 5 частини третьої вказаної статті позовна заява повинна містити ціну позову та обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують такі обставини, та правові підстави позову.

Саме такий зміст статті 162 ГПК України підтверджений, зокрема, Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23.

Разом з тим стаття 162 Господарського процесуального кодексу України не покладає на позивача обов`язку вже при зверненні до суду наперед спростувати всі можливі заперечення відповідача, які останній може заявити після отримання позову.

Завдання позивача полягає в тому, щоб визначити предмет і підстави позову, викласти фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, зазначити докази та їх правове обґрунтування, а у майновому спорі також надати обґрунтований розрахунок заявленої до стягнення суми.

Натомість аргументи відповідача та їх спростування формуються вже в межах змагального процесу після пред`явлення позову.

Тому твердження апелянта про те, що позовна заява не відповідає статті 162 ГПК України лише тому, що позивач не пояснив у ній, «чому заперечення відповідача є необґрунтованими», не відповідає змісту вказаної процесуальної норми.

Більше того, заперечення ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», на які воно посилається в апеляційній скарзі, були сформульовані відповідачем уже при підписанні відповідних розрахункових документів та надалі розвинуті у відзиві на позовну заяву.

Позивач не був зобов`язаний перетворювати зміст позовної заяви на відповідь на майбутній відзив відповідача.

Перевіряючи фактичний зміст звернення позивача до суду, колегія суддів також враховує, що предмет позову був чітко визначений стягнення 278 034,24 грн плати за користування вагонами та 8 659,44 грн збору за зберігання вантажу.

На підтвердження вимог позивач посилався на договірні відносини сторін, перевізні документи, накази про затримку вагонів, акти ГУ-23а, акти загальної форми ГУ-23, відомості плати за користування вагонами ГУ-46, накопичувальні картки ФДУ-92 та відповідні розрахунки.

Сам суд першої інстанції встановив, що матеріали справи містять первинні документи, передбачені Правилами користування вагонами і контейнерами, та, дослідивши додані до позову розрахунки плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу, визнав їх обґрунтованими та арифметично правильними.

Таким чином, зі змісту позову та доданих до нього матеріалів було можливо встановити як предмет і фактичні підстави заявлених вимог, так і правову конструкцію, з якою позивач пов`язував виникнення у відповідача відповідного грошового обов`язку.

Показовим є також те, що відповідач скористався своїм правом на захист та подав розгорнутий відзив на позовну заяву, в якому заперечив як фактичні, так і правові підстави нарахування спірних сум. Зміст цих заперечень був відтворений судом першої інстанції у рішенні.

У такий спосіб, зміст позовної заяви не створив для відповідача невизначеності щодо предмета спору або підстав позову та не перешкодив йому належним чином реалізувати свої процесуальні права.

Колегія суддів враховує також, що процесуальним наслідком подання позовної заяви без додержання вимог статей 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України є застосування механізму, передбаченого статтею 174 цього Кодексу, залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення відповідних недоліків.

Такий взаємозв`язок статей 162 та 174 ГПК України послідовно відображається у практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Водночас стаття 162 ГПК України не встановлює самостійної матеріально-правової підстави для відмови у позові, вимоги якого після дослідження доказів визнані судом обґрунтованими.

За таких обставин довід апелянта про порушення позивачем статті 162 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів відхиляє.

Щодо другого процесуального аргументу неналежної оцінки судом першої інстанції заперечень відповідача колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Цей підхід послідовно підтримується Верховним Судом, зокрема у постанові від 09.04.2026 у справі № 922/511/24 та постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.03.2026 у справі № 910/8181/24.

Дослідження змісту оскаржуваного рішення свідчить, що місцевий господарський суд: встановив зміст договірних відносин сторін; дослідив порядок оформлення затримки вагонів; навів положення Статуту залізниць України, Правил користування вагонами і контейнерами та Правил зберігання вантажів; дослідив первинні документи щодо затримки; оцінив причини скупчення вагонів на станції Терни; перевірив розрахунки плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу; окремо розглянув заперечення щодо невиключення часу дії комендантської години; застосував правила розподілу обов`язку доказування та стандарт вірогідності доказів; за результатами оцінки доказів у сукупності навів мотиви, з яких визнав доводи позивача більш вірогідними.

Таким чином, твердження апелянта про повну відсутність оцінки позиції відповідача змістом оскаржуваного рішення не підтверджується.

Водночас колегія суддів погоджується з апелянтом у більш вузькому аспекті: суд першої інстанції не навів окремого та достатньо розгорнутого мотивування безпосередньо щодо двох конкретних заперечень про прийняття вагонів понад добові заявки на відвантаження готової продукції та про технічну непридатність окремих вагонів у зв`язку із закінченням строків деповського ремонту.

Зазначені доводи були наведені відповідачем, однак у мотивувальній частині рішення вони не отримали такого ж індивідуального аналізу, як, наприклад, довід щодо комендантської години.

Проте саме по собі це не означає наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише тоді, коли таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

На необхідності встановлення саме такого причинного зв`язку між процесуальним порушенням та неправильним результатом розгляду справи наголосила, зокрема, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22.

Апеляційний перегляд за своєю процесуальною природою передбачає не формальну перевірку тексту рішення суду першої інстанції, а повторну перевірку його законності та обґрунтованості в межах доводів апеляційної скарги.

У межах цього апеляційного перегляду колегія суддів окремо і безпосередньо дослідила зазначені апелянтом аргументи.

Зокрема, вище у цій постанові надано самостійну оцінку доводу щодо прийняття вагонів понад добові заявки, досліджено зміст пункту 2.2.3 договору про надання послуг, розмежовано поняття надання порожніх власних вагонів Перевізника без заявки та перевищення добової заявки на відвантаження готової продукції, а також перевірено можливість застосування пункту 16 Правил користування вагонами і контейнерами.

Окремо колегією суддів перевірено обставини щодо вагонів №№ 56879786, 62313754 та 62009857, встановлено часові періоди спірного нарахування, момент прибуття вагонів на станцію Терни та оформлення ВУ-23М і встановлено, що періоди, за які заявлено спірну плату, передували документальному встановленню їх технічної непридатності.

Таким чином, ті доводи, яким місцевий господарський суд не надав достатньо деталізованої окремої оцінки, повністю перевірені судом апеляційної інстанції, і така перевірка не дала підстав для іншого вирішення спору.

При цьому колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язку суду мотивувати рішення.

Так, у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine), заява № 4909/04, від 10.02.2011, § 58, Європейський суд з прав людини зазначив, що судові рішення повинні належним чином містити підстави, на яких вони ґрунтуються, однак пункт 1 статті 6 Конвенції не може розумітися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент сторони; обсяг обов`язку щодо мотивування залежить від характеру конкретного рішення.

Колегія суддів при цьому уточнює, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції помилково зазначив дату цього рішення ЄСПЛ як 10.02.2010, тоді як рішення у справі «Серявін та інші проти України» ухвалене 10.02.2011. Така неточність не впливає на правильність самого правового підходу, застосованого місцевим господарським судом.

Верховний Суд також звертає увагу, що обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати окрему детальну відповідь на кожний другорядний аргумент, проте суд має надати оцінку тим основним і доречним доводам сторін, які можуть впливати на результат вирішення спору.

Саме тому суд апеляційної інстанції не обмежився констатацією загальної правильності рішення першої інстанції, а здійснив безпосередню перевірку кожного суттєвого аргументу, на який посилається апелянт.

За результатами такої перевірки колегія суддів доходить висновку, що недостатня деталізація мотивів рішення місцевого господарського суду щодо окремих заперечень відповідача не призвела до неправильного вирішення справи по суті.

Тому зазначена обставина з урахуванням частини другої статті 277 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Відтак доводи апелянта про порушення статей 162 та 236 Господарського процесуального кодексу України не дають підстав для висновку про незаконність рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026.

При цьому колегія суддів виходить не з формального твердження про те, що рішення першої інстанції є бездоганним за обсягом мотивування, а з результатів повного апеляційного перегляду всіх суттєвих доводів скаржника, за наслідками якого встановлено, що виявлена недостатність мотивування окремих заперечень не вплинула на правильність вирішення спору по суті.

Щодо перевірки розміру заявлених до стягнення сум та підсумкової оцінки висновків суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги

Завершуючи оцінку доводів апеляційної скарги, колегія суддів перевіряє правильність визначення позивачем розміру заявлених до стягнення 278 034,24 грн плати за користування вагонами та 8 659,44 грн збору за зберігання вантажу з урахуванням результатів перевірки всіх наведених апелянтом підстав для неврахування окремих періодів затримки або звільнення від відповідних платежів.

Як встановлено матеріалами справи, за час затримки спірних вагонів АТ «Українська залізниця» складено відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 №№ 04089626, 05089242, 05089243, 05089244, 05089624, 05089625, 06089636, 07089248, 07089249, 07089627, 07089629, 07089630, 07089632, 07089633, 07089634, 07089635, 12089642, 09089637, 09089639.

Загальний розмір плати за користування вагонами за зазначеними відомостями становить 278 034,24 грн з ПДВ.

Збір за зберігання вантажу нараховано за накопичувальними картками форми ФДУ-92 №№ 01089189, 02089196 та 04089197 у загальному розмірі 8 659,44 грн з ПДВ.

Загальна сума заявлених позовних вимог за двома видами платежів становить 286 693,68 грн.

Суд першої інстанції дослідив надані позивачем розрахунки та дійшов висновку, що вони здійснені відповідно до норм чинного законодавства й встановлених обставин справи, є обґрунтованими та арифметично правильними.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів не обмежується самим зазначеним висновком місцевого господарського суду, а перевіряє, чи існує з огляду на доводи апеляційної скарги хоча б одна встановлена обставина, яка потребує виключення певного часу із розрахунку або зменшення відповідної суми.

При цьому апеляційна скарга не містить самостійного альтернативного арифметичного розрахунку плати за користування вагонами чи збору за зберігання вантажу та не вказує на помилку у застосованій ставці, математичному підсумовуванні або обрахуванні конкретної кількості годин як такому.

Заперечення апелянта щодо розміру стягнення є похідними від його тверджень про те, що певні часові проміжки взагалі не повинні були включатися до оплачуваного часу або що щодо окремих вагонів підстави для нарахування були відсутні.

Зокрема, стосовно розрахунку апелянт наполягає передусім на необхідності виключення часу дії комендантської години, посилаючись на телеграмне розпорядження № ЦМ-13/693 від 05.04.2022. Саме невиключення цього часу, а не математична помилка у розрахунку, визначено апелянтом як одна з причин неправильності суми позову.

Однак, як детально встановлено колегією суддів вище, у матеріалах справи відсутні належні докази того, що у конкретні спірні періоди дія комендантської години фактично спричинила затримку відповідних вагонів, а тому підстав для виключення з розрахунку всіх часових проміжків, які хронологічно припадали на комендантську годину, не встановлено.

Так само не встановлено підстав для зменшення плати з огляду на довід про прийняття вагонів понад добові заявки на відвантаження готової продукції.

Як зазначено вище, така обставина не є тотожною наданню конкретного порожнього власного вагона Перевізника без заявки в розумінні пункту 2.2.3 договору та сама по собі не становить передбаченої статтею 121 Статуту залізниць України і пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами підстави для звільнення від плати.

Не встановлено також факту реалізації відповідачем передбаченого договором права на відмову від конкретних вагонів із вказаної підстави.

Відсутні підстави і для коригування загальної суми у зв`язку з технічною непридатністю вагонів №№ 56879786, 62313754 та 62009857.

Як встановлено колегією суддів, час, включений до спірного нарахування щодо зазначених вагонів, закінчився до їх технічного огляду та оформлення повідомлень ВУ-23М.

Таким чином, документально встановлена після прибуття на станцію Терни технічна непридатність цих вагонів не поширюється на попередній період їх затримки на підходах до станції призначення та не створює підстав для ретроспективного виключення такого часу з розрахунку.

Так само наявність заперечень представників відповідача у відомостях ГУ-46 та накопичувальних картках ФДУ-92 не утворює самостійної підстави для зменшення нарахованої суми.

Колегія суддів надала окрему оцінку фактичному змісту кожного із зазначених у цих документах заперечень, однак жодне з них за результатами перевірки не підтвердило наявності обставин, які б вимагали зменшення оплачуваного часу чи виключення конкретної суми з розрахунку.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено жодного конкретного періоду затримки, включеного позивачем до спірних відомостей ГУ-46 або накопичувальних карток ФДУ-92, який на підставі доводів апеляційної скарги та досліджених доказів підлягав би виключенню з розрахунку.

Не встановлено також неправильного застосування позивачем нормативно визначеного порядку оформлення спірних платежів або арифметичної помилки, яка призвела б до завищення заявлених сум.

При цьому матеріали справи підтверджують послідовний зв`язок між документами, на яких ґрунтуються нарахування: перевізними документами, наказами про затримку вагонів, актами ГУ-23а, повідомленнями про затримку, актами загальної форми ГУ-23 та складеними на їх підставі відомостями ГУ-46 і накопичувальними картками ФДУ-92.

Факт існування та тривалість затримок оформлено первинними документами; загальні причини затримки на підходах до станції Терни підтверджуються матеріалами справи; передбачених законодавством або договорами підстав для виключення встановлених періодів із розрахунку за результатами перевірки доводів скаржника не встановлено.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості розміру заявлених до стягнення 278 034,24 грн плати за користування вагонами та 8 659,44 грн збору за зберігання вантажу.

Оперативною частиною рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2026 саме зазначені суми стягнуто з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь АТ «Українська залізниця».

Оцінивши доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що вони не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, які мають визначальне значення для вирішення спору, та не підтверджують наявності матеріально-правових або процесуальних підстав для іншого визначення розміру спірних платежів.

При цьому в межах апеляційного перегляду судом надано окрему оцінку всім суттєвим аргументам скаржника, а саме: доводам щодо причин затримки вагонів; дотриманню порядку її документального оформлення; невиключенню часу дії комендантської години; відсутності окремих актів ГУ-23 щодо комендантської години; посиланню на прийняття вагонів понад добові заявки; праву на відмову від вагонів, передбаченому пунктом 2.2.3 договору; доводам щодо закінчення строків деповського ремонту та технічної непридатності вагонів №№ 56879786, 62313754, 62009857; доказовому значенню заперечень у ГУ-46 та ФДУ-92; доводу щодо порушення позивачем статті 162 Господарського процесуального кодексу України; доводу щодо неповноти мотивування рішення відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Жоден із зазначених аргументів окремо, а також їх сукупність не спростовують правильності кінцевого висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення заявлених позивачем сум.

Таким чином, за результатами оцінки аргументів учасників справи та перевірки висновків суду першої інстанції колегія суддів не встановила обставин, які в межах доводів апеляційної скарги зумовлювали б необхідність зміни визначеного місцевим господарським судом розміру плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Господарський процесуальний кодекс України є чинним у редакції від 24.04.2026.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що висновок Господарського суду Дніпропетровської області про наявність правових підстав для стягнення з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» 278 034,24 грн плати за користування вагонами та 8 659,44 грн збору за зберігання вантажу відповідає встановленим обставинам справи та наявним у ній доказам. Саме ці суми стягнуто оскаржуваним рішенням.

Матеріалами справи підтверджено факт затримки спірних вагонів на підходах до станції призначення Терни, належне документальне оформлення такої затримки та наявність підстав для здійснення відповідних нарахувань. Суд першої інстанції дослідив надані позивачем розрахунки та визнав їх обґрунтованими й арифметично правильними.

Під час апеляційного перегляду колегією суддів послідовно перевірено всі істотні доводи апеляційної скарги, у тому числі щодо причин затримки вагонів, дотримання порядку її документального оформлення, невиключення з розрахунку часу дії комендантської години, відсутності окремих актів ГУ-23, прийняття вагонів понад добові заявки на відвантаження готової продукції, технічної непридатності окремих вагонів та закінчення строків їх деповського ремонту, значення заперечень відповідача у відомостях ГУ-46 та накопичувальних картках ФДУ-92, а також доводи щодо порушення статей 162 та 236 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені скаржником аргументи не спростовують встановлених у справі обставин та не підтверджують наявності підстав для виключення зі спірного розрахунку будь-якого конкретного періоду затримки вагонів або зменшення нарахованих позивачем сум.

Зокрема, колегією суддів не встановлено підстав для автоматичного виключення з оплачуваного часу всіх періодів дії комендантської години; не підтверджено належними доказами фактичного впливу цього режиму на можливість своєчасного забирання конкретних вагонів; не доведено реалізації відповідачем передбаченого договором права на відмову від конкретних вагонів у зв`язку з їх наданням без заявки; а документально встановлена технічна непридатність вагонів №№ 56879786, 62313754 та 62009857 виникла для цілей спору після завершення тих періодів затримки, за які здійснено оспорюване нарахування.