Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №904/3039/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/3039/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Левшиної Г.В., Чус О.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача (апелянта): Журавель О.В.;

від відповідача: Пашинський М.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2026 (суддя Ніколенко М.О.)

у справі № 904/3039/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничо-комерційне підприємство "Газінвест", м. Дніпро

про стягнення пені у розмірі 895 494,03 грн та штрафу у розмірі 471 455,54 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничо-комерційне підприємство «Газінвест» про стягнення 1 366 949,57 грн штрафних санкцій, з яких: 895 494,03 грн пені та 471 455,54 грн штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю послуг № 4600009329 від 07.05.2024, укладеним між ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» як замовником та ТОВ «Науково-виробничо-комерційне підприємство «Газінвест» як підрядником.

За умовами зазначеного договору відповідач зобов`язався за завданням замовника виконати роботи зі встановлення електричного обладнання ремонт засобів електрохімзахисту Богородчанського ЛВУМГ, Бібрського ЛВУМГ та Закарпатського ЛВУМГ, а позивач прийняти та оплатити належним чином виконані роботи. Загальна ціна договору становила 12 588 000 грн, у тому числі ПДВ 2 098 000 грн.

Відповідно до умов договору та погодженого сторонами графіка ремонт засобів електрохімзахисту в межах обслуговування Богородчанського ЛВУМГ мав бути виконаний протягом 270 календарних днів з дати укладення договору. З урахуванням передбаченого договором неврахування до строку виконання робіт січня та лютого позивач визначив кінцевим строком виконання відповідних робіт 02.04.2025 включно.

Позивач зазначав, що відповідач порушив встановлені договором строки виконання робіт, оскільки роботи в межах обслуговування Богородчанського ЛВУМГ були передані замовнику частинами за актами приймання виконаних робіт від 30.06.2025, 25.08.2025 та 15.09.2025, тобто після закінчення погодженого сторонами строку їх виконання.

Пунктом 11.2.1 договору передбачено, що у разі несвоєчасного виконання робіт, передбачених графіком виконання робіт, або виконання їх не у повному обсязі до підрядника застосовується пеня у розмірі 0,1 % вартості несвоєчасно виконаних робіт за кожний день прострочення, а у разі порушення строку виконання робіт більш як на 30 календарних днів додатково штраф у розмірі 7 % вартості несвоєчасно виконаних робіт.

Посилаючись на зазначені умови договору та прострочення відповідачем виконання робіт з ремонту засобів електрохімзахисту в межах обслуговування Богородчанського ЛВУМГ, позивач нарахував ТОВ НВКП «Газінвест» пеню у розмірі 895 494,03 грн за загальний період з 03.04.2025 по 14.09.2025 та штраф у розмірі 471 455,54 грн, які й просив стягнути з відповідача.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2026 у справі № 904/3039/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» задоволено частково.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо нарахування ТОВ НВКП «Газінвест» пені у розмірі 895 494,03 грн та штрафу у розмірі 471 455,54 грн за порушення строків виконання робіт за договором про закупівлю послуг № 4600009329 від 07.05.2024.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені та штрафу, місцевий господарський суд встановив, що вони виконані правильно, з урахуванням відповідних періодів прострочення та умов договору.

Водночас, вирішуючи заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив із необхідності оцінки сукупності конкретних обставин виконання спірного договору, ступеня виконання зобов`язання боржником, причин прострочення, наслідків порушення та співвідношення розміру заявленої неустойки з такими наслідками.

Місцевий господарський суд врахував, що під час проведення процедури публічної закупівлі замовником було зазначено про виконання робіт з ремонту засобів електрохімзахисту Богородчанського ЛВУМГ у ґрунтах 5 групи, тоді як у процесі фактичного виконання робіт встановлено, що відповідні об`єкти розташовані у ґрунтах 7 групи.

Суд зазначив, що така невідповідність характеристик ґрунтів мала істотне значення для виконання робіт, оскільки впливала на вибір необхідної техніки, строки виконання робіт, обсяг використаних ресурсів та їх вартість. Після повідомлення підрядником замовника про виявлену невідповідність сторонами було проведено робочу нараду та складено Протокол № 1 від 15.04.2025, яким, зокрема, передбачено необхідність залучення підрядником додаткової техніки для скорочення строків буріння.

Також судом dраховано Протокол лабораторних випробувань від 19.05.2025, яким підтверджено належність ґрунтів на відповідних об`єктах до 7 групи, а також Акт про невідповідність групи ґрунтів на об`єкті від 20.05.2025.

Окремо місцевий господарський суд узяв до уваги Сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-25-1079 від 26.06.2025, яким засвідчено наявність форс-мажорних обставин, серед яких зазначено істотну відмінність характеристик ґрунтів від технічного завдання, мобілізацію працівників, порушення логістичних ланцюгів та істотну затримку постачання матеріалів, комплектуючих і обладнання. Датою настання таких обставин визначено 02.04.2025.

При вирішенні питання щодо розміру відповідальності відповідача суд першої інстанції також врахував відсутність доказів понесення позивачем збитків унаслідок порушення строків виконання робіт, виникнення під час виконання договору обставин, які підрядник не міг передбачити, наявність певної неузгодженості у діях обох сторін, а також те, що відповідач у повному обсязі виконав передбачені договором роботи та в процесі виконання зобов`язань намагався діяти добросовісно.

Пославшись, зокрема, на положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та правові висновки Верховного Суду щодо дискреційного характеру повноважень суду при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення нарахованих позивачем штрафних санкцій у повному розмірі за встановлених обставин не відповідало б засадам розумності, справедливості та пропорційності.

У зв`язку з цим суд зменшив розмір нарахованого штрафу з 471 455,54 грн до 47 145,55 грн, а пені з 895 494,03 грн до 89 549,40 грн.

За результатами розгляду справи суд стягнув з ТОВ «Науково-виробничо-комерційне підприємство «Газінвест» на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» 89 549,40 грн пені, 47 145,55 грн штрафу та 20 504,24 грн витрат зі сплати судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2026 у справі № 904/3039/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог унаслідок зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апелянт оскаржує рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 1 230 254,62 грн штрафних санкцій, що є різницею між заявленим позивачем розміром пені та штрафу і сумами, присудженими судом першої інстанції після їх зменшення.

В апеляційній скарзі ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2026 у справі № 904/3039/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 230 254,62 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив факт порушення відповідачем договірних зобов`язань, тривалість прострочення виконання робіт, а також правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку пені та штрафу, однак безпідставно зменшив належні до стягнення штрафні санкції на 90 %, фактично врахувавши лише інтереси відповідача та не забезпечивши справедливого балансу інтересів сторін.

Апелянт наголошує, що ТОВ НВКП «Газінвест» допустило значне, а не незначне прострочення виконання зобов`язань. За окремими актами прострочення становило 88, 144 та 165 календарних днів. При цьому відповідач був обізнаний як зі строками виконання робіт, встановленими договором та графіком, так і з передбаченими договором наслідками порушення цих строків.

ТОВ «Оператор ГТС України» звертає увагу, що умови договору № 4600009329 від 07.05.2024, зокрема щодо строків виконання робіт та відповідальності за їх порушення, були добровільно погоджені сторонами. Відповідач підписав договір без зауважень та заперечень щодо встановленого сторонами розміру пені і штрафу, а тому, здійснюючи підприємницьку діяльність на власний ризик, мав усвідомлювати можливість настання відповідних негативних майнових наслідків у разі неналежного виконання прийнятих на себе зобов`язань.

Апелянт вказує, що передбачені договором штрафні санкції є погодженим сторонами способом забезпечення належного виконання зобов`язань та формою відповідальності за їх порушення. На думку скаржника, їх застосування у разі встановленого судом прострочення є закономірним правовим наслідком неналежного виконання відповідачем договору, а надмірне зменшення таких санкцій нівелює стимулюючу та забезпечувальну функції неустойки.

Посилаючись на положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та практику Верховного Суду, апелянт зазначає, що зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду та можливе за наявності обставин, які у своїй сукупності дають підстави визнати конкретний випадок винятковим. Обов`язок доведення таких обставин покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення штрафних санкцій.

На переконання ТОВ «Оператор ГТС України», відповідач не довів наявності у спірних правовідносинах таких виняткових обставин. При вирішенні питання про зменшення неустойки суд мав оцінити ступінь виконання зобов`язання, причини та тривалість прострочення, наслідки порушення, співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення, поведінку боржника, вжиті ним заходи для належного виконання договору, а також інтереси обох сторін, які заслуговують на увагу.

Скаржник заперечує висновок суду першої інстанції про те, що одним із чинників, які виправдовують зменшення санкцій, є відсутність у позивача доведених збитків. Апелянт зазначає, що відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право кредитора на неустойку виникає незалежно від наявності збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, а тому відсутність доказів конкретного розміру збитків сама по собі не може бути достатньою підставою для зменшення належної до сплати неустойки.

Апелянт вважає помилковим фактичне покладення на позивача обов`язку доводити понесення збитків як передумови стягнення погоджених сторонами штрафних санкцій у повному розмірі. На його думку, саме відповідач, який просив про зменшення пені та штрафу, мав довести обставини, що свідчать про винятковість випадку та неспівмірність відповідальності наслідкам допущеного порушення.

Крім того, позивач зазначає, що заявлений до стягнення загальний розмір штрафних санкцій, 1 366 949,57 грн, не є надмірним порівняно із загальною ціною договору, яка становить 12 588 000 грн. За твердженням апелянта, сума пені та штрафу є співмірною з вартістю договору та не перевищує її, а тому сама по собі не свідчить про несправедливо непомірний характер відповідальності відповідача.

Окремо ТОВ «Оператор ГТС України» заперечує висновки щодо причин прострочення виконання робіт та твердження відповідача про те, що затримка у виконанні договору була зумовлена діями замовника.

Апелянт посилається на пункт 7.3.3 договору, відповідно до якого підрядник був зобов`язаний протягом п`яти робочих днів після підписання договору надати замовнику заяву та необхідні документи для отримання допуску персоналу до виконання робіт на об`єктах ТОВ «Оператор ГТС України». Проте, за твердженням позивача, у цей строк відповідні документи відповідачем подані не були.

Вперше із заявою про допуск до об`єкта підрядник звернувся лише 05.08.2024, тобто майже через три місяці після укладення договору, після чого замовником було надано дозвіл № 04/24 від 19.08.2024. Таким чином, як зазначає апелянт, відповідач фактично розпочав виконання робіт лише приблизно через три з половиною місяці після укладення договору.

Також скаржник посилається на порушення відповідачем пункту 6.5 договору, оскільки перелік уповноважених осіб із контактними даними, який мав бути наданий у тижневий строк після підписання договору, був направлений відповідачем лише 20.05.2024.

За наведених обставин апелянт стверджує, що саме поведінка підрядника на початковому етапі виконання договору, зокрема несвоєчасне вчинення необхідних організаційних дій та несвоєчасний фактичний початок робіт, істотно вплинула на подальше недотримання передбаченого договором графіка.

ТОВ «Оператор ГТС України» не погоджується і з тим значенням, яке суд першої інстанції надав встановленій невідповідності фактичної групи ґрунтів відомостям, зазначеним у технічній документації.

Апелянт зазначає, що умовами Додатку № 1 до договору було передбачено можливість підрядника при формуванні ціни врахувати додаткові види робіт, виходячи зі свого досвіду та можливостей виконання аналогічних робіт, а також передбачено можливість коригування обсягів і місця виконання робіт за письмовим погодженням сторін з урахуванням особливостей умов експлуатації об`єкта.

Скаржник визнає, що у зв`язку з встановленою невідповідністю геологічних умов сторони провели відповідну нараду та 15.04.2025 склали протокол № 1, відповідно до якого для пришвидшення виконання робіт було погоджено залучення додаткової бурової техніки та збільшення кількості бурових бригад.

Водночас апелянт звертає увагу, що протокол лабораторних випробувань, яким підтверджено невідповідність групи ґрунтів, датований 19.05.2025, а акт про невідповідність групи ґрунтів 20.05.2025, тобто ці документи складені вже після спливу встановленого договором граничного строку виконання відповідних робіт.

На думку позивача, відповідач не надав належних та допустимих доказів своєчасного повідомлення замовника до закінчення строку виконання робіт про неможливість дотримання передбачених договором строків саме у зв`язку з невідповідністю ґрунтів, а також доказів зупинення чи призупинення виконання робіт із цієї причини.

З огляду на викладене скаржник наполягає, що ТОВ «Оператор ГТС України» належним чином виконувало свої договірні обов`язки та вживало залежних від нього заходів, спрямованих на своєчасне виконання підрядником робіт, а тому відсутні підстави покладати причини прострочення повністю або переважно на замовника.

Окремою групою доводів апелянт заперечує посилання відповідача на його майновий стан та можливі негативні наслідки стягнення штрафних санкцій у повному розмірі.

ТОВ «Оператор ГТС України» зазначає, що твердження відповідача про можливість істотного ускладнення або припинення господарської діяльності внаслідок стягнення заявлених штрафних санкцій не підтверджені належними та допустимими доказами.

Скаржник посилається на публічну інформацію з електронної системи закупівель Prozorro, відповідно до якої протягом 2025 року відповідач уклав близько 21 договору із замовниками на загальну суму 145 311 848, 99 грн, що, на думку апелянта, свідчить про здійснення ним активної господарської діяльності.

При цьому апелянт вважає, що для об`єктивного висновку про тяжкий фінансовий стан боржника недостатньо окремих фінансових документів, а необхідно оцінювати в сукупності відомості щодо його майна, руху грошових коштів на всіх рахунках, наявності інших активів та зобов`язань, спроможності виконувати зобов`язання перед іншими кредиторами та інші дані, які характеризують фактичну платоспроможність підприємства.

На переконання скаржника, відповідних доказів, які б підтверджували, що стягнення 1 366 949,57 грн штрафних санкцій створить для ТОВ НВКП «Газінвест» непомірний тягар або призведе до припинення його діяльності, відповідач не подав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» також зауважує, що негативні результати підприємницької діяльності та пов`язані з нею ризики не можуть перекладатися з боржника на кредитора. Відповідач як суб`єкт підприємницької діяльності добровільно прийняв на себе договірні зобов`язання і пов`язані з ними ризики, а тому його можливий несприятливий фінансовий стан сам по собі не має зумовлювати зменшення відповідальності за рахунок іншої сторони договору.

Апелянт вважає, що при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України суд першої інстанції фактично врахував лише обставини, на які посилався відповідач, але належним чином не врахував інтереси, статус, функції та майнові інтереси позивача.

ТОВ «Оператор ГТС України» зазначає, що експлуатує на праві господарського відання державне майно газотранспортної системи, яка має важливе народногосподарське та оборонне значення, та відповідно до законодавства несе відповідальність за її надійну і безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток.

Апелянт посилається на те, що ТОВ «Оператор ГТС України» є підприємством критичної інфраструктури та підприємством, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а виконання ремонтних робіт на об`єктах газотранспортної системи безпосередньо пов`язане із забезпеченням її безпечного та безперебійного функціонування.

За твердженням скаржника, несвоєчасне виконання контрагентами робіт з ремонту та обслуговування об`єктів газотранспортної системи порушує заплановані графіки ремонтних робіт, може спричиняти понаднормовий знос суміжних об`єктів, затримувати проведення наступних закупівель та призводити до їх здорожчання, а у ширшому аспекті створювати ризики для нормального функціонування газотранспортної системи та енергетичної безпеки держави.

При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» зазначає, що не всі негативні наслідки несвоєчасного виконання таких робіт можуть бути безпосередньо та заздалегідь оцінені у грошовому еквіваленті, що, на його думку, додатково свідчить про помилковість оцінки відсутності документально підтверджених збитків як обставини на користь істотного зменшення неустойки.

Скаржник також звертає увагу на обставини повномасштабної збройної агресії проти України та пошкодження об`єктів газотранспортної системи внаслідок бойових дій. За твердженням апелянта, ТОВ «Оператор ГТС України» за власні кошти постійно здійснює ремонт та відновлення таких об`єктів з метою забезпечення безперебійного транспортування природного газу, що вимагає значних фінансових ресурсів.

У зв`язку із цим позивач стверджує, що при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій суд повинен був оцінити майновий стан та інтереси не лише відповідача, а й самого ТОВ «Оператор ГТС України», чого, на думку апелянта, місцевим господарським судом належним чином зроблено не було.

Окремо апелянт не погоджується саме зі ступенем зменшення штрафних санкцій на 90 %. Посилаючись на практику Верховного Суду, зокрема на висновки щодо необхідності забезпечення балансу інтересів сторін при реалізації судом дискреційних повноважень із зменшення неустойки, скаржник зазначає, що надмірне зменшення санкцій здатне фактично нівелювати мету існування неустойки як встановленої договором відповідальності за порушення зобов`язання.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду у справах № 918/116/19 та № 922/2141/21, в яких оцінювалося зменшення штрафних санкцій на 99 %, та наголошує на висновку про необхідність при реалізації судового розсуду не допускати фактичного звільнення боржника від відповідальності без належних правових підстав.

За твердженням ТОВ «Оператор ГТС України», встановлені у даній справі обставини значна тривалість прострочення, добровільне погодження відповідачем умов відповідальності, співмірність заявлених санкцій із ціною договору, відсутність належних доказів критичного фінансового стану відповідача, несвоєчасне вчинення ним дій для початку робіт та необхідність урахування державного і суспільного значення діяльності позивача не давали суду першої інстанції достатніх підстав для зменшення пені та штрафу на 90 %.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» вважає, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, окремі обставини, покладені в основу рішення про зменшення штрафних санкцій, не підтверджені належними доказами, а висновок щодо наявності підстав для зменшення неустойки на 90 % не відповідає фактичним обставинам справи та порушує справедливий баланс інтересів сторін.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничо-комерційне підприємство «Газінвест» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти наведених ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» доводів, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим і просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2026 у справі № 904/3039/26 без змін.

Насамперед відповідач зазначає, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з реалізацією судом першої інстанції наданого йому законом дискреційного повноваження щодо зменшення розміру неустойки.

За твердженням ТОВ НВКП «Газінвест», апелянт не спростовує встановлених місцевим господарським судом фактичних обставин виконання договору та не доводить недопустимості, недостовірності чи недостатності доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

Відповідач вважає, що сама по собі незгода позивача з визначеним судом відсотком зменшення пені та штрафу не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права та не є самостійною підставою для скасування чи зміни рішення. На його переконання, визначальним є не арифметичний показник зменшення на 90 %, а сукупність конкретних обставин спірних правовідносин, які були встановлені та оцінені судом першої інстанції.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, відповідач зазначає, що конкретний розмір, до якого суд зменшує неустойку, має індивідуально-оціночний характер та визначається у межах судового розсуду з урахуванням встановлених у конкретній справі обставин.

ТОВ НВКП «Газінвест» також заперечує проти посилань апелянта на судову практику у справах, в яких вирішувалося питання щодо зменшення неустойки на 99 %. Відповідач вважає, що із відповідних постанов Верховного Суду не випливає універсального правила про неправомірність зменшення неустойки на певний відсоток.

На думку відповідача, ані законодавством, ані судовою практикою не встановлено максимально допустимого відсотка зменшення неустойки. Такий розмір є похідним від фактичних обставин конкретної справи, а тому сама лише арифметична подібність між зменшенням на 90 % у даній справі та зменшенням на 99 % в інших справах не є достатньою для застосування правових висновків, сформульованих за інших фактичних обставин.

Відповідач наполягає, що суд першої інстанції встановив сукупність істотних обставин, які давали підстави для визначення меншого, справедливого та пропорційного розміру відповідальності.

Однією з таких обставин ТОВ НВКП «Газінвест» називає невідповідність фактичних характеристик ґрунтів вихідним умовам договору. Відповідач зазначає, що відповідно до технічних умов роботи на об`єктах Богородчанського ЛВУМГ мали виконуватися у ґрунтах 5 групи, тоді як фактично відповідні об`єкти знаходилися у ґрунтах 7 групи щільних гравійно-галечникових відкладах та скельних породах.

За твердженням відповідача, така відмінність істотно ускладнила виконання робіт, потребувала застосування інших технічних ресурсів та безпосередньо впливала на тривалість виконання договірного зобов`язання.

ТОВ НВКП «Газінвест» звертає увагу, що сам факт невідповідності фактичних характеристик ґрунтів вихідним умовам договору позивачем не заперечується та, за позицією відповідача, фактично був визнаний сторонами під час складання спільного протоколу від 15.04.2025.

Заперечуючи довід апелянта про те, що акт про невідповідність групи ґрунтів було складено лише 20.05.2025, тобто вже після настання прострочення, відповідач зазначає, що дата документального оформлення певної обставини не є датою її фактичного виникнення. На його думку, відповідний акт лише документально зафіксував об`єктивні характеристики ґрунтів, які існували незалежно від часу проведення лабораторних досліджень та складання акта.

У зв`язку із цим відповідач вважає, що посилання апелянта лише на дату документального підтвердження групи ґрунтів не спростовує ані самого факту невідповідності вихідних умов реальним умовам виконання робіт, ані впливу цієї обставини на складність та тривалість виконання робіт.

Іншою істотною обставиною відповідач називає сукупний розмір негативних майнових наслідків, які вже були застосовані до нього у зв`язку з виконанням цього самого договору.

ТОВ НВКП «Газінвест» зазначає, що позивачем було стягнуто 629 400 грн банківської гарантії за договором № 4600009329 від 07.05.2024, утримано 306 082,50 грн штрафних санкцій із коштів, які підлягали виплаті відповідачу, а також відповідачем додатково сплачено 19 671,74 грн штрафних санкцій на вимогу позивача.

Таким чином, за розрахунком відповідача, ще до вирішення цієї справи він фактично поніс негативні майнові наслідки у зв`язку з виконанням спірного договору на загальну суму 955 154,24 грн.

Відповідач зазначає, що у разі додаткового стягнення заявлених у даній справі 1 366 949,57 грн пені та штрафу загальний майновий тягар, пов`язаний із виконанням одного договору, становив би 2 322 103,81 грн.

На переконання ТОВ НВКП «Газінвест», при вирішенні питання про зменшення неустойки суд вправі враховувати не лише заявлену у конкретному позові суму ізольовано, а весь сукупний майновий тягар, який уже був покладений на боржника у зв`язку з порушенням відповідного зобов`язання.

Відповідач наголошує, що суд першої інстанції не звільнив його від відповідальності, а лише визначив остаточний розмір відповідальності, який з огляду на встановлені обставини визнав справедливим та співмірним.

Окремо ТОВ НВКП «Газінвест» посилається на свій статус критично важливого підприємства для економіки України, який, за його твердженням, підтверджується відповідним повідомленням про внесення компанії до переліку підприємств для бронювання військовозобов`язаних.

Водночас відповідач зауважує, що не розглядає такий статус як самостійну чи безумовну підставу для зменшення неустойки. На його думку, ця обставина підлягає оцінці лише у сукупності з іншими факторами з метою забезпечення розумного балансу майнових інтересів сторін та недопущення покладення на відповідача надмірного майнового тягаря.

ТОВ НВКП «Газінвест» також звертає увагу на співвідношення заявлених санкцій з економічним результатом виконання договору.

Відповідач зазначає, що ціна договору становила 12 588 000 грн, однак економічний результат виконання договору не є тотожним його загальній вартості. Посилаючись на положення Настанови з визначення вартості будівництва, відповідач указує, що економічно обґрунтований прибуток, закладений у договірну ціну відповідних робіт, обмежується певним відсотком від прямих та загальновиробничих витрат.

У зв`язку із цим відповідач заперечує довід апелянта про співмірність санкцій лише тому, що їх розмір є меншим за загальну ціну договору. На його думку, для оцінки пропорційності відповідальності має значення співвідношення негативних майнових наслідків із реальним економічним результатом, який підрядник міг отримати від виконання договору.

ТОВ НВКП «Газінвест» зазначає, що сукупний негативний майновий ефект у розмірі 2 322 103,81 грн у разі повного стягнення заявленої неустойки є істотним порівняно з економічним результатом виконання договору, а тому ця обставина обґрунтовано могла враховуватись судом при визначенні справедливого розміру відповідальності.

На переконання відповідача, він окремо звертає увагу на внутрішню суперечливість позиції апелянта щодо правової природи неустойки.

ТОВ НВКП «Газінвест» зазначає, що, з одного боку, позивач у своїй апеляційній скарзі посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких господарські санкції спрямовані передусім на компенсацію кредиторові майнових втрат та не повинні використовуватися як спосіб отримання доходу, більш вигідного порівняно з належним виконанням зобов`язання, а з іншого сам стверджує, що після порушення зобов`язання неустойка є «виключно покаранням боржника».

Відповідач вважає такі твердження взаємовиключними та такими, що не відповідають правовій природі неустойки.

За позицією ТОВ НВКП «Газінвест», до моменту порушення зобов`язання неустойка виконує стимулюючу функцію, а після порушення функцію майнової відповідальності, проте не перетворюється на суто каральну санкцію. Її застосування має відповідати принципам розумності, справедливості та пропорційності та не повинно створювати для боржника несправедливо непомірний майновий тягар або ставати джерелом невиправданого додаткового доходу кредитора.

Відповідач також заперечує довід апелянта про те, що місцевий господарський суд нібито поклав на позивача обов`язок доведення збитків як передумову стягнення неустойки.

За твердженням ТОВ НВКП «Газінвест», такий висновок не відповідає змісту оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції не встановлював, що відсутність збитків позбавляє позивача права на неустойку, а навпаки визнав наявність порушення, перевірив та визнав правильним розрахунок пені і штрафу, після чого окремо вирішив питання щодо можливості зменшення їх розміру.

Відсутність доведених збитків, за позицією відповідача, була врахована судом лише як один із факторів для визначення справедливого та співмірного розміру відповідальності.

ТОВ НВКП «Газінвест» наголошує, що відсутність збитків дійсно не виключає самого права кредитора на стягнення неустойки, однак це не означає, що суд позбавлений можливості врахувати відповідну обставину при вирішенні питання про її зменшення.

При цьому відповідач посилається на те, що саме співвідношення розміру неустойки та збитків прямо передбачено частиною третьою статті 551 ЦК України як один із критеріїв, що може враховуватись при вирішенні питання про зменшення неустойки.

ТОВ НВКП «Газінвест» також заперечує доводи апеляційної скарги щодо негативних наслідків порушення строків виконання робіт для позивача та газотранспортної системи загалом.

Відповідач зазначає, що наведені апелянтом твердження про можливість понаднормового зносу обладнання, здорожчання наступних закупівель, порушення функціонування газотранспортної системи, репутаційні ризики та загрози енергетичній безпеці держави мають загальний, потенційний та припустимий характер.

За твердженням відповідача, позивач не надав доказів фактичного настання хоча б одного з перелічених наслідків саме в результаті прострочення виконання робіт за договором № 4600009329 від 07.05.2024.

Зокрема, за позицією відповідача, позивачем не доведено зупинення чи обмеження функціонування конкретного об`єкта газотранспортної системи, припинення або обмеження транспортування природного газу, фактичного понесення додаткових витрат, необхідності придбання додаткового обладнання внаслідок прострочення відповідача, виникнення конкретних репутаційних або інших майнових втрат, а також причинно-наслідкового зв`язку між простроченням виконання робіт і будь-якими конкретними негативними наслідками для позивача.

ТОВ НВКП «Газінвест» вважає, що потенційна можливість настання негативних наслідків не є доказом їх фактичного настання та не спростовує висновку місцевого господарського суду щодо необхідності дотримання справедливого балансу інтересів сторін.

Окремі заперечення відповідач висловлює щодо посилань позивача на значний обсяг дебіторської заборгованості перед ТОВ «Оператор ГТС України».

Відповідач зазначає, що позивач посилається на бухгалтерську довідку від 21.03.2026, відповідно до якої заборгованість замовників послуг за договорами транспортування природного газу з оплати негативних щодобових небалансів за період з 01.01.2020 по 28.02.2026 становить 38 266 269 348,76 грн, та використовує цю обставину для обґрунтування свого складного фінансового стану.

На думку ТОВ НВКП «Газінвест», зазначена заборгованість не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за спірним договором, оскільки вона виникла внаслідок невиконання зобов`язань іншими суб`єктами господарювання, за іншими договорами, в межах інших господарських операцій та протягом тривалого періоду починаючи з 2020 року.

Відповідач зазначає, що не може нести підвищену відповідальність за невиконання третіми особами їх зобов`язань перед позивачем, оскільки це суперечило б принципу індивідуалізації господарсько-правової відповідальності.

Крім того, ТОВ НВКП «Газінвест» заперечує тотожність суми дебіторської заборгованості та збитків позивача, а також вважає, що сам факт існування значної дебіторської заборгованості не доводить неплатоспроможності ТОВ «Оператор ГТС України».

На підтвердження цього відповідач посилається на відкриті фінансові показники позивача, відповідно до яких, за його твердженням, загальний дохід ТОВ «Оператор ГТС України» за 2025 рік становив 28 013 799 000 грн, а чистий прибуток 8 435 966 000 грн; за перше півріччя 2026 року загальний дохід становив 15 543 194 000 грн, а чистий прибуток 5 305 066 000 грн.

Такі показники, на думку відповідача, не узгоджуються з твердженнями апелянта про його скрутний фінансовий стан.

Також ТОВ НВКП «Газінвест» звертає увагу на те, що наведена апелянтом сума заборгованості у розмірі понад 38 млрд грн безпосередньо не відповідає показникам дебіторської заборгованості, відображеним у фінансовій звітності ТОВ «Оператор ГТС України».

Зокрема, відповідач посилається на те, що станом на 31.12.2025 дебіторська заборгованість позивача за продукцію, товари, роботи та послуги становила 1 083 635 000 грн, інша поточна дебіторська заборгованість 99 236 000 грн, довгострокова дебіторська заборгованість 619 000 грн; станом на 30.06.2026 відповідні показники становили 405 190 000 грн та 142 389 000 грн.

У зв`язку із цим відповідач наполягає, що заборгованість третіх осіб перед позивачем, яка виникла в межах інших правовідносин, не може бути самостійною підставою для збільшення обсягу відповідальності ТОВ НВКП «Газінвест» за порушення спірного договору.

Підсумовуючи свої заперечення, відповідач не погоджується з твердженням апелянта про те, що зменшення пені та штрафу на 90 % нівелювало відповідальність боржника та порушило баланс інтересів сторін.

ТОВ НВКП «Газінвест» зазначає, що рішенням суду першої інстанції з нього стягнуто 89 549,40 грн пені та 47 145,55 грн штрафу, тобто від відповідальності він звільнений не був.

Крім того, відповідач повторно наголошує, що до нього вже були застосовані інші негативні майнові наслідки за цим самим договором у загальному розмірі 955 154,24 грн.

За розрахунком відповідача, після урахування присуджених судом першої інстанції сум загальний розмір негативних майнових наслідків, пов`язаних із виконанням спірного договору, становить 1 091 849,19 грн, з яких 462 449,19 грн сукупна неустойка, а 629 400 грн банківська гарантія.

На переконання відповідача, наведене спростовує твердження про фактичне звільнення його від відповідальності.

ТОВ НВКП «Газінвест» вважає, що суд першої інстанції забезпечив належний баланс між законним інтересом кредитора у належному виконанні договору та необхідністю не допустити перетворення неустойки на надмірний каральний майновий тягар для боржника.

Відповідач підсумовує, що доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на повторну оцінку тих самих обставин з метою визначення іншого, більш вигідного для позивача розміру неустойки, однак така незгода сама по собі не свідчить про незаконність чи необґрунтованість рішення.

За наведених обставин ТОВ НВКП «Газінвест» просить апеляційну скаргу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2026 у справі № 904/3039/26 без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 для розгляду справи № 904/3039/26 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Левшиної Г.В. та Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2026 у справі № 904/3039/26, витребувано матеріали справи № 904/3039/26 з Господарського суду Дніпропетровської області та призначено розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні на 23.09.2026.

14.08.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2026 до суду апеляційної інстанції з Господарського суду Дніпропетровської області надійшли матеріали справи № 904/3039/26.

20.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Науково-виробничо-комерційне підприємство «Газінвест» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти її задоволення та просив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2026 у справі № 904/3039/26 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» без задоволення.

08.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Науково-виробничо-комерційне підприємство «Газінвест» надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 23.09.2026, а також у наступних судових засіданнях у справі № 904/3039/26 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

15.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 23.09.2026, а також у наступних судових засіданнях у справі № 904/3039/26 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 23.09.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, договірні правовідносини між сторонами виникли за результатами проведення процедури публічної закупівлі UA-2024-03-07-007762-a.

07.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничо-комерційне підприємство «Газінвест» як підрядником укладено договір про закупівлю послуг № 4600009329.

Відповідно до пункту 1.1 договору підрядник за завданням замовника та на свій ризик зобов`язався виконати роботи зі встановлення електричного обладнання ремонт засобів електрохімзахисту Богородчанського ЛВУМГ, Бібрського ЛВУМГ та Закарпатського ЛВУМГ відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів і технічної документації, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити належним чином виконані роботи.

Згідно з пунктом 1.2 договору склад, обсяги, вартість та строки виконання робіт визначені Технічними, якісними та кількісними характеристиками, що є Додатком № 1 до договору, Договірною ціною Додатком № 2 та Графіком виконання робіт Додатком № 3, які є невід`ємними частинами договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору загальна вартість робіт становить 12 588 000 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 2 098 000 грн.

Пунктом 13.1 договору передбачено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє протягом 360 календарних днів з дати укладення, у частині гарантійних зобов`язань до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків до їх повного виконання.

Відповідно до пункту 4.1 договору підрядник зобов`язався виконати роботи протягом 270 календарних днів з дати укладення договору.

Пунктом 4.2 договору встановлено обов`язок підрядника виконувати роботи з обов`язковим дотриманням погодженого із замовником Графіка виконання робіт.

Відповідно до погодженого сторонами Графіка виконання робіт ремонт засобів електрохімзахисту в межах обслуговування Закарпатського ЛВУМГ мав бути виконаний протягом 90 календарних днів з дати укладення договору, Бібрського ЛВУМГ протягом 150 календарних днів, Богородчанського ЛВУМГ протягом 270 календарних днів.

Приміткою до Додатку № 3 визначено, що до строку виконання робіт не враховуються місяці січень та лютий, а у випадку припадання робіт на цей період строк їх виконання автоматично продовжується на 60 календарних днів.

З урахуванням зазначених умов договору та Графіка виконання робіт кінцевим строком виконання робіт з ремонту засобів електрохімзахисту в межах обслуговування Богородчанського ЛВУМГ було 02.04.2025 включно.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що датою закінчення виконання підрядником робіт за договором вважається дата підписання сторонами акта про завершення виконання робіт.

Відповідно до пункту 5.1 договору передача виконаних підрядником робіт та прийняття їх замовником оформлюються актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 6.1 договору передбачено допуск замовником підрядника на об`єкти для виконання відповідних робіт.

Матеріалами справи підтверджено, що з метою отримання допуску бригади підрядника до виконання робіт ТОВ НВКП «Газінвест» подало замовнику заяву № 08474-24 від 05.08.2024 та заяву № 08475-24 від 08.08.2024.

За результатами розгляду звернення підрядника замовником було надано дозвіл № 04/24 від 19.08.2024 на виконання робіт за договором.

Роботи з ремонту засобів електрохімзахисту в межах обслуговування Богородчанського ЛВУМГ були виконані підрядником та прийняті замовником після встановленого договором кінцевого строку, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних робіт, а саме: актом № 207 від 30.06.2025 на суму 2 237 504,04 грн; актом № 228 від 25.08.2025 на суму 2 053 829,68 грн; актом № 230 від 25.08.2025 на суму 6 882,76 грн; актом № 231 від 25.08.2025 на суму 11 012,40 грн; актом № 229 від 15.09.2025 на суму 1 722 434,95 грн; актом № 232 від 15.09.2025 на суму 703 415,26 грн.

Загальна вартість робіт, виконаних після визначеного договором строку, становила 6 735 079, 09 грн.

Відповідно, за роботами, прийнятими 30.06.2025, прострочення становило 88 календарних днів, за роботами, прийнятими 25.08.2025, 144 календарних дні, а за роботами, прийнятими 15.09.2025, 165 календарних днів.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що у випадку порушення сторонами своїх зобов`язань вони несуть відповідальність, визначену договором та чинним законодавством.

Підпунктом 11.2.1 договору встановлено, що у разі несвоєчасного виконання робіт, передбачених Графіком виконання робіт, або виконання їх не у повному обсязі до підрядника застосовується пеня у розмірі 0,1 % вартості несвоєчасно виконаних робіт за кожний день прострочення, а у разі порушення строку виконання робіт більш як на 30 календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 % вартості несвоєчасно виконаних робіт.

У зв`язку з порушенням строків виконання робіт з ремонту засобів електрохімзахисту Богородчанського ЛВУМГ ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» нарахувало відповідачу за пунктом 11.2.1 договору 895 494,03 грн пені за відповідні періоди прострочення у межах загального періоду з 03.04.2025 по 14.09.2025 та 471 455,54 грн штрафу.

Суд першої інстанції перевірив здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу та встановив його арифметичну правильність, відповідність визначеним періодам прострочення та умовам договору.

Разом із тим матеріалами справи встановлено обставини, які супроводжували виконання відповідачем робіт на об`єктах Богородчанського ЛВУМГ.

У технічній документації, оприлюдненій замовником під час проведення процедури закупівлі UA-2024-03-07-007762-a, було зазначено, що роботи з ремонту засобів електрохімзахисту Богородчанського ЛВУМГ виконуватимуться у ґрунтах 5 групи.

У процесі виконання договору було встановлено невідповідність фактичних характеристик ґрунтів зазначеним вихідним даним.

Зокрема, фактичні ґрунти на об`єктах Богородчанського ЛВУМГ, на яких виконувалися роботи за договором, віднесені до 7 групи ґрунтів.

Після повідомлення підрядником замовника про виявлену невідповідність групи ґрунтів сторонами була проведена робоча нарада з питань подальшого виконання робіт.

За результатами вказаної наради уповноваженими представниками сторін складено та підписано Протокол № 1 від 15.04.2025.

Зі змісту зазначеного протоколу вбачається, що сторонами обговорювалася затримка виконання робіт у зв`язку з невідповідністю фактичних геологічних умов об`єктів умовам, наведеним у вихідному технічному завданні.

У Протоколі № 1 від 15.04.2025 замовником зазначено про необхідність залучення підрядником додаткової техніки для скорочення строків буріння.

19.05.2025 науково-дослідною геотехнічною лабораторією ТОВ «Науково-виробниче технічне підприємство «Геологічні Технології» було відібрано проби порід на об`єктах УКЗ № 81, УКЗ № 110, УКЗ № 113, УКЗ № 114 та УКЗ № 115.

За результатами лабораторних досліджень складено Протокол № 25/06 від 19.05.2025, яким підтверджено, що ґрунти на зазначених об`єктах належать до 7 групи та являють собою, зокрема, щільні гравійно-галечникові відклади, цементовані піски та скельні породи.

20.05.2025 за участю представників підрядника та ПП «Водник» складено Акт про невідповідність групи ґрунтів на об`єкті.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що фактичні геологічні умови виконання робіт на відповідних об`єктах відрізнялися від характеристик, зазначених у документації закупівлі.

Матеріали справи також містять лист ТОВ НВКП «Газінвест» № 0304/25-3 від 02.04.2025, яким підрядник повідомив замовника про настання обставин, що, за його повідомленням, перешкоджали своєчасному завершенню робіт, серед яких зазначалися істотна відмінність характеристик ґрунтів від технічного завдання, порушення логістичних ланцюгів та затримки постачання матеріалів, комплектуючих і обладнання.

01.05.2025 ТОВ НВКП «Газінвест» листом № 0105/25-1 повідомило замовника про продовження дії зазначених обставин та про звернення до Торгово-промислової палати з метою їх засвідчення.

26.06.2025 Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою видано Сертифікат № 3200-25-1079 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

У зазначеному сертифікаті засвідчено сукупність обставин, до яких віднесено виявлення істотної відмінності характеристик ґрунтів від технічного завдання, мобілізацію працівників та їх відмову від виконання робіт, знищення перевірених логістичних ланцюгів постачання, істотну затримку постачання матеріалів, комплектуючих та обладнання, а також нестабільну логістику на митну територію України.

У сертифікаті зазначено, що відповідні обставини стали перешкодою для здійснення виробничих процесів і господарської діяльності ТОВ НВКП «Газінвест» та своєчасного виконання зобов`язань за договором.

Датою настання засвідчених сертифікатом форс-мажорних обставин визначено 02.04.2025; станом на дату видачі сертифіката, 26.06.2025, їх дію зазначено як таку, що продовжується.

Водночас матеріалами справи встановлено, що, незважаючи на допущене прострочення, передбачені договором роботи в подальшому були виконані ТОВ НВКП «Газінвест» у повному обсязі та прийняті замовником.

Доказів понесення ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» конкретних майнових збитків саме внаслідок порушення відповідачем строків виконання робіт за договором № 4600009329 від 07.05.2024 матеріали справи не містять.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ТОВ НВКП «Газінвест» заявило клопотання про зменшення заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу на 99 %.

За результатами дослідження матеріалів справи суд першої інстанції встановив наявність порушення відповідачем строків виконання договірного зобов`язання, визнав правильним здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі 895 494,03 грн та штрафу у розмірі 471 455,54 грн, а також встановив наведені вище обставини, що супроводжували виконання сторонами договору.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом частини четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги у разі встановлення під час розгляду справи порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права. Водночас частиною п`ятою цієї статті встановлено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються та не розглядаються позовні вимоги і підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що апеляційний перегляд має здійснюватися насамперед у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення саме щодо тих обставин та правовідносин, які існували та були предметом дослідження під час розгляду справи судом першої інстанції. Такий підхід відповідає призначенню апеляційного перегляду як перевірки правильності вже ухваленого судового рішення, а не нового розгляду спору на інших фактичних чи правових підставах. Аналогічний підхід викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.01.2025 у справі № 910/14503/23.

Предметом позову у даній справі є вимоги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення з ТОВ «Науково-виробничо-комерційне підприємство «Газінвест» 895 494,03 грн пені та 471 455,54 грн штрафу, нарахованих у зв`язку з порушенням строків виконання робіт за договором про закупівлю послуг № 4600009329 від 07.05.2024.

Суд першої інстанції, перевіривши обставини виконання договору та здійснений позивачем розрахунок, встановив факт порушення відповідачем погоджених сторонами строків виконання робіт з ремонту засобів електрохімзахисту в межах обслуговування Богородчанського ЛВУМГ, а також визнав правильним та обґрунтованим розрахунок пені у сумі 895 494,03 грн та штрафу у сумі 471 455,54 грн.

Водночас, вирішуючи заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, місцевий господарський суд, оцінивши обставини виконання договору, зменшив розмір пені з 895 494,03 грн до 89 549,40 грн, а штрафу з 471 455,54 грн до 47 145,55 грн.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» не заперечує висновків суду першої інстанції щодо самого факту прострочення виконання робіт та правильності розрахунку заявлених до стягнення штрафних санкцій. Навпаки, скаржник безпосередньо зазначає, що місцевим господарським судом правильно встановлено факт і тривалість порушення відповідачем договірних зобов`язань, а також правильність та обґрунтованість розрахунку пені та штрафу.

Апеляційна скарга подана виключно на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2026 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 230 254,62 грн штрафних санкцій унаслідок зменшення судом першої інстанції розміру пені та штрафу на 90 %. Апелянт просить скасувати рішення саме у зазначеній частині та ухвалити нове рішення про стягнення заявлених ним штрафних санкцій у повному розмірі.

ТОВ НВКП «Газінвест», зі свого боку, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2026 в апеляційному порядку не оскаржувало та у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити це рішення без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Таким чином, у межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги між сторонами відсутній спір щодо наявності прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань, самого виникнення у позивача права на застосування передбаченої пунктом 11.2.1 договору відповідальності та арифметичної правильності визначених позивачем сум пені у розмірі 895 494,03 грн і штрафу у розмірі 471 455,54 грн.

За таких обставин безпосереднім предметом апеляційної перевірки у даній справі є правильність застосування судом першої інстанції положень законодавства, які передбачають можливість зменшення неустойки, обґрунтованість встановлених місцевим господарським судом обставин, покладених в основу такого зменшення, повнота врахування інтересів обох сторін, а також відповідність визначеного судом ступеня зменшення пені та штрафу на 90 % принципам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності.

Відтак колегія суддів перевіряє доводи апеляційної скарги саме в частині наявності чи відсутності достатніх правових і фактичних підстав для зменшення заявленої до стягнення неустойки та визначення її остаточного розміру, перевіряючи при цьому, чи ґрунтується відповідний висновок суду першої інстанції на повному та всебічному дослідженні обставин справи і чи не вийшов місцевий господарський суд за допустимі межі наданого йому судового розсуду.

При цьому сама по собі відсутність оскарження висновків суду першої інстанції щодо факту порушення зобов`язання та правильності розрахунку не позбавляє суд апеляційної інстанції повноважень, визначених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, однак матеріали справи та доводи учасників не дають підстав для виходу за визначений апеляційною скаргою предмет перевірки в цій частині.

Щодо правових підстав, критерій та меж зменшення неустойки

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання.

Водночас законодавче закріплення права кредитора на стягнення неустойки не виключає можливості коригування судом її розміру за наявності передбачених законом та належним чином встановлених обставин.

Так, частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведена норма не встановлює ані вичерпного переліку обставин, які можуть визнаватися істотними для зменшення неустойки, ані фіксованого відсотка, до якого суд вправі її зменшити.

При цьому застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України повинно здійснюватися з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, визначених пунктом 6 частини першої статті 3 цього Кодексу, справедливості, добросовісності та розумності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 виходила з того, що застосування заходів цивільно-правової відповідальності має відповідати принципам розумності, справедливості та пропорційності, а надмірний майновий тягар відповідальності за конкретних обставин може призводити до явно несправедливого результату.

Аналогічний підхід розвинуто Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

У зазначеній постанові Об`єднана палата наголосила, що зменшення заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі вичерпного переліку підстав для такого зменшення суд, оцінивши докази та обставини справи у їх сукупності, самостійно вирішує питання про наявність у конкретних правовідносинах обставин, які виправдовують зменшення неустойки.

Об`єднана палата також зазначила, що при вирішенні такого питання оцінці підлягають не лише обставини, прямо названі законом, а й інші обставини, на які сторона посилається як на підставу для зменшення неустойки, якщо вони мають індивідуальне значення для конкретних спірних правовідносин.

Водночас поняття «значно» та «надмірно», які використовуються законодавцем при визначенні передумов зменшення відповідальності, мають оціночний характер та не можуть визначатися виключно шляхом механічного математичного зіставлення сум.

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Об`єднана палата КГС ВС звернула увагу, що обставини, які можуть бути враховані судом при зменшенні неустойки, а також їх сукупність у кожній справі мають індивідуальний характер. У зв`язку із цим індивідуально-оціночним є і розмір, до якого суд зменшує неустойку на 90 %, 70 %, 50 % чи в іншій пропорції.

Верховний Суд при цьому прямо дійшов висновку про відсутність універсального максимального або мінімального відсотка, на який може бути зменшено неустойку. Визначальним є не сам арифметичний відсоток, а те, чи відповідає визначений судом остаточний розмір відповідальності встановленим обставинам конкретної справи та принципу верховенства права.

Таким чином, саме по собі зменшення неустойки на значний відсоток не може автоматично свідчити ані про незаконність такого рішення, ані про фактичне звільнення боржника від відповідальності. Підлягає перевірці насамперед обґрунтованість фактичних обставин, які суд поклав в основу такого зменшення, повнота їх оцінки та дотримання балансу інтересів сторін.

Разом з тим дискреційний характер відповідного повноваження не означає його довільності.

Судовий розсуд повинен реалізовуватися в межах закону, ґрунтуватися на встановлених доказами обставинах та бути належним чином мотивований.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тому сторона, яка заявляє клопотання про зменшення неустойки, повинна навести та довести обставини, які, на її думку, мають істотне значення та виправдовують застосування судом частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Такий підхід послідовно підтримується Касаційним господарським судом. Зокрема, у постанові від 10.09.2025 у справі № 920/792/22 Верховний Суд зазначив, що наявність обставин для зменшення неустойки має доводити заінтересована особа, яка заявила відповідне клопотання, а суд оцінює надані сторонами докази та аргументи в межах принципу змагальності.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодний доказ не має наперед встановленої сили, а суд повинен оцінити як кожний доказ окремо, так і їх взаємний зв`язок у сукупності.

Верховний Суд у справі № 920/792/22 додатково наголосив, що суд, зменшуючи неустойку, має зазначити, які саме обставини враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін прийняті, а які відхилені.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2026 у справі № 904/3305/22, предметом касаційної перевірки в якій також було зменшення пені на 90 %, Верховний Суд підтвердив наведений підхід: конкретний розмір зменшення має індивідуально-оціночний характер, визначається судом у межах дискреційних повноважень та повинен ґрунтуватися на сукупності встановлених і оцінених обставин.

У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу, що при визначенні справедливого розміру відповідальності має бути забезпечений розумний баланс між інтересами боржника та кредитора, оскільки відповідальність за певних обставин не повинна набувати явно непропорційного та несправедливого характеру.

Разом із тим необхідно розмежовувати право суду на зменшення неустойки та повне звільнення боржника від відповідальності.

Об`єднана палата КГС ВС у справі № 911/2269/22 наголосила, що законодавець надає суду право саме зменшити розмір неустойки, а не довільно звільнити боржника від її сплати. Разом із тим остаточна сума повинна визначатися з урахуванням усієї сукупності обставин конкретного спору.

При цьому практика Верховного Суду, на яку посилається апелянт щодо неприпустимості фактичного нівелювання неустойки, не встановлює загальної заборони зменшення на 90 % або інший значний відсоток.

Так, у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 дійсно зверталася увага на те, що за відповідних обставин зменшення неустойки на 99 % може фактично нівелювати мету відповідальності. Водночас Об`єднана палата КГС ВС у справі № 911/2269/22, врахувавши цю практику, не сформулювала універсальної максимально допустимої межі зменшення, а навпаки підтвердила необхідність індивідуальної оцінки кожного спору.

Необхідно також ураховувати положення статті 616 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника; суд також вправі зменшити їх, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню негативних наслідків або не вжив заходів для їх зменшення.

У такий спосіб, поведінка не лише боржника, а й кредитора може мати юридичне значення при визначенні остаточного обсягу відповідальності, однак відповідний висновок повинен ґрунтуватися на конкретних доказах і встановленому причинному зв`язку між поведінкою сторони та порушенням зобов`язання або його наслідками.

Щодо застосованої судом першої інстанції статті 233 Господарського кодексу України колегія суддів враховує, що зазначений Кодекс втратив чинність з 28.08.2025 у зв`язку з введенням у дію Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX.

Разом із тим спірний договір було укладено 07.05.2024, а встановлене сторонами граничне виконання зобов`язання та початок прострочення припадають на період дії Господарського кодексу України.

Статтею 233 Господарського кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та настання прострочення, передбачалося право суду зменшити належні до сплати штрафні санкції, якщо вони є надмірно великими порівняно із збитками кредитора, з урахуванням ступеня виконання зобов`язання боржником, майнового стану сторін та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу.

Водночас для вирішення цього спору визначальним є те, що чинна частина третя статті 551 Цивільного кодексу України самостійно та незалежно передбачає право суду зменшувати неустойку за наявності встановлених нею підстав.

Тому сама втрата чинності Господарським кодексом України з 28.08.2025 не усуває законодавчо передбаченого механізму судового зменшення неустойки та не впливає на необхідність перевірити, чи відповідає його застосування у даній справі критеріям, встановленим Цивільним кодексом України та сформованим судовою практикою.

Таким чином, при перевірці правильності зменшення пені та штрафу у даній справі апеляційний суд повинен виходити із сукупності таких засад: зменшення неустойки є правом суду, а не його безумовним обов`язком; підстави для такого зменшення повинні бути наведені та доведені стороною, яка про це просить; остаточна оцінка здійснюється судом на підставі всіх належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів у їх сукупності; оцінці підлягають характер і тривалість порушення, ступінь виконання зобов`язання, причини прострочення, поведінка обох сторін, наслідки порушення, співвідношення розміру відповідальності з такими наслідками, майнові та інші законні інтереси сторін, а також інші істотні обставини конкретних правовідносин; сам по собі значний відсоток зменшення не є достатнім доказом незаконності рішення; водночас суд не вправі використовувати дискрецію довільно або фактично звільняти боржника від відповідальності без достатньої фактичної та правової мотивації; визначений судом остаточний розмір відповідальності повинен забезпечувати розумний баланс інтересів сторін та відповідати засадам справедливості, добросовісності, розумності і пропорційності.

Щодо невідповідності фактичних геологічних умов вихідним даним замовника та її впливу на виконання робіт

Однією з обставин, яку суд першої інстанції врахував при вирішенні питання про зменшення розміру пені та штрафу, стала невідповідність фактичних геологічних умов на об`єктах Богородчанського ЛВУМГ відомостям, зазначеним замовником у технічній документації закупівлі.

Апелянт заперечує правове значення вказаної обставини, посилаючись насамперед на те, що документи, якими підтверджено належність фактичних ґрунтів до 7 групи, складено 19.05.2025 та 20.05.2025, тобто вже після закінчення визначеного договором строку виконання робіт 02.04.2025.

Крім того, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» посилається на пункти 1.3 та 1.4 Додатку № 1 до договору, вважаючи, що підрядник при формуванні договірної ціни мав можливість передбачити необхідність виконання додаткових робіт, виходячи зі свого професійного досвіду, а обсяги та місце виконання робіт могли коригуватися за письмовою згодою сторін.

Колегія суддів враховує наведені доводи апелянта, однак не вбачає підстав для висновку, що вони спростовують встановлену місцевим господарським судом об`єктивну невідповідність вихідних геологічних даних фактичним умовам виконання робіт.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у пункті 5 Додатку № 1 до договору при визначенні орієнтовних обсягів робіт замовником було зазначено, що роботи з ремонту засобів електрохімзахисту Богородчанського ЛВУМГ виконуватимуться у ґрунтах 5 групи. Натомість у процесі виконання договору встановлено, що відповідні об`єкти знаходяться у ґрунтах 7 групи.

Матеріалами справи підтверджено, що після порушення питання про невідповідність фактичних геологічних умов сторонами проведено робочу нараду та 15.04.2025 підписано Протокол № 1.

У цьому протоколі безпосередньо розглядалося питання затримки виконання робіт у зв`язку з невідповідністю фактичних геологічних умов об`єктів тим, які були зазначені у вихідному технічному завданні, а для пришвидшення виконання робіт сторони погодили залучення додаткової бурової техніки та збільшення кількості бурових бригад для паралельного виконання робіт і скорочення строків буріння.

Таким чином, зміст Протоколу № 1 від 15.04.2025 свідчить не лише про одностороннє твердження підрядника щодо складності фактичних геологічних умов, а й про те, що це питання стало предметом спільного обговорення сторін у процесі виконання договору та зумовило погодження конкретних організаційно-технічних заходів, спрямованих на прискорення робіт.

Надалі 19.05.2025 науково-дослідною геотехнічною лабораторією ТОВ «Науково-виробниче технічне підприємство «Геологічні Технології» відібрано проби порід на об`єктах УКЗ № 81, УКЗ № 110, УКЗ № 113, УКЗ № 114 та УКЗ № 115 та складено Протокол № 25/06 від 19.05.2025, яким підтверджено належність ґрунтів на зазначених об`єктах до 7 групи щільних гравійно-галечникових відкладів, цементованих пісків та скельних порід. 20.05.2025 за участю представників підрядника та ПП «Водник» складено Акт про невідповідність групи ґрунтів.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що лабораторний протокол від 19.05.2025 та акт від 20.05.2025 складено після спливу договірного строку виконання робіт.

Проте сама по собі дата складання документа, яким зафіксовано певну фізичну характеристику об`єкта, не є тотожною даті виникнення такої характеристики.

Ґрунти відповідної геологічної структури об`єктивно існували на місцевості до проведення лабораторних випробувань, а лабораторні дослідження від 19.05.2025 не створили відповідну геологічну обставину, а лише документально підтвердили її фактичну наявність.

При цьому невідповідність геологічних умов була предметом двостороннього Протоколу № 1 уже 15.04.2025, тобто до проведення лабораторних випробувань та складення акта від 20.05.2025. Матеріали справи містять пряме посилання на невідповідність фактичних геологічних умов вихідному технічному завданню та необхідність у зв`язку із цим залучення додаткової техніки.

Тому довід апелянта про те, що лабораторне підтвердження отримано лише після 02.04.2025, не може сам по собі спростовувати факту існування відмінних геологічних умов під час виконання робіт.

Водночас колегія суддів не ототожнює встановлення факту існування складніших ґрунтів із автоматичним доведенням повної відсутності вини відповідача у всьому періоді прострочення.

Для такого висновку недостатньо встановити лише факт відмінності групи ґрунтів. Необхідно було б також встановити, якою мірою саме ця обставина об`єктивно унеможливлювала або затримувала виконання робіт протягом конкретного періоду, коли підрядник фактично її виявив, які конкретні заходи ним були вжиті після виявлення та чи могла частина прострочення бути уникнута за належної організації виконання договору.

Саме тому встановлена невідповідність геологічних умов у даній справі не може оцінюватися як безумовна підстава для звільнення ТОВ НВКП «Газінвест» від відповідальності за порушення строків виконання робіт.

Такий підхід узгоджується і з тим, що суд першої інстанції не відмовив у позові з мотивів відсутності вини підрядника, а навпаки встановив порушення строків виконання робіт, визнав обґрунтованими нарахування 895 494,03 грн пені та 471 455,54 грн штрафу і лише після цього врахував особливості фактичних умов виконання договору при вирішенні питання щодо остаточного розміру відповідальності.

Колегія суддів також відхиляє довід апелянта про те, що положення пункту 1.3 Додатку № 1 до договору саме по собі покладало на підрядника ризик будь-якої невідповідності фактичних геологічних умов інформації, наданій замовником.

Дійсно, пунктом 1.3 Додатку № 1 передбачено можливість учасника при формуванні ціни включити додаткові види робіт, які не передбачені розділом 5 Технічних вимог та є необхідними для якісного виконання робіт, виходячи з досвіду і можливостей підрядника, без збільшення загальної вартості договору.

Однак із самого змісту даної умови не вбачається, що підрядник прийняв на себе ризик істотної недостовірності конкретних технічних характеристик об`єктів, прямо зазначених замовником у документації закупівлі.

Можливість передбачити під час формування ціни певні додаткові роботи, які виходячи з професійного досвіду можуть знадобитися для належного виконання завдання, не є тотожною договірній згоді підрядника вважати достовірними будь-які фактичні умови незалежно від їх відповідності конкретним вихідним даним замовника.

Крім того, пунктом 7.1.4 договору передбачався обов`язок замовника надати підряднику необхідну для виконання робіт інформацію згідно з Технічними, якісними та кількісними характеристиками, тобто Додатком № 1 до договору. Водночас саме в цьому додатку містилися вихідні відомості про виконання робіт у ґрунтах 5 групи.

Зазначене кореспондується із загальними положеннями частини першої статті 850 Цивільного кодексу України, за якими замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, обсязі та порядку, встановлених договором. Невиконання замовником передбаченого договором обов`язку сприяння може мати значення, зокрема, для оцінки причин перенесення строків виконання роботи.

У практиці Верховного Суду також послідовно враховується взаємний характер обов`язків сторін договору підряду.

Так, у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 5011-11/15866-2012 зазначено, що невиконання замовником передбаченого договором обов`язку забезпечити підрядника необхідною документацією за відповідних обставин може створювати прострочення кредитора та впливати на відповідальність підрядника за порушення строків виконання робіт. При цьому Верховний Суд пов`язував такі правові наслідки саме з встановленим фактом невиконання замовником необхідних для виконання договору дій та їх впливом на можливість підрядника своєчасно виконувати роботи.

Аналогічно Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19 звернула увагу на необхідність з`ясування виконання замовником договірного обов`язку щодо надання вихідних даних для початку та належного виконання робіт, визнавши цю обставину юридично значущою для оцінки відповідальності сторін договору підряду.

Разом із тим наведені правові висновки не дають підстав автоматично кваліфікувати встановлену в даній справі невідповідність ґрунтів як прострочення кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України на весь період прострочення відповідача.

За частиною першою статті 613 Цивільного кодексу України прострочення кредитора пов`язується, зокрема, з невчиненням ним дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Таким чином, для висновку про повне звільнення підрядника від відповідальності необхідно було б встановити не лише недоліки вихідної інформації, а й те, що саме через невчинення належних дій замовником відповідач об`єктивно не міг виконувати своє зобов`язання протягом відповідного часу.

Такої абсолютної неможливості виконання робіт протягом усього періоду прострочення матеріалами справи не встановлено.

Не встановлено й того, що підрядник, посилаючись саме на невідповідність ґрунтів, реалізував передбачений законом чи договором механізм повного зупинення виконання робіт на весь відповідний період.

Тому доводи відповідача про те, що невідповідність геологічних умов повністю виключала його відповідальність, не можуть бути прийняті в такому абсолютному значенні.

Водночас це не означає, що встановлена та документально підтверджена невідповідність фактичних умов вихідному технічному завданню повинна взагалі ігноруватися при визначенні справедливого обсягу відповідальності.

Навпаки, відповідно до сформульованих колегією суддів критеріїв застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України суд при визначенні розміру неустойки вправі оцінювати причини неналежного виконання зобов`язання, поведінку обох сторін, умови, в яких виконувалося зобов`язання, та інші обставини, що мають істотне значення.

Пункт 1.4 Додатку № 1, на який також посилається апелянт, передбачає можливість коригування обсягів та місця виконання робіт за письмовим погодженням сторін з урахуванням особливостей умов експлуатації об`єкта.

Проте сама наявність передбаченого сторонами механізму коригування не усуває факту того, що первісні вихідні дані про групу ґрунтів не відповідали фактичним умовам. Навпаки, подальше спільне погодження сторонами 15.04.2025 залучення додаткової бурової техніки та збільшення кількості бригад свідчить про практичну необхідність адаптації способу виконання робіт до фактичних умов об`єктів.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги щодо дат складення лабораторного протоколу та акта про невідповідність ґрунтів, а також посилання на пункти 1.3 і 1.4 Додатку № 1 до договору не спростовують висновку місцевого господарського суду про наявність об`єктивної відмінності фактичних геологічних умов від вихідних даних, наданих при укладенні договору, та можливість урахування вказаної обставини при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Водночас зазначена обставина не може розглядатися ізольовано та не є достатньою для повного звільнення підрядника від наслідків прострочення. Її належить оцінювати у сукупності з поведінкою самого відповідача, своєчасністю вчинення ним необхідних організаційних дій, фактичним початком виконання робіт та іншими обставинами, що впливали на строки виконання договору.

Щодо поведінки підрядника, своєчасності вчинення ним організаційних дій та форс-мажорних обставин

Оцінюючи причини порушення відповідачем строків виконання робіт, колегія суддів вважає необхідним врахувати не лише об`єктивні обставини, які виникли під час виконання договору, а й поведінку самого підрядника з моменту укладення договору, оскільки добросовісність боржника та вжиття ним усіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов`язання є одними з обставин, що мають значення при вирішенні питання про зменшення неустойки.

У зв`язку із цим заслуговує на увагу довід апелянта про несвоєчасне вчинення ТОВ НВКП «Газінвест» організаційних дій, необхідних для початку виконання робіт.

Відповідно до пункту 7.3.3 договору підрядник був зобов`язаний протягом п`яти робочих днів після підписання договору надати замовнику заяву встановленої форми та необхідний перелік документів для отримання допуску персоналу підрядника до виконання робіт на об`єктах ТОВ «Оператор газотранспортної системи України».

Матеріалами справи підтверджено, що відповідне звернення у передбачений договором п`ятиденний строк підрядником не подавалося. Вперше із заявою № 08474-24 про надання доступу до об`єкта відповідач звернувся 05.08.2024, тобто майже через три місяці після укладення договору від 07.05.2024. За результатами розгляду даної заяви замовником 19.08.2024 надано дозвіл № 04/24 на виконання робіт.

Крім того, пунктом 6.5 договору було передбачено, що протягом тижня після його підписання сторони визначають осіб, уповноважених представляти їх інтереси при виконанні договору, та письмово повідомляють одна одну про таких осіб і їх повноваження.

Водночас перелік уповноважених осіб із контактними даними відповідачем було надано лише 20.05.2024.

Наведені обставини підтверджують довід апелянта про те, що на початковому етапі виконання договору підрядник не дотримався всіх встановлених договором строків для здійснення організаційних заходів, необхідних для допуску його персоналу до об`єктів та належної організації взаємодії сторін.

Тому твердження відповідача про те, що порушення строків виконання робіт було зумовлене виключно діями замовника та зовнішніми обставинами і жодною мірою не пов`язане з поведінкою самого підрядника, не може бути прийняте.

Разом із тим встановлене запізнення з поданням документів для отримання допуску саме по собі не дає достатніх підстав для висновку, що весь подальший період прострочення виконання робіт на об`єктах Богородчанського ЛВУМГ був наслідком виключно зазначеної поведінки відповідача.

Матеріали справи не містять розрахунку або іншого належного доказового обґрунтування, яке дозволяло б встановити, яка саме частина подальшого прострочення тривалістю 88, 144 та 165 календарних днів безпосередньо зумовлена несвоєчасним поданням заяви про допуск, а яка обставинами, що виникли вже в процесі фактичного виконання робіт.

У такий спосіб, зазначена поведінка підрядника має бути врахована як обставина, що характеризує ступінь його добросовісності та належність організації виконання договору, однак не може оцінюватися ізольовано від інших встановлених матеріалами справи обставин.

За змістом статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому не вважаються випадком, зокрема, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов`язання, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника або відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною другою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорні обставини визначені як надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених, зокрема, умовами договору. Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати наділені повноваженнями засвідчувати такі обставини та видавати відповідні сертифікати.

Водночас сам факт видачі сертифіката торгово-промисловою палатою не має для суду наперед встановленої сили.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначила, що сертифікат торгово-промислової палати не є беззаперечним доказом існування форс-мажорних обставин і має оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами. Визнання такого сертифіката самодостатнім доказом без оцінки інших обставин суперечило б принципу змагальності.

Такий підхід залишається усталеним у практиці Верховного Суду. Зокрема, наголошується, що сторона повинна довести не лише існування відповідної надзвичайної обставини, а й причинно-наслідковий зв`язок між нею та неможливістю своєчасного виконання саме конкретного договірного зобов`язання.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також звернув увагу на значення своєчасного повідомлення контрагента про форс-мажорні обставини. Таке повідомлення спрямоване на захист інтересів іншої сторони договору та дає їй можливість завчасно врахувати неможливість отримання належного виконання і, за можливості, мінімізувати відповідні негативні наслідки.

При цьому несвоєчасне повідомлення саме по собі не завжди виключає можливість посилання на форс-мажор: вирішальне значення мають умови конкретного договору. Верховний Суд окремо наголошував, що втрата права посилатися на форс-мажор як на підставу звільнення від відповідальності настає у разі порушення порядку повідомлення тоді, коли такий наслідок прямо передбачений договором.

У спірному договорі сторони це питання врегулювали безпосередньо.

Так, пунктом 9.2 договору передбачено, що сторона, яка не може виконувати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше десяти календарних днів з моменту їх виникнення письмово повідомити про це іншу сторону.

Пунктом 9.3 договору визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати, який повинен бути наданий протягом 60 календарних днів з моменту виникнення відповідних обставин.

Водночас договором прямо встановлено, що у разі невиконання вимог пунктів 9.2 та 9.3 сторона позбавляється права посилатися на обставину непереборної сили як на таку, що виключає її відповідальність.

Пунктом 9.5 договору сторони також погодили, що при настанні належним чином підтверджених обставин непереборної сили виконання зобов`язань продовжується на строк, відповідний строку дії таких обставин.

Матеріали справи містять повідомлення ТОВ НВКП «Газінвест» № 0304/25-3 від 02.04.2025, яким відповідач повідомив замовника про обставини, що, за його твердженням, унеможливлювали своєчасне завершення договірних робіт.

Серед них зазначено порушення логістичних ланцюгів, істотні затримки постачання матеріалів, комплектуючих та обладнання, нестабільність логістики, а також інші обставини, що впливали на виробничі процеси підприємства.

Матеріали справи містять також посилання відповідача на попереднє повідомлення № 2503/25-1 від 25.03.2025 про виникнення обставин, які він розцінював як обставини непереборної сили. Наявність такого повідомлення підтверджується матеріалами, доданими сторонами до справи.

Водночас Сертифікатом Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-25-1079 від 26.06.2025 датою настання засвідчених ним форс-мажорних обставин визначено саме 02.04.2025.

Тому при перевірці дотримання пункту 9.2 договору щодо десятиденного строку повідомлення визначальним є те, що письмове повідомлення № 0304/25-3 направлено в день, який у сертифікаті визначено датою настання відповідних обставин.

Таким чином, довід про несвоєчасність самого первинного повідомлення про настання засвідчених сертифікатом обставин матеріалами справи не підтверджується.

01.05.2025 відповідач повторно звернувся до позивача листом № 0105/25-1, у якому повідомив про продовження дії відповідних обставин та про звернення до Торгово-промислової палати України або уповноваженої регіональної палати для отримання сертифіката.

26.06.2025 Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою видано Сертифікат № 3200-25-1079, яким засвідчено сукупність обставин: мобілізацію працівників та їх відмову від виконання робіт, знищення перевірених логістичних ланцюгів постачання, істотні затримки постачання матеріалів, комплектуючих та обладнання, нестабільну логістику на митну територію України, а також інші зазначені в сертифікаті обставини. Датою їх настання визначено 02.04.2025, а станом на 26.06.2025 їх дію зазначено як таку, що триває.

Разом із тим колегія суддів не погоджується з доводом відповідача про те, що лист від 01.05.2025 перервав або заново розпочав передбачений пунктом 9.3 договору шестидесятиденний строк для надання сертифіката.

Зі змісту пункту 9.3 договору прямо випливає, що відповідний строк обчислюється з моменту виникнення обставин непереборної сили, а не з моменту повторного повідомлення контрагента про продовження їх дії.

Сертифікатом датою виникнення відповідних обставин визначено 02.04.2025.

Водночас сам сертифікат був виданий лише 26.06.2025, тобто після закінчення передбачених договором 60 календарних днів від встановленої сертифікатом дати їх виникнення.

Матеріали справи не містять належних доказів того, що сертифікат був наданий замовнику у встановлений пунктом 9.3 договору строк. Більше того, з огляду на дату його видачі 26.06.2025 він об`єктивно не міг бути наданий замовнику протягом перших 60 календарних днів від 02.04.2025.

Таким чином, з урахуванням прямо погодженого сторонами наслідку недотримання пункту 9.3 договору відповідач не може посилатися на відповідний сертифікат як на безумовну договірну підставу повного звільнення його від відповідальності за порушення строків виконання робіт.

З даної точки зору доводи позивача щодо недотримання відповідачем договірного порядку документального підтвердження форс-мажору є обґрунтованими.

Крім того, навіть за умови належного дотримання формального порядку повідомлення і підтвердження форс-мажору сам сертифікат не звільняв би відповідача від необхідності доведення причинно-наслідкового зв`язку між кожною із засвідчених обставин та неможливістю своєчасно виконати конкретні роботи.

Верховний Суд у постанові ОП КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, а також у подальшій практиці прямо наголошував, що сертифікат ТПП не має преюдиційної сили для суду, а оцінюється поряд з іншими доказами; сторона повинна довести, що відповідні обставини були форс-мажорними саме для конкретного зобов`язання.

Таким чином, сертифікат № 3200-25-1079 не дає підстав автоматично вважати, що відповідач був позбавлений можливості виконувати роботи протягом усього періоду прострочення до 15.09.2025.

Цей висновок додатково узгоджується з фактичною поведінкою сторін, оскільки роботи протягом відповідного періоду продовжували виконуватися та поетапно передавалися замовнику за актами від 30.06.2025, 25.08.2025 та 15.09.2025.

Тому доводи ТОВ НВКП «Газінвест» про повну відсутність його відповідальності внаслідок форс-мажорних обставин не можуть бути прийняті.

Разом із тим наведене не означає, що обставини, відображені у сертифікаті та інших матеріалах справи, взагалі не можуть мати юридичного значення для вирішення питання про розмір відповідальності.

Договірне позбавлення сторони права посилатися на форс-мажор як на обставину, що виключає відповідальність, внаслідок недотримання погодженого порядку його документального підтвердження не змінює того факту, що суд при вирішенні питання про зменшення неустойки відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України вправі оцінювати фактичні умови виконання договору, причини неналежного виконання та інші істотні обставини.

Тобто необхідно розмежовувати два різні за правовими наслідками питання.

Перше: чи довів відповідач існування передбачених законом та договором підстав для повного звільнення його від відповідальності відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України та розділу 9 договору.

Друге: чи могли фактичні обставини, що об`єктивно ускладнювали виконання договору, бути враховані судом поряд з іншими обставинами при реалізації передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України права на зменшення неустойки.

На перше питання, з огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для позитивної відповіді в обсязі, на якому наполягав відповідач: підрядник не довів підстав для повного звільнення від відповідальності за весь спірний період.

Водночас на друге питання відповідь є позитивною.

Мобілізація частини працівників, порушення логістичних ланцюгів, затримки постачання обладнання та інші фактичні труднощі виконання договору, за умови їх підтвердження матеріалами справи та оцінки у сукупності з іншими доказами, могли враховуватися судом як частина загальної фактичної ситуації виконання договору, а не як автоматична підстава для звільнення боржника від відповідальності.

Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду про необхідність індивідуальної оцінки впливу форс-мажорних та інших об`єктивних обставин на конкретне зобов`язання і недопустимість як автоматичного звільнення боржника на підставі самого сертифіката, так і повного ігнорування підтверджених матеріалами справи фактичних умов виконання договору.

Таким чином, довід апелянта щодо несвоєчасного початку підрядником організаційних дій є обґрунтованим та підлягає врахуванню при оцінці поведінки відповідача.

Так само обґрунтованим є довід позивача про те, що Сертифікат № 3200-25-1079 не може сам по собі бути підставою для повного звільнення ТОВ НВКП «Газінвест» від відповідальності, зокрема з огляду на необхідність дотримання погодженого сторонами порядку його надання та доведення причинного зв`язку між відповідними обставинами й конкретним порушенням.

Однак ці висновки не спростовують рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки місцевий господарський суд не звільнив відповідача від відповідальності на підставі форс-мажору та не визнав відсутність його вини підставою для повної відмови в позові.

Навпаки, суд визнав сам факт порушення, правильність нарахування всієї суми пені та штрафу, після чого врахував сукупність обставин виконання договору при вирішенні іншого за своєю правовою природою питання про можливість зменшення остаточного розміру неустойки.

Таким чином, несвоєчасність організаційних дій самого відповідача та недоведеність підстав для його повного звільнення від відповідальності повинні враховуватися поряд з об`єктивними труднощами виконання договору. Жодна з цих груп обставин окремо не є достатньою для вирішення питання про остаточний розмір відповідальності, який має визначатися за результатами оцінки всієї сукупності встановлених у справі фактів.

Щодо відсутності доведених збитків, правової природи неустойки та значення вказаної обставини для вирішення питання про її зменшення

Апелянт зазначає, що відповідно до частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право кредитора на неустойку виникає незалежно від наявності збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, а тому відсутність доказів понесення конкретних збитків не може бути підставою для позбавлення кредитора права на погоджені сторонами пеню та штраф.

У цій частині колегія суддів погоджується із загальним правовим твердженням апелянта.

Частиною першою статті 550 Цивільного кодексу України прямо встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Отже, для виникнення права на стягнення встановленої договором неустойки кредитор не зобов`язаний попередньо доводити наявність та конкретний розмір збитків.

Саме такого підходу дотримався й суд першої інстанції у даній справі, оскільки відсутність доказів конкретних збитків не була покладена ним в основу висновку про відсутність у позивача права на неустойку.

Навпаки, місцевий господарський суд встановив факт прострочення виконання робіт, перевірив здійснений ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» розрахунок та визнав обґрунтованими нарахування 895 494,03 грн пені і 471 455,54 грн штрафу.

Таким чином, питання про виникнення права на неустойку судом першої інстанції було вирішено на користь позивача незалежно від наявності або відсутності доказів завданих йому збитків.

Водночас із питанням про саме право кредитора на неустойку не слід ототожнювати інше правове питання можливість зменшення її розміру судом відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

За змістом вказаної норми розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, законодавець, з одного боку, не ставить виникнення права на неустойку в залежність від доведення збитків, а з іншого прямо надає співвідношенню неустойки та збитків значення при вирішенні окремого питання про можливість коригування розміру відповідальності.

Тому посилання апелянта на частину першу статті 550 Цивільного кодексу України не виключає застосування частини третьої статті 551 цього Кодексу та не означає, що відсутність доведених негативних майнових наслідків узагалі не може враховуватися судом.

Саме таке розмежування прямо проведене Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Об`єднана палата, з одного боку, підтвердила, що відповідно до частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, а з іншого визнала правомірним у межах механізму зменшення неустойки врахування судами обставини щодо відсутності належних доказів понесення кредитором збитків та співвідношення заявленої санкції з наслідками порушення.

У цій же постанові Об`єднана палата зазначила, що неустойка до моменту порушення зобов`язання виконує насамперед стимулюючу функцію спонукає боржника до належного виконання зобов`язання.

Після порушення зобов`язання вона набуває характеру майнової відповідальності.

Разом із тим неустойка не повинна перетворюватися на суто каральний інструмент або ставати способом отримання кредитором невиправданого додаткового майнового результату, неспівмірного з характером та наслідками порушення.

Вказана позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Велика Палата виходила з того, що заходи майнової відповідальності спрямовані насамперед на відновлення майнової сфери кредитора, а застосування таких заходів повинно відповідати принципам розумності, справедливості та пропорційності. За певних обставин необмежене застосування встановлених договором санкцій може призводити до явно нерозумного та несправедливого результату, тому суд повинен забезпечити баланс інтересів кредитора та боржника.

Аналогічний підхід підтверджено Об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, яка, посилаючись на висновки Великої Палати, зазначила, що правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України покликане, зокрема, не допустити набуття неустойкою ознак каральної санкції та забезпечити розумний баланс між інтересами боржника і кредитора.

Колегія суддів у зв`язку із цим відхиляє твердження апелянта про те, що врахування відсутності доведених збитків фактично покладає на нього не передбачений законом обов`язок доказувати шкоду як умову стягнення пені та штрафу.

Такий висновок не відповідає змісту оскаржуваного рішення.

Суд першої інстанції не відмовив у застосуванні відповідальності через відсутність збитків та не поставив виникнення права на пеню і штраф у залежність від їх доказування.

Відсутність доказів конкретних збитків була оцінена судом лише на наступному етапі при вирішенні клопотання відповідача про зменшення вже нарахованої та визнаної обґрунтованою неустойки.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне уточнити формулювання місцевого господарського суду про «відсутність у замовника будь-яких збитків».

У контексті положень статей 74 та 86 Господарського процесуального кодексу України та матеріалів даної справи коректним є висновок не про доведене неіснування будь-яких можливих негативних наслідків взагалі, а про те, що матеріали справи не містять належних доказів конкретного розміру майнових збитків, безпосередньо спричинених простроченням виконання робіт за договором № 4600009329 від 07.05.2024.

Саме у такому значенні колегія суддів оцінює відповідний мотив рішення першої інстанції.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на потенційні негативні наслідки несвоєчасного виконання робіт для функціонування газотранспортної системи, зокрема можливість порушення графіків ремонтів, додаткового зносу обладнання, здорожчання майбутніх закупівель та виникнення інших ризиків.

Разом із тим питання доведеності саме цих конкретних наслідків та їх причинного зв`язку із простроченням відповідача становить окремий аспект оцінки інтересів ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та буде розглянуто колегією суддів далі.

На цьому етапі істотним є те, що такі загальні посилання не спростовують факту відсутності у матеріалах справи розрахунку та доказів конкретної суми майнових втрат, спричинених саме порушенням строків виконання спірних робіт.

Не спростовує наведений висновок і посилання апелянта на частину першу статті 624 Цивільного кодексу України.

Зазначена норма регулює співвідношення збитків та неустойки і передбачає загальне правило про стягнення неустойки у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

Проте положення статті 624 Цивільного кодексу України не скасовують та не обмежують передбаченого частиною третьою статті 551 цього Кодексу спеціального повноваження суду щодо зменшення розміру неустойки за наявності встановлених законом підстав.

Це питання прямо роз`яснено Об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22: навіть коли неустойка відповідно до частини першої статті 624 Цивільного кодексу України стягується понад збитки, вона не набуває каральної природи, а правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України продовжує виконувати функцію запобіжника від явно непропорційної відповідальності.

Таким чином, норми статей 550, 551 та 624 Цивільного кодексу України повинні застосовуватися системно: частина перша статті 550 Цивільного кодексу України визначає, що для виникнення права на неустойку кредитору не потрібно доводити збитки; частина перша статті 624 Цивільного кодексу України визначає співвідношення стягнення збитків та неустойки; частина третя статті 551 Цивільного кодексу України надає суду окреме право зменшити розмір неустойки з урахуванням співвідношення її розміру зі збитками та інших істотних обставин.

Таке системне тлумачення виключає запропонований апелянтом висновок про те, що незалежність права на неустойку від збитків одночасно означає заборону суду враховувати їх відсутність при вирішенні питання про зменшення її розміру.

Колегія суддів також враховує, що апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 914/2202/18 та від 12.09.2019 у справі № 910/10427/18.

Наведені постанови дійсно існують, однак сам факт посилання на них не спростовує наведеного вище висновку щодо застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України. Зокрема, справа № 910/10427/18 стосувалася спеціальних правовідносин щодо відповідальності залізниці за несвоєчасну доставку вантажу та порядку визначення бази для обчислення передбаченого Статутом залізниць штрафу; надалі відповідний підхід щодо порядку такого розрахунку був предметом перегляду Об`єднаної палати КГС ВС у справі № 910/1524/19.

Натомість для вирішення питання, яке безпосередньо постало у даній справі, релевантним є пізніший спеціальний висновок Об`єднаної палати КГС ВС від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 саме щодо застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та критеріїв зменшення неустойки.

Колегія суддів погоджується також із тим, що неустойка має забезпечувальне та превентивне призначення і її надмірне зменшення за відсутності належних підстав справді може нівелювати відповідальність боржника.

Проте з цього не випливає, що після вчинення порушення неустойка повинна оцінюватися виключно як покарання боржника.

Об`єднана палата КГС ВС у справі № 911/2269/22 прямо зазначила, що після порушення зобов`язання неустойка виконує функцію майнової відповідальності, однак не є суто каральною санкцією.

Тому довід відповідача про внутрішню суперечливість позиції апелянта в цій частині певною мірою заслуговує на увагу: неможливо одночасно виходити із сформованої Верховним Судом концепції компенсаційної та балансуючої природи майнової відповідальності й наполягати, що після порушення єдиним призначенням неустойки є покарання боржника.

Разом із тим колегія суддів не погоджується і з протилежним крайнім підходом, за якого відсутність доведених збитків автоматично давала б підстави для істотного зменшення будь-якої договірної неустойки.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає оцінку відповідної обставини у сукупності з іншими факторами, а не застосування її як самостійної формальної підстави для зменшення відповідальності.

Саме тому відсутність у матеріалах справи доказів конкретних майнових збитків ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» не могла б сама по собі обґрунтувати зменшення пені та штрафу на 90 %.

У даній справі зазначена обставина оцінювалася місцевим господарським судом поряд з фактичним виконанням відповідачем робіт у повному обсязі, особливостями умов виконання договору, встановленими під час виконання робіт об`єктивними труднощами, поведінкою сторін та іншими обставинами. Саме на таку сукупність суд першої інстанції послався, визначаючи остаточний розмір відповідальності.

Таким чином, колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень частини першої статті 550 Цивільного кодексу України.

Щодо співмірності заявленої неустойки, ціни договору та інших майнових наслідків виконання договору

Одним із доводів апеляційної скарги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» є твердження про відсутність підстав вважати заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій надмірним, оскільки загальна сума пені та штрафу, 1 366 949,57 грн, є меншою за ціну договору № 4600009329 від 07.05.2024, яка становить 12 588 000 грн.

Апелянт виходить із того, що відповідач добровільно погодив відповідний механізм відповідальності, розмір пені та штрафу визначено договором, а їх сукупний розмір не перевищує вартості договору, у зв`язку із чим немає підстав вважати відповідальність неспівмірною або надмірною.

Колегія суддів враховує зазначений довід, однак не погоджується з тим, що саме співвідношення заявленої неустойки із загальною ціною договору є достатнім та визначальним критерієм для вирішення питання про наявність підстав для її зменшення.

Як уже зазначалося, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 сформулювала підхід, відповідно до якого питання про зменшення неустойки не вирішується шляхом застосування одного наперед визначеного арифметичного критерію. Суд повинен оцінювати ступінь виконання зобов`язання, майновий стан та інтереси сторін, причини порушення, поведінку боржника, наслідки порушення, а також співвідношення розміру основного зобов`язання та неустойки й інші індивідуальні обставини конкретних правовідносин.

Верховний Суд окремо наголосив, що категорії «значно» та «надмірно» мають оціночний характер, а тому не можуть конкретизуватися виключно шляхом механічного зіставлення певних грошових сум.

Таким чином, та обставина, що 1 366 949,57 грн пені та штрафу є меншою за загальну ціну договору 12 588 000 грн, безумовно підлягає врахуванню, однак сама по собі не спростовує можливості застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

При цьому колегія суддів враховує, що предметом прострочення були не всі роботи за договором на суму 12 588 000 грн, а роботи в межах обслуговування Богородчанського ЛВУМГ, прийняті після визначеного строку, загальною вартістю 6 735 079,09 грн. Прострочення відповідних частин робіт становило 88, 144 та 165 календарних днів.

У такий спосіб, при оцінці пропорційності відповідальності загальна ціна договору є лише одним із можливих орієнтирів та не може використовуватися ізольовано від вартості саме несвоєчасно виконаної частини робіт, тривалості прострочення, його причин, фактичних наслідків та інших встановлених обставин.

Не є визначальним і довід відповідача про те, що передбачений Додатком № 2 до договору прибуток підрядника становив лише 180 664, 77 грн, а тому заявлені санкції багаторазово перевищують економічний результат, який відповідач планував отримати від виконання договору.

Матеріалами справи дійсно підтверджується, що у Додатку № 2 до договору було визначено відповідний показник прибутку в сумі 180 664, 77 грн. Відповідач також посилався на Настанову з визначення вартості будівництва, затверджену наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 № 281.

Існування зазначеної Настанови та наказу № 281 підтверджується офіційною базою законодавства.

Разом із тим розмір планового прибутку підрядника не є встановленою законом верхньою межею його договірної відповідальності.

Приймаючи на себе зобов`язання за договором та погоджуючи пеню у розмірі 0,1 % вартості несвоєчасно виконаних робіт за кожний день прострочення та додатковий штраф у розмірі 7 %, відповідач прийняв ризик настання негативних майнових наслідків, розмір яких об`єктивно міг перевищувати запланований прибуток від виконання договору.

Тому саме по собі перевищення неустойкою розміру договірного прибутку не свідчить про незаконність чи очевидну неспівмірність погодженої сторонами відповідальності.

Водночас такий показник може враховуватися судом як одна з економічних характеристик спірних правовідносин у сукупності з іншими обставинами, але не як самостійна підстава для зменшення неустойки.

Окремої оцінки потребують доводи відповідача про інші негативні майнові наслідки, які вже настали для нього у зв`язку з виконанням договору № 4600009329.

Як вбачається з матеріалів справи першої інстанції, відповідач зазначав, що під час виконання договору з нього вже було стягнуто або утримано 325 754,24 грн штрафних санкцій, з яких 19 671,74 грн сплачено відповідачем на вимогу позивача, а 306 082,50 грн утримано позивачем із коштів, які підлягали сплаті підряднику за договором.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ НВКП «Газінвест» повторно посилається на зазначені 306 082,50 грн та 19 671,74 грн як на вже понесені ним негативні майнові наслідки.

Разом із тим ці суми не можуть механічно відніматися від заявлених у даній справі 895 494,03 грн пені та 471 455,54 грн штрафу.

Матеріалами справи не встановлено, що раніше сплачені або утримані санкції нараховані саме за ті самі періоди прострочення та щодо того самого обсягу робіт Богородчанського ЛВУМГ, які є предметом цього позову.

Відтак відсутні підстави вважати їх частковим погашенням саме спірної неустойки.

Водночас факт застосування до підрядника інших договірних санкцій у межах виконання того самого договору може мати допоміжне значення при загальній оцінці майнових наслідків виконання договору та забезпечення балансу інтересів сторін.

Такий підхід відповідає висновку Об`єднаної палати КГС ВС у справі № 911/2269/22 про те, що суд вправі враховувати не лише прямо названі у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України обставини, а й інші належно доведені фактори, які мають індивідуальне значення для конкретних правовідносин.

Ще більш обережної оцінки потребує посилання відповідача на реалізацію банківської гарантії у розмірі 629 400 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до умов договору підрядник мав надати безвідкличну безумовну банківську гарантію в сумі 629 400 грн, що становило 5 % ціни договору.

На виконання зазначеної умови було надано банківську гарантію № 2559-24 від 25.04.2024, гарантом за якою виступило АТ «Банк Альянс».

Після звернення позивача як бенефіціара банк здійснив гарантійний платіж на його користь у сумі 629 400 грн, а ТОВ НВКП «Газінвест», за наданими матеріалами, компенсувало банку відповідну суму платіжною інструкцією № 2054 від 18.06.2025.

Разом із тим колегія суддів не погоджується з доводом відповідача настільки, наскільки він фактично прирівнює сплачену за банківською гарантією суму до неустойки та додає її до пені і штрафу як однорідний вид відповідальності.

За змістом статті 546 Цивільного кодексу України неустойка та гарантія є окремими видами забезпечення виконання зобов`язання. Стаття 560 цього Кодексу визначає гарантію як самостійний спосіб забезпечення виконання боржником свого обов`язку, а стаття 562 прямо встановлює незалежність зобов`язання гаранта перед бенефіціаром від основного зобов`язання.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також послідовно розмежовує правову природу банківської гарантії та основного зобов`язання. Зокрема, в огляді практики КГС ВС із посиланням на постанову від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 зазначено, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання, а у разі передбаченого гарантією порушення гарант сплачує бенефіціару суму відповідно до умов гарантії.

Таким чином, отримання позивачем 629 400 грн за банківською гарантією не припинило автоматично його право на передбачені договором пеню та штраф і не може розглядатися як часткова сплата саме заявленої у даній справі неустойки.

Наявність декількох різних способів забезпечення виконання одного зобов`язання сама по собі не означає, що реалізація одного з них виключає застосування іншого, якщо інше не встановлено договором або законом. Верховний Суд у своїй практиці також виходить із допустимості одночасного існування різних способів забезпечення та необхідності розмежування їх правової природи.

Тому твердження відповідача про те, що сама лише виплата банківської гарантії робить подальше стягнення неустойки «незаконним збагаченням» позивача, колегія суддів відхиляє.

Разом із тим інше питання полягає у тому, чи може фактичне понесення відповідачем витрат у сумі 629 400 грн у зв`язку з реалізацією гарантії взагалі враховуватися при визначенні співмірного остаточного розміру неустойки.

Колегія суддів вважає, що повністю ігнорувати цю обставину також немає підстав.

Об`єднана палата КГС ВС у справі № 911/2269/22 виходить із того, що при застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України суд вправі враховувати всі належно підтверджені індивідуальні обставини конкретного спору та загальний баланс майнових інтересів сторін.

Тому фактичне понесення боржником інших майнових витрат, безпосередньо пов`язаних із забезпеченням виконання того самого договору, може мати допоміжне значення при загальній оцінці економічного навантаження, однак не як сума, яка зараховується в рахунок неустойки, та не як самостійна підстава для її зменшення.

Саме з цих причин колегія суддів не може погодитися з арифметичним підходом відповідача, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, за яким 629 400 грн банківської гарантії, 306 082,50 грн утриманих санкцій, 19 671,74 грн сплачених санкцій та 1 366 949,57 грн заявленої у даній справі неустойки утворюють єдиний «загальний розмір відповідальності» 2 322 103,81 грн.

Таке арифметичне складання поєднує різні за правовою природою платежі та заходи забезпечення, а тому саме по собі не може бути юридичним критерієм зменшення неустойки.

Водночас наведені відповідачем фактичні майнові наслідки можуть оцінюватися окремо та у сукупності як частина загального контексту виконання договору.

Той самий підхід застосовується й до наведеного у відзиві на апеляційну скаргу розрахунку, за яким після рішення першої інстанції загальний негативний майновий ефект нібито становить 1 091 849,19 грн, з яких 462 449,19 грн відповідач відносить до неустойки, а 629 400 грн до банківської гарантії.

Цей розрахунок може ілюструвати фактичні майнові наслідки виконання договору для відповідача, проте не означає, що всі перелічені суми є єдиною господарською санкцією або що вони юридично підлягають взаємному зарахуванню.

Таким чином, колегія суддів не приймає як достатній ані довід апелянта про те, що заявлена неустойка є співмірною вже лише тому, що її сума менша за загальну ціну договору, ані протилежний довід відповідача про очевидну неспівмірність відповідальності вже лише тому, що сукупність різних майнових наслідків багаторазово перевищує передбачений договором прибуток.

Жоден із цих арифметичних критеріїв не є самодостатнім.

Питання співмірності має вирішуватися на підставі сукупної оцінки вартості та ступеня виконання зобов`язання, тривалості прострочення, причин порушення, поведінки сторін, фактичних наслідків порушення для кредитора, інших уже понесених боржником майнових наслідків, а також необхідності збереження реального, а не символічного характеру відповідальності.

В даній справі відповідач повністю виконав передбачені договором роботи, позивач прийняв їх, матеріалами справи не доведено конкретного розміру майнових збитків, безпосередньо спричинених простроченням, а виконання договору відбувалося за наявності вже проаналізованих вище ускладнюючих обставин.

Водночас прострочення було значним, а поведінка самого підрядника на початковому етапі виконання договору не була бездоганною.

Таким чином, наведені обставини підтверджують необхідність саме балансуючого, а не крайного підходу: вони не дають підстав ані для повного стягнення санкцій автоматично лише з огляду на їх співвідношення з ціною договору, ані для фактичного звільнення відповідача від відповідальності через уже понесені ним інші майнові витрати.

Щодо майнового стану відповідача, здійснення ним підприємницької діяльності та статусу критично важливого підприємства

Апелянт зазначає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що стягнення 1 366 949,57 грн пені та штрафу створить для нього непомірний фінансовий тягар, призведе до неплатоспроможності або унеможливить виконання зобов`язань перед іншими кредиторами.

На підтвердження своєї позиції ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» посилається, зокрема, на відкриті дані електронної системи закупівель Prozorro, відповідно до яких протягом 2025 року ТОВ НВКП «Газінвест» уклало близько 21 договору із замовниками на загальну суму 145 311 848,99 грн. На думку апелянта, наведене свідчить про здійснення відповідачем активної підприємницької діяльності та не узгоджується з його твердженнями про тяжкий фінансовий стан.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що твердження сторони про можливе істотне погіршення її фінансового стану внаслідок стягнення неустойки саме по собі не є доказом відповідної обставини.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України сторона, яка посилається на певний майновий стан як на обставину, що має істотне значення для вирішення питання про зменшення неустойки, повинна надати докази, які дозволяють суду зробити обґрунтований висновок про її реальну платоспроможність, структуру активів і зобов`язань та фактичний вплив стягнення відповідної суми на господарську діяльність.

Разом із тим сама кількість укладених відповідачем господарських договорів та їх загальна номінальна вартість також не є достатнім доказом його фактичного прибутку або обсягу вільних грошових ресурсів.

Вартість укладених договорів не є тотожною отриманому доходу, а тим більше чистому прибутку, оскільки виконання кожного договору передбачає відповідні виробничі, матеріальні, трудові, податкові та інші витрати.

Тому наведена апелянтом інформація про укладення відповідачем у 2025 році близько 21 договору на загальну суму 145 311 848,99 грн підтверджує здійснення ТОВ НВКП «Газінвест» активної господарської діяльності, однак сама по собі не доводить ані його безумовної фінансової спроможності сплатити будь-який розмір санкцій, ані відсутності для нього істотного майнового навантаження.

Водночас матеріали справи містять фінансову звітність ТОВ НВКП «Газінвест» за 2025 рік, відповідно до якої чистий прибуток підприємства становив 6 885 400 грн.

Наведений показник не підтверджує твердження про такий фінансовий стан підприємства, за якого стягнення заявлених позивачем санкцій неминуче призвело б до припинення господарської діяльності або фактичної неплатоспроможності відповідача.

Матеріали справи не містять сукупності доказів щодо залишків та руху коштів на всіх рахунках відповідача, вартості його активів, структури поточних та довгострокових зобов`язань, простроченої кредиторської заборгованості або інших показників, які б дозволяли зробити висновок про критичний чи передбанкрутний стан підприємства.

Таким чином, довід апелянта про недоведеність саме критичного фінансового стану відповідача є обґрунтованим.

Проте колегія суддів не погоджується з подальшим висновком апелянта про те, що відсутність доказів критичної неплатоспроможності сама по собі виключає можливість зменшення неустойки.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України не ставить право суду на зменшення неустойки виключно у залежність від перебування боржника у скрутному фінансовому стані.

Як уже зазначалося, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 наголосила, що обставини, які можуть обґрунтовувати зменшення неустойки, мають індивідуальний характер, а суд повинен оцінювати їх у сукупності. Закон не встановлює єдиного обов`язкового набору умов, без доведення кожної з яких зменшення неустойки було б неможливим.

Тому майновий стан відповідача є лише однією з обставин, які можуть заслуговувати на увагу, але не є ані необхідною, ані достатньою підставою для зменшення неустойки.

У даній справі висновок про можливість коригування розміру відповідальності ґрунтується не виключно на фінансовому становищі ТОВ НВКП «Газінвест», а на сукупності вже проаналізованих обставин: фактичному виконанні робіт у повному обсязі, особливостях геологічних умов, інших ускладненнях виконання договору, відсутності доказів конкретного розміру збитків, поведінці обох сторін та інших факторах.

Окремої оцінки потребує довід апелянта про те, що відповідач як суб`єкт підприємницької діяльності добровільно прийняв на себе ризик виконання договору та не вправі перекладати негативні результати підприємницької діяльності на кредитора.

Колегія суддів погоджується з цим твердженням у його загальному правовому значенні.

На час укладення договору та виникнення спірного прострочення чинним законодавством підприємництво визначалося як самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання на власний ризик.

Крім того, відповідно до статей 627 та 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними у визначенні умов договору, а укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

ТОВ НВКП «Газінвест», укладаючи договір № 4600009329 від 07.05.2024 без застережень щодо строків виконання робіт та погодженого сторонами механізму відповідальності, мало оцінити свої організаційні, технічні та фінансові можливості й усвідомлювати ризик застосування передбачених договором санкцій у разі порушення прийнятих зобов`язань.

Звичайні підприємницькі ризики, зокрема недостатня прибутковість конкретного договору, необхідність здійснення додаткових витрат або несприятливий фінансовий результат господарської діяльності, самі по собі не можуть перекладатися на кредитора та не є автоматичною підставою для зменшення відповідальності.

Водночас реалізація судом передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України повноваження щодо зменшення неустойки не означає перекладення підприємницького ризику боржника на кредитора.

Йдеться не про звільнення підприємця від наслідків невдалої господарської діяльності, а про передбачене самим законом право суду після встановлення факту порушення та повного розміру відповідальності перевірити, чи не набуває стягнення всієї нарахованої неустойки за конкретних обставин явно непропорційного характеру.

Саме тому добровільне погодження сторонами умов про пеню та штраф не позбавляє суд повноваження, прямо встановленого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.

Інше тлумачення фактично унеможливлювало б застосування даної норми до будь-якого договору між суб`єктами господарювання, оскільки у переважній більшості таких випадків умова про неустойку також є добровільно погодженою сторонами.

Об`єднана палата КГС ВС у справі № 911/2269/22 саме у господарському спорі підтвердила, що добровільно погоджений сторонами розмір неустойки не виключає її подальшого зменшення судом за наявності належно встановлених істотних обставин.

Колегія суддів також надає оцінку посиланню відповідача на його статус критично важливого підприємства для функціонування економіки.

Матеріалами справи підтверджується наявність повідомлення № 20260313-52356 про внесення відомостей щодо ТОВ НВКП «Газінвест» до переліку компаній для бронювання військовозобов`язаних. Відповідач також посилався на рішення про визначення підприємства критично важливим № 124 від 12.03.2026.

За твердженням відповідача, підприємство здійснює виробництво спеціалізованої продукції, яка використовується у сфері енергетичної інфраструктури, зокрема катодних заземлювачів та іншого обладнання, необхідного для функціонування об`єктів газотранспортної та суміжної енергетичної інфраструктури.

Водночас колегія суддів наголошує, що статус критично важливого підприємства не створює для суб`єкта господарювання імунітету від цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності та не є передбаченою законом самостійною підставою для зменшення пені чи штрафу.

Відповідний статус характеризує значення підприємства для функціонування економіки в особливий період, однак не змінює його договірних обов`язків перед контрагентами.

Тому сам факт віднесення відповідача до критично важливих підприємств не міг би виправдати зменшення неустойки на 90 % за відсутності інших істотних обставин.

Разом із тим наведена обставина не є юридично байдужою для оцінки загального балансу інтересів сторін.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України дозволяє враховувати не лише співвідношення неустойки та збитків, а й інші обставини, які мають істотне значення.

У попередній практиці Об`єднаної палати КГС ВС підтверджено допустимість урахування поряд з іншими факторами конкретних обставин діяльності боржника в умовах воєнного стану та його суспільно значущої діяльності. Так, у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 Верховний Суд залишив без заперечення підхід судів, які в сукупності з іншими обставинами враховували вплив збройної агресії та значний обсяг допомоги, наданої боржником військовим формуванням. Вирішальним при цьому була саме сукупна оцінка, а не надання будь-якій окремій обставині автоматичної переваги.

Такий підхід узгоджується з позицією самого ТОВ НВКП «Газінвест» у відзиві на апеляційну скаргу, в якому відповідач прямо зазначає, що не розглядає статус критично важливого підприємства як безумовну або самостійну підставу для зменшення неустойки, а просить ураховувати його лише у сукупності з іншими обставинами справи.

Таким чином, колегія суддів доходить таких висновків.

Довід апелянта про те, що ТОВ НВКП «Газінвест» не довело перебування у критичному фінансовому стані, є обґрунтованим.

Так само обґрунтованим є твердження про те, що відповідач як суб`єкт підприємницької діяльності повинен нести звичайні ризики власної господарської діяльності та не може перекладати їх на позивача.

Проте ці обставини не спростовують можливості застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки ані критична неплатоспроможність боржника, ані збитковість його діяльності не визначені законом як обов`язкова передумова зменшення неустойки.

Так само факт укладення відповідачем у 2025 році договорів на значну загальну суму та отримання чистого прибутку у розмірі 6 885 400 грн не усуває необхідності оцінювати всі інші істотні обставини конкретного спору.

Статус відповідача як критично важливого підприємства не створює для нього пільгового режиму відповідальності та не може самостійно обґрунтувати її зменшення, однак може враховуватися поряд з іншими встановленими обставинами як один із факторів при забезпеченні розумного балансу інтересів сторін.

За таких обставин апеляційні доводи щодо майнового стану та підприємницького ризику відповідача спростовують лише можливість обґрунтування зменшення неустойки виключно тяжким фінансовим станом ТОВ НВКП «Газінвест», однак не спростовують правомірності оцінки судом першої інстанції всієї сукупності інших встановлених у справі обставин.

Щодо особливого статусу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», стратегічного значення газотранспортної системи та заявлених наслідків прострочення виконання робіт

Апелянт зазначає, що несвоєчасне виконання робіт з ремонту об`єктів газотранспортної системи порушує затверджені програми та графіки ремонтних робіт, може призводити до понаднормового зносу суміжних об`єктів газотранспортної системи, затримки наступних закупівель та їх здорожчання, створювати додаткові витрати і репутаційні ризики, а в кінцевому підсумку негативно впливати на цілісність та нормальне функціонування газотранспортної системи і становити загрозу енергетичній безпеці держави.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що характер діяльності ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та значення об`єктів, на яких виконувалися спірні роботи, не можуть залишатися поза увагою при визначенні справедливого балансу інтересів сторін.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення та є державною власністю України.

Частиною першою статті 20 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що оператор газотранспортної системи на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток газотранспортної системи, включаючи нове будівництво та реконструкцію, з метою задоволення очікуваного попиту суб`єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу.

Крім того, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» включене до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. У чинній редакції цього переліку прямо зазначене ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» за кодом ЄДРПОУ 42795490.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 № 1087-р Міністерство фінансів України визначено уповноваженим органом управління державним майном газотранспортної системи, що використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 № 942 врегульовано питання управління відповідним майном державної власності та затверджено типову форму договору щодо такого майна. З матеріалів апеляційної скарги вбачається, що 21.11.2019 між Міністерством фінансів України та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» укладено договір № 13010-05/197 про передачу на праві господарського відання державного майна, яке використовується для транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

Також підтверджується посилання апелянта на постанову НКРЕКП від 19.05.2021 № 806, якою затверджено План розвитку газотранспортної системи на 2021– 2030 роки Оператора газотранспортної системи ТОВ «Оператор газотранспортної системи України».

Таким чином, доводи апелянта щодо стратегічної ролі газотранспортної системи, особливого характеру покладених на ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» функцій та суспільної важливості своєчасного технічного обслуговування і ремонту її об`єктів ґрунтуються на чинному законодавстві та підлягають врахуванню судом.

Колегія суддів також погоджується з тим, що порушення строків виконання робіт на об`єктах газотранспортної системи в принципі не може оцінюватися як формальне або малозначне порушення лише з тієї причини, що замовником не заявлено окремої вимоги про відшкодування збитків.

Своєчасність виконання ремонтних робіт на таких об`єктах сама по собі має істотне значення для належного планування експлуатації, ремонту та розвитку відповідної інфраструктури.

З огляду на це підлягає врахуванню й тривалість допущеного відповідачем прострочення 88, 144 та 165 календарних днів залежно від відповідної частини робіт.

У такий спосіб, колегія суддів не погоджується з таким підходом, за якого інтерес ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» міг би бути зведений виключно до питання про наявність або відсутність документально підтверджених прямих майнових збитків.

Водночас із нормативно підтвердженого стратегічного значення діяльності позивача не випливає автоматично, що кожне порушення строку виконання робіт за будь-яким укладеним ним договором фактично спричиняє всі ті негативні наслідки, які апелянт перелічує у своїй скарзі.

За правилами статей 74 та 86 Господарського процесуального кодексу України суд повинен оцінювати не абстрактну можливість настання певних наслідків, а ті фактичні обставини, які підтверджені належними доказами та перебувають у причинному зв`язку з конкретним порушенням, що є предметом спору.

З матеріалів справи не вбачається, що внаслідок прострочення ТОВ НВКП «Газінвест» виконання робіт саме за договором № 4600009329 від 07.05.2024 було зупинено або обмежено функціонування будь-якого конкретного об`єкта газотранспортної системи.