Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №908/431/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 року м.Дніпро Справа № 908/431/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Чередка А.Є., Мороза В.Ф.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю

Проектно-будівельна компанія “АКВІ БУД”

на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 р.

( суддя Давиденко І.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення підписано 26.06.2026 р. )

у справі

за позовом

Військової частини НОМЕР_1 ,

АДРЕСА_1

до відповідача

Товариства з обмеженою відповідальністю

Проектно-будівельна компанія “АКВІ БУД”,

м. Запоріжжя

про стягнення 795 817,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельна компанія “АКВІ БУД”, про стягнення 795 817,65 грн. пені, за порушення строків на завершення будівельних робіт за Договором підряду № 781/4Д від 31.07.2025 р.

Позов заявлено на підставі ст. ст. 509, 526, 530, 546, 610, 611, 612, 837 Цивільного кодексу України та мотивований тим, що відповідач як підрядник зобов`язався виконати будівельні роботи з будівництва військових інженерно-технічних споруд по об`єкту “Нове будівництво лінії інженерних загороджень ділянка № 10.1” у строк до 20.09.2025 р. включно, визначений пунктом 3.1 Договору та Календарним графіком виконання робіт (додаток № 3), проте фактично роботи були виконані та здані замовнику 02.10.2025 р., тобто з простроченням на 12 днів, у зв`язку з чим на підставі пункту 13.5 Договору позивачем нараховано пеню у розмірі 0,1% договірної ціни за кожен день прострочення.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-будівельна компанія “АКВІ БУД” на користь Військової частини НОМЕР_1 пеню, в розмірі 795 817,65 грн., витрати по сплаті судового збору, в розмірі 9 549,81 грн..

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, через систему "Електронний суд", до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельна компанія “АКВІ БУД”, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача, а у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги - зменшити на 99% розмір неустойки, заявленої до стягнення, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, з огляду на її явну неспівмірність наслідкам (їх) відсутність) порушення строків виконання зобов`язання та необхідність дотримання принципів розумності, справледливості й добросовістності.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає нормам матеріального права, а також фактичним обставинам справи через неповне дослідження та оцінку наданих доказів у справі, а також формальний підхід суду, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення Відповідача від відповідальності, відхиливши його доводи про виникнення та вплив непередбачуваних і невідворотних обставин, які об`єктивно унеможливили виконання робіт у встановлені строки.

Водночас, на думку Скаржника, Замовник не міг не знати про уповільнення та/або неможливість виконання робіт у визначені графіком строки, не направив повідомлення/претензії відповідно до пункту 18.9 Договору, який стосується не лише Відповідача, а й Позивача; свідомо не визнав порушення строків істотним порушенням умов договору та не застосував оперативно-господарські санкції; Підрядник добросовісно, якісно та на власний ризик завершив виконання робіт, а Замовник свідомо прийняв без зауважень та оплатив виконані роботи, що можливо лише за умови належного виконання робіт і свідчить про відсутність збитків для Замовника.

При цьому Скаржник зазначає, що роботи І етапу виконані підрядником відповідно до умов договору, Додатковою угодою № 1 від 10.12.2025 р. вартість робіт зменшено на 6 412 303,57 грн до 59 905 834,19 грн, будівельні роботи фактично завершено та передано замовнику 02.10.2025 зр. а Актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт на суму 59 905 834,19 грн, а згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 17.12.2025 р. об`єкт «вважається готовим до експлуатації».

Скаржник наголошує, що Замовник за пунктами 4.1, 4.1.1 Договору мав право відповідно до ст. ст. 235, 236, 237 ГК України застосувати в односторонньому порядку оперативно-господарські санкції та достроково розірвати Договір, якщо підрядник більше 5 днів порушив строк виконання основних робіт, а за пунктами 4.1.2, 4.1.3 — безперешкодно у будь-який час здійснювати контроль за ходом та обсягами виконання робіт і при виявленні недоліків вимагати їх негайного усунення; згідно з пунктами 4.2, 4.2.5 Замовник зобов`язаний був забезпечити технічний нагляд протягом усього періоду будівництва та підписувати акти виконаних робіт лише «за умови належного виконання робіт», а у разі відмови від підписання - письмово інформувати Підрядника про причини непідписання актів.

Апелянт посилається на критерії оцінки істотності порушення умов договору ( значущість шкоди, втрата кредитором інтересу у виконанні договору, ступінь виконання договору, добросовісність сторін, неодноразовість порушення тощо ) та на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 18.09.2013 р. у справі № 6-75цс13 та від 14.10.2014 р. у справі № 3-143гс14, згідно з якими «суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні», її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

Апелянт посилається на пункти 14.1, 14.3, 14.4, 14.8 Договору, за якими сторони звільняються від відповідальності у разі виникнення обставин непереборної сили, строк виконання зобов`язань переноситься відповідно до часу дії цих обставин або їх наслідків, та на ч. 1 ст. 617 ЦК України. Скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 13.09.2023 р. у справі № 910/7679/22 та від 05.12.2023 р. у справі № 917/1593/22, згідно з якими сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин, наявність таких обставин може доводитися й іншими доказами, а обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (ч. 1, ч. 3 ст. 75 ГПК України).

Скаржник зазначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання, наводить ознаки форс-мажору, визначені постановою КГС ВС від 20.06.2024 р. у справі № 910/1779/23, а також посилається на пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 910/7495/16 та постанову КГС ВС від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20.

Апелянт вказує, що згідно з пунктами 13.2 та 13.13 Договору Підрядник не несе відповідальності за порушення строків виконання робіт, якщо доведе, що таке порушення сталось не з його вини, а згідно з пунктом 4.3.7 Договору та розділом ІІІ Інструкції дій на будівельному майданчику для працівників ТОВ “ПБК “АКВІ БУД” під час оголошення сигналу “Повітряна тривога” ( затвердженої директором 21.03.2025 р. ) працівники зобов`язані негайно припинити виконання робіт, знеструмити та зафіксувати обладнання, відключити електроприлади та механізми, повідомити колег та організовано прямувати до укриття.

Скаржник посилається на ст. 652 ЦК України та ч. 1 ст. 883 ЦК України і зазначає, що, укладаючи Договір, товариство врахувало відомі йому обставини воєнного стану, проте через короткий проміжок часу з моменту укладення договору настали обставини, які відповідач не міг передбачити, а саме: загострення воєнної ситуації на Слов`янському напрямку Дніпропетровської області та Покровському напрямку Донецької області; пришвидшення руху фронту в сторону населених пунктів, де велися будівельні роботи, та можливість ворога використовувати FPV-дрони на оптоволокні й радіокеровані FPV-дрони з підсиленими антенами або ретрансляторами та БПЛА типу “Ланцет”; збільшення тривалості та кількості повітряних тривог; настання несприятливих погодних умов (значні та тривалі опади, надмірне зволоження ґрунту, сильні пориви вітру, грози, туман); дефіцит будівельних матеріалів, які виготовляються лише кількома виробниками на всій території України; дефіцит на ринку праці в умовах мобілізації кваліфікованої робочої сили. Комплексний вплив цих обставин, на переконання апелянта, об`єктивно унеможливлював належне виконання зобов`язань у первісно встановлені строки без шкоди для якості та безпеки робіт.

Зазначені обставини, за твердженням Скаржника, підтверджуються доказами, долученими до відзиву ( зображеннями з онлайн аналітичної мапи бойових дій Deep State Map, листами контрагентів, відповідями на запити Донецької та Дніпропетровської обласних військових адміністрацій щодо тривалості повітряних тривог та примусової евакуації населення, фотографіями під час будівництва, Наказом № 21/3-5/1 від 31.03.2025 р. про затвердження Інструкції дій на будівельному майданчику ), а також висновком Рівненської ТПП про істотну зміну обставин від 11.03.2026 р. за вих. № 56.01/88, у якому, крім доведення наявності самих обставин, досліджено взаємозв`язок між ними та порушенням строків завершення будівництва, а також зусилля та вжиті підрядником оперативні заходи.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції висловив необґрунтовані застереження та сумніви до листів контрагентів, задіяних підрядником до виконання Договору, що є упередженням, оскільки відповідно до ст. ст. 89, 210 ГПК України суд повинен безпосередньо дослідити докази у справі, а свідок може бути викликаний для допиту за ініціативою суду, якщо обставини викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Скаржник наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки долученим доказам та обставинам, що впливали на порушення строку завершення будівництва, не дослідив їх вплив на можливість виконання зобов`язання та не встановив причинно-наслідковий зв`язок між ними та простроченням, чим порушив вимоги ст. 86 ГПК України, оскільки не дослідив докази у їх сукупності та фактично проігнорував обставини, що мають істотне значення для справи. Апелянт посилається на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 р. у справі № 390/34/17 щодо стандарту добросовісної поведінки та зазначає, що роботи з об`єкта оборонного значення виконані у повному обсязі, відповідач діяв добросовісно та в умовах підвищеного ризику, а внаслідок порушення строків завершення будівництва позивачу не було завдано збитків, тому застосування штрафних санкцій суперечить принципам справедливості, добросовісності, розумності та є непропорційним.

В обґрунтування альтернативної вимоги про зменшення неустойки Скаржник посилається на ч. 3 ст. 551 ЦК України та на постанову Верховного Суду від 19.01.2024 р. у справі № 911/2269/22, у якій вирішувалося питання щодо можливості зменшення заявленої до стягнення суми пені на 99%, а також на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 15.02.2023 р. у справі № 920/437/22, згідно з якими можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін, а індивідуальний і дискреційний характер такого зменшення виключає формування універсального максимального та мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено.

Апелянт також посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.03.2026 р. у справі № 910/6807/25, у якій зазначено, що чинним законодавством не врегульовано розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій, і таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням (з посиланням на постанови від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 р. у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 р. у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 р. у справі № 916/878/20), а також що неустойка не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Скаржник наводить постанови Верховного Суду від 03.03.2021 р. у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 р. у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20), від 02.11.2022 р. у справі № 910/14591/21 щодо компенсаційного, а не карального характеру неустойки, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, а також практику Європейського суду з прав людини у справах “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006 р. ) та “Трофимчук проти України” ( рішення від 28.10.2010 р. ) і постанови Верховного Суду від 27.01.2019 р. у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 р. у справі № 911/1694/18.

З огляду на виконання повного обсягу будівельних робіт, відсутність зауважень Замовника та фактичних збитків, незначний період прострочення, засади справедливості, добросовісності та розумності, правову природу пені й баланс інтересів сторін, Скаржник вважає наявними підстави для застосування положень ст. 551 ЦК України та зменшення пені на 99% від заявленого розміру, а рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 р. таким, що порушує принципи справедливості та є непропорційним.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким, ознайомившись з апеляційною скаргою ТОВ Проектно-будівельна компанія “АКВІ БУД”, вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а рішення суду першої інстанції — законним і обґрунтованим.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2026 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді – Чередко А.Є., Мороз В.Ф..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2026 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельна компанія “АКВІ БУД” на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026 р. у справі № 908/431/26 залишено без руху, надано Апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2026 р. відкрито апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 28.09.2026 р. Витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/431/26.

У судовому засіданні 28.09.2026 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

31.07.2025 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельна компанія “АКВІ БУД” ( Підрядник ) та Військовою частиною НОМЕР_1 ( Замовник ) укладено Договір підряду № 781/4Д на будівництво військових інженерно-технічних, відповідно п. 1.1 якого, у порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується на свій ризик, власними силами та засобами, відповідально до проєктної документації, з дотриманням будівельних норм/правил та умов Договору, виконати будівельні роботи з будівництва військових інженерно-технічних споруд по об`єкту: “Нове будівництво лінії інженерних загороджень ділянка № 10.1” ( далі – об`єкт ), а Замовник зобов`язується прийняти виконані на умовах Договору роботи та оплатити їх вартість. Код ДК 021:2015:45220000-5 – Інженерні та будівельні роботи.

У пункті 1.4 Договору визначено, що роботи виконуються відповідно до Календарного графіку виконання робіт ( додаток 3 ).

Згідно п. 2.1 Договору, вартість робіт по Договору визначена за договірною ціною (додаток № 1) і складає 66 318 137,76 грн, у тому числі ПДВ 11 053 022,96 грн, та є складовою частиною вартості робіт по об`єкту в межах зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об`єкта.

Договірна ціна може бути зменшена за взаємною згодою сторін ( п. 2.3 Договору ).

Згідно п. 3.1 Договору, строки виконання робіт за цим Договором визначені Календарним графіком виконання робіт (додаток 3) та встановлюються до 20.09.2025 р. включно.

Відповідно до п. 3.2 Договору, підрядник починає виконання робіт згідно з Календарним графіком виконання робіт.

Строки виконання робіт можуть змінюватися із внесенням відповідних змін у Договір, у разі виникнення обставин непереборної сили ( які засвідчуються відповідно до розділу 14 Договору ) ( п. 3.3 Договору ).

Після закінчення виконання робіт Підрядник письмово повідомляє про це Замовника. Датою закінчення робіт за Договором вважається дата підписання акту готовності об`єкта до експлуатації, складеного уповноваженими представниками Замовника разом з представниками підрядника ( п. 3.4 Договору ).

Згідно пп. 4.3.6, 4.3.7, 4.3.8 п. 4.3, пп. 4.4.1., 4.4.3,4.4.4, 4.4.6, 4.4.13 п. 4.4, Підрядник має право: ініціювати внесення змін до Договору; забезпечити дотримання працівниками підрядника сигналів повітряної тривоги під час виконання робіт: забезпечити сигнальними повідомленнями повітряної тривоги на об`єктах виконання робіт/надання послуг, провести з працівниками інструктаж про дії під час повітряної тривоги; визначити місця перебування/можливі укриття для максимального убезпечення працівників під час повітряної тривоги; реалізовувати інші права, передбачені цим Договором та нормами чинного законодавства України. Підрядник зобов`язаний: виконувати з використанням власних ресурсів та у встановлені строки всі роботи, обумовлені Договором у відповідності з затвердженою проєктно-кошторисною документацією, технічними вимогами, будівельними нормами і правилами та забезпечити завершення робіт і передачу об`єкта за актом у визначений Договором строк (пункт 3.1 Договору); своєчасно забезпечувати об`єкт будівельним матеріалами, дотримуючись календарного графіка виконання робіт; залучати до виконання робіт інженерно-технічний персонал та робітників в необхідній кількості та відповідної кваліфікації і забезпечувати дотримання трудового законодавства, зокрема створення здорових і безпечних умов праці та відпочинку працівників, а також проведення відповідного їх інструктажу.

Згідно п. 6.4 Договору, Підрядник зобов`язаний забезпечувати будівництво об`єкта необхідними матеріально-технічними ( зокрема будівельними матеріалами, обладнанням, устаткуванням, виробами і конструкціями тощо ) та енергетичними ресурсами.

Відповідальність за дотримання техніки безпеки та за безпеку праці під час виконання робіт, санітарних та пожежних вимог, визначених чинним законодавством та Договором, несе підрядник ( п. 8.7 Договору ).

Згідно п. 8.1 Договору, Замовник за актом приймання-передачі об`єкта передає Підряднику на період виконання робіт та до їх завершення об`єкт ( будівельний майданчик/фронт робіт ).

Відповідно до п. 10.1 Договору, приймання та передача виконаних робіт здійснюються сторонами поступово у міру завершення виконання видів робіт, їх частин, окремих конструктивних елементів, тощо, шляхом підписання сторонами акта приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3.

За умовами п. 13.2 Договору, підрядник несе відповідальність за строки виконання робіт по об`єкту, якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.

Пунктом 11.1 Договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи з будівництва об`єкта проводяться на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3, протягом 10 календарних днів після їх підписання ( за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Замовника ) та надання Підрядником проміжного пакету документів, а саме: проміжних актів прихованих робіт, затверджених інженером технічного нагляду. Після виконання Підрядником робіт з будівництва замовник приймає виконану роботу та протягом 5 робочих днів з дати отримання пакету документів, підписує акти приймання будівельних виконаних робіт за формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3, якщо вони повністю відповідають об`ємам виконаних робіт на ділянці будівництва, в іншому випадку акти повертаються підряднику для усунення зауважень та коригування.

Відповідно до п. 17.2 Договору, Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” (зі змінами), але не пізніше ніж до 31.12.2025 р. У частині оплати – до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань за цим Договором.

Усі повідомлення між сторонами здійснюються у письмовій формі, направляються адресатові рекомендованим або цінним листом або вручаються під розписку ( п. 18.2 Договору ). Зміни та доповнення до цього Договору будуть дійсні за умови, якщо вони укладені в письмовій формі і підписані уповноваженими на це представниками сторін та скріплені печатками (за наявності) ( п. 18.4 Договору ).

У підписаному сторонами Календарному графіку виконання робіт ( додаток № 3 до Договору ) визначені строки виконання робіт по об`єкту- до 20.09.2025 р.

01.08.2025 р. Замовником було передано Підряднику будівельний майданчик для початку будівництва, про що сторонами складений та підписаний Акт приймання-передачі об`єкта ( будівельного майданчика ) “Нове будівництво лінії інженерних загороджень ділянка № 10.1”.

Додатковою угодою № 1 від 10.12.2025 р. до Договору сторони дійшли згоди щодо зміни вартості робіт у бік її зменшення на 6 412 303,57 грн, у зв`язку з чим виклали пункт 2.1 Договору в іншій редакції, визначивши, що вартість робіт по Договору визначена за договірною ціною ( додаток № 1 до Додаткової угоди № 1 від 10.12.2025 р. ) і складає 59 905 834,19 грн, у тому числі ПДВ 9 984 305,70 грн, та є складовою частиною вартості робіт по об`єкту в межах зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об`єкта.

02.10.2025 р. сторонами був підписаний Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2025 року форми № КБ-2в на суму 59 905 834,19 грн та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми № КБ-3 на вказану суму.

Згідно платіжної інструкції № 2074 від 03.10.2025 р. Позивачем здійснено оплату Відповідачу у розмірі 59 905 834,19 грн за виконані будівельні роботи за Договором.

У підписаному представниками сторін Акті готовності об`єкта до експлуатації від 17.12.2025 р. визначено, що будівельні роботи по об`єкту “Нове будівництво лінії інженерних загороджень ділянка 10.1” виконано у строк: початок робіт – 03.08.2025 р., закінчення робіт – 02.10.2025 р.

За порушення строків виконання робіт за Договором Позивач просить стягнути з Відповідача пеню в розмірі 795 817,65 грн, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами 31.07.2025 р. укладено Договір підряду № 781/4Д на будівництво військових інженерно-технічних споруд, за умовами якого Підрядник зобов`язався на свій ризик, власними силами та засобами, відповідно до проєктної документації, з дотриманням будівельних норм і правил та умов Договору виконати будівельні роботи по об`єкту “Нове будівництво лінії інженерних загороджень ділянка № 10.1”, а Замовник — прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість, при цьому строк виконання робіт установлений пунктом 3.1 Договору та Календарним графіком виконання робіт до 20.09.2025 р. включно.

Судом установлено, що 01.08.2025 р. Замовником передано Підряднику будівельний майданчик за відповідним актом приймання-передачі, 02.10.2025 сторонами підписано Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в на суму 59 905 834,19 грн та довідку форми № КБ-3, оплату здійснено платіжною інструкцією № 2074 від 03.10.2025 р., а в Акті готовності об`єкта до експлуатації від 17.12.2025 р. зафіксовано, що роботи виконано в період з 03.08.2025 р. по 02.10.2025 р. Отже, роботи виконані на 12 днів пізніше встановленого Договором строку.

Суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 530, 549, 551, 610, 611, 612, 614, 617, 626– 628, 630, 837, 846, 875, 882, 883 ЦК України, дійшов висновку про наявність факту порушення Відповідачем зобов`язання щодо строку завершення будівництва та про правомірність нарахування пені за період з 21.09.2025 р. по 02.10.2025 р. виходячи з договірної ціни в редакції, чинній на час прострочення, — 66 318 137,76 грн, оскільки договірну ціну було зменшено Додатковою угодою № 1 від 10.12.2025 р., тобто за результатом уже виконаних робіт. Перевіривши розрахунок Позивача, суд визнав його арифметично правильним.

Відхиляючи заперечення Відповідача про звільнення від відповідальності у зв`язку з форс-мажорними обставинами, місцевий господарський суд виходив з приписів ч. 1, 2 ст. 614, ч. 1 ст. 617 ЦК України, ст. 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”, а також з правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 р. у справі № 477/874/19, постанові Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20 та постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 р. у справі № 908/2287/17, згідно з якими сертифікат торгово-промислової палати не є беззаперечним доказом існування форс-мажорних обставин і має критично оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами.

Суд зазначив, що пунктами 14.1– 14.3, 14.6 Договору сторони встановили обов`язок сторони, виконанню обов`язків якої перешкоджають форс-мажорні обставини, не пізніше 5 робочих днів з моменту їх настання письмово повідомити про це іншу сторону та протягом 5 календарних днів надати підтвердні документи компетентних органів, а неповідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на ці обставини та вимагати зміни (перенесення) строку виконання зобов`язань. Матеріали справи не містять доказів того, що Відповідач повідомляв Позивача про виникнення форс-мажорних обставин або звертався з пропозицією внесення змін до Договору в частині перенесення (збільшення) строку виконання робіт у порядку пункту 3.3 Договору.

Наданий Відповідачем Висновок Рівненської торгово-промислової палати про істотну зміну обставин від 11.03.2026 р. № 56.01/88 суд визнав юридично неспроможним, оскільки за його отриманням Відповідач звернувся лише після пред`явлення позову, а сам висновок засвідчує істотну зміну обставин як підставу для внесення змін до договору щодо термінів виконання робіт на час, коли ці роботи вже були виконані та здані Замовнику.

Посилання Відповідача на відмову контрагентів від перевезення та поставки матеріалів суд відхилив, зазначивши, що згідно з пунктом 6.4 Договору Підрядник зобов`язаний забезпечувати будівництво необхідними матеріально-технічними ресурсами, а надані листи ФОП Мехедок Г.В. від 21.05.2025 р. № 45, ФОП Синєбок А.С. від 21.05.2025 р., ТОВ “Харків транс групп” від 14.05.2026 р., ТОВ “Темп авто групп” від 22.05.2025 р. не містять посилань ані на договори поставки чи перевезення, ані на договір підряду, для виконання якого замовлявся товар/послуга, датовані травнем 2025 року, тоді як Договір укладено 31.07.2025 р., а з огляду на укладення Відповідачем близько 25 договорів підряду неможливо встановити, за яким саме договором не відбулася поставка. Крім того, за приписами ч. 1 ст. 617 ЦК України недодержання своїх обов`язків контрагентом Боржника та відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, не вважаються випадком.

Щодо посилань на повітряні тривоги, застосування ворожих дронів, евакуацію населення та загострення воєнної ситуації, суд зазначив, що з урахуванням пункту 14.8 Договору сам факт дії воєнного стану не вважається форс-мажорною обставиною, а наведені Відповідачем обставини не можуть вважатися надзвичайними за умови ведення активних воєнних дій та укладення Договору на третьому році воєнних дій; твердження про втрату 1– 1,5 години продуктивного часу після кожного сигналу тривоги належними доказами не підтверджені, а забезпечення Підрядником безпеки працівників не може слугувати підставою невиконання Договору у строк. Посилання на дефіцит кваліфікованої робочої сили суд відхилив з огляду на обов`язки Підрядника за пунктом 4.4 Договору та наявність права залучити субпідрядників за письмовою згодою Замовника, за якою Відповідач не звертався. Посилання на несприятливі погодні умови також відхилені як не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, зокрема довідкою Гідрометцентру, а долучені фотокартки не дозволяють встановити дати їх виготовлення, геолокацію зйомки та належність будівельного майданчика до спірного договору.

Доводи Відповідача про те, що Позивач не скористався правом дострокового розірвання Договору, суд розцінив як перекладання на Позивача відповідальності за дії (бездіяльність) Відповідача, зазначивши, що дострокове розірвання Договору могло б призвести до ще більших строків будівництва фортифікаційних споруд, що мають надважливе значення для обороноздатності держави.

Розглянувши заявлене представником Відповідача у судових дебатах усне клопотання про зменшення розміру неустойки, суд, керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України та усталеною практикою Верховного Суду, відмовив у його задоволенні, оскільки Відповідачем не наведено обставин та не надано доказів, які б слугували підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, не доведено незадовільного фінансового стану товариства, не зазначено, до якої суми слід зменшити неустойку, а незавдання позивачу матеріальних збитків саме по собі не може слугувати підставою для зменшення неустойки.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проєктно-кошторисної документації, а замовник — надати будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проєктно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються у договорі підряду.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, 31.07.2025 р. між Військовою частиною НОМЕР_1 як Замовником та ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АКВІ-БУД» як Підрядником укладено договір підряду № 781/4Д, відповідно до якого Відповідач прийняв на себе зобов`язання виконати будівельні роботи з будівництва військових інженерно-технічних споруд по об`єкту «Нове будівництво лінії інженерних загороджень ділянка № 10.1».

Пунктом 3.1 договору та Календарним графіком виконання робіт сторони погодили кінцевий строк їх виконання — до 20.09.2025 р. включно.

При цьому 01.08.2025 р. Замовником передано Підряднику будівельний майданчик для початку будівництва, про що сторонами складено та підписано відповідний акт приймання-передачі.

Факт завершення робіт 02.10.2025 р. підтверджується матеріалами справи та сторонами по суті не заперечується. Зокрема, саме ця дата зазначена сторонами в Акті готовності об`єкта до експлуатації від 17.12.2025 р. як дата фактичного закінчення будівельних робіт.

Отже, за погодженого сторонами кінцевого строку виконання робіт 20.09.2025 р. фактичне їх завершення 02.10.2025 р. свідчить про порушення Підрядником строку виконання договірного зобов`язання.

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 3.4 договору датою закінчення робіт за договором визначено дату підписання акта готовності об`єкта до експлуатації, який у цій справі підписано сторонами 17.12.2025 р.

Разом з тим Позивачем пеню заявлено до стягнення лише за період з 21.09.2025 р. до 02.10.2025 р., тобто до дати фактичного завершення будівельних робіт, зазначеної самими сторонами в акті готовності об`єкта.

Тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність факту порушення Відповідачем установленого договором строку виконання робіт.

Основним доводом апеляційної скарги є посилання Відповідача на те, що порушення строку виконання робіт стало наслідком обставин, які не залежали від його волі та об`єктивно ускладнювали виконання будівельних робіт, зокрема воєнних дій, повітряних тривог, небезпеки для працівників, проблем із забезпеченням трудовими та матеріально-технічними ресурсами, несприятливих погодних умов та інших обставин, пов`язаних із виконанням робіт в умовах воєнного стану.

Колегія суддів відхиляє доводи Скаржника про те, що сама сукупність наведених обставин є достатньою підставою для звільнення його від відповідальності.

За змістом статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини ( умислу або необережності ), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, саме на Відповідача покладається обов`язок доведення не лише існування певних несприятливих чи надзвичайних обставин, але й того, що такі обставини об`єктивно унеможливили своєчасне виконання саме спірного зобов`язання та перебували у безпосередньому причинному зв`язку з допущеним простроченням.

Наявність воєнного стану, бойових дій, повітряних тривог та пов`язаних із ними загальних ускладнень господарської діяльності є обставинами, які об`єктивно можуть впливати на організацію будівельних робіт. Однак для застосування статті 617 ЦК України має бути встановлено не абстрактний вплив таких обставин на господарську діяльність взагалі, а їх конкретний вплив на можливість виконання визначеного договором зобов`язання у погоджений сторонами строк.

У цьому випадку Відповідач повинен був довести, які саме роботи не могли виконуватися внаслідок конкретних обставин, коли саме та протягом якого періоду існувала відповідна перешкода, наскільки вона вплинула на календарний графік виконання робіт та чому наслідки такої перешкоди неможливо було усунути шляхом належної організації виконання договору.

Саме по собі посилання на значну кількість повітряних тривог не встановлює тривалості фактичного припинення будівельних робіт та не доводить, що такі перерви зумовили саме 12-денне прострочення їх завершення.

Так само посилання на складність залучення працівників та забезпечення об`єкта матеріально-технічними ресурсами не є достатнім без установлення конкретних обставин, які свідчили б про об`єктивну неможливість забезпечити необхідну кількість працівників або відповідні матеріали саме у період виконання договору.

Більше того, умовами самого договору відповідні організаційні ризики були покладені на Підрядника.

Так, пунктами 4.4 та 6.4 договору передбачено обов`язок Підрядника виконувати роботи з використанням власних ресурсів у встановлені строки, своєчасно забезпечувати об`єкт будівельними матеріалами, залучати інженерно-технічний персонал та робітників у необхідній кількості та відповідної кваліфікації, а також забезпечувати будівництво необхідними матеріально-технічними та енергетичними ресурсами.

Договором також безпосередньо враховано виконання робіт в умовах повітряних тривог та покладено на Підрядника обов`язки щодо організації безпечної роботи працівників, їх інструктування та визначення місць перебування/можливих укриттів.

Таким чином, сторони при укладенні договору не лише усвідомлювали факт дії воєнного стану, а й безпосередньо врегулювали окремі питання організації робіт у таких умовах.

Договір № 781/4Д укладено 31.07.2025 р., тобто більш ніж через три роки після введення в Україні воєнного стану.

Тому загальні ризики здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану, існування повітряних тривог, необхідність забезпечення безпеки працівників та можливі ускладнення господарської діяльності були обставинами, відомими сторонам на час укладення договору та погодження кінцевого строку виконання робіт.

Разом з тим, навіть за договором, укладеним під час воєнного стану, можуть виникнути нові, надзвичайні та невідворотні обставини, яких сторони об`єктивно не могли передбачити та які можуть унеможливити виконання конкретного зобов`язання.

Проте наявність таких обставин та їх причинний зв`язок із порушенням зобов`язання підлягають доведенню стороною, яка на них посилається.

Такого причинного зв`язку у цій справі Відповідачем належними та достатніми доказами не доведено.

Щодо договірного порядку зміни строків виконання робіт, то колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 3.3 договору строки виконання робіт могли бути змінені із внесенням відповідних змін до договору у разі виникнення обставин непереборної сили, засвідчених відповідно до розділу 14 договору.

Крім того, Підряднику було надано право ініціювати внесення змін до договору.

Пунктом 18.2 договору встановлено, що всі повідомлення між сторонами здійснюються у письмовій формі, а відповідно до пункту 18.4 зміни та доповнення до договору є дійсними за умови їх укладення у письмовій формі та підписання уповноваженими представниками сторін.

Отже, самі сторони при укладенні договору передбачили юридичний механізм, за допомогою якого обставини, що об`єктивно впливають на можливість дотримання календарного графіка, могли бути враховані шляхом зміни строків виконання робіт.

Матеріали справи не свідчать про те, що до спливу погодженого строку виконання робіт - 20.09.2025 р., сторони внесли, або намагалися внести зміни до пункту 3.1 договору або Календарного графіка та встановили інший кінцевий строк виконання робіт.

Також матеріали справи не містять доказів погодження Замовником перенесення кінцевого строку завершення будівництва.

Отже, на момент виникнення прострочення чинним та обов`язковим для сторін залишався погоджений договором строк — до 20.09.2025 р. включно.

Тому посилання Відповідача на те, що Замовник був обізнаний про фактичні умови виконання будівництва та його перебіг, саме по собі не може бути прирівняне до погодження сторонами зміни строку виконання робіт.

Обізнаність Кредитора про певні труднощі у виконанні договору не змінює його умов та не звільняє Боржника від обов`язку виконати зобов`язання у встановлений строк, якщо сторонами в передбаченому договором порядку не погоджено інше.

Щодо доводів Скаржника про неналежну оцінку судом першої інстанції документів торгово-промислової палати.

Колегія суддів не погоджується з цими доводами.

Наявні у матеріалах справи висновки Рівненської торгово-промислової палати стосуються істотної зміни обставин виконання визначених у них договорів.

При цьому висновок № 56.01/355 від 23.09.2025 р. стосується договорів № 534/4Д, № 535/4Д та № 536/4Д від 20.05.2025 р., тоді як висновок № 56.01/406 від 07.10.2025 р. стосується інших договорів, укладених з іншим підрядником.

Предметом цього спору натомість є відповідальність за порушення строку виконання договору № 781/4Д від 31.07.2025 р.

Таким чином, зазначені висновки не засвідчують наявності обставин, які унеможливили виконання саме договору № 781/4Д у погоджений ним строк.

Крім того, поняття істотної зміни обставин та непереборної сили не є тотожними за своїм правовим змістом та наслідками.

Істотна зміна обставин може за передбачених статтею 652 ЦК України умов бути підставою для зміни або розірвання договору, тоді як обставини непереборної сили за наявності передбачених законом умов можуть бути підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання.

Висновок про істотну зміну обставин сам по собі не змінює умов укладеного сторонами договору та, зокрема, не змінює встановленого ним строку виконання робіт.

Так само документ торгово-промислової палати не звільняє суд від обов`язку оцінити, чи перебували засвідчені ним обставини у причинному зв`язку з неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що форс-мажорні обставини не мають наперед установленого характеру, а сторона, яка посилається на них, повинна довести не тільки факт їх існування, але й те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку та спричинили неможливість виконання відповідного зобов`язання.

Оцінюючи наведені Скаржником докази в їх сукупності, колегія суддів не встановила належного підтвердження того, що відповідні обставини унеможливили завершення робіт за договором № 781/4Д саме до 20.09.2025 р.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки доказів та наявності підстав для звільнення Відповідача від відповідальності за статтею 617 ЦК України висновків суду першої інстанції не спростовують.

Скаржник посилається також на те, що будівельні роботи врешті були виконані в повному обсязі, прийняті Замовником без відмови від їх прийняття, а їх вартість оплачена.

Такі обставини підтверджуються матеріалами справи та враховуються колегією суддів.

Разом із тим вони не усувають факту порушення строку виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом статей 611, 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким чином, належне виконання основного зобов`язання після спливу встановленого договором строку не припиняє вже допущеного порушення у вигляді прострочення та саме по собі не усуває передбачених договором наслідків такого порушення.

Прийняття Замовником результату робіт та здійснення оплати свідчать про виконання сторонами відповідних договірних обов`язків, але не є відмовою Замовника від права вимагати застосування передбаченої договором відповідальності за несвоєчасне виконання робіт.

Так само невикористання Замовником права на розірвання договору не свідчить про відмову від права на стягнення пені.

Розірвання договору та стягнення передбаченої договором неустойки є різними правовими наслідками порушення зобов`язання, а тому невикористання кредитором одного з них не виключає можливості застосування іншого, якщо інше прямо не випливає із закону або договору.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають установлені договором або законом правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною другою статті 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір установлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 13.2 договору передбачено відповідальність підрядника за строки виконання робіт по об`єкту, якщо він не доведе, що відповідні порушення сталися не з його вини.

Пунктом 13.5 договору № 781/4Д сторони погодили відповідальність підрядника за порушення строків завершення будівництва у вигляді пені в розмірі 0,1 % договірної ціни за кожний день прострочення.

Позивач здійснив нарахування пені за 12 календарних днів — з 21.09.2025 р. до 02.10.2025 р., виходячи з установленої договором на момент виникнення прострочення договірної ціни 66 318 137,76 грн: 66 318 137,76 грн Ч 0,1 % Ч 12 днів = 795 817,65 грн.

Перевіривши зазначений розрахунок, колегія суддів установила його арифметичну правильність та відповідність умовам пункту 13.5 договору.

Доводи Скаржника щодо подальшого зменшення договірної ціни також не спростовують правильності такого розрахунку.

Додатковою угодою № 1 від 10.12.2025 р. сторони дійсно зменшили договірну ціну до 59 905 834,19 грн.

Проте, зазначену додаткову угоду укладено після закінчення спірного періоду прострочення.

Частиною третьою статті 631 ЦК України передбачено право сторін установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до моменту його укладення.

Разом із тим, із додаткової угоди № 1 не вбачається, що сторони надали зміненій договірній ціні зворотну дію для цілей визначення відповідальності за порушення, яке вже відбулося, або домовилися про перерахунок раніше нарахованих санкцій.

Тому, подальше зменшення вартості робіт не змінює базу розрахунку пені за період, що передував укладенню додаткової угоди.

Окремою вимогою апеляційної скарги Відповідач просить у разі відмови у задоволенні основної вимоги зменшити розмір пені на 99 %, посилаючись на незначну тривалість прострочення, повне виконання основного зобов`язання, прийняття та оплату робіт Замовником, відсутність доведених збитків та об`єктивно складні умови виконання договору.

Вирішуючи зазначене питання, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Застосування зазначеної норми не має автоматичного характеру. Вирішення питання про зменшення неустойки потребує оцінки всіх істотних обставин конкретних правовідносин та забезпечення розумного балансу інтересів кредитора і боржника.

При цьому, сам по собі факт відсутності доведених збитків кредитора не зумовлює обов`язкового зменшення неустойки, оскільки неустойка є самостійною мірою майнової відповідальності, право на яку не поставлено законом у залежність від обов`язкового доведення збитків.

Разом із тим, відсутність збитків, ступінь виконання зобов`язання, тривалість прострочення, поведінка боржника, майнові інтереси сторін, причини порушення та співвідношення розміру санкції з характером і наслідками порушення можуть оцінюватися судом у сукупності під час вирішення питання про зменшення неустойки.

Колегія суддів враховує на користь доводів відповідача, що основне зобов`язання за договором ним фактично виконано, будівельні роботи завершено та передано Замовнику, їх вартість оплачено, а період прострочення, за який Позивачем заявлено пеню, становить 12 календарних днів.

Суд також ураховує, що Позивач у межах цієї справи не заявляє вимог про відшкодування збитків, заподіяних простроченням виконання робіт.

Крім того, колегія суддів не заперечує, що виконання будівельних робіт у період дії воєнного стану, за наявності повітряних тривог та інших пов`язаних із воєнними діями факторів, об`єктивно ускладнювало організацію виконання договору.

Водночас, наведені обставини мають бути співвіднесені з іншими обставинами справи.

Передусім предметом договору було будівництво військових інженерно-технічних споруд — лінії інженерних загороджень.

Отже, своєчасність виконання робіт за своїм характером мала істотне значення для замовника, а строк їх завершення не може розглядатися як формальна умова договору, порушення якої апріорі не має істотного значення.

Крім того, розмір заявленої до стягнення пені — 795 817,65 грн становить приблизно 1,2 % від первісної договірної ціни 66 318 137,76 грн.

За такого співвідношення розмір відповідальності не може бути визнаний очевидно надмірним лише з огляду на його абсолютне грошове вираження.

Не встановлено у справі й обставин, які свідчили б про те, що стягнення зазначеної суми призведе до явно несправедливого або непропорційного майнового навантаження на Відповідача порівняно з характером порушення та вартістю договірного зобов`язання.

Колегія суддів також бере до уваги, що сторони як суб`єкти господарювання самостійно погодили розмір відповідальності — 0,1 % договірної ціни за кожний день прострочення.

Погоджуючи таку умову, Відповідач мав усвідомлювати майнові наслідки недотримання встановленого календарного строку.

Заявлене Відповідачем зменшення пені на 99 % означало б фактичне стягнення лише одного відсотка від передбаченої договором відповідальності.

Таке зменшення має бути виправдане сукупністю обставин виняткового характеру, оскільки інакше воно фактично нівелювало б погоджену сторонами міру відповідальності та позбавило б неустойку її стимулюючої та компенсаційної функцій.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 р. у справі № 911/2269/22 виходила з того, що під час вирішення питання про зменшення неустойки суд має оцінювати як прямо передбачені законом підстави, так і інші заявлені сторонами обставини, які мають індивідуальний характер для конкретних правовідносин, дотримуючись засад справедливості, добросовісності та розумності.

У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу, що зменшення неустойки на 99 % за відсутності достатніх для цього обставин може фактично нівелювати мету існування неустойки як відповідальності за порушення зобов`язання та порушити баланс інтересів сторін.

Врахувавши в сукупності ступінь виконання Відповідачем основного зобов`язання, 12-денний період прострочення, відсутність заявлених Позивачем збитків, причини, на які посилається Відповідач, характер та суспільно значиме призначення об`єкта будівництва, розмір договірного зобов`язання, співвідношення заявленої пені з договірною ціною, а також відсутність належних доказів безпосереднього причинного зв`язку між наведеними Відповідачем обставинами та неможливістю своєчасного завершення робіт, колегія суддів не встановила обставин, які б давали достатні підстави для зменшення пені на 99 %.

За таких обставин, відповідна вимога апеляційної скарги задоволенню не підлягає.

Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції вимог статті 86 ГПК України та ненадання належної оцінки поданим відповідачем доказам також не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

За змістом статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Незгода учасника справи з наданою судом оцінкою доказів сама по собі не свідчить про порушення статті 86 ГПК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів дослідила обставини та докази, на які посилається Скаржник, у межах доводів апеляційної скарги та не встановила обставин, які б спростовували висновок місцевого господарського суду щодо наявності підстав для стягнення пені.

Аргументи Відповідача щодо умов виконання будівництва, документів торгово-промислової палати, виконання та оплати робіт, відсутності заявлених збитків та необхідності зменшення неустойки отримали оцінку суду апеляційної інстанції як окремо, так і в їх взаємному зв`язку.

При цьому, інше бачення Скаржником правового значення відповідних доказів не свідчить про неправильність висновків суду першої інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельна компанія “АКВІ БУД” - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2026р. у справі №908/431/26 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.09.2026 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз