Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №904/2775/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 року м. Дніпро Справа № 904/2775/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чередка А.Є., Мороза В.Ф.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2026 р.

( суддя Колісник І.І., м. Дніпро, повний текст рішення складено 18.08.2026 р. )

у справі

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг",

м. Київ

до

Підприємства об`єднання громадян

Криворізького учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих,

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 415 572,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Підприємства об`єднання громадян Криворізького учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих про стягнення 415 572,09 грн., з яких: 330 416,44 грн. — основний борг, 52 887,09 грн. — пеня, 22 507,29 грн. — інфляційні втрати, 9 761,27 грн. — 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відповідачем зобов`язань з оплати природного газу, поставленого йому Позивачем у період із листопада 2024 року по квітень 2025 року за договором постачання природного газу № 9751-ТКЕ(24)-03 від 09.09.2024 р.

2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2026 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства об`єднання громадян Криворізького учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" основний борг у сумі 330 416,44 грн., пеню в сумі 26 443,55 грн., 3% річних у сумі 9 761,27 грн., інфляційні втрати в сумі 22 507,29 грн., судовий збір у сумі 2 493,43 грн. У решті позову відмовлено. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" з Державного бюджету України судовий збір у сумі 2 493,43 грн., сплачений у складі судового збору в сумі 4 986,86 грн. за платіжною інструкцією № 0000036087 від 13.05.2026 р..

3.Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2026 р. у справі № 904/2775/26 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, в розмірі 26 443,54 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення пені, в розмірі 26 443,54 грн. задовольнити.

4.Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає рішення суду в частині зменшення пені на 50% незаконним та необґрунтованим, оскільки, за його твердженням, у справі відсутні належні докази винятковості обставин та недоведеним є скрутне фінансове становище боржника. Посилаючись на частину 3 ст. 551 ЦК України та частину 1 ст. 233 ГК України, Апелянт зазначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора або за наявності інших обставин, що мають істотне значення, а згідно з частиною 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апелянт наголошує, що правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є послідовною та полягає в тому, що сама лише відсутність у боржника коштів, призупинення діяльності чи посилання на загальний скрутний стан без надання належних первинних бухгалтерських та фінансових документів ( балансу, звіту про фінансові результати за відповідний період ) не є підставою для зменшення розміру пені. При цьому Скаржник звертає увагу, що фінансовий стан боржника може бути встановлений за умов надання заявником інформації у вигляді банківських довідок про залишки грошових коштів на банківських рахунках на день подання відзиву на позов, інформації у вигляді довідки про залишки готівки на день подання відзиву, а також інформації про рух коштів за останні 6-12 місяців по всіх відкритих рахунках Боржника.

Скаржник вказує, що відсутність збитків кредитора не є самостійною підставою для зменшення пені, оскільки неустойка є самостійним заходом відповідальності за порушення зобов`язання, а відтак відсутність збитків у кредитора не може бути єдиною підставою для безпідставного та істотного зменшення штрафних санкцій. Водночас місцевий господарський суд зазначив, що приймає до уваги саме те, що докази негативних наслідків, збитків Позивача від порушення Відповідачем зобов`язання за договором щодо строків розрахунку за переданий природний газ у матеріалах справи відсутні.

На обґрунтування своєї позиції Апелянт посилається на постанову Верховного Суду у справі № 908/1453/14, в якій зазначено, що суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості Позивача по заробітній платі та податковий борг; а також на постанову Верховного Суду у справі № 918/116/19, у якій вказано, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.

Апелянт наводить висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 про те, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення, і що правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України, мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор ( постраждала сторона ) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Крім того, Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 31.03.2020 р. у справі № 910/8698/19, в якій зазначено, що на іншого учасника справи ( Позивача ) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання Відповідачем своїх грошових зобов`язань, тобто при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.

Скаржник зазначає, що Відповідач (Криворізьке УВП УТОС) у своєму відзиві обмежився лише загальним посиланням на свій статус та факт призупинення трудових договорів згідно з наказом від 31.03.2022 р., проте жодних належних та допустимих доказів ( фінансово-господарських звітів за період поставки газу в листопаді 2024 року — квітні 2025 року ), які б підтверджували відсутність коштів або реальний майновий стан під час виникнення боргу, Відповідач суду не надав. Позивач вважає, що відсутність у боржника необхідних коштів не може бути обставиною, що звільняє від господарсько-правової відповідальності за невиконання господарських зобов`язань, а суд прийняв рішення про зменшення пені на 50%, ґрунтуючись на припущеннях, а не на реальних розрахунках збитків Відповідача, і не зазначив, у чому саме полягає «винятковість» даного випадку, окрім загального посилання на норми права та відсутність негативних наслідків, збитків Позивача.

Окремо Апелянт наголошує на порушенні судом стимулюючої функції пені та недотриманні балансу інтересів сторін: зменшення пені на половину (50%) фактично нівелює її функцію як засобу примусу до виконання зобов`язань, створює у споживача відчуття безкарності за несвоєчасні розрахунки, що є неприпустимим на ринку природного газу. Скаржник посилається на ухвалу Верховного Суду від 04.20.2023 р. у справі № 911/2269/22, в якій наголошено, що «приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань. При цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.». На переконання Апелянта, зменшення пені на 50% за умови, що Відповідач є комерційним споживачем газу, створює ситуацію, де Відповідачу вигідніше не платити вчасно, оскільки штрафні санкції стають нижчими за вартість кредитних ресурсів на ринку.

Апелянт указує, що після порушення Боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності, при цьому неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер ( постанова Верховного Суду від 02.11.2022 р. у справі № 910/14591/21). Суд першої інстанції, на думку Скаржника, не врахував, що ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» є суб`єктом господарювання, який закуповує газ за кредитні кошти та має жорсткі зобов`язання перед державним бюджетом, а несвоєчасна оплата навіть таких сум порушує фінансову стабільність енергосистеми в умовах воєнного стану; своєчасна оплата за поставлений природний газ є критично важливою для функціонування енергетичного сектору України, особливо в умовах воєнного стану.

Скаржник наполягає, що зменшення пені на 50% є надмірним та нівелює стимулюючу функцію неустойки, такий розмір зменшення фактично легітимізує безоплатне користування коштами позивача протягом тривалого часу, тоді як нарахована Позивачем пеня відповідає умовам договору, підписаного Відповідачем без зауважень, та не перевищує подвійної облікової ставки НБУ. Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав, що, за твердженням Апелянта, відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 р. у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 р. у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 р. у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 р. у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 р. у справі № 916/2302/21.

5.Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Підприємство об`єднання громадян Криворізького учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді – Чередко А.Є., Мороз В.Ф..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.09.2026 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 28.09.2026 р.. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/2775/26.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшла заява про його участь в судовому засіданні 28.09.2026р. та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.09.2026 р. судове засідання у справі № 904/2775/26 з представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", призначене на 28.09.2026 р. та всі наступні судові засідання в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.

Відповідач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідача.

У судовому засіданні 28.09.2026 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

09.09.2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" ( Постачальник ) та Підприємством об`єднання громадян Криворізького учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих ( Споживач) укладено договір постачання природного газу № 9751-ТКЕ(24)-03, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні підпункту 1 пункту 4 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу виробникам теплової енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 р. № 812 (зі змінами), природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору Постачальник передає Споживачу на умовах цього договору замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з вересня 2024 року по 30 квітня 2025 року (включно), в кількості 106,62593 тис.куб.м, у тому числі по місяцях (далі також – розрахункові періоди): вересень 2024 року – 00,00 тис.куб.м, жовтень 2024 року – 00,0 тис.куб.м, листопад 2024 року – 17,15327 тис.куб.м (обсяг І (фіксований)), грудень 2024 року – 23,34905 тис.куб.м (обсяг І (фіксований)), січень 2025 року – 25,32645 тис.куб.м (обсяг І (фіксований)), лютий 2025 року – 22,40313 тис.куб.м (обсяг І (фіксований)), березень 2025 року – 18,39403 тис.куб.м (обсяг І (фіксований)), квітень 2025 року– 00,00 тис.куб.м.

Обсяг І (фіксований) природного газу використовується Споживачем для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб (абз. 1 пп. 2.2.1 п. 2.2 договору).

Перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, у тому числі протягом відповідного розрахункового періоду, з урахуванням умов підпунктів 2.2.2 та 2.2.3 договору.

Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів ( п. 2.4 договору ).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що Постачальник передає Споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача в момент передачі природного газу. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Постачання газу за цим договором здійснюється Постачальником виключно за умови включення Споживача до реєстру споживачів ( п. 3.2 договору ).

За умовами пункту 3.5 договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 4.1 договору визначено, що ціна на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином.

Ціна обсягів газу, визначених у пункті 2.1 цього договору як обсяг І (фіксований) за 1000 куб.м газу без ПДВ – 6 183,33 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, усього з ПДВ - 7 420,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи – 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, усього з коефіцієнтом – 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, усього з ПДВ – 163,89 грн за 1000 куб.м.

Усього ціна газу для обсягу І (фіксований) за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнта, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7 583,89 грн.

Згідно з пунктом 4.3 договору загальна фактична вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.

Відповідно до пункту 5.1 договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акта/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта/актів приймання-передачі природний газ - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

У разі відсутності акта/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього договору.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у розділі 14 цього договору.

Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору.

Згідно з пунктом 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

У разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення ( п. 7.2 договору ).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) або з дати накладення уповноваженим представником однієї зі сторін останнього у часі КЕП/УЕП, та діє до 30.04.2025 р. включно, а в частині розрахунків – до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору ( п. 13.1 договору ).

На виконання договору Позивач у період з листопада 2024 року по квітень 2025 року (далі - спірний період) поставив Відповідачу природний газ у загальному обсязі 105,36152 тис.куб.м ( з урахуванням тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи ) на суму 830 889,70 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2024 на суму 143 660,66 грн, від 31.12.2024 на суму 171 200,11 грн, від 31.01.2025 на суму 184 757,74 грн, від 28.02.2025 на суму 211 191,05 грн, від 31.03.2025 на суму 120 079,82 грн, від 30.04.2025 на суму 0,32 грн, які підписано сторонами та скріплено їх печатками без зауважень та заперечень.

Відповідач свої зобов`язання з оплати поставленого природного газу у спірний період виконав неналежним чином, здійснивши розрахунки частково в сумі 500 473,26 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 1604_00000/94815402-130е-4382-9272-14df01fa2593 від 15.11.2024 на суму 10 000,00 грн, № 1640_00000/72е1533е-37а0-4b3c-bc75-72479b5d51a8 від 22.11.2024 на суму 9 000,00 грн, № 1806_00000/36f5ef2c-6c51-4652-9ec6-10e02b05df34 від 26.12.2024 на суму 10 000,00 грн, № 1857_00000/9с9f5661-6c51-46de-aefe-6234decc60ae від 30.12.2024 на суму 11 000,00 грн, № 58_00000/ее0с08с0-ed70-48cb-b7cf-035c88d482c2 від 15.01.2025 на суму 103 660,66 грн, № 182_00000/8fb2c159-b8a9-4aa4-9344-0cedaba68963 від 13.02.2025 на суму 56 200,11 грн, № 217_00000/79535cb7-fa84-4d14-9e73-a29a0f728857 від 21.02.2025 на суму 65 000,00 грн, № 335_00000/ecb4aec2-41a2-4a19-bdcb-e0ce84e698af від 18.03.2025 на суму 184 757,74 грн, № 358_00000/de6ddf28-3cd2-46f9-a43c-4dd1bb906540 від 18.03.2025 на суму 50 000,00 грн, № 911394511 від 29.10.2025 на суму 854,75 грн.

Залишок не сплачених Відповідачем коштів за спожитий у спірний період природний газ становить 330 416,44 грн ( 830 889,70 – 500 473,26 = 330 416,44), що і стало причиною звернення Позивача до суду з цим позовом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, визнав позовні вимоги та просив зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90%, посилаючись на те, що є непідприємницькою установою, заснованою на державній формі власності, є учбово-виробничим підприємством і діє з метою залучення до трудової діяльності інвалідів по зору та інвалідів інших захворювань, забезпечує соціальний захист інвалідів, діє з метою отримання прибутку та забезпечення розвитку виробництва, підвищення життєвого рівня робітників підприємства. При цьому Відповідач зазначив, що у зв`язку з воєнною агресією проти України, що призвело до зменшення обсягів робіт на підприємстві, на підставі наказу № 22 від 31.03.2022 р. "Про реалізацію норм Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" дію трудових договорів з працівниками підприємства було призупинено, а тому господарську діяльність Відповідач практично не здійснює.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник) та Підприємством об`єднання громадян Криворізького учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих (споживач) укладено договір постачання природного газу № 9751-ТКЕ(24)-03 від 09.09.2024, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії, природний газ, а споживач — прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Пунктом 2.1 договору визначено обсяги природного газу, що передаються споживачу у період з вересня 2024 року по 30 квітня 2025 року включно, з розподілом по розрахункових періодах, а пунктом 4.1 — ціну газу, у тому числі з урахуванням тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та коефіцієнта, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед.

Місцевий господарський суд встановив, що на виконання договору позивач у період з листопада 2024 року по квітень 2025 року поставив відповідачу природний газ у загальному обсязі 105,36152 тис.куб.м на суму 830 889,70 грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками без зауважень і заперечень актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2024 на суму 143 660,66 грн., від 31.12.2024 на суму 171 200,11 грн., від 31.01.2025 на суму 184 757,74 грн., від 28.02.2025 на суму 211 191,05 грн., від 31.03.2025 на суму 120 079,82 грн., від 30.04.2025 на суму 0,32 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідач свої зобов`язання з оплати поставленого природного газу у спірний період виконав неналежним чином, здійснивши розрахунки частково в сумі 500 473,26 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними інструкціями, у зв`язку з чим залишок несплачених коштів за спожитий у спірний період природний газ становить 330 416,44 грн.

Керуючись положеннями статей 525, 526, 530, 598, 599, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України та умовами пункту 5.1 договору, місцевий господарський суд дійшов висновку про настання строку оплати поставленого природного газу, зокрема, остаточна оплата мала бути здійснена: за актом від 30.11.2024р. — не пізніше 15.01.2025 р.; за актом від 31.12.2024 — не пізніше 15.02.2025; за актом від 31.01.2025 — не пізніше 15.03.2025 р.; за актом від 28.02.2025 р. — не пізніше 15.04.2025 р.; за актом від 31.03.2025р. — не пізніше 15.05.2025 р.; за актом від 30.04.2025 р. — не пізніше 15.06.2025 р. З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів оплати заявленого до стягнення залишку основного боргу, суд визнав вимогу про стягнення 330 416,44 грн. основного боргу законною та обґрунтованою.

Щодо нарахованих сум місцевий господарський суд встановив, що за порушення строків остаточного розрахунку відповідно до пункту 7.2 договору Позивач нарахував пеню в сумі 52 887,09 грн. за загальний період прострочення з 18.02.2025 р. по 15.04.2026 р. окремо із сум заборгованості за поставлений природний газ у грудні 2024 року, лютому — квітні 2025 року, розраховану виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України; 3% річних у сумі 9 761,27 грн. за загальний період прострочення з 18.02.2025 р. по 15.04.2026 р.; інфляційні втрати у сумі 22 507,29 грн. за загальний період з травня 2025 року по березень 2026 року. Перевіривши розрахунки з урахуванням правових висновків, викладених у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 та від 20.11.2020 р. у справі № 910/13071/19, а також у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 р. у справі № 904/3546/19, суд правових підстав для зменшення заявлених до стягнення сум за наслідками арифметичної перевірки не встановив.

Вирішуючи клопотання Відповідача про зменшення розміру пені, місцевий господарський суд послався на частину 3 ст. 551 ЦК України та зазначив, що чинне законодавство України не містить переліку виняткових випадків ( обставин, які мають істотне значення ), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Суд навів правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 р. у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 р. у справі № 367/7401/14-ц, від 26.09.2018 р. у справі № 752/15421/17, від 06.11.2018 р. у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 р. у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 р. у справі № 917/791/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, та мотивувальну частину рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013, згідно з якими неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Надаючи оцінку розміру заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції прийняв до уваги, що докази негативних наслідків, збитків Позивача від порушення Відповідачем зобов`язання за договором щодо строків розрахунку за переданий природний газ у матеріалах справи відсутні. Викладені обставини, з урахуванням правової природи неустойки (пені), її, перш за все, стимулюючого значення для виконання договірних зобов`язань, на думку місцевого господарського суду, дозволяють дійти висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені, що становить надмірний тягар для Відповідача. Керуючись статтями 3, 13 ЦК України, ст. 11 ГПК України та ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням балансу інтересів обох сторін, суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, зменшення заявленої до стягнення пені — 52 887,09 грн. на 50%, а саме до 26 443,55 грн. При цьому суд врахував, що стягнення інфляційних втрат та 3% річних також певною мірою компенсує можливі негативні наслідки, викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості.

Місцевий господарський суд також урахував, що Відповідач заявлені до нього позовні вимоги визнав у повному обсязі, а заява про визнання позовних вимог міститься у відзиві на позовну заяву, поданому через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС 01.06.2026 р. керівником Відповідача Порадовським С.П., тобто до початку розгляду справи по суті; визнання Відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб, у зв`язку з чим прийнято судом. З огляду на визнання позову Відповідачем до початку розгляду справи по суті, на підставі частини 1 ст. 130 ГПК України та частини 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд вирішив повернути Позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору — 2 493,43 грн., а решту витрат зі сплати судового збору в сумі 2 493,43 грн. згідно з частиною 1 ст. 129 ГПК України поклав на Відповідача.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду в оскаржуваній частині залишити без змін, виходячи з наступного.

Зважаючи на те, що ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" оскаржує рішення місцевого господарського суду виключно у частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, в розмірі 26 443,54 грн. ( зменшення судом розміру пені на 50 % ), колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судових рішень лише у межах зазначених вимог.

Отже, причиною апеляційного перегляду стало питання щодо наявності чи відсутності у суду права зменшити загальний розмір пені, нарахованої у розмірі, передбаченому договором та законом.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд попередньої інстанції встановив, що Відповідач, отримавши природного газу у період з листопада 2024 року по квітень 2025 року на суму 830 889,70 грн, свої зобов`язання з оплати поставленого природного газу у спірний період виконав неналежним чином, здійснивши розрахунки частково в сумі 500 473,26 грн, при цьому залишок не сплачених Відповідачем коштів за спожитий у спірний період природний газ становив 330 416,44 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення ( п. 7.2 договору ).

За порушення строків остаточного розрахунку за переданий природний газ, відповідно до п. 7.2 договору, Позивач нарахував та заявив до стягнення з Відповідача пеню в сумі 52 887,09 грн за загальний період прострочення з 18.02.2025 р. по 15.04.2026 р. окремо із сум заборгованості за поставлений природний газ у грудні 2024 року, лютому – квітні 2025 року, яка розрахована виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України.

Як свідчить зміст оскаржуваного рішення, суд перевіривши складений Позивачем розрахунок пені, дійшов висновку, що розрахунок є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства, а позовні вимоги про стягнення пені за період з з 18.02.2025 р. по 15.04.2026 р. у розмірі 52 887,09 грн є правомірними.

Водночас, враховуючи клопотання Відповідача про зменшення розміру пені, суд на підставі частини 3 ст. 551 ЦК України, беручи до уваги наведене та з урахуванням балансу інтересів обох сторін, суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, зменшення заявленої до стягнення пені - 52 887,09 грн на 50%, а саме до 26 443,55 грн. При цьому, суд також послався на врахування того, що стягнення інфляційних втрат та 3% річних також певною мірою компенсує можливі негативні наслідки, викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування положень ст. 551 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведеної норми суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 ст. 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 24.05.2021 у справі №910/10675/21 та в інших постановах, на які посилається скаржник в касаційній скарзі).

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/8698/19 (на яку посилається скаржник), від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та в інших постановах).

Крім того, Верховний Суд зауважував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

Також Суд наголошує, що положення ст. 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема і у вищенаведених постановах, на які посилається Скаржник.

Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, постанови Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 р. у справі № 904/2847/19, від 14.07.2021 р. у справі № 916/878/20 (на яку посилається скаржник), від 08.09.2021 р. у справі № 914/416/20, від 21.10.2021 у справі № 914/2153/20, від 18.11.2021 р. у справі № 921/395/20, від 09.03.2023 р. у справі № 902/317/22.

У постанові від 24.02.2021 р. зі справи № 924/633/20 Верховний Суд зазначив про те, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання договірного обов`язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Зменшення неустойки є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням наведених вище висновків, апеляційний суд зауважує, що у даній справі Скаржник в апеляційній скарзі вказує на неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 551 ЦК України , в яких визначено право суду на зменшення штрафу заявленого до стягнення. Водночас Скаржник не враховує, що таке право суду реалізується судом зважаючи на відповідні положення процесуального законодавства з урахуванням фактичних встановлених судом обставин.

Так, у справі, що розглядається, приймаючи рішення про наявність підстав для зменшення розміру пені до 50% місцевим господарським судом враховано та взято до уваги: неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання; Відповідач ( Підприємство об`єднання громадян Криворізького учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих ) є непідприємницькою установою, заснованою на державній формі власності та є учбово-виробничим підприємством, яке діє з метою залучення до трудової діяльності інвалідів по зору та інвалідів інших захворювань, при цьому забезпечує соціальний захист інвалідів, діє з метою отримання прибутку та забезпечення розвитку виробництва, підвищення життєвого рівня робітників підприємства. Разом з тим, воєнна агресія проти України призвела до зменшення обсягів робіт на підприємстві, на підставі наказу № 22 від 31.03.2022 р. "Про реалізацію норм Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" дію трудових договорів з працівниками підприємства було призупинено, а тому господарську діяльність Відповідач практично не здійснює.

Отже, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, оскільки присудження до стягнення 50 % від належної до стягнення суми пені, з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.

У контексті доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що у розгляді справи місцевий господарський суд реалізував надане право та зменшив розмір пені на 50% за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідження конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів.

Щодо ж доводів Скаржника про те, що зменшення судом належної до стягнення із Відповідача пені на 50 % суперечить відповідному правовому висновку Верховного Суду, то колегія суддів з ними не погоджується і звертаючись до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладено у постанові від 19.01.2024 р. у справі № 911/2269/22 зазначає, що і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2026 р. у справі№ 904/2775/26 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.09.2026 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз