Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №906/560/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Справа № 906/560/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-АГРОЛАЙФ" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 4 серпня 2026 року в справі №906/560/26 (суддею Сікорська Н.А.)

час та місце постановлення ухвали: 4 серпня 2026 року; м. Житомир майдан Путятинський, 3/65; повний текст ухвали виготовлено 10 серпня 2026 року

за позовом Приватного підприємства Приватна агрофірма "Лан"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Агролайф"

про визнання недійсним договору суборенди землі від 10 листопада 2023 року

за участю представників сторін:

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Приватна агрофірма "ЛАН" (надалі – Позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-АГРОЛАЙФ" (надалі – Відповідач) про: визнання недійсним договору суборенди землі від 10 листопада 2023 року, що укладений між Позивачем та Відповідачем щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 1825880600:08:000:0813 площею 0,4404 га.; зобов`язання Відповідача повернути Позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 1825880600:08:000:0813 площею 0,4404 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бувший директор Позивача Кучерявий О.В. (який одночасно являється і співвласником підприємства), в період вирішення питання про зміну керівника, з метою виведення земельних ділянок з користування Позивача передав їх в суборенду Відповідачу, засновником та директором якого є донька ОСОБА_1 – Мельник О.О.. Вважає, що Кучерявий О.В. діяв не в інтересах Відповідача, всупереч інтересам Позивача, та що Відповідач сплачував суборендну плату в нижчому розмірі ніж інший контрагент Позивача.

4 серпня 2026 року представником Позивача подано до суду заяву, згідно якої Позивач просив залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України та повернути сплачений судовий збір.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 4 серпня 2026 року задоволено заяву Позивача про залишення позову без розгляду. Залишено без розгляду позовну заяву Позивача до Відповідача про визнання недійсним договору суборенди землі від 10 листопада 2023 року, а також відмовлено Відповідачу в задоволенні заяви від 4 серпня 2026 року про стягнення з Позивача витрат на правничу допомогу.

Приймаючи дану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заява про залишення позову без розгляду подана Позивачем на стадії підготовчого провадження, та що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать, що така заява суперечить правам чи законним інтересам сторін, тому суд виснував, що заява підлягає задоволенню.

З огляду на те, що заява Позивача визначена такою, що підлягає задоволенню, суд першої інстанції виснував про залишення без розгляду позову Позивача на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Що ж стосується заяви Відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, то суд першої інстанції вказав, що відповідно до приписів частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України для стягнення компенсації здійснених Відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Місцевий господарський суд вказав, що сам по собі факт залишення позову без розгляду у справі не підтверджує, що спір виник у зв`язку з необґрунтованими діями Позивача, і що ні свідоме порушення Позивачем охоронюваних законом прав та інтересів Відповідача не може свідчити про зловживання правом та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат Відповідачу.

Враховуючи вказане та оцінивши докази у справі, господарський суд виснував про те, що Відповідачем не доведено та судом не встановлено, що спір у справі виник внаслідок необґрунтованих (недобросовісних) дій Позивача, а тому з його позиції у даному разі відсутні підстави для покладення на Позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав, висвітлених в ній, просив скасувати ухвалу Господарського суду Житомирської області від 4 серпня 2026 року по справі №906/560/26 в частині відмови Відповідачу в задоволенні заяви від 4 серпня 2026 року про стягнення з Позивача витрат на правничу допомогу та постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь Відповідача з Позивача витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн (а.с. 201).

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що як свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яка міститься в матеріалах справи, предмет спору земельна ділянка кадастровий номер 1825880600:08:000:0813, котре вже з 19 березня 2026 року перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕМ - СК". Таким чином, як вказує Відповідач, на момент подачі позову права Позивача жодним чином не були порушені і йому про це було відомо. З даного апелянт виснує, що Позивач використав право на звернення до суду не необґрунтовано, з огляду на що Відповідач поніс витрати на послуги адвоката, які з позиції скаржника суд мав би стягнути на користь Відповідача з Позивача.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на ухвалу. Запропоновано Позивачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу Відповідача (а.с. 207).

Ухвалою апеляційного господарського суду від 2 вересня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 23 вересня 2026 року об 15:20 год..

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 22 вересня 2026 року задоволено заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

22 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі Відповідача та про підтримання доводів апеляційної скарги в повному обсязі.

В судове засідання від 23 вересня 2026 року представники Позивача та Відповідача не з`явився.

Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 2 вересня 2026 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була доставлена в електронний кабінет як Позивача так і Відповідача 4 вересня 2026 року, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа (а.с. 211).

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, з огляду на клопотання Відповідача про розгляд справи без його участі, суд апеляційної інстанції ухвалив проводити розгляд справи без участі представників сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

При цьому, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цього колегія суду констатує, що за результатами розгляду заяви Позивача про залишення позову без розгляду, що подана Позивачем на стадії підготовчого провадження вказана позовна заява залишена без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, апеляційна скарга Відповідача не містять доводів щодо залишення позову без розгляду. Відтак, з огляду на те, що ухвала не оспорюється у відповідній частині, суд апеляційної інстанції не переглядає судове рішення у відповідній частині, так як не встановив порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування ухвали у відповідній частині, що не оспорена апелянтом.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача з позовними вимогами про визнання недійсним договору суборенди землі від 10 листопада 2023 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 1825880600:08:000:0813 площею 0,4404 га та щодо зобов`язання Відповідача повернути Позивачу земельну ділянку кадастровий номер 1825880600:08:000:0813 площею 0,4404 га.

Ухвалою суду першої інстанції від 19 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23 червня 2026 року.

В той же час суд апеляційної інстанції констатує, що підготовче судове засідання, призначене на 23 червня 2026 року, не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сікорської Н.А. з 23 червня 2026 року по 29 червня 2026 року.

Ухвалою суду першої інстанції від 30 червня 2026 року призначено підготовче засідання на 7 липня 2026 року.

В той же час, ухвалою суду від 7 липня 2026 року відкладено підготовче засідання на 28 липня 2026 року.

23 липня 2026 року від представника Відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

Протокольною ухвалою від 28 липня 2026 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 4 серпня 2026 року.

4 серпня 2026 року представником Позивача подано до суду заяву, згідно якої Позивач просив залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України та повернути сплачений судовий збір.

4 серпня 2026 року представником Відповідача подано заяву, згідно якої Відповідач просив розгляд клопотання про залишення позову без розгляду здійснювати без його участі та просив вирішити питання щодо стягнення з Позивача понесених витрат на надання правничої допомоги.

Суд першої інстанції ухвалою від 4 серпня 2026 року залишив позов без розгляду, а також відмовив Відповідачу в задоволенні заяви від 4 серпня 2026 року про стягнення з Позивача витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів розглянувши заяву Відповідача про стягнення з Позивача витрат на правничу допомогу в правовому полі дії частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та матеріалів справи, враховуючи підстави з яких винесені процесуальні документи судом першої інстанції та з огляду на доводи апеляційної скарги, зазначає наступне.

Порядок розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду визначений у статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за приписами частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Отже, при застосуванні частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу), у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.

Відтак відповідно до приписів частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року в справі № 922/3787/17, від 9 липня 2019 року в справі № 922/592/17, від 24 березня 2021 року в справі № 922/2157/20, від 21 січня 2020 року в справі № 922/3422/18, від 26 квітня 2021 року в справі № 910/12099/17, від 19 квітня 2021 року в справі № 924/804/20, від 28 серпня 2025 року в справі № 357/5156/23.

Відтак у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Тобто, стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат, зокрема у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

В той же час, колегія суду констатує і те, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ГПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ГПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Водночас, як вже вказувалося вище у даній постанові, у заяві, яка надійшла до суду 4 серпня 2026 року, представник Відповідача просив вирішити питання щодо стягнення з Позивача понесених витрат на надання правничої допомоги у розмірі 10000 грн. На підтвердження понесених витрат подано договір про надання правової допомоги від 14 січня 2025 року, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 12 червня 2026 року, квитанцію про сплату гонорару, розрахунок витрат.

Головним доводом, який на переконання Відповідача свідчить про необгрунтованість дій Позивача, є те, що на момент звернення до суду спірна земельна ділянка не перебувала в оренді Позивача та в суборенді Відповідача, що з його позиції, свідчить про те, що дії Позивача, який звернувся до суду з даним позовом були необгрунтованими.

В той же час, колегія суду не може погодитися з такими доводами з огляду на те, що з позовної заяви слідує, що Позивач оскаржував саме договір від 10 листопада 2023 року, який був вчинений в часі коли Позивач був орендарем а Відповідач суборендарем спірної земельної ділянки.

Окрім того, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельна ділянка кадастровим номером 1825880600:08:000:0813 лише з 19 березня 2026 року перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕМ - СК".

В той же час відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є одним із засновників (з часткою статутного капіталу в розмірі 50 %) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕМ - СК", в якого на даний час в оренді перебуває спірна земельна ділянка, та водночас є засновником (із частковою в статутному капіталі 60 % ) Позивача.

Колегія суду констатує, що реалізація Позивачем права на звернення до суду із позовом у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним відповідачем. Отримавши звернений до себе позов, Відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Поряд з тим, ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду, які враховує суд апеляційної інстанції (викладених у постановах від 16 лютого 2021 року в справі №905/121/19, від 13 травня 2021 року в справі № 910/16777/20, від 15 вересня 2021 року в справі №902/136/21, від 18 січня 2022 року в справі № 922/2017/17) очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина 5 статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Разом з тим, поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача".

Окрім того, поняття "необґрунтовані дії позивача" не є тотожним поняттю "необґрунтований позов", адже законодавець свідомо визначив як підставу для компенсації саме дії позивача, які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору (позов).

Відповідно до положень статтей 2, 4, 14, 130, 191 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Сам по собі факт залишення позову без розгляду (при цьому ще до початку розгляду справи по суті) у справі не підтверджує, що спір виник у зв`язку з необґрунтованими діями позивача, ні свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача не може свідчити про зловживання правом та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.

Окрім того, колегією суддів враховується, що в даній справі відбулося тільки два підготовчих судових засідання на яких був присутній представник Позивача.

З огляду на все описане вище, колегія суду виснує, що Відповідач не довів і суд апеляційної інстанції не встановив, що при зверненні до суду з цим позовом та під час його розгляду Позивач вчиняв будь-які недобросовісні дії, чи мав протиправну мету - ущемлення прав та інтересів Відповідача, а керувався фактом існування договору, що укладався Позивачем саме з Відповідачем.

З огляду на викладене, оскільки Відповідач не довів необґрунтованості дій Позивача, а саме по собі подання заяви про залишення позовних вимог без розгляду не є необґрунтованими діями (при цьому закон не зобов`язує Позивача обґрунтовувати мотиви подання такої заяви), суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Відповідача про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Дане судове рішення прийняте і місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає ухвалу місцевого господарського суду без змін.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги Відповідача є безпідставними, та спростовані судом апеляційної інстанції всім вищеописаним у цьому судовому рішенні.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Відповідача, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно колегія суду залишає без змін оспорювану ухвалу, а подану Відповідачем апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-АГРОЛАЙФ" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 4 серпня 2026 року в справі №906/560/26 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 4 серпня 2026 року в справі №906/560/26 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №906/560/26 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 28 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.