Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №910/4462/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2026 р. Справа№ 910/4462/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026

у справі № 910/4462/26 (суддя Л.Г. Пукшин)

за позовом Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш»

про стягнення 3 681 849, 60 грн,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» (далі - відповідач) про стягнення 3 681 849,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки товару №120 від 05.05.2025 в частині своєчасної поставки товару, що стало підставою для нарахування пені у розмірі 1 078 521,60 грн та штрафу у розмірі 2 603 328,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі №910/4462/26 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» на користь Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій пеню у розмірі 53 926,08 грн, штраф у розмірі 130 166,40 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 44 182,20 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, застосувавши до встановлених під час розгляду справи обставин норми статей 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 614, 615, 629, 655, 712 Цивільного кодексу України, статей 216-218, 230, 231, 265, 266 Господарського кодексу України, дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді неустойки за несвоєчасну поставку обумовленого умовами договору у розмірі, встановленому сторонами у договорі. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі 1 078 521,60 грн та штрафу у розмірі 2 603 328,00 грн, суд першої інстанції визнав його арифметично правильним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи і умовам договору. Водночас, застосувавши норми статей 3, 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України, суд першої інстанції визнав наявними підстави для зменшення заявленої до стягнення неустойки на 95 %.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в зазначеній частині в повному обсязі.

Доводи апелянта викладені у апеляційній скарзі, а також у відповіді на відзив, поданій позивачем 13.08.2026 через підсистему «Електронний суд».

Узагальнені доводи апелянта, зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, не врахував правових позицій Верховного Суду щодо винятковості такого зменшення, порушив баланс інтересів сторін та фактично звільнив відповідача від майнової відповідальності за грубе порушення умов державного контракту.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявності збитків, є глибоко помилковим у контексті специфіки діяльності Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Управління не є суб`єктом господарювання, який має на меті отримання прибутку, тому воно не може оперувати поняттям «упущена вигода» або «матеріальні збитки» у комерційному розумінні. Інтереси Позивача полягають у своєчасному забезпеченні підрозділів ДСНС спеціальною технікою для виконання життєво важливих державних функцій. Відсутність фінансових збитків бюджетної установи не є тотожною відсутності шкоди охоронюваним законом державним інтересам.

Судом першої інстанції безпідставно враховано ту обставину, що позивач отримав у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором суму банківської гарантії. За доводами позивача, стягнення суми банківської гарантії не є видом господарсько-правової відповідальності (штрафними санкціями чи відшкодуванням збитків) та не замінює собою штрафні санкції. Законодавство не містить жодної норми, яка б вказувала на те, що утримання суми забезпечення виконання договору погашає вимоги кредитора щодо стягнення неустойки (штрафу, пені). Це два паралельні та незалежні механізми захисту прав замовника: один є гарантією, що надається третьою особою (банком), а інший - пряма міра відповідальності самого боржника.

Суд першої інстанції абсолютно формально підійшов до розгляду цієї справи, проігнорувавши специфіку діяльності Позивача, предмет Договору та умови, в яких відбувається його виконання.

Предметом закупівлі були не канцелярські товари чи предмети розкоші, а автокрани з вантажопідйомністю від 50 тонн - важка спеціальна техніка, потреба в якій на фронті та в тилу під час ліквідації наслідків обстрілів є колосальною і нагальною щосекунди. Строк постачання до 15 жовтня 2025 року був встановлений невипадково, а виходячи з оперативних планів забезпечення підрозділів ДСНС перед зимовим періодом та постійною загрозою масштабних руйнувань цивільної інфраструктури. Кожен день відсутності таких кранів у розпорядженні рятувальників - це втрачений час при розборі завалів, який вимірюється не упущеною фінансовою вигодою, а ціною людських життів.

Прострочення поставки на цілих 29 днів є неприпустимим та кричущим фактом порушення зобов`язань. Майже місяць підрозділи ДСНС були позбавлені можливості використовувати заплановану і закуплену за державні кошти техніку. У цих умовах, рішення суду про зменшення штрафних санкцій на 95 відсотків виглядає не лише незаконним, але й глибоко несправедливим по відношенню до державних інтересів.

Відповідач, який зірвав строки поставки критичної техніки під час війни, фактично уникає реальної відповідальності. Стягнення лише 5 відсотків від передбаченої Договором суми санкцій не відповідає ступеню порушення.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи зменшення санкцій, зазначив, що стягнення штрафних санкцій у повному обсязі може призвести до ускладнення подальшої діяльності Відповідача. Проте, суд не надав жодної оцінки тому факту, як діяльність чи бездіяльність Відповідача ускладнила роботу Позивача та всієї системи цивільного захисту. Інтереси комерційного підприємства щодо збереження своїх прибутків жодним чином не можуть превалювати над інтересами держави у забезпеченні національної безпеки та порятунку громадян.

05.08.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив, у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду, - без змін. Також доводи відповідача були вміщені ним до заперечень на відповідь на відзив, яке 18.08.2026 надійшло через підсистему «Електронний суд».

Узагальнені доводи відповідача зводяться до того, що аргументи апеляційної скарги та відповіді на відзив не є новими: вони були предметом дослідження суду першої інстанції та обґрунтовано ним відхилені.

Так, твердження апелянта про те, що забезпечення виконання Договору є механізмом, повністю відокремленим від наслідків порушення, суперечить його ж власній поведінці. Верховний Суд неодноразово розмежовував поняття «невиконання» та «неналежне виконання» зобов`язання, вказуючи, що підставою для утримання замовником забезпечення виконання договору про закупівлю є саме невиконання договору, а не порушення строку при фактично виконаному зобов`язанні (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/4460/19, від 10.11.2022 у справі № 910/11504/21, від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23).

У цій справі Договір виконано в повному обсязі, а єдиним порушенням є прострочення строку поставки. Попри це апелянт утримав забезпечення у сумі 1 859 520,00 грн і додатково вимагає стягнення 3 681 849,60 грн санкцій. Саме проти такого поєднання і спрямований інститут зменшення неустойки як засіб протидії необґрунтованому збагаченню однієї сторони за рахунок іншої.

Відповідач зауважує, що фактичний сукупний майновий тягар, який він уже поніс та несе у зв`язку з простроченням поставки, становить 2 043 612,48 грн (1 859 520,00 грн забезпечення + 184 092,48 грн штрафних санкцій), що дорівнює близько 5,5% ціни Договору та понад 55% усієї заявленої до стягнення суми санкцій. Наведені апелянтом розрахунки «менше 0,5 відсотка» стосуються лише однієї зі складових відповідальності та не відображають дійсного її обсягу.

Серед іншого, відповідач зауважує, що хоча апелянт не заперечує самого факту наявності у відповідача статусу критично важливого підприємства, а стверджує, що ця обставина не має значення для вирішення спору. Відповідач підкреслює, що статус критично важливого підприємства безумовно не звільняє його від відповідальності та пояснює, що цей статус наведено не як підставу для звільнення від санкцій, а як одну з обставин майнового та суспільного характеру, що підлягає врахуванню серед «інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу» - тобто рівно в тій площині, в якій закон приписує суду її оцінювати.

Безпідставним також є протиставлення апелянтом інтересів держави інтересам відповідача. Протягом усього періоду воєнного стану відповідач здійснює виробництво, постачання та сервісне обслуговування спеціалізованої техніки, зокрема автомобільних кранів, вантажних автомобілів, пікапів та інших спеціалізованих транспортних засобів, для військових частин, інших державних замовників, а також підприємств критичної інфраструктури. Отже, збереження господарської спроможності відповідача так само відповідає державному інтересу, як і своєчасне забезпечення підрозділів ДСНС технікою.

У судовому засіданні 17.09.2026 взяв участь представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 17.09.2026 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Вирішуючи питання про можливість розгляду спору за відсутності представника позивача, колегія суддів враховує думку присутнього представника відповідача, який у вирішенні цього питання поклався на розсуд суду, та керується таким.

За змістом ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Колегія суддів також зауважує на тому, що відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Отже, зі змісту наведених норм убачається, що відкладення розгляду спору є правом, а не обов`язком суду. А оскільки позивач був належним чином повідомлений про дату час та місце проведення судового засідання, однак не повідомив суд про причини неявки, враховуючи, що сторони висловили свої правові позиції щодо спору у заявах по суті, поданих 14.07.2026 (апеляційна скарга), 05.08.2026 (відзив), 13.08.2026 (відповідь на відзив) та 18.08.2026 (заперечення на відповідь на відзив), колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду спору за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні, яке відбулось 17.09.2026 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з огляду на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У цьому ж судовому засіданні колегією суддів проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв по суті, поданих сторонами, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.05.2025 між Управлінням забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України (надалі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ЮРОМАШ» (надалі - постачальник, відповідач) укладено договір № 120 від 05.05.2025 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити автокрани з вантажопідйомністю від 50 тонн згідно коду ДК 021:2015: 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (автокран EUROMASH TC-QY50KD) в подальшому «Товар», на умовах, що викладені у цьому договорі, у кількості, що зазначена у Специфікації (Додаток №1) та комплектності згідно з «Детальним технічним описом на підтвердження технічних вимог», у тому числі додаткового обладнання та оснащення (комплектації) (Додаток №2), які є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язується прийняти якісний Товар та сплатити його вартість на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна договору становить 37 190 400,00 грн (тридцять сім мільйонів сто дев`яносто тисяч чотириста гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ 6 198 400,00 грн. (шість мільйонів сто дев`яносто вісім тисяч чотириста гривень 00 копійок).

За умовами п. 3.1. договору постачальник здійснює постачання та якісне відвантаження Товару замовнику за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 150 (далі - місце постачання Товару) та несе всі витрати і ризики, пов`язані з його доставкою до вказаного місця призначення, включаючи оплату відповідних податків і інших зборів. Постачання Товару здійснюється відповідно до умов DDP Incoterms 2020, що застосовуються у внутрішній та міжнародній торгівлі.

Згідно з п. 3.2. договору постачання Товару за цим договором може бути здійснено як у повному обсязі, так і партіями, в межах строку постачання, визначеному в Специфікації (Додаток 1).

За погодженням Сторін допускається дострокове постачання Товару (його окремих партій), про що Постачальник повинен узгодити із Замовником письмово за три робочих дні.

Приймання-передача Товару здійснюється у присутності представників сторін за накладними та актами приймання - передачі в місці постачання Товару (п. 3.3. договору).

У п. 3.4. договору сторонами узгоджено, що датою постачання Товару (партії) вважається дата його отримання замовником у місці постачання Товару з відміткою в накладній на відвантаження Товару та дата підписання акту приймання-передачі.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами затверджено Специфікацію на товар, що постачається (Додаток 1), якою визначено, зокрема строки постачання Товару до 15.10.2025 на загальну суму 37 190 400,00 грн.

Цей договір, відповідно до п. 9.1., вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими на те особами та реєстрації у встановленому порядку.

Договір діє до 15.12.2025 року включно. Із закінченням строку дії договору між сторонами припиняються всі зобов`язання, окрім гарантійних зобов`язань постачальника та оплати за вже поставлений Товар (п. 9.2. договору).

Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога позивача про стягнення штрафних санкцій у зв`язку з порушенням строків поставки товару, що є предметом договору, а саме, 1 078 521,60 грн пені та 2 603 328,00 грн штрафу.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вказане, беручи до уваги, що спірні правовідносини виникли між сторонами у травні 2025 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами статті 193 ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що у затвердженій сторонами Специфікації на товар, що постачається (Додаток 1) визначено строки постачання Товару до 15.10.2025.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, згідно з видатковою накладною № ЮМ-1332 від 14.11.2025 постачальником поставлено партію Товару у кількості 3 од. на загальну суму 37 190 400,00 грн.

Вказаний товар прийнятий замовником без зауважень, що не заперечується позивачем у судовому засіданні та поданих ним заявах по суті спору.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Одним з видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вбачається із матеріалів справи, у п. 7.2 договору сторонами визначено, що за порушення строків виконання зобов`язань постачальник сплачує на користь замовника неустойку у розмірі 0,1% вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад десять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого Товару.

З огляду на ту обставину, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення поставки Товару за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки та штрафу, нарахованої на підставі п. 7.2 договору, є обґрунтованою та правомірною.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок є обґрунтованим, законним та арифметично правильним.

Водночас, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

Відповідач вказує на те, що постачальником поставлена продукція згідно умов договору належної якості, жодних зауважень на адресу постачальника не надходило, поставлена продукція успішно використовується замовником у поточній діяльності. А тому, за переконанням відповідача, єдиним порушенням з боку постачальника в ході виконання договору є незначне перевищення строків поставки, в той час як сума нарахованих штрафних санкцій є непомірно великою для відповідача та не є пропорційною до розміру не виконаного ним зобов`язання.

Крім цього, відповідач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» здійснює діяльність як імпортер та офіційний представник окремих міжнародних виробників будівельної, дорожньої та кар`єрної техніки на території України, забезпечуючи поставку спеціалізованого обладнання, гарантійне та післягарантійне обслуговування, а також сервісну підтримку клієнтів. Зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» є учасником ринку постачання спеціалізованої техніки для суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у галузі будівництва, інфраструктури, видобувної промисловості та суміжних секторах. У зв`язку з чим ТОВ з ІІ «Юромаш» було визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

З огляду на викладене вище, відповідач зазначає, що відповідний статус підприємства має бути враховано, адже стягнення штрафних санкцій у повному обсязі призведе до непоправних наслідків, які зумовлять неможливість належного виконання функцій, покладених на критично важливі підприємства, зокрема щодо належного функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Розглядаючи подане відповідачем клопотання, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для його часткового задоволення, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Так, згідно зі ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України визначено, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Окрім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відтак, застосування господарських санкцій, з огляду на їх закріплення у договорі сторонами, не повинно мати своєю метою ускладнення подальшої діяльності товариства, а має відповідати не лише принципу свободи договору, а й принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 (справа № 904/907/22) дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однією зі сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монопольного становища контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з наступних обставин, встановлених судом першої інстанції та підтверджених під час апеляційного провадження як:

1) укладення між сторонами договору № 120 від 05.05.2025 предметом якого є поставка 3-х одиниць автокранів з вантажопідйомністю від 50 тонн згідно коду ДК 021:2015: 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (автокран EUROMASH TC-QY50KD) загальною вартістю 37 190 400,00 грн (тридцять сім мільйонів сто дев`яносто тисяч чотириста гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ 6 198 400,00 грн (шість мільйонів сто дев`яносто вісім тисяч чотириста гривень 00 копійок);

2) поставка відповідачем товару, що є предметом договору з простроченням строку, встановленого договором на 29 днів;

3) відсутність інших порушень виконання зобов`язання відповідачем;

4) реалізація позивачем права, наданого договором та стягнення з відповідача на свою користь банківської гарантії на загальну суму 1 859 520,00 грн у зв`язку з порушенням виконання відповідачем зобов`язання за договором, а саме, порушення строків поставки товару, що є предметом договору;

5) нарахування за порушення строків поставки, на підставі п. 7.2 Договору на загальну суму 3 681 849,60 грн, а саме, пені у сумі 1 078 521,60 грн та штрафу у сумі 2 603 328,00 грн;

6) як позивач так і відповідач є важливими для держави суб`єктами господарювання: позивач як орган, який забезпечує підрозділи ДСНС спеціальною технікою для виконання життєво важливих державних функцій, а відповідач - як підприємство, яке фактично закуповує та постачає спеціальну техніку, яка використовується іншими суб`єктами господарювання та, відповідно, сплачує податки зі своєї діяльності.

Виходячи з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми неустойки на 95 %.

При цьому, судом першої інстанції правильно враховано ту обставину, що відповідачем уже було сплачено позивачеві суму банківської гарантій у розмірі 1 859 520,00 грн у межах цього ж договору та за одне і те ж порушення - прострочення строку поставки на 29 днів.

Безумовно, банківська гарантія та неустойка є окремими видами забезпечення зобов`язання, право погодити одночасне застосування яких входить до основної засади цивільного права такої як свобода договору.

Разом з цим, стаття 551 ЦК України дозволяє зменшувати заявлений до стягнення розмір неустойки у виключних випадках.

Саме такий випадок і було встановлено під час розгляду спору: неспівмірність визначеного у договорі розміру неустойки встановленому під час розгляду спору порушенню зобов`язання, а саме, прострочення поставки на 29 днів.

Безумовно, не відповідає принципам розумності та справедливості одночасне стягнення і банківської гарантії, у розмірі 1 859 520,00 грн, і неустойки у заявленому розмірі.

Колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що зменшення розміру неустойки для позивача не матиме негативних наслідків, оскільки, по-перше, наявність збитків позивачем не доведено, по-друге, ним отримано банківську гарантію на значну суму.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що специфіка діяльності Державної служби України з надзвичайних ситуацій виключає можливість існування збитків.

Так, хоча Управління не є суб`єктом господарювання, який має на меті отримання прибутку, однак, оскільки його інтереси полягають у своєчасному забезпеченні підрозділів ДСНС спеціальною технікою для виконання життєво важливих державних функцій, то відсутність своєчасно поставленої техніки, за умови реального виконання позивачем своїх обов`язків, мала б відбитись на діяльності позивача. Наприклад, у вигляді вартості вимушеної оренди аналогічних автокранів на період, протягом якого відбулось порушення строків поставки. Однак, позивач лише на папері вказує про те, що прострочення поставки на цілих 29 днів є неприпустимим та кричущим фактом порушення зобов`язань та наголошує, що майже місяць підрозділи ДСНС були позбавлені можливості використовувати заплановану і закуплену за державні кошти техніку. Водночас, замість того, щоб виконувати свої безпосередні обов`язки та забезпечувати підрозділи ДСНС спеціальною технікою, навіть в умовах порушення строків зобов`язань, позивач на 14-й день прострочення звернувся до банка-гаранта з вимогою про перерахування на його рахунок банківської гарантії №2025/5/2037/V від 30.04.2025.

Безпідставними є доводи позивача про те, що суд не надав жодної оцінки тому факту, як діяльність чи бездіяльність відповідача ускладнила роботу позивача та всієї системи цивільного захисту, оскільки позивач не надав жодних доказів, які б суд міг дослідити та встановити яким чином бездіяльність відповідача ускладнила роботу позивача.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Під час апеляційного перегляду спору не підтвердились доводи позивача про неправильне застосування судом першої інстанції норм статті 551 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу, у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за результатами апеляційного провадження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі № 910/4462/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі № 910/4462/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4462/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.09.2026.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська