Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №910/1946/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"15" вересня 2026 р. Справа№ 910/1946/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 15.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2026

у справі №910/1946/26 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом ОСОБА_2

до Громадської організації «Клуб мисливців та рибалок «Кречет»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про скасування протоколу загальних зборів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Громадської організації «Клуб мисливців та рибалок «Кречет» (далі за текстом - відповідач, ГО) про визнання недійсним та скасування протоколу Загальних зборів членів ГО від 21.04.2021 про виключення позивача з членства ГО за систематичну несплату членських внесків з 2013 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/10576/25 йому стало відомо про виключення з членства ГО за систематичну несплату членських внесків з 2013 року згідно протоколу Загальних зборів членів ГО від 21.04.2021. Проте позивач є чинним засновником ГО згідно Протоколу №18 Загальних зборів засновників ГО від 05.12.2012 та станом на 23.02.2026 у нього відсутня заборгованість по сплаті членських внесків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.04.2026 у справі №910/1946/26 залучив до участі у справі ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі за текстом - третя особа).

Господарський суд міста Києва рішенням від 06.04.2026 у справі №910/1946/26 позов задовольнив; визнав незаконним та скасував рішення Загальних зборів членів ГО, оформлене протоколом від 21.04.2021, про виключення позивача з членів ГО за систематичну несплату членських внесків з 2013 року; стягнув з відповідача на користь позивача 3 028,00 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення Загальних зборів членів ГО, оформлене протоколом 21.04.2021, прийняте з порушення вимог Статуту відповідача, без наявності кворуму, що є безумовною підставою для визнання його недійсним, та належного повідомлення позивача і забезпечення йому можливості взяти участь у загальних зборах, що безумовно призвело до порушення прав останнього.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, 22.07.2026 ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 у справі №910/1946/26; увалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити; стягнути з позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 4 992,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги третя особа посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушеннями, встановленими пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).

Третя особа в апеляційній скарзі зазначає, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/10576/25 встановлено дійсних членів ГО та факт виключення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з числа членів клубу ГО. Як зазначає апелянт, судом першої інстанції не було досліджено нездійснення позивачем членських внесків у період з 2013 року по 21.04.2021, а надана позивачем квитанція від 16.07.2025 про сплату 10 000,00 грн не може братися до уваги, оскільки оплата здійснена вже після виключення останнього з ГО.

Також апелянт наголошує на тому, що позивач був членом, а не засновником ГО. Висновок суду першої інстанції про відсутність кворуму та не повноважність Загальних зборів членів ГО є необґрунтованим та передчасним, оскільки у матеріалах даної справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 не був присутній та не голосував на Загальних зборах учасників ГО 21.04.2021.

З посиланням на правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 24.09.2025 у справі №910/7635/24, третя особа посилається на те, що неповідомлення учасника (члена) не є безумовною підставою для визнання недійсним рішення Загальних зборів; сама по собі незгода учасника (члена) з рішенням Загальних зборів не порушує його прав та законних інтересів, та не означає безумовної незаконності рішення Загальних зборів; суди у подібних правовідносинах мають враховувати баланс інтересів інших учасників, та можливих негативних наслідків для діяльності юридичної особи, у даному випадку ГО.

Апелянт також вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки положення Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не стосуються регулювання діяльності громадської організації, яка є неприбутковою.

В апеляційній скарзі третя особа зазначила про те, що нею очікується понести витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 40 000,00 грн, докази, підтвердження яких будуть подані до суду апеляційної інстанції протягом 5 (п`яти) днів після ухвалення судового рішення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 у справі №910/1946/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 у справі №910/1946/26 залишив без руху.

Після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 у справі №910/1946/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 15.09.2026 о 12 год. 45 хв.; витребував матеріали справи №910/1946/26 з Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи №910/1946/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 20.08.2026.

28.08.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі.

За приписами частини 3 статті 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

28.08.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов письмовий відзив позивача на апеляційну скаргу третьої особи, за яким позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке прийнято з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу третьої особи, позивач зазначає, що ним доведено прийняття рішення Загальних зборів членів ГО від 21.04.2021 за відсутності кворуму, і Загальні збори були неправомочними. Позивача не було належним чином повідомлено про Загальні збори членів ГО 21.04.2021, чим допущено порушення його прав та законних інтересів як члена ГО на участь у Загальних зборах членів ГО та в управління, і прийнятті рішень, що стосуються діяльності ГО. За вимогами Статуту ГО, затвердженого Загальними зборами протоколом №19 від 08.11.2016, виключення позивача зі складу членів ГО можливе лише за рішенням Правління Клубу шляхом голосування.

02.09.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу третьої особи, зі змісту якого вбачається, що відповідач визнає позовні вимоги позивача у повному обсязі, про що надавав суду першої інстанції відповідну заяву, та підтримує його доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу третьої особи і просить суд апеляційної інстанції апеляційної скаргу третьої особи залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 у справі №910/1946/26 залишити без змін.

04.09.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від третьої особи надійшли заперечення на відзиви позивача та відповідача. Третя особа вважає, що доводи, наведені у відзивах на апеляційну скаргу не спростовують доводів апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_3 про те, що він не був присутній на Загальних зборах членів ГО 21.04.2021 та визнання відповідачем позову не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки ОСОБА_3 є заінтересованим у вирішенні даного спору, і будучи на посаді директора ГО діє всупереч інтересам ГО.

Враховуючи заяву позивача про розгляд справи без його участі, суд апеляційної інстанції відповідно до частини 3 статті 196 ГПК України, здійснює розгляд справи №910/1946/26 без участі позивача.

Представник третьої особи у судовому засіданні 15.09.2026 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 у справі №910/1946/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 15.09.2026 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги третьої особи, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 у справі №910/1946/26 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги третьої особи 2, відзивів на неї, заперечень на відзиви, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.06.2004 здійснено державну реєстрацію Громадської організації «Клуб мисливці та рибалок «Кречет», ідентифікаційний код 26502035.

Рішеннями Загальних зборів засновників ГО, оформленими протоколом №18 від 05.12.2012, вирішено, зокрема, прийняти до складу засновників ОСОБА_2 (а.с. 5). На Загальних зборах засновників ГО 05.12.2012 були присутні засновники: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Рішення прийнято одноголосно.

У подальшому, рішеннями членів (засновників) ГО, оформленими протоколом від 21.04.2021, вирішено, зокрема, виключити позивача з членів ГО за систематичну несплату членських внесків з 2013 року (а.с. 4). У протоколі від 21.04.2021 зазначено, що загальна кількість членів ГО становить 4 чоловіка. На зборах присутні ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 «За» проголосували три члена ГО, рішення прийнято.

У позові позивач зазначає про те, що про рішення членів (засновників) ГО, оформлених протоколом від 21.04.2021, йому стало відомо з рішення Господарського суду міста Києва від 10.20.2026 у справі №910/10576/25 за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Клуб мисливців та рибалок «Кречет» про зобов`язання вчинити певні дії.

Спір виник через те, що позивач вважає рішення Загальних зборів членів ГО, оформлені протоколом від 21.04.2021, прийняті з порушенням вимог Статуту ГО, оскільки позивача не було повідомлено про час, дату та місце проведення Загальних зборів членів ГО, і вказані Загальні збори членів ГО відбулися за відсутності кворуму та були не повноважними.

Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Водночас наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неповідомлення його, як члена ГО, про час та місце проведення Загальних зборів членів ГО.

За умовами частини першої статті 167 Господарського кодексу України (чинного на дату прийняття спірних рішень) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до статті 96-1 ЦК України, у редакції Закону № 2465-IX від 27.07.2022, із внесеними змінами Законом № 4196-IX від 09.01.2025, права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та установчих документів товариства.

Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом: 1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку; 3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом; 6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).

Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.

Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами.

Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

Відповідно до статті 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Статтею 116 ЦК України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (частина друга статті 116 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статей 83, 85, 86 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань регламентовані Законом України «Про громадські об`єднання».

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

У статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання» передбачені принципи утворення і діяльності громадського об`єднання. Громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: добровільності; самоврядності; вільного вибору території діяльності; рівності перед законом; відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); прозорості, відкритості та публічності. Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому. Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Закону України «Про громадські об`єднання» статут громадського об`єднання має містити відомості про: 1) найменування громадського об`єднання та за наявності - скорочене найменування; 2) мету (цілі) та напрями його діяльності; 3) порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об`єднанні, права та обов`язки його членів (учасників); 4) повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі - керівні органи) громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи); 5) періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об`єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв`язку; 6) порядок звітування керівних органів громадського об`єднання перед його членами (учасниками); 7) порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг; 8) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадського об`єднання; 9) порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання (у разі їх створення громадським об`єднанням, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи); 10) порядок внесення змін до статуту; 11) порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадського об`єднання, а також щодо використання його коштів та іншого майна, що залишилися після саморозпуску, - для громадського об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи. У статуті громадського об`єднання можуть бути передбачені додаткові положення щодо утворення, діяльності і саморозпуску чи реорганізації громадського об`єднання, що не суперечать закону. Статут громадського об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи (у разі, якщо наявність статуту такого об`єднання передбачена рішенням про його утворення), може не містити положень, передбачених пунктами 5-8 частини першої цієї статті.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.03.2023 у справі № 911/196/21 вказав, що громадське об`єднання (громадська організація) є одним з різновидів юридичної особи, створеної шляхом об`єднання осіб, які мають право участі у ньому (у ній). Члени громадського об`єднання (громадської організації) мають право брати участь в управлінні товариством, обирати та бути обраними до органів управління.

Тобто корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

У постанові від 08.11.2023 у справі №201/1077/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відзначив, що спір між членом (учасником) громадської організації та цією ж юридичною особою, пов`язаний з діяльністю та управлінням останньої, є корпоративним.

За умовами пункту 1.8 Статуту ГО, у редакції 2016 року, засновниками Клубу є: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .

Найвищим керівним органом Клубу є загальні збори членів Клубу. Загальні збори є правомочними, якщо на них присутні більше половини членів Клубу. Рішення на загальних зборах приймаються більшістю голосів від числа присутніх (пункт 4.1 Статуту ГО, у редакції 2016 року).

Згідно з пунктом 3.4 Статуту ГО, у редакції 2016 року, член Клубу може бути виключений з нього за порушення Статуту Клубу рішенням Правління Клубу.

За порушення умов Статут, до членів Клубу можуть застосовуватись наступні міри: - зауваження; - виключення із членів Клубу. Рішення про виключення із членів Клубу та застосування мір до членів Клубу приймається Правлінням Клубу шляхом голосування (пункт 3.8 Статуту ГО, у редакції 2016 року).

Правління Клубу згідно з пунктом 4.2 Статуту ГО, у редакції 2016 року, обирається загальними зборами членів Клубу. Правління Клубу складається із: Президента Клубу; Директора Клубу; членів Клубу.

Рішеннями членів (засновників) ГО, оформленими протоколом від 21.04.2021, вирішено, зокрема, виключити позивача з членів ГО за систематичну несплату членських внесків з 2013 року (а.с. 4). У протоколі від 21.04.2021 зазначено, що загальна кількість членів ГО становить 4 чоловіка. На зборах присутні ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 «За» проголосували три члена ГО, рішення прийнято.

У матеріалах даної справи наявна заява ОСОБА_3 від 30.03.2026 (а.с. 59) адресована відповідачу, в якій останній повідомив про те, що на Загальні збори членів ГО 21.04.2021 запрошений не був та з питань порядку денного не голосував.

Крім того, матеріли даної справи не містять доказів повідомлення позивача про проведення Загальних зборів ГО 21.04.2021, із порядком денним: 1. Про обрання голови та секретаря зборів. 2. Про виключення з членів (засновників) ГО ОСОБА_2 , тоді як вказані рішення стосуються його членства у ГО та безпосередньо впливають на його права та охоронювані законом інтереси.

Отже, рішення Загальних зборів членів ГО прийняті без належного повідомлення позивача та за відсутності кворуму, Загальні збори не були повноважними, оскільки як правильно встановлено судом першої інстанції, на зборах були присутні лише двоє з чотирьох членів та за рішення 21.04.2021 проголосували лише два з чотирьох членів ГО, доказів протилежного ані відповідач, ані третя особа суду не надали.

Прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму є безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2023 в справі № 916/636/22.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 921/283/18, від 31.10.2019 у справі № 910/14724/18 тощо).

Порядок скликання та проведення загальних зборів учасників юридичної особи унормований чинним законодавством, за положеннями якого учасники (акціонери, члени) юридичної особи (незалежно від форми та порядку створення) мають бути до початку загальних зборів повідомлені про дату, місце, час проведення та порядок денний таких зборів. Такий порядок скликання загальних зборів вищого органу управління юридичної особи не залежить від її організаційно-правової форми, є загальноприйнятим та таким, що гарантує забезпечення права учасника (акціонера, члена) юридичної особи на участь в управлінні нею.

З аналізу сталих та послідовних висновків Верховного Суду у наведеному питанні вбачається, що порушення, допущені при скликанні і проведенні загальних зборів учасників юридичної особи (господарського товариства), можна поділити на (1) такі, які мають своїм наслідком обов`язкове визнання прийнятих на цих зборах рішень недійсними, та (2) такі, які хоч і допускаються, однак не завжди призводять до недійсності рішень загальних зборів.

Обставина неповідомлення учасника юридичної особи (господарського товариства) про скликання загальних зборів у разі оскарження учасником товариства рішень загальних зборів з урахуванням конкретних обставин справи може бути достатньою підставою для визнання їх недійсними.

Ця обставина може бути підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у разі, якщо учасник товариства, який звертається до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів, довів не лише факт його неповідомлення, а також довів належними та допустимими доказами, зокрема, але не виключно: існування інших підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів та/або факт того, що він не брав участі у таких зборах, не мав можливості взяти участь у цих зборах, а прийняті на таких зборах рішення суперечать вимогам законодавства та/або статуту господарського товариства, прийняті з порушенням порядку голосування, стосуються безпосередньо його прав та інтересів та порушують їх.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 11.12.2019 у справі № 916/2584/18 та від 06.02.2020 у справі № 906/307/19 зазначив, що обраний особою, що скликає загальні збори учасників товариства, спосіб повідомлення про їх проведення повинен забезпечити реальне персональне повідомлення учасника і не бути лише формальним направленням такого повідомлення. У випадку заперечення учасником факту повідомлення його про проведення загальних зборів, обов`язок доказування обставин повідомлення позивача про проведення загальних зборів покладається на відповідача, як особу, рішення органу управління якої оспорюється.

Таким чином, у справах з позовною вимогою про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників юридичної особи, заявленою з підстав неповідомлення позивача як учасника юридичної особи про проведення зборів, на яких прийняте спірне рішення, судам при вирішенні питання щодо порушення прав позивача спірним рішенням необхідно з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема, щодо належного повідомлення позивача про такі збори, яке є складовою скликання зборів, а також щодо відповідності змісту повідомлення вимогам закону та статуту, оскільки своєчасне і належне повідомлення учасника про скликання загальних зборів, що містить вичерпну інформацію щодо проведення зборів, є важливим для формування волі при прийнятті рішень загальними зборами, аби кожен з учасників міг належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, та повноцінно взяти участь у їх обговоренні.

Суд зазначає, що рішення зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у зборах.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали даної справи не містять доказів належного повідомлення позивача про час, місце та дату проведення Загальних збрів членів ГО 21.04.2021, тоді як на спірних зборах вирішувалось питання стосовно виключення позивача з Клубу як його члена/засновника, що призвело до порушення його прав. Крім того, рішення Загальних зборів членів ГО, оформлене протоколом 21.04.2021, прийняте з порушення вимог Статуту ГО, у редакції 2016 року, без наявності кворуму, що є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо доводів третьої особи про встановлені обставини у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/10576/25 стосовно дійсних членів ГО та факт виключення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з числа членів клубу ГО, то наразі рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/10576/25 перебуває у провадженні Північного апеляційного господарського суду, а обставини встановлені рішенням у справі №910/10576/25 не підлягають доказуванню відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України лише після набрання ним законної сили.

Стосовно доводів апелянта про не дослідження судом першої інстанції нездійснення позивачем членських внесків у період з 2013 року по 21.04.2021, то зазначене не спростовує встановлених судом обставин про не повідомлення позивача про Загальні збори членів ГО, як засновника/члена про виключення його числа членів ГО та прийняття неповноважними Загальними зборами рішень 21.04.2021 за відсутності кворуму. Також третьою особою не подано суду беззаперечних доказів на спростування пояснень ОСОБА_3 про те, що він не приймав участь на Загальних зборах членів ГО та не голосував за прийняте рішення про виключення позивача з числа членів ГО.

Щодо застосування судом першої інстанції положень Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю» до спірних правовідносин, то застосування судом першої інстанції норм вказаного Закону не призвело до ухвалення неправомірного рішення, оскільки судом також застосовано положення Закону України «Про громадські об`єднання» та ЦК України, які регулюються спірні правовідносини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді на доводи учасників справи із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 у справі №910/1946/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга третьої особи задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (третю особу).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 у справі №910/1946/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2026 у справі №910/1946/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи №№910/1946/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений та підписаний суддями 29.09.2026 у зв`язку із перебуванням судді Владимиренко С.В. у відпустці 25.09.2026 та 28.09.2026, судді Ходаківської І.П. у відпустці з 24.09.2026 по 28.09.2026, та судді Демидової А.М. у відпустці з 25.09.2026 та 28.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська